Українська література. Міні-довідник. ЗНО

Григорій Сковорода

(1722-1794)

Найвидатнішою постаттю в культурному й літературному житті України XVIII ст. був філософ, мислитель, письменник Григорій Сковорода. Його багатогранна філософська і літературна творчість — остання ланка переходу від давньої до нової української літератури.

У центрі філософського вчення Г. Сковороди ідея «сродної (спорідненої)» праці: пізнавай себе, а пізнавши — удосконалюй. Знаючи свої здібності, людина правильніше визначить власне місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. Видатний філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі. Щастя письменник вбачав не в маєтках і славі, а в житті за совістю; шляхом до щастя вважав самопізнання.

Літературна спадщина письменника-мислителя Г. Сковороди належить до вагомих надбань української культури XVIII ст. Сковорода одним з перших в українській літературі дав зразки філософської та пейзажної лірики, вивів байку на шлях самостійного розвитку (його вважають зачинателем жанру байки), наповнив свої твори глибоким ідейним змістом.

Г. Сковорода залишив своє філософсько-етичне вчення не тільки у творах, а й підтвердив його власним життєвим шляхом. Над його могилою на хресті написано: «Світ ловив мене, та не впіймав». Так сказав він про себе, таким залишився й у спогадах — мандрівним філософом, який відмовився від світського успіху і власного майна, лишився «не спійманий спокусами».

Г. Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами; щоразу відхиляючи пропозиції і світських, і церковних осіб. Навіть Катерині II Сковорода не побоявся виповісти: «Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця». Ходив філософ завжди у звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки.

Із творчої спадщини Григорія Сковороди залишились збірка ліричних поезій «Сад божественних пісень» (до збірки входить 30 поезій), книга «Байки харківські» (до збірки увійшло 30 байок різної тематики), філософські трактати й притчі (близько двадцяти трактатів і діалогів, де він розвивав цілий комплекс актуальних для свого часу ідей, виражав передові просвітницькі погляди).

Особливість творів Сковороди полягає в тому, що в ліричних поезіях він філософ, а у філософських працях — лірик.

БДЖОЛА ТА ШЕРШЕНЬ

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: ліро-епос.

Жанр: літературна байка.

Тема: розповідь про важливу роль праці за покликанням (тема «сродної» праці), розкриття суперечності між трудовим способом життя і паразитичним існуванням.

Ідея: уславлення улюбленої праці, яка є стимулом життя; засудження паразитичного способу існування. Праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою» (ідея спорідненої праці).

Алегоричні образи: Бджола (алегоричний образ працьовитої, мудрої, досвідченої людини); Шершень (алегоричний образ людини лінивої, яка звикла користуватися результатами чужої праці).

Композиція: основна частина — оповідна (короткий діалог між Бджолою та Шершнем) — і «сила» — дидактична частина (мораль), де автор на конкретних прикладах пропагує ідею «сродної» праці, наголошує, що немає нічого кращого для людини, як жити за своєю природою. Мораль («сила») байки значно більша за оповідну частину.

Примітки

Байка присвячена темі «сродної» праці (автор висловлює свої погляди на життєву необхідність працювати за природними нахилами, здібностями). Твір входить до збірки «Байки харківські».

ВСЯКОМУ МІСТУ — ЗВИЧАЙ І ПРАВА

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: філософсько-сатирична лірика.

Тема: змалювання широкої картини тогочасних суспільних порядків, соціальних вад суспільства і надання їм певної оцінки.

Жанр: вірш. 10-та пісня зі збірки «Сад божественних пісень».

Ідея: висміювання суспільних вад (здирництва, пияцтва, бюрократії тощо).

Особливості поезії: кожна строфа вірша складається із шести рядків. У чотирьох перших строфах автор відображає ті чи інші риси живої дійсності, а у двох наступних, що звучать як рефрен, протиставляє їм свої роздуми. Остання строфа передає ідейну спрямованість сатиричного твору. Потворному життю представників кріпосницького суспільства він протиставляє свій морально-етичний ідеал мудрої людини, яка знає справжню ціну життя і має «совість, як чистий кришталь».

Вірш побудований на виразній антитезі, що є характерною ознакою бароко. Остання строфа підсумовує полеміку двох життєвих настанов — тілесної й духовної. Мірилом справжньої вартості, істинності цих цінностей є смерть (мотив смерті теж притаманний для поезії бароко).

Віршовий розмір: чотиристопний дактиль.

Стиль: бароко.

Примітки Близькість за формою до народної пісні та актуальність поезії наприкінці XVIII - на початку XIX ст. зробили цей твір надзвичайно популярною народною піснею. Відомо кілька варіантів пісні, один з яких використав І. Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка».

DE LIBERTATE

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: лірика.

Вид лірики: філософсько-громадянська.

Жанр: ода.

Тема: роздуми про волю як найбільшу суспільну цінність і про Б. Хмельницького як взірця боротьби за свободу.

Мотиви: возвеличення свободи як найбільшої суспільної цінності; прославляння Б. Хмельницького, борця за свободу рідного народу, яка є найбільшим багатством людини.

Віршування: віршовий розмір — дактиль.

Художні особливості: художній напрям — бароко. Порівняння: неначе воно золотеє; риторичні оклики: Слава навіки буде з тобою, / Вольності отче, Богдане-герою!; риторичні запитання: Що є свобода? Добро в ній якеє?; звертання: Богдане-герою.

Примітки Вірш «De libertate» («Про свободу» — лат.), у якому Г. Сковорода привітав національно-визвольну боротьбу рідного народу на чолі з Б. Хмельницьким, не увійшов до збірки «Сад божественних пісень».

Для ліричного героя воля — найбільше багатство, найвища цінність. У протиставленні золота і свободи, на думку автора, перемагає свобода.

Уособленням вільної людини, яка змогла подарувати надію на волю українцям, є Богдан Хмельницький; його і прославляє автор у цій поезії.

ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

• «Творчість Сковороди була визначним явищем в українській культурі. Вона підготовляла шлях Котляревському, Квітці-Основ’яненку та іншим письменникам епохи становлення нової української літератури» (О. Білецький).

• «Якби ніхто нічого не знав про Г. Сковороду, якби час не пощадив для нас його рукописні твори..., якби народ не зберіг легенд про його дивовижне життя, якби зосталася одна-єдина його епітафія, то і вона блиснула би для людства спалахом дивовижної сили і осяяння: «Світ ловив мене, та не впіймав!» (І. Драч).

• «Мало можна вказати таких народних постатей, якою був Сковорода і яких би так пам’ятав і поважав народ. На всьому обширі від Острогозька до Києва у багатьох будинках висять його портрети. Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд...» (М. Костомаров).

• «Г. Сковорода, мов та Діва Божа, — істина, хто в убогості творив промисел Божий — продовжував рід людський, примножував для власної вигоди чесною працею добро» (М. Жулинський).

• «Його біографія, мабуть, ще краща за його твори, але які гарні його твори» (Л. Толстой).