Українська література. Міні-довідник. ЗНО

«Повість минулих літ»

Літопис — це хронологічний опис важливих історичних подій, свідком яких був сам літописець, про які він чув від когось з очевидців чи вичитав з писемних джерел — «військових повістей», монастирських переказів, повчань тощо.

ПАСПОРТ ТВОРУ

Автор: літописець-чернець Нестор.

Жанр: літопис (належить до оригінальної літератури княжої Руси-України).

Тема: розповідь про події на Руській землі від XI ст. до початку XII ст. — «се повісті минулих літ, звідки почалась Руська земля, хто в Києві перший став княжити і звідки Руська земля стала буть».

Ідея: уславлення Русі, заклик до боротьби проти зовнішніх ворогів, до об’єднання земель проти братнього кровопролиття.

Композиція: єдиної композиції в «Повісті...» немає, до того ж їй властива жанрова неоднорідність.

Починається літопис вступом, де з’ясовується питання: «Откуда єсть пошла Руская земля». Тут переповідається біблійна історія про Всесвітній потоп, про розподіл землі між синами Ноя та виникнення різних народів, зокрема слов’ян від племені Яфета — улюбленого сина Ноя.

У наступних двох частинах викладається історія Русі, головну увагу автори зосереджують на діяльності київських князів: Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира, Ярослава. Вельми докладно розповідається про події, пов’язані з хрещенням Русі. З осудом і болем згадують літописці міжусобну, внутрішню боротьбу князів, зате піднесено говорять про героїчний захист русичами рідної землі від загарбників, насамперед від печенігів.

У «Повісті...» вміщено чимало легенд і переказів.

У третій частині, що охоплює події від середини XI до початку XII століття, вже широко використовуються писемні джерела, точніше датуються й докладно описуються події. При цьому літописці не просто викладають факти, а намагаються їх осмислювати й пояснювати. Так, поразку руських князів у битві 1068 року з половцями трактують як наслідок Божого гніву.

Представлені в «Повісті...» й житія перших українських святих християнської церкви — Ольги, Володимира, Антонія і Феодосія Печерських, Бориса й Гліба.

Примітки

Найдавніші пам’ятки оригінальної світської літератури Київської Русі — літописи.

«Повість минулих літ» («Початковий літопис») — найдавніша оригінальна історико-літературна пам'ятка Київської Русі. Укладена на поч. XII ст.

Літопис «Повість...» — це звід кількох окремих літописів: його було з’єднано з «Київським літописом» і «Галицько-Волинським літописом» в один «Літопис Руський». «Повість...» є першою частиною «Літопису Руського». Літопис створювався впродовж тривалого часу багатьма митцями, але на початку XII століття завершив, упорядкував і дав назву літопису київський монах Нестор.

Відомі три редакції «Повісті...». Першу склав близько 1113 р. чернець Києво-Печерської лаври Нестор. Другу — 1116 р. ігумен Видубицького монастиря Сильвестр. Третю уклав 1118 р. невідомий автор. Третя редакція лягла в основу дальшого літописання Києва та інших центрів Київської Русі, зокрема галицько-волинського літописання.

Оригінал літопису не зберігся, але до нашого часу він дійшов у списках (рукописних копіях) — Лаврентіївському та Іпатіївському — XIV-XV ст. «Повість...» — зведення з попередніх літописів, різноманітних історичних та літературних творів, пам’яток права, цілісна історія Київської Русі й водночас багата збірка різних за жанром творів. Основна увага у творі приділяється політичним, воєнним та династичним подіям. Пам’ятка містить відомості про походження і розселення східних слов’ян, утворення Київської держави та її сусідів. Щире захоплення героїчним минулим — провідний мотив «Повісті минулих літ». «Повість...» — твір не тільки історіографічний, науковий, а й художній. Поряд із хронологічним описом подій автор подає історичні повісті, тексти документів, уривки житій, легенди, перекази, повчання. Він широко використовує Святе Письмо, візантійську історичну та житійну літературу. Мова «Повісті...» образна, наспівно-ритмізована, насичена живими народними висловами. Автор літопису глибоко знав, шанував народну творчість, а тому широко використав обрядову поезію, змальовуючи родинно-побутове життя слов’ян, їхні звичаї, обряди, вірування. Зважаючи на жанрову та стильову неоднорідність, мова твору являє собою суміш текстів, написаних східнослов’янською або церковнослов’янською (старослов’янською) мовами, відзначається чергуванням середнього і високого стилів. Якщо необхідно прославити князівські подвиги (наприклад, прийняття Ольгою християнства), використовується високий стиль і відповідно старослов’янська.

Розповідь у творі ведеться переважно від третьої особи, але використовуються й діалоги, риторичні запитання. «Повість...» — це найвідоміший зразок монументалізму (стиль, позбавлений прикрас, строгий, діловий і лаконічний. У тексті переважають прості речення, оповідь зосереджується на одній сюжетній лінії тощо).

«Повість минулих літ» була й залишається невичерпним джерелом для створення нашої історичної літератури (поема для дітей Олександра Олеся «Княжа Україна», драма Наталі Забіли «Троянові діти» про Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь, драматична поема Івана Кочерги «Ярослав Мудрий»). Під її впливом створили романи про Київську Русь С. Скляренко («Святослав», «Володимир»), П. Загребельний («Диво», «Євпраксія», «Смерть у Києві», «Первоміст»), певною мірою Валерій Шевчук — роман «На полі смиренному», що є своєрідною психологічною травестією пам’ятки Київської Русі — «Києво-Печерського патерика».

Сучасною літературною мовою «Повість...» перекладали Л. Махновець, В. Близнець та ін.

ДУМКИ ПРО ТВІР

«Книгу цю писали триста літ. Дванадцять поколінь передавали з рук до рук відкопне перо. Передавали, щоб закарбувати діяння давно минулих днів. Закарбувати словом у пам’яті тих, що жили. Тих, що живуть. І тих, що будуть жити. Книга ця — велетенська історична епопея» (Л. Махновець).