Українська література. Міні-довідник. ЗНО

Пантелеймон Куліш

(1819-1897)

Пантелеймон Куліш — талановитий поет, прозаїк, драматург, майстерний перекладач та проникливий літературний критик. У прозі Куліша центральне місце посідає історичний роман «Чорна рада. Хроніка 1663 року». Працю над ним було розпочато 1843 р. Перший варіант роману (1846 р.) не був вчасно опублікований через арешт письменника. Нова редакція «Чорної ради» побачила світ 1857 р. Використавши історичні свідчення з літописів Самовидця та Григорія Грабянки, осмисливши матеріал козацьких записок, письменник на основі українського історичного матеріалу створив роман вальтер-скоттівського типу.

П. Куліш є автором поетичних збірок «Досвітки», «Хуторна поезія», «Дзвін». Значний інтерес становлять його переклади зі світової поезії, що увійшли до посмертної збірки «Позичена кобза». Велике історико-літературне значення мають критичні праці Куліша, позначені аналітичною глибиною та масштабністю філософських узагальнень.

П. Куліш водночас займався видавничою діяльністю, був активним співробітником в українському журналі «Основа».

П. Куліш (у співпраці з І. Пулюєм та І. Нечуєм-Левицьким) був першим перекладачем Біблії українською мовою. В історію української літератури Пантелеймон Куліш увійшов насамперед як автор першого українського історичного роману («Чорна рада. Хроніка 1663 року»).

ЧОРНА РАДА. ХРОНІКА 1663 РОКУ

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: епос.

Жанр: (перший) історичний роман-хроніка.

Тема: зображення історичних подій у Ніжині 1663 р. — доби Руїни.

Головна ідея: викриття і засудження доби Руїни; утвердження думки про необхідність національної злагоди українців, про те, що провідною силою для розумної організації українського суспільства є його національна еліта (культурна, освічена, здатна до мудрого державотворення).

Історична основа: події, що відбувалися в Україні в роки Руїни, коли після смерті Б. Хмельницького почалася боротьба за гетьманську владу. Україну тоді роздирали різні соціальні пристрасті й політичні орієнтації, що й призвели до «чорної» ради 1663 року (на раді, крім козацької старшини, була присутня також «чернь» — запорожці, селяни, міщани, тому її й названо «чорною»). Деякі претенденти на булаву думали не про долю України та її народу, а про власну вигоду. З цією метою вони зверталися по допомогу то до польської шляхти, то до турків і татар, то до Москви.

Україна була розколота. На Правобережжі правив польсько-шляхетський ставленик Павло Тетеря. На Лівобережжі України точилася запекла боротьба між кількома претендентами на гетьманування, серед них — переяславський полковник Яким Сомко, обраний на старшинській раді в Козельці наказним гетьманом, хоч російський цар і не затвердив його, та кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький. 27-28 червня 1663 року в Ніжині відбулася «чорна» рада, за підсумками якої гетьманом було обрано Брюховецького, а Сомка покарано.

Пишучи роман, письменник спирався на численні документи, наукові джерела, літописи, зокрема «Літопис Самовидця». У романі діють реальні історичні особи — Яким Сомко, Василь Золотаренко, Павло Тетеря, Матвій Гвинтовка, Вуяхевич.

Головні герої: наказний гетьман Лівобережжя, переяславський полковник Яким Сомко, правобережний гетьман Павло Тетеря, ніжинський полковник Василь (Васюта) Золотаренко, кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький, запорозький козак, курінний отаман Кирило Тур; полковник і панотець Шрам, його син Петро Шраменко; колишній козак, господар хутора Михайло Черевань, його дружина Меланія і донька Леся; Божий чоловік.

Сомко і Брюховецький — образи-антиподи.

Композиція: роман складається з вісімнадцяти частин, у ньому наявні дві сюжетні лінії: головна — політична (вибори гетьмана) і другорядна (любовна).

Оригінальним композиційним прийомом (стрижнем) у творі є романтичний образ дороги, якою полковник Шрам і його син їдуть із Правобережної України на Лівобережну до наказного гетьмана Якима Сомка. Експозиція: зображення історичної епохи, у якій відбуватимуться події твору, знайомство з головними героями роману.

Зав'язка: прагнення Шрама підтримати на раді Я. Сомка, подолати розбрат і безлад серед козацтва. Кульмінація: проведення «чорної» ради, за підсумками якої І. Брюховецький — гетьман, Я. Сомко — в’язень.

Розв’язка: смерть Я. Сомка, І. Шрама; одруження Петра з Лесею.

Композиція роману насичена пригодницькими елементами. Зокрема це епізоди з викраденням Лесі, лицарський двобій, запорозькі суд і кара.

У ролі композиційного стрижня автор уміло використав романічний мотив дороги.

Проблематика:

незалежності України;
патріотизму і зради;
ролі державного діяча;
ставлення влади до народу;
боротьби добра і зла;
батьків і дітей;
кохання і подружнього щастя;
людини і народної моралі;
козацтва, Запорозької Січі, її місця в історії;
вірності обов’язку, козацької честі;
цінності людського життя.

Примітки

«Чорна рада» є романтичним твором. Опоетизовую чи козацтво, П. Куліш у ній возвеличує непереможний його дух. Роман «Чорна рада» засвідчив, що український народ має свою давню і гідну пошани історію, велику культуру.

П. Куліш працював над романом упродовж 14 років. Матеріал для свого твору він брав з багатьох джерел: друкованих і рукописних козацьких літописів (зокрема Самовидця та Грабянки), старовинних документів, що знаходив сам в архівах монастирів і різних установ, а також з фольклору — дум, історичних пісень, переказів, легенд, казок про козаччину тощо. Події у творі відбуваються в добу так званої Руїни, після смерті Богдана Хмельницького, коли Україну роздирають різні політичні й соціальні орієнтації, що призводять до «чорної» ради 1663 року.

Поетика історичного роману «Чорна рада» багато в чому нагадує поетику європейської, зокрема вальтер-скоттівської романістики. Можна спостерігати ряд епізодів і ситуацій, подібних у творах обох письменників: герої збираються в дорогу або перебувають у дорозі; кохання на тлі заколоту в країні тощо. Та, скориставшись прийомами жанру, П. Куліш наповнив його національним змістом, створив колоритні національні типи, порушив важливі питання історії України.

За словами автора, у «Чорній раді» він виконав «завдання, яке до цих пір не посмів поставити перед собою жоден українець, а саме: написати рідною мовою історичний роман».

ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША

• «Дедалі все видніше стає, яку велику вагу в нашому письменстві має це славне ім’я. Могутній майстер української мови й творець українського правопису, благородний поет «Досвіток», перекладач... має право на велику повагу і вдячність» (М. Коцюбинський).

• «Спасибі тобі, Богу милий друже мій великий, за твої подарунки і особливо — за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі... Добре, дуже добре ти зробив, що надрукував «Чорну раду» по-нашому...» (З листа Т. Шевченка до П. Куліша).

• «Чорна рада» — найліпша історична повість в нашій літературі» (І. Франко).

• «...Роман «Чорна рада» засвідчив, що український народ має свою давню і гідну пошани історію, велику культуру» (Б. Степанишин).

• «Заслугою П. Куліша є те, що він не тільки створив перший роман, а й поставив його в контекст тогочасної світової літератури» (В. Неділько).