Українська література. Міні-довідник. ЗНО

Тарас Шевченко

(1814-1861)

Походженням, становищем та популярністю Шевченко — виняткове явище як в українській, так і у світовій літературі. Із 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 — на засланні, а решту — під наглядом жандармів.

Творчість Кобзаря — багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка становить велику збірку поетичних творів «Кобзар», драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п’єс; 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою; записки історично-археологічного характеру «Археологічні нотатки», 4 статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису й графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.

Т. Г. Шевченка вважають основоположником нової української літератури й літературної мови.

Твори Т. Шевченка характеризують такі дві найголовніші особливості:

• орієнтація на весь український народ, на весь обшир України;
• прагнення згуртувати народ навколо важливих суспільних ідеалів: антикріпосництва, демократичного ладу, національної самосвідомості.

Творчість Т. Шевченка поділяють на такі періоди:

• 1837-1843 — рання творчість;
• 1843-1847 — період «трьох літ»;
• 1847-1857 — період арешту і заслання;
• 1857-1861 — останні роки життя.

КАТЕРИНА

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: ліро-епос.

Жанр: ліро-епічна соціально-побутова поема з елементами романтичної поетики.

Тема: зображення трагедії жінки-покритки і дитини-безбатченка в умовах тогочасного суспільства.

Ідея: висловлення глибокого співчуття до жінки-покритки; засудження жорстокості, підступності, бездушності, розбещеності панів.

Герої: Катерина, її батьки, син Івась, москаль.

Композиція: композиційно поема складається з 5-ти розділів та епілогу.

Сюжетні колізії так чи інакше пов’язані з героїнею поеми — Катериною.

Експозиція: пролог-звернення поета до дівчат із застереженням не кохатися із москалями; кохання і розлучення Катерини з офіцером.

Зав’язка: Катерина залишає рідну домівку за наказом батьків.

Кульмінація: зустріч героїні з москалем; її самогубство.

Розв'язка: епілог — життєва доля Івася-байстряти, його випадкова зустріч з «батьком».

Новим для української поезії елементом композиційної техніки є в Т. Шевченка ліричні відступи, діалогічні вставки, у яких поет раз у раз звертається безпосередньо до свого уявного читача. Таких ліричних відступів у поемі кілька: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями»; «Катерино, серце моє», «Отаке-то на сім світі роблять людям люди», «Бач, на що здалися карі оченята», «Отаке-то лихо, бачите, дівчата», «Сирота-собака має свою долю». Ліричні відступи затримують розвиток сюжету, зосереджують увагу на найбільш напружених трагічних моментах, змушують читача глибше, безпосередніше переживати трагедію героїв. Важливими у композиції є також описи (пейзажі).

Проблематика:

• моральних законів тогочасного суспільства, їхнього недотримання;
• честі, відповідальності за свої вчинки;
• любові та страждання;
• батьків і дітей;
• краху ілюзій.

Примітки

Поему «Катерина» Т. Шевченко присвятив В. Жуковському на пам’ять 22 квітня 1838 року, дня викупу поета з кріпацтва.

КАВКАЗ

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: ліро-епос.

Жанр: сатирична поема з елементами лірики та героїки («...огниста інвектива проти «темного царства» (І. Франко).

Тема: зображення загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі.

Ідея: «Борітеся — поборете!» — заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога — російського царату; співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців; утвердження безсмертя народу.

Композиція: твір написаний у формі викривального ліричного монологу, сповненого ораторських, агітаційно-закличних інтонацій надзвичайної пристрасної сили. Це цикл монологів, що має різних адресатів, і від адресатів залежить характер та ступінь поетової пристрасті.

Уся колосальна панорама російського життя з безліччю внутрішніх планів і переходів, зі складними образами в поемі вмістилася в 178 віршованих рядках.

Експозиція: романтичне зображення величі Кавказьких гір; давньогрецький міф про Прометея.

Зав’язка: розмірковування автора над стражданнями, приниженням народу від жорстоких утисків катів-гнобителів та засудження бездіяльності, пасивності простого люду у зв’язку з цим. Кульмінація: монолог-звернення колонізатора до горця.

Розв'язка: інтимний реквієм загиблому другові, «доброму», «незабутньому» Якову де Бальмену, який випив «з московської чаші московську отруту». Значить, його вбивця — царизм, а не горці.

Примітки

Мова поеми наповнена гіперболами, використаними у градації риторичними питаннями й окликами. Сатирична метафора «війна — царське полювання» розгортається в сарказмі й іронії панегірика царю- «батюшке» та його «хортам, і гончим, і псарям». Шевченко протиставляє цареві справжніх славних героїв, борців за волю. Так на контрасті створюється напружена поезія: від сарказму — до лірики, від іронії — до уславлення. Поетика твору підпорядкована завданню втиснути у невеличкий обсяг величезну картину життя в Російській імперії, цілий калейдоскоп образів і роздумів. Тому мова твору афористична і лаконічна. Значна частина сатири написана чотиристопним ямбом.

СОН

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: ліро-епос.

Жанр: сатирична поема (політична сатира). Авторський підзаголовок — «комедія» — указує не стільки на жанр твору, скільки на спосіб відображення дійсності.

Тема: зображення справжньої суті імперського режиму.

Ідея: гнівне таврування кріпосницького суспільства.

Композиція: сюжетно-композиційна основа поеми — фантастичний політ оповідача над просторами Росії у пошуках «раю» в імперії Миколи I.

Поет малює викривальні картини покріпаченої України («опухла дитина, голоднеє мре, а мати пшеницю на панщині жне»), сибірської каторги (перший в українській літературі образ покараного революціонера — «царя волі»), Петербурга. «Раю» для людей він не знаходить, існує той «рай» тільки для царя і його вельмож.

Композиція твору спрямована на показ широкої панорами царської Росії. Після вступу, який має характер філософських роздумів («У всякого своя доля...»), подано три картини: Україна, Сибір, Петербург.

Поет використовує для викладу змісту прийом сну, що допомагає йому миттєво переміщатися в просторі, а також показувати пригоди ліричного героя в «городі на болотах». Прийом сну надає поемі та зображуваним у ній подіям умовності, фантастичності, проте саме такий прийом дозволяє відобразити моральне звиродніння суспільства.

Назва поеми має певне ідейне навантаження, адже сон стає сатиричним прийомом, який дає поетові волю в сатиричному, гіперболізованому та символічному змалюванні суспільних вад.

Проблематика:

• показ життя українського народу;
• співчуття оборонцям волі, що страждають на каторгах;
• осуд українців, які заради чинів забувають свій край, свою мову, втрачають національну та людську гідність;
• засудження самодержавної політики російського царату.

Поетика твору: іронія щодо тих, хто «отечество так любить», сатира переходять у гротеск у змалюванні пригод ліричного героя в Петербурзі, в описах вельмож, царя, цариці. А чого варта картина «генерального мордобитія»! Ця частина поеми є гротескною карикатурою на вище чиновництво й царизм.

Твір має глибокі символи: сова — це символ мудрості й водночас туги, а цар волі — прозорий символ безкорисливої боротьби за справедливість, близький до образу Христа; ведмідь — символ грубої сили, невігластва; чапля — бундючності; кошеня — крайньої безпомічності, безпорадності, жалюгідності. Символ раю, місця, де людина почувається вільною, гідною, щасливою, є наскрізним у поемі. Поетика твору підпорядкована завданню втиснути в невеличкий обсяг цілу панораму — величезну картину життя в Російській імперії, цілий калейдоскоп образів і роздумів.

Примітки

Поема «Сон» — перший сатиричний твір Шевченка і перший у новій українській літературі твір політичної сатири, спрямований проти соціального і національного гноблення українців, а також проти рабської покірливості народу. Поема Тараса Шевченка «Сон» — нищівна сатира на Російську імперію як утілення зла й несправедливості, «велике оскарження «темного царства» за всі теперішні й минулі кривди України». Так оцінив комедію Іван Франко.

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: ліро-епос.

Вид лірики: патріотична (громадянська).

Жанр: поема-послання.

Тема: зображення морального обов’язку свідомого громадянина перед власним народом; показ змодельованого образу національної еліти, визначення її політичних та морально-етичних орієнтирів.

Ідея: засудження аморальності й паразитизму російського самодержавства, заклик до самоусвідомлення народу, пробудження його національної гідності, пристрасне заперечення національного і соціального гноблення народів.

Композиція: композиційно послання оформлене суцільним ліричним монологом, художній прийом діалогізації надає драматизму та емоційної напруженості деяким рядкам твору. Поет зіставляє сучасне з минулим, заглядаючи і в майбутнє. Хоча твір поданий суцільним текстом, за змістом поеми композиційно вирізняються п’ять частин, у кожній з яких ліричний сюжет збагачується новою темою.

Епіграф розкриває головну ідею твору: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить — брехня це».

Вступ — розгортаються обидва мотиви: критика української еліти; заклик до соціального примирення, активного громадського життя заради відродження нації. Ця частина за образністю нагадує псалми.

Критичний портрет сучасної поетові еліти. Тут інвектива з елементами бурлеску («Якби ви вчились так, як треба» тощо) трансформується в картання («Ох, якби те сталось...»), а потім — у пересторогу-заклик («Схаменіться! Будьте люде...»). Фрагмент за стилем нагадує біблійні описи апокаліптичного суду над людьми.

Узагальнення попередніх мотивів і підсумок — проповідницький монолог.

Завершення — концентрація смислу твору, заклик до інтелігенції повести народ праведним шляхом.

Поема не має сюжету. Поет звертається до своїх земляків, закликаючи їх до боротьби та духовного відродження.

Шевченко іронічно ставиться до багатьох тогочасних реалій України, наприклад до відсутності етнічної самовизначеності українців, що попри це намагаються дотримуватись прогресивних суспільно-політичних поглядів.

Проблематика:

• осуд національної байдужості й нагадування: «нема на світі України, немає другого Дніпра»;
• викриття лакейського схиляння перед чужоземним і заклик: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь»;
• засудження конформізму (пристосуванства) значної частини української еліти: «Славних прадідів великих правнуки погані»;
• осуд комплексу меншовартості («Чого ви чванитеся, ви! сини сердешної Украйни...»);
• критичний перегляд національної історії з метою уникнути помилок державотворення у майбутньому («Прочитайте знову тую славу...»).

Примітки

Особливість назви твору

Мертві — українські поміщики-кріпосники; живі — інтелігенція, про яку поет найбільше говорить у творі; ненароджені — простий народ, поневолений, неготовий до участі в боротьбі. У заголовку цього твору автор звертається не тільки до своїх сучасників, а й до «ненарожденних земляків», тобто до наступних поколінь українців — отже, й до нас. Він вчить, що наш порятунок — у єдності всіх сил нації.

Епіграфом твору стали слова з Біблії: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить — лжа оце». Шевченко таким епіграфом натякає на панів, які експлуатують кріпаків і водночас стверджують, що люблять народ. Цим самим поет порушує проблему лицемірства, фальшивого патріотизму, що ведуть згодом до зради, утрати своєї національної свідомості.

Афоризми із твору

• Учітесь, читайте, / І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь. / Бо хто матір забуває, / Того Бог карає, / Того діти цураються, / В хату не пускають.

• І хилитесь, як і хилились. / І знову шкуру дерете / З братів незрящих, гречкосіїв.

• В своїй хаті своя й правда, / І сила, і воля.

• Доборолась Україна / До самого краю. / Гірше ляха свої діти / Її розпинають.

• Дастьбі... Колись будем / І по-своєму глаголать.

• І ми не ми, і я не я.

• І на Січі мудрий німець І Картопельку садить.

• І оживе добра слава, / Слава України.

• І премудрих немудрі одурять.

• Кайданами міняються, / Правдою торгують.

• Не минайте ані титли, / Ніже тії коми.

• Нема на світі України, / Немає другого Дніпра. / А ви претеся на чужину / Шукати доброго добра.

• Схаменіться! Будьте люди, / Бо лихо вам буде! / Розкуються незабаром / Заковані люде.

• Розкуйтеся, братайтеся.

• Схаменіться, недолюди, / Діти юродиві!

• Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрость би була своя.

• У нас воля виростала, / Дніпром умивалась, / У голови гори слала, / Степом укривалась!

• Обніміться ж, брати мої, / Молю вас, благаю!

ЗАПОВІТ

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: лірика.

Вид лірики: патріотична (громадянська).

Жанр: ліричний вірш.

Віршовий розмір: хорей.

Провідний мотив: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду; віра поета у світле майбутнє України.

Композиція: за формою «Заповіт» — монолог. Складається із шести строф, що об’єднані попарно й утворюють ніби три сходинки, кожна з яких має свою провідну думку, певні ритми та інтонацію, а разом становлять гармонійну цілісність. Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу.

Експозиція: «Як умру, то поховайте... На Вкраїні милій...».

Зав’язка: «...Як понесе з України... Кров ворожу...».

Кульмінація: «...Вставайте, / Кайдани порвіте...».

Розв’язка: «...І мене... Не забудьте пом’янути / Незлим тихим словом».

У розгортанні сюжету можна виділити три частини, пов’язані між собою за допомогою інтонацій.

Засобами народної символіки малює Шевченко у перших строфах поетичний образ України, зігрітий любов’ю. Але в наступних рядках його мова стає уривчастою, схвильованою, про ворогів Вітчизни поет не може говорити спокійно. Далі — заклик — кульмінація твору і вибух пристрасті поета:

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Усі дієслова (поховайте, вставайте, порвіте, окропіте) вжито в наказовому способі. Цим висловлюється впевненість у тому, що все здійсниться: народ повстане і розірве кайдани.

У кінці вірша — звернення до майбутніх поколінь, у якому звучить віра в перемогу, у те, що щастя прийде, Україна буде вільною.

Примітки

«Заповіт» завершує збірку «Три літа». Цей вірш — своєрідний гімн визвольної боротьби українського народу — мав і має значний вплив на українську культуру: він став основою для музичних творів багатьох композиторів, активно використовується в культурному житті, перекладений понад 150 мовами народів світу.

ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

• Не поет — бо це ж до болю мало,

Не трибун — бо це лиш рупор мас,

І вже менш за все — «Кобзар Тарас»

Він, ким зайняло і запалало (Є. Маланюк).

• «Він був сином мужика — і став володарем в царстві Духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури» (І. Франко).

• «Народ знає Тараса, любить Тараса, співає його пісні, пересилає з уст в уста оповіді про нього, як про живого сучасника і учасника нашої дійсності» (М. Рильський).

• «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю!» (Остап Вишня).

• «Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вклад у культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини» (Джон Ф. Кеннеді).

• «Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять...» (Є. Сверстюк).