Українська література. Міні-довідник. ЗНО

Леся Українка (Лариса Косач)

(1871-1913)

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч.

Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис.

У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім’ї, і це домашнє ім’я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем.

Творчий доробок: збірки поезій: «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902); поеми «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903); драми «Кассандра» (1903-1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911), «Бояриня» (1913).

Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки посідає фольклор. Вона збирала і записувала обряди, пісні, думи у виконанні кобзарів, щоб урятувати від забуття. З цих зацікавлень у спадщині письменниці зберігається рукописний зошит колодяженських пісень (весільні, обжинкові, родинно-побутові, веснянки, колядки), друкована збірка «Дитячі гри, пісні й казки» (1903 р.), упорядкований збірник «Народні пісні до танцю» (54 тексти). 30 записів веснянок і пісень з голосу Лесі Українки зробив Микола Лисенко, 225 пісень увійшло до збірки «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки», яку упорядкував і видав 1917 р. її чоловік Климент Квітка.

Боротьба і праця. Такий був сенс усього життя Лесі Українки, життя, гідного подиву і захоплення.

CONTRA SPEM SPERO!

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: медитативна лірика.

Жанр: вірш.

Мотиви: заперечення болю, небажання змиритися з обставинами; оптимістичної віри людини у своє поетичне призначення; незламності духу; світоглядної декларації мужньої людини, яка зробила свій вибір, у повноцінне діяльне життя.

Віршовий розмір: тристопний анапест, перехресне римування.

Художні особливості: вірш побудований у формі драматичного монологу, сповненого схвильованих інтонацій, з відчутними елементами «внутрішньо» діалогізованої мови (із запитаннями й відповідями, зі звертаннями, запереченнями й ствердженнями). Цей монолог передає рух емоцій ліричного героя у бунті проти умов, що душать прагнення молодості повноцінно жити й творити. В основі поезії — контрастні образи, песимістичні й оптимістичні. Поезія побудована на антитезах. Традиційна символіка: нічка невидна — символ похмурого життя, суму; зірка провідна — надія, світло, сподівання; весна золота — передчуття оновлення; квітки на морозі — життя наперекір смерті тощо.

Застосовано прийом градації, де кожна наступна строфа підсилює попередню. Для поезії характерне обрамлення — остання строфа повторює другу. За допомогою метафори «Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки» свідчить про бажання поетеси прислужитись народові. Назва, що в перекладі з латини означає «без надії сподіваюсь», — оксиморон.

Рух емоцій ліричної героїні йде від болючих запитань (як бути в умовах гострих суперечностей життя?) через пристрасне заперечення перешкод на шляху до справжнього повноцінного життя — і до утвердження бунтарських дій, нескореності й незламності в боротьбі. Лірична героїня починає із проголошення бунтарських прагнень. Основний пафос вірша — накреслення дій ліричної героїні в перспективі: як житиме, діятиме, з якими перешкодами і як боротиметься, здійснюючи свої прагнення.

Художній напрям, стиль: модернізм: неоромантизм.

Примітки

Програмова поезія Лесі Українки входить до збірки «На крилах пісень». В основу вірша покладено міф про сізіфову працю. У такий спосіб Леся Українка висловлює власне життєве кредо: всупереч хворобі й нещастям обов’язково рухатися вперед. Вона вибирає шлях віри, надії, життєвої активності.

ЛІСОВА ПІСНЯ

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: драма.

Жанр: драма-феєрія (твір, у якому реальне поєднується з фантастичним, діють казкові персонажі).

Тема: розкриття зв’язку людини й природи, безсмертя вічних людських цінностей, добра і зла, волі як основного джерела щастя людини, різниці між високим покликанням людської душі та дрібним буденним життям, яка й призводить героя до трагедії.

Ідея: нездоланності життя, невмирущості мрії людини:

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

віра в те, що найвищі людські життєві цінності безсмертні: що більше таких цінностей має людина, то світліші її ідеали, глибша і чистіша людська сутність. Тобто Добро завжди перемагає Зло.

Дійові особи: головні персонажі: Мавка, Лукаш; другорядні персонажі: дядько Лев, Лукашева мати, Килина, діти Килини; міфічні персонажі: «Той, що греблі рве», Потерчата, Русалка, Водяник, Русалка Польова, Доля, Злидні, Перелесник, Пропасниця, Куць, Лісовик, «Той, що в скалі сидить».

Композиція: найхарактернішою особливістю композиції «Лісової пісні» є органічне переплетення життя двох світів — природи й людини. Стосунки між людьми й лісовими істотами дають імпульси до зародження і розвитку конфлікту, що визначає сюжет феєрії, в якому розкриваються характери дійових осіб, реалізується творчий задум автора.

Складається з прологу і трьох частин. Зовнішньою композиційною особливістю драми є відсутність поділу актів на яви. Пролог являє собою самостійну драматичну сцену, прямо не зв’язану з розвитком сюжету. Він уводить читача у світ природи, знайомить із фантастичними істотами, які заселяють волинські хащі та лісове озеро. У пролозі окреслюється недобре, вороже ставлення «водяного роду» до людини. Згодом воно позначиться на подальшому розвитку подій; природа — повноправна дійова особа п’єси.

Композиційно драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різними порами року, із зародженням, розвитком, згасанням інтимних почуттів і переживань Мавки та Лукаша. Пролог уводить читача у світ казки, в якій діють фантастичні істоти, містить у зародку вияви всіх конфліктів, реалізованих у драмі. Композиційну роль у творі відіграють картини природи.

Сюжет твору становить історія кохання Мавки й Лукаша. Пори року змінюються відповідно до розвитку почуттів Мавки й Лукаша: провесна — пробудження кохання; весна — його розквіт; пізнє літо — зрада Лукаша (відбувається зав’язка конфлікту і перипетії кохання); осінь-зима — смерть Лукаша, але миттєвості весни символізують перемогу над смертю і поєднання душ закоханих; у такий спосіб авторка підкреслює також і багатогранний зв’язок людини й природи.

Особливість сюжетної побудови «Лісової пісні» виявляється у наявності двох кульмінаційних вершин, адже після першої кульмінації (Лукаш зраджує Мавку і сватає Килину; його вибір штовхає Мавку в обійми «Того, що в скалі сидить») події не йдуть на спад — третя дія («пізня осінь») виявляє колосальну боротьбу пристрастей: Лукаш перетворюється на вовкулаку і знову стає людиною, Килина заклинає Мавку, перетворивши її на вербу.

Розв’язка твору оптимістична: краса — вічна, як світ. Твір завершується ремаркою-епілогом: звучить «переможний спів кохання», «зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч», що єднає в пориві любові Мавку й Лукаша. Заметіль білого цвіту переходить у сніговицю. Коли вона минає, видно нерухомого Лукаша з усміхом щастя на устах.

Новаторство Лесі Українки у змалюванні природи в «Лісовій пісні» виявляється у синтезі різних видів мистецтв, своєрідному кінематографічному ефекті, що передбачає швидку зміну звуків, рухів і навіть часу. У створенні відповідного емоційного настрою важлива роль належить широким поетичним ремаркам, які викликають в уяві читача відповідне пейзажне тло, сприяють докладнішому розкриттю світу дійових осіб.

Проблематика:

• духовності людини;
• пошуку гармонії в житті;
• кохання і зради;
• сімейного життя;
• високого пориву душі й буденності;
• матеріального і духовного в житті;
• життєвого вибору;
• роздвоєння душі;
• добра і зла;
• внутрішньої свободи людини;
• гармонії людини і природи.

Художній напрям, стиль: модернізм: неоромантизм.

Примітки

У «Лісовій пісні» втілилося народне сприйняття навколишнього світу, давнє міфологічне мислення українців. У «Лісову пісню» письменниця вклала «цвіт душі».

Твір вражає красою високої мрії, музикою мови. Основний конфлікт у творі — між буденним життям і високими пориваннями душі — підпорядкований головній ідеї — боротьбі за гармонійне вільне життя, високу мрію, красу і вірність, боротьбі проти буденщини, сірості й банальності.

Сама ж історія написання п’єси нерозривно пов’язана з так званим грузинським періодом життя поетеси (1908-1913). Під впливом розлуки з рідним краєм Леся Українка, не маючи змоги через хворобу відвідати дорогу її серцю Волинь, згадала свої ліси і «затужила за ними». Саме ця туга, за словами самої поетеси, і була справжнім імпульсом до створення «Лісової пісні». П’єсу написано в небачено короткі строки — за дванадцять днів липня.

З листа Лесі Українки до сестри: «Писала я її недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій».

ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

• Леся Українка «силою свого генія... створила надзвичайно своєрідну поему, піднесла її на небувалу в історії світової літератури височінь» (Б. Мельничук).

• «На свій вік це геніальна жінка... в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти та людського життя» (М. Павлик).

• «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хорої дівчини» (І. Франко).