Крок до ВНЗ. Географія. Довідник

ГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКА ТА ЇЇ СКЛАДОВІ

Літосфера. Будова Землі, земної кори. Внутрішні процеси в літосфері

Це треба знати!

Літосфера — верхня тверда оболонка Землі, яка складається із земної кори та верхнього шару мантії (до астеносфери). Потужність літосфери під океанами 5-100 км, на континентах 25-200 км.

Земля складається з трьох головних частин: ядра, мантії та земної кори.

Ядро — центральна, внутрішня частина земної кулі, розташована на глибині 6370 км. Радіус ядра складає близько 3500 км. Температура ядра Землі сягає 2500-3000 °С. Виділяють зовнішнє ядро (на глибині 2900-5150 км), яке перебуває в рідкому стані, та тверде внутрішнє, яке складається, на думку вчених, на 98 % із залізонікелевого сплаву. За припущенням вчених, завдяки переміщенню речовини зовнішнього ядра зароджується магнітне поле Землі.

Мантія (від грецьк. мантіон — «покривало, плащ») — найбільша за об’ємом частина планети (4/5 об’єму). Мантія поширюється від ядра вгору до земної кори (потужність мантії 2920-2995 км). Мантія складається із речовини у твердому стані. Верхня частина мантії на глибині близько 150-200 км має пластичний, в’язкий шар — астеносферу. Саме завдяки наявності даного шару, дії внутрішніх сил Землі й обертання Землі навколо своєї осі літосферні плити постійно і дуже повільно рухаються.

Земна кора — верхній твердий шар літосфери, який складається з гірських порід та мінералів. Потужність земної кори коливається від 5 до 80 км. 99,5 % земної кори складається із 8 елементів — Оксигену, Силіцію, Гідрогену, Алюмінію, Феруму, Магнію, Кальцію, Натрію.

Розрізняють такі типи земної кори: континентальна, океанічна й перехідна. Континентальна земна кора складається з шарів: «базальтового», «гранітного», осадового; її потужність на рівнинах складає 30-35 км, у горах — до 80 км. Океанічна земна кора складається із «базальтового», осадового шарів, має потужність 5-15 км. На острівних зонах окраїн океанів розрізняють також перехідний тип земної кори, яка тонша, ніж під материками (до 25 км), і має тонкий гранітний шар.

До внутрішніх (ендогенних) процесів, що зумовлюють зміни земної кори, належать:

— тектонічні рухи літосферних плит;

— магматизм;

— метаморфізм гірських порід.

Головним джерелом енергії внутрішніх процесів є тепло й розподіл речовини в надрах Землі за щільністю.

Земна кора разом із верхньою частиною мантії до астеносфери (тобто літосфера) розділена глибинними розломами на окремі велетенські блоки — літосферні плити. Відомі 7 найбільших літосферних плит: Північноамериканська, Південноамериканська, Африканська, Євразійська, Індо-Австралійська, Тихоокеанська, Антарктична; а також менші плити: Дрейка, Наска, Кокос, Карібська, Аравійська, Іранська, Китайська, Філіппінська, Охотська, Індо-Китайська. Літосферні плити дуже повільно рухаються по астеносфері зі швидкістю 1-6 см на рік.

Тектонічні рухи літосфери розрізняються за швидкістю і напрямком: повільні горизонтальні та вертикальні рухи літосфери. Горизонтальні тектонічні рухи можна виявити за допомогою точних сучасних приладів, супутників. Наслідки таких рухів помітні тільки через десятки, сотні років. Під час повільного горизонтального руху літосферні плити сходяться й розходяться. У місцях розходження відбувається підняття й поступове охолодження речовини мантії, поступово утворюється нарощування й оновлення земної кори (серединно-океанічні хребти). Там, де літосферні плити рухаються назустріч одна одній, вони стикаються, утворюють складки, гори (Карпати, Кримські гори, Анди, Кордильєри, Гімалаї).

Вертикальні тектонічні рухи характеризуються підняттям або опусканням окремих ділянок літосферних плит (залишки давньогрецького міста Херсонесу, Скандинавський півострів).

На відміну від повільних горизонтальних і вертикальних рухів літосферних плит існують швидкі, миттєві прояви внутрішніх процесів, підземні поштовхи та коливання земної кори — землетруси. Місце, де відбувається переміщення й виникають коливання земної кори, — гіпоцентр — може розташовуватися на глибині 5-700 км. Місце на земній поверхні, що розташоване безпосередньо над гіпоцентром, називається епіцентром землетрусу (саме тут спостерігаються найбільші струси та руйнування). Прилади для фіксації найменших коливань земної поверхні — сейсмографи — допомагають вивчити природу землетрусів та попередити про найближчу підземну стихію.

Існують дві основні причини землетрусів — раптові розриви й переміщення пластів у глибинах літосфери, які передаються на великі відстані і спричиняють струси земної кори та процеси поверхневого характеру.

Прикладом процесу поверхневого характеру, який спричиняє землетруси, є дрейф літосферних плит уздовж великих розламів (наприклад, Сан-Андрес у Каліфорнії або Альпійський у Новій Зеландії), під час якого плити як ножицями трощать одна одну.

Симптоми землетрусів: відбуваються переважно вночі або зранку, розпочинаються зі слабкого тремтіння землі, супроводжуються сильним підземним гуркотом, виникає серія сильних поштовхів, розрив земної поверхні, ділянки землі можуть підніматися й опускатися, спричиняючи зсуви, цунамі.

Коливання земної кори передаються сейсмічними (від грецьк. сейсмос — «землетрус») хвилями. Для визначення сили землетрусів використовують дві різні шкали — Ріхтера й Меркаллі. Шкала Ріхтера відображає кількість енергії, яка виділяється в гіпоцентрі землетрусу. Заміри за даною шкалою здійснюються за допомогою сейсмометра — приладу, який фіксує коливання ґрунту. Шкала Меркаллі базується на візуальних ознаках землетрусу. Так, за цією шкалою землетрус 1988 р. у Вірменії мав силу 10,7 балів (катастрофічний).

Сила землетрусу визначається за 12-бальною шкалою Меркаллі.

Сила земле трусів, бали	Характеристика землетрусів	Зовнішні прояви землетрусів
1-3	Слабкі	Відчувають деякі тварини (собаки, коти, коні). Людина відчуває слабко
4-5	Відчутні	Добре відчутні в приміщеннях. Б’ється посуд, тріскаються шибки у вікнах
6-7	Сильні	Руйнуються старі будівлі. Переміщуються важкі меблі. Обсипається штукатурка
8	Руйнівні	Частково руйнуються кам’яні будівлі, падають фабричні димарі. Змінюється рівень води в криницях
9	Спустошливі	Руйнується більшість споруд. Розриваються підземні трубопроводи. З’являються великі тріщини на земній поверхні
10	Знищувальні	Деформуються залізничні рейки. Тріщини на поверхні землі. Вода у водоймищах виходить із берегів
11	Катастрофічні	Широкі тріщини на поверхні землі. Підземні трубопроводи та всі будинки повністю руйнуються
12	Дуже катастрофічні	Предмети підкидаються в повітря. На поверхні землі утворюються хвилі. Дуже змінюється рельєф місцевості

Щороку на планеті прилади реєструють понад 500 тис. землетрусів. У XX ст. щорічно реєструвалося до 20 поштовхів силою від 7 балів (тобто руйнівних).

Землетруси найчастіше зароджуються в зоні зіткнення літосферних плит і відповідають трьом великим сейсмічним поясам Землі: Тихоокеанському, Альпійсько-Гімалайському та Серединних океанічних хребтів.

В Україні землетруси силою 6-7 балів траплялись у Карпатах, Кримських горах (які є частиною Альпійсько-Гімалайського складчастого поясу).

Землетруси можуть виникати як на материках, так і під дном океанів. Наслідком таких поштовхів є утворення гігантських руйнівних хвиль — цунамі. У відкритому морі висота цунамі невелика, при наближенні до узбережжя може зростати до 60 м. Цунамі можуть перетинати океани, завдаючи значної руйнівної дії територіям за тисячі кілометрів від епіцентру. Прикладами такого катастрофічного природного явища як цунамі є виверження у 1883 р. на острові Кракатау, яке спричинило велетенські цунамі до 30 м, а також цунамі 26 грудня 2004 р., спричинене землетрусом в Індійському океані, від якого постраждало понад 300 тис. чоловік в Індонезії, Таїланді, Шрі-Ланці, Сомалі тощо.

Найчастіше цунамі виникають у Тихому океані, тому на всьому узбережжі Тихого океану створено мережу сейсмічних та припливних станцій, на Гаваях створено Міжнародний центр повідомлення про цунамі.

Одним із значних внутрішніх процесів, який впливає на рельєф землі, є магматизм. Магматизм — процес утворення й руху магми від астеносфери до поверхні Землі. Існує два види магматизму — внутрішній (магма не досягає земної поверхні й застигає в тріщинах і порожнинах земної поверхні) і зовнішній (магма виливається на поверхню й утворює лаву). Прояв зовнішнього магматизму називається вулканізмом.

Вулкан має магматичне вогнище, жерло (канал, яким магма піднімається на поверхню), кратер (вихід жерла на поверхню). Виверження вулкану супроводжується викидом уламкового матеріалу (шматки лави — вулканічні бомби, частинки пилу й піску — розпечений попіл, водяна пара й гази).

Розрізняють діючі вулкани (Ключевська Сопка, Везувій, Етна, Кракатау, Котопахі, Орісаба, Камерун, Фудзіяма, Гекла) і згаслі (Ельбрус, Казбек, Чімборасо, Кенія). На території України є згаслі вулкани у південно-східній частині Кримського півострова — вулканічний масив Карадаг (останнє виверження якого відбулося десятки мільйонів років тому), у Карпатах — Вулканічний хребет.

Вулкани на Землі виникають на межах літосферних плит. Велика кількість вулканів розташована на узбережжі Тихого океану, ці райони отримали назву Тихоокеанського вулканічного поясу, або Тихоокеанського вогняного кільця.

На підводних межах розходження літосферних плит трапляються довгі ланцюги вулканічних гір — серединно-океанічні хребти.

Явище магматизму супроводжується утворенням гейзерів і гарячих джерел. У багатьох районах, де є вулкани, у разі, коли розпечена магма підходить близько до поверхні, нагріває підземні води, через тріщини в земній корі витікають гарячі джерела (або термальні води).

Гейзери — фонтани гарячої води й пари, які періодично викидаються на поверхню. У підземних порожнинах вода нагрівається до 100 °С, закипає й інтенсивно випаровується. Пара тисне на воду й виштовхує назовні фонтани гарячої води. Висота гейзерів може складати 40-90 м. Кожний гейзер має свій режим дії (від хвилини до кількох діб). Відомі гейзери: на Камчатці (Долина гейзерів), США (Йеллоустонський національний парк), Ісландія, Нова Зеландія.

Метаморфізм — зміна гірських порід на великих глибинах під дією високого тиску та температури. Внаслідок метаморфізму вапняк перетворюється на мармур, пісковик — на кварцит, граніт — на гнейс, вугілля — на графіт.

Корисні копалини

Мінерали — хімічно однорідні сполуки або елементи, які виникли внаслідок геологічних процесів. Мінерали в природі трапляються в трьох станах: твердому (кам’яна сіль, кварц, золото), рідкому (ртуть), газоподібному (вуглець, сірководень). У чистому вигляді мінерали в природі трапляються рідко, найчастіше вони бувають у різних сполуках, утворюючи гірські породи.

Гірські породи — агрегати, сполучення кількох мінералів або накопичення одного у великій кількості в земній корі. За умовами утворення всі гірські породи поділяються на три групи:

— магматичні: утворилися внаслідок застигання магми на поверхні землі або на глибині (граніти, лабрадорити, базальт, туфи, пемза);

— метаморфічні: утворилися на великих глибинах під дією високого тиску та температури (мармур, кварцит, гнейс, графіт);

— осадові: утворилися під дією води, повітря, живих організмів; під дією зовнішніх процесів на поверхні землі й на океанічних, морських глибинах (уламкові — пісок, глина, галька, гравій; хімічні — кам’яна, калійна солі, вапняк; органічні — вугілля, крейда).

Корисні копалини — мінерали та гірські породи, які людина використовує у своїй діяльності, господарстві. Розрізняють такі групи корисних копалин:

— рудні (із яких виплавляють метали) — залізо, марганець, мідь, алюміній, олово тощо;

— нерудні (сировина для хімічної, будівельної промисловості) — кам’яна сіль, калійна сіль, сірка, фосфорити, граніт, глина, пісок, вапняк, графіт.

— паливні використовують як паливо (нафта, газ, вугілля, торф, горючі сланці).

Зовнішні процеси

До зовнішніх (екзогенних) процесів, які зумовлюють зміни земної кори, належать: вивітрювання, робота річок і підземних вод, вітру, льодовиків. Зовнішні процеси відбуваються під впливом сонячної енергії та сили тяжіння Землі.

Вивітрювання — процес руйнування та зміни гірських порід під впливом коливань температури повітря, вологи й організмів.

Розрізняють три види вивітрювання: фізичне, хімічне, органічне.

Дія фізичного вивітрювання проявляється в руйнуванні гірських порід під впливом коливання температури повітря протягом доби. Вдень гірські породи нагріваються й розширюються, уночі — охолоджуються й стискаються. Із часом породи розтріскуються й поступово руйнуються. Фізичне вивітрювання особливо проявляється в пустелях, де амплітуда коливань температури протягом доби сягає 50 °С.

Хімічне вивітрювання являє собою руйнування гірських порід під дією повітря й води з розчиненими в них речовинами. Під час хімічного вивітрювання гірська порода подрібнюється і зазнає хімічних змін (наприклад, польовий шпат перетворюється на пухку білу глину каолін).

Органічне вивітрювання — руйнування гірських порід під дією живих організмів (бактерій, грибів, лишайників, тварин). Хімічне й органічне вивітрювання активніше відбувається в теплому та вологому кліматі.

У результаті дії вивітрювання не тільки подрібнюються тверді гірські породи, а й змінюється їхній мінеральний та хімічний склад, вони перетворюються на пухку масу порід — кору вивітрювання.

Текучі й підземні води виконують значну геологічну роботу: руйнівну, транспортну (перенесення зруйнованих гірських порід) й акумулятивну (накопичення, відкладання зруйнованих гірських порід). Руйнування ґрунтів і гірських порід текучими водами призводить до ерозії. На рівнинах ерозія може призводити до утворення яру, який згодом може перетворитися на балку.

Яскравим прикладом впливу зовнішніх сил на рельєф є дії текучих вод — річки. Водний потік річки здійснює всі три вищезазначені види роботи. Прокладаючи свій шлях від витоку до гирла, річка, стікаючи з підвищень, руйнує на своєму шляху гірські породи, утворюючи річкову долину, переносить і накопичує зруйнований матеріал. Унаслідок цього формуються річкові відклади: на самому дні алювій, складений із грубої гальки, вище — дрібний гравій, пісок та мул зверху.

Частина поверхневих вод просочується під землю, де продовжує свою роботу — вимиваючи та розчиняючи гірські породи, утворюючи печери. Розчинення гірських порід водою називають карстом.

Добре піддаються карстуванню вапняк, гіпс, сіль, крейда. Якщо карст відбувається на поверхні, виникають дрібні кари, карстові лійки, степові блюдця; на певній глибині в земній корі — карстові печери (із красивими натічними формами: сталактитами, сталагмітами, сталагнатами).

Значну роботу здійснюють морські хвилі, змінюючи берегову лінію, руйнуючи прибережні скелі, намиваючи цілі піщані коси біля узбережжя.

Робота вітру полягає в руйнуванні, перенесенні твердих речовин та створенні нових форм рельєфу (дюн і барханів). Руйнівна робота вітру буває двох видів: дефляція (видування пухких гірських порід) і корозія (шліфування твердих порід дрібними піщинками).

Бархан — піщаний пагорб серпоподібної форми, навітрений (повернутий до вітру) схил якого пологий. Бархани утворюються в пустелі, де вітер дме в одному переважному напрямку. Висота барханів 200-500 м. Бархан повільно пересувається під дією вітру, пісок пересипається через його вершину. Швидкість руху бархану становить кілька сотень кілометрів на рік.

Робота льодовиків здійснюється завдяки силі тяжіння Землі та пластичним властивостям льоду. Рухаючись, льодовики здійснюють потужний вплив на скелі, вивертаючи уламки порід під собою, згладжують, шліфують породи, вирівнюють рельєф. Подрібнення уламків об ложе льодовика під час руху називають активною ерозією, або абразією. Рухаючись, льодовик переносить значну кількість уламків гірських порід (валуни, гальку, гравій, пісок) — це морена, або льодовикові відклади. Тала вода льодовика переносить відклади на великі відстані, утворюючи водно-льодовикові форми рельєфу (зандрові рівнини).

Походження материків і океанів

До початку XX ст. щодо походження материків і океанів панувала теорія фіксизму, згідно з якою земна поверхня не зазнала істотних змін за час свого існування, тобто материків завжди було шість. Дана теорія визнавала лише повільні вертикальні рухи окремих ділянок Землі.

Інша гіпотеза — базифікація — ґрунтується на уявленнях про послідовний розвиток земної кори: спочатку материковий тип земної кори переважав на всій земній кулі, поступово розпечені породи мантії проникали в материкову кору, під цією вагою відбувалося опускання частин материків і нарощування площі океанів.

Теорії мобілізму, яка визнає причинами утворення материків і океанів вертикальні й горизонтальні рухи земної кори, сприяло висунення на початку XX ст. німецьким геофізиком Альфредом Вегенером гіпотези про дрейф материків. У своїй праці «Походження материків і океанів», спираючись на геологічний та географічний матеріал, А. Вегенер стверджував, що приблизно 250 млн років тому усі материки утворювали єдине ціле — материк Пангея, оточений прадавнім океаном Панталасса. 200 млн років тому материк Пангея розколовся на два суперконтиненти — Лавразію (тяжіла до північної півкулі) і Гондвану (тяжіла до південної). Між двома цими материками з’явився новий океан — Тетіс. Поступово Лавразія й Гондвана розкололися, та їх частини під дією внутрішніх сил Землі почали рухатися (дрейфувати), що спричинило утворення сучасних континентів і океанічних западин.

Згідно з теорією тектоніки (руху) літосферних плит земна кора разом із верхньою частиною мантії розбита гігантськими тріщинами на окремі блоки — літосферні плити. Літосферні плити повільно рухаються по астеносфері (зі швидкістю 1-6 см/рік), зіштовхуючись або розходячись одна з одною. У місцях зіткнення літосферних плит утворюються високі гірські системи, розходження — рифти. При зіткненні материкової й океанічної літосферних плит відбувається занурення тонкої океанічної літосферної плити під потужну материкову, при цьому утворюються глибоководні жолоби й низка вулканічних островів.

Геологічний час

По краях літосферних плит розташовані відносно рухомі ділянки літосфери — пояси складчастості. Ці пояси сформувалися в різні відрізки часу — епохи горотворення, які подані в геохронологічній таблиці.

Геологічна ера	Тривалість, млн років	Період горотворення	Головні події
Кайнозойська	67	Альпійський	Утворюються Альпи, Гімалаї. Зникає океан Тетіс. Із кінця неогену починається покривне зледеніння в Антарктиді. Площа континентів більша за сучасну. Усі шельфові зони були континентом
Мезозойська	230	Тихоокеанський	Утворюються хребти Східної Азії, частина Кордильєр. Переважання суходолу на Землі. Клімат жаркий, сухий
Палеозойська	570	Герцинський	Утворюються Уральські гори, Аппалачі. Розкол Лавразії й Гондвани
		Каледонський	Утворюються Скандинавські гори. На Землі існує 6 давніх платформ
Протерозойська	2,5 млрд	Байкальський	Утворюються хребти Прибайкалля
Геологічна ера	Тривалість, млн років	Період горотворення	Головні події
Архейська	3,5 млрд	Архейський	Утворюються фундаменти континентальної земної кори, давніх платформ

Гори, що сформувалися в періоди Байкальського, Каледонського, Герцинського горотворення, є старими, зруйнованими, бриловими, переважно низькими. У Мезозої утворилися середні за віком пояси складчастості та середньовисотні складчасто-брилові гори. В Альпійську епоху горотворення (яка триває і досі) формуються складчасті високі гори.

Основні форми рельєфу

Рельєф (від лат. relevo — «піднімаю») — сукупність нерівностей земної поверхні, які утворилися під дією внутрішніх і зовнішніх сил. За розмірами форми рельєфу поділяють на планетарні, основні й дрібні.

Планетарні форми рельєфу: материки та океанічні западини. Основні форми рельєфу: гори та рівнини.

Рівнини й гори розрізняють: за висотою, віком і способом утворення, за зовнішнім виглядом.

Рівнини — ділянки поверхні суходолу або дна океану, які мають незначні коливання висот. На суходолі розрізняють рівнини — низовини (висотою до 200 м — Причорноморська, Індо-Ґанґська, Ла-Платська), височини (200-500 м — Придніпровська, Волинська, Лаврентійська) й плоскогір’я (понад 500 м — Декан, Західноавстралійське, Східноафриканське, Бразильське). Рівнини займають переважну більшість поверхні Землі. Найбільша рівнина — Амазонська (площа понад 5 млн км²).

Рівнини за віком і способом утворення поділяють на первинні (утворилися внаслідок вертикальних літосферних рухів — Причорноморська) і вторинні (утворилися на місці зруйнованих гір — Східноєвропейська, або утворені акумулятивною діяльністю річок — Месопотамська, Індо-Ґанґська). За зовнішнім виглядом рівнин виділяють плоскі й горбисті.

Основні форми рельєфу мають закономірність у розташуванні: рівнини відповідають платформам, гори — областям складчастості.

Платформи — порівняно стійкі ділянки земної кори, мають материковий або океанічний тип. Відповідно до цього на платформах утворюються рівнини суходолу або рівнини океанічного дна.

Будова платформи: нижній ярус — фундамент (утворений із метаморфічних і магматичних порід) і верхній ярус — осадовий чохол (з осадових порід). Більшість платформ на материках давні (віком 1,5-4 млрд років): Північноамериканська, Південноамериканська, Антарктична, Африкано-Аравійська, Східноєвропейська, Сибірська, Австралійська. Фундамент молодих платформ утворився понад 500 млн років тому — Західносибірська платформа.

У разі, якщо на давніх платформах щільні породи фундаменту виходять на поверхню, утворюються щити. На щитах найчастіше розташовані височини й плоскогір’я.

Гори — ділянки поверхні літосфери, які піднімаються над прилеглими рівнинами на висоту понад 500 м, мають значно розчленований рельєф. Низькі гори — з абсолютною висотою до 1000 м (Кримські), середні — від 1000 до 2000 м (Скандинавські, Карпати), високі — понад 2000 м (Гімалаї, Анди, Кавказ).

У горах окремо виділяють вершини, гірські хребти, гірські долини, гірські ущелини.

Гори за утворенням розрізняють: складчасті (які утворилися внаслідок зіткнення двох материкових літосферних плит), складчасто-брилові (давні зруйновані гори) і вулканічні (які виникли завдяки внутрішнім процесам — вулканізму).

Грабен (від нім. Graben — «рів») — видовжена, відносно знижена частина земної кори або блок, обмежений розломами уздовж його протяжних сторін, тобто, знижена ділянка земної кори між тектонічними тріщинами. На поверхні землі великі грабени можуть бути западинами озер (Байкал), морями (Червоне).

Горст (від нім. Horst — «височина») — піднята по розломах ділянка земної кори.

На фізичній карті гори й рівнини позначають відповідними відтінками зеленого, жовтого та коричневого кольорів (залежно від висоти).

У рельєфі дна Світового океану виділяють: шельф — затоплені прибережні частини материків до глибини 200 м; материковий схил — похила поверхня дна завглибшки 200-2000 м; океанічне ложе — глибинна частина дна. На океанічному ложі виділяють: підводні хребти (серединно-океанічні, Ломоносова, Менделєєва), глибоководні рівнини і глибоководні жолоби (Маріанський, Філіппінський). Іноді вершини підводних хребтів виходять на поверхню води, утворюючи острови або групи островів (Маріанські, Японські острови). Підводні гори, які досягли поверхні океану, утворюють острови. Найбільші підводні гори утворилися на межі літосферних плит. Вони називаються серединноокеанічними хребтами, сягають до 2000 м заввишки та простягаються на тисячі кілометрів.

Тестові завдання

1. Назвіть суттєві ознаки поняття «літосфера», «земна кора», «літосферна плита», «гора», «рівнина».

2. Найбільша за об’ємом частина планети (4/6 об’єму):

А ядро

Б мантія

В земна кора

Г астеносфера

3. Територія України розташована в межах літосферної плити:

А Африканської

Б Китайської

В Євразійської

Г Індо-Австралійської

4. Основні райони землетрусів зосереджені:

А на платформах

Б уздовж меж літосферних плит

В на дні морів

Г на суходолі

5. Головним чинником руху літосферних плит є:

А землетруси

Б виверження вулканів

В циркуляція магми

Г діяльність зовнішніх сил Землі

6. Процес утворення й руху магми від астеносфери до поверхні Землі називається:

А метаморфізм

Б вертикальні тектонічні рухи

В горизонтальні тектонічні рухи

Г магматизм

7. Процес руйнування й зміни гірських порід під впливом коливань температури повітря — це приклад вивітрювання:

А хімічного

Б органічного

В фізичного

Г комбінованого

8. Найдавніша ера в геологічному часі розвитку Землі:

А мезозойська

Б кайнозойська

В архейська

Г палеозойська

9. За теорією А. Вегенера, усі сучасні материки утворилися від єдиного давнього материка:

А Панґея

Б Гондвана

В Лавразія

10. Низовини мають абсолютні висоти:

А до 200 м

Б 200-300 м

В 400-500 м

Г більше 500 м

11. Прикладом зовнішніх рельєфоутворюючих процесів є:

А вулканізм;

Б робота льодовиків;

В магматизм Г землетруси

Практичні завдання

1. Обчисліть різницю у висоті між найвищою гірською вершиною Землі та найглибшою западиною (у метрах).

2. Знайдіть на карті об’єкти географічної номенклатури:

— вулкани: Ключевська Сопка, Везувій, Кракатау;

— гори: Карпати, Кримські, Альпи, Уральські, Атлас, Кордильєри, Великий Вододільний хребет, Гімалаї з вершиною Джомолунгма (Еверест), Анди;

— хребти в океані: Ломоносова, Серединно-Атлантичний;

— рівнини: Східноєвропейська, Західносибірська;

— плоскогір’я: Декан, Середньо-Сибірське;

— сейсмічні пояси: Тихоокеанський, Середземноморський, Атлантичний.