Розділ 4. Відродження

Зоряна ніч заворожує та надихає. Із завмиранням серця розглядаємо різні за яскравістю і кольором високі зорі, які немов нагадують нам, що наша душа — небесного походження.

Спробуйте відшукати внутрішнім поглядом у нічній блакиті чудовий міст, що немов вибудуваний із великих сяючих зірок. Цей зоряний міст буде для нас образом епохи Відродження, а кожна зірка на ньому символізуватиме геніїв-митців. Адже епоха Відродження була справжнім зоряним часом, коли народжувались не просто талановиті в різних сферах люди, а титани духу, яким було все під силу.

Відродження — могутній європейський культурний рух, у ході якого виникла нова культура, звернена до прагнень і вищих можливостей людини, а також нова система національних літератур, нова філософія і наука, небувалого розквіту досягло мистецтво.

Величезну роль у становленні й розвитку епохи Відродження відіграла античність. Звідси і назва доби: «відродження» у вузькому сенсі означає відродження культури античності, вивчення її пам’яток. Античність сприймалася як найвищий авторитет, ідеал людської культури. З неї черпали сюжети, образи, високі ідеали митці та мислителі Нового часу. У ширшому сенсі термін «Відродження» можна трактувати як прояв інтересу до людини, відкриття людської природи, взаємин людини і світу. Синонімом Відродження є термін «Ренесанс» (від фр. renaissance — розквіт).

Історична та культурна епоха Відродження починається в XIV ст. в Італії, на батьківщині античності, і завершується в XVII ст., поширившись на територію всієї Європи, але набуває в кожній окремій країні свого національного характеру. Вона поділяється на Проторенесанс, Раннє Відродження, Високе Відродження (період розквіту), Пізнє Відродження й окремо виділяється Північне Відродження (в Англії та Нідерландах).

Наш зоряний міст епохи Відродження має опори, або причини появи нової культури. Цими опорами є розвиток міст та міського населення, винахід друкарства И. Гутенбергом у 1440-х роках, поява світських шкіл, виникнення інтелігенції, розвиток природничих наук і технічних знань, дослідження сонячної системи М. Коперника та Г. Галілея, великі географічні відкриття, подорожі Васко да Гами, Хр. Колумба, Ф. Магеллана і, як результат, розширення уявлення про масштаби Землі і Всесвіту.

Чудова і зухвала сама мета — обійняти думкою цілий Всесвіт. Філософи Відродження від Еразма Ротердамського до Мішеля Монтеня схилялися перед розумом людини і його творчою міццю. Вони були упевнені в тому, що людський розум здатний осмислити, зрозуміти, розгадати світобудову, створити у своїй уяві повну картину світу, знайти модель ідеального суспільства. Так народжуються утопії (у перекладі з грец. — «місце, якого немає») — ідеальний острів «Утопія» в романі Т. Мора і «Місто сонця» Т. Кампанелли.

Духовною основою епохи Відродження є гуманізм — світогляд, що розглядає людину, її особистість, її свободу, її активну, творчу діяльність як вищу цінність. Культурних діячів цього періоду відповідно називають гуманістами.

Гуманісти поставили перед собою грандіозне завдання: пояснити людині, хто вона, якою вона повинна стати, яким є навколишній світ і яким світ може стати завдяки людині. У добу Відродження відбувається «відкриття» світу і людини.

Предтечею Відродження і європейського гуманізму вважається великий поет Середньовіччя Данте Аліг’єрі.

М. Коперник — видатний польський учений

Томас Мор. «Утопія»

Гуманізм (від лат. homo - людина, humanitas - людяність) - філософська течія доби Відродження, світогляд, у центрі якого ідея людини як вищої цінності.

Ренесанс запропонував уявлення про гармонійно організований світ з людиною у центрі. Влучною ілюстрацією цієї ідеї є філософський малюнок Леонардо да Вінчі «Вітрувіанська людина», зроблений олівцем у 1492 р. На малюнку зображений оголений чоловік, тіло якого вписане в коло (символ духовної сфери) і квадрат (матеріальна сфера). Зробивши акцент на гармонійних пропорціях людини, да Вінчі як справжній гуманіст помістив її у центр Всесвіту.

Гуманізм став вираженням нового світосприйняття, нового розуміння сутності людини, яке розвивало ідеї права людини на земні радощі й інтелектуальний розвиток, на задоволення чуттєвих і духовних запитів, на земну, прижиттєву славу. Проголосивши людину вільною, гуманісти боролися з усім тим, що цю волю обмежувало, за духовне розкріпачення особистості.

Основні філософські ідеї епохи Відродження: безмежна віра в людину, в її силу, енергію, волю; утвердження гідності людини, оспівування її краси, величезних можливостей людського розуму, волі, творчого потенціалу; плекання ідеалу гармонійного і всебічного розвитку людини. Ці принципи є гуманістичними, тобто вони утверджують людину. Виникає новий культурний ідеал — «універсальна людина», яка реалізує себе в різних сферах діяльності.

Відчуйте таїнство зоряної ночі. Тиша, спокій, гармонія... Між небом і землею світиться повітря. Епоха Ренесансу оспівує гармонію. Людина епохи Відродження відчуває єдність з природою. Природа тепер розглядається як гармонійний світ божественної благодаті. Відкидається ідея гріховності людини і її тіла, що панувала в Середньовіччі. Тепер, як і в античності, краса людського тіла оспівується, художники і письменники повертаються до ідей гармонії духовного і тілесного в людині.

Мікеланджело. Пієта (Оплакування Христа), фрагмент, 1496 р.

Розкріпаченню і розвитку особистості за часів Середньовіччя перешкоджали церковні догми. Нова, ренесансна людина подібна до Бога, вона є творцем власної долі і єдиної долі людства. Культура Відродження вже має світський, а не релігійний характер, як середньовічна, але не пориває з вірою в Бога. Любов до латини як універсальної мови гуманістичної вченості існує поряд зі стилістичним вдосконаленням національних мов.

Для доби Відродження мистецтво розуміється як вищий прояв людської природи. Художня творчість стає засобом вироблення та поширення ренесансних ідеалів, уславлює нову людину — гармонійну, вільну, сміливу, творчу, всебічно розвинену особистість.

Ренесансний літературний герой має власні думки, часто кидає виклик загальноприйнятим нормам і законам моралі, він захоплює читача своїми чеснотами, активною творчою діяльністю, людяністю, життєрадісністю. Такими є герої В. Шекспіра — Джульєтта, Отелло; Фр. Рабле — королі-гуманісти Гаргантюа і Пантагрюель; Дон Кіхот М. Сервантеса.

Основними ідеями літератури Відродження є: ідея національного мистецтва, опора на народну літературну традицію, світський характер літератури, поетизація людини, утвердження позитивних ідеалів, пристрасний інтерес до реального світу, пошук нових форм і стилів. Міська новела і шахрайський роман найбільш яскраво виражають живий універсалізм ренесансної особистості. Характерними для епохи є також жанри героїчної поеми, сатиричної поезії, лірики, роману.

Найяскравіші зірки в нашому зоряному мості випромінюють стільки світла, що нагадують маленькі сонця. Вони мають власні імена, це видатні генії-митці, велетні епохи Відродження: скульптор Донателло, художники Сандро Боттічеллі, Мікеланджело Буонарроті, Рафаель Санті, Тиціан, Альбрехт Дюрер, художник і інженер Леонардо да Вінчі, письменники-титани Франческо Петрарка, Лопе де Вега, Франсуа Рабле, Вільям Шекспір, Мігель де Сервантес. Їхні твори й до сьогодні зберігають значення неперевершеного взірця.

Немає нічого вищого за зоряне небо, на яке дивимось із захопленням і трепетом перед незбагненністю Всесвіту. Так і епоха Відродження — це зоряна вершина, яка сформувала нову духовність, виплекала прекрасні ідеали.

Сандро Боттічеллі. Портрет юнака в червоному капелюсі, 1483—1484

Мистецька палітра

Вражає універсальна обдарованість майстрів Ренесансу — вони часто одночасно працювали в галузі архітектури, скульптури, живопису, поєднували захоплення літературою, поезією і філософією з вивченням точних наук. Поняття творчо багатої, або «ренесансної», особистості стало згодом прозивним.

Для живопису епохи Відродження характерне звернення професійного погляду художника до природи, до законів анатомії, дії світла й інших природних явищ. Герої традиційних біблійних сюжетів (Мадонна, святі) на картинах художників епохи Відродження вперше набувають рис реальних людей.

Для музики Ренесансу виявилися чужими грубі та різкі звуки. Закони гармонії становлять її головну суть, що знаходить підтвердження в естетиці твору «Встановлення гармонії» композитора Дж. Царліно.

Індивідуальне завдання

Створіть свій опорний образ-символ епохи Відродження та зобразіть його за допомогою будь-якого жанру (вірш, малюнок, ліпнина, аплікація тощо).