Всесвітня історія. 6—11 кл. Документи. Матеріали

РОЗДІЛ IX. ПАДІННЯ РЕСПУБЛІКИ ТА РАННЯ ІМПЕРІЯ

ОЦІНЮВАННЯ ВЛАДИ ЮЛІЯ ЦЕЗАРЯ ДАВНІМ ІСТОРИКОМ

Із «Життя дванадцяти Цезарів» Светонія

Уважається навіть, що Цезар був винен у зловживанні владою і вбитий заслужено. Мало того, що він приймав почесті без міри: незмінне консульство, довічну диктатуру, піклування про мораль, потім ім’я імператора, звання батька вітчизни, статую серед царських статуй, підвищене місце в театрі, — він навіть дозволив на свою честь постанови, які виходять за людські межі: золоте крісло в сенаті та суді, священну колісницю і ноші при процесіях, храми, жертовники, статуї поруч із богами, місце за частуванням для богів жерця, назву місяця за його ім’ям; і всі ці почесті він отримував і роздавав за власним бажанням. Під час свого третього чи четвертого консульства він був консулом лише за назвою, задовольняючись одночасно запропонованою йому диктаторською владою; собі на заміну він щоразу призначав двох консулів, але лише на останні три місяці, так що в проміжку навіть не скликали народних зборів, крім як для обрання народних трибунів. <...> Із такою ж свавільністю він усупереч батьківським звичаям призначив посадових осіб на багато років уперед, подарував десятьом колишнім преторам консульські відзнаки, увів до сенату громадян, які щойно отримали громадянські права, і серед них кілька напівдиких галлів. Крім того, завідувати карбуванням монет та державними податями він призначив власних рабів. <...>

Не менш зарозумілими були і його відкриті заяви: «Республіка — ніщо, порожне ім’я без тіла й обличчя»; «Сулла не знав і азів, якщо відмовився від диктаторської влади»; «Із ним, Цезарем, люди мають розмовляти обережніше і слова його вважати законом». Він дійшов до такого, що коли ворожбит одного разу сповістив про нещасливе майбутнє — зарізана тварина виявилася без серця, — то він заявив: «Усе буде добре, коли я цього забажаю; а в тому, що в худоби немає серця, нічого дивного немає». <...>

Відтоді він уже не міг скинути із себе ганьбу прагнення царського звання, — незважаючи на те, що одного разу він відповів плебею, який називав його царем: «Я Цезар, а не цар...» [56, с. 43—44]

1) Фактами з джерела доведіть, що влада Юлія Цезаря мала диктаторський характер.

2) Який зміст Юлій Цезар вкладав у твердження «Республіка — ніщо, порожнє ім’я без тіла й обличчя»?

3) Використовуючи текст історичного джерела, матеріал підручника та додаткову літературу, охарактеризуйте політику Цезаря. Складіть його історичний портрет. Дайте власну оцінку діяльності.

4) Пригадайте, хто такий Сулла. Чим диктатура Цезаря відрізнялася від диктатури Сулли?

ЗМОВА СЕНАТОРІВ І СМЕРТЬ ЮЛІЯ ЦЕЗАРЯ

Із «Життя дванадцяти Цезарів» Светонія

Усе частіше ходили чутки, ніби Цезар має намір переселитися до Александры і перевести туди всі державні кошти, знекровивши Італію військовими наборами, а управління Римом доручивши друзям, і ніби на найближчому засіданні сенату Луцій Котта внесе пропозицію проголосити Цезаря царем, оскільки в пророцьких книгах записано, що парфян може перемогли тільки цар. Це й змусило змовників прискорити заплановані дії. <...>

Уже й народ не був радий становищу в державі: таємно і відкрито обурюючись свавіллям, він шукав визволителів. <...> У змові проти нього брало участь понад шістдесяти осіб; на чолі його стояли Гай Кассій, Марк Брут і Децим Брут. Спершу вони вагалися, чи вбити його на Марсовому полі <...> або ж напасти на нього на Священній дорозі або на вході до театру. Але коли було оголошено, що в іди [15] березня сенат збереться на засідання в курію Помпея, то всі погодилися саме на це місце й час. <...>

Через недугу Цезар довго вагався, чи не залишитися йому вдома, відклавши свої справи в сенаті. Але Децим Брут умовив його не позбавляти своєї присутності багатолюдні збори, що давно на нього очікували, і він вийшов із дому вже о п’ятій годині дня. Хтось із зустрічних людей дав йому записку з повідомленням про змову: він додав її до інших записок, які тримав у лівій руці, збираючись прочитати. Потім він приніс у жертву кількох тварин поспіль, але сприятливих ознак так і не було. <...> Він сів, і змовники оточили його, ніби для привітання. Раптово Тіллій Цимбр, що взяв на себе головну роль, підійшов до нього ближче, ніби з проханням, і коли той, відмовляючись, зробив йому знак почекати, схопив його за тогу вище ліктів. Цезар закричав: «Це вже насильство». <...> Коли ж він побачив, що звідусіль на нього спрямовані оголені кинджали, то накинув на голову тогу і лівою рукою розпустив її складки нижче колін, щоб пристойніше впасти вкритим до п’ят; і так він був уражений двадцятьма трьома ударами, лише при першому застогнавши, — хоча деякі й розповідають, що Марку Бруту, який кинувся на нього, він сказав: «І ти, дитя моє!»

Усі розбіглися; уже не дихаючи, він лишився лежати, поки троє рабів, поклавши його на ноші <...> не віднесли додому. І серед такої кількості поранень тільки одне, на думку лікаря Антистія, виявилася смертельною — друга, нанесена в груди. Тіло вбитого змовники збиралися кинути до Тибру, майно конфіскувати, закони скасувати, але не зважилися на це через страх перед консулом Марком Антонієм і начальником кінноти Лепідом. [56, с. 45—48]

1) Якими були причини організації заколоту проти Юлія Цезаря?

2) Хто був організатором заколоту?

3) Хто такий Марк Брут? Чому Цезаря так засмутила його участь у заколоті?

4) Що ви дізналися про смерть великого диктатора?

5) Чому заколотники не наважилися скасувати закони, проголошені Цезарем?

ДАВНІЙ ІСТОРИК ПРО ЗВИЧАЇ ІМПЕРАТОРІВ ДИНАСТІЇ ЮЛІЇВ-КЛАВДІЇВ

Із «Життя дванадцяти Цезарів» Светонія про Тиберія

Уже при владі, уже зайнятий виправлянням громадських звичаїв, Тиберій якось два дні й ніч безперервно об’їдався та пиячив із Помпонієм Фланком і Луцієм Пізоном; одного з них він одразу ж призначив префектом Риму, іншого — намісником Сирії. <...> Один жартівник перед поховальною процесією голосно попросив мерця передати Августові, що подарунків, які він заповідав, народ так і не отримав; Тиберій звелів притягти його до себе, відрахувати йому належне і стратити, щоб він міг доповісти Августові, що отримав своє сповна. <...> На Капрі за кілька днів після його приїзду один рибалка захопив його зненацька на самоті і підніс величезну рибу. У страху, що до нього пробралися <...>, Тиберій наказав хльоскати його цією рибою по обличчю. А коли рибалка під ударами почав дякувати долі, що не підніс ще й омара, якого зловив ще більшого, він звелів і омаром пошматувати йому обличчя. Воїна-преторіанця, який викрав із його саду павича, він стратив. [56, с. 124, 130—132]

Із «Життя дванадцяти Цезарів» Светонія про Калігулу

Лютість своєї вдачі Калігула виявив найясніше ось якими вчинками. Коли подорожчала худоба, якою відгодовували диких звірів для видовищ, він наказав кинути їм на поталу злочинців. <...> Багатьох громадян із перших станів він, затаврувавши розпеченим залізом, заслав на копальневі або дорожні роботи, або кинув диким звірям, або самих, як звірів, посадив на карачки в клітках <...> і не через тяжкі провини, а лише через те, що вони погано відгукнулися про його видовища. <...> У розкоші він перевершив своїми витратами найбільш нестримних марнотратників. Він вигадав нечувані обмивання, дивовижні страви і бенкети — купався в запашних маслах, гарячих і холодних, пив коштовні перлини, розчинені в оцті, співтрапезникам роздавав хліб і закуски на чистому золоті: «Треба жити або скромно, або по-царськи!» — казав він. [?, с. 154, 158]

Із «Життя дванадцяти Цезарів» Светонія про Клавдія

Природна лють і кровожерливість Клавдія виявлялася як у великому, так і у малому. Тортури під час допитів і страти батьковбивць він примушував робити негайно і в себе на очах. <...> На гладіаторських іграх він щоразу наказував добивати навіть тих, хто впав випадково. <...> Але найсильніше в ньому виявлялися недовірливість і боягузтво. Навіть у перші дні правління, намагаючись показати себе простим і приступним, він наважувався вийти на бенкет тільки під охороною списоносців та із солдатами замість прислужників. <...> Окрім усього цього, людей дивувала його забудькуватість і бездумність. Так, після вбивства Мессаліни, сідаючи за стіл, він запитав, чому ж не йде імператриця?.. [56, с. 190 191]

Із «Життя дванадцяти Цезарів» Светонія про Нерона

Нахабство, хіть, розбещеність, скупість, жорстокість Нерона спочатку проявлялися поступово й непомітно, наче юнацькі захоплення, але вже тоді всім було зрозуміло, що ці вади — від природи, а не через вік. Ледве сутеніло, як він одягав накладне волосся або повстяну шапку і йшов тинятися по шинках чи блукати провулками. Розваги його не були безневинними: людей, які поверталися з вечері, він увесь час бив, а в разі опору калічив і скидав у стічні канави; до шинків він вдирався і грабував, а в палаці влаштував табірний ринок, де захоплена здобич частинами продавалася з торгів, а виторг пропивав. <...> Для грошей і багатств єдиним застосуванням він уважав марнотратство: людей розважливих називав він брудними скнарами, а непутящих марнотратників — молодцями, що мають смак і вміють жити. У своєму дядькові Калігулі найбільше хвалив він і захоплювався тим, як він зміг розтринькати за короткий час величезну спадщину Тиберія. [56, с. 207—209]

1) Яку характеристику імператорам династії Юліїв-Клавдіїв дає автор джерела?

2) Використовуючи текст джерела, матеріал підручника і додаткову літературу, підготуйте історичні довідки про перебування при владі Тиберія, Калігули та Нерона. Чи гідною правителів була їхня поведінка?

3) Чим ви можете пояснити, що правління багатьох імператорів І ст. до н. е. стало часом беззаконня та сваволі?

4) На прикладі вчинків імператорів династії Юліїв-Клавдіїв доведіть, що необмежена влада псує і розбещує правителя держави.

5) Поміркуйте, якими якостями мають володіти правителі.

ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА

З «Анналів» Тацита» про Ісуса Христа

Але ні людською допомогою, ні щедрістю імператора, ні задобрюваннями богів не минала ганебна чутка, що пожежа¹ була справою наказу. Тому, щоб знищити цю чутку, Нерон підставив винних і застосував найбільш витончені покарання до ненависних за їх мерзенні справи людей, яких у народі називали християнами. Людина, від якої вони дістали свою назву, — Христос — був за часів правління Тиберія страчений прокуратором Понтієм Пілатом, і придушене на певний час марновірство вирвалося знову назовні й поширилося не тільки Юдеєю, де це зло взяло початок. <...> Таким чином, спочатку були схоплені ті, хто визнавали себе християнами, потім за їхньою вказівкою — сила-силенна інших, і вони були викриті не стільки у скоєнні злочину, що стосувався пожежі, скільки в ненависті до людського роду. [53, с. 172]

СТАВЛЕННЯ ПРОСВІЧЕНИХ СУЧАСНИКІВ ДО ВЧЕННЯ РАННІХ ХРИСТИЯН

Із «Правдивого слова» Цельса

Спочатку християн було небагато, і в них було однодумство. <...> Ось що вони наказують: «Нехай до нас не приєднається жодна освічена, жодна мудра, жодна розумна (людина); усе це в нас уважається поганим. Але якщо є невіглас, нерозумний, неповнолітній, нехай він сміливо прийде». Уважаючи тільки таких людей гідними свого бога, вони, вочевидь, бажають і можуть залучити тільки малолітніх, низькородних, неосвічених, рабів і дітлахів. <...>

(Християнський) учитель (говорить): «Мудреці заперечують наше вчення, тому що мудрість уводить їх в оману і збиває зі шляху». Але це смішно. <...> Проповідники (християнства) чинять подібно до того, хто обіцяє зцілити тіло, але відмовляє від звернення до лікарів, боячись, що ті викриють його в невігластві. <...> «Тільки я врятую вас (говорить їхній учитель), а лікарі гублять тих, кого обіцяють зцілити». <...>

Твердження деяких християн та юдеїв, що бог або син божий чи зійшов, чи зійде на землю як суддя над (усім) земним, — найганебніше, і спростування його не потребує довгих слів. <...>

Юдеї, які зібралися десь у куточку Палестини, — люди зовсім неосвічені, не чули раніше, що все це давно оспівано Гесіодом і тисячами інших натхненних мужів, склали найбільш неймовірні і нескладні міфи про якусь людину, створену руками бога, який вдихнув у нього душу, про жінку, створену з ребра, про божі заповіді і про змія, який протидіяв їм, про перемогу змія над приписами бога; вони розповідають якийсь міф <...>, зображують бога відразу, на самому початку безсилим, нездатним переконати жодної людини, яку він сам створив. Навіть серед християн та юдеїв найбільш сумлінні соромляться цього і намагаються якось тлумачити це алегорично. <...> Я не думаю, що вони чекали на поширення всього цього; вони щиро розповідали це, як казку малим дітям. [53, с. 284—295]

¹ Ідеться про пожежу Риму в 64 р. н. е.

1) Хто такі християни? Де й коли виникла християнська віра?

2) Хто входив до перших християнських общин?

3) Що ви знаєте про християнського бога Ісуса?

4) Що вам відомо про християнські заповіді?

5) Яким чином римляни намагалися запобігти поширенню християнського вчення?

6) Чому римляни переслідували та страчували християн?