Українська література. Міні-довідник. ЗНО

Ольга Кобилянська

(1863-1942)

Літературну діяльність О. Кобилянська почала в середині 1880-х рр. творами німецькою мовою. Перший художній твір українською мовою — повість «Людина», був надрукований 1895 р. у журналі «Зоря». Це була друга редакція написаного раніше німецькою мовою оповідання «Вона вийшла заміж». Пізніше з’явилися оповідання й повісті «Він і Вона» (1895 р.), «Царівна» (1896 р.), «Що я любив» (1896 р.), «Аристократка» (1898 р.), «Valse melancholique» (1898 р.) та інші, позначені впливами поетики символізму, філософії надлюдини Ф. Ніцше та ідей жіночої емансипації.

Одним з найпоетичніших творів О. Кобилянської вважається лірично-романтична повість «В неділю рано зілля копала...» (1909 р.), написана за мотивами відомої народної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

Протягом 1915-1923 рр. О. Кобилянська пише низку новел на антивоєнні теми, серед яких можна виділити такі твори, як «Лісова мати», «Юда», «Назустріч долі», «Сниться» та ін. Увагою до психологічних таємниць людської душі позначені новели О. Кобилянської «Огрівай сонце...» (1927 р.), «Але Господь мовчить...» (1927 р.). Помітним явищем в історії української прози став роман «Апостол черні» (1926 р.), у якому на широкому суспільно-історичному тлі О. Кобилянська порушила проблему інтелігенції та народу, із симпатією змалювавши образи представників духівництва.

VALSE MELANCOLIQUE (МЕЛАНХОЛІЙНИЙ ВАЛЬС)

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: епос.

Жанр: «музична новела».

Тема: розповідь про життя трьох жінок, які своїми думками та світовідчуттям не вписувалися у тогочасний формат пересічних жіночих душ.

Ідея: утвердження думки про вільний вибір жінкою свого життєвого шляху та необхідність створення умов для її самореалізації.

Герої: музика — центральний образ твору. Софія — творчо обдарована особистість, лірична й емоційна. Марта — втілення любові, стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ». Ганна — емоційна, нестримна, непостійна, талановита і живе своїм ремеслом.

Композиція: мотив вальсу у творі наскрізний і об’єднує всі події в завершене ціле.

У заголовок новели авторка винесла назву музичного етюду «Valse melancolique», який створила і тричі виконувала протягом твору піаністка Софія. За настроєм він складався із двох частин — легкої і безтурботної спочатку та бентежної і трагічної наприкінці. Своє враження про нього Марта передала так: «Перша часть — повна веселості і грації, повна визову до танцю, а друга... О, та гама! Та нам добре знана ворохобна гама! Збігала шаленим льотом від ясних звуків до глибоких, а там — неспокій, глядання, розпучливе нишпорення раз коло разу, топлення тонів, бій, — і знов збіг звуків удолину... відтак саме посередині гами смутний акорд-закінчення». Такий настрій твору ніби віддзеркалював щасливі та драматичні події, які переживала протягом свого короткого життя Софія Дорошенко.

Сюжет твору також має за настроєм виразну двочастинну будову. У першій переважає меланхолійний настрій, життя героїнь тече розмірено й майже одноманітно. Усе швидко змінюється з переїздом до помешкання піаністки Софії. Розповідь стає динамічнішою, напруженішою, що нагнітає передчуття неминучої трагедії. Бентежна гама меланхолійного вальсу стала ніби передчуттям піаністки низки подій у її власному житті, які призвели до фатальної розв’язки — смерті героїні.

Сюжет новели складається з кількох подій, що розповідають про неповних півроку із життя трьох інтелектуалок.

В експозиції дізнаємося про двох несхожих між собою жінок — Марту й Ганнусю, між якими постійно точаться розмови про кохання та плани на майбутнє. Епізод, коли до них приєднується музикантка Софія Дорошенко, становить зав’язку твору.

Письменниця спочатку знайомить нас із дівчиною через повідомлення служниці, яка передає своє враження від першої зустрічі з майбутньою квартиранткою. Непривабливі деталі її зовнішнього вигляду: ґудзик від пальта, що тримається на одній нитці, покусані рукавички — не справляють на героїнь позитивного враження. Однак Марту вразила зовнішність Софії, у першу чергу її класичний античний профіль. Тому розповідає вона Ганнусі про «музику» тільки хороше, хоч вона її зовсім не знає. Через такий прийом О. Кобилянська інтригує читача й створює враження загадковості героїні.

Розвиток подій — це стрімке розгортання сюжету новели. Будні трьох приятельок спочатку були гармонійними й щасливими. Вони настроєво нагадували першу легку частину вальсу.

Хвороба Софіїної матері ніби відмежовує першу «світлу» частину новели від подальших трагічних подій. Після смерті матері дівчина повертається до подруг, але з цього моменту за кожним рядком твору відчувається передчуття неминучої трагедії. Воно справджується, коли Софія отримує лист від дядька, у якому той відмовляє їй в утриманні. Дівчина не витримує цього удару й помирає, не досягши заповітної мети. Цей епізод є кульмінацією твору.

У розв’язці стає відомо про кілька років життя героїнь після Софіїної смерті. Марта щаслива у шлюбі, а Ганнуся самотужки виховує сина та вся поринула у творчість.

У «Valse melancolique» О. Кобилянська — новаторка щодо створення художньої форми. Словесний твір не лише наповнений музикою, а й звучить, як музика. Це виражається і в ритмічності оповіді з її перепадами від розміреного й неспішного темпу до швидкого й напруженого, а потім знову сповільненого, й у відтворенні симфонії почуттів героїнь, й у напруженій мелодійності слова.

Проблематика:

кохання;
людини і мистецтва;
емансипації жінки й жіночої самореалізації;
духовного аристократизму;
філософської суперечності між прагненням людини до краси й досконалості та обставинами реального життя.

Художній напрям, стиль: модернізм — неоромантизм.

Примітки

Музика є центральним образом «Valse melancolique», з неї починається твір. Вона, крім того, що структурує новелу, виступає своєрідним символом, збагачує художні образи додатковими асоціативними значеннями, посилюючи динамізм сюжету та вплив на читача, розкриває внутрішній світ персонажів, є втіленням мрії про високий і недосяжний світ, виступає захистом від усіх життєвих негараздів, тому героїні й шукають у ній порятунку від драматизму життя. Музика також виражає сильну, горду й водночас ніжну та вразливу вдачу героїнь, тонко відтворює їхні настрої та душевні стани.

Найголовнішим у новелі є нестримний пошук Софією, Мартою і Ганною гармонії та краси, жагуче бажання досконалості та рівноваги. Така ідеалізована картина можлива тільки в мистецтві, де панує незвичайна атмосфера, високий, загадковий дух, а персонажі постають сильними, неординарними особистостями. За О. Кобилянською, в мистецтві можна віднайти хоча б тимчасовий притулок від життєвої несправедливості. Тому тільки крізь призму мистецтва слід розглядати героїнь новели: художницю Ганнусю, вчительку Марту і піаністку Софію.

Малюючи своїх персонажів, новелістка виявилася доволі талановитим психологом. Вона тонко відчувала душі жінок, бо писала їх передусім із себе самої. Автобіографізм — важлива ознака модерністського моделювання уявного світу, що підкреслює вірогідність оповідуваних історій.

ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

• «Серед українських письменниць вона не має собі рівної на ниві новели і повісті» (І. Франко).

• «У її творах тонкі обрисування людської психіки, глибокий аналіз і знання людської душі» (Г. Хоткевич).

• «Ми й сьогодні приходимо до творчості Кобилянської по естетичну насолоду і знання жіночого характеру, адже ж вона створила цілу енциклопедію жіночої душі» (С. Павличко).

• «Живіть, творіть ще довгі світлі роки... / Орлиця гір, безсмертна, сонцеока» (А. Малишко).