Географія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

28. Використання та охорона природних умов і природних ресурсів. Геоекологічна ситуація в Україні

Основні забруднювачі навколишнього середовища

Людина впродовж свого життя та професійної діяльності постійно перебуває у взаємодії з природним середовищем. Вона отримує від природи сировину та деякі засоби праці, постійно змінює її. Ці зміни у найдавніші часи, коли люди займались збиральництвом, мисливством і рибальством, а згодом землеробством і скотарством, не були значними.

Посилення впливу людини на природу, що зумовило порушення природної рівноваги на території України, сталося у XVIII-XIX, а найбільше — у XX ст. Це пов’язано з розробкою родовищ корисних копалин, розвитком промисловості й транспорту, будівництвом міст тощо.

У другій половині XX ст. під впливом НТР вплив людини на природу став глобальним, а в межах нашої країни не залишилось жодного незайманого куточка. Однією з причин цього є те, що вся територія України має сприятливі умови для життя та діяльності людей і розташована в головній смузі розселення Євразії. Тепер уже можна говорити не стільки про існування природних ландшафтів, як про антропогенні комплекси, тобто перетворені людиною настільки, що змінюється зв’язок природних компонентів у них. Техногенний вплив на довкілля виявляється у різних напрямках: землеробському, меліоративному, промисловому, містобудівельному, військовому, транспортному, лісогосподарському та ін.

Сьогодні інтенсивно використовують близько 80 % території України. У процесі обробітку землі відбуваються негативні процеси: ерозія, заболочення та засолення, забруднення хімічними речовинами. Причинами ерозії є неправильні методи землеробства (розорювання крутих схилів, запровадження монокультур і висока частка в посівних площах просапних культур), нерегульоване випасання худоби, безконтрольне вирубування лісів та ін. За підрахунками вчених, майже 60 % орних земель в Україні зіпсовано ерозією. Найбільше таких площ зосереджено на територіях височин (водна ерозія) та в південних посушливих регіонах (вітрова ерозія). У результаті проведеного осушення ґрунтів на Поліссі часто виникає вітрова ерозія, внаслідок чого сухі піщані й пилові частинки розвіює вітер.

За умови тривалого перезволоження відбувається заболочування земель. Це найчастіше трапляється на рівнинних територіях, уздовж водосховищ, на т. зв. підтоплюваних територіях. Ці території, а також землі, де проводять безсистемне зрошування, мають підвищений уміст солей. При цьому відбувається погіршення структури ґрунту — на такому ґрунті рослини можуть рости лише після гіпсування. Такі землі нерідко взагалі вибувають із сільськогосподарського обігу. Підвищений вміст солей мають близько 5 млн га земель, що лежать у південних районах України та вздовж дніпровських водосховищ.

Землі України зазнають і значного хімічного забруднення внаслідок внесення мінеральних добрив та пестицидів. Ці хімічні речовини поряд з позитивною дією (піднесення врожайності сільськогосподарських культур, захист їх від хвороб та шкідників) мають і негативний вплив: зменшують чисельність і активність ґрунтової фауни, накопичуються у рослинницькій і тваринницькій продукції, а це негативно впливає на організм людини, яка споживає цю продукцію.

У промислових регіонах цей вплив посилюється внаслідок забруднення ґрунту викидами підприємств, особливо металургійних і хімічних комбінатів, теплових електростанцій, вугільних шахт. Так, у зв’язку з інтенсивним гірничим видобутком та переробкою залізних руд загострилась екологічна ситуація в Придніпровському соціально-економічному районі. Інтенсивне навантаження на рекреаційні ресурси Причорноморського соціально-економічного району також обумовило загострення екологічної ситуації. В областях Подільського соціально-економічного району підвищена екологічна напруга пов’язана з інтенсивністю використання земельного потенціалу. В Донецькому соціально-економічному районі екологічне забруднення безпосередньо пов’язане з вуглевидобувною галуззю та діяльністю низки ТЕС, які тут розташовані. Крім цього, значні площі сільськогосподарських угідь щорічно відводять під відходи промислових підприємств. Площа таких ділянок на сьогодні вже перевищила 170 тис. га. Вони потребують рекультивації — проведення низки заходів для відновлення родючості.

Територія України зазнала значного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (1986). Із сільськогосподарського обігу вилучено землі 30-кілометрової зони навколо станції, що в основному припадає на територію Столичного соціально-економічного району. Плями радіоактивного забруднення існують не лише у 30-кілометровій зоні, але й на територіях, що розташовані далеко від місця аварії: південь Київської, Рівненська та Черкаська області, південні райони Вінниччини, північна частина Чернівецької та південна Тернопільської областей. Сільськогосподарська та інша продукція з цих регіонів (гриби, дикорослі ягоди, деревина та ін.) також є, в певній мірі забрудненою.

Значний вплив на природне довкілля мають і міста. У них всі компоненти природи видозмінені, іноді настільки, що утворюють своєрідний ландшафт — т. зв. «урболандшафт» (міська забудова, парки, сквери, заасфальтовані шляхи та ін.). Часто компоненти цього ландшафту негативно впливають на людину та довкілля. Під забудову нерідко вилучаються високопродуктивні землі, а відходи життєдіяльності забруднюють підземні та поверхневі води, повітря. Саме в містах найвищі показники забрудненості повітря автотранспортом і промисловим виробництвом. Найбільше шкідливих викидів у повітря дають Кривий Ріг (444 тис. т), Маріуполь (350 тис. т), Донецьк (230 тис. т), Запоріжжя (141 тис. т), Бурштин (138 тис. т), Кам’янське (128,3 тис. т) та інші міста — центри важкої промисловості.

Особливо небезпечні для здоров’я забруднення важкими металами, сірчистим і чадним газами тощо. Важкі метали мають високу токсичність, канцерогенну та мутагенну дію, спричиняють онкологічні захворювання, подразнення дихальних шляхів, порушення нервової системи та ін. Оксиди Сульфуру є причиною т. зв. «кислотних дощів», що призводять до загибелі рослин, руйнування будівель, пам’ятників. Оксиди Сульфуру, Карбону й Нітрогену, змішуючись з димом, утворюють смог. Найчастіше смог буває в містах, де концентруються підприємства, що спалюють вугілля й нафтопродукти. Від смогу різко погіршується самопочуття людей. Він згубно діє на стан їх дихальної системи, спричиняє корозію металу, розтріскування гумових виробів та ін.

Часто смог можна спостерігати в містах Донбасу та Придніпров’я, інколи — у промислових містах Прикарпаття. Там захворюваність людей на 25-40 % вища, ніж в інших містах України.

Виробничі аварії, що трапляються найчастіше в містах, є нерідко величезними трагедіями не лише для населення даного населеного пункту, але й для значної частини території країни. В Україні внаслідок експлуатації зношеного обладнання трапляються аварії на трубопроводах, шахтах, інших промислових підприємствах, очисних спорудах. Але за своїми масштабами вони не можуть зрівнятися з аварією на Чорнобильській АЕС, що спричинила глобальну екологічну катастрофу.

На початку XXI ст. негативно впливає на довкілля лісогосподарська діяльність. Це пов’язано з хижацькими вирубками лісу в Карпатах, які в умовах «перехідної» економіки стали неконтрольованими. Саме вони призвели до значних паводків на гірських ріках, бо ліси є значними регуляторами стоку. Тому у системі захисту Прикарпаття та Закарпаття від повеней першочергову роль мають відіграти припинення вирубки лісів на схилах та нові лісонасадження.

У процесі господарської діяльності людини на території України значно зменшилась площа лісів, змінився видовий склад їх рослинного і тваринного світу, тому важливого значення набуває захист їх від нераціонального вирубування, від шкідників та пожеж. Для збереження типових біоценозів необхідні також дотримання правил полювання, охорона рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин. Це особливо стосується зубрів, степових орлів, лебедів, беркутів, кажанів, багатьох видів риб, чисельність яких різко зменшилась.

Лісові масиви, що мають особливу цінність, занесені в «Зелену книгу України», а окремі види рослин і тварин — до «Червоної книги України». Все актуальнішим стає обмеження вилову багатьох річкових і морських риб, відстрілу окремих видів звірів і птахів.

На природне довкілля впливає і транспорт. Усі види транспорту (особливо автомобільний) є значними забруднювачами повітря. А трубопровідний транспорт внаслідок зношеності труб має високу імовірність аварій. Такі аварії вже ставались у Хмельницькій, Тернопільській, Одеській, Кіровоградській і Закарпатській областях, завдавши значної шкоди довкіллю. Необхідна поступова реконструкція магістральних нафто- й газопроводів, продуктопроводів.

Дієвим способом збереження довкілля є комплексність використання сировини, що має зменшити кількість невикористаних природних матеріалів і відповідно максимально зберегти природне середовище. Так, за умови розробки «хвостосховищ» на підприємствах гірничорудної промисловості дозволить зменшити площі, зайняті відвалами та мінімізувати викиди на поверхню пустої, невикористаної породи. Підприємства теплоенергетики можна було б поєднати з підприємствами будіндустрії, які можуть переробляти золошлаки для виготовлення шлакоблоків, зв’язувальних та інших будівельних матеріалів. Підприємства хімічної індустрії можуть розвиватись паралельно з металургійним підприємствами для виробництва азотних сполук, добрив тощо. Газо- та нафтопереробні підприємства можуть налагодити супутнє виробництво сірчаної кислоти.

Вплив екологічної ситуації на населення

Екологічна ситуація в різних місцевостях України неоднакова. Близько 15 % території держави — це зона екологічного лиха. Там рівень забруднення природного довкілля такий, що становить реальну небезпеку для життя людей. Є умовно чисті ділянки та місцевості, де рівень забруднення досить низький. До них належать більші частини Харківської, Полтавської, Сумської, Хмельницької, Тернопільської, Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської, Одеської областей. Водночас в Україні є надзвичайно забруднені міста: Кривий Ріг, Запоріжжя, Маріуполь, Хрустальний, Алчевськ, Горлівка, Кадіівка.

З невпинним погіршенням екологічної ситуації, забрудненням радіонуклідами довкілля зменшується кількість багатьох видів рослин і тварин. Та особливо небезпечною є екологічна ситуація для існування самої людини: погіршується здоров’я населення, збільшується кількість захворювань, що безпосередньо пов’язані з екологічним станом у державі. Різко зросла захворюваність на рак. Чітко простежується залежність між рівнем забруднення довкілля та рівнем захворюваності.

Зважаючи на катастрофічну екологічну ситуацію, необхідно розробити й реалізувати комплекс заходів щодо поліпшення природних умов життя людей і ведення господарства, особливо промислово-технологічних. Вони полягають у будівництві очисних споруд, застосуванні нових екологічно безпечних технологій, створенні замкнутих циклів використання води на промислових підприємствах.

Класифікація природних ресурсів

Слово «ресурс» означає «запас», тобто те, що може бути використане у господарській діяльності людиною протягом тривалого часу. Під природними ресурсами розуміють компоненти й сили природи, які безпосередньо використовують у виробництві і є сировиною або джерелом енергії. Наприклад, залізна руда є сировиною, з якої виробляють чавун і сталь. Щоб отримати ці метали, спалюють вугілля, яке дає енергію для їхнього плавлення. Отже, залізна руда і вугілля є природними ресурсами.

Компоненти й сили природи, які впливають на виробництво, але безпосередньо не використовуються у ньому, називають природними умовами. До природних умов можна віднести рельєф, клімат і т. ін. Вони дуже впливають на будівництво, транспорт, сільське господарство, але безпосередньо з них нічого не виробляють. Однак деякі природні умови у певних видах людської діяльності можуть бути використані як ресурси. Збільшення частки компонентів і сил природи, які розглядають як природні ресурси, пов'язане з розвитком науки й техніки. Так, енергію вітру, Сонця, внутрішню енергію Землі зараз навчились використовувати для виробництва електроенергії. Добувають з надр землі багато корисних копалин, які раніше зовсім не використовували, а отже, не вважали природними ресурсами.

Перелічимо компоненти та сили кожної геосфери, які використовує людина.

Літосфера утворена гірськими породами, які є сировиною або паливом у виробництві, тобто корисними копалинами або мінеральними ресурсами. Поверхню її можна розглядати як земельні ресурси. Забезпеченість ними визначається часткою земель, придатних для сільськогосподарської діяльності та родючістю ґрунтів. Як джерело енергії, можна використовувати внутрішню енергію Землі. Важливе значення мають також води, що містяться в літосфері.

В атмосфері як природні ресурси можна розглядати енергію Сонця, що проникає через повітряну оболонку, та вітру, а також опади. Сонячна радіація розподіляється дуже нерівномірно; це ж стосується вітрового режиму.

Отже, є території з різною забезпеченістю цими кліматичними ресурсами. Часто, враховуючи велике значення температурного режиму, світла, опадів та вологості ґрунту для ведення сільського господарства, їх розглядають як агрокліматичні ресурси.

Гідросфера утворена водними ресурсами суходолу (прісними й солоними), а також водами Світового океану. Важливою є також енергії річок та припливів в океанах. Якщо забезпеченість водними ресурсами оцінюють за наявними об’ємами прісної води, то гідроресурси залежать від похилу річок та глибини їхніх долин, висоти припливів в океані, тобто наявності придатної для використання гідроенергії. Води Світового океану можуть використовувати для добування з них солей та прісної води.

У біосфері виділяють рослинні та тваринні ресурси. До тваринних належать усі тварини, крім свійських. Серед рослинних ресурсів (дикорослих рослин) надзвичайно важливі лісові.

Величина запасів природних ресурсів має значні відмінності, а отже існує небезпека повного використання деяких з них. Тому важливо знати їхні особливості стосовно вичерпності. За цією ознакою всі ресурси поділяють на вичерпні та невичерпні. Перші, в свою чергу, поділяють на відновні і невідновні.

До вичерпних ресурсів належать мінеральні й лісові ресурси, але лісові відновлюються (виростають нові дерева).

До невичерпних ресурсів належить енергія Сонця, внутрішня енергія Землі, води Світового океану, тобто ті, які практично вичерпати неможливо.

Використовують природні ресурси у промисловості, сільському господарстві, транспорті, а також для лікування, відпочинку тощо. Отже, за використанням можна виділити такі групи ресурсів:

1) ресурси для промисловості;
2) ресурси для сільського господарства і транспорту;
3) ресурси для туризму і відпочинку (рекреаційні).

Серед ресурсів для промисловості найбільше значення мають мінеральні, лісові, водні та гідроресурси.

Для сільського господарства важливі земельні та водні ресурси. Воно, як і транспорт, дуже залежить від природних умов, зокрема клімату, рельєфу.

Своєрідним видом ресурсів за використанням є рекреаційні. Сюди належать як елементи природи (сприятливий клімат, узбережжя морів чи озер, лісові масиви, мінеральні джерела і т. ін.), так і культури (пам’ятки культури, місця історичних подій).

Рівень забезпеченості країни чи певної території природними ресурсами, називають природо-ресурсним потенціалом території (ПРПТ). Від нього значною мірою залежить економічний розвиток як країни загалом, так і окремих її частіш.

Мінерально-сировинні ресурси. Складна геологічна будова території країни зумовила різноманітність корисних копалин у її надрах. Щоб оцінити забезпеченість країни окремими з них, треба знати величину їхніх запасів, умови залягання в надрах. Запаси визначають як загально-геологічні (сумарний уміст корисної копалини у даному родовищі), так і промислові (частина загально-геологічних запасів, яка може бути видобута за сучасного розвитку техніки). Можливості видобутку, у свою чергу, залежать від умов залягання (глибини пластів, їхньої товщини), а також умісту корисного елемента (металу, оксиду, солі та. ін.) у породі.

За призначенням у господарстві мінеральні ресурси поділяють на паливні, рудні й нерудні.

До паливних ресурсів належать ті, які здатні виділяти енергію. Сюди ж можна віднести й уранові руди, які переробляють на паливо для атомних електростанцій.

Рудні корисні копалини використовують для виплавки металів як чорних (залізо, марганець), так і кольорових (мідь, цинк, титан, олово, нікель та ін.). Є руди, що містять багато кольорових металів, їх називають поліметалевими.

До нерудних належать ті мінеральні ресурси, які використовують у хімічній промисловості, а також як будівельні матеріали чи сировину для їх виробництва.

Україна займає 0,45 % площі світу й 6 % площі Європи. Територія, переважно, рівнинна. Близько половини всієї площі вкрито родючими чорноземними ґрунтами. Це зумовило велику частку сільськогосподарських угідь (земель, що використовують у сільському господарстві), яка є однією з найвищих у світі (42 млн га або 69,2 %). Те саме стосується розораності території (54 %), тобто частки земельних угідь, які щорічно розорюються для вирощування культурних рослин. Така висока сільськогосподарська освоєність і розораність є надмірною, що призводить до погіршення стану земельних угідь. За останні 25 років уміст гумусу в ґрунтах знизився від 3,5 % до 3,2 %, зросли майже на 30 % площі кислих, а також засолених ґрунтів.

Лісами зайнято 16,6 % території. Вкрито водою близько 4 %, 7,4 % припадає на заболочені землі, шахти, кар’єри, населені пункти, промислові підприємства, дороги.

Найбільша величина сонячної радіації і кількість сонячних днів в Україні характерна для Кримського півострова. Тому тут ресурси сонячної енергії можуть використовуватись для виробництва електроенергії. У Криму та Карпатах спостерігається найбільше вітрів, що часто характеризуються великою швидкістю (до 40 м/с). Використання енергії вітру в гірських та деяких рівнинних районах (будівництво вітряних двигунів, електростанцій) має значну користь для господарства.

Агрокліматичні ресурси оцінюють переважно за сумою активних температур та зволоженістю території. Середньодобові температури, які перевищують +10 °С, називають активними. Їх величину за рік підсумовують. Найбільша сума активних температур спостерігають на Південному березі Криму (3 600 °С). На рівнинах вона зменшується до 2 400 °С на півночі та до 1 600 °С — у верхів’ях Карпат. Отже, рівнинні території України є достатньо теплими для вирощування більшості культур помірного поясу. Середньо- та пізньостиглі сорти соняшнику, кукурудзи, винограду можуть достигати лише у південних районах країни та на Закарпатті.

Щодо зволоження території, то воно надмірне у Карпатах і Західному Поліссі, де плоско-рівнинний рельєф зумовлює потребу в осушенні земель. Територія решти Полісся та більшості Лісостепу достатньо зволожена і сприятлива для вирощування льону, картоплі, цукрових буряків. Східна частина Лісостепу та Степ мають недостатнє зволоження і потребують зрошення.

Україна є одним із найменш водозабезпечених регіонів Європи. Місцеві ресурси поверхневих і підземних вод становлять у середній за водністю рік понад 50 км³, тобто приблизно 1 тис. м³ за рік на одного жителя. На 50 % збільшуються ці величини за рахунок притоку вод із сусідніх територій.

Головну роль у водозабезпеченні відіграють річки, особливо басейну Дніпра. Річковий стік нерівномірно розподіляється в часі й по території. На південну та східну частини України, де проживає близько 60 % населення й розташовано найбільше підприємств, що споживають велику кількість води, припадає менше третини всього місцевого стоку. Поліпшити водопостачання у цьому регіоні мали побудовані у 50-70-і рр. XX ст. шість водосховищ на Дніпрі та канали. Однак це призвело і до негативних наслідків. Затоплено понад 500 тис. га родючих земель, а ще понад 100 тис. га підтоплюються вздовж водосховищ. Тут застоюється й «цвіте» вода. Близько 10 % вод Дніпра випаровується з цих величезних площ. Населення і господарство України щорічно використовують близько 30 млрд м³ води, тобто доступні її ресурси практично вичерпані. Більшість води використовують у промисловості та сільському господарстві, які до того ж забруднюють води, вилучаючи їх з подальшого використання.

На гідроресурси найбагатша Закарпатська область, а також гірські території інших районів країни, де річки мають швидку течію і глибокі долини.

Лісові ресурси як джерело постачання деревиною багатьох галузей господарського комплексу відіграють важливу роль в економіці країни. Крім того, вони мають велике водоохоронне, протиерозійне та санітарно-гігієнічне значення.

Відношення покритої лісом площі до загальної площі району, області, території країни, континенту, світу називають лісистістю. Ліси в Україні займають близько 9,4 млн га, тобто лісистість становить 16,6 % (у світі — 29 %). На одного жителя припадає менше 0,2 га лісу (у світі — 1,4 га). Україна забезпечує цими ресурсами власні потреби лише на 30 %.

Особливістю вікового складу лісів країни є переважання молодняків. Незначна площа стиглих, пристигаючих та перестійних лісів свідчить про надмірну експлуатацію лісів України в минулому.

Основні райони лісів розташовані в Поліссі та Карпатах. На решті території вони мають переважно ґрунто- та водозахисне значення.

Майже половина площі лісів України може бути використана для відпочинку.

До рекреаційних ресурсів належать запаси мінеральних вод, лікувальних грязей, масиви лісів. Мінеральні води поширені майже по всій території України. Найбільше їх у Карпатському районі. Тут є і вуглекислі води, і сірководневі, а також води з великим умістом органічних речовин (Трускавець, Східниця). Сірководневі є теж у Криму, а радонові — у Житомирській, Вінницькій, Кіровоградській, Хмельницькій та Київській областях. Лікувальні грязі поширені, переважно, у Львівській та Івано-Франківській областях, а також у Причорномор’ї і Криму.

Рекреаційне значення мають гірські ландшафти Карпат і Криму, пляжі Чорного та Азовського морів (особливо територія Південного берегу Криму).

Рекреаційними ресурсами є пам’ятки історії, архітектури тощо. Центральна та східна частини нашої країни багаті на історичні пам’ятки, пов’язані із зародженням, розвитком української історії та культури, південна — на пам’ятки античної культури, а західна виділяється особливостями фольклору, народної архітектури.

Отже, крім мінеральних ресурсів Україна добре забезпечена земельними, кліматичними та рекреаційними, а запаси водних та лісових є досить обмеженими.

Природоохоронні заходи. Законодавчі акти про природно-заповідний фонд

Одним з напрямків поліпшення екологічної ситуації та збереження оточуючого середовища є розширення мережі та площ природоохоронних територій. Для збереження рідкісних та зникаючих рослин і тварин в Україні розроблена нормативно-правова база. Основу цієї бази становлять «Червона книга України» та «Зелена книга України».

«Червона книга України» — основний офіційний документ, у якому наведено перелік рослин і тварин, що стали рідкісними або такими, яким загрожує зникнення під впливом природних чи господарських чинників. До неї заносять види рослин і тварин на підставі даних про зміну їх чисельності й ареалу поширення та умов існування, доказовості того, що вони без термінових заходів для їхньої охорони не зможуть існувати.

У «Червоній книзі України» при занесенні до неї видів рослин і тварин зазначаються: статус (рідкісний чи рідкісний зникаючий вид); поширення (в зоні, адміністративній області); місце перебування (берег річки, водойма, заплава, субальпійські луки, гори, певний біотоп, ліс, поле, сад, виноградник та ін.); чисельність у природі (дуже низька, незначна, в Україні налічується 100-150 особин, детально не вивчена, зрідка трапляються поодинокі рослини чи тварини); дані про розмноження чи розведення і які вжиті заходи для охорони (заповідання); які необхідні заходи для охорони (створення заповідних ділянок, заказників, заборона збирання рослин, розведення в ботанічних садах, дендропарках та ін.). Перше видання цієї книги було в 1980 р., друге — в 1994-1996 рр.

Але обліку й охорони потребують не лише окремі рослини й тварини, а й популяції тварин та рослинні угруповання. Саме перелік та опис рідкісних, зникаючих та типових рослинних угруповань, що потребують охорони, подано в «Зеленій книзі України» (1987 р.). У цій унікальній книзі для лісових, чагарникових, степових, лучних, болотяних і водяних рослинних угруповань визначені:

1) мотиви охорони (рідкісні угруповання, що розташовані на північній межі поширення та нестійкі до антропогенного впливу);
2) категорія охорони (1 — корінні фітоценози з нестійким ареалом, 2 — корінні фітоценози зі стійким ареалом);
3) загальне поширення (Середня Азія, Середземномор’я, Закавказзя, Європа та ін.);
4) поширення в Україні (Кримські гори, Південний берег Криму, Зона мішаних лісів, Лісостепова, Степова зони, лісові масиви);
5) екологічні умови (схили, улоговини, тераси з певними різновидами ґрунтів, середньорічними температурами повітря, середньорічними сумами опадів);
6) будова та видовий склад угруповань (ярусність, види рослин у кожному з ярусів);
7) флористичне ядро (домінуючі види рослин);
8) чинники, що зумовлюють скорочення рослинних угруповань (пожежі, вирубування, випас худоби, меліорація, забудова, створення сільськогосподарських угідь та ін.);
9) забезпеченість охороною (в заповідниках, заказниках, природних парках та ін.);
10) необхідні заходи для охорони (взяти під охорону, зберігати охоронний режим, ввести режим абсолютної заповідності, контроль за станом рослинних угруповань, заповідання лісових ділянок та ін.).

В Україні прийняті закони «Про природно-заповідний фонд України» (1992 р.), Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні «Заповідники» (1994 р.). У них подано класифікацію об’єктів природно-заповідного фонду як національного надбання, визначена соціальна, економічна, екологічна роль природоохоронних комплексів у державі.

Категорії природно-заповідного фонду. Природоохоронні комплекси

Природні заповідники — це науково-дослідні установи, у яких охороняють типові або унікальні для даної території чи акваторії природні комплекси. Вони повністю вилучаються з господарського використання. Їх основними завданнями є збереження природних комплексів, виконання наукових досліджень за станом природних компонентів, протіканням природних процесів і явищ, станом навколишнього природного середовища, розроблення рекомендацій з охорони природи, поширення природоохоронних знань, екологічне й естетичне виховання громадян.

За Законом «Про природно-заповідний фонд України» в природних заповідниках заборонено:

• будівництво споруд, шляхів сполучення, об’єктів транспорту і зв’язку, не пов’язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку, стоянок транспорту, забороняються також проїзд і присутність сторонніх осіб, домашніх тварин, механічних транспортних засобів, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар’єру над територією заповідника;

• геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, руйнування геологічних відслонень, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного режиму, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення звірів і птахів, порушення умов їхнього оселення, гніздування;

• мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємність угідь, збирання колекційних матеріалів, за винятком тих, що необхідні для виконання наукових досліджень.

У природному заповіднику допускають:

• виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу — відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо;

• здійснення протипожежних та санітарних заходів, які не порушують режим заповідників; виконання науково-дослідних робіт зі збором колекцій, стаціонарні дослідження на обладнаних ділянках (ключах), природоохоронна освітня та виховна діяльність.

Природні заповідники

Назва	Рік заснування	Площа, га	Адміністративна область
Поліський	1968	20 104	Житомирська
Рівненський	1999	47 047	Волинська
Канівський	1923	2 027	Черкаська
Розточчя	1984	2 084	Львівська
Медобори	1990	9 455	Тернопільська
Дніпровсько-Орільський	1990	3 766	Дніпропетровська
Український степовий, у т. ч.:	1961	2 757	Донецька, Сумська, Запорізька
Михайлівська цілина			Сумська
Хомутівський степ			Донецька
Крейдова флора			Донецька
Кам’яні Могили			Запорізька
Луганський, у т. ч.:	1968	1 608	Луганська
Стрілецький степ			Луганська
Провальський степ			Луганська
Станично-Луганський філіал			Луганська
Єланицький степ	1996	1 676	Миколаївська
Казантипський	1998	450	АР Крим
Опукський	1998	1 593	АР Крим
Горгани	1996	5 344	Івано-Франківська
Ялтинський гірсько-лісовий	1973	14 230	АР Крим
Мис Мартьян	1973	240	АР Крим
Карадазький	1979	28 742	АР Крим
Кримський	1923	44 175	АР Крим
Древлянський	2009	3 087	Дніпропетровська
Черемський	2001	2 976	Волинська

Біосферні заповідники — це природоохоронні науково-дослідні установи з міжнародним статусом. Вони створюються для збереження в природних станах типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Ці заповідники створюють на базі природних заповідників, національних парків. До їх складу включають території та об’єкти природно-заповідного фонду інших категорій та земель. Вони належать до світової мережі біосферних заповідників.

У межах біосферних заповідників виділяють «зони» за їхнім цивільним призначенням:

• заповідна зона — призначена для збереження і відновлення найцінніших природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу;

• буферна зона — її створюють з метою запобігання негативному впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях;

• зона антропогенних ландшафтів — об’єднує території із землекористуванням, лісокористуванням, водокористуванням, поселеннями, рекреацією та іншими видами господарської діяльності.

Біосферні заповідники

Назва	Рік заснування	Площа, га	Адміністративна область
Асканія Нова імені Ф. Є. Фальц-Фейна	1898	33 398	Херсонська
Чорноморський	1927	100 809	Херсонська, Миколаївська
Дунайський	1998	46 403	Одеська
Карпатський, у т. ч. філіали:	1968	57 880	Закарпатська
Чорногірський масив			Закарпатська
Мармароський масив			Закарпатська
Кузійський масив			Закарпатська
Угольсько-Широколужанський масив			Закарпатська
Долина нарцисів			Закарпатська

У біосферних заповідниках можуть бути також території регульованого заповідного режиму (регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища).

Важливо, що наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюється на міжнародному рівні.

Природний національний парк — територія, що частково вилучена з господарського використання та має різні зони заповідання.

Природні національні парки виконують різні функції. За функціями (призначеннями), їх поділяють на зони. Так, територія Карпатського національного парку складається з чотирьох функціональних зон: заповідної, захисно-рекреаційної, рекреаційної, рекреаційно-господарської. Заповідну зону за охоронним режимом прирівнюють до заповідників. У захисно-рекреаційній зоні природоохоронні заходи здійснюють з метою збереження та відтворення природних екосистем, лісогосподарська діяльність спрямована на формування корінних лісових масивів. Тут туризм обмежений. Рекреаційні та рекреаційно-господарські зони використовують для організованого туризму: у межах зон допускається формування окультурених ландшафтів, розташування місць відпочинку, санаторно-курортних та туристичних комплексів, створення туристичних і пізнавальних стежок.

Природні національні парки

Назва	Рік заснування	Площа, га	Адміністративна область
Шацький	1983	32 830	Волинська
Деснянсько-Старогутський	1999	16215	Сумська
Яворівський	1998	7 079	Львівська
Подільські Товтри	1996	261 316	Хмельницька
«Святі Гори»	1997	40 589	Донецька
Азово-Сивашський	1957	57 400	Херсонська
Карпатський	1980	50 303	Івано-Франківська
Синевир	1989	40 400	Закарпатська
Вижницький	1995	7 929	Чернівецька
Сколівські Бескиди	1999	35 684	Львівська
Білобережжя Святослава	2009	35 223	Київська, Черкаська
Білозерський	2009	7 014	Київська, Черкаська
Бузький Гард	2009	6 138	Миколаївська
Великий Луг	2006	16 756	Запорізька
Верхнє Побужжя	2013	108 000	Хмельницька
Верховинський	2010	12 023	Івано-Франківська
Галицький	2004	14 685	Івано-Франківська
Приазовський	2010	78 127	Запорізька
Синьогора	2009	10 866	Івано-Франківська
Хотинський	2010	9 400	Чернівецька
Дністровський каньйон	2010	10 829	Тернопільська

Заказники — це природні території (чи акваторії), у яких зберігають і відтворюють природні комплекси або їхні компоненти. Земельні ділянки, водні та інші природні об’єкти, оголошені заказниками, перебувають у режимі охорони. Залежно від мети й режиму охорони організовують лісові, зоологічні, гідрологічні, геологічні ландшафтні заказники.

Пам’ятки природи — це окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне та пізнавальне значення, та зберігаються в їх природному стані.

У межах пам’яток природи забороняється діяльність, яка загрожує їхньому збереженню або призводить до їхньої деградації.

Заповідними урочищами є лісові, степові, болотні та інші ландшафти, які мають важливе наукове, природоохоронне й естетичне значення, та зберігаються в їх природному стані.

У їхніх межах забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються в природних комплексах.

Ботанічні сади — це установи, які створюються для збереження, вивчення, акліматизації, розмноження та господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори. Цю флору поповнюють, зберігають в ботанічних колекціях з науковою, навчальною та освітньою метою.

У ботанічних садах є такі ділянки:

експозиційна, відвідування якої регулюють;
наукова, на якій розташовуються колекції, експериментальні ділянки;
заповідна, на якій проводять наукові спостереження.

Відомі в Україні ботанічні сади: Нікітський, Центральний республіканський імені М. М. Гришка, Ботанічний імені О. В. Фоміна, Дніпропетровського, Львівського, Харківського, Чернівецького університетів. Усього налічується 24 ботанічних сади.

Дендрологічні парки — це установи, які створюють для збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їхніх композицій з метою їх наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. Відомі дендрологічні парки: Софіївський, Олександрівський, Тростянецький, Веселі Боковеньки та ін.

Зоологічні парки — це природоохоронні культурно-освітні установи, які створюють для організації екологічної освітньо-виховної роботи, влаштування експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ її розведення у неволі.

У зоологічних парках є такі ділянки:

експозиційна, на якій утримують тварин з культурно-пізнавальною метою;
наукова, де виконують науково-дослідну роботу, організовують відвідування;
рекреаційна, у якій відпочивають відвідувачі;
господарська з господарськими об’єктами.

Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва — природоохоронні, рекреаційні установи з визначними та цінними зразками паркового будівництва (створені для охорони та використання їх з естетичною, виховною, науковою, природоохоронною та оздоровчою метою). Оголошуються парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.

На їхній території можуть проводитись наукові дослідження, моніторинг навколишнього природного середовища, екскурсії та відпочинок населення, догляд за насадженнями, заходи щодо запобігання самосіву, збереження деревних, чагарникових і квіткових рослин.

Національна екологічна мережа. Моніторинг навколишнього середовища

У державі повинен бути резерв територій та акваторій, які за своїми природоохоронними, ландшафтними, естетичними, природно-історичними особливостями можуть претендувати на заповідання. Для того, щоб мати детальні та достовірні дані про нинішній та перспективний обсяг природоохоронних комплексів в Україні, потрібно скласти державний кадастр природно-заповідного фонду.

У 1972 р. в Стокгольмі на конференції ООН з охорони навколишнього середовища термін «моніторинг» визначено як систему стеження та контролю за станом довкілля для прогнозування його змін, прийняття рішень з регулювання господарювання. Водночас моніторинг — це система спостережень і контролю за станом природних та антропогенних ландшафтів, тими процесами і явищами, які в них відбуваються, для раціонального використання природних умов і природних ресурсів та їхньої охорони. Моніторинг може відбуватись на різних за площею територіях і за різними компонентами довкілля, різними його об'єктами.

За масштабом територій, на яких здійснюють моніторинг, його поділяють на глобальний, регіональний та місцевий (локальний). Зальний моніторинг здійснюють на різноманітних станціях, стаціонарах.

В Україні функціонують:

1) станції та пости спостережень за змінами метеорологічних умов; до них належать мережа гідрометеорологічних станцій України, аерологічні та морські станції;
2) станції, на яких проводяться комплексні спостереження за гідрогеологічними умовами, водними ресурсами; це гідрологічні станції, гідрогеологічні, стокові та водно-балансові станції і пости;
3) станції, на яких спостерігають за окремими природними комплексами та їхніми компонентами, процесами, що в них відбуваються; до таких станцій належать озерні, болотні, станції на водосховищах, у різних типах рівнинних і гірських ландшафтів (лісові, степові та ін.);
4) комплексні географічні стаціонари, на яких вивчають природні комплекси, сучасні природно-географічні процеси. Ними є природні заповідники, національні природні парки, спеціально створені географічні стаціонари;
5) станції та полігони, на яких спостерігають за перебігом процесів, несприятливих для людей. Це сейсмологічні станції, де прогнозують і фіксують дії землетрусів. Такими є також станції, на яких постійно спостерігають за розвитком зсувів, сходженням селевих потоків, сходами снігових лавин та ін.;
6) станції, на яких досліджують можливості протидії несприятливим фізико-географічним процесам. Це протиерозійні, агромеліоративні, лісомеліоративні, протиселеві та протисніголавинні станції;
7) науково-дослідні станції, де розробляють і впроваджують заходи з раціонального господарювання. Це сільськогосподарські, лісові, метеорологічні станції, науково-дослідні станції садівництва, виноградарства, луківництва та ін.;
8) своєрідні станції біологічного моніторингу (ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки).

Спостереження за природними комплексами, їхніми компонентами, впливом на них господарської діяльності ведуть за розробленими для цих цілей програмами й методиками. Станції моніторингу навколишнього природного середовища повинні охоплювати всю територію України, її природні та господарські регіони рівномірно. Завдяки їм було проведено групування територій України за ступенем забруднення. Виходячи з цих досліджень, умовно чистими варто вважати території Криму та Карпат. До помірно забруднених відносять регіони Нижнього Подніпров’я та Поділля. До дуже забруднених відносять Приазов’я, Причорномор’я, Столичний регіон, територію північного сходу України. Надзвичайно забрудненими є території Середнього Подніпров’я та Донбасу.

У різних регіонах України потрібне застосування природоохоронних заходів, у тому числі збільшення природно-заповідного фонду. Природоохоронні заходи об’єднують у групи залежно від видів господарського впливу на природне середовище, об’єктів господарського впливу та запобіжних природоохоронних заходів. Так, у межах Лісостепової зони проводять природоохоронні заходи щодо охорони ґрунтів від водної та вітрової ерозії шляхом розширення заліснених площ та додаткового насадження кущів та багаторічних трав. Для південної частини Степу розроблено систему заходів на предмет збереження та підвищення природної родючості ґрунтів, попередження процесів їх вторинного засолення та осідання, хімічного забруднення від внесення добрив та пестицидів. Практично для всієї Степової зони властиві заходи щодо збереження природної родючості чорноземів, а також затримання природної вологості в ґрунті, регламентоване внесення мінеральних добрив в ґрунт. На півночі України, в межах Полісся проводять заходи з регулювання водного режиму перезволожених земель під час осушення боліт і торф’яників, збереження боліт як основних джерел живлення річок.

Промислово-технологічні заходи включають попередження забруднень, зменшенням викидів в атмосферу, очищенням їх від газу та пилу; попередженням забруднення водойм очищенням вод, що стікають в річки, озера, моря, створенням замкнених циклів використання води та ін. Шкідливі забруднення, пов’язані з негативним промисловим впливом чи недосконалою технологією, можуть знешкоджуватись за допомогою хімічних заводів (дезактивація), захоронения відходів, постійного санітарного, радіоекологічного, хімічного контролю за навколишнім середовищем. У промислових, гірничо-видобувних районах здійснюється рекультивація (відновлення) порушених земель.

Окрему групу природоохоронних заходів становить запобігання негативному впливу та ліквідація забруднень повітря, вод, ґрунтів автомобільним та іншими видами транспорту. Уздовж Азово-Чорноморського узбережжя акваторії забруднюють викиди суден, промислові та побутові стоки.

Важливе природоохоронне значення мають агромеліоративні та агротехнічні заходи, пов’язані із сільськогосподарським використанням ландшафтів, збереженням їхньої стійкості та високої продуктивності. Цього досягають впровадженням зрошувально-осушувальних систем, на яких здійснюють двостороннє регулювання водного режиму на меліоративних землях. Сюди ж належать заходи з боротьби з водною і вітровою ерозіями, запобігання вторинного засолення земель, їхнього штучного підтоплення і заболочування, біологічні засоби боротьби зі шкідниками сільськогосподарських рослин.

Водогосподарські заходи передбачають надійний захист річкових і морських берегів від руйнування, обвалування заплавних земель (захист від затоплення), запобігання і знешкодження цвітіння води. Важливими природоохоронними заходами є регулювання стоку, заліснення водозборів, створення водоохоронних зон уздовж річок, навколо озер, водойм, біля морських берегів та ін.

Природоохоронними лісогосподарськими заходами передбачена боротьба з природною та антропогенною ерозією, селевими потоками, буреломами й вітровалами.

Урбаністичні природоохоронні заходи включають ландшафтно-екологічно обумовлений вибір району та місця забудови, її регламентацію за площею, оцінкою впливу на ландшафти та можливостями створення сучасних урбанізованих природно-антропогенних комплексів. Сучасні урбанізовані ландшафти повинні бути зручні для проживання людей, екологічно чисті й естетично привабливі.

Рекреаційні природоохоронні заходи включають раціональне використання лікувальних можливостей клімату, водних, грязевих, мінерально-водних ресурсів, ландшафтно-естетичних ресурсів, збереження, догляд і збагачення ландшафтних ресурсів та ін.

Дійовим засобом охорони природи є обов’язкова екологічна експертиза проектів використання території і господарювання. Її метою є попередження негативного впливу, який можливий при втіленні проектів, що не передбачають негативного впливу, забудови, прокладання шляхів, розселення, не враховують екологічної ситуації в регіонах з різними природно-господарськими умовами. Екологічна експертиза базується на пріоритетах безпеки для життя і здоров’я людей у навколишньому природному середовищі.

Тестові завдання

28. ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА ПРИРОДНИХ УМОВ І ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ. ГЕОЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ

28.1. Найбільш екологічно небезпечні галузі господарства

А торгівля й автотранспорт
Б металургія та хімічна промисловість
В нафтопереробка й садівництво
Г залізничний транспорт і текстильна промисловість

28.2. Високий рівень забруднення ґрунтів, атмосферного повітря, поверхневих вод в Україні пов’язаний

А з деревообробною промисловістю
Б з текстильною промисловістю
В зі скотарством
Г з функціонуванням теплоелектростанцій

28.3. Екологічні проблеми, що виникають внаслідок роботи автомобільного транспорту

А зниження родючості ґрунтів
Б забруднення атмосферного повітря
В ерозія ґрунтів
Г підтоплення сільськогосподарських угідь

28.4. Екологічні проблеми у Подільському економічного районі пов’язані з розвитком

А ерозії ґрунтів
Б важкого машинобудування
В чорної металургії
Г нафтовидобутку

28.5. Екологічні проблеми у Придніпровському економічному районі пов’язані з розвитком

А нафтовидобутку
Б нафтопереробки
В чорної металургії
Г інтенсивних лісорозробок

28.6. У Столичному економічному районі екологічні проблеми пов’язані

А з високою концентрацією нафтохімічної промисловості
Б з інтенсивними лісорозробками
В з атомною енергетикою
Г з пиловими бурями

28.7. Причина обміління малих річок України

А потепління
Б вирубка лісів
В забруднення води хімічними речовинами
Г форма рельєфу

28.8. Спільна екологічна проблема для Лісової, Лісостепової та Степової природних зон України

А проблема знищення лісів
Б витіснення та знищення і тварин і рослин на територіях з інтенсивним веденням сільського господарства і високим рівнем урбанізації
В протиріччя між виробництвом деревини і збереженням водоохоронних, повітроочисних, кліматостабілізуючих, рекреаційних властивостей лісів
Г засолення ґрунтів

28.9. Комплекс природоохоронних заходів, який здійснюють у південному степу

А збереження природної родючості чорноземів, затримання природної вологості в ґрунті, регламентоване внесення мінеральних добрив в ґрунт
Б попередження вторинного засолення ґрунтів, боротьба з абразією
В боротьба з вітровою ерозією й селями
Г боротьба з водною ерозією, утримання води в ґрунті

28.10. Комплекс природоохоронних і меліоративних заходів, який здійснюють на Поліссі

А регулювання водного режиму перезволожених земель, лісовідновлення
Б попередження вторинного засолення ґрунтів, боротьба з абразією
В боротьба з вітровою ерозією й селями
Г розріджене зрошення, боротьба із зсувами, утримання води у ґрунті

28.11. Ділянки угідь (лісових, степових, водних), що не вилучають з господарського використання, на яких охороняють певну частину ландшафту або певний компонент природного комплексу (рослини, тварини, багатства надр)

А заповідники
Б національні парки
В заказники
Г пам’ятки природи

28.12. Вища категорія природоохоронних територій, за якої ділянку вилучають з господарського використання

А заказник
Б національний парк
В пам’ятка природи
Г заповідник

28.13. Природоохоронні території, що створені для охорони, відновлення, ефективного використання природних комплексів та об’єктів, що мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність

А заповідники
Б національні парки
В заказники
Г ботанічні сади

28.14. Найбільш суворий режим охорони природи характерний для

А заказників
Б заповідників
В національних парків
Г мисливських господарств

28.15. До природоохоронного фонду України належать

А технопарки
Б зелені зони міст
В курортні зони
Г національні природні парки

28.16. Категорія охоронних територій, для яких основними є одразу дві функції — охорона природи й рекреаційна

А заповідник
Б заказник
В пам’ятка природи
Г національний парк

28.17. Заповідники, які належать до категорії біосферних

А Луганський, Асканія-Нова, Поліський
Б Ялтинський, Карадазький, Карпатський
В Розточчя, Чорноморський, Карпатський
Г Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський

28.18. На території Зони мішаних лісів розташований

А Дніпровсько-Орільський заповідник
Б заповідник Мис Мартьян
В Шацький національний парк
Г заповідник Асканія-Нова

28.19. Заповідник, у якому одночасно зі збереженням еталонів степу проводять акліматизацію різних тварин

А Поліський
Б Асканія-Нова
В Медобори
Г Карпатський

28.20. Найбільший лісостеповий заповідник України

А Асканія-Нова
Б Канівський
В Поліський
Г Чорноморський

28.21. Національний парк України

А Медобори
Б Дніпровсько-Орільський
В Шацький
Г Чорноморський

28.22. Область України, в якій розташований природний заповідник Розточчя

А Тернопільська
Б Івано-Франківська
В Львівська
Г Житомирська

28.23. Область України, в якій розташований Чорноморський біосферний заповідник

А Волинська
Б Івано-Франківська
В Рівненська
Г Херсонська

28.24. Увідповідніть природоохоронні заходи та території, де їх проводять

1 охорона ґрунтів від водної та вітрової ерозії
2 збереження природної родючості ґрунтів, попередження процесів їх вторинного засолення і осідання, хімічного забруднення від внесення добрив та пестицидів
3 двостороннє регулювання водного режиму перезволожених земель під час осушення боліт і торф’яників, збереження боліт як джерел живлення річок
4 збереження природної родючості чорноземів, затримання природної вологості в ґрунті, розріджене зрошення, регламентоване внесення мінеральних добрив в ґрунт
А Степ
Б Лісостеп
В Полісся
Г Причорномор’я
Д Гірський Крим

28.25. Увідповідніть території України та ступені їх забруднення

1 Карпати
2 Подніпров’я
3 Поділля
4 Приазов’я
А умовно чиста
Б надзвичайно забруднена
В дуже забруднена
Г помірно забруднена
Д зона екологічної катастрофи

28.26. Увідповідніть промислові підприємства та галузі й напрямки використання відходів їхнього виробництва

1 гірничорудна промисловість
2 теплові станції
3 металургійні комбінати
4 газо- і нафтопереробні заводи
А переробка золошлаків для виготовлення цементу, будівельних матеріалів
Б утилізація сірки, як попутного процесу основного виробництва сірчаної кислоти
В виробництво з відходів галузі, що обслуговує основне виробництво — азотних добрив
Г розробка «хвостосховищ» — відвалів породи з метою вилучення цінних компонентів
Д переробка газоочисних фільтрів у полімерні матеріали

28.27. Увідповідніть типи заказників, пам’ятки природи та їх характеристики