Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА
Фізіологічні основи мовлення
Мова — це не тільки спосіб передачі інформації від однієї людини до іншої, а й знаряддя для передавання досвіду від одного покоління до наступного. У результаті у людей з’являється (крім генетичної) ще й соціальна інформація про досвід, накопичений за тисячі років. Передача її від одного покоління до іншого відбувається за допомогою писемності і творів мистецтва.
Мова з’явилась у результаті спілкування людей при виконанні спільних дій. Мовні функції людини пов’язані з функціонуванням багатьох структур мозку — формування усного мовлення відбувається переважно за рахунок роботи лобної частки лівої півкулі головного мозку, письмового — скроневих і тім’яних часток. Слова, які людина вимовляє, чує чи бачить написаними, є умовними подразниками, які сприймає і розпізнає кора великих півкуль головного мозку. Це сигнали, символи конкретних предметів і явищ навколишнього середовища. Словом позначається все, що сприймає людина за допомогою органів чуттів. Разом з тим слову притаманна узагальнююча функція. Слова для людини — це не тільки звуки (подразники), але й поняття. Людина узагальнює поняття не тільки про предмети, їх властивості, явища навколишнього світу, але й свої відчуття, переживання, почуття. Людина думає словами, завдяки чому абстрагується від дійсності (абстрактне мислення). За допомогою мови здійснюється аналіз і узагальнення інформації, міркування, висновки. Усне і писемне мовлення допомагає людині ознайомитись із соціально-історичним досвідом людства, досвідом інших людей, спілкуватися з ними. Через нервову систему слова діють на функції внутрішніх органів, що дає змогу лікувати їх психотерапевтичними методами. Здатністю до вивчення мови людина наділена від народження, але якщо дитина з якихось причин виявиться ізольованою від інших людей, то ця здатність не реалізується.
Фізіологічним підґрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку, подразниками для якої є слова, «сигнали сигналів» (І. Павлов), що замінюють безпосередні предмети та їх властивості. Як подразник слово постає в трьох формах: слово почуте; слово побачене; слово вимовлене. Функціонування слова пов’язане з діяльністю периферійного апарату мовлення та центрально-мозкових фізіологічних механізмів. Периферійний, або голосовий, апарат мовлення складається з трьох частин: легень, бронхів, трахеї; гортані; глотки, носової порожнини, носоглотки, язичка, піднебіння, язика, зубів і губ. Кожний з цих органів відіграє певну роль в утворенні звуків мови. Діяльність периферійного мовного апарату підпорядкована корі великих півкуль головного мозку, якою вона спрямовується і функцією якого вона є. Ця функція властива лише людському мозку. Мовні зони кори становлять собою кілька аналізаторів, які взаємодіють і координаційно пов’язані з усією діяльністю нервової системи.
Мовлення як рефлекторний за природою процес здійснюється за участі другої сигнальної системи в тісному взаємозв’язку з першою сигнальною системою. Слово завдяки попередньому психічному досвіду людини пов’язане з усіма зовнішніми та внутрішніми подразненнями, що надходять до кори великих півкуль, і може сигналізувати про них, змінювати їх чи викликати певні реакції на них. У результаті в корі утворюються відповідні системи тимчасових нервових зв’язків. В утворенні цих зв’язків беруть участь зоровий, слуховий і руховий аналізатори.
Кора великих півкуль двобічно-еферентними та аферентними шляхами пов’язана з різними частинами периферійного мовленнєвого апарату. Хоча процес мовлення залежить від роботи всієї кори великих півкуль, окремі її ділянки відіграють специфічну роль, яка полягає в локалізації у них мозкових закінчень аналізаторів, що регулюють процес слухання та мовлення. Встановлено, що центри мовлення розташовані в скроневій частині лівої півкулі. Проте вся ця ділянка пов’язана з різними мовно-руховими механізмами мовлення. Понад сто років тому П. Брока помітив, що пошкодження певної ділянки кори, а саме задньої частини третьої чолової закрутки лівої півкулі, призводить до порушення мовної артикуляції — так званої моторної афазії. Хворий втрачає здатність довільно висловлювати думки, хоча руховий артикуляційний апарат залишається непошкодженим. П. Брока дійшов висновку, що ця ділянка є центром «моторних образів слів». Дещо пізніше К. Верніке встановив, що внаслідок ураження верхньої скроневої закрутки лівої півкулі у хворого порушується розуміння мови. Він зробив висновок, що в цій частині лівої півкулі локалізуються «сенсорні образи слова».
У разі ушкодження цієї ділянки у хворого виникає так звана сенсорна афазія, яка полягає в порушенні здатності розуміти мову інших. Чуючи мову, хвора людина не може пов’язати звучання з певним значенням. Ці та інші ділянки кори, пов’язані з окремими аспектами мовної функції, не є самостійними й суворо ізольованими центрами мовного процесу, а лише окремими ланками складного нервового процесу мовної діяльності. Дослідження П. Брока та К. Верніке породили цілу низку аналогічних тверджень, у яких усі психічні функції, пов’язані з мовленням, «розподілялися» між певними ділянками кори. Проте численними дослідженнями фізіологів і психологів доведено, що таке розуміння фізіологічного підґрунтя мовної діяльності недостатнє для її інтерпретації. Так, дослідженнями М. Жинкіна, присвяченими з’ясуванню механізму мовлення, доведено існування кількох таких механізмів. Перш ніж будувати мовний акт, зазначає М. Жинкін, людина будує його смисловий кістяк (за допомогою предметно-зображувального кола уявлень, образів і схем). Це і є механізм програмування висловлювання. Далі включається група механізмів, пов’язаних з переходом від плану програми до граматичної (синтаксичної) структури речення. До цієї групи належать механізм граматичного прогнозування синтаксичної конструкції, механізм, що забезпечує запам’ятовування, зберігання та реалізацію граматичних характерних слів, механізм переходу від одного типу конструкцій до іншого (трансформація), механізм розгортання елементів програми в граматичні конструкції тощо.
Окрім названих, М. Жинкін виокремлює ще механізми, які забезпечують пошуки потрібного слова за смисловими та звуковими ознаками, механізм вибору необхідних звуків мови та механізм реального існування звукового мовлення. Таким чином, можна констатувати, що фізіологічне підґрунтя процесу мовлення доволі складне, воно розгортається в певній послідовності та в часі. Тому говорити про ізольовану локалізацію в корі великих півкуль головного мозку всіх боків мовного акту недоцільно. Сприймання мовлення забезпечується в мозку тими ж механізмами, що й говоріння. Сприймання мовлення — це також поетапне переведення сприйнятого на смисловий (предметно-зображувальний) код, ототожнення окремих слів, словосполучень, а також цілих фраз із мовним досвідом.
Розуміння мовлення є завершальною стадією процесу переведення, коли людина співвідносить зміст сприйнятого (звернену мову, прочитаний текст тощо) зі змістом свідомості та різними чинниками діяльності. Такі уявлення про фізіологічне підґрунтя та механізми мовлення підтверджують сучасні дослідження мовної діяльності, афазій, що виникають при пораненнях, пухлинах та інших порушеннях діяльності тих чи інших ділянок кори великих півкуль. Істотний внесок в їх характеристику на рівні різних механізмів зробив психолог О. Лурія. Він виокремив динамічну афазію, пов’язану з порушенням здатності говорити фразами, хоча хворий не відчуває труднощів ні в повторенні слів, ні в називанні предметів, ні в розумінні мови. Це є наслідком порушення або механізму програмування висловлювання, або механізму граматично-семантичної організації. Сенсорна афазія виявляється у втраті фонематичного слуху, тобто в порушенні зв’язку між звуковим складом і значенням слова, що є наслідком порушення звукового аналізу слова.
Семантична афазія — це порушення, що виявляється в труднощах знаходити слово та в розумінні семантичних відношень між словами. Наприклад, хворий розуміє слова «батько», «сестра», але не може зрозуміти, що означає словосполучення «сестра батька». Еферентна моторна афазія характеризується руйнуванням структури висловлювання при збереженні окремих слів і відсутності здатності поєднувати слова у певній послідовності. Тут порушено принцип сукцесивності. Близькою за характеристикою є аферентна моторна афазія, яка виявляється в порушенні членоподільних мовних артикуляцій, у труднощах підбору потрібного звука. Крім розладів мовлення, що пояснюються ураженням коркових частин аналізаторів, трапляються і функціональні його розлади, пов’язані з діяльністю мовно-рухової частини. Одним з них є заїкання, яке спричиняють судоми мовленнєвих м’язів. До них можуть приєднуватися судоми обличчя, рук тощо. Заїкання виникає з різних причин: сильного нервового збудження, нервової травми, інфекції, успадкування.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України