Українська література. 7 клас. Заболотний
Леонід Полтава
(1921-1990)
Леонід Полтава (справжнє прізвище - Пархомович) народився на Сумщині. Навчався в Ніжинському учительському інституті. Після Другої світової війни опинився в таборі для переміщених осіб у Німеччині, куди його вивезли під час війни на примусові роботи. Залишився жити в Європі, а згодом переїхав до Сполучених Штатів Америки, де працював в українській редакції радіо «Голос Америки».
Писав прозові й поетичні твори для дорослих і дітей.
Помер Леонід Полтава в Нью-Йорку, похований на українському православному кладовищі (штат Нью-Джерсі).
ЦІКАВО ЗНАТИ
Навесні 1659 року в Україну вторглася московська армія (сучасні дослідники стверджують, що чисельність її становила 50 тисяч). Московити зруйнували кілька українських міст, але застрягли під Конотопом, облогу якого розпочали 21 квітня.
Козацький загін ніжинського полковника Григорія Гуляницького (5 тисяч осіб) понад два місяці героїчно тримав оборону Конотопу. За цей час гетьман Іван Виговський зібрав українське військо (16 тисяч) та залучив на допомогу наймані загони іноземців. 4 липня Виговський розбив передовий загін московської армії біля села Шаповалівка й підступив до Конотопу. Вирішальна битва розпочалася 7 липня. За кілька днів московське військо було оточене й майже все знищене (З вебсайту Українського інституту національної пам'яті).
Місто Конотоп (Сумська область) сьогодні
На основі назви оповідання «Маленький дзвонар із Конотопу» та інформації з рубрики «Цікаво знати» спрогнозуйте, про що йтиметься в цьому оповіданні. Які герої в ньому можуть бути та яка пригода з ними може трапитися?
Маленький дзвонар із Конотопу
ОПОВІДАННЯ
(Скорочено)
Уже майже три місяці стоїть за валами в славному місті Конотопі хоробре військо полковника Гуляницького. Розлютована московська кіннота не раз накидалася тічкою на Конотоп, не раз у місті вибухали пожежі від гарматних ядер - а все ж українці не здавались і не думали здаватися ворогові.
Уся Україна знала, що під Конотопом вирішується її доля: або жити вільно й незалежно на своїй землі, або попасти в московську неволю.
Знав про це й гетьман України Іван Виговський. Поки вороги штурмували Конотоп, він почав швидко збирати козацькі сили, найняв на підмогу татарське військо, а також відважних сербських стрільців. Було з ким воювати - проти України виступала багатотисячна московська армія.
Невідомий художник. Гетьман Іван Виговський
* * *
На високій дзвіниці, що маячить над принишклим Конотопом, стоять двоє: сивий згорблений дідусь Яким і його помічник, маленький дзвонар Павлик. Вони дуже втомлені, бо щойно перестали розгойдувати важкі била1 дзвонів. Згори, мов на долоні, видно місто. У місячному сяйві воно нагадує великий воєнний табір із вогнищем посередині, біля якого могли б погрітися бійці. Насправді то не вогнище, а пожежа, спричинена вибухом стрільна2 з московської гармати. Вона нищить одну з вулиць міста.
1 Било - металеве серце дзвона, що вдаряє зсередини й спричиняє звук. Його ще називають язиком дзвона.
2 Стрільно - набій до гармати.
Дідусь Яким виконав свій обов’язок. Він вчасно помітив пожежу, вчасно сповістив міщан. Ген там, унизу, покотилися запряжені кіньми вози з бочками, наповненими водою, побігли люди з відрами, навіть загін козаків помчався на конях, щоб скоріше погасити палаючі будинки.
Дуже-дуже втомився дідусь Яким. Бути пожежним сторожем на дзвіниці - нелегка справа. Чи дощ, чи сніг, чи грозовиця - мусить сторож пильнувати. Добре, що ось цей білявенький хлопчина, Павлик, напросивсь у помічники дідусеві. Удвох веселіше, до того ж у Павлика очі бистрі, помічають негайно все, що внизу діється.
- Що ж, Павлику, побудь тут сам трохи, а я на землю зійду, харчів і води принесу.
- Дідусю, вертайтеся швидко, швидко... - обізвався Павлик. Йому було незручно признатися, що залишатись у темній церковній вежі самому якось страшно. (...)
Хлопець недавно щосили допомагав дідові бити в дзвони. А то була непроста робота! Дзвони на цій вежі велетенські, самому хлопчикові, мабуть, не під силу і в одного дзвона вдарити!
Павлик трохи постояв непорушно і знову почав вдивлятися в розкинене внизу місто, чи часом десь не загориться. Потім присів на дубову перекладину біля найбільшого дзвона й замислився.
Дідусь про все розказав Павликові. І про те, що москвини обложили місто, і про те, що ось-ось козаки прийдуть на допомогу Конотопові, і про те, що Московщині не вдасться зробити з України собі невільницю. Павлик був радий, що хоч він ще маленький, а все ж таки допомагає Україні боротися проти ворога. Він із дідусем сторожить на дзвіниці, а це неабияка праця!
* * *
Ніч добігає кінця. Уже з годину минуло, як дідусь пішов по харчі. Павлик почав турбуватися. Добре, що все навколо спокійно. Уже й туман вранішній устає на лугах за містом. Той туман пливе сивою хмарою, підкочується все ближче до земляних валів, на яких стоять козаки й міщани, відважні оборонці Конотопу.
Пильно вдивляється Павлик у тьмяно-рожевий туман. Дивиться - і очам своїм не вірить! Неначе якийсь довжелезний човен пливе в тому тумані й помаленьку наближається до Конотопу. То вирине з туману, то знову сховається. Що це може бути? Де ж це дідусь забарився? Він відразу сказав би, що воно таке.
Тим часом дідусь поспішав вулицею до своєї дзвіниці. Він ішов обережно, бо ніс Павликові молоко. Увесь час тривожився, щоб не вибухла пожежа, бо сам хлопець не подужає в дзвона вдарити.
І спинився, завмер на мить дідусь від здивування. Почув раптом слабенький удар у найбільший дзвін. Потім другий, дужчий, потім третій, ще міцніший, - бов-бов! Глянув дідусь навколо - ніде не горить. Що це за диво? Невже це хлопець таку витівку вдіяв? Ось уже й кілька вершників-козаків промчались на своїх конях повз дідуся, уже й міщани біжать. Кинувсь і собі дідусь до дзвіниці.
* * *
Загули дзвони на сполох!
Що сталося на високій дзвіниці? Що помітив Павлик? То не якась химерна валка в ранковому тумані посувалася до Конотопу, то великий московський загін знову наближався до міста. Москалі вдалися до хитрощів: навіть коней не запрягли у свої гармати, а самі повпрягалися, щоб нечутно й непомітно наблизитися в тумані та й ударити на місто з усіх двадцяти гармат. Крізь густий туман не так легко могли помітити їх і вартові козаки на земляних валах. Перший зауважив москалів Павлик із дзвіниці.
Він кинувся до дзвонів - до своєї єдиної зброї проти ворогів. Слабими руками вхопився за грубезного мотуза найбільшого дзвона й почав щосили тягнути до себе. Спочатку ні мотуз, ні тяженне било не подавалося. А москалі наближались... Павлик знову потягнув мотуза. Міцно впершись босими ногами в дошки помосту, обвив руками мотуз і вже не тягнув, а всім своїм тілом почав налягати, розгойдувати тяжке било. З усієї сили кидався вперед і назад, болюче зранюючи тіло об жорсткий мотуз. Било похитнулось! Ще раз, ще раз. Кидався хлопець сюди й туди, піт заливав йому очі, волосся сповзло на чоло, ноги дрижали від напруження - аж ось врешті дзвін тихо озвався. Спочатку ледве чутно, потім голосніше, аж врешті ранкову мряку пронизали голосні звуки найбільшого конотопського дзвона: бам-бам-бам...
Уявіть, що ви безпосередньо спостерігаєте за всіма описаними подіями. Прочитайте виразно вголос цей абзац тексту, замінюючи дієслова минулого часу дієсловами теперішнього часу.
Прокинулося місто, козаки на земляних валах вдарили з гаківниць. Сам полковник Гуляницький на коні кинувся до оборонного валу, до своїх козаків. Над головами завили перші стрільна московських гармат. З туману вилетіла кіннота й ринула на місто. Та ворог усе-таки не встиг напасти зненацька. Козаки зустріли ворожу кінноту таким сильним вогнем, що її лави розсипались, коні завернули назад, а десятки вершників вкрили поле своїми трупами.
Не зумів ворог підкрастися до міста. Про його прихід попередив оборонців малий Павлик. Сім гармат залишили москалі на полі, не вспіли забрати їх із собою.
Олександр Коваль. Ілюстрація до оповідання Леоніда Полтави «Маленький дзвонар із Конотопу»
Але що це із дзвонами сталося? Вони раптом замовкли. Ще раз озвалися ледве чутно, і ніби не стало їх на дзвіниці.
* * *
Коли дід Яким, поставивши глечик із молоком унизу, виліз на дзвіницю, то побачив незвичайну картину: під найбільшим дзвоном лежав непритомний Павлик. Дідусь швидко поклав хлопця на поміст, ударив кілька разів в усі дзвони й знову кинувся його рятувати. Він розстібнув йому сорочку, потер груди шорсткою долонею, підняв голову. Хлопець почав частіше дихати, усміхнувся до діда й знову склепив повіки, заснув кріпким сном. Дідусь скинув свитку, дбайливо вкрив нею Павлика й узявся далі бити в дзвони. Сонце вже сходило, туман утікав у долини. Із дзвіниці було видно, як мчали з боків вершники, - битва розгорілася наново. Дзвони тривожно гриміли, з домів вибігали озброєні міщани. За конотопськими валами гримнули гармати, але їхні ядра посвистіли кудись в інший бік, не на місто, а наче в московський табір.
Нічого того не чув Павлик. Він спав глибоким сном.
* * *
Хлопчик прокинувсь аж під вечір. Спершись на поруччя дзвіниці, у затінку величезних дзвонів, він широко розплющеними очима вдивляється в ту картину, яку йому з радістю показує дідусь.
А є на що поглянути: скільки око сягає, навколо Конотопу червоніють козацькі жупани, скачуть вершники, з-за ріки долітають голосні звуки козацьких сурм. Це ж відбулася велика перемога українців над москалями! Он, на полях, якими йшли в наступ ворожі полки, тридцять тисяч їхніх вояків лежать на землі й уже ніколи не встануть. Велику московську армію, яка несла поневолення Україні, розгромив під Конотопом гетьман Виговський. А конотопці, очолені полковником Гуляницьким із його козаками, допомогли гетьманові розгромити ворога. Допоміг у цьому й малий Павлик, сповістивши місто про наступ ворога.
Артур Орльонов. Конотопська битва 1659 року
Дідусь міцно пригорнув до себе хлопця, і в обох сльози радості заблищали на очах.
- А злазьте-но! - загукали знизу козаки. - Годі вам на дзвіниці відсиджуватись!
Багато людей зібралося під дзвіницею, щоб побачити хлопця-героя, про якого говорило все місто.
- Ходімо, синочку! - весело озвався дідусь. - Там же й молоко твоє стоїть унизу.
Коли дідусь й усміхнений та зніяковілий Павлик опинилися на землі, натовп голосно закричав «слава» на честь їх обох, а козацький сотник посадив Павлика до себе на чудового сивого коня. Для Павлика це була велика нагорода.
- Що б ти хотів, хлопче, мати в подарунок? - запитав сотник.
- Шаблю, шаблю хочу...
Сотник голосно гукнув козака-сурмача, узяв у нього золоту, блискучу сурму1 й подав Павликові:
- Оце тобі подарунок від мене!
- А оце й від мене! - сказав дідусь Яким, подаючи Павликові глечика з молоком.
Павлик швидко надпив молока, бо таки й справді мав велику спрагу, подякував дідусеві, обняв козацького полковника й скочив із коня вниз. Маленького героя обступили дорослі й діти. Усі його вітали, усі розглядали подарунок - козацьку сурму. Павлик високо підняв її вгору й сказав:
- Діду Якиме, як москалі ще колись ітимуть, то ви у дзвони битимете, а я в сурму заграю на сполох! Ніколи вони сюди не доберуться!
1 Сурма - духовий музичний інструмент, який використовують як сигнальний.
ПЕРЕВІРЯЄМО
1. Визначте на умовній шкалі часу, коли відбуваються події оповідання «Маленький дзвонар із Конотопу».
2. Дідусь Яким із Конотопу був
- А конотопським невільником
- Б місцевим священником
- В пожежним сторожем
- Г відважним стрільцем
3. Яке слово потрібно поставити на місці пропуску в поданому уривку? Кому з героїв оповідання належать ці слова? За якої ситуації їх сказано?
«Діду Якиме, як москалі ще колись ітимуть, то ви у дзвони битимете, а я в ____ заграю на сполох! Ніколи вони сюди не доберуться!»
АНАЛІЗУЄМО
4. Перечитайте вступну частину оповідання. Дайте відповіді на запитання.
• Яке доленосне для України питання вирішувалося під Конотопом?
• Хто об'єднався навколо гетьмана Івана Виговського в битві проти московського війська?
• Які епітети використовує автор, розповідаючи про Конотоп та про військо полковника Гуляницького? Яка роль цих епітетів?
5. Розкажіть, які громадські обов'язки були в діда Якима під час наступу московського війська на Конотоп. Чи легкою була ця робота? Як про це сказано в тексті?
6. Чи страшно було Павликові залишатися самому на дзвіниці? Для підтвердження відповіді зачитайте уривок із твору.
7. До якої хитрості вдалися московські війська, щоб уночі прокрастися до міста? Розкажіть детально, хто і як саме їм перешкодив це зробити.
8. Прочитайте уривок від слів «Він кинувся до дзвонів» до слів «Прокинулось місто» (с. 65). Випишіть дієслова, за допомогою яких відтворено динамізм і напруженість ситуації.
9. Доведіть, що дідусь Яким був не тільки працьовитим, відповідальним, відданим своєму місту, а й турботливим і дбайливим стосовно Павлика.
10. Знайдіть у тексті й випишіть одне речення, яке, на вашу думку, навіює гордість за оборонців рідної землі.
11. Доведіть, що твір «Маленький дзвонар із Конотопу» - історичне оповідання.
12. Поясніть на прикладі творів «Маленький дзвонар із Конотопу» та «Захар Беркут», чим повість відрізняється від оповідання. У якому з названих творів ширше відтворено колорит епохи?
МІРКУЄМО
13. Під час наступу ворожих військ на Конотоп у місті часто виникали пожежі від гарматних ядер, гинуло багато людей. Чому, на вашу думку, конотопці не здавалися, а продовжували захищати своє місто?
14. Чому вчинок маленького дзвонаря можна вважати героїчним? Хіба розгойдувати била дзвонів - це героїзм?
15. Поміркуйте, що спільного між жителями Конотопу й Тухлі. Чи можна вважати, що вони уособлюють усю Україну у свою історичну епоху?
16. Мікрофон. Найбільше в оповіданні «Маленький дзвонар із Конотопу» мене вразило ... . Найбільш емоційно напруженим був момент ... .
ГЕРОЇЗМ - найвищий вияв самовідданості й мужності у виконанні громадського обов'язку.
Для додаткового читання.
Андрій Чайковський. «За сестрою», «Віддячився».
Андріан Кащенко. «З Дніпра на Дунай».
Надія Симчич. «Марко з Котигорошівки».
Надія Гуменюк. «Білий вовк на чорному шляху».
Наталена Королева. «Легенди старокиївські».
