Крок до ВНЗ. Біологія. Довідник

Царство Тварини

Підцарство Найпростіші, або Одноклітинні

Клітини найпростіших і багатоклітинних тварин звичайно мають усі органоїди, характерні для еукаріотів: ядро, мітохондрії, комплекс Гольджі, ендоплазматичну сітку, лізосоми тощо. Однак, на відміну від клітин, що виконують певні функції у складі тієї чи іншої тканини багатоклітинних організмів, клітини найпростіших виконують усі функції, притаманні організму в цілому.

Внаслідок цього одноклітинні організми мають особливі органоїди: травні та пульсивні вакуолі, органоїди виділення (порошиця), руху (псевдоподії, джгутики). У деяких одноклітинних спостерігається диференціація ядер всередині клітини на вегетативні та генеративні. Зовнішній вигляд і будову цих організмів можна вивчити лише за допомогою мікроскопа.

Тип Саркомастигофори

Клас Саркодові (Корененіжки). Саркодові не мають сталої форми тіла, рухаються за допомогою несправжніх ніжок, або псевдоподій — тимчасових виростів клітини. Живлення гетеротрофне, їжа поглинається шляхом фагоцитозу (тверді частинки) та піноцитозу (рідини).

Амеба протей — типовий представник цього класу. Мешкає в прісних водоймах. Її тіло складається з напіврідкої цитоплазми, яка має всередині невелике ядро.

Амеба охоплює псевдоподіями їжу: водорості, бактерій та інших найпростіших. Здобич опиняється в цитоплазмі, де утворюється травна вакуоля; в її порожнину виділяються ферменти, що перетравлюють їжу. Неперетравлені рештки їжі виводяться через поверхню тіла у будь-якому місці, до якого підходить травна вакуоля. Продукти обміну виводяться також через пульсивну вакуолю разом з надлишком води. Амеба дихає розчиненим у воді киснем, який проникає в її цитоплазму крізь усю поверхню тіла.

Амеба розмножується мітотичним поділом надвоє. Поділ може відбуватися кілька разів на добу.

Живиться й розмножується амеба протягом усього літа. Восени живлення припиняється. На поверхні тіла з’являється щільна захисна оболонка — циста. У стані цисти амеба переносить несприятливі для неї умови життя.

До корененіжок належать: форамініфери, які мають вапнякову черепашку, живуть на дні морів; радіолярії, які мають скелет із силіцій диоксиду, живуть у товщі води; амеба дизентерійна, яка може потрапити до організму людини у вигляді цисти із сирою водою (див. рис. 6 Додатку).

Клас Евгленові (Джгутикові). Джгутикові мають сталу форму тіла завдяки ущільненому зовнішньому шару цитоплазми на його поверхні — пелікулі (від лат. pellis — шкіра), органели руху — джгутики, живляться як автотрофно, так і гетеротрофно.

Евглена зелена живе у ставках, калюжах та інших водоймах зі стоячою водою. Тіло евглени має веретеноподібну форму. Рухається за допомогою джгутика, розташованого на передньому кінці клітини.

У цитоплазмі містяться понад 20 хлоропластів. Живиться на світлі автотрофно (утворює органічні речовини в процесі фотосинтезу), а в темряві — гетеротрофно (засвоює розчинені у воді органічні речовини). Ця особливість обміну речовин, як і подібність будови рослинних і тваринних клітин, свідчить про спорідненість між рослинами і тваринами.

Поряд із скоротливою вакуолею розташоване яскраво-червоне світлочутливе вічко: тварина завжди пливе до освітленої частини водойми, де умови для фотосинтезу найсприятливіші.

Розмножується нестатево поділом клітини вздовж осі. За несприятливих умов утворює цисту, як і амеба (див. рис. 7 Додатку).

Вольвокс — колоніальний організм. Колонії вольвоксу можна побачити у ставках та озерах у вигляді зелених кульок. Кожна така кулька складається з декількох тисяч клітин грушоподібної форми, подібних за будовою до евглени зеленої, що зв’язані між собою цитоплазматичними містками. На відміну від евглени клітини вольвоксу мають по два джгутика. Основну масу колонії складає драглиста речовина — слиз, що продукується клітинами. Джгутики вольвоксу стирчать назовні.

Тип Інфузорії

Мають сталу форму тіла завдяки наявності пелікули, рухаються за допомогою війок, мають два ядра — велике (вегетативне) і мале (генеративне).

Інфузорія-туфелька живе у водоймах із забрудненою водою. Тіло завдовжки 0,1-0,3 мм за формою нагадує туфлю, вкрите дрібними війками, схожими за будовою на джгутики евглени. Завдяки хвилеподібним рухам війок інфузорія-туфелька плаває більш обтічним кінцем («п’яткою») уперед.

Інфузорія-туфелька поглинає їжу через клітинний рот, розташований у заглибленні. Ряди війок на стінках ротової заглибини створюють течію води, що спрямовує поживні частинки (органічні речовини, бактерії) через клітинну глотку всередину тіла інфузорії. Неперетравлені рештки викидаються назовні через отвір — порошицю, який розташований у задній частині тіла.

Дихання і виділення в інфузорії-туфельки відбуваються так само, як і в інших найпростіших. Вода й шкідливі продукти життєдіяльності з усієї цитоплазми надходять до скоротливих вакуоль провідними канальцями. Дві вакуолі скорочуються почергово, через 2-25 с кожна.

У цитоплазмі інфузорії є два ядра: велике (макронуклеус, вегетативне) і мале (мікронуклеус, генеративне). Велике ядро відповідає за синтез білків в інтерфазі, а мале передає спадкову інформацію під час статевого процесу.

Улітку туфелька розмножується, як і амеба, поділом на дві частини. Мале ядро відходить від великого й ділиться мітотично на дві частини, що розходяться до переднього і заднього кінців тіла. Потім мітотично ділиться велике ядро. Інфузорія перестає живитися. Її тіло посередині перетягується. У передню і задню частини туфельки відходять новоутворені ядра. Перетяжка дедалі глибшає, і обидві половинки відриваються одна від одної — виникають дві молоді інфузорії. Крім того, в інфузорії спостерігається статевий процес — кон’югація. Особливість цього процесу — відсутність гамет (див. рис. 8 Додатку).

ЦЕ ЦІКАВО

Найпростіші перетравлюють їжу тривалий час, зокрема амеба — від 12 до 24 годин.

Велетнями серед інфузорій є звичайні мешканці стоячих вод: гарні синьо-голубі інфузорії, трубачі і змієподібні спіростомуми. Вони досягають 1-2 мм завдовжки, а тому помітні без мікроскопа. Таку саму довжину мають плоскі овальні інфузорії опаліни, які паразитують у клоаці жаби.

Але найбільші найпростіші зустрічаються серед морських черепашкових корененіжок, наприклад батисифон завдовжки 5 см і черепашки викопних нумулітів діаметром до 6 см.

Запитання для самоконтролю

1. Чи справедлива назва «найпростіші» для одноклітинних тварин?

2. До яких типів і класів належать найпростіші тварини?

3. Які органели руху мають одноклітинні тварини?

4. Які способи живлення найпростіших ви знаєте?

5. Яке значення має циста?

6. Які функції виконує скоротлива вакуоля?

7. Яку функцію виконує вічко в евглени?

8. У чому виявляється пристосованість евглени до живлення на світлі?

9. Як інфузорія-туфелька поглинає їжу?

10. Які функції виконують мале та велике ядра інфузорії?

11. Доведіть, що клітина найпростіших тварин — цілісний організм.

Тестові завдання

Виберіть одну правильну відповідь

1. Одноклітинні прісних водойм (декілька відповідей):

A) радіолярії;

Б) форамініфери;

B) трипаносоми;

Г) амеба протей;

Д) евглена зелена;

Е) інфузорія-туфелька.

2. Органелами руху амеби є:

A) війки;

Б) джгутики;

B) псевдоподії;

Г) м’язові волоконця.

3. Серед найпростіших два ядра має:

A) радіолярія;

Б) евглена зелена;

B) амеба протей;

Г) інфузорія-туфелька.

4. За способом живлення інфузорію-туфельку відносять до:

A) паразитів;

Б) сапротрофів;

B) фотосинтетиків;

Г) хемосинтетиків.

5. Продукти розпаду в найпростіших виводяться через:

A) ядро;

Б) вічко;

B) травну вакуолю;

Г) скоротливу вакуолю.

6. Перетравлення в найпростіших відбувається в:

A) ядрі;

Б) цитоплазмі;

B) травній вакуолі;

Г) скоротливій вакуолі.

7. Циста — це спосіб:

A) маскування;

Б) розмноження;

B) активного руху в просторі;

Г) переживання несприятливих умов середовища.

8. Організм, який розмножується статевим способом:

A) радіолярія;

Б) евглена зелена;

B) амеба протей;

Г) інфузорія-туфелька.

9. До автотрофів відносять:

A) амебу протей;

Б) трипаносому;

B) евглену зелену;

Г) інфузорію-туфельку.

10. Організм, який не має певної форми тіла:

A) радіолярія;

Б) амеба протей;

B) евглена зелена;

Г) інфузорія-туфелька.

Підцарство Багатоклітинні

Тип Губки

У світовій фауні відомо до 5 тисяч видів тварин цього типу. Губки живуть тільки у водному середовищі, більшість з них — у морях, деякі — на великих глибинах. У прісних водоймах налічується небагато видів.

Губки — найпримітивніші з усіх багатоклітинних тварин. Для них характерний клітинний рівень організації. У тілі губок немає ні тканин, ні органів. Є два клітинних шара — зовнішній і внутрішній, які виконують ту чи іншу життєву функцію.

Тривалість життя морських губок різних видів неоднакова: від кількох тижнів і місяців до багатьох років (іноді до 50 років). Прісноводні губки живуть кілька місяців.

Найвідоміша прісноводна губка, що трапляється в Україні, — бодяга. У вигляді кіркоподібних наростів або розгалужених кущів вона селиться на різних підводних предметах (камінні, палях, корчах).

Губки поширені по всій планеті. Але найчисельніша фауна (і за біомасою, і за видовим складом) губок тропічних і субтропічних морів. Найбільші скупчення губок спостерігаються там, де на дні багато каменів.

Тип Кишковопорожнинні

Кишковопорожнинні — багатоклітинні тварини, тіло яких має променеву симетрію та складається з двох шарів клітин — зовнішнього та внутрішнього, між якими міститься драглиста опорна пластинка — мезоглея. Ротовий отвір веде в кишкову порожнину, що являє собою мішок або систему каналів (у медуз), анального отвору немає. Таким чином, кишковопорожнинні нагадують стадію гаструли інших багатоклітинних. Мають жалкі клітини. Нервова система дифузного типу, має вигляд сітки нервових клітин, не поділяється на центральну і периферичну. Мають дві життєві форми — сидяча (поліп) та вільна плаваюча (медуза). Винятково водні тварини.

Зовнішній шар клітин — ектодерма. Під мікроскопом в ектодермі видно кілька типів клітин. Найбільше серед них епітеліально-м’язових. Є нервові клітини, що мають довгі відростки, тому нагадують зірочки. Нервові, жалкі й статеві клітини утворюються із проміжних клітин. Якщо тіло десь ушкоджується, то проміжні клітини починають посилено рости. Процес відновлення втрачених або ушкоджених частин тіла називають регенерацією.

Внутрішній шар клітин — ентодерма. Клітини внутрішнього шару мають скоротливі м’язові волокна, але основне призначення цих клітин (залозисті) — перетравлювання їжі. Вони виділяють у кишкову порожнину травний сік, під впливом якого здобич розм’якшується й розпадається на дрібні шматочки. Частина клітин ентодерми має кілька довгих джгутиків. Джгутики, постійно рухаючись, підгрібають шматочки їжі до клітин. Далі травлення відбувається всередині клітини у вакуолях. Цим кишковопорожнинні відрізняються від інших багатоклітинних, у яких здебільшого весь процес травлення відбувається в порожнині травного тракту.

Кишковопорожнинні розмножуються нестатевим і статевим способами. Нестатеве (вегетативне) розмноження гідроїдних здійснюється брунькуванням: улітку на тілі гідроїдних виникає маленький горбик — випин стінки, який росте; із часом на його кінці з’являються щупальця, а між ними проривається рот. Цей процес із вигляду нагадує розвиток пагона рослини з бруньки. Через деякий час молодий організм відокремлюється від материнського організму. За несприятливих умов кишковопорожнинні розмножуються статевим способом. Гідроїдні здебільшого гермафродити, а медузи — роздільностатеві.

Тип Кишковопорожнинні ділиться на три класи: Гідроїдні, Сцифоїдні та Коралові поліпи.

Клас Гідроїдні. Гідра живе в прісноводних водоймах із чистою, прозорою водою. Це малорухлива кишковопорожнинна тварина з численними щупальцями. На одному кінці її міститься рот, оточений вінчиком щупалець, другий кінець витягнутий у вигляді стебельця з підошвою на кінці. За допомогою щупалець гідра може повільно пересуватися. Гідра живиться дрібними ракоподібними (дафніями, циклопами), личинками та ікрою риб.

ЦЕ ЦІКАВО

У 40-х рр. XVIII ст. молодий учитель-натураліст Трамбле (Швейцарія) вперше виявив і описав прісноводну гідру. Він довів, що гідра — тварина.

Трамбле встановив, що гідра має дивовижну регенераційну властивість, внаслідок чого вона дістала свою назву за аналогією до міфічної лірнейської гідри, яка щоразу відновлювала голову після того, як її відрубували. Якщо розрізати гідру вздовж на дві половинки, то із кожної з них відновлюється вся гідра. Навіть з 1/200 частини тіла гідри відновлюється повноцінний цілісний організм — ціла гідра.

Клас Сцифоїдні. Представники класу — медузи. Багато з них здатні плавати в товщі води. Тіло медузи драглисте, формою нагадує парасольку. З нижнього боку тіла міститься рот. По краях розташовані щупальця. Медузи — хижаки. Вони вбивають здобич жалкими клітинами.

ЦЕ ЦІКАВО

Одна з найбільших медуз — ціанея, може досягти 4 м в діаметрі та мати щупальця завдовжки до 30 м. Це оранжево-блакитне чудовисько — одна з найбільших безхребетних тварин, які є реальною загрозою для плавців у північній частині Атлантичного океану. Вона виділяє отруйну речовину на щупальці, яка викликає дуже сильні хімічні опіки.

Клас Коралові поліпи. У морі поміж камінням і на скелях можна побачити великих поліпів — актиній. Вони яскраво забарвлені й мають кілька віночків коротких товстих щупалець. Актинії нерухомо сидять у щілинах скель і чатують на здобич або повільно повзають по дну та захоплюють щупальцями малорухливих тварин, якими живляться.

У багатьох морських кишковопорожнинних молодий поліп, що утворився брунькуванням, не відокремлюється від материнського організму, а залишається з’єднаним з ним і невдовзі сам починає відбруньковувати поліпи. Так утворюється колонія. У колоніальних поліпів розвивається скелет. Найчастіше він складається з вапняку. У тропічних морях деякі види колоніальних поліпів утворюють на мілководді густі поселення — коралові рифи. Колонії коралів, маючи дуже міцний вапняковий скелет, стають перешкодою для судноплавства.

ЦЕ ЦІКАВО

Коралові колонії невпинно тягнуться вгору, до поверхні води, до світла. Швидкість їх росту залежить не тільки від виду, а й місцевих умов. Так, біля острова Тьорсдей (Тихий океан) за 23 роки діаметр одного корала-мозковика збільшився від 76 см до 188 см.

У 1857 р. біля берегів Центральної Америки на одному з уламків корабля, який пролежав на дні 65 років, знайшли мадрепорову колонію п'ятиметрової довжини: за рік вона випростала в середньому на 8 см.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте тип Кишковопорожнинні.

2. Чому кишковопорожнинних називають двошаровими тваринами?

3. Яку стадію ембріонального розвитку інших багатоклітинних нагадують кишковопорожнинні?

4. Які клітини гідри беруть участь у регенерації?

5. Опишіть, як живляться кишковопорожнинні.

6. Які життєві форми кишковопорожнинних ви знаєте?

7. Чим живиться гідра?

8. Як медузи пересуваються у воді?

9. Як розмножується гідра?

10. Які особливості будови мають клітини ентодерми гідри відповідно до їхніх функцій?

Тестові завдання

Виберіть одну правильну відповідь.

1. Кишковопорожнинні мешкають у середовищі:

A) водному;

Б) наземному;

B) повітряному;

Г) ґрунтовому;

Д) всередині інших організмів.

2. До складу ентодерми гідри входять клітини.

A) нервові;

Б) жалкі;

B) залозисті;

Г) проміжні.

3. Захищають від ворогів клітини:

А) жалкі;

Б) статеві;

В) залозисті;

Г) проміжні.

4. Тварина — гермафродит:

А) гідра;

Б) дафнія;

В) аурелія;

Г) ціанея.

5. Ознака, яка НЕ характерна для кишковопорожнинних:

A) двошаровість;

Б) кишкова порожнина;

B) утворювання цисти;

Г) променева симетрія тіла.

6. Мезоглея — де:

A) порожнина тіла;

Б) зовнішній шар клітин;

B) внутрішній шар клітин;

Г) опорна пластинка між шарами клітин.

Тип Плоскі черви

До цього типу належить понад 12 тисяч видів морських, прісноводних, ґрунтових та паразитичних червів. Перші представники виникли в кінці протерозойської ери.

Характерні ознаки типу:

1) тіло складається з трьох шарів — ектодерми, ентодерми, мезодерми (ароморфоз);

2) двобічна симетрія тіла (ароморфоз);

3) тіло сплощене у спинно-черевному напрямку, має листкоподібну або стьожкоподібну форму;

4) укриті шкірно-м’язовим мішком;

5) порожнини тіла не мають (аделомічні);

6) кишечник не має анального отвору, у паразитів класу Стьожкові травна система відсутня;

7) нервова система у вигляді парного головного вузла, від якого відходять два поздовжні стовбури, сполучені перетинками;

8) видільна система являє собою протонефрідії (від грец. protos — перший і nephridios — нирковий) — численні трубочки, які починаються в паренхімі і впадають у парні видільні канали;

9) кровоносна та дихальна системи відсутні;

10) здебільшого гермафродити, розвиток прямий або з перетворенням.

До типу Плоскі черви належать класи: Війчасті черви, Сисуни, Стьожкові черви. До двох останніх належать паразитичні форми.

Клас Війчасті черви. Тіло вкрите війчастим епітелієм. На передньому кінці є органи чуття — вічка та чутливі лопаті. Гермафродити, розвиток прямий. Мешкають у водоймах; переважно хижаки. Типовий представник — планарія.

ЦЕ ЦІКАВО

«Безсмертні під ножем оператора» — так назвав планарій один з учених. Особливо яскраво виражена регенераційна здатність у планарій лугубріс і гоноцефала. Організм планарії може відновитися з маленької частинки, що становить 1/100 частину його тіла (за деякими даними — з 1/280 частини). Повторною регенерацією можна дістати планарій, не більших за 1/1500 см.

Клас Сисуни. Тіло вкрите товстою оболонкою (кутікулою); має два присоски — передній (ротовий), що оточує рот, і задній (черевний). Це паразити внутрішніх органів тварин та людини. Розвиток з перетворенням; проміжні хазяї — черевоногі молюски, у тілі яких личинки сисунів розмножуються партеногенетичним шляхом.

Печінковий сисун у дорослому стані живе в жовчних протоках печінки великої рогатої худоби, інших травоїдних тварин, інколи людини. Тіло завдовжки 3-4 см, дуже сплощене і має листкоподібну форму. Живиться кров’ю та клітинами печінки хазяїна, поглинаючи їх через ротовий отвір. Печінковий сисун — гермафродит, що розмножується в остаточному хазяїні статевим шляхом. Яйця з жовчю потрапляють до кишечнику хазяїна, а звідти — з калом назовні. Для подальшого розвитку яйце повинне потрапити у воду, де з нього виходить укрита війками личинка. Вона плаває у воді, знаходить проміжного хазяїна — малого ставковика — і проникає крізь покриви тіла до печінкової залози, де розвивається. З партеногенетичних яєць всередині личинки розвиваються нові личинкові покоління. Утворюється багато хвостатих личинок, які залишають тіло хазяїна і деякий час плавають у воді. Потім вони прикріплюються до прибережних рослин, втрачають хвіст і вкриваються оболонкою. Остаточні хазяї заражаються при вживанні трави або сирої води з водойм, де міститься личинка паразита.

Котяча двоустка має два проміжних хазяїна: перший — молюск, другий — риба. Людина може заразитись котячою двоусткою при вживанні сирої, мороженої або недостатньо просмаженої риби.

Клас Стьожкові черви. Тіло складається з члеників. На передньому кінці тіла розташована голівка, що має органи прикріплення — присоски, гачки. Між голівкою та тілом розташована шийка, не поділена на членики. Наступний відділ — тіло, що складається з члеників. У молодих члениках містяться чоловічі та жіночі статеві органи, у зрілих — яйця. Не мають травної системи. У більшості є проміжні хазяї, у тілі яких розвивається фіна — личинка черва, у вигляді міхура, що містить сформовану голівку. Мають велику плодючість, бо більшість їх яєць гине в природі, не потрапляючи до нового хазяїна. Покриві тіла товсті та захищають від впливу травних ферментів тіла хазяїна.

Бичачий ціп’як живе в кишечнику людини (остаточний хазяїн) та всмоктує його вміст (перетравлену їжу) всією поверхнею тіла. Травленню сприяють ферменти, що виділяються через покриви тіла ціп’яка. Зрілі членики з яйцями відриваються і виходять з калом хазяїна назовні. Яйця може проковтнути разом із травою велика рогата худоба (проміжний хазяїн). У її кишечнику з яєць виходять шестигачкові личинки, які проникають у кров і розносяться до внутрішніх органів та м’язів, де перетворюються на фіну. При вживанні в їжу недостатньо просмаженої яловичини голівка з фіни прикріплюється до стінки кишки і дає початок дорослому черву.

Під час паразитування в кишечнику людини бичачий ціп’як може подразнювати стінки кишечнику своїми органами прикріплення — присосками. Споживаючи їжу, яка міститься в кишечнику хазяїна, паразит знесилює його. Ціп’як виділяє продукти обміну — отруйні речовини, які спричиняють кишкові розлади та розвиток недокрів’я.

Крім того, людина може заразитися стьожаком широким при вживанні недостатньо просмаженої риби чи сирої щучої ікри, ехінококом при контакті з собакою, якщо з яйця члеників ехінокока, що здатні пересуватися по шерсті собаки, потрапили до рота людини з немитих рук.

ЦЕ ЦІКАВО

Існують черви-гіганти. Лінеус — тонкий черв'як, у витягнутому стані він 35 м завдовжки.

Плоскі черви під час голодування можуть зменшуватися, при цьому в них поступово спрощується організація, так що зрештою залишається невелика грудочка клітин, які майже не відрізняються одна від одної і не утворюють ніяких органів. За наявності їжі наслідки голодування швидко зникають.

Тип Круглі черви

До круглих червів, або нематод, належить понад 20 тисяч вільноіснуючих та паразитичних видів. Вони поширені на дні всіх морів і океанів, у прісній воді, в ґрунті, гниючих рештках рослин і тварин.

Характерні ознаки типу:

1) тіло складається з трьох шарів — ектодерми, ентодерми, мезодерми;

2) двобічна симетрія тіла;

3) мають веретеноподібне тіло, кругле в поперечному розрізі;

4) мають первинну порожнину тіла;

5) у шкірно-м’язовому мішку є тільки поздовжні м’язи, тіло вкрите товстою оболонкою (кутикулою);

6) кишечник у вигляді трубки, наскрізний: починається ротом і закінчується анальним отвором;

7) кровоносна та дихальна системи відсутні;

8) роздільностатеві;

9) розвиток прямий або з перетворенням.

Серед паразитичних червів особливо поширена людська аскарида, яка оселяється в тонкому кишечнику. Тіло біле або жовтувате, самиці — до 40 см, самці — 25 см. В аскариди немає спеціальних органів прикріплення, вона упирається в стінки кишки гострими кінцями свого тіла. Аскарида весь час рухається проти руху їжі і таким чином залишається на місці. Аскарида надзвичайно плодюча. З кишечнику людини яйця потрапляють у ґрунт, де умови для їх розвитку сприятливі: наявні волога та кисень. Через 2-3 тижні розвиваються личинки, які залишилися всередині яєць і повинні потрапити до організму людини. Зараження може відбутися через немиті овочі. Личинки аеробні, тобто їм для дихання необхідний кисень. Тому вони деякий час живуть у легенях, де линяють. Після линяння вони через дихальні шляхи потрапляють до кишечнику, де досягають статевої зрілості в умовах відсутності кисню (тобто дорослі аскариди анаеробні).

Аскариди отруюють організм людини продуктами обміну речовин, що спричиняє розлади кишечнику та головний біль. Споживаючи поживні речовини з кишечнику людини, аскариди її ослаблюють.

ЦЕ ЦІКАВО

Серед круглих червів є дуже дрібні форми і, навпаки, гіганти для цієї групи тварин. Наприклад, самка кінської аскариди досягає 37 см завдовжки, ришта — 120 см, а паразит кашалота — понад 8 м.

Паразитичні круглі черві дуже плодючі. Кожна самка аскариди за добу виділяє приблизно 200 яєць.

Тип Кільчасті черви

До цього типу відносять близько 8 тисяч видів. Мешкають у солоних або прісних водоймах і ґрунті. До типу Кільчасті черви належать класи: Багатощетинкові, Малощетинкові, П’явки.

Характерні ознаки типу:

1) тіло складається з трьох шарів — ектодерми, ентодерми, мезодерми;

2) двобічна симетрія тіла;

3) тіло складається з великої кількості сегментів (члеників);

4) мають добре розвинений шкірно-м’язовий мішок;

5) на поверхні тіла є парні рухливі лопаті з довгими щетинками або коротенькі щетинки;

6) мають вторинну порожнину тіла (целом), яка складається з парних заповнених рідиною мішків з епітеліальними стінками у кожному сегменті;

7) мають замкнуту кровоносну систему (ароморфоз);

8) видільна система — метанефридіальна;

9) нервова система типу черевного ланцюжка;

10) гермафродити або роздільностатеві.

Дощовий черв’як — типовий представник класу

Малощетинкові. Після великого дощу черв’яки виходять на поверхню ґрунту внаслідок того, що вода заливає їх норки. Дощовий черв’як має видовжене, округле в поперечному розрізі тіло завдовжки 10-16 см. Тіло поділене кільцеподібними перетяжками на членики. Кожний членик несе чотири пари щетинок — органів руху, за допомогою яких черв’як чіпляється за нерівності на ґрунті. Зовні тіло дощового черв’яка вкрите слизом, який полегшує рух у ґрунті. Цей слиз виділяє шкіра, під якою розташовані шари кільцевих і поздовжніх м’язів. Саме просування відбувається за допомогою скорочення м’язів шкірно-м’язового мішка. Через шкіру відбувається газообмін.

Целом дощового черв’яка має власні стінки. Він поділений поперечними перетинками відповідно до кількості члеників і заповнений рідиною.

Рот у дощового черв’яка міститься на передньому кінці тіла. Черв’як живиться гниючими рештками рослин, які ковтає разом із землею. Через глотку їжа потрапляє в кишечник.

Кровоносна система складається з поздовжніх кровоносних судин — спинної та черевної — і кільцевих, які сполучають поздовжні. Від великих судин відходять дрібніші, які розгалужуються на капіляри. Серця немає; кров рухається завдяки ритмічним скороченням стінок спинної судини, по якій кров тече до переднього кінця тіла, а також кількох кільцевих судин, які охоплюють стравохід. Кров розносить поживні речовини, кисень і вилучає з тканин СО₂ та продукти обміну речовин.

Видільна система дощового черв’яка представлена трубочками — метанефридіями (від грец. meta — через, після і nephridios), які попарно розташовані в кожному з члеників. Кожна трубочка відкривається одним кінцем у порожнину тіла, а другим — назовні.

Нервова система дощового черв’яка представлена двома великими нервовими вузлами — надглотковим і підглотковим, які лежать у передній частині тіла і з’єднані кільцевими перетинками, внаслідок чого утворюється навкологлоткове нервове кільце. Від підглоткового нервового вузла відходить черевний нервовий ланцюжок, який складається з пари з’єднаних між собою нервових стовбурів. У кожному членику утворюється пара нервових вузлів, від яких до різних органів відходять нерви.

Дощові черв’яки — гермафродити. Перед відкладанням яєць пара черв’яків на якийсь час дотикаються один до одного, обмінюючись сім’яною рідиною. Після того вони розходяться, а з потовщення (пояска), розміщеного на передній частині тіла, виділяється слиз, у який відкладаються яйця. Потім клубочок слизу з яйцями Скочується з тіла черв’яка і твердне, перетворюючись на кокон. Із кокона виходять молоді черв’яки.

ЦЕ ЦІКАВО

До кільчастих червів належать і п'явки. Відомо близько 400 видів п'явок. Багато з них належить до хижаків, оскільки споживають дрібних тварин. Медична п'явка смокче кров. Вона випускає у кров особливу речовину — гірудин, який запобігає зсіданню крові та сприяє розширенню кровоносних судин.

Розмножуються кільчасті черві поділом тіла на кілька частин, кожна з яких через деякий час відновлює голову та хвіст, та яйцями. Наприклад, пісковиця з класу Багатощетинкові викидає у воду до 1 млн яєць.

Палоло — великий, завдовжки 30-50 см, багатощетинковий кільчастий черв'як, який живе в щілинах рифів поблизу островів Полінезії. До певного періоду року палоло вирощують хвостову частину тіла з вічками на всіх члениках, наповнену або молочком, або ікрою. Раз на рік, у певний місяць і певну фазу Місяця, в один і той самий час хвостові частини черв'яка відокремлюються від головних частин, які глибше занурюються в щілини. Хвостові частини піднімаються на поверхню води, розвиваються і розпадаються на шматочки. Місцеве населення з нетерпінням чекає палоло. Коричнево-зелену масу черв'яків просто вибирають з води підсаківками, їх їдять сирими, вареними або засоленими. Дні масової появи палоло перетворюються в народне свято.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте загальну характеристику типу Плоскі черви.

2. Дайте загальну характеристику типу Круглі черви.

3. Дайте загальну характеристику типу Кільчасті черви.

4. Опишіть цикл розвитку печінкового сисуна.

5. Опишіть цикл розвитку бичачого ціп’яка.

6. Які пристосування до паразитизму спостерігаються в паразитичних червів?

7. Що являє собою порожнина тіла дощового черв’яка?

8. З чого складається кровоносна система дощового черв’яка?

9. Чим представлена нервова система дощового черв’яка?

10. Назвіть відомих вам кільчастих червів.

Тестові завдання

Виберіть одну правильну відповідь.

1. Покриви тіла плоских червів представлені:

A) кутикулою;

Б) одним шаром клітин епітелію;

B) двома шарами клітин епітелію;

Г) трьома й більше шарами м’язів.

2. Вільноіснуючий представник плоских червів:

A) ехінокок;

Б) планарія біла;

B) котяча двоустка;

Г) печінковий сисун.

3. До класу Стьожкові черві належить:

A) ехінокок;

Б) планарія біла;

B) котяча двоустка;

Г) печінковий сисун.

4. Тип нервової системи плоских червів:

A) вузлова;

Б) дифузна;

B) трубчаста;

Г) стовбурна.

5. Круглі черви дихають:

A) трахеями;

Б) зябрами;

B) легенями;

Г) усією поверхнею тіла.

6. Розвиток личинки аскариди всередині яйця відбувається в:

А) ґрунті;

Б) серці;

В) легенях;

Г) кишечнику.

7. Порожнина тіла кільчастих червів:

A) змішана;

Б) первинна;

B) вторинна;

Г) заповнена паренхімою.

8. Уперше кровоносна система виникла в:

A) сисунів;

Б) круглих червів;

B) кільчастих червів;

Г) стьожкових червів.

9. Риса, НЕ притаманна паразитичним червам:

A) плодючість;

Б) розвинута кровоносна система;

B) органи прикріплення: гачки, присоски;

Г) покриви товсті й непроникні для їдких рідин тіла хазяїна.

10. Установіть відповідність між тваринами-збудниками захворювання та шляхами зараження.

A) Аскарида;

Б) котяча двоустка;

B) бичачий ціп’як.

1. Через укус кліща;

2. при споживанні недостатньо провареної яловичини;

3. при споживанні сирої або недостатньо просмаженої риби;

4. при вживанні сирої води чи немитих овочів.

А
Б
В

Тип Молюски

До цього типу належить близько 130 тисяч видів. Переважна більшість молюсків у процесі еволюційного розвитку пристосувалася до життя у воді — морській і прісній. Близько 100 тис. видів веде паразитичний спосіб життя. Вони поширені в усіх кліматичних зонах, населяють практично всі глибини до 10 тис. м. Перші представники з’явилися в кембрійський період.

Характерні ознаки типу:

1) молюски (від лат. moluscus — м’який) — нечленисті тварини, тіло яких складається з голови, тулуба та ноги. На спинній стороні у тулуба шкіра утворює складку — мантію, вона виділяє речовини, які будують захисний утвір — черепашку. Черепашка складається з вапняку, зверху вкрита рогоподібною речовиною. Між мантією і тулубом розташована з’єднана з зовнішнім середовищем мантійна порожнина;

2) орган дихання — зябра або легеня;

3) кровоносна система незамкнена, є серце;

4) орган виділення — нирки;

5) нервова система розкидано-вузлового типу, має вигляд пари або кількох пар нервових вузлів, з’єднаних стовбурами, від яких відходять нерви;

6) кишечник наскрізний, є печінкова залоза та шлунок, часто — язик із зубчиками («терка»);

7) роздільностатеві або гермафродити, розвиток прямий або з перетворенням.

До типу Молюски належать класи: Черевоногі, Двостулкові, Головоногі.

Клас Черевоногі. Клас налічує понад 85 тис. видів розміром від кількох міліметрів до 7-15 см. Вони мають легені, а мешканці водойм зябра. Тіло черевоногих молюсків, які живуть на суші, вкрите густим слизом, що захищає тварину від пересихання. Представники класу: ставковик, виноградний слимак, голі слизуни, морські черевоногі молюски.

У ставках, озерах і тихих затонах річок водяться ставковики. Черепашка захищає м’яке тіло ставковика. Тіло складається з тулуба, голови і ноги. Нога в ставковика м’язиста і займає всю черевну частину тіла. Тулуб укритий мантією і має таку саму форму, як і черепашка.

Рот веде до глотки. У ній є м’язистий язик, покритий хітиновими зубчиками теркою. Нею ставковик зіскрібає наліт з різних мікроорганізмів, що утворився на підводних предметах.

Орган дихання ставковика — легеня, яка являє собою тонку ділянку мантії, де розгалужуються кровоносні судини.

Кровоносна система незамкнена, складається із серця і кровоносних судин. Серце складається з одного передсердя і шлуночка.

Виділення здійснюється ниркою.

Нервова система ставковика складається з навкологлоткового скупчення нервових вузлів, від яких відходять нерви до всіх органів. На голові є органи дотику — щупальця, при основі яких розташована пара очей; рецептори смаку розташовані в ротовій порожнині. Є орган рівноваги.

Ставковик — гермафродит. Запліднення внутрішнє перехресне.

ЦЕ ЦІКАВО

Найбільшою кількістю зубів природа наділила садового слимака, який водиться в Північній Америці. Його язик має 135 рядів зубів. Слимак прогризає підземний коридор за допомогою 14175 зубів.

Клас Двостулкові. Клас налічує понад 20 тис. видів, більшість яких живе у морях, і лише кілька — у прісній воді. Представники класу: перлівниця, беззубка, устриця, мідія, морський гребінець, тридакна.

Беззубка водиться у прісних водоймах. Черепашки складаються з двох половинок. Зверху черепашка вкрита шаром рогоподібної речовини, під якою знаходиться два вапнякових шари: середній, або фарфоровий, та внутрішній, або перламутровий (у ньому відбувається інтерференція світла, тому він переливається різними кольорами). Якщо між мантією і черепашкою потрапляють сторонні частинки (піщинки тощо), то їх оточують шари перламутру. Такі утвори називають перлинами. Стулки черепашки сполучені між собою спинними краями за допомогою еластичної зв’язки, закриваються завдяки роботі м’язів-замикачів — переднього й заднього. На черевній частині вони можуть розкриватися, і крізь щілину, яка утворюється при цьому, висувається нога молюска. Голови в беззубки немає.

Живлення відбувається завдяки фільтрації води через сифони — два невеликі отвори в задній частині тіла. Через верхній (вивідний) сифон вода з продуктами виділення виводиться назовні, через нижній (ввідний) вода разом з поживними частинками надходить у мантійну порожнину. Рух води через сифони забезпечують війки, які вистилають внутрішню поверхню зябер та мантії, а також тертки і глотки.

У беззубки органами дихання є зябра, які розташовані в мантійній порожнині.

Кровоносна система незамкнена, складається із серця (два передсердя, один шлуночок) і кровоносних судин. Через серце рухається артеріальна кров, що йде від органів дихання.

Нервова система складається з трьох пар вузлів, сполучених між собою нервовими стовбурами. Очей і щупалець немає.

Беззубки роздільностатеві, запліднення зовнішнє. Яйця розвиваються в мантійній порожнині на зябрах. Личинки виводяться через верхній сифон у воду і за допомогою клейких ниток та зубців на черепашці проникають під шкіру риби. Через певний час розвинутий молюск розриває шкіру риби й падає на дно. Такий тимчасовий паразитизм — пристосування для поширення.

ЦЕ ЦІКАВО

Найбільші з двостулкових молюсків — тридакни, зокрема тридакна гігантська. Діаметр її тіла 1,5 м, маса — до 300 кг. Живе тридакна в Індійському океані, Червоному морі. Стулки її закриваються з такою силою, що перерізують якірні канати, які потрапили в тіло молюска. В тридакнах інколи утворюються перлини, причому відповідно до розмірів молюска вони можуть бути велетенськими. Найбільшу перлину знайдено в 1938 р. на Філіппінських островах під мантією величезної тридакни. Довжина її 24 см, а маса — понад 6 кг. Вона не мала ювелірної цінності, як і всі інші перлини з тридакн. Це просто гладенькі глиби вапняку.

Клас Головоногі. Налічує більш 700 видів. Живуть тільки в морях і океанах. Тіло поділяється на голову й тулуб. Нога перетворилася на щупальця, що оточують ротовий отвір. У восьминога їх вісім. У кальмарів і каракатиць завжди десять щупалець. У молюсків наутилусів таких щупалець близько дев’яноста.

Черепашка головоногих молюсків редукована.

Усі головоногі — хижаки.

У момент небезпеки молюск випускає чорнильну рідину. Рідина висить у воді темною плямою, яка за формою подібна до самого молюска. Хижак, що переслідує молюска, хапає зубами цю пляму. Вона від дотику «вибухає» і вкриває хижака темною хмарою. Поки хижак вийде з такої «димової завіси», молюск встигне сховатися.

ЦЕ ЦІКАВО

Найбільша тварина серед сучасних безхребетних — кальмар архітеутис, 18 м завдовжки (довжина тулуба без щупалець — 6 м). Маса такого кальмара 8 т.

У гігантських кальмарів очі діаметром 40 см. Невеликим оком у вічній темряві нічого не побачиш, а таке око може бачити і в темряві. У деяких глибоководних кальмарів очі на тоненьких стебельцях стирчать у боки або вгору, як телескопи.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте загальну характеристику типу Молюски.

2. З яких речовин складається черепашка ставковика?

3. Що являє собою мантія і мантійна порожнина молюсків?

4. Яку зовнішню будову мають двостулкові молюски?

5. Порівняйте системи внутрішніх органів молюсків і кільчастих червів.

6. Які пристосування до життя у воді є у молюсків?

7. Які особливості розвитку має беззубка?

8. Що являє собою терка в молюсків?

9. Порівняйте класи молюсків між собою.

10. Назвіть представників усіх класів молюсків.

Тестові завдання

Виберіть одну правильну відповідь

1. Черепашка молюсків складається переважно з:

A) хітину;

Б) крохмалю;

B) кремнезему;

Г) вапняку та рогоподібної речовини.

2. Кровоносна система молюсків:

A) замкнена, є серце;

Б) незамкнена, є серце;

B) замкнена, серця немає;

Г) незамкнена, серця немає.

3. Клас молюсків, що утворюють перлини:

A) П’явки;

Б) Головоногі;

B) Черевоногі;

Г) Двостулкові.

4. Молюск, що має легеню:

A) мідія;

Б) устриця;

B) восьминіг;

Г) ставковик.

5. Молюск, у якого редукована черепашка:

А) мідія;

Б) беззубка;

В) перлівниця;

Г) каракатиця.

Тип Членистоногі

Цей тип об'єднує близько 1,5 млн видів різноманітних тварин. Виникли в протерозойську еру. Походять від кільчастих червів, тому мають багато спільних ознак.

Характерні ознаки типу:

1) тіло поділяється на відділи, кожен із яких складається з сегментів і виконує певні функції: голова, груди і черевце;

2) до всіх або частини сегментів приєднується пара членистих кінцівок;

3) покриті хітиновим панциром, який виконує функції зовнішнього скелета та захисту;

4) окремі посмуговані м’язи кінцями прикріплені до різних члеників;

5) порожнина тіла змішана (результат злиття первинної та вторинної порожнин);

6) кровоносна система незамкнена, є серце. Кров змішується з порожнинною рідиною, і утворюється єдина рідка тканина — гемолімфа;

7) органи дихання — зябра, легеневі мішки або трахеї;

8) нервова система — навкологлоткове кільце з надглотковим і підглотковим вузлами та черевний нервовий ланцюжок;

9) органи виділення — мальпігієві судини. У ракоподібних — пара зелених залоз;

10) переважно роздільностатеві. Розвиток прямий або з перетворенням, супроводжується линянням.

Клас Ракоподібні. За способом життя та зовнішнім виглядом ракоподібні надзвичайно різноманітні. Вони заселяють усі водойми на Землі, навіть підземні води. Більшість ракоподібних вільно пересувається, плаває або повзає, але є й сидячі форми. Морський планктон, що заселяє товщу води, не менш як на 90 % складається з ракоподібних. Ракоподібні бувають різних розмірів — від кількох частин міліметра (дафнія) до 80 см (омар). Дуже різноманітні вони й за формою тіла, забарвленням та іншими ознаками. Представники ракоподібних: річковий рак, циклоп, дафнія, краб, лангуст, омар.

Ракоподібні відрізняються від інших членистоногих наявністю двох пар вусиків, двогіллястими кінцівками, а також наявністю зябер — виростів основ грудних ніжок.

Річковий рак живе у прісній воді. Річкові раки всеїдні. Вони живляться рослинами й тваринами, причому можуть поїдати і живу, і мертву здобич.

Як і всі членистоногі, річковий рак має міцний покрив, основу якого становить хітин. У ракоподібних хітиновий покрив просякнутий вапняком, що надає йому додаткової міцності. Тіло рака поділяється на два відділи: масивні головогруди та більш плоске членисте черевце. Головогруди утворені з нерухомо з’єднаних між собою голови та грудей. На головному відділі спереду міститься гострий шип. З боків від шипа на рухомих стебельцях розташовані очі. Вони складаються з великої кількості простих вічок (фасеток), кожне з яких сприймає лише частину зображення, тому такій зір називається мозаїчним. Вперед стирчать дві пари вусиків: одні короткі, інші довгі. Це органи дотику й нюху. З боків рота містяться видозмінені кінцівки — це ротові органи. Передню пару називають верхніми щелепами, другу і третю — нижніми щелепами. Груди складаються з 8 сегментів, до яких прикріплені 8 пар грудних кінцівок. Із них перші три пари — ногощелепи — захоплюють їжу і подають її у рот. Далі йдуть 5 пар грудних одногіллястих кінцівок, із яких перша — клішні, інші 4 пари — ходильні ноги. Черевце річкового рака складається з шести сегментів та хвостової лопаті.

Через рот, глотку і стравохід їжа потрапляє в шлунок. Шлунок річкового рака складається з двох відділів: жуйного, який має хітинові зубці, і цідильного, де за допомогою системи хітинових щітинок проціджується їжа. Далі вона надходить у кишечник, а потім у травну залозу, де вона перетравлюється і всмоктуються поживні речовини. Неперетравлені рештки виводяться назовні через анальний отвір.

Кровоносна система рака незамкнена: кров через судини витікає в порожнину тіла, омиває внутрішні органи, віддаючи їм поживні речовини й кисень. Рухові крові сприяє серце. Розчинений у воді кисень надходить через зябра в кров, а нагромаджений у крові вуглекислий газ через зябра виводиться назовні. Так відбувається газообмін.

Органи виділення у річкового рака — пара зелених залоз. Від кожної з них відходить видільний канал, що відкривається назовні біля основи довгих вусиків.

Нервова система складається з навкологлоткового нервового кільця й черевного нервового ланцюжка. Надглотковий нервовий вузол іннервує очі та дві пари вусиків, а підглотковий нервовий вузол — ротові органи.

Річкові раки — роздільностатеві тварини. Їхні статеві залози (сім’яники у самця або яєчники у самки) непарні, мають статеві протоки та отвори, які відкриваються на грудях. Запліднені яйця (ікра) самка відкладає на черевні ніжки. Маленькі рачки деякий час перебувають на черевних ніжках матері під її захистом, а потім розповзаються.

Річний рак живе до 20 років і періодично линяє в дорослому віці. Під час линяння він позбавляється шкідливих речовин, що накопичилися в старих покривах.

ЦЕ ЦІКАВО

Найбільшого рака виловлено в одному з північних озер. Довжина його від основи до кінця хвоста становила 75 см. Це був представник широкопалих раків, які водяться в прісних водоймах.

Найбільший із сучасних ракоподібних — японський гігантський краб, у якого тулуб завбільшки з велику тарілку, а ноги завдовжки 1 м. Він живе в Японському і суміжних морях.

Пігмеєм серед ракоподібних є рачок босміна, його розмір — 0,5 мм.

Клас Павукоподібні. Об’єднує види, які поширені переважно на суходолі, але є серед них і представники прісноводної та морської фауни. Тіло павукоподібних поділяється на головогруди та черевце. На головогрудях розташовані шість пар кінцівок: хеліцери (перша пара кінцівок головогрудей, на кінці яких відкриваються протоки отруйних залоз), ногощупальця та чотири пари ходильних ніг. Вусики відсутні. Органи дихання — трахеї або легеневі мішки або те й інше разом.

Ряд Павуки. Покриви павука-хрестовика складаються з одношарового епітелію (гіподерми). Клітини епітелію утворюють кутикулу, у якій можна розрізнити три шари. Поверхневий шар, тонкий і забарвлений пігментом, формується з жироподібної речовини, яка перешкоджає випаровуванню вологи. Середній шар прозорий, безбарвний, внутрішній — товстий, позбавлений пігменту, утворені вони хітином.

Головогруди павука вкриті товстим хітиновим щитом, у передній частині якого розташовані вісім простих очей. Перша пара кінцівок головогрудей — хеліцери — слугують для вбивання здобичі та для захисту. Друга пара кінцівок — ногощупальця (педипальпи) — у самок схожа на ходильні ноги. У самця ногощупальця розширені на верхівці й здатні переносити статеві клітини при заплідненні. Вони є органами дотику та смаку і вкриті чутливими волосинками. Чотири пари ходильних ніг мають однакову будову і відрізняються лише за довжиною. Вони густо вкриті волосинками, виконують функцію органів чуття.

Черевце вкрите м’яким хітиновим покривом. На задній частині черевця розташовані три пари павутинних бородавок. На верхівках цих бородавок відкриваються протоки численних павутинних залоз (близько 600). Вони виділяють рідину, яка витягується та швидко застигає на поверхні у вигляді павутинної нитки.

Павутина відіграє велику роль у житті павуків. З павутини вони будують ловильну сітку, а самка — кокон. Павутину використовують для побудови житла, за її допомогою відбувається розселення павуків.

У павука є пара слинних (отруйних) залоз, сік яких через канали в щелепах потрапляє в тіло здобичі. До складу цього соку входять отруйні речовини, які вбивають здобич, та ферменти, за допомогою яких вміст здобичі частково перетравлюється і стає рідким. Павук всмоктує рідину через рот і стравохід, на кінці якого розташований сисний шлунок, що відіграє роль піпетки. Далі їжа потрапляє до кишки, що має багато сліпих виростів, у неї відкриваються протоки травної залози. Закінчується травлення за допомогою ферментів, які виділяє травна залоза з наступним всмоктуванням їжі.

Роль органів виділення виконує пара розгалужених мальпігієвих судин. Гемолімфа омиває ці судини. Через стінки судин продукти виділення надходять до просвіту між ними і далі через кишечник виводяться назовні.

Органами дихання павука є пара легеневих мішків, а також пара дихальних трубочок — трахей.

Кровоносна система павука-хрестовика представлена серцем, від якого відходять кровоносні судини. Серце являє собою м’язову трубку, розташовану в черевці над кишечником. Гемолімфа із порожнини тіла надходить до серця. При скороченні серця гемолімфа проштовхується до великих кровоносних судин.

Нервова система павука-хрестовика складається із великої підглоткової нервової маси, яка розміщена на черевному боці головогрудей. Вона утворюються внаслідок злиття вузлів черевного нервового ланцюжка (див. рис. 9 Додатку).

Восени самка відкладає яйця в кокон, сплетений із тонкої павутини, а навесні з них виходять павучки. У павуків розвинена турбота про нащадків. Так, павуки-хрестовики, які гинуть взимку, маскують свій кокон. Розвиток у павуків прямий. Оскільки павуки мають тверді покриви, їхній розвиток супроводжується линянням.

У прісних водоймах мешкає павук-сріблянка. Він будує під водою дзвін із павутини, в якому і живе. Більшість видів павуків корисні, оскільки знищують комах — шкідників рослин. Відомі отруйні види павуків — тарантул, каракурт.

ЦЕ ЦІКАВО

Павуків побачиш скрізь: у лісі, в степу, на березі річки або озера, навіть у воді. Усі вони — чудові ткачі. За давньогрецькою легендою, вміння ткати павуки успадкували від Арахни, лідійської дівчини. Рукодільниця наважилася викликати саму Афіну на змагання у ткацтві, за що й була жорстоко покарана: ображена богиня перетворила її на павука. У Греції павук так і називається — арахна, а наукова назва класу Павукоподібні — арахніда.

Ряд Кліщі. Живуть у ґрунті, підстилці, прісних та солоних водоймах. Багато видів є паразитами рослин, тварин і людини. Усі сегменти тіла в кліщів злиті між собою, а щелепи і ногощупальця утворюють хоботок («голівку») на передньому кінці тіла. Дихають трахеями, а дрібні види — всією поверхнею тіла. Розвиток із перетворенням. З яйця виходить личинка, яка має 3 пари ніг, кілька разів линяє і перетворюється на дорослу особину.

Кліщі беруть участь у процесах ґрунтоутворення, хижі кліщі знищують шкідливих личинок комах і рослиноїдних кліщів.

Шкоди рослинництву завдають більш ніж 100 видів кліщів, зокрема павутинні кліщі, які живляться соком понад 200 видів рослин.

Іксодові кліщі живляться кров’ю людини та тварин (собачий, тайговий, бичачий та ін.), а у шкірі людини паразитує коростяний свербун — збудник корости.

Клас Комахи. Налічує близько 1 млн видів. Вони населяють суходіл та прісні водойми. Характерні ознаки класу:

1) тіло складається з голови, грудей і черевця. Груди мають три сегменти, а черевце — від 5 до 11. На голові є пара вусиків, ротові органи, очі. На грудях є три пари ніг, у більшості на 2-му та 3-му грудних сегментах розташовано по парі крил. Крило — пластинчастий виріст епітелію, пристосований для польоту. Жилки надають крилу опору, створюючи його каркас. Крім того, по жилках проходять нерви, трахеї та кров. На черевці кінцівок немає;

2) дихають за допомогою трахей, дві пари дихалець розташовані на грудях і кілька пар на черевці;

3) рот оточений видозміненими кінцівками — ротовими органами, які бувають кількох типів:

— гризучий тип (у твердокрилих, прямокрилих, гусені метеликів);

— гризучо-лижучий (у перетинчастокрилих);

— сисний (у лускокрилих);

— колючо-сисний (у комарів, гедзів, вошей, бліх, клопів);

— лижучий (у хатньої мухи).

Травна система складається з ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, середньої та задньої кишки, що закінчується анальним отвором. У ротову порожнину впадають протоки слинних залоз. У кінці їжа остаточно перетравлюється і всмоктується;

4) кровоносна система незамкнена. Гемолімфа у комах транспортує поживні речовини і виносить шкідливі продукти життєдіяльності. Вона не переносить кисню, тобто не бере участі у диханні, бо трахеї доносять кисень безпосередньо до тканин. Серце розташоване в черевці;

5) видільна система комах представлена — мальпігієвими судинами — тонкими трубочками, що відкриваються в кишечник. Їх замкнені кінці розміщені в порожнині тіла. Деякі шкідливі речовини накопичуються й ізолюються в жировому тілі.

6) нервова система високорозвинена. Передній відділ мозку комах побудований дуже складно. У ньому є тіла, які відповідають за складні форми поведінки комах, зокрема за вироблення умовних рефлексів.

Рецептори нюху розташовані переважно на вусиках, рецептори смаку — на ротових органах або на інших частинах тіла (у мух — на кінцях лапок). Очі фасеткові, як і у ракоподібних. Комахи розрізняють усі кольори видимого світла, крім червоного, проте бачать ультрафіолетові промені;

7) комахи переважно роздільностатеві. У багатьох виражений статевий диморфізм. Запліднення переважно внутрішнє. Самки відкладають яйця, з яких виходять личинки — комахам властивий розвиток із перетворенням.

Розвиток з неповним перетворенням включає три фази: яйце — личинка (схожа на дорослу комаху) — доросла комаха. З неповним перетворенням розвиваються таргани, прямокрилі, клопи, воші.

У разі розвитку з повним перетворенням комаха проходить чотири фази: яйце — личинка (не схожа на дорослу комаху) — лялечка — доросла комаха. З повним перетворенням розвиваються жуки, метелики, блохи, комарі, бджоли, мухи, оси, мурашки.

Ряд Таргани. Тіло тарганів плескате, передня пара крил перетворена на надкрила, гризучий ротовий апарат. Самки вкривають яйця спеціальною оболонкою. Живуть переважно у рослинному опаді. Американський тарган, рудий та чорний таргани поширені в житлових помешканнях, де живляться харчовими продуктами людини.

Ряд Прямокрилі. Представники — коники, сарана, цвіркуни, капустянки і триперсти. Мають гризучий ротовий апарат. Передня пара крил перетворена на вузькі прямі короткі надкрила, під якими перебуває в спокої віялоподібно згорнута задня пара сітчастих крил. Розвиток з неповним перетворенням. Мають органи створення певних звуків (переважно самці) та органи слуху. Задні ноги стрибальні. Усі прямокрилі — рослиноїдні, але вовчки, цвіркуни і коники при нагоді нападають на слабких комах і ласують ними.

Ряд Рівнокрилі. Мають колючо-сисний ротовий апарат і дві пари однакових за будовою перетинчастих крил. Живляться соками рослин. Велика кількість видів попелиць завдає шкоди деяким культурним рослинам. До цього ряду належать цикади, попелиці, червеці, щитівки.

Ряд Твердокрилі (Жуки). Найчисельніший за кількістю видів (понад 300000) ряд комах. Жуки поширені в умовах суходолу та в прісних водоймах. Мають гризучий ротовий апарат і тверді передні крила (надкрила). Розвиток з повним перетворенням.

Ряд Лускокрилі (Метелики). Крила метеликів вкриті видозміненими волосками — лусочками. Через різноманітне забарвлення лусочок метелики яскраві, помітні і дуже красиві. Мають сисний ротовий апарат — довгий спірально згорнутий трубчастий хоботок. Верхніх щелеп у метеликів немає. Розвиток із повним перетворенням. Личинки мають вигляд гусені: вони червоподібні, з гризучими ротовими органами. Крім трьох пар грудних ніжок, мають 2-5 пар нечленистих несправжніх.

Ряд Двокрилі. Двокрилі мають ротові органи лижучого (хатня муха) або колюче-сисного типу (комарі, гедзі), інколи вони редуковані (оводи). Передня пара крил перетинчаста, задня перетворена на органи рівноваги (дзижчальця). Розвиток із повним перетворенням.

Усе мертве, гниле стає набутком мух. Знищуючи мертве, вони творять нове життя.

Використовуючи дрозофіл як лабораторних тварин, учені розшифрували чимало законів спадковості.

Існують шкідливі форми: комарі, гедзі, мошка, мокреці й москіти.

Ряд Перетинчастокрилі. Ротовий апарат гризучий або гризучо-лижучий. Мають дві пари перетинчастих крил. Багато видів належать до суспільних комах. Розвиток із повним перетворенням. Ряд об’єднує різноманітних комах: бджіл, джмелів, мурашок, їздців, пильщиків.

ЦЕ ЦІКАВО

Більшість комах живе лише один рік, але чимало й таких, які розвиваються 2-3 роки і більше. Наприклад, личинка жука деревоточця ергатес фабер може жити від 4 до 12 років, а личинка жука деревоточця хлорофорус — до 20 років. Личинка цикади розвивається в грунті 17 років, а доросла цикада живе близько півмісяця.

Найбільша комаха в світі — сінгапурський паличник, або фібалозома: довжина його тулуба досягає 27 см, а з витягнутими ногами становить понад 40 см. У такій позі комаха схожа на сучок чи гілку, тому вона майже непомітна на кущі або дереві. Найбільші в світі жуки — скрипун-титан, скрипун-великозубий, завдовжки 18 см, та жук геркулес, довжина тіла якого— 15 см. Вони живуть у тропічній частині Південної Америки.

Найбільший у світі метелик — південноамериканська сіра агрипіна завдовжки 9 см і з розмахом крил 27 см. Найбільші з метеликів нашої фауни — павичеве око і дубовий шовкопряд. Розмах крил цих метеликів досягає 14-15 см.

У блохи стрибок у 200 разів більший за довжину її тіла. Калоїд онтофагус несе вантаж у 93 рази важчий за самого себе, хрущ — у 24 рази, гнойовик геотрупес — у 28.

У США в самому центрі міста Ентерпрайз штату Алабама стоїть пам'ятник, споруджений найлютішому шкідникові бавовнику — бавовниковому довгоносику. У місті Квінсленд на території штату Новий Південний Уельс (Австралія) споруджено пам'ятник метелику-шовкопряду коктобластіс. Гусениця цього метелика врятувала країну від кактуса опунції, який був завезений з Аргентіни і так розмножився, що міг завдати великих збитків сільскому господарству.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте тип Членистоногі.

2. Які ознаки характерні для представників ракоподібних?

3. З яких відділів складається шлунок річкового рака?

4. Які органи дихання у членистоногих різних класів вам відомі?

5. Порівняйте будову річкового рака та павука-хрестовика.

6. Порівняйте особливості зовнішньої будови павука-хрестовика та кліща.

7. Охарактеризуйте клас Комахи.

8. Які типи ротових органів комах вам відомі?

9. Що являє собою видільна система комах?

Тестові завдання

Виберіть одну правильну відповідь.

1. Тварина, яка має незамкнену кровоносну систему:

А) скат;

Б) бджола;

В) ланцетник;

Г) дощовий черв’як.

2. Павуки мають пари ніг:

А) 2;

Б) 3;

В) 4;

Г) 5.

3. Комахи, у яких немає крил:

А) оводи;

Б) їздці;

В) блохи;

Г) комарі.

4. Основа покривів членистоногих — органічна речовина:

А) хітин;

Б) муреїн;

В) крохмаль;

Г) целюлоза.

5. Порожнина тіла членистоногих:

А) змішана;

Б) паренхіма;

В) вторинна;

Г) первинна.

6. Нервова система членистоногих:

А) вузлова;

Б) дифузна;

В) стовбурна;

Г) має вигляд трубки.

7. Органи виділення ракоподібних:

А) нирки;

Б) метанефридії;

В) зелені залози;

Г) мальпігієві судини.

8. Органи дихання ракоподібних:

А) зябра;

Б) трахеї;

В) легеневі мішки;

Г) зябра та легеневі мішки.

9. До ряду Двокрилі належать (декілька правильних відповідей):

А) муха;

Б) комар;

В) бджола;

Г) мурашка;

Д) овід;

Е) махаон;

Є) цикада;

Ж) богомол.

10. Установіть відповідність між типами ротових органів та рядами комах.

A) Гризучий;

Б) сисний;

B) гризучо-лижучий.

1. Твердокрилі;

2. Лускокрилі;

3. Двокрилі;

4. Перетинчастокрилі.

А
Б
В

Тип Хордові

Кількість видів цього типу перевищує 41000. Хордові живуть на суходолі, в океанах, морях і прісних водоймах.

Характерні ознаки Хордових:

1) внутрішній осьовий скелет, або хорда; хорда має вигляд суцільного тяжа і є опорою для внутрішніх органів, а також надає певної пружності тілу;

2) центральна нервова система, яка завжди розміщується на спинному боці, тобто над хордою; за будовою являє собою порожнисту трубку;

3) травна система у вигляді трубки розміщується під хордою;

4) замкнена кровоносна система; серце на черевному боці;

5) наявність зябрових щілин у глотці, принаймні під час ембріонального розвитку;

6) вторинна порожнина тіла — целом;

7) тришарові організми;

8) двобічна симетрія.

Підтип Безчерепні

Клас Головохордові. Клас налічує 35 видів морських тварин.

Ланцетник — маленька (4-8 см) напівпрозора тварина, яка поширена на невеликих глибинах на чистому піщаному дні. Більшість часу ланцетник проводить, занурившись у пісок. Тіло сплощене з боків та загострене на передньому та задньому кінцях. Складка шкіри утворює спинний плавець, який переходить у хвостовий плавець. За формою тіла тварина нагадує ланцет, від чого і походить її назва. Перед хвостовим плавцем розташований анальний отвір.

Покриви ланцетника складаються з одношарового епітелію, вкритого тоненькою кутикулою, та драглистої сполучної тканини.

Внутрішній скелет ланцетника представлений хордою, яка зберігається протягом усього життя. Під час рухів хорда деформується, але завдяки своїй пружності вона знову набуває попередньої форми, розгинаючи тіло. М’язова система надає можливості ланцетнику здійснювати лише одноманітні рухи: вигинати тіло в один або інший бік.

Поживні частинки надходять до рота із потоком води, створеним щупальцями, що оточують ротовий отвір. Вода з ротової порожнини та глотки потрапляє крізь зяброві щілини у навколозяброву порожнину і звідти виводиться назовні, а відфільтровані поживні частинки спрямовуються війками глотки до стравоходу. Глотка переходить у кишечник, не поділений на відділи. Кишечник відкривається назовні анальним отвором. Від переднього кінця кишки на черевному боці відходить печінковий виріст.

Стінки зябрових щілин багаті на кровоносні судини, де відбувається газообмін. Артеріальна кров по спинній судині рухається від зябер до хвостової частини. Від спинної судини через її відгалуження кров потрапляє в різні органи, де віддає кисень і перетворюється у венозну кров. Венозна кров через судини збирається в черевну судину, по якій вона рухається до переднього кінця тіла — до зябер. Кровоносна система замкнена. Кров безбарвна. Серця немає. Кровообіг здійснюється завдяки скороченням стінок судин.

Органи виділення ланцетника представлені численними нефридіями. За своєю будовою вони нагадують органи виділення кільчастих червів. Нефридії ланцетника розміщені вздовж спинної частини глотки і відкриваються у навколозяброву порожнину, звідки через зяброву пору продукти виділення виводяться назовні.

Нервова система ланцетника має вигляд трубки, яка розташована над хордою. Від нервової трубки відходять нерви.

Ланцетники — роздільностатеві організми. Статеві залози не мають власних протоків. Статеві клітини виводяться у навколозяброву порожнину, а звідти через зяброву пору вони потрапляють назовні. Запліднення зовнішнє. Розвиток непрямий: утворюється рухлива личинка, яка вільно плаває, сідає на дно і перетворюється на дорослу тварину. Ланцетники розмножуються всього один раз протягом життя, оскільки статеві клітини виводяться через розриви стінок статевих залоз, які не відновлюються.

Підтип Черепні

Клас Круглороті. Круглороті — клас найпримітивніших хребетних тварин. Це прісноводні чи морські тварини. Ведуть паразитичний або напівпаразитичний спосіб життя. До круглоротих належать міксини та міноги.

Міксини та міноги мають видовжене, округле тіло. На ньому розрізняють спинний та хвостовий плавці. Парних плавців немає. На головному відділі тіла є присмоктувальна лійка із ротовими зубами, у глибині якої міститься ротовий отвір. Щелепи відсутні. За допомогою лійки тварини присмоктуються до своєї жертви та висисають із неї кров (міноги) чи виїдають м’які тканини тіла (міксини).

Тіло круглоротих вкрите шкірою, яка складається з багатошарового епідермісу та власне шкіри (дерми). У верхньому шарі шкіри містяться слизові залози, їх виділення вкриває тіло тварин.

Скелет круглоротих представлений невеликою кількістю хрящів, які підтримують присмоктувальну лійку, зябровий апарат та захищають головний мозок. Крім того, є хорда, що зберігається впродовж усього життя, та зачатки хребців, які розташовуються вздовж спинного мозку з обох боків. Кінцівка відсутня.

Травна система круглоротих подібна до травної системи ланцетника. У дорослих особин глотка поділена на дихальну систему, з якою з’єднані зяброві мішки, та стравохід. Живляться круглороті рибою, присмоктуючись до неї.

Дихальна система міног представлена дихальною трубкою, що відокремилась від глотки, та зябровими мішками.

Кровоносна система замкнена. Серце двокамерне.

Видільна система круглоротих утворена стрічкоподібними парними нирками, які відкриваються сечостатевим отвором позаду анального отвору.

Центральна нервова система круглоротих складається з головного та спинного мозку. Головний мозок складається з переднього, проміжного, середнього мозку, недорозвиненого мозочку та довгастого мозку. Органи зору міног представлені парними очима та непарним тім’яним оком. Слухові капсули, що розташовані позаду головного мозку, мають напівкружні канали — це органи слуху і органи рівноваги. До органів дотику належать чутливі клітини, розташовані в шкірі на головному відділі тіла.

Міноги — роздільностатеві організми, які при розмноженні відкладають яйця. Запліднення у них зовнішнє. Розвиток із перетворенням, з проходженням личинкової стадії, у міксин розвиток прямий.

Надклас Риби

Риби — холоднокровні хребетні тварини, що переважно живуть у воді. Тіло складається з голови, тулуба та хвоста, органи руху — плавці. Дихають за допомогою зябер. Мають одне коло кровообігу та двокамерне серце. У більшості тіло вкрите кістковими лусками. Налічують понад 20000 видів риб, вони поділяються на два класи: Хрящові і Кісткові риби.

Клас Хрящові риби. Клас хрящових риб об’єднує близько 600 видів пластинчастозябрових і суцільночерепних риб. Суцільночерепні характеризуються своєрідною будовою черепа й зубів та однією зябровою щілиною з кожного боку голови. Їх близько 30 видів. Живуть вони здебільшого в глибинах океану.

До пластинчастозябрових риб належать акули й скати. Мають хрящовий скелет. Парні плавці розташовані в горизонтальній площині. Зяброві кришки та плавальний міхур відсутні. Серце двокамерне. Запліднення внутрішнє, тобто самець за допомогою копулятивного органу вводить молочко в статеві протоки самиці. Самиці відкладають яйця, вкриті товстою оболонкою, або народжують живих мальків.

Ряд Акули. Ряд акули об’єднує хижаків, що полюють у товщі морської води. Тіло в них веретеноподібне, органи чуття дуже добре розвинені. Кілька пар зябрових щілин розташовані з боків голови. Деякі акули небезпечні для людей. Нині на планеті живе близько 350 видів акул.

ЦЕ ЦІКАВО

Не всі, але деякі акули нападають на людей. Це голуба, тигрова, піщана, біла акули, акула-молот та інші.

Білу акулу ще називають «біла смерть». За розмірами вона посідає третє місце в акулячому племені й досягає 7-8 м завдовжки, а іноді 12 м. У такої акули величезна паща.

Зуби в акул великі, зазубрені по краях, дуже гострі та розміщені в 5 або 7 рядів. Якщо акула, розгризаючи тверду черепашку морського молюска, зламає зуб, замість нього виростає новий. Ще раз зламає, знову виростає. І так може виростати б разів протягом життя. Біла акула без особливих зусиль може перекусити людину навпіл, але на людей акули нападають рідко: тільки коли вони голодні й вода в морі тепла, понад 18 °С. Коли холодно, акули взагалі нічого не їдять — вони мають запасатися їжею. В акули є спеціальний мішок, щось на зразок запасного шлунка, де їжа може зберігатися 10-20 днів, навіть місяць, і не псуватися.

Невелика, безпечна для людини, колюча акула — катран живе в Чорному, Баренцовому й Білому морях. Найбільша довжина її до 2 м, але частіше вона буває близько 1 м. Тримаються катрани зграями. Мають промислове значення. У Чорному морі ловляться навіть на вудку.

Найбільша риба на Землі — китова акула завдовжки 15-17 м. Маса її 20-30 т. Відома китова акула, яка досягла 30 м завдовжки. Друге місце за величиною займає гігантська акула (акула-голіаф), або циторинус, яка буває до 15 м завдовжки. Живе вона в холодних водах і живиться планктоном.

Ряд Скати. До скатів належать риби, що мають сплощене дископодібне тіло. Вони плавають за допомогою дуже розвинених крилоподібних грудних плавців; хвостовий плавець маленький або відсутній, а хвостова частина тіла джгутикоподібна. Зяброві щілини в скатів розташовані на черевному боці голови. Це — придонні морські хижаки. У тропічних морях водяться електричні скати, вони мають особливий орган, у якому хімічна енергія перетворюється на електричну. Скат може створити розряд напругою до 200 В, яким він убиває здобич та відлякує ворогів.

ЦЕ ЦІКАВО

Найбільш відомими електричними рибами є електричний вугор, електричний скат і електричний сом. У цих риб є спеціальні органи для нагромадження електричної енергії. Особливо вирізняється скат торпедо, який живе в Атлантичному, Індійському і Тихому океанах. Розміри торпедо досягають 2 м, а його електричні органи складаються з кількох сотень пластинок. Торпедо здатний протягом 10-16 с давати близько 150 розрядів на секунду, по 80 В кожний. Електричні органи великих торпедо розвивають напругу до 220 В.

Клас Кісткові риби

Кісткові риби мають скелет, який частково чи повністю складається з кісткової тканини, мають зяброві кришки та плавальний міхур. Запліднення переважно зовнішнє, тобто відбувається у воді. Самиці відкладають ікру, із якої виходять личинки. Мешкають у всіх типах водойм, живлення різноманітне — як тваринною, так і рослинною їжею.

Тіло кісткових риб умовно поділяють на три відділи. На головному відділі розміщуються парні очі, парні ноздрі, ротовий отвір та зяброві кришки, по задньому краю яких проходить межа між головою і тулубом. На тулубі містяться парні (грудні та черевні) і непарні (спинні та анальний) плавці. Хвіст закінчується хвостовим плавцем.

Тіло кісткових риб вкрите лускою. З ростом риби на лусках наростають річні шари, за якими можна визначити вік риби.

Скелет кісткових риб формується із кісток. Більшість кісток розвивається на місці хрящів. Скелет складається з хребта, черепа та скелета плавців. Хребет представлений хребцями, що утворилися на місці хрящової тканини. Хребці складаються з тіла і дуг. Передня частина хребта нерухомо з’єднана з черепом. М’язи краще розвинені на спинному боці й у хвостовому відділі. Вони складаються з м’язових сегментів, деякі з них утворюють групи м’язів.

У більшості видів риб у ротоглотковій порожнині міститься велика кількість зубів, розташованих не лише на щелепах, але й на інших кістках цієї порожнини. За допомогою зубів риби утримують здобич і подрібнюють їжу. Ротоглоткова порожнина веде до стравоходу. Перетравлення їжі починається у шлунку і триває у кишечнику. Серед кісткових риб є хижаки, рослиноїдні або види зі змішаним типом живлення.

Плавальний міхур характерний для більшості кісткових риб, дозволяє їм перебувати на різних глибинах. Являє собою виріст кишечнику, заповнений сумішшю газів. У деяких риб (коропових, оселедцевих) він з’єднаний трубкою з кишечником, у більшості риб втрачає зв’язок із кишечником. У його стінках багато капілярів, через які відбуваються зміни об’єму газів. Коли риба занурюється, тиск води на її тіло збільшується, і частина газів із міхура переходить у кров, внаслідок чого міхур зменшується в об’ємі. При цьому питома вага тіла риб збільшується, це сприяє її зануренню. Під час спливання спостерігається зворотний процес. Сталий об’єм міхура дозволяє рибі триматися на певній глибині без втрат енергії, оскільки при цьому риба має таку саму питому вагу, що й вода.

Орган дихання риб — зябра, які складаються із скелетних елементів — зябрових дуг, що входять до складу черепа, та м’яких утворів — зябрових пелюсток і зябрових тичинок. Риба заковтує воду, яка потрапляє в глотку, а звідти через зяброві щілини, розташовані між зябровими дугами, — назовні. Зяброві тичинки розташовані з внутрішнього боку кожної зябрової дуги. Вони утворюють цідильний апарат, що перешкоджає виходу поживних частинок із глотки разом із водою. З іншого боку кожної дуги лежать червоні зяброві пелюстки, пронизані капілярами, де відбувається газообмін.

Кровоносна система замкнена. Є двокамерне серце, через яке тече венозна кров, одне коло кровообігу. По черевній аорті та черевній вені проходить венозна кров, а по спинній аорті — артеріальна.

Видільна система кісткових риб представлена стрічкоподібними нирками. Є сечоводи, які відкриваються назовні позаду анального та статевого отворів.

У риб добре розвинений головний мозок, що складається з п’яти відділів: довгастий мозок, мозочок, проміжний мозок та середній мозок, передній мозок; особливо добре розвинений мозочок, що відповідає за координацію рухів. Передній мозок здебільшого є нюховим аналізатором; він маленький і не має кори. Очі не мають повік, риби бачать на невелику відстань. Ніздрі ведуть у замкнений мішок, де містяться рецептори нюху. Смакові рецептори розташовані в ротовій порожнині, а також на всій поверхні тіла, так само як і рецептори дотику. Орган бічної лінії розташований з боків тулубної і хвостової частин тіла риби. Являє собою ряд отворів, що ведуть у заповнений слизом канал, у якому розташовані рецептори, що сприймають силу і напрям коливання води. У задній частині черепа риби розташоване внутрішнє вухо, не сполучене з зовнішнім середовищем.

Нерест — це певна послідовність безумовних рефлексів (інстинкт) та фізіологічних процесів у риб, спрямована на розмноження. Більшість риб нереститься в тих самих водоймах, у яких живе. Деякі риби для нересту мігрують з річок у море (річковий вугор) або з морів у річки (осетер, севрюга, лосось, кета, горбуша). Такий вид риб називаються прохідним. Кісткові риби — роздільностатеві тварини. Під час нересту самки виділяють ікринки, а самці поливають їх молочком, що містить сперматозоїди. Отже, у кісткових риб спостерігається зовнішнє запліднення. У заплідненій яйцеклітині відбувається подрібнення, у результаті чого виникає багатоклітинний зародок та прикріплений до нього жовтковий мішок із запасними речовинами. Через деякий час з ікринки виходить личинка. У неї є хорда і немає парних плавців. Потім личинка перетворюється на малька, який схожий на дорослу рибу, і поступово виростає.

Ряд Кистепері. У 1938 р. в Індійському океані, поблизу узбережжя Африки, був виловлений екземпляр невідомої доти риби завдовжки 150 см і масою 57 кг. Вона була названа латимерією. Другий екземпляр цієї риби був виловлений у 1952 р. Латимерія є нащадком викопних кистеперих риб, які жили у прісних водоймах в умовах нестачі кисню. Внаслідок цього у давніх кистеперих риб разом із зябрами утворилася легеня з виросту у кишечнику. Таким чином, у них було подвійне дихання.

Ряд Дводишні. У наш час відомо 6 видів. Поширені у прісних водоймах Австралії (рогозуб), Африки (протоптер), Південної Америки (лусковик). Мають одну чи дві легені, які забезпечують їм атмосферне дихання. Легеневе дихання допомагає дводишним рибам переносити пересихання водойм або нестачу кисню у воді.

Ряд Осетроподібні. Належать до кісткових риб, оскільки мають зяброві кришки та плавальний міхур, хоча мають хрящовий скелет. Тіла хребців відсутні: хорда зберігається все життя. Замість луски вздовж тіла йде 5 рядів кісткових конічних пластинок, між ними розкидані дрібніші кісткові пластинки. Більшість є прохідними рибами (осетер, севрюга, стерлядь, білуга тощо). Промислові риби дають чорну ікру та м’ясо, що має високу харчову цінність.

Ряд Лососеподібні. Мають тіло округлої форми. Характерною ознакою є наявність особливого жирового плавця, який розташований на спинному боці тіла перед хвостовим плавцем. У нього немає променів. Більшість видів лососеподібних — прохідні риби (сьомга, кета, горбуша), але ряд видів постійно живе у прісних водоймах (форель, омуль). Лососеподібні — промислові риби, яких цінують за високоякісне м’ясо і червону ікру.

Ряд Коропоподібні. Переважно річкові риби. Плавальний міхур у них з’єднаний з кишечником, у багатьох (сазан) є парні органи дотику поблизу рота — вусики. Зубів на щелепах немає або ж вони погано розвинені. Є глоткові зуби для подрібнення їжі. Живляться водною рослинністю та безхребетними тваринами. Цінні промислові риби — лящ, карась, плітка, сазан (дикий короп). Свійський короп — найпоширеніший в Україні вид, що вирощується в ставках господарств.

Ряд Оселедцеподібні. Мають сполучений із кишечником плавальний міхур, на щелепах розташовані дрібні зуби. Переважно морські види, що тримаються стаями та живляться планктонними тваринами. Це важливі промислові риби — різні види оселедців, тюльки, шпроти тощо.

ЦЕ ЦІКАВО

Нерідко назви риб вдало відображають особливості їхньої будови, забарвлення і поведінки. Деякі назви вказують на схожість форми тіла риби або окремих його частин з різними предметами: з робочими інструментами — молот-риба, риба-пилка, сокирка-риба, ніж-риба; з музичними інструментами: ліра-риба, гітара-риба, дудка-риба, труба-риба; з багатьма іншими предметами: ліхтар-риба, куля-риба, ключ-риба, меч-риба, шабля-риба, спис-риба, арбалет-риба. Особливості голови та її окремих органів відображено в таких назвах: великорот, довгорил, широкорот, трубкорот, лопатоніс, веслоніс, гостроніс, носач, лобань.

Тривалість життя риб різна: хамса, тюлька живуть 3-5 років, оселедці — 15-18, тріска — до 25, сом — 50-80, білуга — до 100 років.

Серед прісноводних та прохідних риб є велетні. Наприклад білуга, яка досягає 9 м завдовжки, її маса 1560 кг. Пігмеєм серед риб вважається бичок пандака з Філіппінських островів. Довжина його тіла менше 1 см. В Америці модниці не так давно носили у вухах кришталеві сережки, у яких плавали ці крихітні рибки.

Запитання для самоконтролю

1. Опишіть пристосованість риб до існування у водному середовищі.

2. Порівняйте особливості організації хрящових та кісткових риб.

3. Опишіть нервову систему та органи чуття риб.

4. Що являє собою бічна лінія?

5. Опишіть органи дихання риб.

6. Яку будова має плавальний міхур і яку роль він виконує?

7. Що таке нерест?

8. Які особливості розвитку властиві рибам?

9. Яка кров проходить через серце риб?

10. Які ряди кісткових риб ви знаєте?

Тестові завдання

Виберіть одну правильну відповідь.

1. Плавального міхура не має:

А) короп;

Б) акула;

В) тріска;

Г) оселедець.

2. Плавальний міхур:

A) забезпечує газообмін;

Б) бере участь у травленні;

B) бере участь у виділенні;

Г) змінює питому вагу тіла.

3. Хрящова риба:

А) щука;

Б) акула;

В) тріска;

Г) протоптер.

4. Органи слуху риб представлені:

A) середнім вухом;

Б) зовнішнім вухом;

B) внутрішнім вухом;

Г) органу слуху немає.

5. Рецептори бічної лінії у риб сприймають:

A) звук;

Б) смак;

B) дотик;

Г) рух води та його напрямок.

6. Риба, самиці якої відкладають яйця:

А) сом;

Б) кета;

В) сазан;

Г) акула.

7. Прохідна риба:

А) сом;

Б) окунь;

В) акула;

Г) лосось.

8. Риба, яка має легеневе дихання:

А) скат;

Б) акула;

В) протоптер;

Г) латимерія.

9. Людина штучно розводить:

А) коропа;

Б) тріску;

В) латимерію;

Г) краснопірку.

10. Прочитайте текст, виберіть варіант відповіді, де містяться слова, пропущені в цьому тексті.

Риби — (1) хребетні тварини. Тіло їх складається з (2), органи руху — (3). Дихають за допомогою (4). Мають (5) кровообігу та (6) серце.

А) 1— холоднокровні; 2 — голови, тулуба та хвоста; 3 — плавці; 4 — зябер; 5 — одне коло; 6 — двокамерне.

Б) 1 — холоднокровні; 2 — голови, тулуба та хвоста; 3 — плавці; 4 — легенів; 5 — одне коло; 6 — двокамерне.

В) 1 — холоднокровні; 2 — голови, шиї та тулуба; 3 — плавці; 4 — зябер; 5 — два кола; 6 — двокамерне.

Г) 1 — теплокровні; 2 — голови, тулуба та хвоста; 3 — плавці; 4 — зябер; 5 — одне коло; 6 — двокамерне.

Клас Земноводні, або Амфібії

До класу належать холоднокровні наземні або водні тварини, розмноження і розвиток яких відбувається у прісній воді. Перші земноводні виникли в девонському періоді палеозойської ери. Налічують понад 4000 видів цього класу, яких об’єднують у три ряди: безногі, хвостаті та безхвості.

Тіло земноводних складається з голови, тулуба, інколи хвоста та двох пар кінцівок, кожна з яких має 3 відділи і закінчується пальцями. Шкіра гола, багата на залози, що виділяють слиз. Виділення отруйних залоз деяких видів земноводних захищає їх від хижаків.

Скелет складається з черепа, скелета, тулуба і кінцівок. У хребті є шийний відділ (1 хребець), тулубовий (7 хребців), крижовий (1 хребець) та хвостовий відділи, або хвостова кісточка (уростиль). У безхвостих земноводних ребра відсутні, у хвостатих є лише зачатки ребер. Череп переважно хрящовий. Скелет кінцівок у земноводних складається зі скелета вільних кінцівок та скелета їхніх поясів. Передню кінцівку утворює плече (плечова кістка), передпліччя (ліктьова та променева кістки, що часто зростаються), кисть (кістки зап’ястка, п’ястка та фаланги пальців). Задню кінцівку утворює стегно (стегнова кістка), гомілка (велика та мала гомілкові кістки), стопа (кістки передплесна, плесна та фаланг пальців). Пояс передніх кінцівок (плечовий) складається з парних кісток: лопаток, воронячих кісток та ключиць. Пояс задніх кінцівок утворений трьома парними кістками: сідничними, клубовими та лобковими. Він приєднаний до крижового відділу хребта.

Травна система земноводних починається ротоглотковою порожниною, яка переходить у стравохід. До ротоглоткової порожнини відкриваються протоки слинних залоз, їх секрет не містить травних ферментів і слугує лише для зволоження їжі. На дні ротоглотки розташований язик, який виділяє клейку речовину, слугує для вловлювання здобичі і може викидатися з рота за допомогою спеціальних м’язів. Усі зуби однакові за формою й призначені лише для утримування здобичі. Через стравохід їжа потрапляє до шлунка. Кишечник поділяється на тонкий, товстий та пряму кишку, яка відкривається у клоаку — розширення задньої кишки, у яке впадають протоки нирок та статевих залоз.

Органи дихання земноводних різноманітні. У дорослому стані ці тварини дихають за допомогою легенів та через шкіру. Ніздрі, що мають спеціальні клапани, ведуть у носову порожнину, сполучену з глоткою, звідти повітря надходить до легень. Легені мішковидної форми, не мають перетинок. При вдиху амфібія опускає дно ротової порожнини, і повітря через ніздрі заповнює її. Потім дно ротової порожнини піднімається, і повітря заповнює легені. Клапани ніздрів при цьому перешкоджають виходу повітря. При видоху амфібія відкриває рот, і повітря виходить через нього з легень завдяки скороченню м’язів тулуба та еластичності легеневих стінок. Шкірне дихання забезпечує тривале перебування під водою. Суха шкіра не здатна пропускати гази, тому вона потребує постійного зволоження слизом.

Кровоносна система земноводних замкнена. У дорослих тварин трикамерне серце: два передсердя і шлуночок, у якому кров частково змішана. Мале коло кровообігу починається у правій частині шлуночка, звідки венозна кров надходить до легеневих та шкірних артерій і закінчується у лівому передсерді, куди надходить артеріальна кров через легеневу та шкірну вени. Велике коло кровообігу починається в лівій і середній частині шлуночка і закінчується у правому передсерді. По аорті змішана кров потрапляє до артерії, а звідти — до капілярів органів тулуба, де віддає кисень і стає венозною. По венах кров повертається до правого передсердя, звідти потрапляє до шлуночка, де змішується з артеріальною. Як і риби, земноводні належать до холоднокровних тварин, тобто температура їхнього тіла залежить від температури зовнішнього середовища.

Центральна нервова система у земноводних складається з тих самих відділів, що й у риб. Передній мозок добре розвинений. Складається з двох півкуль. Мозочок розвинений гірше, ніж у риб, тому що на суходолі земноводні рухаються досить одноманітно. Очі пристосовані до наземних умов: вони мають повіки, які захищають око від пересихання. Особливістю земноводних є здатність бачити тільки рухомі предмети. Земноводні мають середнє і внутрішнє вухо. До складу середнього вуха входять одна слухова кісточка та барабанна перетинка. Середнє вухо виконує функцію провідної системи. Воно заповнене повітрям. Орган рівноваги представлений трьома півколовими каналами, що сполучені з внутрішнім вухом.

Видільна система земноводних представлена парними стрічкоподібними нирками та видільними протоками, що відкриваються у клоаку. У земноводних є сечовий міхур.

Земноводні — роздільностатеві тварини. Для розмноження земноводні йдуть у прісні водойми. Там відбувається зовнішнє запліднення. Статеві органи парні. Сформовані ікринки під час розмноження по яйцепроводах пересуваються до клоаки, а з неї відкладаються назовні, де відбувається їхнє запліднення. З ікринки виходять личинки — пуголовки. Молодий пуголовок складається з голови, тулуба і хвоста, оточеного плавцем. Має одне коло кровообігу, двокамерне серце, бічну лінію, дихає за допомогою зовнішніх зябер. Рот відсутній; живиться запасами жовткового мішка. Згодом у пуголовка формуються легені, два кола кровообігу, виростають кінцівки, поступово вкорочується хвіст, зникають зябра та бічна лінія (див. рис. 10 Додатку).

Ряд Безногі. Безногі земноводні поширені лише у тропіках. Червоподібне тіло пристосоване до риючого способу життя. Кінцівки відсутні. Очі рудиментарні. Середнього вуха немає. Запліднення внутрішнє. Живуть у ґрунті, й тільки один вид (південноамериканський) — у прісних водоймах. Представники: кільчаста черв’яга, цейлонський рибозмій.

Ряд Хвостаті. Мають добре розвинений хвіст і відповідний хвостовий відділ хребта, що складається з багатьох хребців. Є ребра, проте вони не беруть участі в дихальних рухах. Під час розмноження у воді в них з’являється високий гребінь на спині, який збільшує поверхню тіла, що поліпшує дихання шкірою. Цей гребінь особливо розвинений у самців. Запліднення у більшості видів внутрішнє, трапляється яйцеживородіння. Деякі хвостаті земноводні не завершують метаморфоз і набувають здатності до розмноження на личинковій стадії. Це явище отримало назву неотенії. Представники: велетенська саламандра, плямиста саламандра, карпатський та альпійський тритони, протеї, сирени.

Ряд Безхвості. У представників повністю відсутні ребра, а хвостовий відділ хребта вкорочений. Хвостові хребці злились у хвостову кістку, із якою сполучені тазові кістки. Представники родини Жаби водяться здебільшого поблизу води, пересуваються стрибками за допомогою видовжених задніх ніг, між пальцями є плавальні перетинки. За допомогою довгого язика, здатного викидатись назовні, захоплюють комах та інших безхребетних, що рухаються. Представники: жаби, ропухи, кумки, квакші.

ЦЕ ЦІКАВО

Сучасні земноводні — невеликі тварини. Безногі завдовжки 6,5-10 см, хвостаті — 7-30 см. Найменша саламандра — карликова мексиканська саламандра завдовжки 4 см, а велетенська саламандра — понад 1,5 м. Карликова кубинська жаба завдовжки 1 см, жаба-голіаф — 40 см. Живородних серед земноводних дуже мало. Ті, хто турбується про своє потомство, відкладають невелику кількість яєць. Жаба-повитуха відкладає 100-150 яєць, а часникова ропуха — 1000-2300, в озерної жаби кількість яєць досягає 11000.

Тривалість життя, встановлена для видів, які можуть жити в неволі: трав'яні жаби живуть 16-18 років, квакші — 22 роки, гребінчасті тритони — 28-29 років.

Запитання для самоконтролю

1. Поясніть, чому земноводні зв’язані із водним середовищем.

2. Які особливості зовнішньої будови жаби пов’язані з її життям на суші?

3. Порівняйте будову скелета земноводних та риб.

4. Чому доросла жаба не задихається під водою?

5. Які особливості нервової системи та органів чуття земноводних пов’язані з життям на суші?

6. Опишіть кровоносну систему земноводних.

7. Які особливості зовнішньої і внутрішньої будови пуголовка зближують його з рибами?

8. У чому полягає подібність розмноження риб і земноводних?

9. Порівняйте хвостатих та безхвостих земноводних.

10. Чому земноводних відносять до холоднокровних тварин?

Тестові завдання

Виберіть одну правильну відповідь.

1. До ряду Хвостаті належить:

А) жаба;

Б) квакша;

В) ропуха;

Г) тритон.

2. Шкіра земноводних:

A) гола, є слизові залози;

Б) гола, немає слизових залоз;

B) вкрита війками, є слизові залози;

Г) вкрита роговими лусками, є слизові залози.

3. Кількість шийних хребців у скелеті земноводних:

А) два;

Б) три;

В) один;

Г) жодного.

4. Язик жаби слугує для:

A) жування;

Б) утворювання звуків;

B) розпізнавання запахів;

Г) вловлювання здобичі.

5. Серце пуголовка:

A) двокамерне;

Б) трикамерне;

B) чотирикамерне;

Г) серце відсутнє.

6. Дихальна система земноводних складається з:

A) сухої шкіри, однієї легені;

Б) вологої шкіри, однієї легені;

B) сухої шкіри, парних легенів;

Г) вологої шкіри, парних легенів.

7. Жаба належить до ряду:

А) Безногі;

Б) Лускаті;

В) Хвостаті;

Г) Безхвості.

8. Уростиль мають:

А) жаби;

Б) черв’яки;

В) тритони;

Г) саламандри.

9. Позначте послідовність таксономічних одиниць систематичного положення жаби ставкової.

A) Тип Хордові — клас Земноводні — ряд Безхвості — рід Жаба — вид Жаба ставкова;

Б) тип Хордові — ряд Безхвості — клас Земноводні — рід Жаба — вид Жаба ставкова;

B) тип Хордові — клас Земноводні — рід Жаба — ряд Безхвості — вид Жаба ставкова;

Г) клас Земноводні — тип Хордові — рід Жаба — ряд Безхвості — вид Жаба ставкова.

10. Прочитайте текст, виберіть варіант відповіді, де містяться слова, пропущені в цьому тексті.

У земноводних (1) серце: (2) передсердя і (3) шлуночок. У шлуночку кров (4). (5) кола кровообігу починаються у (6).

A) 1 — трикамерне; 2 — два, 3 — один; 4 — змішана; 5 — два кола; 6 — шлуночку;

Б) 1 — двокамерне; 2 — два; 3 — один; 4 — артеріальна; 5 — одне; 6 — шлуночку;

B) 1 — двокамерне; 2 — два; 3 — один; 4 — венозна; 5 — два; 6 — шлуночку;

Г) 1 — трикамерне; 2 — два; 3 — один; 4 — артеріальна; 5 — два; 6 — шлуночку.

Клас Плазуни, або Рептилії

Холоднокровні наземні хребетні тварини, інколи вторинноводні. Відомо близько 8000 існуючих видів, які поширені на всіх континентах, окрім Антарктиди.

Для плазунів характерні такі ускладнення організації:

— внутрішнє запліднення і розмноження на суходолі;

— яйця вкриті товстими оболонками, що перешкоджають висиханню, і мають значний запас жовтка для живлення зародка;

— товста зроговіла шкіра, позбавлена залоз, що запобігає втратам води через випаровування;

— легені мають систему перетинок, що збільшує їх внутрішню поверхню;

— ребра і грудина утворюють грудну клітку, і дихання відбувається завдяки скороченням міжреберних м’язів;

— шлуночок серця має неповну або повну (у крокодилів) перетинку, що перешкоджає змішуванню артеріальної та венозної крові;

— нирки вкорочені, розташовані поблизу тазового поясу;

— наявна кора великих півкуль головного мозку, що пов’язано з ускладненням поведінки.

Шкіра суха, не має залоз. Тіло плазунів складається з голови, шиї, тулуба, хвоста та двох пар кінцівок. Кінцівки розташовані по боках тулуба, внаслідок чого тіло начебто торкається субстрату. У деяких представників класу кінцівки відсутні або редуковані. У черепах розвивається зовнішній скелет — панцир. У хребті розрізняють шийний, попереково-грудний, крижовий та хвостовий відділи. Шийний відділ представлений кількома хребцями.

Зуби плазунів, як правило, недиференційовані, у слині є ферменти, в отруйних змій — ще й отрута.

Серце плазунів трикамерне, однак у шлуночку є неповна перетинка, що відокремлює артеріальну кров від венозної (у ряду Крокодили ця перетинка повна).

Дихають за допомогою легенів, які мають комірчасту будову, що збільшує поверхню газообміну. Дихальні шляхи: гортань, трахея, яка розгалужується на два бронхи, що заходять до легенів. Дихальні рухи здійснюються за допомогою грудної клітки.

У плазунів розвинені півкулі головного мозку, вкриті корою з сірої речовини, значно розвинений мозочок. Органи чуття плазунів відповідають наземному способу життя. Очі захищені трьома повіками: верхньою, нижньою та третьою повікою — мигальною перетинкою. Добре розвинені органи нюху, смаку, слуху, шкірно-м’язового відчуття. Органом дотику слугує язик, який може далеко висуватися з ротової порожнини. У гримучих змій перед очима на голові є заглиблення, здатне сприймати зміни температури на 0,02 °С з відстані до 15 см. У темряві цей орган допомагає зміям знаходити теплокровну здобич.

Нирки плазунів овальні (тазові нирки). Мають сечоводи, які відкриваються у клоаку.

Розмножуються на суходолі. Плазуни — роздільностатеві тварини. Запліднення внутрішнє, роль органа парування у самців виконують вирости стінки клоаки. Відкладають яйця, вкриті товстими оболонками та багаті запасними поживними речовинами (жовток). Зародок розвивається завдяки нагріванню сонячним промінням. Розвиток прямий.

У справжніх ящірок спостерігається явище аутотомїі: на місці відлому виростає новий хвіст, тобто відбувається регенерація.

У житті плазунів, як і в житті земноводних, можна відзначити сезонні явища: зимівля, період розмноження та літньої активності.

До класу Плазуни належать такі ряди: Гатерії, Лускаті, Черепахи та Крокодили.

Ряд Гатерії. У сучасній фауні відомий лише 1 вид — гатерія (Нова Зеландія). На черевному боці гатерія має маленькі кістки — залишки черевного панциру стегоцефалів. Будова тіла гатерії має примітивні ознаки організації, не властиві сучасним рептиліям.

Ряд Черепахи. Тулуб черепахи з усіх боків захищений кістковим панциром, вкритим роговими пластинками. У ньому є отвори для голови, кінцівок і хвоста, при небезпеці черепаха повністю ховається в панцир. Зубів немає; на щелепах гострі рогові пластинки. Луски в черепах немає. Суходольні черепахи живляться рослинами, водяні черепахи — тваринною їжею. Прісноводна болотяна черепаха поширена в Україні, має плавальні перетинки між пальцями. Морські черепахи, наприклад супова, досягають 2-3 м завдовжки, їх кінцівки перетворені на ласти. Самиці виповзають на узбережжя і відкладають яйця в пісок.

ЦЕ ЦІКАВО

На Атлантичному узбережжі Франції рибалки одного разу виловили черепаху віком близько 200 років. Вона мала масу 430 кг. На островах Тихого та Індійського океанів живуть слонові черепахи. Їх маса досягає 400 кг, а довжина тіла 1,5 м. Степові черепахи живуть до 115 років. З м'яса деяких видів черепах готують супи. Яйця черепах також їстівні.

Ряд Крокодили. Пристосовані до напівводного способу життя. Тіло видовжене, довгий хвіст, стиснутий із боків, слугує для плавання, але може використовуватись і для полювання: за його допомогою крокодили глушать здобич. Між пальцями задніх ніг є плавальні перетинки. Тіло крокодилів покрите роговими щитками. Будова легенів дозволяє тривалий час перебувати у воді. Очі та ніздрі виступають над поверхнею голови, що дає крокодилам можливість дихати атмосферним повітрям і спостерігати довкола, не виринаючи з води.

На суходіл крокодили виходять для відпочинку та розмноження.

Крокодили — хижаки, які живляться різноманітними тваринами. Деякі види можуть нападати на людину (нільський і гребінчастий крокодили). Людина вживає в їжу м’ясо та жир крокодилів.

Найбільшим серед крокодилів є нільський крокодил (тіло завдовжки до 8 м), який живе у водоймах тропічної Африки. Відомі також гавіал (до 6 м), китайський та місісіпський алігатори, американські каймани.

Ряд Лускаті. Тіло вкрите лускою з рогоподібної речовини, тому тварина при рості періодично линяє. Язик видовжений, слугує органом дотику, інколи (хамелеони) — для захоплення здобичі. Ящірки мають непрозорі рухомі повіки. Більшість з них (ящірка прудка) має добре розвинені кінцівки, у деяких (веретільниця) ноги редуковані. Найбільша ящірка — варан з острова Комодо (Індонезія) досягає довжини 3,5 м. Змії не мають кінцівок, повіки в них прозорі, зрослі. При линянні, на відміну від ящірок, змії скидають усю шкіру, немов панчоху. Змії заковтують здобич цілком. Зуби в них загнуті назад, служать для втримання жертви, а кістки нижньої щелепи рухомо з’єднані між собою зв’язками і здатні розходитись при заковтуванні здобичі. Удави спочатку душать здобич, обвиваючись навколо неї. Найбільший удав, що полює у воді, досягає в довжину 11 м. Це — анаконда, мешканець басейну Амазонки, яка полює на тварин під час водопою, інколи нападає на людей. В отруйних змій пара зубів верхньої щелепи дуже велика, у кожному зубі є канал. По цьому каналу при укусі в тіло здобичі потрапляє отрута.

В Україні найбільш поширені гадюка степова та звичайна. У пустелях і тропіках Азії поширені кобри. Королівська кобра з Індії досягає довжини 3 м. Це найбільша отруйна змія.

Винищуючи велику кількість шкідливих комах і гризунів, лускаті приносять користь. Зміїна отрута застосовується в медицині, для її добування змій утримують у спеціальних помешканнях — серпентаріях.

ЦЕ ЦІКАВО

Найменші за розміром хамелеони — карликові мадагаскарські хамелеони 2-3 см завдовжки. Найбільші ящірки — комодські варани 3,5 м завдовжки і масою 165 кг. Серед змій є рекордсмени: королівська кобра завдовжки 5,5 м, чорна мамба і тайпан — до 4 м, деякі удави досягають 10 м.

Тривалість життя плазунів досить добре вивчена: змії в тераріумах живуть 14-26 років, крокодили у неволі — 50-85 років, великі варани — 50-70 років.

У всьому світі близько 2200 видів змій, і лише 270 з них — отруйні. Проте в деяких місцях живе стільки представників двох-трьох отруйних видів, що перебування людини в лісі або пустелі стає дуже небезпечним. Отруйні і неотруйні змії водяться на земній кулі майже всюди. Змій немає на Азорських островах, у Гренландії, на островах Кріт, Мальта і на деяких островах Океанії. Причина цього — ізольованість островів.

Мамба — жахлива змія Африки. Ні кобр, ні гадюк не бояться тут так, як цих тонкотілих деревних змій. Були випадки, коли люди вмирали через 20-30 хв після укусу. Звичайні отруйні змії повзають зі швидкістю приблизно 1 км/год. А у мамби просто надзвичайна для змії швидкість пересування по землі — 11,3 км/год. У гілках мамба ще стрімкіша.

Запитання для самоконтролю

1. Опишіть ускладнення будови плазунів порівняно з земноводними.

2. Опишіть річний цикл життя плазунів у помірному кліматі.

3. Які особливості зовнішньої будови плазунів зумовлені середовищем їх життя?

4. У чому полягає ускладнення будови кровоносної та дихальної систем плазунів порівняно з земноводними?

5. Порівняйте будову та функції органів чуття плазунів і земноводних.

6. Чим відрізняється кровоносна система крокодилів від кровоносної системи інших плазунів?

7. Назвіть ознаки, за якими змії відрізняються від ящірок.

8. Порівняйте способи розмноження ящірки і жаби.

9. Чому плазуни активні тільки в теплу погоду?

10. Назвіть види плазунів, які трапляються у вашій місцевості.

Тестові завдання

Виберіть одну правильну відповідь

1. Слина ротової порожнини плазунів слугує для:

A) захисту;

Б) травлення;

B) зволоження їжі;

Г) розпізнавання смаку.

2. Очі плазунів захищає така кількість повік:

А) одна;

Б) дві;

В) три;

Г) повік немає.

3. Кровоносна система плазунів має:

A) двокамерне серце, одне коло кровообігу;

Б) чотирикамерне серце, два кола кровообігу;

B) трикамерне серце, у шлуночку кров змішана, два кола кровообігу;

Г) трикамерне серце, у шлуночку неповна перетинка, два кола кровообігу.

4. Правильний опис розмноження та розвитку плазунів:

A) запліднення зовнішнє, розвиток непрямий, у воді;

Б) запліднення внутрішнє, розвиток прямий, у яйці;

B) запліднення внутрішнє, розвиток непрямий, у воді;

Г) запліднення внутрішнє, розвиток непрямий, у яйці.

5. До ряду Лускаті належить:

A) гекон;

Б) кайман;

B) алігатор;

Г) черепаха.

Клас Птахи

Нині налічується понад 8500 видів птахів. Перші птахи з’явилися в юрському періоді мезозойської ери.

Птахи — вкриті пір’ям теплокровні хордові. Передні кінцівки видозмінені в крила.

Тіло птахів можна поділити на голову, тулуб та кінцівки. На голові містяться очі з рухомими повіками, ніздрі та слухові отвори. Попереду голова закінчується дзьобом, який складається з верхньої частини — наддзьобка, та нижньої — піддзьобка, вкритих роговими пластинками. Шия птахів рухлива, завдяки чому птах може повертати голову на 180° і більше. Тулуб птахів обтічний. Нижня частина задніх кінцівок (цівка) та їх пальці вкриті роговими лусками. Мають від двох до чотирьох пальців.

Тіло птахів покрите шкірою. Є єдина куприкова залоза поблизу хвоста, яка виділяє жир для змащення шкіри. Вона найкраще розвинена у водоплавних птахів, у птахів посушливих місцевостей може бути відсутня (у дрохви). Від епідермісу походять рогові утвори — лусочки та пір’я. Пір’я поділяється на контурне і пухове; багато видів птахів мають також пух. Контурні пера складаються з поздовжнього осьового опорного утвору — стрижня, від якого під кутом відходять паралельні одна одній пружні ниткоподібні борідки першого порядку. На них містяться борідки другого порядку. Останні мають невеликі гачечки, якими скріплюються між собою. Таким чином, усі борідки утворюють єдину пластину — опахало. Основна частина стрижня занурена у дерму, позбавлена борідок, називається очином. Контурні пера поділяються на кілька видів. Покривні пера оточують тіло і надають йому обтічної форми, зменшують опір повітря при польоті. Рульові пера хвоста служать для управління напрямком польоту. Махові пера формують крило. Їх функція — створення підіймальної сили. Пухові пера не мають борідок другого порядку. Пух являє собою колодочку з борідками на вершині. Пухові пера та пух розташовані під контурним пір’ям і зберігають тепло завдяки створенню прошарку повітря.

Скелет птахів поділяється на скелет голови (череп), тулуба (хребет, грудна клітка), кінцівок та їхніх поясів. Череп птахів суцільний, лише нижня щелепа рухлива. Хребет складається з шийного, грудного, поперекового, крижового та хвостового відділів. Усі хребці, крім шийних, зрощені; грудні — з утворенням спинної кістки. На грудині є виріст — кіль, до нього приєднуються грудні м’язи, які опускають крило (у страусоподібних відсутній). Ключиці зрослись у вилочку, до неї приєднуються підключичні м’язи, які піднімають крило. Трубчасті кістки всередині заповнені повітрям, що зменшує масу тіла. Ребра складаються з двох частин, з’єднаних хрящем.

Пояс передніх кінцівок формується з трьох парних кісток (ключиць, лопаток, воронячих кісток). Скелет крила складається із трьох відділів: плечового, передпліччя та кисті. Плече включає плечову кістку, а передпліччя — ліктьову та променеву. У птахів видозмінюється кисть: частина кісток кисті зростається, а із пальців зберігаються тільки три. Пояс задніх кінцівок птахів відзначається міцністю. Тазові кістки зрощені зі складним крижем. Скелет задньої кінцівки складається з трьох відділів: стегна, гомілки та стопи. Стегно представлене стегновою, а гомілка — великою та малою гомілковими кістками, мала гомілкова кістка недорозвинена і зрощена з великою. Більшість кісток стопи зростається і утворює цівку. У більшості птахів задні кінцівки мають 3-4 пальці, у страусів — 2. У птахів добре розвинена мускулатура, пов’язана з польотом. Великі грудні' м’язи, що відповідають за опускання крил, за своєю масою дорівнюють решті мускулатури.

Травна система починається дзьобом. Зубів у птахів немає, тому подрібнювати їжу вони можуть дзьобом. Більшість птахів проковтує свою їжу цілою. У ротовій порожнині міститься язик, до неї відкриваються протоки слинних залоз. Слина не тільки змочує їжу і сприяє її проходженню до стравоходу, але й бере участь у травленні, оскільки містить деякі травні ферменти. У стравоході є характерне для птахів розширення — воло. У волі їжа деякий час затримується і розмочується. Із вола їжа потрапляє по нижній частині стравоходу до шлунка. Шлунок птахів складається з двох відділів. Спочатку їжа надходить до залозистого шлунка. У ньому до їжі додається шлунковий сік, який забезпечує подальше її перетравлення. Із залозистого шлунка їжа потрапляє до м’язового шлунка. Він має товсті м’язові стінки, а його поверхня вкрита зроговілою шорсткою плівкою. Тут їжа перетирається до кашоподібного стану. Це прискорює її перетравлення. Усмоктування поживних речовин відбувається в кишечнику. Кишечник закінчується клоакою. У птахів є печінка та підшлункова залоза, які з’єднані протоками з кишечником. Екскременти у кишечнику птахів не накопичуються, що зменшує масу птаха.

Особливості будови та функцій дихальної системи птахів пов’язані з їхньою пристосованістю до польоту. Повітря потрапляє через ніздрі у верхню гортань, з неї — у трахею. У місці розгалуження трахеї на два бронхи розташована нижня гортань з голосовими зв’язками. Бронхи входять у легені і розгалужуються, на кінцях розгалужень в межах легенів розташовані легеневі міхурці, стінки яких багаті на капіляри. Головні розгалуження бронхів проходять крізь легені і поза ними впадають у тонкостінні повітряні мішки, які розташовані між внутрішніми органами і навіть у порожнинах трубчастих кісток. Об’єм повітряних мішків у 10 разів перевищує об’єм легенів. Газообмін у повітряних мішках не відбувається їх головна функція — забезпечення подвійного дихання. У стані спокою дихання відбувається завдяки скороченням міжреберних м’язів. При вдиху ребра розходяться, об’єм легень збільшується, повітря проходить у легеневі міхурці, де й відбувається газообмін. При видиху ребра сходяться, і повітря виходить з легень. Повітряні мішки в цьому випадку участі в диханні не беруть. Під час польоту при підніманні крил відбувається вдих, повітряні мішки розширюються, і повітря надходить у них через легені, де частина кисню переходить у кров. При опусканні крил відбувається видих, повітря з мішків знову проходить через легені, і знову відбувається газообмін. У цьому полягає сутність подвійного дихання птахів у польоті. Подвійне дихання сприяє окисненню органічних речовин у кількості, необхідній для виконання інтенсивної роботи.

Серце у птахів чотирикамерне, поділене суцільною подовженою перегородкою, завдяки чому артеріальна кров не змішується із венозною. Це забезпечує птахам інтенсивний обмін речовин. Температура тіла у птахів дорівнює в середньому 42 °С.

У птахів збільшується у порівнянні з плазунами об’єм головного мозку, у першу чергу півкуль переднього мозку. Мозочок добре розвинений, оскільки складні рухи під час польоту потребують досконалої координації. Органи чуття розвинені добре, особливо органи зору, слуху, рівноваги.

Видільна система птахів складається з нирок та сечоводів. Сечовій міхур відсутній: сечоводи відкриваються у клоаку. Продукти виділення відразу виводяться назовні (див. рис. 11 Додатку).

Птахи — роздільностатеві організми. У самців парні сім’яники та сім’япроводи. Статеві продукти самців виводяться у клоаку. Запліднення у птахів внутрішнє: статеві клітини передаються з клоаки самця до клоаки самиці. Статева система самиці складається з непарного яєчника та одного яйцепроводу, який відкривається в клоаку. У період розмноження яєчник продукує яйцеклітини, забезпечені великою кількістю жовтка. Запліднення відбувається у верхній частині яйцепроводу, після чого формується яйце: яйцеклітина вкривається яйцевими оболонками.

Шлюбна поведінка, спів самців спонукають самицю до спарювання, яке проходить у короткий термін. Після утворення пари самець не припиняє співати. Спів завершується із закінченням періоду розмноження. Після спарювання птахи розпочинають влаштовувати гнізда, що відрізняються за формою, розмірами та місцем улаштування у різних видів птахів. Не влаштовують своїх гнізд зозуля, кайри, пінгвіни. У гніздо птахи відкладають яйця. Великі птахи відкладають 1-2 яйця (чорний гриф, беркут), дрібні птахи — більшу кількість: 14-26 яєць. Розрізняють забарвлені та незабарвлені яйця. Якщо яйця відкладаються в закрите гніздо, вони незабарвлені. У птахів, які гніздяться у відкритих місцях, яйця мають маскувальне забарвлення. Відкладені яйця містять зародок, який має вигляд диска, що лежить на поверхні жовтка. Під шкаралупою на тупому кінці яйця міститься повітряна камера із запасом повітря для зародка. Шкаралупа надає певної форми яйцю та захищає його від механічних ушкоджень. Для нормального розвитку пташеняти необхідно обігрівати кладку яєць. Це роблять дорослі птахи. Сміттєві кури, що поширені в Австралії та Новій Гвінеї, не насиджують яйця. Самці згрібають великі купи рослинного сміття на землі, куди самиці відкладають яйця. Розвиток яєць відбувається завдяки теплу, що виділяється в результаті гниття, та нагріванню куп сонцем.

За типом розвитку пташенята бувають виводкові та нагніздні. Виводкові пташенята вилуплюються з яйця зрячими, можуть самостійно пересуватись і живитись. Мати чи батько спочатку водять за собою пташенят, навчають їх розрізняти їстівні предмети, ховатись від ворогів тощо і при зниженні температури зігрівають їх своїм тілом. До виводкових належать представники куроподібних, гусеподібних, журавлів, страусів, дрохв. Нагніздні пташенята вилуплюються голими, сліпими, не здатні самі добувати їжу. Їх вигодовують та навчають літати батьки. До нагніздних належать представники горобиних, дятлів, голубів, денних хижих птахів, сов, лелекоподібних. У пінгвінів пташенята мають риси обох типів. Вони вилуплюються зрячими і вкриті пухом, однак ще не вміють плавати, і їх годують батьки.

Усіх птахів залежно від їхнього реагування на зміни пір року поділяють на три основні групи: осілі, кочові та перелітні. Осілі птахи живуть цілий рік в одних і тих самих місцях. Це переважно більшість тропічних птахів (страуси, папуги тощо), пінгвіни, а з птахів помірних широт — горобці, синиці, повзики, сойки. Більшість із них створюють запаси їжі на зиму, збираючи її в тріщинах кори дерев, дуплах. Кочові птахи невеликими зграями з настанням зимових холодів відкочовують на невеликі відстані в пошуках їжі. Це граки, снігурі та інші. Перелітні птахи покидають райони гніздування у зв’язку зі скороченням тривалості світлового дня перелітають зграями на великі відстані в теплі краї, багаті на їжу. Одні з них перелітають у кінці літа, як тільки молодь навчиться літати (ластівки, солов’ї, іволги, щури та інші), інші — пізно восени, коли замерзнуть водойми (качки, лебеді, дикі гуси, журавлі, лелеки та інші). У перелітних птахів річний цикл складається з таких періодів: весняний переліт — гніздування — осінній переліт — зимівля.

Існує три надряди птахів.

Надряд Безкілеві птахи.

Об’єднує страусів та ківі. Страуси — це кілька рядів нелітаючих птахів, крила в них недорозвинені, грудина позбавлена кілю. У них довга шия й міцні ноги: можуть розвивати швидкість до 70 км/год. Вони водяться в тропічних пустелях та степах. Один з найбільших сучасних птахів — африканський страус, що сягає 2 м заввишки. У нього на ногах лише два мозолисті пальці. Австралійський ему та південноамериканський нанду менші за розмірами і мають на ногах по 3 пальці. Усі страуси живляться як тваринною, так і рослинною їжею. У них немає куприкової залози. Це виводкові птахи, причому пташенят виховує самець.

Ківі — птахи, що пристосувалися до життя у густому підліску вологих лісів. Це нічні птахи з добре розвинутим нюхом. Дорослі особини сягають 0,5 м заввишки, а маса їхнього тіла складає до 3,5 кг. Живляться ківі безхребетними, яких знаходять у підстилці та у верхньому шарі ґрунту. Поширені у Новій Зеландії. Їх занесено до Міжнародної Червоної книги.

Надряд Пінгвіни. Це водоплавні птахи, нездатні до польоту. Крила в них перетворилися на ласти, між пальцями ніг є плавальні перетинки. Дзьоб довгий і міцний. Більшу частину життя проводять у морях, де плавають і пірнають. Живляться рибою, молюсками та різними планктонними ракоподібними. На суходолі виходять лише під час розмноження, спираючись на хвіст та тримаючи тіло у вертикальному положенні. Населяють береги континентів південної півкулі: більша частина видів (імператорський пінгвін — висота до 1,65 м) водяться в Антарктиді. Є види, що живуть на берегах Південної Америки, півдня Африки, Австралії, а один вид — у тропіках (острови Галапагос). Відкладають яйця в ямки або насиджують єдине яйце, тримаючи його під черевом на перетинках лап.

Надряд Кілегруді птахи.

Ряд Куроподібні. Виводкові птахи з міцними чотирипалими ногами, досить великим дзьобом, крила заокруглені. Переважно рослиноїдні, однак можуть споживати червів, комах тощо. До них належать сміттєві кури — мешканці Австралії та прилеглих до неї островів. У наших лісах водяться рябчики, тетереви, глухарі, у чагарникових заростях — куріпки та фазани. До свійських птахів з цієї родини належать індики, цесарки, свійські кури. Останні виведені від диких банківських курей Південно-Східної Азії. Курячі наших країв — осілі, деякі кочові; перелітних видів серед них немає.

Ряд Гусеподібні. Виводкові водоплавні птахи. На ногах чотири пальці, між ними плавальні перетинки. Ноги розташовані в задній частині тулуба, що сприяє плаванню. На суші ці птахи пересуваються вельми незграбно. Куприкова залоза розвинена добре. Пір’я має особливу будову: борідки контурних і пухових пер переплітаються і створюють суцільну поверхню, яка не намокає. Під поверхневим шаром пір’я міститься багато повітряних бульбашок, які перешкоджають охолодженню тіла в холодній воді. По краях дзьоба розташовані ряди рогових поперечних пластинок. Занурюючи голову у воду, гусеподібні проціджують воду або мул через пластинки і заковтують дрібних безхребетних, водні рослини тощо. Деякі (гуси) живляться також наземними трав’янистими рослинами. До ряду належать різноманітні гуси, качки, лебеді. Усі вони перелітні птахи. Людина одомашнила деякі види гусеподібних (свійська качка, хатня гуска тощо).

Ряд Соколоподібні. Нагніздні птахи з сильними чотирипалими ногами, великим гачкуватим дзьобом; ведуть денний спосіб життя і живляться винятково тваринною їжею. Значну частину життя проводять у польоті, можуть годинами ширяти в повітрі. З органів чуття в них найкраще розвинений зір. Соколи та орли нападають на живу здобич. Птахів вони вбивають під час польоту, різних ссавців (переважно гризунів чи зайців) — на поверхні землі. Дрібні соколи живляться в основному комахами; грифи, сипи, стерв’ятники — трупами тварин, виконуючи роль санітарів.

Ряд Совоподібні. Нагніздні хижі птахи, що ведуть нічний спосіб життя, а вдень ховаються в безпечних місцях. У них дуже добре розвинений зір та слух: у деяких є вушні раковини з пір’я. Оперення в них дуже пухке, літають вони безшумно. Живляться в основному гризунами, рідше — птахами. До цього ряду належать сичі, сіра сова, пугач, невеликі за розмірами сипухи.

Ряд Горобцеподібні. Невеликі або середніх розмірів нагніздні птахи, що мають дуже розвинений голосовий апарат у нижній гортані, тому самці переважно здатні до співу. Більшість співучих птахів (горобці, ластівки, снігурі, жайворонки тощо) живляться комахами, в тому числі й шкідливими. Якщо дорослі споживають насіння рослин, то пташенят вигодовують комахами. Великі за розмірами представники родини воронових живляться як рослинною, так і тваринною їжею, включаючи трупи (ворона, галка, грак), або є переважно хижаками (крук).

ЦЕ ЦІКАВО

За розміром і забарвленням птахи надзвичайно різноманітні. Серед них є карлики, наприклад колібрі (маса від 1,6 до 20 г), нектарниця (маса 4 г), дятловий папужка (маса — 13 г). До велетнів можна віднести нанду (маса 25-50 кг), лебедя (до 14 кг).

Тривалість життя встановлена: стрижі у неволі жили 7 років, золоті фазани — до 20, яструби — до 25, фламінго та голуби — до 30 років, орли — до 50, ворони — до 60, папуги — до 120 років.

У лебедя 25 тисяч пір'їн! Тільки п'ята частина з них росте на тілі, інші — на голові й шиї. У дикої качки пір'їн значно менше. А в голуба їх усього 2600.

Гніздо африканського страуса — це просто заглиблення в сухому піску. Сюди самка й відкладає яйця. В Асканії-Новій зважили 440 яєць. Маса найменшого — 645 г, найбільшого — 2003 г. Отже, середня маса 1413 г. За один сезон самка страуса може знести як максимум 68 яєць (яйцекладка починається в них у кінці березня і триває до початку грудня).

Середня маса курячого яйця — 50 г, а кури-несучки дають за рік 300 й більше яєць.

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть ознаки пристосованості птахів до польоту.

2. У яких середовищах живуть птахи?

3. Чим укрите тіло птаха?

4. Яку функцію виконує кіль у птахів?

5. Опишіть механізм подвійного дихання у птахів.

6. Завдяки чому птахам властива теплокровність?

7. Які особливості розмноження птахів?

8. Опишіть типи розвитку пташенят.

9. Порівняйте кровоносну систему птахів та плазунів.

10. Чим зумовлені сезонні перельоти птахів?

Тестові завдання

Виберіть одну правильну відповідь

1. Птахи, що не мають кіля:

А) гуси;

Б) дрохви;

В) страуси;

Г) пінгвіни.

2. Цівка — це:

A) зрослі кістки стопи;

Б) зрослі кістки гомілки;

B) зрослі фаланги пальців;

Г) зрослі кістки стопи і гомілки.

3. Шлунок птахів складається з відділів:

A) двох м’язових;

Б) двох залозистих;

B) м’язового і залозистого;

Г) м’язового або залозистого.

4. Клас хордових, якому властиве подвійне дихання:

А) Птахи;

Б) Ссавці;

В) Плазуни;

Г) Земноводні.

5. Кровоносна система птахів має:

A) одне коло кровообігу та двокамерне серце;

Б) два кола кровообігу та трикамерне серце;

B) одне коло кровообігу та трикамерне серце;

Г) два кола кровообігу та чотирикамерне серце.

6. Орган, відсутній у птахів:

А) нирки;

Б) клоака;

В) печінка;

Г) сечовий міхур.

7. До нагніздних птахів належить:

А) дрохва;

Б) лелека;

В) лебідь;

Г) журавель.

8. Статеві системи у птахів мають:

A) один сім’яник, один яєчник;

Б) один сім’яник, два яєчника;

B) два сім’яника, один яєчник;

Г) два сім’яника, два яєчника.

9. Позначте систематичне положення королівського пінгвіна.

A) Тип Хордові — клас Птахи — ряд Пінгвіни — рід Пінгвін — вид Пінгвін королівський;

Б) тип Хордові — клас Ссавці — ряд Пінгвіни — рід Пінгвін — вид Пінгвін королівський;

B) тип Хордові — ряд Пінгвіни — клас Птахи — рід Пінгвін — вид Пінгвін королівський;

Г) клас Птахи — тип Хордові — ряд Пінгвіни — рід Пінгвін — вид Пінгвін королівський.

10. Визначте послідовність етапів ускладнення кровоносної системи хордових.

A) Чотирикамерне серце теплокровних;

Б) одне коло кровообігу ланцетника, серця немає;

B) трикамерне серце земноводних, кров у шлуночку змішана;

Г) трикамерне серце плазунів, виникає неповна перетинка вздовж шлуночка;

Д) одне коло кровообігу риб, двокамерне серце.

1
2
3
4
5

Клас Ссавці, або Звірі

Найбільш високоорганізовані хребетні тварини. Налічується близько 5000 видів. Перші ссавці з’явилися приблизно 150 млн років тому. Предками їх були давні палеозойські рептилії. Поширені по всій Землі, їх немає тільки на Антарктичному континенті.

Характерні ознаки класу:

1) живородіння (за винятком першозвірів);

2) вигодування малят молоком (продуктом виділення молочних залоз, які виникли з потових);

3) тіло вкрите волоссям або шерстю, яка утворена рогоподібною речовиною;

4) теплокровність, добре розвинена здатність до терморегуляції;

5) серце чотирикамерне, дихають легенями;

6) кількість шийних хребців дорівнює семи;

7) порожнина тіла розділена посмугованим м’язом — діафрагмою на дві частини: грудну і черевну;

8) зуби диференційовані на різці, ікла та кутні;

9) кінцівки спрямовані вертикально вниз, тулуб піднятий над субстратом;

10) головний мозок добре розвинений, сіра речовина переднього мозку, яка утворює кору, вкрита численними борознами.

Зовнішня будова ссавців залежить від умов існування. У водяних ссавців форма тіла обтічна — рибоподібна, кінцівки перетворилися на ласти. Рукокрилі здатні до польоту. У них передні кінцівки перетворилися на своєрідні крила. У тварин, що живуть під землею, недорозвинені органи зору і добре розвинені передні кінцівки.

У тілі тварин цього класу розрізняють голову, шию, тулуб, хвіст, передні та задні кінцівки. Очі ссавців захищені двома повіками. Орган слуху має зовнішній слуховий прохід, у більшості видів ссавців є вушна раковина.

У шкірі ссавців містяться добре розвинені потові й сальні залози та їх похідні — молочні й пахучі залози. Потові залози виконують видільну та терморегуляторну функції. Сальні залози виділяють секрет, який змащує волосся та шкіру ссавців, запобігає їхньому намоканню. Молочні залози являють собою видозміну потових, їх протоки відкриваються на сосках. Секрет цих залоз призначений для вигодовування малят. Зовнішній шар шкіри ссавців (епідерміс) зроговілий, його похідними є: шерсть, кігті, нігті, копита, роги (крім рогів оленів і лосів, які складаються з кісткової речовини), голки (їжак, єхидна), китовий вус, луски (на хвості пацюка). У деяких тварин (у собак, котів, зайців, мишей) на певних ділянках тіла (голові, шиї тощо) виростають окремі довгі жорсткі волосини — вібриси, або чутливі волосини, що виконують функцію органів дотику. Під шкірою багатьох ссавців утворюється підшкірний прошарок жиру. Жир забезпечує збереження тепла, наприклад, у китів, що здатні жити у холодних водах, хоча не мають волосяного покриву. Крім того, жир є джерелом поживних речовин.

Для черепа ссавців характерне збільшення відносних розмірів мозкової частини, що пов’язано з більшими розмірами головного мозку. Хребет ссавців диференційований на шийний, грудний, поперековий, крижовий та хвостовий відділи. Шийний відділ хребта у всіх ссавців утворюється з 7 хребців, грудний — з 12-15 хребців. Від грудних хребців відходять ребра, частина з них сполучається з грудиною, утворюючи грудну клітку. Скелет поясу передніх кінцівок ссавців складається з парних кісток — ключиць та лопаток, до них приростають рудиментарні воронячі кістки. Пояс задніх кінцівок утворюється із парних кісток: клубової, сідничної та лобкової. Скелет передніх та задніх кінцівок у ссавців такий самий, як у плазунів.

Травна система ссавців складніша, ніж травна система інших хребетних тварин. У ротовій порожнині їжа зазнає механічної обробки, а також впливу ферментів слини. Механічна обробка їжі здійснюється за допомогою зубів, які у ссавців диференційовані на різці, ікла та кутні зуби. Із ротової порожнини їжа надходить через стравохід до шлунка, де відбувається перетравлювання під дією шлункового соку. У більшості ссавців шлунок однокамерний. У травоїдних тварин (корова, олень, верблюд) він чотирикамерний. Зі шлунка їжа надходить до кишечнику, який складається з трьох відділів: тонкого, товстого кишечнику та прямої кишки. У передню частину тонкого кишечнику впадають протоки травних залоз: підшлункової та печінки. Ця частина кишечнику називається дванадцятипалою кишкою. У тонкому кишечнику закінчується перетравлювання їжі та відбувається її всмоктування, рештки потрапляють до товстого кишечнику, де всмоктується вода, і далі до прямої кишки. У ній формуються калові маси, які через анальний отвір виводяться назовні.

Дихальна система ссавців складається з дихальних шляхів та легенів.

Кровоносна система ссавців замкнена. У ссавців чотирикамерне серце, від якого беруть початок мале та велике коло кровообігу. Артеріальна та венозна кров не змішуються.

Нервова система ссавців за своєю будовою подібна до нервової системи плазунів і птахів. Але головний мозок значно більший за об’ємом. Добре розвинена сіра речовина переднього мозку (кора півкуль). У більшості ссавців кора переднього мозку вкрита борознами, або звивинами, які збільшують його поверхню. Ссавці мають розвинені нюх, слух, зір. Кажани навіть пристосувалися до вловлювання відбитих ультразвукових сигналів, які самі й видають (ехолокація). Органи слуху ссавців мають свою особливість: у середньому вусі є три слухові кісточки (стремінце, молоточок та коваделко). Органи рівноваги ссавців розвинуті досить добре і представлені, як і в інших хребетних, трьома півколовими каналами, поєднаними з внутрішнім вухом. Органами дотику у ссавців є довгі чутливі волосини — вібріси — та чутливі клітини в шкірі тварин.

Видільна система складається з парних тазових нирок, сечоводів, сечового міхура та сечівника. Нирки відфільтровують із крові, яка проходить через ці органи, всі непотрібні організму речовини і разом із надлишком води виводять назовні.

Статева система ссавців представлена парними залозами (сім’яниками — у самців, яєчниками — у самок) та статевими протоками. Запліднення внутрішнє. У ссавців розвинені парувальні (копулятивні) органи.

За особливостями розмноження та розвитку ссавці поділяються на три групи: яйцекладні, сумчасті та плацентарні. Під час ембріонального розвитку більшості ссавців у матці самки формується плацента, або дитяче місце — орган, через який між організмом матері та зародком здійснюється обмін речовин та газообмін. У плаценті кровоносні судини матері та ембріону переплітаються, і між ними встановлюється зв’язок. Плацента відсутня лише у представників яйцекладних, у сумчастих є зачатки плаценти.

Ряд Однопрохідні, або Першозвірі. Зберегли деякі ознаки, що вказують на походження ссавців від плазунів: наявність клоаки; розмноження за допомогою яєць. Наявність молочних залоз, хоча і без сосків, і волосяного (або голчатого у єхидни) покриву, а також теплокровність свідчать про належність цих тварин до ссавців. Мешкають в Австралії та Новій Гвінеї, Тасманії. Качкодзьоб вкритий шерстю, між пальцями має плавальні перетинки. Живе в норах на берегах водойм, добре плаває і пірнає, живиться водними безхребетними. Яйця відкладає в норах, де їх насиджує. Єхидна живе в чагарникових заростях. Вкрита голками. На ногах є довгі кігті, якими вона розкопує мурашники, термітники, живлячись їх мешканцями, перекидає каміння і поїдає черв’яків та личинок комах тощо. Виношує яйця в спеціальній черевній шкірястій сумці.

Ряд Сумчасті. Різноманітні за способом життя і будовою тіла тварини, яких об’єднує слабкий розвиток плаценти. Дитинчата народжуються дуже малими, сліпими, безпорадними, заповзають у шкірясту сумку на череві матері, де прикріпляються до соска. Спеціальні м’язи матері впорскують малятам молоко в рот. В Австралії водяться кенгуру, сумчастий ведмідь (коала), сум часті миші, сумчасті білки, сумчасті бабаки (вомбат), сумчасті кроти, сумчасті вовки тощо. На американському континенті, переважно в Південній Америці, ведуть деревний спосіб життя опосуми, з вигляду схожі на пацюків.

Ряд Комахоїдні. Найпримітивніші плацентарні ссавці. Великі півкулі головного мозку не мають звивин, зуби майже однакові за формою. Живляться комахами. Очі розвинені погано внаслідок нічного (землерийки, їжаки) або риючого (кроти) способу життя. Передній відділ голови утворює довгий рухливий хоботок із чутливими волосинками.

Ряд Рукокрилі. Пристосовані до польоту. Передні їх кінцівки перетворились на крила: між видовженою кистю та пальцями утворилась м’яка шкіряста перетинка, яка вздовж тулуба йде до задніх кінцівок та хвоста. Грудина з добре розвиненим кілем. На Україні мешкає багато видів кажанів. Вони активні вночі, живляться літаючими комахами. В просторі орієнтуються за допомогою ехолокації: кажани генерують гортанню ультразвукові сигнали, які відбиваються від предметів та вловлюються дуже великими вушними раковинами. Узимку одні види впадають у сплячку в печерах, інші відлітають у теплі краї. У тропіках водяться крилани (летючий собака), які живляться плодами дерев, вампіри, що живляться кров’ю ссавців, висмоктуючи її в сплячих тварин і людей, та летючі миші — рибалки, які захоплюють рибу, що підпливає до поверхні води, пазурами на задніх кінцівках.

Ряд Гризуни. Переважно дрібні або середні за розмірами ссавці. Ікла відсутні, в кожній щелепі є пара різців: вони не мають коренів, ростуть протягом усього життя й самозаточуються завдяки дуже міцній емалі переднього краю зубів. Мишоподібні гризуни (полівки, миші, пацюки) шкодять рослинництву, деякі з них, що мешкають у житлах людини (хатня миша, пацюк), є джерелом небезпечних захворювань (чуми, туляремії тощо). Хутрові звірі — білка, ондатра, нутрія, бобер.

Ряд Китоподібні. У ссавців, що мешкають у водоймах, переважно морських, передні кінцівки перетворені на ласти, задніх немає, є рудимент тазового поясу. Хвіст складається з товстої шкіри, м’язів і жиру, в ньому немає хребців і розташований він горизонтально. Вушної раковини немає. Товстий підшкірний шар жиру захищає тварину від переохолодження. Шерстяний покрив повністю редукований. Кити здатні створювати звуки високої частоти (ультразвуки), які, відбиваючись від підводних предметів, потрапляють до органів слуху і дають змогу тваринам орієнтуватись у повній темряві глибоко під водою, а також спілкуватися між собою. Зубаті кити (дельфіни, кашалоти) мають багато зубів однакової форми; живляться рибою, великими головоногими молюсками тощо. У беззубих китів (синій кит, гренландський та ін.) з верхньої щелепи звисають рогові пластинки — китовий вус. Кит набирає воду до ротової порожнини і випорскує її через ці вуса. При цьому затримується їжа (переважно планктонні ракоподібні), яку кит язиком спрямовує в глотку.

Ряд Ластоногі. Винятково морські тварини; більшу частину життя вони проводять у воді, на сушу виходять лише в період розмноження. Кінцівки перетворились на ласти, хвіст короткий; зуби слабко диференційовані. Є товстий шар підшкірного жиру; вушні раковини відсутні або малорозвинені. Живляться рибою, молюсками та іншими морськими тваринами. Серед них є цінні хутрові звірі (морський котик); у різних морях широко поширені тюлені. Поблизу чорноморських берегів мешкає занесений до Червоної книги України тюлень-монах.

Ряд Хижі. Живляться переважно тваринами, хоч серед них є комахоїдні і навіть рослиноїдні види. Різці порівняно невеликі. Ікла завжди добре розвинені, одна з пар кутніх зубів кожної з щелеп перетворена на хижі зуби. Їх гостра ріжуча поверхня призначена для розгризання кісток, сухожилків тощо.

До родини Собачих (Вовчі) належать види, що переслідують здобич. Ноги в них довгі, з невтяжними кігтями, під час бігу спираються на пальці; ключиці редуковані. Добре розвинений орган нюху, з чим пов’язана видовжена морда. Сюди належать вовки, лисиці, песці, єнотоподібний собака — цінні хутрові звірі. З давніх-давен людина одомашнила собаку.

До родини Котячі належать хижаки, що полюють переважно із засідки. У них вкорочена морда, добре розвинені зір та слух. Кігті втяжні, під час ходіння сховані, тому вони пересуваються безшумно. Відомі представники — лев, тигр, леопард. В Україні поширені рись та лісовий кіт; широко відома свійська кішка. Більшість — цінні хутрові звірі, які в різних країнах перебувають під охороною.

Родина Ведмедеві об’єднує звірів, які ходять, спираючись на всю стопу. Більшість із них живиться змішаною їжею (бурий ведмідь). Полярний білий ведмідь, що водиться в Арктиці, живиться майже винятково тюленями.

До родини Куницеві належать невеликі за розмірами хутрові звірі — соболь, куниця, ласка, видра (живе поблизу водойм і полює на рибу), борсук.

Ряд Непарнокопиті. Наземні рослиноїдні тварини, в яких зберігається один (коні, віслюки, зебри) або три (носороги) пальці, вкриті роговими копитами. Ключиць немає, ікла недорозвинені. У природі мешкають на степових просторах, у пустелях тощо. Одомашнені кінь та віслюк.

Ряд Парнокопиті. Наземні рослиноїдні тварини, в яких зберігається два (у жуйних) або чотири (у нежуйних) пальці з роговими копитами. До нежуйних належать свині та бегемоти. Ноги в них не видовжені, ікла добре розвинені, шлунок простий. Жуйні мають шлунок, що складається з чотирьох відділів. Ноги видовжені, пристосовані до бігу, ключиці відсутні, ікла редуковані. Деякі види мають роги з рогоподібної речовини (велика рогата худоба, вівці, кози, антилопи), інші — з кістки (олені, лосі). Цінні м’ясні звірі. Багато видів одомашнено.

Ряд Примати. Мають розвинені великі півкулі головного мозку з численними звивинами. Пальці замість кігтів несуть плескаті нігті. Лицьова частина черепа побудована так, що очі спрямовані вперед для визначення відстані до предметів. Мають одну пару грудних сосків; великий палець кінцівок протистоїть іншим (пристосування до хапання).

Широконосі мавпи водяться в Південній Америці. Мають широку носову перегородку, довгий хвіст здатний чіплятися за гілки. Представники: мавпа-павук, ігрунки.

Вузьконосі мавпи поширені в Африці й тропічній Азії. Носова перегородка в них вузька, хвіст нечіпкий або відсутній. Поділяються на мавпоподібних та людиноподібних. Мавпоподібні мають сідничні мозолі (рогові потовщення сідничних півкуль) та защічні мішки, де зберігають їжу — горіхи тощо. Це мавпи, макаки, павіани, гамадрили.

Людиноподібні мавпи мають дуже розвинену кору великих півкуль. Сідничні мозолі, защічні мішки і хвіст у них відсутні. Шимпанзе та горили водяться в Африці, гібони та орангутанги — в Азії (у вологих лісах островів Суматра та Калімантан).

ЦЕ ЦІКАВО

Розміри ссавців дуже різні: від 3,8 см (маса 1,5 г у карликової білозубки) до 35 м (маса близько 150 т у синього кита).

Серед ссавців найменш плодючі слони, коні, зебри, лами, верблюди, олені, кити. Раз на 2-3 роки народжують малят моржі, білі ведмеді та верблюди. Тільки раз на рік розмножуються соболі, куниці, лисиці, вовки. Дрібні гризуни за сприятливих умов можуть розмножуватися 6-8 разів на рік. Кількість малят у ссавців теж неоднакова. У дрібних гризунів, а також зайців, у диких кабанів може бути 10-12 малят. У горностаїв та песців — до 18. У левів, тигрів, білих ведмедів буває 2-3 малят.

Тривалість життя ссавців — від кількох місяців (у полівок) до кількох десятків років. Так, у природі слон індійський живе 70-80 років, зубр — 50, білий ведмідь — 30-50 років, олень — 25, кит — до 20, вовк — 12-15, зайці — 5-7 років.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте клас Ссавці.

2. Порівняйте зовнішню будову ссавців та плазунів.

3. Порівняйте будову і роботу органів кровообігу ссавців і земноводних.

4. Які ознаки свідчать про вищу організацію ссавців?

5. Порівняйте розмноження ссавців і плазунів.

6. Порівняйте ряди плацентарних ссавців.

7. Назвіть ознаки пристосованості ластоногих та китоподібних до існування у водному середовищі.

8. У чому виявляється пристосованість кажанів до польоту?

9. Які особливості будови кінцівок мають тварини різних рядів ссавців?

10. Які особливості зовнішньої та внутрішньої будови ссавців забезпечують їм постійну температуру тіла?

Тестові завдання

1. Тіло ссавців укрите:

A) волоссям;

B) роговими лусками;

Б) роговим пір’ям;

Г) кістковими лусками.

2. Ссавці мають шийні хребці у кількості:

A) сім;

Б) шість;

B) вісім;

Г) дванадцять.

3. Їжа у ссавців починає перетравлюватися у:

A) шлунку;

Б) ротовій порожнині;

B) тонкому кишечнику;

Г) товстому кишечнику.

4. Від серця по великому колу кровообігу у ссавців рухається кров.

A) венозна;

Б) змішана;

B) артеріальна;

Г) венозна або артеріальна.

5. До першозвірів належать:

A) коала, вомбат;

Б) качкодзьоб, єхидна;

B) землерийки, їжаки;

Г) кенгуру, сумчастий вовк.

6. Ряд тварин, у представників якого різці ростуть протягом усього життя:

A) гризуни;

Б) Примати;

B) Рукокрилі;

Г) Парнокопиті.

7. Яйця відкладають:

A) коала, кенгуру;

Б) полівки, пацюки;

B) качкодзьоб, єхидна;

Г) землерийки, їжак.

8. Ряд тварин, шлунок яких складається з чотирьох відділів:

A) Рукокрилі;

Б) Комахоїдні;

B) Парнокопиті;

Г) Непарнокопиті.

9. Тварина класу Ссавці, пристосована до польоту:

А) кажан;

Б) єхидна;

В) вомбат;

Г) опосум.

10. Установіть відповідність між рядами Ссавців та тваринами, що до них належать.

A) Хижаки;

Б) Рукокрилі;

B) Комахоїдні;

Г) Парнокопиті;

Д) Непарнокопиті.

1. Тигр, вовк;

2. бабак, білка;

3. кажан, вечірниця;

4. їжак, землерийка;

5. зебра, кінь, носоріг;

6. жирафа, бегемот.

А
Б
В
Г
Д