Крок до ВНЗ. Географія. Довідник

Елементи градусної сітки

Це треба знати!

Для точного нанесення об’єктів на глобус або карту використовують систему меридіанів та паралелей. Перетинаючись між собою, ці лінії утворюють сітку, яка називається градусною сіткою, оскільки меридіани та паралелі проводять через певну кількість градусів.

Меридіани — це уявні лінії, які утворюються в результаті перетину земної поверхні площиною, що проходить через земну вісь. Паралелі — це уявні лінії, які утворюються в результаті перетину земної поверхні площиною, перпендикулярною до земної осі. Меридіани і паралелі є уявними лініями, і на місцевості їх побачити неможливо. Однак на карту або глобус їх цілком можливо нанести. Як правило, лінії градусної сітки на дрібномасштабних картах та глобусах наносять через ціле число градусів. Усі меридіани однакові, бо вони з’єднують одні й ті самі точки — полюси. На відміну від меридіанів паралелі відрізняються одна від одної. Чим далі від полюса проведена паралель, тим довшою вона буде. Найдовшою паралеллю є екватор — лінія, рівновіддалена від полюсів. За своєю довжиною екватор майже дорівнює будь-якому з меридіанів і становить близько 40000 км.

Географічні координати — широта та довгота, виражені в градусах. За допомогою паралелей легко визначити широту будь-якої точки. Географічна широта — 1) це кут між площиною екватора та лінією, що проходить через певну точку до центра Землі; 2) відстань у градусах від екватора до точки, координати якої потрібно визначити. Оскільки через будь-яку точку можна провести паралель, то для визначення широти достатньо визначити кутову відстань від екватора (він є початком відліку широти) до паралелі даної точки, виражену в градусах. Екватор ділить земну кулю на дві півкулі — Північну та Південну. Широта також буває північною (скорочено пн. ш.) та південною (пд. ш.). Широта екватора — 0°. Географічні полюси мають широту 90°.

Довготу точки визначають за допомогою меридіанів. Географічна довгота — 1) це кут між площиною початкового меридіана та меридіана даної точки; 2) відстань у градусах від початкового меридіана до точки, координати якої потрібно визначити. За початковий прийнято вважати меридіан, що проходить через астрономічну обсерваторію в містечку Гринвіч поблизу столиці Великої Британії — Лондона. Цей меридіан називають нульовим (він має довготу 0°), або Гринвіцьким. Гринвіцький меридіан ділить земну кулю на Західну та Східну півкулі. Відлік довгот ведуть на захід та на схід від початкового меридіана, тому довгота також буває західною (зх. д.) та східною (сх. д.) та не перевищує 180°. Величина 1° на будь-якому з меридіанів становить приблизно 111,3 км.

На поверхні Землі є дві особливі точки, які мають лише широту і не мають довготи. Це — географічні полюси.

Характеристика елементів градусної сітки

Ознаки	Паралелі	Меридіани
Напрям	Захід — схід	Північ — південь
Довжина в кілометрах	Зменшується від 40000 км до 0 км	20000 км
Довжина 1° в кілометрах	Від 111,3 км до 0 км	111,3 км
Назва початкової лінії	Екватор	Гринвіцький (нульовий), або початковий
Форма на глобусі	Коло	Півколо
Форма на карті півкуль	Екватор — пряма лінія, інші — дуги	Середні меридіани — прямі, інші — дуги

Запитання для самоконтролю

1. Чи проходять меридіани або паралелі через вашу кімнату? Якщо так, то скільки?

2. Скільки меридіанів або паралелей можна провести через одну точку?

3. Чи через усі точки земної поверхні можна провести паралель?

4. Чи однакову довжину мають однойменні паралелі північної та південної широт?

5. Визначте протяжність Африки по екватору в км, якщо її західне узбережжя має довготу 10° сх. д., а східне — 43° сх. д.

6. Визначте відстань від Харкова (розташований на 50-й паралелі) до полюсів Землі.

Легенда карт

Це треба знати!

Для розуміння змісту карти необхідно розуміти сутність умовних позначень, якими на карті відображені об’єкти та явища. Тому кожна карта має звід умовних позначень, який називають легендою карти.

Умовні знаки топографічних карт уніфіковані. Розробка умовних позначень тематичних карт є творчим процесом і цілком залежить від тематики карти.

Умовні знаки, які використовуються для зображення географічних об’єктів на плані місцевості та топографічній карті, можна розділити на 4 окремі групи: контурні, лінійні, значкові та пояснювальні.

Контурні умовні знаки передають дійсну форму та розміри об’єкта, вони складаються з контура, виконаного кольором або штриховкою (ліс, сад, город, болото, піски, озеро, широка річка, водосховище тощо).

Лінійні умовні знаки на плані використовують для зображення лінійних об’єктів (дороги, стежки, струмки, лінії електропередач та зв’язку тощо). Довжину таких об’єктів та їх розміщення показано в масштабі, а ширину — ні (її доводиться трохи перебільшувати).

Значкові умовні знаки іноді ще називають позамасштабними, тому що вони застосовуються тоді, коли реальна форма об’єктів місцевості через свій малий розмір не може бути відображена навіть у масштабі. У таких випадках використовують значки, що мають нагадувати реальні об’єкти (вітряк, водяний млин, джерело, поодинокі хвойне та листяне дерево, силосна башта тощо).

Пояснювальні умовні знаки застосовують для передачі важливої додаткової інформації про об’єкти місцевості. Перш за все це назви населених пунктів, річок, озер, струмків, островів. На планах використовують і скорочені назви об’єктів (шк. — школа, ст. — станція, лісн. — будинок лісника та ін.) або просто заголовні літери (П — піщане дно, Д — дерев’яний міст, К — кам’яний міст). До пояснювальних знаків також належать цифри, які характеризують різні об’єкти місцевості (висоту пагорбів, ширину та глибину річок, швидкість їх течії, вантажопідйомність мостів, висоту та товщину дерев у лісі тощо).

На плані місцевості та топографічній карті рельєф місцевості зображують за допомогою горизонталей — ліній, що з’єднують точки місцевості з однаковою абсолютною висотою. Одна горизонталь не дає уявлення про форми рельєфу. Для цього необхідно декілька горизонталей. їх проводять через певні проміжки висоти залежно від масштабу карти. Такими проміжками можуть бути 1 м, 2,5 м, 5 м тощо. Вершину позначають точкою та вказують її абсолютну висоту. За розташуванням горизонталей можна визначити характер рельєфу: чим ближче одна до одної розташовані горизонталі, тим схил крутіший, і навпаки, чим далі — тим схил пологіший. Напрямок схилу позначають короткими лініями — бергштрихами. їх розміщують біля горизонталей, вільним кінцем у бік зниження рельєфу. Напрямок схилу рельєфу можна визначити й за підписами горизонталей (цифри ставляться «головою» у бік підвищення рельєфу).

Рельєф на фізичній карті зображують за допомогою горизонталей і гіпсометричного, або пошарового, пофарбування: чим нижче або вище від рівня моря розташований об’єкт, тим темніший колір. Картографи застосовують шкалу висот і глибин, яку можна побачити на будь-якій фізичній карті. Традиційно використовують жовто-коричневу шкалу для відображення рельєфу суходолу та блакитно-фіолетову — для рельєфу морського дна. Кольори та відтінки шкали мають чітко розрізнятися, але не створювати контраст між сусідніми зонами. Для збереження цілісності в зображенні рельєфу вся шкала, незалежно від кількості кольорів, має бути гармонійною. Пошарове забарвлення, створюючи ефект випуклості рельєфу на карті, не повинно утруднювати сприйняття її змісту.

Запитання для самоконтролю

Чи можна створити топографічну карту в камеральних умовах, маючи лише аерофотознімок?

2. Чи можна відобразити горби висотою 3 м на топографічній карті з перерізом рельєфу 10 м?

3. Чи можна відобразити ширину дороги на карті, якщо вона не відображається в масштабі карти?

4. Чи можна визначити абсолютну висоту пагорба, якщо горизонталі не підписані, а відома лише висота зображеного на цій карті тріангуляційного пункту?

5. Чи можна за умовними знаками визначити масштаб карти, якщо він із якихось причин відсутній?

Види масштабу

Це треба знати!

Для зменшеного зображення місцевості на плані застосовується масштаб. Масштаб — це ступінь зменшення реальних об’єктів. Масштаб плану чи карти показує, у скільки разів будь-яка відстань на плані чи карті буде меншою за відповідну відстань на місцевості. Зображуючи місцевість на плані чи карті, обов’язково вказують масштаб цього зображення. Як правило, масштаб вказують під нижньою рамкою плану чи карти. Один і той самий масштаб можна виразити по-різному.

Масштаб, записаний у вигляді дробу, чисельник якого одиниця, а знаменник — число, яке вказує, у скільки разів зменшено зображення, називають числовим, або чисельним.

Відстань на місцевості прийнято виражати в метрах або кілометрах, тому для зручності на картах, крім числового, підписують ще й іменований масштаб — словесне пояснення, скільки метрів або кілометрів місцевості вміщено в 1 см плану чи карти. Щоб перевести числовий масштаб в іменований, необхідно знаменник числового масштабу скоротити (закреслити декілька нулів). Якщо необхідно словами пояснити, скільки метрів місцевості містить 1 см карти, то знаменник числового масштабу скорочуємо на 100 (закреслюємо 2 нулі), якщо ж відстань на місцевості необхідно виразити в кілометрах, то знаменник числового масштабу скорочуємо на 10 000 (закреслюємо 5 нулів). Наприклад: 1 : 50000 (в 1 см 500 м), 1 : 200000 (в 1 см 2 км), 1 : 5 000 000 (в 1 см 50 км).

Для спрощення вимірювання відстаней на карті іноді застосовують лінійний масштаб. Він являє собою пряму лінію, поділену на рівні частини, зазвичай сантиметри. Для одержання точніших результатів вимірів одну або дві поділки зліва від нуля ділять на дрібніші поділки, які оцифровують відповідно до масштабу. Для визначення відстані використовують циркуль-вимірник, приклавши його ніжки спочатку до країв відповідного відрізка на карті, а потім до лінійного масштабу.

Чим більше зменшення застосовано при зображенні території, тим більшу ділянку місцевості, але з меншою детальністю, можна зобразити. Чим більший знаменник масштабу — тим дрібнішими будуть зображення об’єктів на карті.

Величина масштабу — довжина лінії місцевості в метрах (км), яка на карті відповідає 1 см (1 : 25 000, величина масштабу — 250 м). Для визначення величини масштабу слід знаменник числового масштабу скоротити в 100 разів (або закреслити два нулі).

На дрібномасштабних картах можна відобразити далеко не всі об’єкти місцевості. Прийнято вважати, що найменшим об’єктом на карті може бути той, розміри якого в масштабі карти становлять не менше 0,1 мм — найменшої величини, яку здатне розрізнити звичайне людське око. Саме розмірами такого об’єкта визначається точність того чи іншого масштабу. Точність масштабу — довжина лінії місцевості в метрах (км), яка на карті відповідає 0,1 мм (1 : 50000, точність масштабу — 5 м). Для визначення точності масштабу в метрах слід знаменник числового масштабу скоротити в 10 000 разів (або закреслити чотири нулі).

Запитання для самоконтролю

1. Чи можна відобразити на карті масштабу 1:1000000 Арізонський метеоритний кратер?

2. Яку ширину на карті масштабу 1 : 10 000 буде мати Великий Китайський мур завширшки 15 м?

3. Чому графік лінійного масштабу оцифровують не з нуля?

4. Чому для визначення величини масштабу в метрах його знаменник скорочують у 100 разів?

5. Чому на карті недоцільно відображати об’єкти, розміри яких менші точності масштабу, адже сучасні технології дозволяють це зробити?

Класифікація карт. Значення карт у житті людини

Це треба знати!

Існуючі географічні карти досить різноманітні. Вони поділяються за просторовим охопленням, за масштабом, за змістом (тематикою), призначенням, способом використання, мовою тощо.

За просторовим охопленням карти поділяють на карти всієї земної кулі, карти півкуль (північної та південної, західної та східної, материкової та океанічної); карти материків та океанів, карти частин материків (півостровів, окремих регіонів тощо) та частин океанів (морів, заток, проток та ін.), карти держав, карти частин держав (одиниць адміністративного поділу); карти населених пунктів; карти локальних об’єктів (заповідників, промислових підприємств тощо).

За масштабом виділяють: великомасштабні, середньомасштабні та дрібномасштабні карти. Великомасштабні (топографічні) карти (масштабу 1 : 200 000 і більше) відтворюють основні особливості місцевості; їх створюють в результаті обробки аерофотознімків і шляхом безпосередніх польових спостережень і вимірювань на місцевості.

Середньомасштабні (оглядово-топографічні) карти (1 : 200000-1 : 1000 000 включно) створюють за великомасштабними картами шляхом генералізації, тобто відбору й узагальнення об’єктів відповідно до призначення карти.

Дрібномасштабні (оглядові) карти (дрібніше 1 : 1000000) призначені для вивчення більших територій і часто використовують як основу для тематичних карт.

За змістом карти бувають загальногеографічними й тематичними. На загальгеографічних картах елементи місцевості зображують з однаковою детальністю. Це в основному рельєф, гідрографія (річки, озера, болота), а також населені пункти, шляхи сполучення тощо. Жоден із об’єктів, нанесених на карту, не виділяють особливо серед інших. Класичним прикладом загальногеографічної карти є топографічна карта.

Тематичні карти передають із більшою детальністю один або кілька елементів, залежно від тематики даної карти. Серед них розрізняють фізико-географічні карти (геологічні, кліматичні, ґрунтові, ботанічні, природного районування тощо) і соціально-економічні (політичні, політико-адміністративні, економічні, карти населення та ін.).

За призначенням карти поділяють на науково-довідкові, навчальні, військові, навігаційні, туристичні тощо.

За способом використання карти бувають настінні, настільні, комп’ютерні (на моніторі комп’ютера), текстові (наприклад, у газетному тексті) та ін.

Значення карт важко переоцінити. Карта — модель дійсності. Вона має велику інформативність, оглядовість, наочність. Це робить її найважливішим засобом наукового пізнання в географії та в інших галузях знань про Землю й суспільство. Географічна карта незамінна при розв’язанні різних народногосподарських завдань, пов’язаних із вивченням і освоєнням територій. Пошуки та розвідки корисних копалин, облік та оцінка сільськогосподарських земель, вод, лісів, меліоративне будівництво, роботи із проектування доріг, каналів, ліній комунікацій та електропередач, промислових об’єктів, природоохоронних та інших територій немислимі без карт і планів. Карти необхідні морякам, льотчикам, космонавтам, метеорологам і багатьом іншим фахівцям. Винятково важливим і різнобічним є застосування топографічних карт у військовій справі.

Карта відіграє значну роль у викладанні географії. Карти дозволяють установлювати причинно-наслідкові зв’язки та взаємозалежності як у природі, так і між природними й соціально-економічними об’єктами. Вони розвивають географічне мислення. Тому в школі та вищому навчальному закладі карта є найважливішим знаряддям здобуття географічних знань.

Запитання для самоконтролю

1. Чому польові дослідження є обов’язковими лише для створення великомасштабних карт?

2. Класифікуйте за якомога більшою кількістю ознак карту природоохоронних територій Австралії масштабу 1 : 50000 000.

3. Пригадайте, чи відрізняються за оформленням науково-довідкові та навчальні карти. Якщо так, то чим саме?

4. Поміркуйте та складіть перелік карт, які знадобилися б вам для ґрунтовного вивчення глобальних проблем людства.

5. Запропонуйте нові ознаки, за якими можна класифікувати карти.

Орієнтування та знімання місцевості

Це треба знати!

Для створення плану місцевості проводиться знімання місцевості, яке передбачає визначення напрямів та відстаней між об’єктами. Зорієнтуватися на місцевості — означає визначити своє положення відносно деякого початкового напрямку. За такий початковий напрямок бажано обирати напрям на північ. На північ указує Полярна зоря, мох, що завжди росте на північному боці стовбура дерева, стрімкіший схил мурашника. Річні кільця на пеньках у північному напрямку менш віддалені одне від одного, а гілки на деревах коротші, аніж із півдня. Але найпростіше визначити напрям на північ за допомогою компаса — спеціального приладу, намагнічена стрілка якого завжди вказує в бік магнітного полюса Землі, який розташований неподалік від географічного полюса. Різниця в напрямах на ці полюси незначна, тому при проведенні Знімання місцевості, яке не потребує надто високої точності, нею можна знехтувати. Однак при складанні високоточних карт картографи завжди враховують цю різницю: чим ближче до полюса розташована місцевість — тим вона буде більшою.

Визначивши напрям на північ, легко визначити решту напрямів. Якщо стати обличчям на північ, то позаду буде південь, праворуч — схід, а ліворуч — захід. Крім основних напрямів, існують ще й проміжні, які займають середнє положення між основними: північний схід, північний захід, південний схід та південний захід.

Темний кінець стрілки компаса завжди вказує на північ. Користуючись шкалою компаса, можна визначити азимут — кут між напрямком на північ та напрямом на будь-який предмет. Азимут вимірюють за ходом годинникової стрілки. Шкала компаса розділена на 360 частин, кожна з яких становить 1°, тож азимут предмета, розміщеного на південь від спостерігача, становитиме 180°, на схід — 90°, на захід — 270°.

Для того щоб здійснити знімання невеликої ділянки місцевості, можна з однієї точки визначити азимути на всі об’єкти, які будуть наноситися на план, і виміряти відстань до них. Таке знімання називатиметься азимутальним полярним, оскільки азимути вимірювали з однієї точки (своєрідного полюса). Якщо знімання ділянки місцевості проводять із декількох точок, поступово переміщуючись від однієї точки до іншої та визначаючи з них азимути, то його називають азимутальним маршрутним.

Знімання місцевості можна провести і без вимірювань азимутів та відстаней до об’єктів. При цьому напрямки на об’єкти наносять за допомогою візирної лінійки, а відстані вимірюють на око. Таке знімання місцевості називають окомірним. Воно може бути як полярним, так і маршрутним. Важливою умовою при окомірному зніманні є те, що планшет, на який наносять план місцевості, увесь час має бути зорієнтований за допомогою компаса верхнім краєм на північ.

Запитання для самоконтролю

1. Як можна зорієнтуватися на місцевості у хмарну погоду без компаса?

2. Як поводиться стрілка компаса в південній півкулі?

3. Які прилади та приладдя необхідні вам для проведення азимутального маршрутного знімання?

4. Чи можна провести знімання місцевості, не вимірюючи азимутів та відстаней до об’єктів?

5. Пригадайте ознаки для визначення відстаней на око.

Визначення за картами параметрів місцевості та об'єктів

Це треба знати!

При роботі з топографічною картою виникає потреба в орієнтуванні ліній — визначенні їх напрямів відносно сторін горизонту або предметів місцевості. Орієнтуватися на місцевості — означає вміти визначати своє місцеперебування відносно сторін горизонту, навколишніх предметів, форм рельєфу, знайти потрібний напрям руху і дотримуватися його у дорозі.

Азимут — горизонтальний кут між напрямком на північ та напрямком на даний предмет.

Кути орієнтування: істинним азимутом А. називається кут орієнтування, який відлічується від північного напряму географічного меридіана за ходом годинникової стрілки до лінії, що орієнтуємо. Магнітним азимутом A_m називається кут орієнтування, який відлічується від північного напряму магнітного меридіана за ходом годинникової стрілки до лінії, що орієнтуємо. Дирекційним кутом а називається кут, який відлічується за ходом годинникової стрілки від північного напряму осьового меридіану зони або від лінії, йому паралельної, до лінії, що орієнтуємо. Азимути та дирекційні кути змінюються в межах від 0° до 360° і бувають прямими та зворотними, різниця яких складає ±180°.

Кут між істинним та магнітним меридіанами називається магнітним схиленням δ. Кут між істинним меридіаном та вертикальною лінією кілометрової сітки називається зближенням меридіанів у. Магнітне схилення та зближення меридіанів вважаються східними (+), якщо північний кінець магнітного меридіана відхиляється на схід від істинного, і західним (-), якщо він відхиляється на захід. їх значення вказують на схемі, яку подають під південною рамкою карти, зліва від масштабу.

Магнітний та істинний азимути пов’язані співвідношенням:

А_т = А_i - δ.

Якщо магнітне схилення східне, то його віднімають від значення істинного азимута, а якщо західне — додають (віднімають із від’ємним знаком).

Істинний азимут та дирекційний кут пов’язані співвідношенням: A_i = α + γ.

За допомогою формул взаємозалежності кутів орієнтування легко визначити будь-які з них, зробивши на топографічній карті лише одне вимірювання транспортиром. Вимірявши істинний азимут (для цього необхідно провести додатковий меридіан через початкову точку лінії), легко обчислити магнітний азимут, який неможливо визначити безпосередньо на топографічній карті через відсутність зображення магнітного меридіана.

Значно простіше визначити кути орієнтування, вимірявши на топографічній карті дирекційний кут (для цього не потрібні додаткові графічні побудови) та застосувавши формули взаємозв’язку кутів.

Для визначення географічних координат точок на карті використовують мінутну рамку (шкалу мінут) картографічної сітки. Вона складається з двох паралельних, проведених поруч ліній, які розділені на мінутні поділки. Окрім того, кожна мінута поділена точками на шість десятисекундних відрізків.

При визначенні географічних координат необхідно провести через задану точку меридіан і паралель, продовжити їх до перетину з мінутною рамкою і визначити там широту паралелі заданої точки та довготу її меридіана. Географічний (істинний) меридіан, що проходить через задану точку, проводять за допомогою скошеного краю достатньо довгої лінійки (її довжина повинна перевищувати розміри фрагмента топографічної карти). Обертаючи скошений край цієї лінійки навколо заданої точки, досягають такого її положення, коли край буде відсікати одночасно на верхній та нижній (північній та південній) сторонах мінутної рамки однакові за відліками відрізки, що відповідають довготі точки, через яку проходить меридіан. Так само, обертаючи лінійку навколо заданої точки, відсікають однакові відрізки широт на бокових (західній та східній) сторонах мінутної рамки, отримуючи паралель даної точки.

При визначенні абсолютних висот точок та об’єктів місцевості можливі декілька випадків: висота точки або об’єкта позначена; точка розміщена на підписаній горизонталі; точка розміщена на горизонталі; точка розташована між суміжними горизонталями; точка розташована всередині замкненої горизонталі; точка розташована між однойменними горизонталями.

На топографічній карті позначено висоти ряду точок та об’єктів. Якщо точка розташована на підписаній горизонталі, її абсолютна висота (відмітка) збігається з відміткою даної горизонталі. Коли точка розташована на непідписаній горизонталі, її висоту обчислюють за висотою перерізу рельєфу, яка вказана під південною рамкою карти, нижче від масштабу. При цьому слід врахувати, що «голова» цифр підписаних горизонталей вказує в бік підвищення рельєфу, а вільні кінці бергштрихів — у бік його зниження. У випадку, якщо точка розташована між суміжними горизонталями, потрібно обчислити її перевищення відносно горизонталі, яка проходить нижче по схилу, і додати його до відмітки цієї горизонталі (цей метод називають методом інтерполювання). Для знаходження цього перевищення спочатку визначають відстань між даними суміжними горизонталями (у мм). Її прирівнюють до висоти перерізу рельєфу. Потім визначають відстань від нижчої горизонталі до точки, яку приймають за X. Розв’язування задачі зводиться до розв’язування пропорції. Коли точка розташована всередині замкненої горизонталі (на пагорбі чи в котловині) або між однойменними горизонталями (в сідловині), її відмітку визначають наближено, вважаючи, що вона більша (якщо точка розміщена на пагорбі) або менша (у котловині чи сідловині) висоти замкненої або однойменних горизонталей на половину висоти перерізу рельєфу (1/2 • h).

Слід враховувати, що у тому разі, коли згадані горизонталі є додатковими (напівгоризонталями), висоту точки змінюють на 1/4 • h.

Відносна висота між точками та об’єктами місцевості ще називається перевищенням. Взаємне перевищення точок дорівнює різниці абсолютних висот (Н). Щоб правильно отримати знак перевищення по лінії, що з’єднує дві точки, необхідно із відмітки наступної точки відняти відмітку попередньої. Якщо точки розташовані на одному схилі, на горизонталях, їх взаємне перевищення дорівнює добутку числа проміжків між горизонталями цих точок та висоти перерізу рельєфу.

При визначенні відстаней між точками та об’єктами місцевості можливі три випадки: визначення відстані по прямій лінії; визначення відстані по ламаній лінії; визначення відстані по звивистій лінії. У першому випадку відстань на місцевості визначають, вимірявши циркулем-вимірником відстань між відповідними точками та об’єктами на карті, із використанням лінійного масштабу. Відстань між точками та об’єктами по ламаній лінії (ділянки шляхів сполучення, лінії зв’язку та електропередач) отримують як суму відповідних відстаней прямолінійних відрізків. Коли необхідно визначити відстань по звивистій лінії (окремі ділянки шляхів сполучення, об’єкти гідрографії), це можна зробити за допомогою курвіметра — спеціального механічного портативного приладу, пройшовши необхідний криволінійний відрізок його коліщатком та визначивши, скільки поділок на циферблаті становить пройдений шлях. Потім визначають ціну однієї поділки, пройшовши відрізок відомої довжини (кілометровий відрізок координатної сітки тощо). У разі відсутності курвіметра довжину звивистої лінії можна знайти за допомогою циркуля-вимірника, «прокрокувавши» її невеликим (декілька цілих мм) розхилом. Відстань дорівнюватиме добутку кількості «кроків» та довжини одного розхилу, визначеної за допомогою масштабу.

Відстань на глобусі можна виміряти ниткою або гнучкою стальною лінійкою та за допомогою іменованого масштабу перевести добуту довжину у сантиметрах у відстань на місцевості, виразивши її в кілометрах.

Запитання для самоконтролю

1. Визначте азимут лінії, якщо її дирекційний кут становить 100°, а зближення меридіанів — східне і становить 1°.

2. Визначте магнітний азимут лінії, якщо її істинний азимут становить 70°, а магнітне схилення — західне і становить 4°.

3. Визначте зворотній дирекційний кут лінії 1-2, якщо прямий становить 90°.

4. Визначте висоту точки, розташованої між однойменною напівгоризонталлю (на ній міститься бергштрих, напрямлений на попередню горизонталь, на якій розміщена цифра 50), якщо переріз рельєфу становить 5 м.

5. У квадраті кілометрової сітки міститься 20 поділок курвіметра. Яку довжину має струмок, що складає 16, поділок курвіметра?

6. На одному схилі розміщені дві точки, що розташовані на горизонталях. Що потрібно знати, щоб знайти перевищення між ними?