Література (українська та зарубіжна). Інтегрований курс. Частина 1. 7 клас. Яценко

Андрій Чайковський

Ти вже знаєш про відносини українського та кримськотатарського народів. Тобі відомі й твори кримськотатарської літератури — народна казка «Золоте яблуко» та національний славень «Я поклявся перед народом...» Н. Челебіджі-хана.

Історично так склалося, що українці та кримські татари — сусіди. Тож мають багато спільного. Проте були часи й прикрих протистоянь, ворожнечі між козаками та татарами-ординцями. І тоді палала загравами пожеж українська земля. Орда гнала й продавала в рабство тисячі невільників і невільниць. Про такі історичні події ідеться в повісті «За сестрою». Але в усі часи найціннішими людськими чеснотами залишаються лицарство, честь, дружба, взаємодопомога, родинна повага й любов.

Читаючи твір, ти дізнаєшся про те, як юний козак Павлусь Судаченко вирушив рятувати свою сестру Ганну з неволі, як відвага та кмітливість допомогли йому в небезпечній мандрівці.

За сестрою

(Скорочено)

І

На правому березі річки Самари, яких десять миль від Дніпра, лежало українське село Спасівка. (...)

У ті часи люди вибирали під свої оселі такі місця, які, на їхню думку, давали б найпевніший захист перед ворогом і в яких можна б знайти найвигідніші умови для життя: недалеко від води або над водою, а відтак близько від лісу або очерету, де на випадок татарського набігу можна було б найбезпечніше сховатися та втекти від неволі. (...)

Спасівчани зайшли сюди з-за Дніпра, також після татарського погрому, а що стали на тому місці на самого Спаса, то й прозвали своє село Спасівкою. (...)

Спасівчани жили тут, наче в якій фортеці. Були вони козацького роду, то й розуміли вагу небезпеки й були настільки обережними, що на кожну ніч ставили чергою вартових при обох воротах, щоб ворог не напав на них зненацька.

До того вони ще домовились із сусідніми селами, щоб у кожному були напоготові бочки зі смолою, які на випадок татарського набігу треба запалити й так остерегти інших перед небезпекою. (...)

І. Грищук. Українська родина

У Спасівці жив козацький рід Судаків. Вони славилися тим, що не було між ними жодного, який не бував би на Січі між низовим товариством. (...)

Рідня Судаків у той час складалася зі старого діда Андрія — 70 років, його сина Степана, жінки Палажки, двох синів Петра й Павла та дочки Ганни.

Властиво, Петра тоді вже не було дома. Пішов на Запорожжя. Другому синові Павлові було п’ятнадцять, а дочці Ганні — тринадцять років. Поки діти були молодші, цілим господарством клопоталися Степан із жінкою. Дід Андрій пильнував пасіку, наглядав хату й дітей. Вважав за свій обов’язок привчити Павлуся до лицарського ремесла. Отже, учив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та лука й орудувати шаблею (...), розповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та походи й пригоди зі свого життя.

Діти слухали залюбки оповідання дідуся, а Павлусеві снилися бої з татарвою, широкий степ. Він мріяв про те, коли підросте та стане славним козаком. Павлусь і Ганна дуже любилися. Він учив її потай від діда тих усіх штук, яких навчився в дідуся, бо дідусь говорив, що це не жіноче, а козацьке діло.

Від цих оповідань у Павлуся вироблялася завзята козацька вдача. У такім молодечім пориві робив він не одне таке, за що хотіли його батьки покарати. Тоді він утікав або до діда на пасіку, або в тернину, звідки не вийшов би ні за що у світі, хоча не раз бував дуже голодний.

Тоді вже Ганна просила за нього, так уже просила, так плакала, поки не випросила вибачення.

Тоді бігла в тернину. Вона одна знала, де Павлусь ховався, і повідомляла йому добру новину.

Верталися разом додому веселі й щасливі...

Батько, звичайно, у такім випадку грозив Павлусеві пальцем, а до Ганни промовляв:

— Козир-дівка! Тебе лише в посли слати...

Із цього виникла між дітьми така любов, що одне без одного жити не могли й, здається, не було нічого такого, чого б не зробив Павлусь для Ганнусі...

Поміркуй!

• У які часи відбуваються зображені у творі події? Коротко розкажи про них.

• Які стосунки панували в родині Судаків?

• Порівняй сімейні взаємини в раніше вивчених творах: у повісті «Тарасові шляхи» О. Іваненко, вірші «І досі сниться...» Т. Шевченка та в повісті «За сестрою».

• Хто мав найбільший вплив на формування характерів Павлуся та Ганни? Якими рисами характеру вирізняються юні персонажі твору?

• Чому, на твою думку, у цих сім’ях усі «веселі й щасливі»? У чому секрет їхнього щастя? Як це впливає на формування характеру молодого покоління Судаків?

Було це однієї літньої неділі в червні. (...)

Від степу долітали гомони дикої птиці. Дід Андрій, повечерявши із сім’єю, ще довгенько сидів на призьбі, покурюючи люльку. Він поглядав на зорі, міркуючи, яка буде погода. Надходив час сінокосів, людям треба було погоди. Відтак зняв шапку й почав півголосом молитися. (...)

Дід Андрій відчув дивний неспокій. А серед ночі церковний дзвін забив на сполох. У село ввірвалися татари, запалили хати, стали ловити дівчат і хлопців. Селяни захищалися, як могли, але полягли під ножами татар, серед них були дід і мати Павлуся. Ганну та батька нападники захопили в полон. Павлуся вдарили по голові, коли він кинувся захищати сестру. Отямившись, хлопець відв’язав татарського коня, вискочив за огорожу та помчав у степ. Навздогін йому полетіли стріли, й одна його поранила.

Поміркуй!

• Як змінюється щасливе життя в Спасівці після нападу татар? А в родині Судаків? Кому з них удалося врятуватися?

• Яка доля, на твою думку, очікує на Павлуся та Ганнусю?

II

Що це? Невже степ, про який у піснях співають? (...)

Уявіть себе малим, дуже малим чоловіком, отаким на палець завбільшки. Уявіть собі, що вас — того маленького чоловіка — поставили на широкому рівному оболонні¹, на якім ізрідка стоять зарослі травою старі муравельники. Оболоння вкрите травою, що вам сягає до пояса. Між травою цвіти аж хапають за очі своїми красками. А гляньте довкруги себе... Ніде краю не видно. Обрій неба, наче вижолоблена півкуля кругом вас далеко спочиває на землі. Ніде ні лісу, ні гори, лиш муравельники... А поїдете десяток миль у який-небудь бік, те саме й те саме... Ні краю, ні берега.

¹ Оболоння — те саме, що оболонь — заплавні луки.

Це степ, український степ, зі своїми високими могилами. Це одинокі дороговкази для людей, що туди заблукають. Деякі могили й називаються своїм іменням, про інші ніхто не знає, ні імені їхнього, ні відкіля вони взялися.

І. Рєпін. Козак у степу

Ось над однією з менших річок, які вливаються в Самару, стоїть висока могила, її прозвали Свиридовою. Ніхто не знав, чому вона так зветься і ніхто не перечився² за це, щоб її назвати інакше. Але всі старші козаки знали, де стоїть Свиридова могила, і кожен до неї потрапляв, хоч би й уночі. Тому-то частенько козаки змовлялися на Свиридову могилу, як на збірне місце, де можуть напевно з’їхатися. Тут і річка під боком, де можна коня напоїти, і трава тут краща для випасу, і кущі над річкою, де в пригоді й сховатися можна. Ось і тепер спить під Свиридовою могилою козак. (...)

² Перепитися — сперечатися.

Семен Непорадний — так він звався — був кремезний козак літ тридцяти. Одягнений у широчезні червоні штани, які підперізував широким шовковим поясом. На ногах добрі шкапові чоботи. Сорочка подерта й замащена, на грудях широко розхристана, звідки визирали широкі косматі та сонцем обпалені груди. Миючись, засукав рукави вгору поза лікті й показав жиласті руки, закінчені п’ястуками¹, мов довбеньки.

¹ П’ястук — кулак.

Л. Медвідь. Ілюстрація до повісті А. Чайковського «За сестрою»

Непорадний прославився на Січі за неабиякого силача. Згинав залізні штаби, а коня підносив, мов барана.

А мимо його лицарської справності його прозвали на Січі Непорадним за те, що в якійсь зустрічі не вмів собі з татарином дати ради, аж товариші його визволили.

Та він за це ображався. На Січі не питали нікого, як зветься; там зараз давали кожному ймення, з яким не розставався вже до смерті. Хоч би як козака негарно назвати, він цього не соромиться. Козаки говорили: «Не ймення тебе красить, а ти його краси». Найбільше чванився козак тим, коли на ділі показував, що він не є такий, яким його при перший нагоді прозвали(...).

Вартовий Семен Непорадний — перший силач на Січі — здивувався, побачивши вранці заграву на заході. Потім зрозумів, що то далека пожежа. Він побачив, як мчить до нього хлоп’я на татарському коні. На березі знесилений вершникупав. Це був Павлусь.

Семен вийняв у хлопця стрілу, промив рану й закутав його. Припинаючи коня, помітив, що сідло занадто важке, і знайшов червінці. Приїхали козаки. Непорадний розповів їм про хлопця і про спалену Спасівку. Один із козаків, Петро Судак, упізнав у хлопцеві свого брата. Дід Панас перев’язав Павлусеві рану й дав зілля.

Поміркуй!

• Виразно прочитай зображення степу у творі. Які художні засоби використовує автор, щоб передати красу української природи?

• Розглянь репродукцію картини І. Рєпіна «Козак у степу». (с. 157). Порівняй степовий пейзаж у літературному творі та у творі живопису.

• Що тобі стало відомо про Семена Непорадного? Яке значення він мав у долі Павлуся?

• Кого зустрів Павлусь серед козаків? Яке було їхнє ставлення до хлопця?

III

Непорадний помітив, як до їхнього обозу підкрадається татарин, і вирішив, що піймає того арканом. Так і зробив, хоча довелося поборотися з ворогом. Татарин розповів, що в їхньому загоні чотириста чоловік під керівництвом Мустафи-аги, сина Девлет-Гірея. Загін обтяжений награбованим добром та ясиром¹.

До козаків Тріски приєднався загін Андрія Недолі. Виникла сварка через те, що козаки не вартували свій кіш², і Недоля підійшов до них непомітно.

Полонений татарин запропонував Павлусеві помінятися з ним сідлами, але Семен розказав про його намір заволодіти схованими червінцями.

Козацькі ватажки вирішили звільнити полонених. Одні козаки виманять татар із коша, ніби втікаючи, інші нападуть і відберуть ясир.

¹ Ясир — бранці, полонені.

² Кіш — військовий табір, обоз.

І. Рєпін. Козачий пікет

IV

Павлусеві забилося серце, як почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, про що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво зустрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в Спасівці. Його напав страх. Чи козаки дадуть раду тим чортам? (...)

До нього наблизився Петро.

— Ти, братчику, вважай, щоб де в купу не попав. Держися сотника або діда Панаса. Держи добре коня... Пожди, я тобі стремена¹ до ноги приладжу.

¹ Стремено — пристрій для ноги вершника у формі металевої дужки, що підвішують до сідла за допомогою ременя.

Петро осідлав татарського коня, на якому Павлусь утік, прикоротив стремена й, поцілувавши брата, посадив на коня.

Петро був відважний козак і не жалів себе... Тепер йому стало ніяково, як подумав, що його можуть убити, а тоді Павлусь залишиться круглим сиротою. Хлопцеві саме тепер треба опіка, а йому честь козацька не дозволяє залишитися позаду й пильнувати брата. (...)

Татари погналися за загоном Тріски. А Недолі все щось не видно. Ватажок розвернувся і прийняв бій. Тут підоспів і другий загін. Татари були вщент розбиті, а їхній ватажок потрапив у полон.

На те все дивився Павлусь. Він перший раз побачив битву з татарами. Він побачив те, про що дідусь йому розказував, і це виявилося правдою. Тепер татари не видавалися йому такі страшні, як учора. Козаки сильніші. Коли б так було вчора, не вбили б вони дідуся і маму, не взяли б сестру в полон.

І. Рєпін. Атака запорожців у степу

І в нього з’явилася надія, що козаки відіб’ють ще й тата та сестру... Але коли це буде? Павлусеві бажалося, щоб зараз погналися козаки та розбили татар до решти й освободили полонених.

Про це говорив він до Петра.

— Так не можна, братчику, — говорив Петро. — Пан сотник знає, що йому робити, і так буде, як він хоче. Потерпімо до завтра. Онисько казав, що татарський кіш невеликий. Вони навантаженими возами недалеко заїдуть до завтра. Наздоженемо...

Павлусь заспокоївся. Він приліг біля Петра при ватрі й кріпко заснув. (...)

Із цієї битви добули козаки чимало користі. У татар знайшли багато червінців, талярів¹, піймали більше сотні добрих коней і забрали татарську зброю. (...)

¹ Таляр — срібна монета.

Поміркуй!

• З якою метою козаки вступили в бій із татарами?

• Якими якостями наділені козацькі ватажки Тріска й Недоля?

• Хто в бою виявився сильнішим: татари чи козаки? Як про це розмірковує Павлусь? Яке бажання виникло в хлопця?

V

Татарські бранці зрозуміли, що козаки хочуть їх визволити, і вирішили допомогти їм. Степанові Судаку вдалося розв’язати руки собі, а потім іншим. Вони кинулися в очерет. Татарам ніколи було їх ловити, бо треба було втікати.

Козаки знайшли бранців, нагодували, посадили на вози та відправили додому. Павлусь запропонував батькові й братові вирушити в Крим на пошуки Ганни, але ті сказали, що це неможливо.

(...) Павлусь зціпив зуби й не говорив більше нічого. Уже ввечері надійшла решта козаків із табором. Настала ніч. Козаки полягали спати. Павлусь лежав між батьком і братом, ніби спав. В обозі затихло.

Тоді Павлусь устав тихенько, надягнув на себе кожушину, узяв сумку із сухарями в брата, його два пістолі, мішечок із кулями й ріжок із порохом, причепив свою шаблю і пішов, несучи сідло на голові поміж сплячих козаків просто до того місця, де паслися коні. Знайшов свого коня та обережно виїхав помежи ватри вартових козаків у степ. Від’їхавши на таку відстань, що його кулею не досягти, він помчав.

Тепер поглянув на зорі й завернув коня на південний захід. «Там і Крим лежить», — думав собі хлопець. Бо покійний дідусь показував йому частенько зорі на небі, по яких і серед ночі не заблукаєш, і хлопець добре собі запам’ятав. Дідусева наука стала йому в пригоді. «Ось це Великий Віз, — повторяв собі Павлусь, — а ця зоря над нами показує північ. Ну, напроти неї мусить бути південь». І туди він поїхав.

Коли Степан із Петром рано прокинулися, Павлуся не було. Їх аж зморозило. Вони відразу здогадалися, що завзяте хлоп’я поїхало шукати сестру, а звідти, напевно, не повернеться, пропаде. (...)

Поміркуй!

• Про які риси характеру Павлуся свідчить його вчинок?

• Які почуття та переживання спонукали його вирушити на пошуки сестри?

• Як до цього вчинку поставилися Степан і Петро?

VI

Хлопець довго їхав степом, знаходячи безпечні місця для відпочинку. Одного разу він прокинувся від штурхана. Це був харциз, степовий розбишака. Павлусь вихопив пістоль, а розбійник швидким рухом вибив його, потім зв’язав полоняника, повіз і продав татарам. Їхав задоволений, але зустрів ватагу Недолі. Семен Непорадний упізнав коня та сідло Павлуся. Розбійника допитали. Це був запроданець, потурнак¹ Карий, який продавав людей у рабство. Татарин, що пристав до козаків, упізнав у харцизові того, хто зарізав і пограбував його батька, і розправився з ним.

¹ Потурнак — людина, що потурчилася.

Поміркуй!

Які несподіванки й небезпеки трапилися на шляху Павлуся?

• Доповнюй свій «Словник архаїзмів, історизмів і діалектизмів» новими словами. Можеш скористатися для цього зносками в тексті або відшукати незрозумілі тобі слова в словниках. Зверни увагу ще й на екзотизми — слова, що передають реалії та колорит певної місцевості. Адже ти вирушаєш разом із Павлусем до дивовижного Кримського півострова, де панують татарські звичаї, екзотична для етнічних українців культура.

VII

Павлусь заспокоївся. Він сидів на татарській арбі¹, підігнувши коліна під підборіддя, і задумався, що йому тепер робити. Татарин підсунув йому шматок паляниці й кухоль молока. Павлусь був дуже голодний. Він з’їв паляницю і випив молоко, не знаючи, що воно кобиляче.

¹ Αрба (гарба) — високий віз на двох або чотирьох колесах.

«Може, воно так і ліпше, — подумав Павлусь, — що я між татар опинився. Вони мене завезуть у Крим, то, може, і сестру знайду».

— А куди ви їдете? — насмілився запитати Павлусь.

— Ми їдемо в Крим, і ти їдеш із нами. Як будеш добрий, то й тобі буде добре.

Татари видавалися Павлусеві якимись добрячими людьми, не такими, як ті, що Спасівку грабували. Це були крамарі², такі самі, як і ті, що не раз у Спасівку заходили.

² Крамар — торгівець.

Степовий Крим. Світлина

Хлопець повеселішав і почав татар розпитувати про все. Він їм подобався. За кілька днів освоївся з таким життям. Помагав татарам у всьому та вчився запопадливо татарської мови. Він був понятливий, і татари не могли надивуватися тому. Інші бранці були якісь неприступні, дикі, плакали, а Павлусь, вивчивши татарські слова, послугувався ними в розмові.

— Ти від нас не втечеш? — питає його раз найстарший татарин із сивою бородою.

— А куди мені втікати? Без коня, без зброї? Мені між вами добре. Я і не знав, що між вами такі добрячі люди бувають...

— Ми купці. Ти залишайся з нами, прийми нашу віру.

— Я ще не знаю, яка ваша віра. А хіба ж між вами хрещених немає?

— Немає. Ти мусиш відректися від хреста, плюнути на нього.

Павлусь плюнув би татаринові в очі за таку зневагу християнської віри.

— Я насамперед хочу вивчити вашу мову, а це потім...

— Добре, добре! — говорив татарин. — Коли станеш мослемом¹, то й вільний будеш, а потому можеш до великої почесті в нас дійти... ти гарний хлопець. Не один із ваших був у нас великим візиром² у падишаха³ в Царгороді...

¹ Мослем — мусульманин, людина, яка прийняла іслам.

² Візир — в епоху Середньовіччя вищий урядовий чиновник у деяких країнах Близького й Середнього Сходу.

³ Падишах — титул монарха в деяких країнах Близького та Середнього Сходу, а також особа, яка має цей титул.

— А що це падишах?

— Не знаєш? То цар турецький, дуже великий пан.

— Того не знаю. У нас в Україні немає царів, а є гетьман⁴, а на Січі кошовий отаман...

⁴ Гетьман — у XVI ст. — виборний ватажок козацького Війська Запорозького, а із XVII ст. до 1764 р. — ватажок козацького війська та верховний правитель України.

К. Боссолі. Татари, які кочують у степу

— То ще більший. Вашого гетьмана можуть скинути й вибрати іншого, а в нас не так. У нас хто вродиться падишахом, чи ханом¹, то вже й до смерті ним буде...

¹ Хан — те саме, що й падишах.

— А скільки ви за мене заплатили тій собаці? — питає іншим разом татарина.

— Двадцять золотих.

— О, так мало! — каже Павлусь, сміючись.

— А ти вартий більше?

— Я був би вам дав за себе вдесятеро більше.

— Хіба ж у тебе є гроші?

— Тепер немає, але були в сідлі; той собака харциз забрав разом із конем.

— Чому ти нам не сказав цього? Ми були б відбили...

— Може, я колись із ним зустрінуся... Як він зветься?

— Ми його звемо Каримом.

— А чи у вас татар продають теж?

— Ні, не можна людей своєї віри продавати; за це велика кара.

— От бачите, а він свою віру продав...

— Він не має віри. Ми знаємо його. Він із нами торгує.

«Такі то й ви, — подумав Павлусь, — що зі злодіями крамарюєте!»

Павлусь побоювався, що його теж продадуть у Криму на базарі й запитав раз про те в татарина.

— Добрих хлопців ніхто не продає, а держить собі.

Павлусь не хотів із цими купцями розставатися. Він думав, що з ними їздитиме по цілому Криму та так і сестру відшукає.

Поміркуй!

• Чому Павлусь заспокоївся, потрапивши до татар-купців? Якими людьми вони йому видавалися?

• Яка надія не полишала Павлуся?

• Як хлопець освоївся зі своїм новим життям? Що в житті й побуті татар було для нього близьким, а що — неприйнятним?

Дорога до Криму тривала дуже довго. Навантажені арби рухалися поволі, а вже кожна переправа через річку була дуже тяжка. За той час Павлусь підучився татарської мови настільки, що розумів, коли до нього говорили, і знав дещо відповісти. Хлопець був до всього охочий та щирий і виконував усю роботу справно.

Татари були певні, що він збусурманиться. Хлопець був наївний, розповідав просто, про що його питали. Він розказував їм, як татари зруйнували Спасівку, як він утікав та як потім козаки розгромили татар. Одного лише не сказав, приховав, що їде в Крим, щоб урятувати сестру з полону. Коли б не те, він уже давно втік би не задумуючись, бо мав для цього багато нагоди.

Татар навіть це дивувало, коли раз стрінули в степу чумацьку валку, Павлусь розмовляв із чумаками, але не просив, щоб його викупили та взяли додому. Під час дороги Павлусь пильно придивлявся, куди їхали. Старався запам’ятати кожну річку, кожний брід і все те, по чому цю дорогу можна б упізнати. Так заїхали аж до Перекопу. Павлусь побачив уперше море, і в нього сильніше забилося серце.

Тепер починалася Татарщина. Зараз за Перекопом побачив перші татарські улуси¹. Які ж вони були не подібні до українських сіл! Чужина аж била у вічі. Павлусеві тепер стало лячно. Поки ще бачив степ, йому здавалося, що він удома. Тепер ні сліду по Україні. (...)

¹ Улус — стійбище кочовиків або селище тюрко-монгольських народів.

В. Кричевський. Кримськотатарська хата в Алушті

Нарешті стали в селі Коджамбаку, де була їхня оселя. Сулейман-ефенді, той старий із сивою бородою, що купив Павлуся, був дуже багатий татарський купець. Він вів широку торгівлю між Царгородом і всіми надморськими містами й Україною. Свої головні склади мав саме в Коджамбаку. Тому оселя виглядала, як мале містечко. Стояли тут рядком кам’яні доми, звичайні й поверхові, були шопи на вози та коні, склади з крамом, а при однім боці стояв великий поверховий дім, де мешкав Сулейман. Той дім припирав до великого городу. Усі ті будівлі були оточені густим частоколом, а в ньому двоє воріт одні проти одних.

Коли Павлусь в’їхав на той майдан, то йому аж у голові закрутилося. (...)

Сулейман приїхав на своїй арбі, де й Павлусь сидів, під самий рундук¹ дому. Звідси повиходила служба й почали низько кланятися Сулейманові. Назустріч батькові вийшов його син Мустафа, що за відсутності батька завідував його майном.

¹ Рундук — ґанок.

Коли привіталися, Мустафа спитав батька, показуючи на Павлуся:

— Хто це?

— Цього хлопця привіз тобі як гостинець, я його купив. Поклонися твоєму новому панові, — сказав Сулейман до Павлуся. — Будь слухняний, як і досі, і буде тобі добре.

Павлусь зняв шапку й уклонився по-своєму.

Мустафа сказав щось якомусь татаринові, цей узяв Павлуся за руку й повів між челядь.

Челядь мешкала внизу. Горниця була призначена для панів.

Павлусь аж тепер помітив, що всі вікна нагорі були прислонені густою дерев’яною решіткою.

Зайшовши до челядної, Павлусь не знав, що робити. Прийшов найстарший між слугами й почав його з усіх боків оглядати.

— Ти звідкіля? — питає по-українському.

Павлусь відповів і дуже дивувався, що цей татарин так добре знає його мову.

— А ви, дядечку, теж з України? — спитав Павлусь.

— Мовчи! — вигукнув татарин і вийшов.

До Павлуся приступив один невільник-українець:

— Ти його так не питай, а то розсердиться та ще й поб’є.

— Та за що має мене бити? Хіба я йому що зробив?..

— Тут б’ють, хоч і немає за що. Він, бач, потурнак, та хто його запитає про Україну, він дуже соромиться, бо совість гризе, що покинув Христа та збусурманився. Тому він і злющий такий на нашого брата, як пес, гірше татарина.

К. Боссолі. Татарський будинок

— Ви давно тут живете, дядьку?

— Років п’ять, небоже!

— Тут важко жити?

— Сказано, неволя. Та тут ще рай проти того, що в інших. Старий Сулейман — добрий чоловік, та його часто немає вдома, Мустафа гордий і ненавидить нашу віру, а цей потурнак Ібрагім — то сам чорт.

— Не пробували втекти?

Невільник сумно всміхнувся.

— Поки добіжиш до Перекопу, то п’ять разів зловлять. А коли зловлять, то або повісять, або в неволю до турків продадуть, а вже виб’ють так, що душа вилазить.

— А я знаю, що багато людей звідси втікає...

— Бо тут є і багато хрещеного народу, то декому й удається втекти.

— Як ви, дядьку, зветеся?

— Остап Швидкий.

Поміркуй!

• Яке враження справила на Павлуся чужина?

• Опиши обстановку на татарському подвір’ї.

• Кого зустрів хлопець у будинку Сулеймана?

У тій хвилині вбіг до челядної чорномазий невільник і покликав Павлуся до пана. Павлусь пішов за ним нагору й уступив до світлиці. Вона була простора та мала кілька великих вікон в одній стіні. Попід стінами йшли підвищення, укриті килимами; цілий поміст теж був застелений килимами. Стіни були помальовані червоною, синьою та жовтою барвою, квітами та лініями. На підвищенні сидів Мустафа, перед ним стояв маленький столик; на ньому запікалася велика люлька, з якої Мустафа потягував цілі клуби диму, а далі лежали різні ласощі. Павлусь зняв шапку й поклонився. (...)

У розмові з Мустафою Павлусь вів себе гордо й незалежно, тому пан звелів його побити та відправити до конюхів.

Хлопець любив коней. Він охоче виконував усі роботи й готувався до втечі. Вибрав найкращого коня та опинився в степу. Коли хтось питав, куди їде, відповідав, що має термінову справу. Та один татарин не повірив, зв’язав його й повіз у Коджамбак. Павлусь придумав історію, що їде по знахаря для хворого панського сина, і татарина теж покарають, якщо він цьому перешкодить. Татарин злякався і втік, а Павлусь повернувся до табуна.

На другий день рано його привели до оселі. Тут на майдан позганяли всіх невільників. Павлусь поглянув на них і помітив Остапа Швидкого, що стояв у гурті й витирав сльози. Йому жаль було малого земляка. Кару мав виконати потурнак Ібрагім: у нього була тверда рука.

Він вийшов на середину та став невільникам пояснювати, за що Павлусь буде покараний, що Мустафа-ефенді засудив його зразу на сто дротянок, але в превеликій своїй ласкавості зменшив на двадцять.

Мустафа-ефенді відчинив вікно й придивлявся, чи його засуд буде виконаний та яке зробить враження на невільників.

У тій хвилині у ворота в’їхав якийсь мулла¹, а за ним кілька багато вдягнених слуг. Усі розступилися. Він заїхав усередину й проголосив співучим, трохи гугнявим, голосом:

— Слухайте, невірні джаври²! Мій пан, ханський Девлет-Гірей Ібрагім — нехай йому Аллах дасть довгий вік — звелів у своїй ласкавості запитати вас, невірних українських бранців, чи не знає хто, де перебуває син його милості Девлет-Гірея, славний лицар Мустафа-ага, що того літа ходив із загоном воювати невірних в Україну для слави Аллаха та його пророка Магомеда. Хто виявить його місце, стане достойний його ласки й нагороди його милості. Хто ж би це затаїв, може готуватися вже тепер на смерть, бо його повісять.

¹ Мулла — служитель релігійного культу в мусульман.

² Джаври — так мусульмани називали християн.

Один татарин узявся сказати те саме по-українськи. Тоді Павлусь виступив перед муллою і сказав по-татарськи:

— Я знаю, де перебуває твій пан.

Мулла подивився згірдливо на Павлуся.

— Ти не можеш цього знати, бо ти вже тут довше, а це сталося цього літа.

Ібрагім-потурнак, зігнувшись у три погибелі перед муллою, підтвердив, що Павлуся привезли цього літа.

— Так? Ну, говори! А як збрешеш одне слово, то відріжу тобі язика.

— Не тобі скажу, а твоєму панові.

Мулла закусив губу.

— Цього невільника забираю зараз до його милості Девлет-Гірея Ібрагіма. Тепер він під моєю рукою.

Усі невільники ахнули. Вони раділи, що Павлуся минула кара.

— Сідай на коня і їдь зі мною.

Тоді Павлусь підступив під дворище й спитав Мустафу:

— Чи тепер велиш бити, чи тоді, коли повернуся від його милості?

Мустафа звів брови з досади.

Павлусь засміявся йому у вічі. Він знав, що тепер над ним могуча рука Девлет-Гірея і його тепер ніхто не сміє торкнути.

Поміркуй!

• Охарактеризуй поведінку Павлуся та його ставлення до Мустафи.

• Які вчинки Павлуся тобі подобаються? Чому?

• Який випадок рятує його від покарання?

• Чому хлопець «засміявся у вічі» Мустафі?

Ти вже знаєш із поеми М. Вороного «Євшан-зілля» про батьківську любов до сина, який потрапив у полон на чужині. Минають віки, а вона допомагає долати найтяжчі перепони, повернути на батьківщину простих невільників і знатних полонених, яким був Мустафа-ага, син Девлет-Гірея Ібрагіма.

VIII

Девлет-Гірей Ібрагім мешкав у столиці кримського хана — у Бахчисараї. З Коджамбаку треба було їхати туди яких три дні. За час тієї дороги обдумав собі Павлусь, що йому робити далі. (...)

Коли приїхали, Павлусь сміливо заговорив до пана й сказав, що бачив Мустафу-агу в битві, а що з ним далі сталося, знає його сестра Ганна Судаківна, яка десь тут, у Криму, у полоні.

Девлет-Гірей наказав розшукати Ганну, а Павлусеві дати все, що потрібно. Опинившись у світлиці сам, хлопець почав щиро молитися та дякувати Богові.

Тепер жилося йому дуже добре. Хлопцеві дали повну свободу. Виходив, коли хотів, до міста, їздив на коні, стріляв із лука та з рушниці. Був веселий, і за це його всі полюбили. Девлет-Гірей наказав видати йому гарну одежу, і тепер годі було в ньому пізнати того обідраного невільника, кінського пастуха.

Девлет-Гірей повірив словам Павлуся. Він знав від тих татар, які повернулись із походу, що Мустафа справді грабував Спасівку, що відтак була битва з козаками й там пропав його син-одинак. Більше татари не могли сказати.

Девлет-Гірей і Павлусь побоювалися тепер одного: а як дівчини не знайдуть.

У такій непевності жили три тижні. Аж однієї п’ятниці рано, коли татари молилися в мечеті¹ й із ними був сам Девлет-Гірей, появився в його дворищі на запіненому коні гонець із звісткою, що дівчину знайшли й везуть на татарській арбі.

¹ Мечеть — молитовний дім у мусульман.

Молитви не вільно було переривати, тож ждали всі, поки Девлет-Гірей не повернеться.

Гонець розповів, що дівчину знайшли в Анатолії, у прибережному городі Криму, її мали вивезти до Царгорода для якогось турецького баші¹, та що її вже тоді захопили, як мала сідати на турецьке судно з іншими бранцями. (...)

¹ Баша — у давній Туреччині титул найвищих урядовців, вельмож і генералів.

— Вельможний пане! — заговорив Павлусь, низько кланяючись. — Дозволь мені поїхати назустріч сестрі. (...)

— Дати йому доброго коня! Ти візьми другого, — каже до гінця, — проведи хлопця назустріч.

Вивели осідланих коней. Павлусь скочив на коня, як птах, і, уклонившись Девлет-Гіреєві, поїхав.

А старий татарин, дивлячись на нього, подумав собі: «Славна й лицарська кров тече в цьому хлопцеві! Коли б його Аллах просвітив і до нашої правовірної віри привернув, придбав би собі іслам славного лицаря та оборонця».

Поміркуй!

• Як змінюється життя хлопця, коли він потрапив у ханський палац Девлет-Гірея?

• Що, на твою думку, задумав Павлусь, коли сказав правителеві, що саме Ганнуся знає про місце перебування Мустафи-аги?

• Що відчув Павлусь, коли дізнався, що сестра жива та їде до нього?

Павлусь так чвалував на коні, що втомлений їздою гонець ледве його наздогнав. (...)

Наблизилися до ватаги. Павлусь мало очей не видивив, так шукав межи юрбою Ганнусю. Її не було видно. Вона сиділа на возі в товаристві якоїсь татарської жінки. Віз був укритий плахтою.

Павлусь став біля воза, задержав його й миттю скочив із коня. Татари, побачивши по-панськи вдягненого хлопця, не противилися.

— Ганнусю! Ганнусенько! Чи жива ти, чи здорова?

На цей клич Ганна відхилила плахту. Вона впізнала по голосу брата, але, побачивши його в татарському вбранні, лише очі витріщила.

— Ганнусю, сестричко! Хіба ж ти мене не впізнаєш? Брата свого, Павлуся?

Ганна закричала не своїм голосом і зомліла. (...)

Татарка принесла води й покропила Ганнусю. Вона відкрила очі.

— Ну, слава богу! — закричав Павлусь. — Уставай, Ганнусю, поїдемо. Мені з тобою треба багато про що поговорити...

Ганна підвелася та сіла, розглядаючись боязко по татарах, що її оточили.

— Що з тобою сталося?

— Утома, брате. У тій буді так душно, що нічим дихати. Та я не надіялася тебе або кого-небудь побачити... Звідкіля ти взявся тут?..

— Ну, потім розкажу... Чи ти знаєш по-татарськи?

— Дуже небагато, хоча мені весь час товкли в голову цю татарщину, аж обридло. Били мене, їсти не давали, як не хотіла вчитися. (...)

— Дати їй коня! — наказав Павлусь.

Один татарин привів їй гарного коника. Павлусь посадив сестру, а сам сів миттю на свого. Тепер їхали поруч. (...)

— Давно ми, сестро, не були такі щасливі, як сьогодні!

— Чи тато живий?

— Живий, і Петра знайшов між козаками.

— Де ж вони тепер?

— У степу, пішли з козаками... Я втік від них уночі та й потрапив сюди, щоб тебе знайти...

— То ми вже свобідні?

— Ще ні, та ось послухай: могутній Девлет-Гірей Ібрагім шукає свого сина Мустафу. То знаєш... той самий харциз, що зруйнував нашу Спасівку. Тоді біля Самари, де татари з бранцями спочивали, була з козаками битва. Мустафу зловив на аркан козак Семен Непорадний, та сотник Недоля велів його відвезти лубенському полковникові. Пам’ятай, сестро! Ти вдавай, що нічого по-татарськи не знаєш. Тоді покличуть мене за перекладача. Я тобі лише тому кажу, щоб ти знала. Може бути, що за перекладача покличуть не мене, а когось іншого, тоді знай, що казати, бо від цього залежить наша воля. (...)

Ганна хотіла розповісти Павлусеві свої пригоди, та вже часу не було. Вони побачили дворище й, залишивши татарську ватагу, поскакали наперед. (...)

Девлет-Гірей стояв на галерії¹ і вижидав гостей. Павлусь зняв шапку й став здалека до нього вимахувати. (...)

¹ Галерія (галерея) — критий чи відкритий коридор, що з’єднує два або кілька приміщень; також довгий балкон уздовж будинку.

Молоді позіскакували з коней і пішли до світлиці. Уклонилися, а Павлусь заговорив так:

— Могутній лицарю Девлет-Гірею! Приносимо тобі добру звістку про твого славного сина Мустафу. Це моя рідна сестра; вона його бачила наостанку. Звели її запитати, хай сама розповість.

Девлет-Гірей почав її випитувати по-татарськи. Ганна оглянулася на брата, що нічого не розуміє.

— Питай її ти! — каже до Павлуся.

Павлусь став її питати по-українськи. Вона відповіла те, що чула від нього, а Павлусь розповів це по-татарськи.

— Добре! — каже Девлет-Гірей. — Я зараз посилаю послів із багатим викупом до лубенського полковника, а на той час ви будете моїми гостями. Коли ваші вісті справдяться, жде вас велика нагорода, коли ж... — Він не договорив, бо сам злякався слів, які мав сказати. — Тепер ви житимете трохи по-нашому. Дівчина піде між жінок до гарему². Не годиться та й закон не велить, щоб дівчина в цьому віці ходила з відкритим лицем і балакала хоч би й із братом.

² Гарем — приміщення для жінок у будинку багатих татар і турків.

Павлусь і Ганна подивились одне на одного із жалем, що їх розлучали знову.

— Хіба ж не можна нам і слова промовити одне до одного хоч би через заслону? — заговорив Павлусь. Він відчув, що йому перехоплює подих...

— Можна, але здалека...

Розійшлися. Її повели між жіноцтво, Павлусь пішов до своєї кімнати, щасливий тим, що йому Бог дозволив дожити.

IX

Настала зима. Павлусь дуже дивувався, що не було тут снігу, як в Україні, що дерева зеленіли, хоча деколи й холодніше було. Та він, сердешний, забув рахунок часу й не міг зміркувати, коли буде Різдво.

Минулого року такі веселі свята були. Він ходив із хлопцями колядувати, їздив на санках, а тепер і не знає, коли свято...

Те саме думала й Ганна, їй теж весело було, як занесли до хати дідуха, як покійний дідусь благословив усіх, як кидали кутю до стелі та рахували рої (...).

Павлусь непокоївся, чи посольство Девлет-Гірея знайде ще Мустафу в живих... Ганна розповіла йому про свої пригоди.

А старий нетерпеливився теж. Уже більше місяця минуло, як посольство поїхало, і не було нічого про них чути. (...)

Одного дня приїхав гонець із доброю звісткою, що Мустафа повертається живий і здоровий. Девлет-Гірей велів сідлати коней та виїхав із цілим почтом назустріч.

Коли про те довідався Павлусь, не втерпів і побіг до жіночого відділу. Сторож не хотів його пускати. Коли б це був хтось інший, сторож, напевно, штрикнув його ножем. Але цього не вільно було чіпати, бо так пан наказав усій службі. (...)

— Ганнусенько! Мустафа повертається, будемо свобідні! (...)

Уже сонце стояло високо, а Павлусь ще спав. Він прокинувся від гамору, що зчинився на подвір’ї. Пішов до вікна подивитися. Це Девлет-Гірей повернувся із сином. Павлусь упізнав Мустафу. Він сидів бадьоро на гарному коні й усміхався до батька, що аж сіяв із радості. (...)

У тій хвилині його прикликали до Девлет-Гірея. По дорозі зустрів Ганну, її теж туди вели. Стали обоє перед ханом, що тримав сина за руку, наче боявся, щоб його знову не забрали.

— Ви сказали правду, тепер я хочу дотримали свого слова й нагородити вас. Чого бажаєте? Коли хочете, оставайтеся з нами. Прийміть нашу віру, я вас за своїх дітей прийму.

— Спасибі тобі, могутній пане. Нічого не бажаємо, лише волі... Відпусти нас...

— Хіба вам погано в мене?

— Нам тут добре, але за Україною ми сумуємо... Хочемо своїх побачити...

— Хай буде по-вашому! їдьте додому, та не тепер, аж весною. Кого зимовий степ обійме, тому й не жити більше. Будьте ще моїми гостями.

— Та звели, пане, написати грамоти, щоб нас по дорозі татари не чіпали.

— Авжеж, дістанете грамоти й охорону, поки до своїх не доїдете.

— Тепер, коли ти свобідний, подай мені руку, мій друже! — сказав Мустафа, простягаючи руку до Павлуся. — Мені вже розказували, який ти славний козак... Та одне скажи мені: як бачила твоя сестра, як мене полонили, коли вона була в обозі?

— Ось я це й хотів сказати, — говорить Павлусь. — Тепер признаюся, що я збрехав. То я все бачив, а навмисне сказав на сестру, щоб ти її наказав шукати, без цього не бачити б мені її більше.

— Та й хитрун ти, синку, хитрун! — каже мірза¹, усміхаючись. — Ну, я тобі це вибачу, подай мені руку!

¹ Мірза — особа царської династії в мусульман.

У тій хвилині Павлусь пригадав собі щось. Від того він почервонів увесь, як буряк. Йому соромно стало, що забув, про що мав тепер сказати. Узяв це за великий гріх.

— Вельможний Девлет-Гірею! Коли ти надав мені стільки ласки... то я ще про одне тебе попрошу, не відмов мені в цьому.

— Хоч би ти сьогодні просив половину мого майна, то й цього тобі не відмовлю.

— Ні, майна я не хочу, а лиш ось що прошу: у Сулеймана-ефенді живе невільник Остап Швидкий, українець, земляк мій... Викупи його й подаруй мені.

— Хіба він тобі родич?

— Ні, лише земляк. Та він мені був рідним батьком, як я в неволю потрапив. Він лікував мені рани, як мене били нагаями. Я поклявся віддячити йому. Хочу йому свободу випросити.

— Добре в тебе серце, мій хлопче! — сказав Девлет-Гірей. — Остап Швидкий, невільник, повернеться з тобою в Україну.

Девлет-Гірей велів написати грамоту й послав гінця в Коджамбак.

Павлусеві потекли сльози з очей. Він забув про всі злидні, про всю злість до татар. Простив їм усе відразу...

Поміркуй!

• Яке враження залишилося в тебе після прочитання повісті «За сестрою»? Над чим тебе спонукав задуматися цей твір?

• Визнач тему та головну думку повісті.

• У яких умовах жили Павлусь і Ганнуся в Девлет-Гірея? Чому вони рідко зустрічалися? Чому сумували за рідним краєм, живучи в достатку на чужині?

• Як закінчилася історія з пошуками Мустафи-аги?

• Що запропонував Девлет-Гірей за порятунок сина? Як його характеризує ця пропозиція?

• У чому зізнався Павлусь правителеві? Що попросив у нього? Про які риси його характеру свідчить цей вчинок?

• Охарактеризуй Девлет-Гірея як людину, правителя та батька.

• Доведи на прикладі персонажів твору, що серед людей різних національностей і релігій є чесні та шляхетні люди.

• Чи будуть, на твою думку, щасливими брат і сестра?

• Чи хотілося б тобі мати такого брата або друга, як Павлусь?

З повісті тобі стало відомо, як Павлусь наполегливо вивчав кримськотатарську мову. Якого значення він надавав цим знанням? А які слова із цієї мови тобі відомі? Знайди в інтернеті інформацію та довідайся, які десять кримськотатарських слів має знати кожний / кожна українець / українка, на думку відомих в Україні людей.

Літературознавчий клуб

Андрій Чайковський (1857-1935) часто говорив: «Любіть Україну, любіть своє, рідне, хоча воно не дорівнює чужому, але воно своє, старайтеся це рідне піднести до рівня чужих культур». Ці слова стали основною настановою громадської праці й літературної творчості цього видатного українця.

Він народився в м. Самборі на Львівщині. Рано залишився сиротою. Його виховувала бабуся, яка розповідала онукові багато народних казок, легенд і переказів, навчила читати українською. Андрій найбільше цікавився рідною мовою та літературою, зачитувався творами про давню історію України, захоплювався Шевченковим «Кобзарем».

Здобувши фах правника, А. Чайковський зайнявся адвокатською практикою. Його називали «хлопським адвокатом», тому що брався захищати найбідніших селян. У ці роки письменник повертається до літературної творчості й отримує схвальні відгуки І. Франка про свої оповідання.

Найбільше приваблювала митця доба козаччини. У своїх творах про козацькі часи він переконливо й захоплено змальовував тогочасний український світ, уславлював звитягу запорожців, чесно писав про підступне загарбання нашого краю російськими поневолювачами.

Першим його твором на історичну тему стала повість «За сестрою», присвячена історії козацької родини Судаків. Темою твору є захоплива розповідь про те, як п’ятнадцятирічний Павлусь, долаючи численні перешкоди, рятує з полону свою сестру Ганнусю.

Обкладинка до повісті А. Чайковського «За сестрою»

Повість адресована молодим читачам / читачкам. Її персонажі — майже твої ровесники, сюжет цікавий і наповнений несподіваними пригодами, що швидко чергуються.

А. Чайковський достовірно відтворив у творі природу, побут та історію півдня України й Криму. Показуючи прикру ворожнечу українців і татар, він виявив неупередженість. Адже головну увагу зосередив на найкращих особистих якостях людей — доброті, сміливості, вірності, милосерді — незалежно від національної належності. У повісті показано, що й серед українців є лихі харцизи та зрадники (Карий-Карим). Але й серед татар також є не лише жорстокі, жадібні нападники (як у зав’язці твору — під час набігу), а й могутні та розсудливі правителі, турботливі батьки (хан Девлет-Гірей), добрі помічники (бабуся-татарка, що допомагає Ганні) або просто нелихі люди (купці).

Головним героєм твору є Павлусь Судаченко. Він сміливий, мужній, цілеспрямований і кмітливий. Саме завдяки таким якостям Павлусеві вдається врятувати сестру Ганну з полону.

Хлопець має щиру душу, готовий пожертвувати своїм життям заради тих, кого любить. Навіть коли батько та старший брат опустили руки, утратили надію врятувати Ганну, Павлусь вирішив шукати її самотужки, хоча й не мав достатнього життєвого та військового досвіду.

Він рішучий, наполегливий, навіть упертий у прагненні досягнути мети. Водночас юнак зберігає самоповагу й вірність своїй нації та батьківській вірі.

Павлусь опиняється перед складним моральним вибором: залишитись у козацькому таборі разом із батьком і братом чи, ризикуючи життям, вирушити на пошуки сестри. Рішення підказує йому серце.

Поміркуй!

• Склади цитатну характеристику образу Павлуся.

• Хто з персонажів повісті справив на тебе найбільше враження? Чому?

Персонажа, що особливо докладно, різнобічно змальовано у творі, називають образом-характером. Розкриттю головного героя, характеру (чи характерів) підпорядковані персонажі другорядні й епізодичні.

• Прийоми змалювання художнього образу в епічному творі: портрет, опис учинків, мова, самооцінка героя, авторська характеристика та характеристика іншими персонажами, пейзаж як тло душевного стану героя.

Поміркуй!

• Розподіли персонажів повісті «За сестрою» на головних, другорядних та епізодичних.

• Які прийоми використовує автор для змалювання образу Павлуся?

• Як другорядні й епізодичні персонажі увиразнюють і висвітлюють образ юного героя?

Мистецькі діалоги

Образи хоробрих козаків — оборонців України — постають у різних видах мистецтва. Про запорозьких лицарів ти знаєш багато з козацьких пісень. Наприклад, життя козаків зображено на картинах українського художника Іллі Рєпіна.

Новітні музичні обробки народних козацьких пісень гуртом «Хорея Козацька» й рок-гуртом «Kozak System» возвеличують козацьку відвагу.

Поміркуй!

• Якими у твоїй уяві постають запорозькі козаки?

• Переглянь репродукції картин І. Рєпіна «Козаку степу», «Козачий пікет» та «Атака запорожців у степу» (с. 157, 159,160). Чи свідчать ці твори живопису про захоплення художника козацькою славою? Поясни свою думку.

• Знайди в інтернеті та послухай сучасні виконання пісень «Війська Запорозького воїн знаменитий», «їхав козак містом». Розкажи про свої враження.

• А що ти знаєш про те, як сучасні захисники / захисниці зберігають і примножують козацькі традиції? Чи відомо тобі, чиї імена мають 1-ша окрема бригада спеціального призначення, Окрема президентська бригада, 72-га та 92-га механізовані бригади? Про що це свідчить?

Виконай одне із завдань на вибір.

• Знайди в інтернеті та прочитай повість А. Чайковського «За сестрою» повністю.

• Намалюй «Мапу пригод Павлуся».

• Ти прочитав / прочитала про подорож Павлуся Кримом та його перебування в ханському палаці. Нині російські загарбники тимчасово окупували Кримський півострів. Вони плюндрують святині, визначні історичні місця, щоб знищити історичну пам’ять про українців і татар. У переліку історичних пам’яток і ханський палац у Бахчисараї. Підготуй розповідь про інші визначні місця Криму або ж культурний об’єкт Криму, визнаний спадщиною ЮНЕСКО.

• З твору тобі стало відомо про те, як козаки отримували свої прізвища. А що ти знаєш про своє прізвище? З інтернет-джерел або з етимологічного словника дізнайся про його походження та значення.

Підсумуй!

• Про які історичні події ідеться в повісті А. Чайковського? Доведи, що твір «За сестрою» за жанровою формою — героїко-романтична повість.

• Визнач основні елементи композиції цього твору: експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію та розв’язку.

• Назви позасюжетні елементи повісті (портрети, пейзажі, авторські відступи). Яку роль вони відіграють у розкритті її ідейного змісту?

• Розкажи про прийоми, за допомогою яких автор розкриває образи персонажів твору.

• На які запитання після прочитання та опрацювання цього твору тобі не вдалося знайти відповіді. Обговори їх з учителем /учителькою.

Читацьке дозвілля

Ти дізнався / дізналася про будні козацької родини Судаків. Використовуючи інтернет, здійсни віртуальну мандрівку на хутір Галушківка, що на Дніпропетровщині. Що тебе вразило?