Крок до ВНЗ. Біологія. Довідник
Царство Рослини
Тканини рослинного організму
Сукупність клітин і міжклітинної речовини, подібних за будовою і функціями, називають тканиною. Залежно від форми, будови, взаєморозміщення та функцій клітин розрізняють такі типи тканин рослинного організму: основні, твірні, покривні, провідні та механічні.
Основна тканина побудована із живих клітин. Вона складає основну масу всіх органів рослини. Для неї характерна наявність добре помітних міжклітинників. Залежно від того, де знаходиться основна тканина і які особливості будови її клітин, вона може виконувати різні функції: утворення поживних речовин, їхнє накопичення та ін.
Твірна тканина складається із дрібних, щільно прилеглих одна до одної клітин із тонкими оболонками та великими ядрами. Ці клітини здатні до поділу. Твірна тканина дає початок усім іншим. Вона знаходиться в точках і зонах росту —- на кінчиках кореня, бруньках, у міжвузлях злаків.
Покривна тканина захищає органи рослин від несприятливих дій зовнішнього середовища: надмірного випаровування, проникнення шкідливих мікроорганізмів (шкірка, корок). Покривна тканина забезпечує зв’язок рослини з довкіллям через спеціальні утворення — продихи та сочевички.
Основна функція провідної тканини — це проведення води та розчинених у ній поживних речовин. Провідна тканина складається з провідних елементів — судин і ситоподібних трубок.
Механічні тканини надають міцності та пружності органам рослин. Для цих тканин характерні щільне розташування і міцне з’єднання клітин, потовщені клітинні оболонки (луб’яні, деревні волокна).
Органи рослин
У вищих рослин із тканин формуються органи. Усі органи поділяють на вегетативні та генеративні.
Вегетативні органи — корінь і пагін — виконують функції росту, живлення, обміну речовин, виділення продуктів обміну тощо. Вегетативні органи не беруть участь у статевому розмноженні. У деяких рослин вони можуть забезпечувати вегетативне розмноження, тобто розвиток нового організму з частини вегетативного органу або його відозміни.
Генеративні органи забезпечують статеве розмноження. Генеративні органи покритонасінних рослин — це квітки, з яких формуються плоди з насінням.
Корінь
Корінь — осьовий підземний вегетативний орган рослини. Його функції:
— закріплення рослин у ґрунті;
— поглинання і перенесення води і розчинених у ній мінеральних солей до інших органів та виділення в ґрунт продуктів обміну речовин;
— запасання поживних речовин;
— вегетативне розмноження.
У кожної рослини розрізняють головний, бічні та додаткові корені. Головний корінь розвивається із зародкового корінця. Бічні корені відгалужуються від головного та додаткових. Додаткові корені виникають на будь-якій частині рослини (стеблах, листках), але не на коренях.
Коренева система — це сукупність усіх коренів рослини. Кореневі системи бувають стрижневі та мичкуваті. У стрижневої кореневої системи найкраще розвинений головний корінь, від якого відходять бічні корені першого, другого, третього та вищих порядків. Такий тип кореневої системи мають дводольні рослини. Мичкувата коренева система характерна для більшості видів рослин класу Однодольні. Вона складається тільки з додаткових коренів. Найважливішою ознакою такої кореневої системи є відсутність головного кореня в дорослих рослин. Головний корінь закладається на початку онтогенезу, і зародковий корінець має всі його ознаки, але згодом ріст його різко сповільнюється. Бічні та додаткові корені швидко ростуть, і згодом головний корінь неможливо розрізнити, а в деяких видів він відмирає.
Корінь складається з різних за особливостями будови та функцій ділянок — зон. Корінь росте в довжину своєю верхівкою, яка вкрита кореневим чохликом. Він складається з кількох шарів живих клітин та запобігає ушкодженням верхівки кореня під час його росту та заглиблення у ґрунт. Зсередини клітини кореневого чохлика постійно відновлюються за рахунок твірної тканини. Кореневий чохлик сприймає силу земного тяжіння і визначає напрямок росту кореня.
Зона поділу розташована на самому кінчику кореня під кореневим чохликом. Її довжина становить 1-2 мм. Це група клітин твірної тканини, які постійно діляться та утворюють усі інші клітини кореня.
Зона розтягування розташована над зоною поділу. У ній клітини розтягуються і набувають постійної форми і розмірів. Клітини цієї зони завдяки подовженню просувають зону поділу з кореневим чохликом вглиб ґрунту. У верхній частині цієї зони клітини твірної тканини перетворюються на клітини інших типів. Довжина цієї ділянки кореня не перевищує кількох міліметрів.
Всисна зона (зона кореневих волосків) розташована над зоною розтягування. Вона займає ділянку завдовжки 5-20 мм. Поверхня кореня в цій зоні вкрита кореневими волосками, які всмоктують розчини мінеральних речовин. Кореневі волоски — це вирости клітин шкірки завдовжки від кількох міліметрів до одного сантиметра, що значно перевищує розміри самої клітини. Тканина, на поверхні якої розташовані волоски, називається ризодермою (від грец. rhyza — корінь і derma — шкіра). Кореневі волоски можна пошкодити при пересадці, тому рослини слід пересаджувати разом із грудкою ґрунту, у якому вони зростали. Кореневі волоски живуть до 20 діб, при цьому постійно відбувається їх поновлення, завдяки цьому з ростом кореня його загальна всисна поверхня збільшується.
Провідна зона, або зона бічних коренів — ділянка кореня, розташована вище всисної зони. Вона не містить кореневих волосків і проводить розчин речовин до надземних органів рослини. Ця зона становить більшу частину кореня; у ній відбуваються його потовщення та галуження (утворення бічних коренів).
Під шкіркою кореня розташована кора. Внутрішній шар кори називають ендодермою (від грец. endon — усередині і derma — шкіра), зовнішній шар — екзодермою (від грец. ехо — ззовні і derma — шкіра). Кора складається з клітин основної тканини. Через ці клітини розчини поживних речовин рухаються від кореневих волосків до провідних тканин, розташованих у центральній частині кореня. Центральна частина кореня — центральний осьовий циліндр, оточений кільцем клітин твірної тканини перициклу (від грец. perikikloo — оточую), із яких можуть виникати бічні корені. В ньому розташовані судини та ситоподібні трубки, механічна та запасаюча тканини (див. рис. 2 Додатку).
Однією з основних функцій кореня є забезпечення мінерального живлення рослини. Мінеральне живлення — це надходження з ґрунту та засвоєння розчинених у воді неорганічних та деяких органічних речовин (наприклад, сечовини). У складі мінеральних (неорганічних) речовин містяться необхідні рослинам хімічні елементи, які використовуються для утворення складних органічних сполук. Рослини містять макроелементи (Нітроген, Фосфор, Калій, Сульфур, Магній) та мікроелементи (Цинк, Бор, Манган, Купрум). Нітроген входить до складу таких життєво важливих для рослин сполук, як амінокислоти; Фосфор — до складу нуклеїнових кислот; Магній — до складу хлорофілу. У природі всі рештки живих організмів потрапляють у ґрунт, де перегнивають та слугують для мінерального живлення рослин. При вирощуванні культурних рослин людина з врожаєм забирає більшу частину поживних речовин, що поступово виснажує ґрунт. З метою підвищення родючості ґрунту та врожайності в нього вносять добрива, тобто органічні та мінеральні речовини. Органічні добрива — це продукти життєдіяльності або залишки живих організмів: перегній, гній, пташиний послід, торф, різні компости. Хімічна промисловість виробляє мінеральні добрива: азотні, фосфорні та калійні.
У багатьох рослин (буряк, морква, редька, ріпа, пастернак, хрін тощо) у головному корені та основі пагона відкладаються запасні поживні речовини. Внаслідок цього головний корінь потовщується та перетворюється на коренеплід. У жоржини, пшінки весняної, батату поживні речовини відкладаються в додаткових або бічних коренях, які набувають бульбоподібної форми. Такі відозміни називають кореневими бульбами. Корені-присоски притаманні рослинам-паразитам (повитиця) та напівпаразитам (омела). Ці корені проникають у товщу стебел інших видів рослин та споживають їхні соки.
У деяких рослин боліт та надмірно зволожених ґрунтів формуються дихальні корені. Це бічні корені, що ростуть вертикально вгору та піднімаються над поверхнею ґрунту або води. Їх утворення зумовлене тим, що низький вміст кисню у перезволожених ґрунтах ускладнює дихання підземних частин рослини, внаслідок чого виникає потреба в надходженні кисню в кореневу систему безпосередньо з повітря.
Корені-причіпки — це коротенькі додаткові корені, розміщені вздовж наземного стебла. З їхньою допомогою рослини з витким стеблом плетуться догори, прикріплюючись до опори (плющ).
Людина використовує видозміни коренів (коренеплоди) як їжу, корм для худоби, сировину для харчової та медичної промисловості.
ЦЕ ЦІКАВО
Загальна довжина коренів однієї рослини досить значна. Наприклад, у жита вона досягає 600 м, а разом із кореневими волосками — понад 11000 м. У гарбуза загальна довжина коренів складає близько 25 км (щодня наростає 300 м).
Головний корінь пустельного чагарника верблюжої колючки досягає глибини 15 м, на якій розташований водоносний шар ґрунту.
У пшениці довжина всіх кореневих волосків досягає 20 км. Кореневі волоски утворюються й розвиваються протягом 36-40 годин.
Запитання для самоконтролю
1. Які основні функції виконує корінь?
2. Які види коренів вам відомі?
3. Які типи кореневих систем існують у рослин?
4. Порівняйте будову та функції зон кореня.
5. Скільки діб живуть кореневі волоски?
6. Яке значення видозмінених коренів у житті рослин?
7. Назвіть видозміни коренів, пов’язані із запасанням поживних речовин.
8. Чим відрізняються бічні корені від додаткових?
9. Що таке мінеральне живлення?
10. Як людина використовує видозміни коренів?
Тестові завдання
Виберіть одну правильну відповідь.
1. Додаткові корені можуть відходити від:
A) стебла;
Б) головного кореня;
B) бічних коренів;
Г) стебла або головного кореня.
2. Кореневу систему рослини складають:
A) усі корені рослини;
Б) головний і бічні корені;
B) головний і додаткові корені;
Г) усі корені, розташовані у ґрунті.
3. Кореневий чохлик — це:
A) гіфи грибів;
Б) частички ґрунту;
B) речовини, які виділяє корінь;
Г) мертві клітини кінчика кореня.
4. Зона поділу кореня представлена тканиною:
A) твірною;
Б) механічною;
B) провідною;
Г) покривною.
5. Ріст кореня в довжину відбувається завдяки:
A) зоні поділу;
Б) кореневому чохлику;
B) зоні розтягування;
Г) зоні кореневих волосків.
6. Кореневі бульби — це потовщення:
A) бічних коренів;
Б) головного кореня;
B) додаткових коренів;
Г) головного і бічних коренів.
7. Коренеплоди — це потовщення:
A) бічних коренів;
Б) головного кореня;
B) додаткових коренів;
Г) головного і бічних коренів.
8. Кореневі волоски виконують функцію:
A) захисту кореня;
Б) виділення кисню;
B) всмоктування води;
Г) виділення вуглекислого газу.
9. Дихальні корені утворюються у рослин, які зростають на:
A) зволожених ґрунтах;
Б) піщаних ґрунтах;
B) стовбурах дерев;
Г) кам’янистих ґрунтах.
10. Визначте послідовність розташування зон кореня.
A) Зона поділу;
Б) всисна зона;
B) провідна зона;
Г) зона розтягування;
Д) кореневий чохлик.
|
1 |
|
|
2 |
|
|
3 |
|
|
4 |
|
|
5 |
Пагін
Пагін — це надземний осьовий орган вищих рослин, усі частини якого формуються з бруньки та мають спільну провідну систему. Пагін складається із стебла та розміщених на ньому листків та бруньок. Ділянка стебла, від якої відходить один або декілька листків, називається вузлом, ділянка між двома сусідніми вузлами — міжвузлям, кут між стеблом і листком — пазухою листка.
Брунька — це зачатковий пагін з дуже вкороченими міжвузлями. Сукупність вузла та міжвузля формує метамери, які повторюються по всій осі пагона. Брунька вкрита лусками, які захищають її від висихання та механічних впливів.
Осьовою частиною бруньки слугує зачаткове стебло. У його нижній частині розміщені зачаткові листки, в пазухах цих листків розташовані зачаткові бруньки. На верхівці зачаткового стебла розміщений конус наростання, який являє собою твірну тканину. Клітини конуса наростання діляться, що забезпечує ріст пагона у довжину.
Залежно від внутрішньої будови розрізняють бруньки вегетативні, генеративні та вегетативно-генеративні. Вегетативні бруньки складаються із зачаткового стебла та зачаткових листків, з них виростає стебло з листками та бруньками. Генеративні бруньки містять зачаткові квітки або суцвіття на зачатковому стеблі. Вегетативно-генеративні бруньки містять зачатки квітки та листків. Генеративні бруньки дерев’янистих рослин завжди більші за розмірами, ніж вегетативні, за формою, як правило, округлі.
За розташуванням на стеблі розрізняють верхівкову та бічні бруньки. Бічні бруньки, які розвиваються в пазухах листків, називають пазушними, а ті, що закладаються у будь-якій іншій частині стебла, а також на коренях чи листках, — додатковими. З пазушних бруньок, що перезимували, навесні виростають бічні пагони. Деякі із пазушних та додаткових бруньок після зимівлі не відновлюють ріст. Це сплячі бруньки. Вони можуть перебувати в стані спокою декілька років і проростають у разі ушкодження верхівкової бруньки.
Стебло — осьова частина пагона, що утворює і несе бруньки, листки, квітки та суцвіття. Воно здійснює зв’язок між усіма частинами рослини. Збільшує поверхню надземної частини завдяки галуженню, утворює та певним чином розташовує листки і квітки.
Стебло забезпечує транспортування води, мінеральних та органічних речовин, слугує для вегетативного розмноження, в ньому відбувається процес фотосинтезу. У клітинах основної тканини стебла запасаються поживні речовини, а у мешканців посушливих місцезростань накопичується вода.
За напрямком росту та розміщенням у просторі стебла бувають прямостоячі, виткі, повзучі, чіпкі. Повзучі стебла з довгими міжвузлями називають вусами, а з укороченими — батогами. На поперечному розрізі стебло найчастіше має форму більш-менш правильного кола (береза, тополя, липа), але буває і тригранним (осока), чотиригранним (м’ята), ребристим (валеріана), плоским (кактус опунція).
Розрізняють трав’янисті і дерев’янисті рослини. У трав’янистих рослин стебла не дерев’яніють. Молоді стебла дерев’янистих рослин спочатку також трав’янисті, зелені, здатні до фотосинтезу. Згодом оболонки клітин стебла цих рослин просочуються особливими речовинами, які надають їм міцності, тобто дерев’яніють.
Дерева мають головне стебло — стовбур, який росте впродовж усього життя. За рахунок його галуження формується крона, тобто сукупність усіх надземних пагонів дерева, розміщених вище від початку розгалуження стовбура. Галуження — це утворення на основному стеблі бічних пагонів із вегетативних бруньок. У кущів галуження починається біля самої поверхні ґрунту. Напівкущі відрізняються від кущів тим, що їхні стебла дерев’яніють лише у багаторічній нижній частині, від якої щороку відростають однорічні трав’янисті пагони. Отже, галуження визначає зовнішній вигляд рослини та забезпечує утворення крони. Воно дозволяє створити значну листкову поверхню для фотосинтезу.
У стеблі розрізняють кору, камбій, деревину та серцевину. Кора — зовнішній шар стебла, сукупність його тканин, розташованих ззовні від камбію. Стебло ззовні вкрите покривною тканиною — корком. Він складається з відмерлих клітин і захищає рослину від надмірного випаровування води та ушкоджень. Під корком знаходяться клітини основної тканини. Внутрішню частину кори називають лубом. Луб — сукупність різних типів тканин: провідної, або флоеми (ситоподібні трубки), механічної (луб’яні волокна) та основної. Флоема складається із ситоподібних трубок і клітин-супутниць, завдяки яким коренева система одержує органічні речовини від надземної частини рослини. Луб’яні волокна надають стеблу міцності та підвищують його стійкість до зламування. Камбій — твірна тканина, розташована під корою. Клітини камбію діляться з утворенням кори та деревини; таким чином стебло росте в товщину. У деревині багаторічної дерев’янистої рослини помітні концентричні шари — річні кільця, які формуються внаслідок періодичної діяльності камбію. За їхньою кількістю можна визначити вік рослини. Деревина розташована всередину від камбію. Вона складається із провідної (ксилеми), основної та механічної тканин. Відмерлі видовжені клітини механічної тканини утворюють деревні волокна. Провідна тканина (ксилема) утворена судинами — мертвими клітинами із потовщеними здерев’янілими стінками, по яких транспортуються вода і мінеральні речовини від кореня до листків. Є в деревині і живі клітини основної тканини, у яких накопичуються різні речовини (наприклад, крохмаль). Серцевина — центральна частина стебла, яка складається з великих тонкостінних, пухко розташованих клітин основної тканини. Це — серцевинні промені. Вони забезпечують горизонтальне переміщення речовин між шарами стебла, а також запасають поживні речовини (див. рис. З Додатку).
Видозміни органів рослини пов’язані, головним чином, з виконанням ними додаткових функцій. Найбільш поширені видозміни стебла, пов’язані із пристосуванням до умов зовнішнього середовища, а також запасанням поживних речовин. Кореневище — це частина стебла, схована під землею, позбавлена листків й зеленого кольору; зовні нагадує корінь. Кореневища притаманні багатьом багаторічним трав’янистим рослинам. Вони бувають довгі й тонкі (пирій, колосняк, осока, грушанка тощо) або короткі й потовщені (півники, щавель, первоцвіт, цикута). Щорічно з бруньок кореневища розвиваються надземні пагони. Надземні бульби — місцеве потовщення головного стебла, що несе на собі нормальні листки (кольрабі), або бічних пагонів (тропічні орхідеї). Підземні бульби — стеблові утворення, у яких відкладаються запасні поживні речовини (картопля, топінамбур). Стеблові бульби мають бруньки, які називають вічками. Цибулина має добре розвинені зближені листки та денце — коротке плоске стебло. Від денця відходять додаткові корені. Цибулини мають часник, цибуля ріпчаста, лілії, тюльпани, нарциси, гіацинти, проліски. У деяких рослин (гладіолус, шафран) видозмінений підземний пагін поєднує в собі особливості будови бульби та цибулини і тому має назву бульбоцибулина. Колючки (дика груша, слива, терен, глід, обліпиха) розташовані у пазухах листків і захищають рослину від поїдання тваринами. Вусики (виноград, диня, огірок, гарбуз) — це виткі пагони, що, обкручуючись навколо опор, підтримують стебло в певному положенні.
ЦЕ ЦІКАВО
Справжні дива трапляються серед рослинного світу в заморських країнах. У Північній Америці, в штаті Каліфорнія, є знаменитий Єллоустонський парк. Саме тут ще збереглися рослини-патріархи — мамонтові дерева, або секвоя вічнозелена, які в далекому минулому населяли й нашу землю. Стовбури секвої сягають у піднебесся на 140-145 м, а в діаметрі біля основи — 36 м.
Коли зрізали таке дерево й видовбали всередині стовбур, то виявилось, що крізь порожнину можна проїхати колісницею з кіньми і виїхати назовні через дірку від однієї з гілок.
Справжнім карликом серед квіткових рослин є австралійська орхідея бульболист, яка живе на корі дерев і має вигляд маленьких бульбочок діаметром близько 2 мм.
Середня швидкість росту стебла більшої рослини навіть за сприятливих умов звичайно досягає близько 0,005 мм за хвилину. У бамбуків цей показник вище у декілька разів: за особливо сприятливих умов стебло за хвилину виростає на 0,6 мм, а за добу — на 30-50 і навіть на 90 см!
Деякі кактуси здатні накопичувати у своїх соковитих надземних стеблах до 3 т води.
Листок — бічна частина пагона. На відміну від стебла та кореня, листок має обмежений ріст. Листок здійснює фотосинтез, газообмін та випаровування води, вегетативне розмноження, накопичення поживних речовин.
У більшості рослин листок складається з листкової пластинки та черешка, який з’єднує її зі стеблом та орієнтує відносно сонячних променів. Листки, що мають черешок, називаються черешковими, а ті, що не мають черешка, — сидячими. Такі листки з’єднуються із стеблом основою листкової пластинки (кукурудза, пшениця). Крім пластинки та черешка, листки багатьох рослин мають особливі вирости — прилистки. Вони можуть мати вигляд розміщених парами маленьких листочків, колючок, лусочок і виконують захисну функцію.
Залежно від кількості листкових пластинок на черешку, листки поділяють на прості та складні. Простий листок складається з черешка та однієї листкової пластинки і під час листопаду відпадає цілим. Складний листок має кілька листкових пластинок, прикріплених до спільного черешка короткими черешечками. Пластинку складного листка, яка під час листопаду може відпадати окремо, називають листочком. Існує декілька видів складних листків, що розрізняються за розташуванням листочків на спільному черешку. Трійчасті листки складаються з трьох листочків на верхівці черешка (конюшина). У пальчастоскладних листків подібна будова, однак кількість листочків перевищує три (каштан). У перистоскладних листків листочки розташовані попарно по всій довжині черешка. У парноперистоскладних листків на верхівці черешка розміщена пара листочків (горох посівний), а у непарноперистоскладних — один (шипшина, горобина).
Листкова пластинка має жилки — судинноволокнисті пучки, які поєднують листок із стеблом і складаються із провідних та механічної тканин. Вони відходять від черешка листка і розгалужуються в його пластинці. Розташування жилок листкової пластинки має назву жилкування. Розрізняють сітчасте, паралельне, дугове жилкування. При сітчастому жилкуванні жилки розгалужуються та утворюють густу сітку (дуб, яблуня, береза, клен, гарбуз, кавун тощо). Листки багатьох рослин мають кілька однакових жилок, що не розгалужуються. Якщо вони розташовані майже паралельно одна одній, то жилкування називають паралельним (пшениця, жито, кукурудза). Якщо жилки вигнуті (тюльпан, конвалія, подорожник), то таке жилкування має назву дугове. Кількість та розміщення жилок є важливою систематичною ознакою рослин.
Листкорозміщення — це розташування листків на стеблі в певному порядку. Способи розміщення листків на стеблі: почергове (береза, соняшник, яблуня, пшениця), супротивне (м’ята, калина, клен, бузок), кільчасте, або мутовчасте (елодея, олеандр).
Зовні листкова пластинка вкрита епідермісом — тонкою шкірочкою з одного шару щільно розташованих клітин. Зовнішня потовщена стінка епідермісу вкрита кутикулою (від лат. cuticula — шкірка). Клітини епідермісу живі, але в більшості не мають хлорофілових зерен. У більшості рослин на нижньому боці листкової пластинки клітини епідермісу перериваються продихали, які відкриваються й закриваються за допомогою замикальних клітин залежно від кількості води в клітинах, температури повітря та освітленості. Між нижнім і верхнім епідермісом розташована пухка асиміляційна тканина — мезофіл (від грец. mesos — середній, серединний, phyllon — листок). З цією тканиною пов’язані основні функції листка як органу фотосинтезу, бо в її клітинах зосереджено безліч хлорофілових зерен. Центральну частину листка займає жилка, що складається з механічних тканин — склеренхімних та коленхімних волокон, а також провідних елементів — одного чи кількох судинних пучків (див. рис. 4 Додатку).
Листки здійснюють фотосинтез, дихання і транспірацію. Фотосинтез — утворення органічних сполук із неорганічних за допомогою енергії світла. Під час фотосинтезу на світлі рослини, розкладаючи воду, виділяють кисень. Дихання — це процеси окиснення органічних сполук з вивільненням енергії, необхідної рослинам для забезпечення процесів життєдіяльності. У процесі дихання поглинається кисень повітря. Транспірація, або випаровування води — це виведення водяної пари через продихи, сочевички тощо. Регулюють швидкість випаровування продихи. Випаровування води має важливе значення для життя рослини, зокрема знижує її температуру і захищає від перегріву.
Листопадні дерева скидають на зиму листки. Це є пристосуванням до зменшення випаровування води восени та взимку. За низької температури поглинання води коренями значно зменшується, що призвело б рослини до водного дефіциту. Восени листки багатьох рослин втрачають зелений колір тому, що зі зменшенням тривалості світлового дня процес фотосинтезу припиняється, хлорофіл руйнується, і стають помітними жовті та червоні пігменти.
За формою та розмірами листкової пластинки можна зробити висновок про місцезростання рослини. Так, у рослин тропічних лісів та інших вологих місцезростань (фікус, бегонія) звичайно листки великого розміру. У багатьох рослин посушливих місцезростань листки невеликі або видозмінені на колючки (кактуси). Колючки білої акації, барбарису — видозмінені прилистки. Рослини значно освітлених та сухих місцезростань мають товсту кутикулу, яка захищає листки від перегрівання та висихання, а значна кількість продихів посилює випаровування, внаслідок чого зростає інтенсивність поглинання води кореневою системою. Деякі види посушливих місцевостей накопичують воду в соковитих листках (алое). Видозмінами листка також є вусики гороху, соковиті луски цибулини, листки комахоїдних рослин, які формують певні утвори — пастки (Венерина мухоловка, непентес).
Усі частини квітки покритонасінних рослин та спорофіли у папоротей, хвощів та плаунів — це також метаморфізовані (видозмінені) листки.
ЦЕ ЦІКАВО
Цікаві видозмінені листки мають комахоїдні рослини. На торфових болотах росте невеличка росичка. За будь-якої погоди на її округлих листочках блищать краплини «роси». Насправді це краплинки прозорої клейкої рідини, яку виділяють численні війки, що вкривають усю поверхню листка. Якщо на листок сяде комаха, то одразу ж прилипне. Війки листка, наче щупальця, починають згинатися та сходяться кінцями до місця, куди потрапила комаха. Врешті здобич вкривається виділеннями війок і повільно в них розчиняється під дією ферментів.
Хто бачив листок банану, не міг стримати вигуку захоплення. Його пластинка нерідко досягає 2 м завдовжки й до 0,5 м впоперек, а довжина листка разом зі черешком досягає 10 м.
За життя одна рослина картоплі чи пшениці випаровує близько 100, помідора — 120, кукурудзи — понад 200 л води.
У деяких рослин на 1 мм2 площі листка припадає від 40 до 100 продихів, іноді до 600 і навіть більше.
Запитання для самоконтролю
1. Що таке пагін?
2. Чим відрізняються вегетативні та генеративні бруньки?
3. Опишіть внутрішню будову стебла.
4. Які функції виконує стебло?
5. Які видозміни пагонів вам відомі?
6. Які функції виконують листки?
7. Порівняйте будову простих та складних листків.
8. Охарактеризуйте основні типи жилкування.
9. Опишіть внутрішню будову листка.
10. Чому без зелених рослин життя на нашій планеті було б неможливим?
Тестові завдання
Виберіть одну правильну відповідь
1. Судини у стеблі розташовані в:
A) корі;
Б) лубі;
B) серцевині;
Г) деревині;
2. Брунька — це:
A) зачатковий пагін;
Б) зачатковий листок;
B) зачатковий корінь;
Г) зачаткове стебло.
3. Клітини твірної тканини стебла дерев’янистої рослини розташовані в:
A) камбії;
Б) шкірці;
B) деревині;
Г) серцевині.
4. Видозмінені пагони — це:
A) плоди;
Б) кореневище;
B) коренеплоди;
Г) кореневі бульби.
5. Галуження стебла забезпечується:
A) розвитком листків;
Б) бічними бруньками;
B) сплячими бруньками;
Г) додатковими бруньками.
6. Місце з’єднання листка зі стеблом — це:
A) вузол;
Б) пазуха;
B) камбій;
Г) міжвузля.
7. Жилки забезпечують у листках:
A) фотосинтез;
Б) транспірацію;
B) механічний захист;
Г) транспорт води і поживних речовин.
8. Через продихи в листках відбувається:
A) дихання;
Б) газообмін;
B) фотосинтез;
Г) транспірація.
9. Трійчастий листок має:
A) горох;
Б) каштан;
B) горобина;
Г) конюшина.
10. Кільчасте листкорозміщення має:
A) яблуня;
Б) елодея;
B) калина;
Г) соняшник.
Квіткa
Квітка — вкорочений та обмежений у рості видозмінений пагін, листки якого метаморфізовані у зв’язку із статевим розмноженням. Квітки розвиваються як на верхівці стебла, так і в пазухах листків із генеративних бруньок.
Ділянку стебла, що підтримує квітку, називають квітконіжкою. Якщо вона нерозвинена, квітка називається сидячою (соняшник, ромашка, конюшина). Вкорочена та розросла частина стебла під квіткою називається квітколожем. До нього прикріплені всі інші компоненти квітки: оцвітина, тичинки, маточка.
Оцвітина складається, як правило, з чашечки й вінчика. Чашечка складається з зелених чашолистків. Вони можуть бути вільними або певною мірою зростаються краями. Віночок складають яскраво забарвлені в різні кольори пелюстки, що теж бувають вільними (кожен відділяється окремо) і зрослими. За наявності чашечки й віночка оцвітина називається подвійною. Але досить часто і в багатьох рослин оцвітина не розділена на чашечку і віночок, а всі листочки оцвітини однаково забарвлені. Таку оцвітину називають простою. У деяких рослин листочки простої оцвітини забарвлені у зелений колір. Це — чашечкоподібна оцвітина (кропива, буряк). Яскраво забарвлену просту оцвітину називають віночкоподібною (тюльпан, лілія, пролісок).
Тичинка складається з тонкої тичинкової нитки та прикріпленого в’язальцем до її вершини товстого пиляка, у якому розвивається і згодом висипається пилок (мікроспори) різної форми, величини і забарвлення. Кількість тичинок у квіток різних рослин різна: від однієї до кількох десятків. Сукупність тичинок квітки називають андроцеєм (від грец. аner (andros) — чоловік і oikos — дім). Маточка утворилась із плодолистків. Квітка може містити одну або кілька маточок, їх сукупність називають гінецеєм (від грец. gyne (gynaikos) — жінка і oikos — дім). Складається маточка з трьох частин. Нижня, дещо розширена, порожниста частина — зав’язь; у ній міститься один або декілька насінних зачатків. Над зав’яззю є тонкий, іноді дуже видовжений (у кукурудзи) стовпчик, що закінчується приймочкою різної форми.
У більшості квіткових рослин у квітці є тичинки й маточка (або багато маточок). Це — двостатева квітка. Нерідко у квітці можуть бути тільки тичинки або тільки маточки. Така квітка називається одностатевою. Коли в такій квітці є тільки тичинки, то це тичинкова, або чоловіча, квітка. Якщо ж одностатева квітка має тільки маточку, то називають її маточковою, або жіночою. Рослини, у яких чоловічі та жіночі квітки розміщені на одній особині, називають однодомними (огірок, гарбуз, кукурудза). Якщо тичинкові та маточкові квітки розміщені на різних особинах (чоловічих та жіночих), то рослини називають дводомними (обліпиха, верба, тополя).
Сукупність квіток, розташованих на спільній осі, називають суцвіттям. Суцвіття поділяють на прості та складні. Прості суцвіття мають одну вісь, на якій у пазухах приквіток розміщені поодинокі квітки:
— китиця — квітки прикріплені до видовженої осі на певній відстані одна від одної за допомогою квітконіжок однакової довжини (біла акація, конвалія, гіацинт, черемха);
— щиток подібний до китиці, але нижні квітконіжки довші від верхніх, всі квітки розміщені в одній площині (груша, яблуня, японська таволга);
— колос — сидячі квітки зібрані на довгій осі (подорожник, вербена);
— сережка відрізняється від колоса звислою донизу віссю (верба);
— початок — колос із потовщеною віссю, густо вкритою квітками (кукурудза, рогіз, кліщинець);
— зонтик — вісь укорочена, квітконіжки майже однакової довжини відходять від однієї точки променями (цибуля, вишня, первоцвіт);
— голівка — вісь укорочена та потовщена, квітки сидячі або на коротких квітконіжках (конюшина);
— кошик — вісь розширена та сплощена, на так званому спільному квітколожі розміщено багато (іноді кілька сотень) сидячих квіток (кульбаба, соняшник, волошка, осот, айстра).
Складні суцвіття утворені з простих, зібраних на головній осі:
— складний колос — на розгалуженнях видовженої головної осі розміщені не окремі квітки, а сидячі суцвіття-колоски (пшениця, жито, ячмінь);
— волоть — складне суцвіття, бокові гілки якого замість окремих квіток несуть прості чи розгалужені китиці або прості колоски (просо, мітлиця);
— складний зонтик відрізняється від простого тим, що кожна бічна гілочка його закінчується не окремою квіткою, а в свою чергу утворює зонтик (морква, петрушка, цикута, аніс);
— завиток — від головної осі з однією верхівковою квіткою відходить бічна вісь також із однією верхівковою квіткою, від неї — вісь третього порядку і т.д., при цьому всі квітки направлені в один бік;
— звивина — бокові одноквіткові осі відходять послідовно в два протилежні боки (косарики, гравілат);
— розвилка — таке суцвіття, у якому вісь кожного порядку дає дві супротивні гілки; головна вісь закінчується квіткою (гвоздика).
Суцвіття — це пристосування рослин для забезпечення кращого запилення. Зібрані разом дрібні квітки добре помітні для комах-запилювачів. Із суцвіття утворюється більша кількість плодів, ніж із окремих квіток, що сприяє зростанню чисельності виду та його поширенню.
ЦЕ ЦІКАВО
Більшість багаторічних трав'янистих рослин уперше зацвітає на другому-третьому році життя. Значно триваліший період до цвітіння у деревних рослин. Персик, наприклад, зацвітає на 3-5-му році життя, береза — на 10-12-му, бук — 60-70-му, дуб у лісі — на 80-100-му році життя.
Неоднаково поводяться квітки різних рослин і протягом доби. В одних рослин вони як розпустилися, то вже не згортаються до зів'янення, в інших розгортаються досвітньої пори — о 4-5-й годині ранку — й після полудня вже згортаються (за поганої погоди й зовсім не розгортаються). Такий ритм мають льон, шафран, кульбаба. Інші розгортаються із сходом сонця, деякі о 10-12-й годині. Вдень розгорнуті переважно квітки жовтого, синього і червоного кольору.
Чимало рослин з білими квітками (тютюн пахучий, дурман) розгортаються тільки в надвечір'я. І запилюють їх нічні комахи, які знаходять рослини, орієнтуючись на пахощі квітки та добре помітний у темряві білий віночок.
Середньоазіатська ферула протягом кількох років, іноді навіть десяти років, набирає сили, щоб один-єдиний раз викинути квітконосне стебло й загинути.
Американська сукулентна рослина агава протягом 20-30 років розвивається у вигляді цупких соковитих листків, прилеглих до землі. Коли настає час, з розетки раптово викидається шестиметрова квіткова стрілка і настає буйне цвітіння. А мине місяць — і рослина зів'яне, поникне й загине. Її життєвий цикл завершено.
Плід
Плід покритонасінних рослин утворюється з маточки після запліднення.
Плід виконує дві важливі біологічні функції: захищає насінину й зародок в ній від загрози знищення чи загибелі за несприятливих умов і сприяє поширенню насіння. Різноманітність способів його поширення зумовило велике розмаїття будови плодів.
Справжній плід утворюється лише з маточки, головним чином із нижньої її частини — зав’язі. Зовнішня частина справжнього плода, що оточує насінину, називають оплоднем. Він складається із трьох шарів: зовнішнього, середнього та внутрішнього. За будовою оплодня плоди поділяють на сухі й соковиті.
Сухі плоди мають дерев’янистий або шкірястий оплодень:
— горіх — нерозкривний плід з однією вільною насіниною в твердому дерев’янистому оплодні (ліщина, дуб, жовтець);
— сім’янка — однонасінний плід із шкірястим оплоднем, у якому насінина лежить вільно (соняшник, айстра);
— крилатка відрізняється від сім’янки чубком із волосоподібних придатків на верхівці (кульбаба, козельці, нечуйвітер);
— зернівка — шкірястий оплодень зростається із шкіркою єдиної насінини (злаки);
— біб — одногніздовий багатонасінний плід, утворений одним плодолистком, розкривається двома стулками по нижньому й верхньому швах. Насінини прикріплені до обох половин оплодня (горох, квасоля, конюшина, люцерна);
— стручок — двогніздовий багатонасінний плід, утворений двома зрослими плодолистками. Насінини розташовані на плівчастій перетинці всередині плоду (капуста, гірчиця, редька);
— коробочка утворюється з двох чи багатьох зрослих докупи плодолистків. Розкривається стулками (льон, бавовник, дурман), кришечкою (блекота), зубцями (гвоздика) або має дірочки на верхівці плода (мак, дзвоники) чи щілини по краях плодолистків (тютюн).
Соковиті плоди мають соковитий оплодень:
— ягода — багатонасінний плід, у якого оплодень складається з двох шарів: зовнішнього — шкірочки і внутрішнього — м’якуша (чорниця, смородина, виноград, журавлина, баклажан);
— кістянка утворюється з одного чи кількох плодолистків. Оплодень поділений на три складові частини: внутрішню тверду, дерев’янисту — кісточку, яка оточує насінину, і соковиту (а іноді й суху, як у мигдалю) середню, а також зовнішню — шкірочку (вишня, слива, персик);
— яблуко — соковитий багатонасінний плід, м’якуш якого утворений розрослим квітколожем (яблуня, груша, айва, горобина);
— гарбузина — багатонасінний плід, у якого середній та внутрішній шари соковиті, а зовнішній — забарвлений, твердий (гарбуз, огірок, диня).
За числом насінин виділяють однонасінні плоди та багатонасінні. За способом розкривання плоди є розкривні та нерозкривні. Плоди є прості та складні (багатокістянка, багатолистянка, багатогорішок).
Це ЦІКАВО
Безсумнівним чемпіоном за розміром плодів визнана тропічна слонова ліана, або ліана святого Хоми, поширена в лісах Південної Азії й Океанії. Її велетенські боби ентади досягають дивовижних розмірів: близько 2 м завдовжки й 1,5 м завширшки. Найдивовижними плоди гарматного дерева, батьківщиною якого є Гвіана. Заради своєрідних дивних квіток це дерево розводять у багатьох тропічних країнах. Квітка цього дерева досягає 15 см у діаметрі. Плоди-коробочки являють собою кулі червонувато-коричневого кольору діаметром 10-18 см, що вільно звисають зі стовбура на товстих батогах. Плід несправжнього мускатного горіха являє собою дерев'янисту гладеньку кулеподібну коробочку чорного кольору завбільшки від апельсина — до 30 см в діаметрі.
Розмноження насінних рослин
Квіткові рослини здатні до розмноження статевим та вегетативним способами.
Вегетативне розмноження здійснюється внаслідок відокремлення багатоклітинних частин від материнської особини. У його основі лежить явище регенерації — здатності відновлювати цілий організм з його частини шляхом поділу та подальшої спеціалізації клітин. Вегетативне розмноження відбувається за допомогою вегетативних органів або їхніх видозмін (бульб, кореневищ, цибулин, вусів, вивідкових бруньок). Кореневищами розмножуються багаторічні трави (пирій, конвалія, м’ята, осот). Цибулинами розмножуються проліски, цибуля, лілія, тюльпан, нарциси. Деякі види рослин розмножуються стебловими бульбами (картопля, топінамбур), кореневими бульбами (жоржина, пшінка). Наземними повзучими стеблами — вусами — розмножується суниця. Вивідковими бруньками, які здатні відокремлюватися від материнської особини та давати початок новій рослині, розмножуються росичка, каланхое. Вегетативне розмноження сприяє швидкому відтворенню і розселенню рослин; його широко застосовують у рослинництві.
Статеве розмноження відбувається шляхом злиття двох статевих клітин (гамет) — чоловічої та жіночої. Чоловічі клітини (спермії) містяться у пилковому зерні, жіночі (яйцеклітини) — у насінному зачатку. Пилкове зерно має потрапити на приймочку маточки за допомогою зовнішніх чинників (вітру, комах, води тощо). Процес переносу пилку з тичинки на приймочку маточки називають запиленням. Розрізняють самозапилення і перехресне запилення.
Процес запилення, при якому пилок потрапляє з пиляків на приймочку тієї самої квітки, називають самозапиленням. Здебільшого це відбувається в ще не розкритій квітці, бутоні та є пристосуванням до несприятливих умов або запасним варіантом у разі неможливості перехресного запилення (горох посівний, рис, пшениця, квасоля).
Перехресне запилення — це процес перенесення пилку з тичинки однієї квітки на приймочку маточки іншої квітки тієї самої або іншої рослини. Перехресне запилення відбувається за допомогою таких агентів:
— тварин (зоофілія);
— комах (ентомофілія) — характерне для великих яскраво забарвлених квіток, що виробляють нектар і пахнуть;
— вітру (анемофілія) — притаманне рослинам з дрібними, неяскравими квітками з редукованою оцвітиною;
— води (гідрофілія) — відбувається здебільшого у водних рослин.
Перенесення пилку з однієї квітки на приймочку маточки іншої, що здійснюється людиною, називають штучним запиленням. Застосовується в садівництві, квітникарстві тощо. Штучне запилення пилком іншого виду або сорту рослин називають неспорідненим схрещуванням. Застосовують у селекційній роботі.
Запліднення — це злиття двох статевих клітин (гамет). У квіткових рослин спермії дуже дрібні, яйцеклітини значно більші. Пилкове зерно, потрапивши на приймочку, починає проростати, утворюючи пилкову трубочку із вегетативної клітини, і проникає через стовпчик і зав’язь у насінний зачаток — власне в зародковий мішок. Генеративна клітина поділяється ще в пилковій трубці на два спермії, з яких один зливається з яйцеклітиною, утворюється зигота, яка дає початок зародку, а другий — з центральною клітиною (диплоїдне центральне ядро) і дає початок ендосперму. Таким чином, одночасно відбулося запліднення двох клітин зародкового мішка. Це явище відкрив відомий учений С. Г. Навашин у 1898 р. і назвав подвійним заплідненням (див. рис. 5 Додатку).
Зигота перетворюється в зародок майбутньої рослини. У цьому зародку формується мініатюрний зародковий корінець, зародкове стебельце з верхівковою брунечкою і перші зародкові листки — сім’ядолі. Центральна клітина зародкового мішка після запліднення перетворюється в поживну тканину — вторинний ендосперм. У ньому містяться речовини, необхідні для розвитку зародка: білки, вуглеводи, жири, вітаміни, мінеральні солі тощо. Розвиваючись, зародок і ендосперм витісняють інші клітини зародкового мішка і займають весь насінний зачаток. Останній перетворюється в насінину, його покриви — в шкірочку насінини, а зав’язь — у плід, при цьому її стінки формують оплодень. Таким чином, насінина стає схованою в плоді, покритою. За сприятливих умов насінина проростає і дає початок новій рослині.
ЦЕ ЦІКАВО
Пилок вітрозапильних рослин дуже дрібний, сухий, легкий і переноситься на величезні віддалі. Зокрема, пилок цукрових буряків підіймається на висоту понад 2000 м. На суднах, віддалених на 30-55 км від берегів Скандинавії, ловили пилок хвойних, берези та інших вітрозапильних рослин. В Італії жіноча фінікова пальма була запліднена пилком, занесеним туди з чоловічого екземпляра, віддаленого на 64 км.
Квітка не надто щедро виділяє нектар: у більшості рослин його кількість мізерна (ватівник сирійський — 5,3 мг, липа широколиста — 2,7 мг, липа звичайна — 1,9 мг); найбільшу кількість нектару продукує бразильський молочай гарний, у якого нектар з квітки стікає краплинами, наче ранкова роса. Для нагромадження одного кілограма меду бджола мусить зібрати нектар з 2 тисяч квіток білої акації, або з 5 тисяч квіток еспарцету, або з 5 млн квіток червоної конюшини!
Запитання для самоконтролю
1. Із яких частин складається квітка?
2. Які суцвіття називають простими, які — складними?
3. Охарактеризуйте основні типи суцвіть.
4. Яке біологічне значення мають суцвіття?
5. Охарактеризуйте види запилення.
6. Порівняйте пристосування рослин до запилення комахами та вітром.
7. Опишіть процес запліднення у квіткових рослин.
8. Яку будову має насінина?
9. Охарактеризуйте типи сухих і соковитих плодів.
10. Яке біологічне значення мають плоди в житті рослин?
Тестові завдання
Виберіть одну правильну відповідь
1. Квітка — це орган:
A) спороношення;
Б) статевого розмноження;
B) насінного розмноження;
Г) вегетативного розмноження.
2. Рослина з одностатевими квітками — це:
A) слива;
Б) тополя;
B) яблуня;
Г) суниці.
3. Однодомна рослина — це:
А) верба;
Б) тополя;
В) коноплі;
Г) кукурудза.
4. Зародок у покритонасінних рослин розвивається із:
A) зиготи;
Б) насінного зачатка;
B) яйцеклітини;
Г) стінок зав’язі.
5. Плід утворюється із:
А) зав’язі;
Б) маточки;
В) тичинок;
Г) квітколожа.
6. Репродуктивний орган квіткової рослини — це:
А) плід;
Б) корінь;
В) стебло;
Г) листок.
7. Відділ рослин, якому притаманне подвійне запліднення:
A) мохоподібні;
Б) голонасінні;
B) покритонасінні;
Г) папоротеподібні.
8. Установіть відповідність між типами суцвіть та наведеними назвами рослин.
A) Зонтик;
Б) кошик;
B) складний колос.
1. Айстра, соняшник;
2. капуста, черемха;
3. жито, пшениця;
4. примула, морква.
|
A |
|
|
Б |
|
|
В |
9. Установіть відповідність між агентами перехресного запилення та його назвою.
A) Тварини;
Б) вітер;
B) вода.
1. Гідрофілія;
2. ентомофілія;
3. анемофілія;
4. зоофілія.
|
А |
|
|
Б |
|
|
В |
10. Установіть відповідність між типами плодів та наведеними назвами рослин.
A) Кістянка;
Б) біб;
B) зернівка.
1. Квасоля, соя;
2. пшениця, жито;
3. соняшник, кульбаба;
4. абрикос, вишня.
|
A |
|
|
Б |
|
|
В |
Нижчі спорові рослини — водорості
Водорості — це група еукаріотичних рослин, здатних до фотосинтезу з виділеннями кисню, тіло яких не розчленоване на органи й тканини, а статеві органи одноклітинні. Тіло водоростей (талом, або слань) може бути одноклітинним або багатоклітинним. Розмноження відбувається вегетативним, нестатевим (зооспори) або статевим способом. Поширені водорості в морях, прісних водоймах, ґрунті. Розмножуючись у масових кількостях, здатні викликати «цвітіння» води. За умовами існування водорості поділяються на планктонні (від грец. plankton — мандрівне) (живуть у товщі води — хлорела, хламідомонада, вольвокс), бентосні (від грец. benthos — глибина) (живуть на дні водойм — ламінарія, червоні водорості) та перифітонні (від грец. peri — коло, біля; phyton — рослина) (ростуть на занурених у воду предметах — улотрикс).
Відділ Зелені водорості
Зелені водорості характеризуються зеленим забарвленням хлоропластів, наявністю крохмалю як запасної поживної речовини. Зелені водорості бувають одноклітинними (хламідомонада, хлорела), колоніальними (вольвокс) та багатоклітинними (улотрикс, спірогіра). Розмножується вегетативно (поділом клітин надвоє — хламідомонада; фрагментацією багатоклітинних ниток — улотрикс, спірогіра), нестатевим (зооспорами — хламідомонада, улотрикс) та статевим шляхом (за участю гамет -— хламідомонада, улотрикс; кон’югацією — спірогіра). Поширені переважно в прісних водоймах, деякі види живуть у морях, ґрунті тощо.
Хламідомонада — одноклітинна зелена водорость. Вкрита прозорою оболонкою, під якою містяться цитоплазма з ядром, світлочутливе вічко, велика вакуоля і дві пульсуючі маленькі, хроматофор. Живлення відбувається за допомогою процесу фотосинтезу; може вбирати розчинені у воді органічні речовини через оболонку. Клітина хламідомонади має гаплоїдний набір хромосом. Нестатеве розмноження хламідомонади відбувається за сприятливих умов. Спочатку хламідомонада втрачає джгутики, а її ядро і цитоплазма діляться шляхом мітозу на 4, а іноді й вісім дочірних клітин — спор. Спори залишають оболонку материнської клітини, виходять у воду, де швидко виростають до певних розмірів (вже через добу вони набувають здатності до поділу). Таке нестатеве розмноження може повторюватись багато разів. За несприятливих умов материнська клітина переходить до статевого розмноження. Внаслідок поділу хламідомонада розпадається на гамети. Вони зливаються попарно з утворенням зиготи; в результаті її поділу шляхом мейозу виникають чотири клітини — молоді хламідомонади.
Улотрикс — прісноводна багатоклітинна нитчаста водорість. Клітини улотрикса розташовані в один ряд і утворюють довгу нитку. Розмножується улотрикс вегетативно (уривками нитки), нестатево (поділом клітин з утворенням двох або чотирьох зооспор з чотирма джгутиками) та статево (злиттям рухомих дводжгутикових гамет).
Спірогіра — багатоклітинна нитчаста водорість. Клітини спірогіри мають гаплоїдний набір хромосом. Статеве розмноження спірогіри відбувається шляхом кон’югації, при якій зливаються протопласти звичайних клітин. Внаслідок злиття утворюється диплоїдна зигота.
Відділ Діатомові водорості
Діатомові водорості — найпоширеніша на Землі група одноклітинних рослин прісних та солоних водойм. Діатомові водорості бувають різноманітної форми (ромб, півмісяць, булава, многокутник). Вони мають твердий панцир, до складу якого входить Силіцій. Панцир складається з двох половинок, які налягають одна на одну.
Відділ Бурі й червоні водорості
Бурі й червоні (багрянки) водорості поширені переважно в морях. Слань морських бурих та червоних водоростей багатоклітинна, як правило, добре помітна неозброєним оком, нерідко розчленована на ризоїди, за допомогою яких рослина прикріплюється до субстрату, та утворення, подібні до вегетативних органів вищих рослин. Червоні водорості відрізняються від бурих червоним забарвленням пластид. Пластиди бурих водоростей, завдяки пігментам фікобілінам, забарвлені в жовтий або коричневий колір. З бурих водоростей широко використовується ламінарія (морська капуста) як сировина для отримання біологічно активних речовин, з червоних — анфельція, з якої видобувають агар-агар. Крім того, водорості використовують у процесах біологічного очищення стічних вод.
ЦЕ ЦІКАВО
Людина широко використовує водорості для своїх потреб. У багатьох приморських країнах — Франції, Англії, Ірландії, Шотландії, Норвегії та особливо Японії — водорості здавна вживають в їжу, вони становлять значну частину харчового балансу. Тисячі людей в Японії зайняті збором водоростей, а сотні заводів переробляють їх. У цій країні найбільш поширене використання червоних водоростей під назвою «морського салату».
Чи не найбільшого використання набула так звана морська капуста — ламінарія. Вона селиться на глибині 10-40 м і досягає до 60 м завдовжки.
Мул, утворений рештками діатомових водоростей, має назву діатоміт. Його висушують та просочують певними речовинами, отримуючи вибухівку — динаміт, який винайшов наприкінці XIX ст. шведський інженер Нобель.
Червоні коралінові водорості були виявлені на максимальній для рослин глибині — 268 м.
Запитання для самоконтролю
1. Дайте загальну характеристику водоростей.
2. Опишіть зелені водорості.
3. Яку будову має хламідомонада?
4. Як відбувається розмноження хламідомонади?
5. Дайте загальну характеристику морських бурих і червоних водоростей.
6. На які групи поділяються водорості за умовами існування?
7. Наведіть приклади вільноплаваючих та прикріплених водоростей.
8. Який спосіб статевого розмноження, наявний у водоростей, не притаманний вищим рослинам?
9. Чим зумовлене забарвлення клітин у бурих та червоних водоростей?
10. Які речовини, що добувають із водоростей, застосовують у сучасній біотехнології?
Тестові завдання
Виберіть одну правильну відповідь
1. Нижчі спорові рослини — це:
A) мохи;
Б) гриби;
B) папороті;
Г) водорості.
2. Сукупність водоростей у товщі води — це:
А) бентос;
Б) перифітон;
В) зоопланктон;
Г) фітопланктон.
3. Водорості відрізняються від інших рослин тим, що:
A) належать до еукаріотів;
Б) мають джгутиковий апарат;
B) живуть тільки у воді;
Г) не мають вегетативних органів.
4. Організми, що входять до складу планктону:
A) актинії;
Б) ламінарії;
B) форамініфери;
Г) хламідомонади.
5. Одноклітинна водорість — це:
А) хлорела;
Б) саргасум;
В) спірогіра;
Г) евглена.
6. Одноклітинна водорість, яка має світлочутливе вічко:
A) хлорела;
Б) цистокок;
B) хлорокок;
Г) хламідомонада.
7. Найбільший об’єм у клітині хламідомонади займає:
A) ядро;
Б) вічко;
B) вакуолі;
Г) хлоропласт.
8. Хламідомонада за несприятливих умов життя:
A) припиняє фотосинтез;
Б) розмножується зооспорами;
B) розмножується простим поділом;
Г) розмножується статевим способом.
9. Бура водорість:
A) хлорела;
Б) улотрикс;
B) саргасум;
Г) спірогіра.
10. Водорість, якій притаманний спосіб статевого розмноження — кон’югація:
A) улотрикс;
B) саргасум;
В) спірогіра;
Г) ламінарія.
Вищі спорові рослини
Для вищих рослин характерна диференціація тіла на корінь, стебло та листя, а також поява тканин. Вищі спорові рослини розселяються за допомогою спор, їх притаманне чергування нестатевого (спорофіта) та статевого (гаметофіта) поколінь у життєвому циклі. Більшість мешкає на вологих ділянках суходолу, бо для статевого розмноження їм необхідна вода.
Відділ Мохоподібні
Мохоподібні широкорозповсюджені у всіх природо-кліматичних зонах Землі. Багато мохоподібних не мають чітко диференційованих органів (тіло представлене сланню), не мають коренів, прикріплюються до субстрату за допомогою ризоїдів (від грец. rhiza — корінь і eidos — вигляд) — виростів епідерми. У циклі розвитку мохів переважає гаметофіт. У мохів гаплоїдний гаметофіт є автотрофним і має вигляд слані або листкостеблової рослини.
Зозулин льон належить до класу листкостеблових мохів. Дводомна рослина заввишки 50 см. На верхівці стебла чоловічої особини формується кілька чоловічих статевих органів (антеридії, від грец. antheros — квітучий), у яких утворюються сперматозоїди. На верхівці стебла жіночої особини виростає жіночій статевий орган (архегоній, від грец. arche — початок і gone — народження), у якому виникають яйцеклітини. Процес запліднення відбувається в умовах підвищеної вологості. Із зиготи на верхівці материнської рослини за рахунок її поживних речовин розвивається особина нестатевого покоління (диплоїдний спорофіт). Вона складається із тоненької стеблоподібної ніжки, яка закінчується розширенням — коробочкою, що накрита кришечкою. Всередині коробочки утворюються спори, тобто вона являє собою спорангій (від грец. spora — насіння і angeion — посудина). Після дозрівання кришечка коробочки відкривається, спори висипаються та розносяться вітром. На поверхні вологого ґрунту спора проростає і утворює протонему (від грец. protos — перший і пета — нитка) — тоненьку зелену нитку. Нитка росте, галузиться, і з деяких її клітин внаслідок поділу утворюється чоловічий та жіночий гаметофіт.
Сфагнум — листкостебловий мох, позбавлений ризоїдів. Росте на болотах. Стебла сфагнумів досягають 50 см заввишки. Листки не мають жилок та містять два види клітин: живі зелені, у яких відбувається фотосинтез, і відмерлі. У оболонках мертвих клітин є пори, через які вони вбирають воду. Сфагнум росте верхівкою, а нижня частина стебла поступово відмирає. Відмерлі частини рослин занурюються у воду, осідають на дні боліт протягом багатьох років, пресуються й утворюють торф.
ЦЕ ЦІКАВО
У коробочках різних видів мохів міститься від кількох десятків до мільйона спор діаметром від 5 до 200 мкм. Спори мохів не втрачають здатності до проростання після кількагодинного перебування при температурі -200 °С чи короткочасного нагрівання до + 100 °С.
Відділ Плауноподібні
Сучасні плауноподібні — багаторічні трав’янисті рослини з повзучими стеблами, густо вкритими дрібними сидячими вічнозеленими листками. У життєвому циклі переважають особини нестатевого покоління (диплоїдний спорофіт). Верхівки прямостійних пагонів закінчуються спороносними колосками, складеними з дрібних листочків — спорофілів (від грец. spora — насіння и phyllon — листок). На них розташовані спорангії, у яких формуються спори. Із спор за сприятливих умов розвиваються гаметофіти — заростки. У деяких видів плаунів (баранець звичайний) однодомні заростки розвиваються під землею від 1 до 15 років. Вони позбавлені хлорофілу, мають вигляд соковитих пластинок завдовжки від 2 до 20 мм та живляться гетеротрофно. У різноспорових видів (селагінела) дводомні заростки розвиваються під оболонкою спори за рахунок поживних речовин протягом кількох тижнів. В Україні поширений плаун булавоподібний.
Відділ Хвощеподібні
Сучасні хвощеподібні — багаторічні трав’янисті рослини з почленованими і часто розгалуженими стеблами з кільцем дрібних редукованих лускоподібних листків. У життєвому циклі переважають особини нестатевого покоління спорофіт. Функцію фотосинтезу виконує зелене прямостійне стебло. На верхівках весняних пагонів розташовані спороносні колоски. Із спор за сприятливих умов розвивається статеве покоління, представлене окремо чоловічими й жіночими заростками. Хвощі поширені у різних кліматичних зонах, переважно у вологих лісах, на болотах та луках. Хвощ польовий відомий як бур’ян.
Відділ Папоротеподібні
Сучасні папоротеподібні — багаторічні трав’янисті (а в тропіках — і деревоподібні) рослини. У життєвому циклі переважає диплоїдний спорофіт. Ці рослини мають видозмінений підземний пагін — кореневище та великі, як правило, перистоскладні листки — ваї.
Молоді листки папороті спірально закручені, наростають своєю верхівкою і можуть сягати значних розмірів. На нижньому боці листків розміщені групи спорангіїв — соруси.
Дозрілі спори висипаються і проростають у гаметофіт — невеликий пластинкоподібний заросток із ризоїдами, який живе самостійно й живиться автотрофно завдяки фотосинтезу. На нижньому боці заростка в антеридіях та архегоніях розвиваються сперматозоїди та яйцеклітини. За наявності вологи відбувається запліднення. Із зиготи розвивається спорофіт.
Прадавні папоротеподібні разом із іншими споровими брали участь в утворенні кам’яного вугілля.
ЦЕ ЦІКАВО
Деякі папороті тропічних лісів мають витке стебло завдовжки кілька метрів. Вони чіпляються до стовбурів та гілок дерев за допомогою гнучких черешків листків.
Хвощі — чудові покажчики (біоіндикатори) грунтів із підвищеною кислотністю.
Плаун-баранець застосовують у медицині для лікування від алкоголізму, формування відрази до паління.
Запитання для самоконтролю
1. Дайте загальну характеристику мохоподібних.
2. Що таке чергування поколінь?
3. Що спільного та відмінного між водоростями та вищими споровими рослинами?
4. У чому полягає суттєва різниця в життєвих циклах мохів та папоротей?
5. Яку функцію виконує заросток папоротеподібних?
6. Які особливості характерні для розмноження папоротей?
7. Дайте загальну характеристику плаунів.
8. Дайте загальну характеристику хвощів.
9. Чому папороті не ростуть у степах та пустелях?
10. Як відбувається процес торфоутворення?
Тестові завдання
Виберіть одну правильну відповідь.
1. Характерна ознака циклу розвитку мохів:
A) гаметофіт відсутній;
Б) гаметофіт домінує над спорофітом;
B) гаметофіт живе самостійно;
Г) гаметофіт редукований і повністю залежить від спорофіта.
2. Рослина, завдяки якій утворюється торф:
А) орляк;
Б) спірогіра;
В) сфагнум;
Г) зозулин льон.
3. Коробочка зозулиного льону містить:
А) спори;
Б) гамети;
В) листки;
Г) спори та гамети.
4. Органи прикріплення в мохів:
А) корінь;
Б) ризоїди;
В) кореневище;
Г) кореневище та ризоїди.
5. Ваї в папоротеподібних — це:
А) листки;
Б) спори;
В) стебла;
Г) заростки.
6. Органи, які має спорофіт папоротеподібних:
A) соруси;
Б) ризоїди;
В) антеридії;
Г) архегонії.
7. Статеві органи папоротеподібних:
A) соруси;
Б) заростки;
B) джгутики;
Г) антеридії та архегонії.
8. Функцією заростка папоротеподібних є:
A) утворення спор;
Б) утворення гамет;
B) утворення тільки жіночих гамет;
Г) утворення тільки чоловічих гамет.
9. Спороносні колоски плауноподібних утворюються:
A) на коренях;
Б) на гаметофіті;
B) на верхівках стебел;
Г) біля основи стебел.
10. Фотосинтез у хвоща польового відбувається у:
A) листках;
Б) стеблах;
B) кореневищах;
Г) спороносних колосках.
Насінні рослини
Насінним рослинам притаманні особливості розвитку, що дозволили їм пристосуватися до різноманітних умов існування на суходолі та у прісних водоймах, — поява насінини, що має запас поживних речовин і захисну оболонку; внутрішнє запліднення, яке не потребує води; розвиток зародка всередині насінного зачатка, різноманітність життєвих форм. До насінних рослин належать два відділи вищих рослин — Голонасінні та Покритонасінні, або Квіткові.
Відділ Голонасінні
У процесі еволюції насінина вперше з’явилась у представників цього відділу. Відомо близько 800 сучасних видів голонасінних рослин, які поширені на всіх континентах. Це — дерев’янисті (дерева або кущі), переважно вічнозелені рослини. У життєвому циклі переважає диплоїдний спорофіт. У більшості голонасінних листки голкоподібні (хвоя) або лускоподібні, живуть тривалий час й отпадають поодинці.
Переважна більшість цього відділу об’єднана в клас Хвойні (близько 560). Майже 95 % лісів земної кулі складаються лише із хвойних рослин або є мішаними. Великі хвойні ліси помірних широт Північної півкулі мають назву тайга. У горах ці рослини утворюють високогірні хвойні ліси. Невелика площа листків та особливості будови продихів, які заглиблені у товщу листка і можуть на зиму закриватись воском, забезпечують майже повне припинення випаровування вологи взимку. У корі та деревині хвойних багато канальців, які називають смоляними ходами. Вони заповнені густою рідиною — живицею.
Сосна звичайна поширена на території Євразії. Однодомна рослина. Починає утворювати насіння на 12-15-му році життя. Органи розмноження являють собою шишки — вкорочені видозмінені пагони, у яких листки перетворені на луски. Молоді жіночі шишки сосни червонуватого кольору розташовані на верхівках пагонів, їх луски щільно прилягають одна до одної. Сіро-жовті чоловічі шишки утворюються при основі молодих видовжених пагонів. На кожній лусці розміщені два пиляки, у яких формуються мікроспори. Мікроспора проростає в чоловічий гаметофіт — пилкове зерно, яке складається з двох клітин — великої вегетативної та маленької генеративної. Пилкове зерно вкрите двома оболонками, між ними розташовані порожнини, заповнені повітрям, які полегшують перенесення вітром пилку. Під час запилення луски жіночої шишки розходяться, і насінні зачатки виділяють краплину клейкої рідини, яка утримує пилкове зерно. Після запилення луски шишки стуляються, а вегетативна клітина пилкового зерна утворює пилкову трубку. Вона росте повільно і дістається до яйцеклітини лише через 12-15 місяців після запилення. За допомогою пилкової трубки до насінного зачатка потрапляють два спермії, утворені з генеративної клітини. Один із сперміїв гине, а другий зливається з яйцеклітиною. Зародок розвивається із заплідненої яйцеклітини. Насінина сосни складається із диплоїдної насінної шкірки, утвореної покривами насінного зачатка, гаплоїдного ендосперму, утвореного вегетативними клітинами жіночого гаметофіта, та диплоїдного зародка. Дозріває насіння сосни наприкінці наступного літа. Жіноча шишка розростається, зеленіє, а потім буріє, луски її розносяться, і насіння розсіюється вітром.
У природі голонасінні утворюють значну масу органічної речовини, збагачують повітря киснем. Використовуються як будівельний матеріал, для виробництва меблів, паперу, а також як паливо. Наземні частини голонасінних містять багато лікарських речовин та вітамінів. Хвойні виділяють у повітря фітонциди, що вбивають хвороботворні бактерії.
ЦЕ ЦІКАВО
Сосна довговічна — дерево-довгожитель: нині ростуть особини віком близько 4900 років, а його хвоїнки живуть майже півстоліття (до 45 років).
Кипарис виділяє фітонциди, які на 50-60 % очищують повітря від шкідливих бактерій, особливо збудників захворювань дихальної системи. До Криму кипариси були завезені стародавніми греками близько 2500 років тому, вони стали невід'ємною часткою славнозвісних кримських оздоровниць.
Відділ Покринасінні, або Квіткові
Головною особливістю покритонасінних є здатність до утворення квіток та плодів, подвійне запліднення. Відомо близько 250 000 видів квіткових рослин, які поділяють на два класи: Дводольні та Однодольні.
Для представників класу Дводольні характерні такі ознаки: зародок має дві сім’ядолі, квітка здебільшого 4-, 5-членна, коренева система переважно стрижнева, а жилкування — сітчасте, листки різноманітні, рослини деревні та трав’янисті.
Родина Хрестоцвіті (Капустяні). Близько 3200 видів переважно трав’янистих рослин. Коренева система стрижнева. Прикореневі листки зібрані в розетку, а на стеблі розміщені почергово. Квітка має чашечку з 4 чашолистків, віночок з 4 пелюсток, 6 тичинок — 2 коротких і 4 довгих, одну маточку. Суцвіття — китиця, плід — стручок або стручечок. Представники: грицики, редька, талабан, капуста, хрін, редис тощо.
Родина Розові. Близько 3000 видів, серед яких дерева, кущі та трав’янисті рослини. Квітка має таку будову: на широкому квітколожі розміщена подвійна оцвітина з 5 чашолистків і 5 пелюсток, тичинок багато, одна маточка. Суцвіття — зонтик, щиток, китиця. Плід — проста та збірна кістянки, яблуко. Представники: яблуня, груша, слива, горобина, малина, айва, вишня, персик, суниці, шипшина, гравілат тощо.
ЦЕ ЦІКАВО
Троянди людина вирощує протягом принаймні 6000 років. Ця рослина багато разів згадується в Біблії та Корані як символ краси та ніжності. За кілька тисячоліть до нашої доби троянди зображали на монетах та настінних фресках палаців Вавилона та Ассирії.
Родина Бобові. Родина об’єднує понад 12000 видів рослин, серед яких є однорічні і багаторічні трави, кущі та дерева. Поширені на всіх континентах планети в різних природних зонах. Стебла прямостійні, виткі, сланкі. Листки складні, з прилистками. Типова будова квітки: оцвітина подвійна, чашечка з 5 чашолистків (3 + 2), віночок з 5 пелюсток (задня — парус, дві бічні — весла, дві нижні, зрослі у верхній частині, — човник). Тичинок 10 (з них 9 зростаються й утворюють незамкнену трубочку), маточка одна. Суцвіття — китиця, головка. Плід — біб. Представники: люцерна, квасоля, акація, горох, конюшина, соя тощо. На коренях бобових рослин утворюються бульбочки, у яких живуть азотфіксувальні бактерії.
ЦЕ ЦІКАВО
Деякі тропічні дерева із родини Бобові досягають понад 80 м заввишки. Від основи їхніх стовбурів в усі боки відходять могутні опорні корені, розташовані на поверхні землі.
Родина Пасльонові. Близько 2500 видів трав’янистих рослин, дерев та кущів. Листки розташовані почергово, прості, без прилистків. Рослини часто вкриті залозистими волосками, виділення яких мають специфічний запах. Оцвітина складається з 5 зрослих чашолистків та 5 зрослих пелюсток. Тичинок у квітці також 5, вони зрощені з віночком, маточка одна. Квітки поодинокі або зібрані у суцвіття — китиця, завиток. Плід — ягода (представники: томат, паслін, картопля, баклажан, фізаліс) або коробочка (представники: тютюн, блекота, дурман, беладона).
ЦЕ ЦІКАВО
Про те, що плоди помідорів тривалий час уважали отруйними, свідчить такий історичний факт. Один із ворогів намагався отруїти першого президента Сполучених Штатів Америки Джорджа Вашингтона стравою зі смажених помідорів. «Убивця», впевнений у тому, що його чекає шибениця, наклав на себе руки, а Вашингтон упродовж багатьох десятиліть ласував цією «отрутою».
Родина Айстрові (Складноцвіті).Найбагатша на види (понад 20000) родина класу Дводольні. Найхарактернішою ознакою родини є суцвіття кошик, у якому можуть бути зібрані квітки різних типів: плідні трубчасті, язичкові, несправжньоязичкові, лійкоподібні. Так, у суцвітті соняшника центральну частину займають плідні трубчасті квітки, крайові — несправжньоязичкові, спеціалізовані для приваблювання запилювачів. Трубчасті квітки — з подвійною оцвітиною, чашолистки представлені волосками, віночок п’ятичленний, зрослопелюстковий; п’ять тичинок, зрослих у трубочку пиляками, маточка з дволопатевою приймочкою. Несправжньо-язичкові квітки — з редукованою чашечкою у вигляді язичка, 5 зрослих пелюсток (дві з них редуковані). Плід — сім’янка, у багатьох видів має летючки. Представники: соняшник, айстра, жоржина, нагідки, хризантема, волошка, ромашка, кульбаба, мати-й-мачуха, будяк, череда, пижмо тощо.
ЦЕ ЦІКАВО
На тропічних островах Галапагоського архіпелагу в Тихому океані поблизу Південної Америки дерево скалезія, що сягає 25 м заввишки, утворює справжні ліси, а інше дерево — брахілена, поширене на Мадагаскарі, — іноді сягає заввишки до 40 м. Ці рослини належать до родини Айстрові.
Клас Однодольні. Для представників характерні такі ознаки: зародок має одну сім’ядолю; коренева система мичкувата; листки прості, цілокраї, як правило, не мають черешків; жилкування паралельне або дугове, оцвітина переважно проста. Квітка тричленна і рідше дво- або чотиричленна. Однорічні та багаторічні трав’янисті рослини.
Родина Лілійні. Близько 1300 видів. Багаторічні рослини. Оцвітина проста, віночкоподібна, здебільшого складається з шести вільних або зрослих пелюсток. У квітці шість тичинок та одна маточка, утворена трьома зрослими плодолистками. Квітки поодинокі або зібрані в суцвіття (китиця). Плід — коробочка або ягода. Представники: тюльпан, конвалія, лілія.
Родина Цибулеві. Близько 650 видів. За ознаками подібні до лілійних. Багаторічні рослини з двостатевими квітками. Оцвітина складається з шести вільних або частково зрослих пелюсток. У квітці 6 тичинок та одна маточка. Суцвіття — зонтик; плід — коробочка. Представники: часник, цибуля, черемша.
ЦЕ ЦІКАВО
На скелястих схилах сибірських гip Саянів росте цибуля кам'яна. Її цибулини витримують повне промерзання до -50 °С, не втрачаючи здатності до проростання.
Стародавні єгиптяни вважали цибулю та часник священними рослинами. Їх приносили в жертву богам разом із хлібом та м'ясом.
Родина Злакові. Близько 10000 видів. Вони зростають на всіх континентах, за винятком Антарктиди. Багаторічні, зрідка одно- чи дворічні рослини. Пагони можуть видозмінюватись на кореневище. Стебло злакових — соломина, має порожнисте міжвузля. Стеблам притаманний вставний ріст. Листки прості, сидячі, видовжені, з паралельним жилкуванням, розміщені почергово. Квітки дрібні, зібрані в колоски, які утворюють складний колос (жито, пшениця, ячмінь, пирій), волоть (рис, просо, овес) або початок (кукурудза). Квітка має просту оцвітину, що складається з двох квіткових лусок та двох плівочок. Тичинок три, маточка одна. Плід — зернівка. Представники: жито, пшениця, рис, ячмінь, пирій, просо, овес, тимофіївка, бамбук тощо.
ЦЕ ЦІКАВО
Під час археологічних досліджень на території столиці Мексики (у місті Мехіко) на глибині близько 70 м виявлено пилок дикої кукурудзи, вік якого сягає 60000 років. Цю рослину під назвою «маїс» почали вирощувати індіанці-майя приблизно за 2500 років до нашої ери.
Поширенню квіткових рослин на Землі сприяв ряд факторів. У результаті зміни клімату в бік зростання посушливості та зниження температури квіткові рослини змогли краще пристосуватися до цих екстремальних умов (листопадність, поява трав'янистих форм). У квіткових рослин виникли ефективні системи запилення за допомогою тварин, поширення насіння різними агентами. Завдяки наявності різноманітних хімічних речовин, отруйних для тварин, квіткові рослини були краще і захищені від поїдання.
Запитання для самоконтролю
1. Дайте загальну характеристику голонасінних рослин.
2. Дайте порівняльну характеристику циклів розвитку голонасінних і папоротеподібних.
3. Чому голонасінні не потребують води у процесі запліднення?
4. Дайте загальну характеристику квіткових рослин.
5. Назвіть спільні та відмінні риси процесу утворення насіння голонасінних та покритонасінних рослин.
6. Дайте загальну характеристику однодольних квіткових рослин.
7. Дайте загальну характеристику класу дводольних рослин.
8. Порівняйте будову представників родин Хрестоцвіті та Розові.
9. Дайте загальну характеристику родини Злакові.
10. Які фактори сприяли поширенню квіткових рослин на Землі?
Тестові завдання
Виберіть одну правильну відповідь
1. Насінні рослини відрізняються від вищих спорових:
A) наявністю пагона;
Б) наявністю насіння;
B) розвиненими коренями;
Г) наявністю насіння та плоду.
2. Характерна ознака циклу розвитку голонасінних:
A) гаметофіт відсутній;
Б) гаметофіт домінує над спорофітом;
B) гаметофіт живе самостійно;
Г) гаметофіт редукований і повністю залежний від спорофіта.
3. Голонасінні розмножуються:
A) тільки спорами;
Б) тільки насінням;
B) спорами та насінням;
Г) вегетативним способом.
4. Визначте послідовність подій у циклі розвитку сосни.
A) Запилення;
Б) запліднення;
B) розвиток насінини;
Г) утворення сперміїв;
Д) утворення яйцеклітин.
|
1 |
|
|
2 |
|
|
3 |
|
|
4 |
|
|
5 |
5. До класу Однодольні належить родина:
A) Злакові;
Б) Айстрові;
B) Пасльонові;
Г) Хрестоцвіті.
6. Рослина, яка має мичкувату кореневу систему:
A) дурман;
Б) квасоля;
B) капуста;
Г) тюльпан.
7. Бактерії вступають у симбіоз із кореневою системою:
A) лілійних;
Б) бобових;
B) злакових;
Г) пасльонових.
8. Плід ягода утворюється в представників родин:
A) Розові та Бобові;
Б) Бобові та Айстрові;
B) Злакові та Пасльонові;
Г) Розові та Пасльонові.
9. Язичкові квітки має:
A) череда;
Б) волошка;
B) соняшник;
Г) кульбаба.
10. Установіть відповідність між відділами рослин та періодами історії Землі, у які вони виникли.
A) Псилофіти;
Б) папоротеподібні;
B) голонасінні;
Г) покритонасінні.
1. Карбоновий;
2. крейдяний;
3. силурійський;
4. тріасовий;
5. девонський.
|
А |
|
|
Б |
|
|
В |
|
|
Г |
