Крок до ВНЗ. Всесвітня історія. Довідник
ЄВРОПА. ВІЗАНТІЯ. АРАБСЬКИЙ СВІТ
Візантійська імперія
Особливості розвитку та устрою
• Візантія — східна частина Римської імперії; вона утворилася в 395 р. і встояла під час Великого переселення народів. Столиця Константинополь була заснована римським імператором Константином Великим.
• Населення багатонаціональне (греки, сирійці, євреї, копти (єгиптяни), вірмени, грузини, ісаври тощо). Мова спілкування — койне (народна грецька), офіційна мова — латинь. Самі візантійці називали себе римлянами (грецькою — ромеями), а свою імперію — Ромейською.
• Основні верстви суспільства:
— аристократія;
— чиновництво, яке часто займалося крадіжками й хабарництвом; вищі й середні чиновники отримували від імператора подарунки та привілеї;
— інтелігенція (викладачі, студенти, науковці, цілителі);
— духовенство, яке мало прибутки від своїх земель, майстерень, крамниць, пожертвувань, плати за культові послуги;
— купецтво займалося переважно посередницькою торгівлею;
— ремісники; ті, що входили до ремісничих корпорацій, мали привілеї у збуті продукції та оподаткуванні;
— селяни жили невеликими общинами, члени якої були рівноправними; сплачували податки за користування землею, виконували різні повинності на користь держави;
— рабами ставали полонені іноземці.
• Влада базувалася на двох стовпах — світській владі імператора та церковній владі патріарха, які підтримували і звеличували одна одну (на відміну від Західної Європи, де вони конкурували).
• Візантія — абсолютна монархія: сильна влада імператора-василевса поширювалася на всі сфери суспільного життя за допомогою централізованого апарату управління; проте священною вважалася не особа, а посада імператора, який проголошувався військом, сенатом і народом.
ЦЕ ЦІКАВО!
Із 109 імператорів, які обіймали візантійський престол від 395 до 1453 рр., лише 34 померли власною смертю, залишаючись імператорами. Решта або загинули, або змушені були зректися престолу і податися в ченці.
• Сенат (синкліт), до якого входили представники старих аристократичних родів, виконував роль дорадчого органу; він збирався на вимогу василевса.
• Центральний апарат управління складався з кількох відомств — логофесій; найголовнішим були фінансове відомство, відомства пошти та зовнішніх зв’язків, управління військом. Голова відомства — логофет.
• Із VII ст. державу поділено на військові округи — феми, в яких поселяли воїнів; у мирні часи вони обробляли надану їм за службу землю, а в разі війни несли службу зі своєю зброєю та кіньми. Очолювали феми стратиги — воєначальники фемних військ; згодом владу передали суддям — преторам.
• «Країна міст»: за часів розквіту мала у своєму складі понад тисячу міст; Константинополь, Олександрія, Антіохія налічували до 200-300 тисяч мешканців.
• Зберігся високий рівень розвитку агрокультури та ремесла, велася торгівля з Індією та Китаєм.
Періодизація історії Візантії
• 395 р. — середина VII ст. — виникнення та формування Візантійської імперії як багатонаціональної держави.
• Друга половина VII — перша половина IX ст. — скорочення території імперії майже вдвічі через напади арабів і слов’ян.
• Друга половина IX — середина XI ст. — «Золотий час Візантії»: відродження могутності імперії за правління Македонської династії.
• Друга половина XI ст. — 1204 р. — остання доба могутності Візантії за правління династії Комнинів, захоплення Константинополя хрестоносцями.
• 1261-1453 рр. — відновлення Візантії, встановлення династії Палеологів. Поступовий занепад держави аж до захоплення Константинополя турками й остаточного падіння імперії.
Політика імператора Юстиніана
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Юстиніан (близько 482-565) народився в македонському містечку Таурисій у селянській родині.
Його справжнє ім'я — Петро Саббатій. Дядько по материнській лінії Юстин, який мав вплив при імператорському дворі, запросив підлітка до Константинополя. Не маючи власних дітей, він прийняв племінника як рідного сина і дав йому прекрасну освіту, а потім улаштував на службу до імператорського двору.
У 518 р. Юстина проголосили імператором, а невдовзі він призначив племінника співправителем. Після смерті дядька у 527 р. Юстиніан посів імператорський престол одноосібно. Проте справжнє життя Юстиніана почалося з Феодори — жінки, яка стала його дружиною. Вона була відомою акторкою і куртизанкою, познайомилася з Юстиніаном ще до його імператорства. Юстиніан цінував дружину не тільки за красу та дотепність, а й за надзвичайну мудрість. Саме Феодора утримала чоловіка від утечі під час повстання «Ніка». Після її смерті у 548 р. Юстиніан перетворився на похилу людину, яка забувала про державні справи. Юстиніан пережив кохану на 17 років, заливши велику могутню імперію, вдвічі більшу за ту, яку він колись очолив.
Внутрішня політика
• Сприяв укріпленню позицій християнської церкви: зачинено платонівську академію в Афінах як оплот язичництва, обмежено відкрите сповідання іудаїзму та інших релігій.
• Систематизував закони римських імператорів II-VI ст. і створив «Кодекс Юстиніана». Відповідно до нього, громадяни проголошені рівними перед законом; раб розглядався як людина, а не річ; права жінки в родині були зрівняні з правами чоловіка.
• Підтримував розвиток ремесла і торгівлі: за його правління налагоджено виробництво шовку.
• Знизив податки, практикував роздачу грошей бідноті.
• Придушив повстання «Ніка» (532 р.), учасники якого вимагали зміни уряду; під час повстання було зруйновано столицю.
• Побудував храм Святої Софії у Константинополі, на кордонах імперії зведено оборонний вал.
• Існувало дві системи землеволодіння: великі маєтки, де використовувалася праця рабів і колонів, і сільські общини, які сплачували податки державі.
Зовнішня політика
• Вів боротьбу зі слов’янськими, болгарськими та аварськими племенами, що здійснювали напади на Візантію.
• Збільшив візантійські володіння в Криму.
• Протистояв намірам Персії захопити Закавказзя й Сирію.
• Війна проти Остготського королівства (536-555 рр.) завершилася приєднанням Італії.
• Відвоював Південно-Східну Іспанію у Вестготського королівства (554 р.).
• Підкорив Північну Африку, відвоювавши її у вандалів (533-534, 548 рр.).
Значення правління Юстиніана
• Посилено позиції церкви.
• Кодекс Юстиніана став основою середньовічного європейського права.
• На деякий час об’єднав під своєю владою майже всі території колишньої Римської імперії.
Візантія в VII—IX ст.
• У VII ст. територія Візантії скоротилася майже вдвічі, держава стала переважно греко-слов’янською.
• Триває боротьба зі слов’янами й арабами.
• Різко скоротилася кількість міського населення (у Константинополі, найбільшому місті, залишилося 30-40 тис. чоловік), відбувається його варваризація — передусім за рахунок слов’ян.
• Занепадає культура, скорочується кількість шкіл.
• Земля стає державною власністю, основу армії складають воїни-стратіоти, які служили за земельний наділ.
• Селяни здобувають особисту свободу (ліквідовано колонат).
• У 730 р. імператор Лев III (Ісаврійська династія) відкрито підтримав іконоборчий рух, маючи намір захопити церковні багатства; суспільство розкололося на іконоборців та іконошанувальників; останні втікали з країни (у тому числі до Криму). Завершилася боротьба у 843 р. відновленням іконошанування.
СЛОВНИК!
Іконоборство — учення, яке заперечувало вшановування ікон.
Таким чином, боротьба між світською і церковною владою завершилася на користь церкви; імператори обмежуються роллю її захисників.
Візантія в ІХ-ХІ ст.
• Із правлінням Македонської династії настає «золота доба» Візантії — період її економічного і культурного розквіту.
• Формується велике землеволодіння: знать і бойові командири (дінати) одержують значні маєтки, де працюють залежні селяни-парики (общинники, які втратили землю).
• Кіннота стає головною ударною силою візантійської армії, відтиснувши піхоту на другий план.
• Завдяки розвитку ремесла і торгівлі (особливо чорноморської та середземноморської) зростають міста, передусім Константинополь.
• У середині IX ст. відкрито вищу Магнаврську школу в Константинополі, в XI ст. — патріаршу богословську школу.
• Організовано місіонерську діяльність із християнізації слов’ян-язичників; особливе значення мала діяльність Кирила і Мефодія у Великоморавському князівстві та створення ними слов’янської абетки.
ЦЕ ЦІКАВО!
Князь Великоморавського князівства (займало території нинішніх Чехії, Словаччини, частини Угорщини, Німеччини, Польщі) Ростислав (846-870), намагаючись відстояти незалежність від Франкського королівства, вирішив прийняти християнство за візантійським обрядом. Для освічення слов'ян прибули проповідники Костянтин, який у чернецтві прийняв ім'я Кирило, та його брат Мефодій. Для полегшення проповіді Святого Письма вони створили слов'янську абетку, названу пізніше кирилицею, і переклали Святе Письмо слов'янською мовою. Щоправда, православ'я в Моравії не затрималося. Після смерті Кирила і Мефодія його учні зазнали переслідувань з боку католицького духовенства, що прийшло з німецьких земель, і змушені були переселилися до Болгарії.
• Завдяки зусиллям імператора Василія II Болгаробойця під владу Візантії повернулися Балканський півострів, частина Сирії, Месопотамії, Малої Азії та Закавказзя, і вона поновила статус наймогутнішої держави Європи.
ЦЕ ЦІКАВО!
Прізвисько «Болгаробоєць» Василій II дістав через свій наказ осліпити 14 тисяч бранців-болгар, полонених в одній із битв. Його сестра Анна стала дружиною руського князя Володимира Великого.
• У другій половині XI ст. Візантія змушена була перейти до оборони кордонів; турки-сельджуки розбили візантійське військо, оволоділи Малою Азією та заснували власну державу — Іконійський султанат.
Візантія у XII-XV ст.
Правління династії Компаніє (1081-1185 рр.)
• У турків відвойовано Малоазійське узбережжя .узято під контроль придунайські князівства, Сербію, Угорщину.
• Константинополь був місцем збору учасників Першого та Другого хрестових походів; держави хрестоносців принесли васальну присягу імператору.
• Основу війська становили найманці із Західної Європи та рицарі, що оселилися в імперії.
• Правління завершилося громадянською війною і зміною династії.
Правління династії Ангелів (1185-1204 рр.)
• Заохочуючи італійських купців, завдали удару вітчизняним ремеслу й торгівлі.
• У 1204 р. Константинополь було взято хрестоносцями під час Четвертого хрестового походу, замість Візантії створено Латинську імперію хрестоносців та кілька маленьких держав.
Відновлення Візантійської імперії
• Імперію відновлено в 1261 р. Михаїлом VIII Палеологом.
• Візантія перетворилася на сукупність майже незалежних від центру провінцій.
• У XIV ст. точилася боротьба за престол з родом Кантакузинів, які використовували іноземні, передусім турецькі, війська.
• Внутрішні конфлікти, сприяння італійцям підірвали ремесло й торгівлю, а отже, і економічну могутність імперії.
• Головна заслуга Палеологів — у збереженні культури Візантії до XV ст., коли її змогли перейняти європейські народи: відродження вищої школи, розвиток філософії, розквіт архітектури і живопису.
• Під натиском турків Візантія шукає допомоги в Західної Європи в обмін на унію католицької і православної церков; підписана унія 1439 р. була відкинута мешканцями Константинополя.
• Безуспішні війни з турками, із Сербією, Болгарією, Генуєю.
• У 1453 р. турецький султан Мегмед II Завойовник після тривалої облоги взяв Константинополь і проголосив його столицею Османської імперії.
Причини падіння Візантійської імперії
• Ослаблення внаслідок завоювань хрестоносцями на початку XIII ст.
• Міжусобні війни XIV ст. та війни на сході і заході із сусідніми державами.
• Занепад міст, ремесел і торгівлі, що мало наслідком економічне послаблення країни.
• Недостатня допомога союзників у боротьбі з сильним ворогом — Османською імперією.
Культура Візантії
Освіта і наука
• У державних і приватних початкових школах учили дітей від 6-9 років; протягом 2-3 років вони вивчали Святе Письмо, арифметику, грецьку граматику.
• Середні школи розташовувалися переважно в Константинополі.
• Найвідоміша вища школа — Магнаврська, відкрита в середині IX ст. Її провідним викладачем був Лев Математик — автор багатьох винаходів (увів букви для позначення арифметичних символів; винайшов світлову сигналізацію, що пов’язувала Константинополь із кордонами; створив рухомі статуї звірів для палацу). У школі викладали граматику, філософію, геометрію, астрономію.
• Усі науки об’єднувалися під загальною назвою «філософія», що включала богослов’я, математику, природознавство, етику, політику, правознавство, граматику, риторику, логіку, астрономію, музику.
• Природничі науки, математика й астрономія обслуговували практичні потреби (ремесло, торгівлю, мореплавство, сільське господарство тощо); про успіхи хімії свідчить винайдення «грецького вогню» — запалювальної суміші з нафти, смоли, селітри та сірки, яка горіла й на воді; за допомогою спеціальних труб її викидали на ворожі судна.
• Найвидатнішим істориком уважався Прокопій Кесарійський (VI ст.), автор «Таємної історії» правління Юстиніана.
Література
У літературі поширені як світські жанри, що продовжували античні традиції, так і церковні («житія святих»).
Архітектура
• Принципи візантійської храмової архітектури:
— храми споруджували на відкритих і високих місцях;
— храм мав бути довгастим, як корабель, орієнтованим на схід;
— у східній частині — приміщення для вівтаря, що відокремлювалося стіною або колонадою.
• Видатною пам’яткою є храм Святої Софії (Премудрості Божої), побудований у 532-537 рр. за наказом Юстиніана під керівництвом Ісидора з Білета й Анфімія з Трал. Храм увінчує купол діаметром понад 30 м; він оздоблений мармуром, сріблом, золотом, слоновою кісткою, коштовним камінням.
• Із IX ст. поширюється хрестово-купольний храм, який у плані нагадує хрест, а купол вінчає центр хреста.
• Храми прикрашали фрески, мозаїки на євангельські теми, ікони.
Живопис
• Принципи візантійського іконопису:
— пласкі ангелоподібні фігури зображувалися на золотому фоні;
— зворотна перспектива, коли лінії сходилися не за площиною ікони, а в очах глядача;
— найважливіші персони зображувалися більшими за решту або їхнє зображення повторювалося декілька разів.
• Склепіння храмів прикрашав образ Христа Пантократора (Вседержителя) в оточенні ангелів; на виступі вівтаря — апсиді — зображували Богоматір Оранту з піднятими руками.
• Розвивалася книжкова мініатюра.
Значення Візантійської імперії та її падіння
• Вона зберегла для нащадків античну культуру Еллади та Риму, збагативши її своїми традиціями.
• Наукові, технічні, воєнні винаходи, досягнення архітектури й образотворчого мистецтва вплинули на розвиток Європи.
• Після падіння Візантії єдиною незалежною православною державою стала Москва, проголошена «третім Римом» і наступницею Візантії.
• Панування турків у Середземномор’ї стало поштовхом для європейців у пошуку нових шляхів на Схід.
• Переселення візантійських учених та митців др Європи вплинуло на розвиток європейської культури Відродження.
Арабський халіфат
Населення Аравійського півострова
Аравійський півострів розташований у Південно-Західній Азії, омивається Середземним, Червоним та Аравійським морями. Його більшу частину займає пустеля; клімат сухий і жаркий.
Населення: араби, що належать до семітських народів (як і євреї, фінікіяни, ассирійці).
Кліматичні зони
• Ємен. Південно-західна частина, що має родючі землі, тропічну рослинність і достатні запаси води. Тут найбільш висока щільність населення, яке з І тис. до н. е. займалося землеробством, садівництвом, ремеслами (особливо зброярством і видобутком та обробкою золота).
• Недж. Посушливе плоскогір’я в центрі півострова, придатне лише для кочового скотарства. Скотарі-бедуїни випасали овець, кіз, верблюдів.
• Хіджаз. Посушлива смуга вздовж Червоного моря з окремими оазами. Населення займалося землеробством; тут проходив караванний шлях із Ємену в Сирію. Найбільші міста — Мекка, Ясриб, Таїф.
Релігія арабів
• Сповідували язичництво; ушановували богиню-мати Лат, бога війни й родючості Астара, бога місяця Сіна.
• Поклонялися священним кам’яним брилам-бетілям, які вважалися втіленням і житлом богів.
• Головною святинею був храм Кааба в Мецці — у ньому вмурований Чорний Камінь вулканічного чи метеоритного походження.
Виникнення ісламу
СЛОВНИК!
Іслам (мусульманство) — одна зі світових релігій, що виникла в VII ст. в Західній Аравії. Головним в ісламі є поклоніння єдиному і всемогутньому Богу — Аллаху, який створив небо, землю і людину, та визнання Мухаммеда — засновника ісламу — одним із його пророків.
Причина виникнення: потреба в подоланні племінної роздробленості арабів та створенні єдиної держави шляхом об’єднання вірою в одного бога.
Засновником ісламу вважають пророка Мухаммеда.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Мухаммед (близько 570-632) народився у Мецці в родині торговця.
Батьки його рано померли; підлітком він працював погоничем верблюдів, а потім став управителем у багатої вдови Хадіджи. Переконавшись у надійності юнака, Хадіджа запропонувала йому одружитися з нею, хоча й була старшою за Мухаммеда на 15 років. Коли Мухаммеду виповнилося 40 років, у місяці рамазані — за арабським місячним календарем — перед ним постав архангел Джебраїл (у християн — Гавриїл).
Він повідомив, що Аллах обрав Мухаммеда своїм пророком, та змусив його повторювати слова зі священної книги. Остаточно переконали Мухаммеда у божественних одкровеннях його дружина та її двоюрідний брат. Мухаммед повірив у свою пророчу місію і закликав людей зректися язичницьких богів та прийняти повну покору Аллаху — звідси й походить назва нової релігії («іслам» означає «покора»). Через проповіді Мухаммеду довелося в 622 р. тікати з Мекки до Ясрибу (згодом Ясриб перейменовано на Медину — «місто пророка»). Ця подія — хіджра (від араб. «переселення») вважається початком нового мусульманського літочислення. За вісім років Мухаммед без бою повернувся до Мекки і перетворив Каабу на мусульманський храм. Могила Мухаммеда, похованого біля Кааби, стала місцем паломництва всіх мусульман.
Основний зміст ісламу
• Віра в існування єдиного і всемогутнього Аллаха та пророка Мухаммеда.
• Головні цінності — покора Аллаху, приватна власність, моральні установи.
• Пророками Аллаха в давні часи були Адам, Ной, Авраам, Мойсей та Ісус Христос, проте Мухаммед — останній і «найвірніший».
• Не відкидаються іудаїзм та християнство, проте вважається, що прихильники цих релігій не зрозуміли всіх пророцтв, тому їх називають невірними, а мусульман — правовірними.
• Священна книга мусульман — Коран (від араб. алкуран — «читання вголос»); вона поділяється на 114 сур. Доповненням до Корану є Суна — збірка висловлювань Мухаммеда.
• Закріплено майнову нерівність.
• Установлено владу чоловіка над жінкою з умовою збереження її майнових та особистих прав; жінка має закривати обличчя.
ЦЕ ЦІКАВО!
У Корані сказано: «Жінка — це верблюд, який має перенести чоловіка через пустелю його життя».
• Відмова від свинини, вина, азартних ігор та лихварства.
• Іслам не визнає посередництва церкви між Богом і людиною; главою мусульман є імам — голова мусульманської общини, який керує колективною молитвою.
Основні релігійні обов’язки мусульман
• Виконання п’ять разів на добу обов’язкової молитви — намазу, — повернувшись обличчям до Мекки (перші мусульмани поверталися до Єрусалиму).
• Поширення ісламу, участь у священній війні з невірними — газаваті (джихаді).
• Раз на рік, упродовж рамазану, дотримуватися обов’язкового посту — не їсти і не пити від світанку до заходу сонця.
• Кожен, хто спроможний, має принаймні раз у житті здійснити хадж — паломництво до Мекки та Медини.
• П’яту частину своїх прибутків мусульманин має віддавати на милостиню, щоб звільнитися від своїх гріхів.
Значення прийняття ісламу: нова релігія відіграла об’єднавчу роль для арабів Аравійського півострова.
Утворення Арабського халіфату
• Після смерті Мухаммеда новий керівник арабської держави та ісламської общини дістав титул халіфа — «заступника Пророка». Перших чотирьох халіфів (Абу Бакра, Омара, Османа, Алі) обирали, вони вважаються праведниками.
• Халіфи поєднували вищу світську і духовну владу; їм належала вся земля, яку вони роздавали за службу.
• Судочинство здійснювалося на підставі Корану.
• Перші халіфи (632-661 рр.) об’єднали племена Аравійського півострова та вели завойовницькі війни поза його межами, приєднавши Іран, Середню Азію, Палестину, Сирію, Лівію, Єгипет. Так утворився Арабський халіфат.
Причини швидких завоювань арабів
• Бедуїни звикли до суворих умов життя й були загартовані міжплемінними сутичками.
• Віра у священну війну позбавляла страху смерті.
• Ідеї ісламу були простішими і зрозумілішими за візантійське християнство, тому швидко засвоювалися населенням підкорених країн.
• Віротерпимість мусульман: вони не змушували приймати іслам, проте іновірці сплачували спеціальний податок — джизью.
У 661 р. внаслідок міжусобного конфлікту між халіфом Алі, зятем Мухаммеда, та сильним родом Омейядів відбувся розкол; халіфом став Муавія (605-680 ), засновник нової династії Омейядів.
Халіфат Омейядів
• Столицю халіфату перенесено з Мекки до Дамаску.
• Розширено територію держави: на середину VIII ст. приєднано візантійські володіння в Північній Африці (так звані країни Магрибу), більшу частину Іспанії та Закавказзя, на сході кордони халіфату сягали Інду.
• Основну виробничу силу становили селяни-общинники, які сплачували поземельну подать — харадж; працю рабів (полонених) використовували у видобутку корисних копалин, будівництві та домашніх роботах.
• Арабська мова стала офіційною.
• Розпочато карбування власної монети.
• У 750 р. Омейяди були скинуті з престолу; новим халіфом став воєначальник Абу аль-Аббас Саффах, який заснував династію Аббасидів.
Халіфат Аббасидів
• Столицю перенесено до спеціально розбудованого міста Багдада.
• Відмова від активних завоювань сприяла економічному піднесенню: вирощували рис, цукрову тростину, бавовну, займалися садівництвом і квітникарством, розводили рідкісні породи коней та овець. У містах зосереджувалися ремесла і торгівля, особливо славилися ювелірні прикраси, зброя, килими.
• Запроваджено давньосхідний палацовий ритуал, що підносив халіфа над підданими.
• Країну потрясали масові народні повстання.
Занепад халіфату
• Наприкінці IX ст. халіфат втрачає Іспанію, Марокко, Закавказзя, Вірменію, Єгипет, Середню Азію, де утворилися держави-емірати (від араб. емір — «намісник халіфа»),
• У 945 р. Багдад узяли іранські війська; халіфи були позбавлені світської влади, залишившись вищими ісламськими духовними особами.
• У 1258 р. монголи захопили Багдад і вбили останнього халіфа династії Аббасидів. Арабська держава припинила існування.
Значення Арабського халіфату
• Майже на всій території, що входила до Арабського халіфату, утвердився іслам (крім Грузії, Вірменії та Аксуму (Ефіопії)); іслам поширився і в далеких країнах — Волзькій Булгарії, Західній Африці, в Індонезії.
• З’явилося поняття «арабського світу», об’єднаного релігією, арабською мовою (повністю засвоєною або використовуваною у сфері науки) і культурою зі збереженням власної культурної самобутності.
• Культурно-релігійна єдність сприяла розвиткові ремесла, торгівлі, шляхів.
• Відбувався культурний обмін не тільки всередині арабського світу, а й, у подальшому, з Європою.
Культура арабського світу
Особливості
• На початку своїх завоювань араби знищили бібліотеку в Олександрії, уважаючи, що книги, крім Корану, не потрібні; проте з часом вони звернулися до античного спадку і стали поважати освіту і науку як необхідну передумову віри.
• Збереження й використання культурних досягнень античності, Стародавнього Сходу, завойованих народів.
• Заборона зображувати людей і будь-яких живих істот.
• Поширення арабесок і каліграфії.
СЛОВНИК!
Арабеска — геометричний або рослинний орнамент, створений на основі точного математичного розрахунку, який щільно заповнює поверхню.
Освіта
• У великих містах початкову освіту давали приватні вчителі, у невеликих населених пунктах — мулли (нижчі священнослужителі).
• Середню і вищу освіту здобували у медресе — релігійних навчальних закладах; вивчали як ісламське богослов’я, так і природничі й точні науки.
• Створювалися численні бібліотеки; книги відносно дешеві.
Наука
• Запозичили в індійців цифри, які в Європі відомі як арабські.
• Аль-Хорезмі, автор книги «Аль-Джебр» («Рахунок»), вважається засновником алгебри; заклали основи аналітичної геометрії та тригонометрії.
• Сформулювали більшість законів оптики, принципи збільшувального скла; відкрили закони інерції.
• У Багдаді, Дамаску, Самарканді працювали великі обсерваторії; точно визначено окружність Землі, описано розташування зірок на небі.
• Виготовляли спирт, сірчану кислоту; арабські вчені стали засновниками середньовічної алхімії; терміни «алхімія», «алкоголь», «селітра», «поташ», «сода» — арабського походження.
• Ібн Сіна (Авіценна) узагальнив досвід античних, індійських та середньоазійських лікарів у творі «Канон медичної науки».
• Першими створили аптеки й лікарні, знали засоби знеболювання, видаляли апендицит, використовували розтин тварин з метою дослідження функцій органів, встановлення і причин різних захворювань.
• Складали найточніші на той час географічні карти; використовували китайський компас; терміни «адмірал», «баржа», «мусон» — арабського походження.
• У IX ст. у Дамаску відкрито «Дім мудрості», де розташовувалися бібліотека, колегія перекладачів з грецької, іранської, індійської та інших мов.
Література
• Визначна пам’ятка ірано-арабського епосу — поема Фірдоусі «Шах-Наме» («Книга царів»).
• Головні прозові жанри — повчальні та пригодницькі оповідання, казки; у XIII ст. впорядковано першу збірку казок «Тисяча й одна ніч».
Мистецтво
• Представлене передусім архітектурою — мечетями, палацами, лазнями.
• Обов’язкові елементи мечеті — міхраб (орієнтована на Каабу священна ніша), мінарет (висока башта, з якої правовірних закликали до молитви).
• Довершеними витворами є мечеть Омейядів (Дамаск), мечеть у Кордові (Іспанія), палац Альгамбра (Гранада, Іспанія).
ЦЕ ЦІКАВО!
За легендою, коли Гранаду займали іспанські війська, 16-річний правитель розплакався, дивлячись на Альгамбру. Тоді його мати сказала: «Ти оплакуєш, як жінка, те, що не зміг захистити як воїн».
• Живопис представлений арабесками, книжковими мініатюрами (цікаво, що мініатюри містили зображення людей і тварин).
Скандинавія
Нормани
• Нормани («північні люди») — північногерманські племена, що заселяли Скандинавський та Ютландський півострови, деякі острови Балтики; інші назви норманів — вікінги, варяги. Вони є предками сучасних норвежців, шведів, датчан та ісландців.
• Основні заняття норманів — мореплавство, рибальство, скотарство, торгівля, мисливство; землеробством займалися мало через непридатність землі.
• Земля не підлягала купівлі-продажу, а переходила від батька до старшого сина; більшість вільного населення жила хуторами або невеликими селами.
• Жили племенами, які очолювали виборні військові вожді — ярли, або конунги, які мали постійну військову дружину. Основна маса населення — вільні люди — бонди; рабами ставали злочинці, боржники або полонені.
• Один-два рази на рік відбувалися збори бондів — тинг, на якому вирішувалися всі важливі питання.
• Професійних воїнів-норманів називали вікінгами.
Норманські завоювання
Наприкінці VIII ст. починаються норманські завоювання Європи, що супроводжувалися знищенням населених пунктів і поневоленням місцевих жителів. Це був один з останніх сплесків Великого переселення народів.
Причини та передумови завоювань
• Завершення малого льодовикового періоду сприяло активній господарській діяльності та зростанню населення; це, у свою чергу, спричинило нестачу вільних земель і потребу в колонізації нових територій.
• Із VIII ст. нормани будували багатовесельні вітрильні судна, які дозволяли долати значні відстані й перевозити до 150 чоловік.
• Жадоба пізнання й пригод.
Хід завоювань
• 793 р. — перша згадка про напад норманів на північно-східне узбережжя Англії.
• 845 р. — захоплення Парижа.
• 870 р. — початок заселення Ісландії.
• IX ст. — напади на північне узбережжя Німеччини, Франції, Англії; прокладання шляху «з варяг у греки» — від південного узбережжя Балтійського моря до Візантії.
• 911 р. — утворення майже незалежного від короля герцогства Нормандія на півночі Франції.
• 980 р. — відкриття Еріком Рудим Гренландії.
• Близько 1000 р. — плавання Лейва Еріксона («Щасливого») до островів Північної Америки, якій дав назву Вінланд— «країна винограду»; закріпитися тут норманам не вдалося.
• 1030-1091 рр. — завоювання Північної Італії та Сицилії.
• 1066 р. — норманське завоювання Англії.
Напади припинилися в другій половині XI ст.; останній напад вікінгів шотландці відбили в 1263 р.
Духовний світ норманів
Релігія і міфологія
• Сповідували язичницьку релігію.
• Від бога Хеймдаля пішло три сини: Трель — раб, Карл — прародитель хліборобів, Ярл — прабатько воїнів. Вікінги вважали, що вони є нащадками Ярла та його сина Кона (конунгу).
• Головні боги — Аси і Вани — жили в особливому світі Асгарді; люди живуть у Мітгарді, який оточує ворожий світ Утгард.
• В епоху походів найбільш шанованими стали боги-воїни: одноокий бог війни та мудрості Один і його син, бог грому і блискавки Тор. Саме вони боролися з чудовиськами Утгарда. Дружина Одина — Фрігт — була покровителькою шлюбу, здоров’я дорослих і дітей.
• Богом родючості й добробуту був Фрейр; його сестра Фрейя, богиня краси, очолювала армію войовничих жінок-валькірій. Саме валькірії нагороджували воїнів перемогою або смертю, а після битви супроводжували загиблих воїнів до Вальгалли — палацу Одина, де на них очікувало вічне блаженство.
• Крім богів, норманів оточували ельфи, добрі та злі духи, тролі.
• Кінець світу, коли сили Утгарду вирвуться на волю, і боги Асгарду загинуть, неминучий; після нього відродяться і земля, і нові боги, і все повториться знову.
• Подвиги богів і героїв оспівувалися в сагах, які складали і співали скальди; найвідоміша збірка саг — «Едда».
• Вважалося, що Один подарував людям руни — скандинавську писемність; з поширенням християнства рунічна писемність була витіснена латиницею.
• Християнізація норманів почалася наприкінці X — на початку XI ст.
Світогляд вікінга
• Смерть слід здобути на полі бою зі зброєю в руках, лише тоді вікінг потрапить до Вальгалли і зможе взяти участь в останній битві богів.
• Удача і багатство вважалися ознаками благовоління богів, тому до дружини вдалих ярлів йшли охоче, а багатство або ховали, або дарували дружині (щоб воно не перейшло до іншого роду).
• Існувала родова помста, коли вирізали всіх чоловіків ворожого роду.
• Полонених, які були не в змозі заплатити викуп, перетворювали на рабів.
• Воїни-вікінги завжди гребли самі; дати весло рабу означало визнати його вільною людиною.
• Особливі вікінги — берсерки — не носили кольчуг, мечі тримали в обох руках і були в бою наче одержимі, не помічаючи поранень; увижалося, що берсерки володіли чаклунською магією, яка робить їх нездоланними.
Скандинавські держави
• Данія виникла за правління Гаральда Синьозубого (940-986); тут було найбільше населення, швидко зростали міста. У XII ст. вона завоювала балтійських і поморських слов’ян, у XIII ст. — Північну Естонію.
• На початку XI ст. Гаральдом Прекрасноволосим завершено об’єднання Норвегії, проте на певний час Норвегія увійшла до Данії.
• Швеція була об’єднана Улавом Скотконунгом (995-1022); підкорила частину Фінляндії, Ґренландію та Ісландію, яка зберегла певну самостійність: родова знать обирала старійшин — годі, які водночас були жерцями та суддями; народні збори — альтинг — приймали закони і вершили суд; ними керував «законопромовець», який обирався на 3 роки.
• Із метою захисту від конкуренції Ганзи, Данія, Швеція та Норвегія підписали Кальмарську унію (1397 р.):
— на країни поширювалася влада данського короля;
— у кожній державі зберігалися власні закони та установи;
— у разі війни сторони надавали одна одній військову допомогу.
Наприкінці XV ст. Швеція і Норвегія почали боротьбу за розрив унії.
Завдання для самоконтролю
1. Найвідомішу вищу школу Візантії було відкрито в
А Константинополі
Б Антіохії
В Магнаврі
Г Едессі
2. Після смерті воїни-вікінги мали потрапити до
А Мідгарду
Б Вальгалли
В Чистилища
Г Вінланду
3. Закони оптики були відкриті
А вікінгами
Б візантійцями
В іранцями
Г арабами
4. Проаналізуйте наведені твердження і вкажіть правильне.
А Арабський халіфат розпався у IX ст.
Б Скандинавська міфологія оспівувала героїв та богів, пов’язаних з війною.
В Іслам забороняє зображення рослин і дерев.
Г Найвищої могутності Візантія набула за правління династії Палеологів.
5. Укажіть особливості державного устрою Візантії.
1) Вища світська влада належала імператору-василевсу.
2) Імператор і патріарх постійно сперечалися за владу.
3) Імператор і патріарх взаємно підтримували владу одне одного.
4) Імператора проголошували сенат, армія і народ.
5) Влада імператора була спадковою.
6) Дорадчим органом був сенат.
7) Сенат обирався великими землевласниками.
6. Установіть відповідність між термінами і визначеннями.
1 альтинг
2 претор
3 медресе
4 джизья
А податок, який сплачували немусульмани Арабського халіфату
Б середній і вищий мусульманський навчальний заклад
В народні збори в Ісландії
Г вільні люди в Скандинавії
Д суддя у Візантії
|
1 |
|
|
2 |
|
|
3 |
|
|
4 |
7. Розташуйте події в хронологічній послідовності.
А заснування династії Аббасидів
Б укладення Кальмарської унії
В захоплення Константинополя хрестоносцями
Г виникнення Візантійської імперії
|
1 |
|
|
2 |
|
|
3 |
|
|
4 |
8. Прочитайте текст і дайте відповіді на запитання.
«...У царя відбувалася нарада: що краще робити — залишатися тут чи втікати на суднах. Багато говорили на користь і однієї і другої думки. Врешті-решт імператриця... сказала: „Зайвим було б, здається, зараз розмірковувати про те, що жінці непристойно бути відважною між чоловіками. <...> На мою думку, втеча тепер... для нас є невигідною, хоча б вона вела нас до порятунку. Тому, хто з’явився на світ, не можна не померти; але тому, хто колись царював, блукати вигнанцем нестерпно! Не приведи Боже мені позбавитися цієї багряниці і дожити до такого дня, коли зустрічні не вітатимуть мене як царицю! Отже, володарю! Якщо хочеш врятувати себе втечею, це неважко! Ми маємо багато грошей; ось море, ось судна! Але дивись, щоб потім, коли ти врятуєшся, не довелось тобі коли-небудь віддати перевагу смерті перед таким порятунком. Подобається мені старовинне слово, що царська влада — чудовий саван”».
• Хто і за яких обставин виголосив цю промову?
• Кому вона була адресована?
• Чим відзначилася особа, до якої звертається промовець?
• Чи погоджуєтеся ви з тим, що «царська влада — чудовий саван»?
9. Прочитайте текст і дайте відповідь на запитання.
«Вплив скандинавської демократії не обмежувався півостровом. Він проявлявся всюди, де з’являлися вікінги: в Англії, Шотландії, руському Новгороді, цілком можливо, що і в Польщі, де теж усталилося уявлення про право на протест як про законне право».
• Укажіть особливості скандинавського врядування.
• Чому воно поширилося в багатьох країнах Європи?
10. Доведіть або спростуйте твердження.
«Іслам — не тільки релігія, а й спосіб життя.»
Франція
Посилення королівської влади
Наприкінці X ст. у Франції змінюється королівська династія: замість Каролінгів постали Капетінги (за іменем засновника Гуго Капета); саме тоді королівські володіння називають Францією.
Королівська влада посилюється за правління Філіпа І (1060-1108), сина Анни Ярославни; його син Людовік VI Товстий (1108-1137) зруйнував феодальні замки у своєму домені — Іль-де-Франсі.
Людовік VII приєднав Аквітанію (південно-західні землі), одружившись зі спадкоємицею герцогства Альєнорою; проте після розлучення Альєнора вийшла заміж за Генріха Плантагенета, який у 1154 р. став англійським королем. Таким чином, його володіння та землі його дружини перейшли до англійської корони й відрізали Францію від виходу до моря.
Філіп II Август (1180-1223 рр.).
• Відвоював більшість володінь Плантагенетів, збільшивши домен у 4 рази.
• Створив Королівську раду з наближених до короля феодалів; згодом з неї виокремилися Паризький парламент і Рахункова палата (бюджетний орган).
• Поділив домен на нові територіальні округи, очолювані королівськими чиновниками.
Людовік IX Святий (1226-1270 рр.).
• Заборонив у домені міжусобні війни.
• Вищою судовою інстанцією став Паризький парламент.
• Запровадив єдину грошову систему в домені; королівську монету приймали в усіх частинах Франції.
• Брав участь у Хрестових походах.
Філіп IV Красивий (1285-1314 рр.).
• Приєднав Наварру, Шампань і Фландрію шляхом династичних шлюбів.
• Перетворив королівський суд і Паризький парламент на постійно діючі органи.
• Заклав основи державної податкової системи.
• Феодальне ополчення замінене найманим військом.
• Для наповнення бюджету вдавався до зменшення вмісту коштовного металу в монетах, що спричиняло їх знецінення, позичав гроші в італійських банкірів, увів податок зі священиків, конфіскував майно євреїв-лихварів.
• Мав конфлікт з папою римським через відмову сплачувати Риму церковну десятину.
• Для забезпечення підтримки в боротьбі з папою створив орган станового представництва — Генеральні штати, що були вперше скликані у 1302 р. Генеральні штати поділялися на три палати, що засідали окремо; кожна мала один голос.
Генеральні штати
|
Духовенство |
Дворянство |
Представники міст |
|
Архієпископи, єпископи, абати |
Середні та дрібні феодали |
Ремісники, багаті городяни (по два депутати від кожного міста) |
Генеральні штати не були постійно діючим органом, скликалися на вимогу короля у разі необхідності затвердити нові податки. Вони не обмежували королівської влади.
• Дістав від папи Климента V згоду на знищення ордену тамплієрів, який був кредитором короля. Помер через 9 місяців після спалення великого магістра тамплієрів Жака де Моле.
Отже, на початку XIV ст. в цілому завершилося об’єднання Французького королівства, яке стало централізованою державою зі становим представництвом.
Столітня війна (1337-1453 рр.)
Війна між Англією і Францією, яка у вигляді серії збройних конфліктів тривала понад сто років у XIV-XV ст., отримала назву Столітньої.
Причини
• Суперництво між державами за Фландрію.
• Прагнення Франції відвоювати в Англії Аквітанію для завершення об’єднання країни.
Привід
• Претензії на французький престол короля Едуарда III — онука Філіпа IV Красивого по материнській лінії, який залишився єдиним представником чоловічої статі з роду Капетінгів.
• Заява короля Філіпа VI з династії Валуа про включення Аквітанії до свого домену.
Розстановка сил
|
Англія |
Франція |
|
• Союзники: Священна Римська імперія, Португалія, Фландрія, Арагон. |
• Союзники: Кастилія, Шотландія, папа римський. |
|
Англія |
Франція |
|
• Значні матеріальні ресурси за рахунок «щитових» — податку за звільнення від військової служби; на ці гроші утримували наймане військо. • Ополчення з вільних селян — йоменів, які були чудовими лучниками. • Рицарство вміло взаємодіяло з лучниками. • Могутні гармати-бомбарди, що стріляли кам’яними ядрами. • Порівняно невеликий флот забезпечував висадку військ на континент, атакував ворога на морі |
• За відсутності постійних податків — нестача коштів на війну. • Армія складалася з рицарів і найманців (переважно німецьких піхотинців, генуезьких арбалетників). • Погано узгоджені дії між рицарями та піхотою. • Рицарі часто не підкорялися наказам командування |
ЦЕ ЦІКАВО!
Англійські лучники влучали в ціль з відстані близько 350 м і встигали зробити три постріли за той час, поки французькі арбалетники робили один постріл.
Хід воєнних дій
I період (1337-1360 рр.)
• У битвах при Кресі (1346) та при Пуатьє (1356) було розбито французьке рицарське військо, а в морській битві біля Слейсі (1340) знищено близько 200 французьких суден.
• При Пуатьє в полон потрапив французький король Іоанн Добрий.
• Значна частина Франції окупована англійцями.
• У 1358 р. у Франції спалахнули повстання Парижа проти дофіна Карла (старшого сина короля, спадкоємця престолу) та народне повстання Жакерія під проводом Гійома Каля.
Період завершився військовою перевагою Англії.
II період (1360-1410 рр.)
• Карл V Мудрий (1364-1380) реформував систему оподаткування й військо, удосконалив артилерію; це забезпечило тимчасові переваги. Французи ухилялися від великих битв, наносячи раптові удари, і відвоювали більшу частину території.
• Після смерті Карла V престол посів його син Карл VI, що невдовзі збожеволів; почалася громадянська війна за владу між герцогами Орлеанським і Бургундським («війна арманьяків з бургундцями»).
• Війна перетворилася на затяжну; Франції загрожувала втрата незалежності.
III період (1414-1453 рр.)
• Унаслідок ослаблення королівської влади та переходу бургундців на бік Англії в битві біля Азенкурі (1415) французи зазнали чергової поразки й підписали мир: син Карла VI усувався від спадкування престолу. Після смерті Карла VI королем Франції мав стати його зять — англійський король Генріх V; таким чином, Англія і Франція мали об’єднатися під владою Плантагенетів.
• Після раптової смерті і Карла VI, і Генріха V дофін Карл оголосив себе королем Карлом VII; він не міг коронуватися, оскільки Париж і Реймс (місто коронування французьких монархів) були в руках ворога.
• У 1428 р. почалася облога Орлеану; зняти її взялася 17-річна побожна селянка Жанна Д’Арк — Орлеанська Діва, як її назвали після визволення Орлеану. Війську на чолі з Жанною Д’Арк вдалося переломити хід війни, завдати поразку англійцям.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Жанна Д'Арк (1412-1431) народилася ус. Домремі (Лотарингія) в селянські родині. (За іншою версією, сімейство Д'Арків належало до дрібного рицарства, а сама Жанна була незаконнонародженою сестрою Карла VII). У 17 років вона стала чути голоси святих, які ніби повеліли їй звільнити Францію. Жанна дісталася фортеці на Луарі, де перебував дофін Карл, і переконала його дати їй загін рицарів для визволення Орлеану. По дорозі її із захопленням зустрічали прості люди; ремісники одного з міст викували для неї рицарську зброю, зшили похідний одяг. Армія поповнювалася добровольцями, які бажали битися разом із незвичайною дівчиною. Облогу з Орлеана було знято за дев'ять днів, слідом визволили й Реймс. Під час коронації Карла VII Жанна в бойовому вбранні з власним прапором стояла поряд із королем. Коли Карл VII спитав її про нагороду, вона побажала, щоб Домремі було звільнено від податків. Цікаво, що жоден із наступних правителів Франції не позбавив жителів села цього привілею. Але, отримавши корону, Карл VII став побоюватися надто популярної героїні. У 1431 р. через зраду Жанна потрапила в полон до бургундців, і король відмовився її викупити. Натомість її викупили й ув'язнили англійці — вони звинуватили Діву в чаклунстві. Декілька місяців Жанна провела в темниці з кайданами на шиї й ногах. На всі питання інквізиції дівчина відповідала гідно й упевнено, проте її засудили до страти. 30 травня 1431 р. Жанну спалили в Руані. У 1920 р. Жанну Д'Арк приєднали до сонму святих.
• У 1429 р. Карл VII коронувався в Реймсі; у 1435 р. герцог Бургундський розірвав союз з Англією, а в 1436 р. французьке військо здобуло Париж.
• У 1453 р. Франція здобула Бордо — за Англією на континенті залишився тільки порт Кале. Війна завершилася, проте мирної угоди сторони не уклали.
Результати й наслідки війни
• У Франції зміцнила позиції династія Валуа; упроваджено податки на утримання постійної армії.
• Англія відмовилася від володінь у Франції і зосередилася на вирішенні внутрішніх проблем. Поразка у війні спричинила громадянську війну Червоної та Білої Троянд.
• В обох державах війна сприяла зміцненню національної єдності.
• Остаточне об’єднання Франції відбулося за Людовіка ХІ (1461-1483), який приєднав Пікардію, Бургундію, Прованс, Бретань.
Англія
Англосаксонська доба
• На початку нової ери Британські острови були заселені кельтськими народами; найчисленніші з них — бритти.
• У III ст. більшість островів увійшла до Римської імперії як провінція Британія.
• Наприкінці III ст. Британія зазнала нападів з боку германських племен (переважно саксів) і піктів (мешканців Ірландії); кельтські племена скоттів завоювали Північну Британію — Шотландію (Scotland).
• На початку V ст. Британію залишили римські колоністи, почалося відновлення кельтської мови та звичаїв.
• Із середини V ст. починаються масові напади германських племен — ютів, англів, саксів; частина кельтів утекла на континент, оселившись на півострові, який було названо Бретанню. Спогади про цю боротьбу збереглися в легендах про короля Артура та рицарів Круглого столу.
• Наприкінці VI ст. германцям удалося завоювати основну частину Британії, де виникло декілька королівств:
— Нортумбрія, Мерсія, Східна Англія належали англам і розташовувалися на півночі та в центрі Британії;
— Вессекс, Суссекс та Ессекс належали саксам і розташовувалися на півдні;
— Кент на південному сході належав ютам.
• У 829 р. перед загрозою нападів норманів король Ессексу Екберт об’єднав під своєю владою всі англосаксонські королівства.
• Унаслідок змішання завойовників і підкорених народів утворився єдиний народ — англосакси.
• Основна маса населення — вільні селяни; верхівку суспільства становили лорди — великі землевласники. Існували також раби та залежні селяни.
• Британія двічі християнізувалася: уперше — за римських часів, потім германці повернули її до язичництва. Остаточно християнство затвердилося наприкінці VII ст.
Датське вторгнення в Англію
Вторгнення норманів, передусім датчан, розпочалися наприкінці VIII ст. Вони зумовили політику англійських королів IX — першої половини XI ст.
Альфред Великий (871-900 рр.)
Військова реформа
|
Зміст |
Результати |
|
• Кожні п’ять англосаксонців мали озброювати та забезпечувати своїм коштом одного воїна. • Уведено перший в історії Англії військовий податок із населення — «датські гроші» |
• Північно-східна Англія відійшла датчанам (Денло, або Область данського права), а південно-західна підпорядковувалася Альфреду. • З’явилася нова верства населення — воїни-рицарі |
Культурно-освітня політика
• Відкрито школи для дітей, де викладали відомі вчені.
• Започатковано «Англосаксонську хроніку» важливих подій.
• Упорядковано старі англосаксонські закони й королівські постанови у «Правду короля Альфреда».
• Альфред особисто брав участь у перекладі англійською багатьох латинських творів.
Едгар (середина X ст.)
Приєднав Денло до Англійського королівства. Проте через міжусобиці Англія знову була завойована датчанами в 1013 р. остаточно з данським пануванням було покінчено в 1042 р., коли престол посів англосаксонський король Едвард Сповідник.
Нормандське завоювання
Передумови
Оскільки Едвард Сповідник не мав дітей, його наступником міг стати Гарольд — брат його дружини (швагр) — або Вільгельм Нормандський — двоюрідний брат Едварда. Король за підтримки знаті призначив наступником Гарольда.
Причина
Прагнення герцога Вільгельма Нормандського посісти англійський престол.
Хід подій
• Вільгельм уклав договір про нейтралітет із французьким королем, графом Фландрії, заручився підтримкою Норвегії та папи римського.
• Першою на Англію напала Норвегія, яка завдала значних утрат; потім у війну вступили нормандці.
• У 1066 р. в битві біля Гастингса Вільгельм переміг короля Гарольда; сам король загинув.
Результати
• Вільгельм Завойовник став королем Англії.
• Протягом 1066-1075 рр. тривало підкорення Англії нормандцями.
Реформи Вільгельма Завойовника
• Землі непокірної англосаксонської знаті передано нормандським рицарям, що стали баронами — великими землевласниками; їхні володіння були розкидані по всій країні, що унеможливлювало створення великих незалежних від короля князівств і посилювало королівську владу.
• Усі рицарі, незалежно від васальної присяги, мали служити королю.
• Англію поділено на графства, очолювані шерифами, яких призначав король. Спочатку вони збирали податки, а з кінця XI ст. очолювали місцеве військо йсуд.
• Проведено поземельний перепис у «Книгу Страшного суду»: кожен землевласник мав повідомити свої статки під страхом смертної кари; чимало селян були записані залежними.
• Вільгельм уважався васалом французького короля, оскільки зберігав Нормандське герцогство.
Правління Плантагенетів
Династія Плантагенетів (правила Англією в 1154-1399 рр.) була започаткована в 1154 р. правнуком Вільгельма Завойовника Генріхом Плантагенетом.
Генріх II Плантагенет (1154-1189 рр.)
• Власник не тільки Англії, а й половини Франції (Аквітанії та Нормандії).
• Зруйнував замки непокірних баронів, шерифами призначив довірених осіб.
• Упровадив королівський суд дванадцяти присяжних, який поступово витіснив феодальний.
• Обмежив військову службу феодалів 40 днями; за решту служби вони сплачували «щитові гроші», на які утримувалося наймане рицарське військо. Усіх вільних чоловіків зобов’язали мати озброєння на випадок формування ополчення.
• Ліси Англії оголошені власністю короля.
• Спроба підпорядкувати церковні суди зазнала опору з боку архієпископа Томаса Бекета; убивство Бекета придворними і втручання папи римського змусили короля відмовитися від антицерковної політики.
• Завоював частину Ірландії, намагався підкорити Шотландію.
Ричард Левове Серце (1189-1199 рр.)
Виявився бездарним королем, який на країну дивився як на джерело прибутків для підтримання його слави; він перебував в Англії декілька місяців, решту часу проводив у походах.
Іоанн Безземельний (1199-1216 рр.)
• Унаслідок невдалої війни з Францією втратив більшу частину родових земель Плантагенетів, за що й був прозваний Безземельним.
• Був відлучений папою римським від церкви; змушений визнати себе васалом папи і щороку сплачувати велику суму грошей.
• У 1215 р. підкорився вимогам баронів, незадоволених політикою короля, і підписав «Велику хартію вольностей».
Зміст «Великої хартії вольностей»
• Гарантовано недоторканність володінь баронів і церкви.
• Король зобов’язався не стягувати податків більше, ніж це встановлено звичаєм, опікуватися торгівлею.
• Обмежено сваволю королівських чиновників.
• Міські привілеї залишалися недоторканними.
Цей документ уперше в світі гарантував недоторканність особи!
Англійський парламент
Передумови створення
Прагнення короля Генріха III (1216-1272) зміцнити свою владу викликало в 1258 р. баронський заколот, що вилився у громадянську війну; правителем Англії став лідер баронів Симон де Монфор.
Скликання парламенту У 1265 р. барон де Монфор скликав парламент (від фр. parler— «говорити») за представництва баронів, єпископів, рицарства, городян. Парламент зберігся і після розгрому баронів та загибелі де Монфора; остаточно він сформувався в XIV ст.
Структура парламенту
|
Палата лордів |
Палата громад |
|
Барони, архієпископи, єпископи,абати |
По 2 рицарі від кожного графства (всього 74 особи), по 2 представники від міста (всього 165 осіб) |
Представники палати громад діяли спільно, тому вона мала суттєвий вплив на політичне життя.
Основні повноваження
• Затвердження податків і надання грошей, потрібних королю.
• Участь у виданні законів.
Результат: в Англії утвердилася станова монархія.
Англія в XIV-XV ст.
• У 1348-1350 рр. унаслідок епідемії населення Англії скоротилося на третину; щоб забезпечити робочою силою феодалів і заможних городян, було прийнято «робітниче законодавство».
Зміст «робітничого законодавства»
— Чоловіки й жінки від 12 до 60 років без власної землі та інших засобів до існування повинні найматися на роботу за ту ж платню, що й до епідемії;
— За відмову від працевлаштування на таких умовах застосовується штрафування, ув’язнення чи таврування.
• Поширився рух за реформу церкви:
— наприкінці XIV ст. професор Джон Вікліф виступив за дешеву церкву, переклав Біблію англійською мовою для поширення Слова Божого і був засуджений як єретик;
— бідні священики — лоларди — захищали інтереси бідноти; їхнім питанням було: «Коли Адам орав, а Єва пряла, хто був тоді дворянином?»
• Відповіддю на «робітниче законодавство» та підвищення податків у зв’язку зі Столітньої війною стало повстання під проводом Вота Тайлера у 1381 р. Хоча воно було придушене, влада зменшила податки і пом’якшила «робітниче законодавство», а селян стали переводити на грошову ренту.
• Зародилося «нове дворянство» — заможні вихідці з третього стану, які купували титули разом із землею і займалися підприємницькою діяльністю. Особливу роль відігравали виробництво вовняних тканин і міжнародна торгівля.
• У XIV ст. сформувалася загальноанглійська мова, яка витіснила французьку з державних установ і літератури.
Війна Червоної та Білої Троянд (1455-1485 рр.)
Передумови
• У 1399 р. барони скинули останнього Плантагенета і встановили династію Ланкастерів. На трон претендувала також фамілія Йорків.
• Герб Ланкастерів прикрашала червона троянда, герб Йорків — біла, тому громадянська війна дістала назву Війни Троянд.
Хід подій
• У 1461 р. Йорки посіли королівський престол, проте усобиці не припинилися. Сини Едварда IV після його смерті були ув’язнені в Тауері — лондонській в’язниці, а згодом убиті.
• Владу захопив дядько принців Ричард Глостер — король Ричард III, але проти нього виступили ланкастерці й частина йоркців.
ЦЕ ЦІКАВО!
Сучасники стверджували, що принців убив саме Ричард Глостер. Після припинення династії Тюдорів почали говорити, що вбивство скоєно за наказом Генріха VII, який розчистив собі шлях до престолу. Цю загадку не розгадано досі.
• У 1485 р. в битві біля Босворта Ричард III зазнав поразки; до влади прийшла династія Тюдорів — далеких родичів Ланкастерів.
Результати й наслідки
• Війна забрала життя чверті населення Англії, у тому числі знищила старовинні роди нормандського походження.
• На зміну старій знаті прийшли нові дворяни.
• Генріх VII Тюдор узяв шлюб із представницею Йорків і поєднав білу й червону троянди на гербі своєї династії.
• Війна сприяла завершенню Столітньої війни.
Особливості війни
• Обидві сторони зверталися до народу. Йорки стверджували, що саме вони є національною партією, на противагу королеві, француженці за походженням.
• Боротьба велася не тільки військовими, а й політичними засобами: у разі перемоги будь-якої політичної партії терміново скликався парламент, щоб закріпити перемогу.
• Сторони конфлікту формували об’єднання своїх прибічників не за васальним принципом, а на основі укладеного політичного союзу.
Німеччина
Утворення Священної Римської імперії
Етапи створення
• 843 р. — унаслідок розпаду Франкської держави виділилося Східно-Франкське королівство, що складалося з герцогств Швабія, Баварія, Франконія та Саксонія.
• 911 р. — королем обрано саксонського герцога Генріха І, який зміг об’єднати сили для захисту від ворогів і приєднав Лотарингію.
• 962 р. — син Генріха І, Оттон І, був коронований папою римським й утворив Німецьку імперію, прагнучи відновити велич держави Карла Великого. Із XII ст. вона отримала назву Священна Римська імперія.
• На початку XII ст. імперія включала територію сучасних Німеччини, Бельгії, Голландії, Чехії, частину Франції і Швейцарії, Північну і Середню Італію. Світські й церковні князі були досить незалежними від імператора. Імператор обирався князями, його влада не була спадковою.
«Оттонівське Відродження»
Наприкінці Х ст. в імперії відбулося тимчасове піднесення культури — «Оттонівське Відродження».
• При дворі Оттона І діяла Академія, виготовлялися рукописи, розвивалася література.
• Одруження Оттона І з візантійською принцесою сприяло посиленню культурних зв’язків з Візантією.
• Відкрито школи для дітей.
Взаємини з папством
• Оттон І та його наступники спиралися на церкву: церква отримувала кращі землі, натомість призначення єпископів та абатів здійснював імператор; вище духовенство відбувало державну й військову службу.
• Для отримання імператорської корони королі здійснювали походи на Рим, унаслідок чого зростала незалежність великих феодалів Німеччини.
• За правління Генріха III (1039-1056) Німеччина не тільки диктувала свою волю папству, але й призначала пап, що викликало невдоволення духовенства й розгортання руху за церковну реформу. Розгорнулася боротьба за інвеституру.
• У 1122 р. укладено Вормську угоду: імператор зберіг контроль над церквою тільки в Німеччині.
Імперія Штауфенів
Династія Штауфенів правила імперією з 1138 до 1254 рр.
Головне завдання: підпорядкувати Італію.
• Фрідріх І Барбаросса (1152-1190) здійснив п’ять італійських походів. Італійські міста об’єднали свої зусилля; у битві біля Леньяно (1176 р.) Барбаросса зазнав поразки і визнав самоврядування північно-італійських міст. Брав участь у Хрестових походах.
• Генріх IV (1190-1197) після смерті батька став королем німецьким, італійським, сицилійським; у васальній залежності від нього перебували Арагонське королівство та англійський король Ричард Левове Серце.
• Фрідріх II (1212-1250) був найосвіченішим тогочасним монархом, творцем італійської поезії, засновником університету в Неаполі. Зміцнення його позицій на півдні Італії викликало спротив папства, Фрідріха неодноразово відлучали від церкви і навіть проголосили Антихристом. Як і його дід, Фрідріх Барбаросса, брав участь у Хрестовому поході.
Результати й наслідки
Невдовзі після смерті Фрідріха II імперія почала розпадатися: відокремилися Італія, Бургундія, Нідерланди; Німеччина розпалася на самостійні територіальні князівства, і жодному імператору не вдалося поновити міць Священної Римської імперії.
Німецький наступ на Схід
Причини
• Прагнення німецьких князів захопити слов’янські землі й стати там незалежними правителями.
• Зростання населення в Європі, що потребувало землі.
Привід: папа римський звільнив саксонських рицарів від участі у Другому хрестовому поході та закликав їх до насильницького навернення в християнство балтійських слов’ян (1147 р.).
Хід подій
• У середині XII ст. землі полабських слов’ян (тих, що проживали за Ельбою) були захоплені, почалася їх колонізація. Так виникли нові німецькі землі Померанія, Мекленбург, Бранденбург.
• У XIII ст. Орден мечоносців розпочав приєднання Східної Прибалтики, яку населяли племена лівів, латів, естів, пруссів. Засноване ним місто Рига (1201 р.) стало столицею Лівонії — нової німецької землі.
• Німецький (Тевтонський) орден прибув у Прибалтику на запрошення польського герцога і зайняв землі Пруссії.
• 1237 р. — Орден мечоносців об’єднався з Німецьким (Тевтонським) орденом.
• 1242 р. — новгородський князь Олександр Невський у битві на Чудському озері розбив тевтонських рицарів і зупинив їх просування на Схід.
• Із X ст. мирна німецька колонізація відбувалася в придунайських областях, де була заснована Австрійська марка.
Наслідки
• Колонізація дала поштовх економічному розвитку слов’янських земель: виникло чимало міст, активізувалася балтійська торгівля.
• Економічне піднесення було результатом гноблення завойованих народів.
Посилення територіальних князівств
• На кінець XIII ст. Священна Римська імперія була найбільшою європейською державою; в ній існувало понад 100 князівств, більшість з яких належали духовним особам.
• Для недопущення сильної імператорської влади князі навмисне змінювали на престолі правлячі династії.
• У 1291 р. на території імперії виник Швейцарський союз, що складався з трьох кантонів (областей) — Швіц, Урі та Унтервальден. За легендою, повстання за незалежність очолив Вільгельм Телль. Остаточно Швейцарія виборола незалежність наприкінці XV ст.
ЦЕ ЦІКАВО!
За легендою, селянин Вільгельм Телль відмовився кланятися вивішеному капелюху імперського намісника Гізлера. Тоді Гізлер наказав Теллю вцілити в яблуко, покладене на голову його п'ятирічного сина. Хоч Телль був добрим стрілком, він почав просити намісника звільнти його від цієї стрільби, але той наполягав: «Ти мусиш це зробити, інакше помрете обоє: і ти, і твоє дитя». Тоді Вільгельм Телль узяв арбалет, уклав стрілу, а другу засунув собі ззаду за комірець. Він прострілив яблуко на голові дитини, не зачепивши її. Гізлер спитав, для чого була друга стріла. Телль відповів, що якби він влучив у сина, то другою стрілою обов'язково вбив би намісника.
Державний устрій Швейцарії
• Країна складалася з кантонів.
• Верховна влада належала тагзатцунгу — зборам представників кантонів; аналогічні збори відбувалися і в самих кантонах.
• Кожен кантон мав власне законодавство, проте вони зобов’язувалися не шкодити інтересам інших кантонів і союзу в цілому.
Німеччина в XIV-XV ст.
Соціально-економічний розвиток
• Швидкий розвиток ремесла, особливо гірничої справи та книгодрукування.
• Розвитку торгівлі сприяло розташування Німеччини на перетині міжнародних торговельних шляхів. Для протистояння князям найбільші міста стали об’єднуватися в союзи — Ганза, Рейнський, Швабський.
Система управління
• Імперський становий представницький орган — рейхстаг, провідну роль у якому відігравали курфюрсти, князі та представники великих міст; він мав дорадчі функції.
• Деякі князівства мали ландтаги — збори представників місцевого дворянства, духовенства й городян.
Політичний розвиток
• У 1356 р. імператор Карл IV видав «Золоту буллу»:
— право обрання імператора здобули сім найбільших князів-курфюрстів; папа римський згоду на обрання не давав, але коронував імператора;
— за князями закріплене право на власні монету, мита, суд, ведення «законно оголошених» війн;
— містам заборонено об’єднуватися в союзи.
Значення «Золотої булли»: закріплено роздробленість Німеччини, яка стала перешкодою подальшому прогресу.
• Із 1438 р. в імперії встановилася династія Габсбургів, що правила до 1806 р. Її представники приєднали до своїх володінь Австрію, Тіроль, Крайну, Штирію, Каринтію, частину Швабії, Нідерланди.
Країни басейну Середземномор'я
Італійські міські республіки
У VIII ст. в роздробленій Італії починається відродження старих і поява нових міст.
Економічний розвиток
• Багатогалузеве ремесло, особливо виготовлення зброї, скляних виробів, тонких сукон, предметів розкоші.
• Посередницька торгівля в Середземноморському регіоні; найбагатші міста — Венеція, Генуя, Піза.
• Банківська справа (італійських банкірів називали ломбардцями).
Соціально-політичний розвиток
• У ХІ-ХІІ ст. у багатьох містах виникли комуни; на кінець XII ст. вони стали самостійними міськими республіками з власним законодавством, адміністрацією, військом, монетою.
• Унаслідок переможних війн міст-комун з місцевими феодалами останні визнавали васальну залежність та дарували або продавали місту половину або третину своїх земель; у такий спосіб сільська округа перетворилася на колективного васала.
• Основні верстви населення: гранди (феодальна знать), середні та дрібні феодали, пополани (ремісники і купці), плебс (міська біднота).
• У містах-комунах законодавча влада належала зборам городян, виконавча — колегії консулів, що обиралися кожним районом міста. З часом колегію консулів замінив подеста —- голова Генеральної і Спеціальної ради міста, що складалися з нобілів та пополанів. Подеста мав бути жителем іншого міста, запрошувався на рік разом із суддями, нотарями та свитою. Крім того, пополани домоглися створення ради, що складалася тільки з пополанів, та обрання «капітану народу» — пополанського правителя.
• Із XIII ст. самостійною політичною силою стали пополани — «жирні» (заможні) і «худі» (бідні); у деяких містах (Флоренції, Мілані) вони здобули управління містом і встановили анти магнатське законодавство, що обмежувало вплив міської знаті. Протиріччя між «жирними» і «худими» пополанами призводили до повстань останніх.
• Населення міст ділилося на два угруповання.
|
Гвельфи |
Гібеліни |
|
Прибічники папи римського. Склад: купці, ремісники, банкіри. За торгівлю і республіку |
Прибічники імператора. Склад: феодальна верхівка. За землеволодіння і монархію |
У Генуї сильнішими були гібеліни, у Венеції — гвельфи.
ЦЕ ЦІКАВО!
Назва «гвельфи» походить від прізвища династії саксонських герцогів Вельфів, а «гібеліни» — від назви замку Вапблінген, що належав ворожій Вельфам династії Габсбургів.
• Із XV ст. міста почали міжусобну війну за переділ Італії та оволодіння торговими шляхами, використовуючи кондотьєрів — найманих командирів військових загонів, що складалися переважно з іноземців. Так, Венеція підкорила значну частину Північної Італії.
Особливості розвитку італійських держав
Папська область
• Виникла у 756 р.; до XIII ст. розширила свої володіння в Середній Італії.
• Міста не мали самоврядування, слабо розвинуті; переважала сільська місцевість.
• 1143 р. — повстання римських городян за підтримки рицарства. Рим проголошено республікою-комуною. Папа утік, проте в 1155 р. повернувся з військами Фрідріха Барбаросси і придушив повстання. Ідеолога повстання — Арнольда Брешіанського — було страчено.
• У період «Авіньйонського полону» (1309-1377 рр.) посилилася роздробленість держави, у деяких містах встановлені тиранічні режими сеньйорів.
• 1347 р. — повстання в Римі під проводом Кола де Рієнцо. Рим знову проголошено республікою, Колу де Рієнцо — трибуном; італійські міста закликали до об’єднання навколо Рима. Через нерішучість трибуна та підвищення податків римляни самі повстали проти Кола де Рієнцо і вбили його.
• На початку XV ст. Папська область утратила свій колишній авторитет і стала звичайною італійською державою з відсталою економікою.
Південна Італія та Сицилія
• У XI ст. були завойовані нормандцями; у 1130 р. засноване Сицилійське королівство.
• 1189-1268 рр. — правління німецької династії Штауфенів. За правління Фрідріха II Штауфена Сицилійське королівство стало найбільш об’єднаною та великою державою Італії.
• У середині XIII ст. королівство перейшло французькому принцу Карлу Анжуйському. Його жорстокість спричинила народне повстання — «Сицилійську вечірню» (1282 р.), унаслідок якого Сицилія здобула незалежність.
• Згодом Сицилія (1302 р.) та Південна Італія (1442 р.) перейшли під владу Арагону як Неаполітанське королівство.
Флорентійська республіка
• Флоренція заснована ще за античних часів.
• Від кінця XII ст. вищий орган влади — Сеньйорія, до якої обирали шість представників старших цехів.
• Перша стала карбувати власну монету — золотий флорин (середина XIII ст.).
• Основа економіки — виробництво вовняного сукна та банківська справа.
• Із 30-х років XV ст. встановилася тиранія родини Медичі; найвідомішим є Лоренцо Величний (1469-1492), покровитель мистецтв і науки.
Генуезька республіка
• Генуя — портове місто з античних часів.
• У 1143 р. прийнято перший в Італії міський статут, із 1162 р. стала республікою; офіційна назва — Республіка Св. Георгія — за ім’ям покровителя міста.
• Основа економіки — морська торгівля.
• Після відновлення Візантійської імперії генуезькі купці отримали привілеї у торгівлі в цій країні; заснували колонії в Криму, Малій Азії.
• На межі XIV-XV ст. послаблена внутрішніми протиріччями; декілька разів опинялася під владою французьких королів та правителів Мілану.
• До кінця XV ст. поступово занепала під ударами турок-османів.
Венеціанська республіка
• Одна з найміцніших італійських держав; офіційна назва — Республіка Св. Марка.
• Голова республіки — дож, який обирався Великою радою з патриціїв і довічно виконував повноваження керівника республіки.
• Основа економіки — морська торгівля; Венеція — головний посередник у середземноморській торгівлі, а венеційські золоті дукати вважалися міжнародною монетою.
• За сприяння організації Хрестових походів Венеція здобула право на влаштування ринків, що не оподатковувалася, в усіх містах Єрусалимського королівства; у Константинополі їм належав великий самоврядний квартал.
• Заснувала чимало колоній на узбережжі Малої Азії, Криму, в Егейському морі.
• Перемогла Геную в суперництві за першість, розбивши її флот (1380 р.).
• Зазнала збитків через захоплення Константинополя турками-османами (1453 р.).
Арабська Іспанія
Завоювання Іспанії арабами
• 711 р. — вторгнення арабів і берберів (маврів) на Піренейський півострів, розгром Вестготського королівства. Просування арабів зупинено Карлом Мартеллом у битві біля Пуатьє.
• Офіційна назва мусульманської Іспанії — Ал-Андалус, що входила до Дамаського халіфату. У середині VIII ст. Ал-Андалус стала незалежною державою, в XI ст. розпалася на десятки князівств.
Економічно-культурний розвиток
• Завдяки арабам на Піренеях поширилися сільськогосподарські здобутки; зрошувальні канали, вівчарство, вирощування рису, цукрової тростини, бавовни. Селяни орендували землю у великих землевласників.
• У містах процвітало ремесло, особливо виробництво тканин, металевих та шкіряних виробів.
• Школи Іспанії давали найкращу на той час освіту в Європі, тому користувалися популярністю навіть серед християн.
Реконкіста й утворення Іспанського королівства
СЛОВНИК!
Реконкіста — відвоювання; так називають відвоювання християнами-icланцями загарбаних мусульманами земель Іспанії.
• Почалася з гірських районів Астурії, не захоплених арабами.
• 718 р. — перша битва реконкісти в долині Кавадонго.
• На звільнених землях утворювалися іспанські королівства, найбільшими з яких були Арагон, Кастилія, Португалія; на середину XIII ст. у руках арабів залишилася тільки Гранада.
• У XIII ст. у Кастилії, а згодом і в інших державах, виникли кортеси — станово-представницькі органи, у роботі яких брали участь феодали, міщани, представники вільного селянства. Найбільший вплив кортеси мали в Арагоні.
• 1479 р. — унаслідок одруження спадкоємців кастильського та арагонського престолів — інфанти Ізабелли та принца Фердинанда — об’єдналися Кастилія та Арагон, найбільші держави Піренеїв. Згодом папа дарував цим монархам титул католицьких королів. Іспанія стала централізованою монархією з сильною королівською владою.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Ізабелла (1451-1504), дочка кастильського короля Хуана II, мала вийти заміж за португальського правителя. Але вона обрала кохання і, завдяки таємній допомозі архієпископа Каррильо, узяла шлюб з 17-річним арагонським принцом Фердинандом (1452-1516). Надзвичайно красива, вона стала не тільки доброю дружиною, а й мудрим державним діячем. Її обранець був прямою протилежністю — невибагливий щодо одягу й побуту, з грубими рисами обличчя, хитрий і скупий. Після смерті свого брата в 1474 р. вона стала королевою Кастилії й одразу ж звела на престол чоловіка.
Таким чином, вони правили разом на абсолютно рівних правах. Саме за їхнього правління завершилася реконкіста і відбулося об'єднання іспанських земель; вони спорядили плавання Колумба, сприяли розвитку науки і мистецтва. Проте не всі заходи католицьких королів пішли на користь Іспанії. Створення трибуналу інквізицїі, вигнання арабів та євреїв завдали величезних збитків. З 1492 р. почалася чорна смуга в особистому житті подружньої пари: померли син, дочка, онук, прогресували психічні розлади у спадкоємиці престолу Хуани; додали гіркоти і зради чоловіка. Ізабелла відійшла від державних справ і незабаром померла. Фердинанд залишався королем ще 12 років, протягом яких укріпив становище своєї держави.
• 1492 р. — католицькі королі завоювали Гранаду, реконкіста завершилася.
Причини успіху реконкісти
• Роздробленість арабських держав Іспанії.
• Об’єднання зусиль усіх християнських іспанських держав за визволення півострова.
Результати й наслідки реконкісти
• Виникло Іспанське королівство, що об’єднало всі держави Піренеїв, за винятком Португалії.
• Посилилася позиція католицької церкви, що підтримувала реконкісту як боротьбу християнства з ісламом; почалося насильницьке навернення у християнство, суспільство опинилося під контролем інквізиції.
• Посилилася релігійна нетерпимість, ворожість до іновірців та іноплемінників: державні посади в Іспанії на могли обіймати ті християни, які мали змішане походження; араби та євреї змушені були залишити Іспанію, що мало негативні наслідки для іспанської економіки.
Завдання для самоконтролю
1. Денло — це
А норманські володіння у Франції
Б норманські володіння в Англії
В сучасна Данія Г кельтська держава
2. Династія Штауфенів правила у
А Сицилійському королівстві
Б Венеції
В Генуї
Г Папській області
3. Реконкіста в Іспанії завершилася у А 1453 р.
Б 1479 р.
В 1492 р.
Г 1504 р.
4. Проаналізуйте наведені твердження і вкажіть правильне.
А Королівська рада у Франції була заснована Людовіком IX Святим.
Б Робітниче законодавство в Англії мало на меті покращити становище бідноти, яка шукала роботу.
В Основою процвітання італійської економіки було книгодрукування.
Г Католицька церква мала в Іспанії надзвичайний авторитет.
5. Укажіть пункти, що містилися у «Великій хартії вольностей».
1) Право обрання імператора дістали сім курф’юрстів.
2) Князі мають право на власні монету, мита, суд.
3) Недоторканність володінь баронів і церкви.
4) Податки не повинні бути вищими за ті, що встановлені звичаєм.
5) Містам заборонено об’єднуватися в союзи.
6) Обмеження сваволі королівських чиновників.
7) Недоторканність міських привілеїв.
6. Установіть відповідність між термінами і визначеннями.
1 подеста
2 рахункова палата
3 тагзатцунг
4 лоларди
А великі землевласники
Б голова Генеральної і Спеціальної рад італійського міста
В бюджетний орган у Франції
Г збори представників кантонів Швейцарії
Д бідні священики в Англії, прибічники реформи церкви
|
1 |
|
|
2 |
|
|
3 |
|
|
4 |
7. Розташуйте події в хронологічній послідовності.
А знищення ордену тамплієрів у Франції
Б утворення Іспанського королівства
В скликання парламенту в Англії
Г утворення Німецької імперії
|
1 |
|
|
2 |
|
|
3 |
|
|
4 |
8. Прочитайте текст і дайте відповіді на запитання.
«Неприємності Франції коренилися частково в династичних проблемах династії Валуа, частково — у непокорі великих денних володінь, особливо Фландрії, Бретані, Гієні (Аквітанії) і Бургундії... Інтереси Англії полягали в невідступних претензіях Плантагенетів на французький трон; у їхніх територіальних володіннях — особливо в Гієні; у торгових зв’язках із Фландрією, а понад усе — у переконанні вже чотирьох чи п’яти поколінь англійців, що слава й багатства на них чекають за протокою».
• Причини якої війни викладені в тексті? Коли вона відбулася?
• У чому полягали династичні проблеми Франції?
• Укажіть сильні та слабкі сторони держав-супротивниць.
• Хто переміг у війні? Укажіть об’єктивні та суб’єктивні причини перемоги.
• Проаналізуйте наслідки війни для Франції, Англії та Європи в цілому.
9. Прочитайте текст і вкажіть прізвище особи, про яку йдеться в ньому.
«Мер Лондона... почав дорікати... Воту за... насильство та зухвалу поведінку в присутності короля... і заарештував його. І за цей арешт згаданий Вот з великим роздратуванням ударив мера кинджалом у живіт. Але... мер носив кольчугу і не зазнав ніякої шкоди, проте, як людина смілива і мужня, витяг свій меч і відповів згаданому Воту міцним ударом...»
10. Доведіть або спростуйте твердження.
«Битву на Чудському озері можна порівняти з битвою біля Пуатьє.»
