Українська література. Міні-довідник. ЗНО

Павло Тичина

(1891-1967)

Павло Григорович Тичина — перекладач, публіцист, громадський діяч, новатор поетичної форми, найпомітніша постать в українській та світовій поезії XX ст. Він збагатив мистецтво слова новими художніми відкриттями, життєствердною концепцією буття.

Поетичні збірки П. Тичини: «Сонячні кларнети», «Замість сонетів і октав», «Вітер з України», поема «Похорон друга». Найфундаментальнішим твором П. Тичини була симфонія «Сковорода», яку він писав майже протягом всього життя.

Павло Григорович був дійсним членом Академії наук України (1929 р.). Знав кілька мов, перекладав багато творів. У добу тоталітаризму поетові довелося вибирати між життям і поезією. Це був час жорстоких страждань та душевних зламів.

Рання поезія П. Тичини музична, наповнена зоровими, слуховими та іншими образами. У ній сплелася мелодія слова з музичною мелодією. У ранній своїй творчості поет — невтомний шукач нових форм поезії, експериментатор. Найбільше його цікавила проблема співвідношення раціонального та інтуїтивного, тому роль прозріння в його поезіях величезна.

О ПАННО ІННО

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: інтимна лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Мотиви: туга за втраченим коханням, що поєднується зі спогадами про нього.

Віршовий розмір: ямб.

Художні особливості: вірш складається із двох восьмирядкових строф. Він сповнений краси, ніжності, чистоти. Цьому сприяють й художні засоби, поєднання зорової образності з музичністю. Музикальність, що йде від логічних, ритмічних, психологічних пауз, незакінчених та номінативних речень, від цілої системи синтаксичних повторів і зорової образності, надає поезії великої естетичної цінності.

Важливим композиційним прийомом є антитеза: холодним снігам протиставляється весняне квітування лугів — час, коли розцвіло кохання.

Драматизм переживання, збуреність душі увиразнюють також різностоповий ямб, психологічні, логічні й ритмічні паузи, діалогічність, численні асонанси й алітерації, фоносимволіка.

Художній напрям, стиль: модернізм: символізм.

Примітки

Поезія відтворює щемний момент порушення гармонії; це лірична драма в мініатюрі, своєрідний спогад про кохання, яке було поряд.

Вірш присвячений першому коханню юного Тичини до Поліни Коновал, але оскільки дівчина не відповіла взаємністю, він, переживши нерозділене кохання, пише вірш і дарує Поліниній сестрі Інні.

ПАМ’ЯТІ ТРИДЦЯТИ

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: лірика.

Жанр: вірш-реквієм, поетична епітафія.

Тема: зображення самопожертви молодих людей заради Батьківщини.

Ідея: утвердження патріотизму і гуманізму, осудження жорстокості, терору, ненависті. Любити вітчизну, віддати за неї життя — це найвища етична і духовна цінність людини.

Мотиви: вірш проймає скорботно-патетична тональність туги, печалі, жалю, страждання.

Віршовий розмір: хорей.

Художні особливості: вірш має кільцеву композицію. Поезія починається й закінчується рядками «На Аскольдовій могилі поховали їх». Ліричний герой вірша — це збірний образ тридцяти юних захисників України, які загинули, захищаючи незалежність Батьківщини. Це тридцять мучнів, цвіт нації.

Художні засоби: епітети: «славних, молодих», «український цвіт», «кривава дорога», «коханий край» — окреслюють смисловий візерунок вірша; метафори: «квітне сонце, грає вітер», «посміла знятись... рука», «вмерли в Новім Заповіті»; риторичні оклики: «на Аскольдовій могилі український цвіті», «Боже, покарай!» — допомагають зрозуміти ідею вірша — показати подвиг патріотів України; риторичні запитання: «На кого посміла знятись зрадника рука?», «На кого завзявся Каїн?» — передають оцінку ліричним героєм того, що відбулося; метонімія «зрадника рука»; обрамлення «На Аскольдовій могилі».

Сюжетна основа твору — проста: поховання на Аскольдовій могилі українців-воїнів. Проте твір більше емоційний, ніж розповідний. Читач дізнається про те, що тридцять воїнів поховали в одній могилі, що вони були молодими й славними, що навкруги буяла чарівна природа... А їх немає, не буде вже ніколи. Вони навіки залишили те, що найбільше любили, — свою Україну.

У поезії «Пам’яті тридцяти» багато символів. Сонце, вітер, Дніпро — символи життя, можливого щастя, радощів. Кривава дорога — нещасливе майбутнє. Символічний і образ Каїна. Те, що загинули дуже юні, а навкруги буяє життя, ще більше загострює усвідомлення такого тяжкого лиха, такої втрати, неприродності смерті. Разом з юнаками загинули і їхні ненароджені діти, онуки, правнуки, яким так і не судилося побачити свою Україну. Емоційному наснаженню твору сприяють стислі речення, точні вислови, закінченість думки у двох коротких рядках. Вірш короткий, як сплеск болісної розповіді. Розділові знаки: тире, три крапки, знак оклику й знак питання (у риторичному запитанні «На кого завзявся Каїн?»), своєрідне обрамлення (однакове закінчення й початок твору) -— усе сприяє створенню відповідного настрою, наростанню емоцій. Влучні епітети («славних», «молодих», «коханий», «кривавій») і метафорі: («квітне сонце», «грає вітер», «посміла знятись... рука») художньо збагачують твір.

Рима проста (співзвучні окремі звуки): їх — молодих, цвіт — світ, рука — ріка, покарай — край, святих — їх. Рима увиразнює твір, його емоційність, посилює ритм, об’єднує рядки, надає мелодійності, оживляє вірш.

Підсилює експресивність твору своєрідність художньої форми: твір не поділений на строфи, хоч римування другого й четвертого рядків дало б право на це. Крім того, така побудова твору допомагає автору досягти динаміки, цілісності поезії. Ритм вірша нагадує дихання вкрай схвильованої людини.

Примітки

В основі твору — дійсний трагічний факт: бій під Крутами 29 січня 1918 року, загибель юних патріотів-українців у боротьбі за вільну Україну проти російсько-більшовицької навали. Останки загиблих юнаків були поховані на дніпровських кручах у Києві. Поезія «Пам’яті тридцяти» відображає страшну трагедію тридцяти «мучнів українців». Поет говорить, що шлях до щасливого майбутнього тягнеться «по кривавій по дорозі». Він засуджує того, чия зрадницька рука «посміла знятись» на «український цвіт». Шляхом використання імені біблійного персонажа, Тичина акцентує увагу на несправедливості, що панує у світі, суспільстві. Адже понад все «вони любили свій... край», життя, але історія розпорядилася по-своєму: «На Аскольдовій могилі поховали їх». У кількох рядках поетові вдалося зобразити історичний факт, у якому відбилась епоха.

Вірш «Пам’яті тридцяти» є прекрасним витвором мистецтва. Поезія вивищує душі читачів. І в цьому її духовно-естетична цінність.

ВИ ЗНАЄТЕ, ЯК ЛИПА ШЕЛЕСТИТЬ...

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: інтимно-пейзажна лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Мотиви: вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя від почуття першого кохання; гімн коханню, радості буття, що невіддільне від природи.

Віршовий розмір: чотиристопний ямб.

Художні особливості: вірш «Ви знаєте, як липа шелестить...» — пейзаж-паралелізм, що нагадує фольклорні зразки, де картини природи пов’язуються з душевними настроями, а події людського життя часто змальовуються як певна паралель до явищ природи.

Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі.

Картини природи і людські почуття чергуються: «Ви знаєте, як липа шелестить / У місячні весняні ночі? (пейзажний етюд) / Кохана спить, кохана спить, / Піди збуди, цілуй їй очі (переживання ліричного героя).

Такий паралелізм збуджує в читачів роздуми й переживання. Риторичні запитання («Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?», «Ви знаєте, як сплять старі гаї?»), риторичні окличні речення («А солов’ї!.. Та ви вже знаєте, як сплять гаї!») привертають увагу до краси весняної ночі, готують слухача до сприйняття наступної картини. Вражають інтонації цього твору: ніжність, мелодика слова, чаруюча принадність пейзажних картин незрівнянної української ночі. Художні засоби, які наявні в цьому вірші, традиційні для інтимної лірики. Але головним є протиставлення. «Природа - людина» ,— у даному контексті повна співзвучність. Риторичне запитання, риторичне ствердження, звичайно ж, епітети, метафори. Наявна синекдоха «дідугани» (дерева).

Композиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються риторичними запитаннями. Спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить; у другій частині простір ширшає — це вже гаї, вони сплять, але «все бачать крізь тумани». Простір враз стає глобальним — місяць, зорі... а потім звуковий образ: «А солов’ї...» (цікаво, хто бачив уночі солов’я?! Але як же тоді вони співають...). Оригінальна побудова поезії. Кожна із двох строф має своєрідне обрамлення, де перші речення — риторичні запитання, а останні — закономірний висновок. Емоційності автор досягає також за допомогою окличних речень та обривів. Вірш звучить, як мелодія, якою постійно насолоджуєшся.

Примітки

Вірш — це своєрідна чуттєва картина, у якій переплітаються барви, звуки, запахи, відчуття.

ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ ПАВЛА ТИЧИНИ

• «Ніби щойно прокинувшись, він [П. Тичина] відкрив очі на світ і основне начало всесвіту побачив у ритмічному русі, гармонійному звукові, музиці. Цей ритм всесвіту і є «Сонячними кларнетами» (О. Білецький).

• «Сонячні кларнети» явили вже поета сформованого і високо оригінального в художньому розумінні. Наче відбувся якийсь могутній внутрішній стрибок... Звідки взяв молодий поет ці розливи сонячного світла, що струменять у його віршах? Звідки прийшла до нього, нарешті, дивовижна, незрівнянна музика, якою все перейняте в його поетичному світі, музика, що поступає не лише як провідний принцип віршованої форми, але й однією з основ образної системи і всього світовідчуття поетового? Марно шукати відповіді на подібні питання, тут — таємниця таланту» (Л. Новиченко).

• «Тичина-кларнетист, можливо, був найвизначніший лірик світу у свої класичні роки [1914-1924]» (Василь Барка).

• «Ми насолоджувалися красою українського слова, яке... грало, співало, бриніло, лилося зі сторінок незабутньої тієї книги [«Соняшні кларнети]» (М. Бажан).

• «Великий поет цілковито зник зі сцени — з’явився безоглядний одописець тирана» (В. Стус).

• «Феномен Тичини — феномен доби... поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль... Поет помер, але Тичина лишився жити і мусив, уже як чиновник, виконувати поетичні функції... Тичину репресували визнанням. Покара славою — одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мистецтвом» (В. Стус «Феномен доби»).