Українська література. Міні-довідник. ЗНО

Василь Стефаник

(1871-1936)

Для творчості В. Стефаника характерна експресіоністична (від лат. expression — вираження) манера письма, що передбачає вираження глибини й ірраціональності психології навіть звичайної людини через зовнішню напругу її переживань та емоцій.

В. Стефаник прагнув виразити духовне (приховане) через реальне (зовнішнє), звернути увагу на духовну деградацію сучасного йому світу, зрозуміти сенс страждання і смерті людини. Звідси випливає його увага до оригінальних і незвичних епітетів і порівнянь, майстерне використання діалогів, лаконізм та фрагментарність письма.

Шанувальники творчості митця називали його, за висловом Марка Черемшини, «поетом мужицької розпуки».

КАМІННИЙ ХРЕСТ

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: епос.

Жанр: психологічна новела (сам автор назвав свій твір студією, тобто художнім дослідженням внутрішнього світу головного героя).

Тема: еміграція галицького селянства на американський континент на межі ХІХ-ХХ ст.

Ідея: єдність селянина з рідною землею.

Герої: Іван Дідух, його дружина Катерина, їхні діти, кум Михайло, селяни.

Композиція: новела складається із семи розділів.

Експозиція: розповідь про повернення Івана Дідуха з 10 років служби у війську, про горб, що залишився йому в спадок. Тяжка праця на горбі.

Зав’язка: прихід гостей до хати Івана. Прощання з односельцями. Зізнання Івана у тому, що самому тоскно на душі. Екскурс у минуле: розповідь Івана про те, як сини дійшли думки про виїзд. «Два роки нічого в хаті не говорилось, лише Канада та й Канада...». Він дуже жалкує, що молодь не хоче триматися землі своїх пращурів.

Розвиток дії: гості пригощаються, ведуть розмови. Іван з Михайлом співають, як у молоді літа. Кульмінація: син нагадує батькові, що час виходити. Люди плачуть: «...Ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало — такий був плач». Іван із дружиною пускаються в танець — власне кульмінаційний епізод, — від якого «люди задеревіли», у якому вилився назовні весь розпач прощання навіки. Сини силоміць виносять обох з хати.

Розв’язка: односельці проводжають сім’ю Дідухів. Іван іде танцюючи. Уся процесія зупиняється біля хреста, що Іван поставив на горбі. Чоловік каже дружині, щоб знала, що там викарбувані їхні імена: «Видиш, стара, наш хрестик? Там є вібито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє».

Мова персонажів — це ще один художній прийом, до якого вдається автор. Вона уривчаста, нервова, в ній відчувається драматизм та підвищена емоційність. Думки героїв часом втрачають послідовність, обриваються. Дії Івана Дідуха та його дружини також створюють тяжку напружену атмосферу. Варто згадати, наприклад, сумний тужливий спів героя або шалений, майже скажений, танець із дружиною. Автор створює сумні й навіть страшні ситуації. Проводи до Канади перетворюються на своєрідний похорон. Наостанок Іван просить односельчан зберегти цей хрест як пам’ять про його родину, окропити його святою водою. Іншими словами, провести поминки за його сім’єю.

Проблематика:

• віковічного зв’язку з рідною землею;
• сумлінної праці на землі як вияву народної етики й моралі, як обов’язку, єдиного засобу і виправдання буття селянина;
• соціальна проблема масового зубожіння селян, що спричинило еміграцію за океан.

Художній напрям, стиль: модернізм, експресіонізм. Експресіонізм виявляється у дослідженні сенсу страждання, відчуття болю, які спонукають людину до пізнання суті свого існування; також в емоційній загостреності зображуваного, напруженому драматизмі ситуації.

Примітки

Характерною особливістю твору є символічність та яскрава образність. Проводи родини Дідуха автор змалював подібно до похорону. Іван не просто залишає рідний дім, друзів та односельчан. Він залишає на цьому пагорбі свою душу. Іван розуміє, що на чужині вже не буде собою. Він навіть не матиме можливості бути похованим у рідній землі. Тому він ставить цей хрест як пам’ятник і викарбовує на ньому своє ім’я та ім’я дружини.

Камінний хрест є справжнім символом тяжкого життя бідного селянства. Це символ титанічних зусиль, а також поховання ще живої ззовні людини. Автор вдається до цього художнього засобу не лише для поглиблення драматизму твору. Стефаник спонукає свого читача до власних міркувань. Показово, що образи синів Дідуха не яскраві, майже стерті. Зв’язок поколінь вже перервався, вони вже втратили коріння на цій землі.

«Камінний хрест» — глибока психологічна студія душі українського селянина-трударя, якого соціальні обставини примушують рвати віковічний зв’язок з тим грунтом, на якому він виріс. Працьовитість і доброчесність героя піднесені автором на високий рівень, а бажання залишити пам’ять по собі — поставити на горбі камінний хрест — має глибокий психологічний підтекст. Іван Дідух ставить хрест на своєму политому кривавим потом полі й ніби заживо себе ховає. Проте він хоче жити у пам’яті нащадків, хоче, щоб цей хрест в’язав його з рідним селом і тоді, коли він буде далеко на чужині, і тоді, коли його не стане в живих.

«Камінний хрест» — модерністичний твір (експресіоністичний). Дійсний факт (в Івана був прототип, односельчанин Стефаника, який поставив хрест перед виїздом до Канади) письменник відтворив з особливою емоційністю та експресією, надав особливої символічності окремим деталям.

Камінний хрест — це пам’ятник не лише Дідухам, а й усім емігрантам.

ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

• «Між слова Ваші там... тиснулись великі сльози, мов перли. Страшно сильно пишете Ви... Гірка, пориваюча, закривавлена поезія Ваша..., котру не можна забути... Плакала-м, тай вже» (О. Кобилянська).

• «Як коротко, сильно і страшно пише ця людина» (Максим Горький).

• «Камінний хрест» — єдиний відгук Стефаникового серця на трагічні для українського народу події... Але який?..» (Н. Горик).

• «...Він уміє найпростішими засобами справити якнайбільше враження» (Леся Українка).