Всесвітня історія. Рівень стандарту. 11 клас. Васильків

§ 5. Регіональні конфлікти «холодної війни»

Чи знаєте ви, що...

...у Корейській війні 1950-1953 рр. брали участь, окрім двох корейських держав, ще 16 країн у складі збройних сил ООН та дві комуністичні держави — СССР і КНР;

... відомо, що чимало українців воювали в Кореї в складі армій ворогуючих сторін; зокрема совєтською 324-ю винищувальною авіадивізією командував полковник Іван Кожедуб, а розвідувальною ротою американської морської піхоти командував Семюель (Семен) Яскілка;

... здійснено 5 072 втечі через мур в Західний Берлін (ФРН) у період з 13 серпня 1961 по 9 листопада 1989 року, при цьому за документально підтвердженими даними вбито 140 осіб, за неофіційними — понад 1 200 людей;

...у 1966 році прикордонники НДР розстріляли за спробу втечі через берлінський мур двох дітей (10 і 13 років), зробивши в них 40 пострілів.

5. 1. Чому розпочалася і до чого призвела Корейська війна?

Окупована ще 1910 р. японськими військами Корея перебувала на периферії геополітичних інтересів великих держав. Ні на Тегеранській, ні на Ялтинській, ні на Потсдамській конференціях її майбутнє предметно не обговорювали. У своїх поспішних зусиллях роззброїти на Корейському півострові японську армію США та Совєтський Союз у серпні 1945 р. домовилися тимчасово поділити країну по 38-ій паралелі північної широти. Таким чином, Корейський півострів був розділений на дві частини: у північній закріпився Совєтський Союз, у південній — США. З плином часу поділ політизувався, виникли два окремих уряди, очолювані на півночі — Кім Ір Сеном, на півдні — Лі Син Маном. В умовах «холодної війни» сторони не змогли дійти згоди щодо формули створення об’єднаної Кореї, і в 1947 р. ООН взяла на себе відповідальність за країну. Через рік збройні сили США та СССР покинули Корею, залишивши лише військових радників. Успіхи китайських комуністів та проголошення в жовтні 1949 р. Китайської Народної Республіки (КНР) підштовхнули комуніста Кім Ір Сена до рішучих дій в напрямку об’єднання Кореї силовим шляхом. 25 червня 1950 р. північнокорейська армія перетнула 38-му паралель і вже за три дні увійшла до головного міста Півдня — Сеула. Так розпочалася Корейська війна (1950-1953).

Для Південної Кореї і США наступ північнокорейських військ видався несподіваним. Американське керівництво навіть вбачало в ньому совєтську хитрість — втягнення американців у віддалений азійський конфлікт, щоб розв’язати собі руки в Європі. Однак Північна Корея не досягла головної мети — швидкої капітуляції уряду Лі Син Мана та знищення південнокорейської армії. ООН закликала припинити вторгнення, але коли цього не сталося, Рада Безпеки вирішила надати військову допомогу Південній Кореї. Совєтський Союз, який міг накласти вето на таке рішення, не зробив цього, оскільки саме в той час бойкотував засідання через неприйняття КНР до ООН. У вересні 1950 р. розпочався контрнаступ сил ООН, основу яких становили американські війська (долучилися також Велика Британія, Нідерланди, Філіппіни та низка інших країн). Північна Корея отримувала військову допомогу від КНР та Совєтського Союзу. Останній приховував свою безпосередню участь у війні, хоча надсилав радників, пілотів та інших військових спеціалістів. Конфлікт набув затяжного і виснажливого характеру.

Велика кількість людських втрат з обох боків (до 3 млн осіб) переконувала, що мир не може бути досягнутий шляхом військової перемоги — принаймні за прийнятну ціну. З плином часу визріло бажання повернутися до status quo і спробувати врегулювати ситуацію шляхом переговорів. Визначальну роль у припиненні бойових дій у Кореї відіграли дві події: 1) перемога на президентських виборах 1952 р. у США генерала Дуайта Ейзенхауера, котрий вважав цю війну несумісною з національними інтересами; 2) смерть у 1953 р. совєтського лідера — Й. Сталіна. І хоч лідер китайських комуністів Мао Цзедун схилявся до продовження бойових дій і подальшої військової підтримки Північної Кореї, без допомоги совєтів виграти війну було неможливо.

Повернення до США полеглих у Корейській війні (з японського порту Йокогама на американському військовому кораблі «Генерал Джордж М. Рендалл»), 11 березня 1951 року

Бойові дії в Кореї припинилися 27 червня 1953 р. внаслідок підписання Угоди про перемир’я. Згідно з угодою, створювалася демілітаризована зона, покликана розділити Північну і Південну Корею (під впливом Совєтського Союзу і США відповідно). Жодного мирного договору так і не було підписано, тож обидві країни досі формально перебувають у стані війни. На півночі — в Корейській Народній Демократичній Республіці (КНДР) остаточно усталилась комуністична тоталітарна диктатура з вираженим культом особистості представників династії Кім та мілітаризованою економікою. На півдні — у Республіці Кореї спершу утвердився авторитарний режим, однак сьогодні країна належить до найрозвинутіших демократій Азії.

Міркуємо і діємо!

1. Що призвело до розгортання Корейської війни? 2. Чому, на вашу думку, стрімке розгортання подій у червні-листопаді 1950 року переросло в затяжну та виснажливу війну? Скористайтеся додатковими джерелами інформації, щоб дізнатися про втрати сторін. 3. Визначте підсумки і наслідки війни в Кореї 1950-1953 років.

5. 2. Чому загострилося «німецьке питання»?

Після розколу Німеччини на дві держави у 1949 р. найгострішим залишалось урегулювання статусу Західного Берліна, оточеного зусібіч територією комуністичної НДР. На західну частину міста поширювалася конституція ФРН, у східній — містилася столиця НДР. Берлін став одним із епіцентрів «холодної війни», де США і Совєтський Союз неодноразово заявляли свої претензії на домінування в Європі.

Успішний Західний Берлін на практиці руйнував усі старання східнонімецької пропаганди, зокрема розповіді про «злидні в країнах капіталізму». Коли в Західному Берліні скасували карткову систему розподілу продуктів, у Східному Берліні вона ще діяла. У відповідь на збільшення норм виробітку при збереженні попередніх розмірів зарплати 17 червня 1953 р. у Східному Берліні спалахнуло перше в країнах соцтабору народне повстання, яке було придушене совєтськими танками. Зіткнувшись з економічними негараздами і політичними переслідуваннями, сотні тисяч східних німців щороку переміщалася в західну частину Берліна у пошуках кращої долі. Між двома частинами міста існували пропускні пункти, але водночас існувало чимало можливостей їх оминути. Утечі набрали загрозливих масштабів: лише в першому півріччі 1953 р. до Західного Берліна втекло понад 225 тис. східних німців, а загалом до 1961 р. — бл. 3,5 млн осіб, що складало 20% населення НДР (переважно молодь і кваліфіковані робітники).

Совєтський танк на Шютценштрассе, Берлін, 17 липня 1953 р.

Совєтський лідер Микита Хрущов 10 листопада 1958 р. зажадав від Сполучених Штатів і їхніх союзників відмовитися від своїх секторів у Берліні. Після негативної відповіді США Москва відмовилась від післявоєнних угод щодо окупації та управління Німеччиною та Західним Берліном. СССР запропонував перетворити Західний Берлін у «вільне демілітаризоване місто» й у формі ультиматуму запропонував США, Великій Британії та Франції упродовж шести місяців провести відповідні переговори. Однак цю вимогу західні держави відкинули, що призвело до наростання конфронтації і другої берлінської кризи 1961 р.

Будівництво Берлінського муру, 20 листопада 1961 року

Бранденбурзькі ворота за Берлінською стіною, 19 листопада 1961 року

У ніч з 12 на 13 серпня 1961 р. уряд Східної Німеччини за підтримки Совєтського Союзу розпочав будівництво бар’єру між Східним та Західним Берліном, щоб запобігти виїзду своїх громадян. За короткий час постав бетонний мур, який сягав 3,6 м у висоту, був покритий колючим дротом й оснащений трьома сотнями сторожових веж з кулеметними точками. Загальна довжина Берлінського муру сягала 155 км, з яких 45 км пролягало в межах міста (решта по периметру). Створена східнонімецьким урядом штучна перешкода зупинила масову еміграцію східних німців до ФРН, однак спроби втеч відбувалися й надалі.

Дж. Кеннеді: «Я берлінець», м. Берлін, промова 26 червня 1963 року

19-річний солдат НДР намагається втекти в західний сектор до своєї сім’ї, автор світлини Пітер Лейбинґ, 15 серпня 1961 року

Берлінський мур став символом «холодної війни» і синонімом «залізної завіси», яка розділила європейський континент. Президент США Джон Кеннеді неоднозначно дав зрозуміти, що Західний Берлін має виняткове стратегічне значення для вільного світу. 26 червня 1963 р. він здійснив візит до міста й підтримав західних берлінців словами: «Дві тисячі років тому найвеличнішою вважалась фраза «Я римлянин!». Нині, у світі свободи, найвеличніше сказати: «Я берлінець!»... Сьогодні багато людей не розуміють, чи вдають, що не розуміють, у чому суть розбіжностей між вільним і комуністичним світом. Нехай приїжджають у Берлін і подивляться... Ви живете на захищеному острові свободи і Ваше життя є частинкою мого... Тому, як вільна людина, я з гордістю заявляю: «Я берлінець!»

Міркуємо і діємо!

1. Розкажіть про передумови другої берлінської кризи 1961 року. 2. Яку роль для совєтської влади мав відігравати Берлінський мур? 3. Чому, на вашу думку, східні берлінці намагалися подолати бетонну стіну, що відділяла їх від Західного Берліна, свідомо ризикуючи власним життям?

5. 3. Чим загрожувала світові Карибська криза 1962 року та як її вдалося подолати?

З часу проголошення доктрини Монро, Сполучені Штати розглядали Карибський басейн як зону своїх інтересів. Наприкінці XIX ст. американці закріпили свою присутність у регіоні, зокрема на Кубі. Навіть попри проголошення незалежності цієї острівної країни, економічний і політичний вплив на неї з боку США був значним. Унаслідок військового перевороту 1952 р. до влади на Кубі прийшов генерал Фульхенсіо Батіста, котрий встановив авторитарний режим. Корумповане правління і зловживання владою викликало широкий політичний опір. У результаті громадянської війни 1 січня 1959 р. уряд Батісти було повалено; до влади на Кубі прийшов Фідель Кастро — політик лівих поглядів. Ініційовані новим режимом зміни, як-от націоналізація приватних підприємств, загрожували економічним інтересам США, котрі вирішили усунути Ф. Кастро від влади. Проте всі спроби, у т.ч. замахи на вбивство, видалися марними. Протистоячи зовнішнім загрозам, Кастро звернувся за допомогою до Совєтського Союзу. У Москві звернули увагу на «революційний режим» і вирішили надати йому спершу економічну, а пізніше й військову допомогу. Вдячний Ф. Кастро продовжував загравати із советами і проголосив себе прихильником марксизму-ленінізму. Таким чином, Совєтський Союз отримав зиск від кубино-американського конфлікту — можливість просунути комунізм максимально близько до кордонів США.

Розташування Куби

У липні 1962 р. Сполучені Штати дізналися, що Совєтський Союз почав поставки ракет на «острів свободи» (так совєти стали називати Кубу). Американські літаки-розвідники U-2 зафіксували розміщення на Кубі радянських ракет середньої дальності, здатних нести ядерні боєзаряди. 22 жовтня 1962 р. президент США Дж. Кеннеді звернувся до американської нації, повідомивши про розгортання на Кубі радянських наступальних озброєнь. Він закликав Москву демонтувати і вивести совєтські ракети з острова під контролем ООН. Після ретельного аналізу альтернатив негайного вторгнення американської армії на Кубу (авіаударів по ракетних об’єктах), блокади острова або подальших дипломатичних маневрів, президент Дж. Кеннеді вирішив встановити морський «карантин» Куби, щоб запобігти подальшим совєтським поставкам озброєння. Карантин передбачав ретельний огляд кораблів, які прямували в бік Куби. Війська НАТО й ОВД були переведені в стан бойової готовності. Світ опинився на межі війни між двома ядерними державами, що могло призвести до небаченої катастрофи.

Упродовж наступних днів Карибської кризи совєтські кораблі, що прямували на «острів свободи», вимушено змінювали курс. Однак унаслідок п’ятиденних (24-29 жовтня 1962 р.) переговорів (т.зв. «гаряча лінія Білий дім — Кремль») Дж. Кеннеді і М. Хрущов досягли домовленості про призупинення будівництва на Кубі совєтських військових баз, демонтаж і вивезення ракет; США натомість зобов’язувалися негайно зняти «карантин» з Куби, не готувати і не здійснювати військову інтервенцію на «острів свободи» та вивести з території Туреччини тактичні ракети «Юпітер». У серпні 1963 р. Велика Британія, США і Совєтський Союз підписали у Москві Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою.

Літак ВМС США пролітає над совєтським підводним човном В-36, на задньому плані пікетний есмінець США, жовтень 1962 року

Карибська криза стала кульмінацією «холодної війни», наблизивши світ до ядерного апокаліпсису. Але в критичний момент супротивники виявили стриманість. У підсумку кожен з них вважав, що в цьому протистоянні здобув перемогу.

«Фух!» — світ видихає з полегшенням від того, що планета вціліла (29 жовтня 1962 року, Кроккет, Вашингтон Стар)

Міркуємо і діємо!

1. Як СССР скористався американо-кубинським конфліктом? 2. Що спричинило розгортання Карибської кризи? Які події стали її кульмінацією? 3. Визначте наслідки Карибської кризи. Чому, на вашу думку, і Хрущов, і Кеннеді вважали себе переможцями в конфлікті?

5. 4. Як розгорталася війна у В’єтнамі?

Ще одним великим регіональним протистоянням періоду «холодної війни» стала війна у В’єтнамі - бідній південноазійській країні. Це був тривалий конфлікт (1954-1975) між комуністичним урядом Північного В’єтнаму (за підтримки Совєтського Союзу і КНР) та Південним В’єтнамом (за допомогою США, Південної Кореї, Австралії, Нової Зеландії). В основі протистояння було бажання Північного В’єтнаму об’єднати всю країну під єдиним комуністичним правлінням за совєтським чи китайським зразком. Комуністичні сили на півночі під проводом Хо Ши Міна в 1954 р. поклали край французькому колоніальному правлінню (Перша індокитайська війна 1945-1954 рр.). Відтак були підписані угоди, що розділили країну на комуністичну північ і проамериканський південь, між якими по 17-ій паралелі пролягала демілітаризована зона. Невдовзі комуністи розпочали партизанську війну на півдні країни зусиллями організації В’єтконг (Друга індокитайська війна 1954-1975). Керівництво США побоювалося стрімкого поширення комунізму за «принципом доміно» в Азії, вважаючи, що якщо комунізм переможе в одній країні, то пошириться й на сусідні території.

Конгрес США 7 серпня 1964 р. ухвалив Тонкінську резолюцію, що надала президенту, демократу Ліндону Джонсону, повноваження у застосуванні військової сили для припинення постійних нападів північно-в’єтнамських загонів на американські війська в Індокитаї. Військові радники США ще й раніше були присутні в регіоні, а від 1965 р. американська армія розпочала відкриту інтервенцію (до пів мільйона солдатів у розпал війни). Розпочався американський етап війни у В’єтнамі (1965-1973). Це одна з найтриваліших воєн в історії США. Тим часом Совєтський Союз і Китай перекидали на Північ зброю, боєприпаси та спрямовували радників. Вартість військової кампанії США у В’єтнамі була величезною: загальні витрати на війну склали бл. 686 млрд дол. (у нинішньому еквіваленті — понад 950 млрд дол.). Людські втрати у війні виявилися занадто відчутними для Сполучених Штатів (офіційно понад 58 тис. чол.). Війна ставала все більше непопулярною в Сполучених Штатах, розгорнувся антивоєнний рух, поширився «в’єтнамський синдром» — посттравматичний стресовий розлад, викликаний пережитим на війні (бл. 20 тис. ветеранів вчинили самогубство). Активна фаза В’єтнамської війни тривала до 1969 р., коли адміністрація новообраного президента, республіканця Річарда Ніксона, започаткувала політику «в’єтнамізації», покликану передати відповідальність південно-в’єтнамським військам. Зважаючи на відсутність суспільної підтримки і реальних здобутків американської армії, президент Річард Ніксон оголосив про виведення військ з В’єтнаму. 27 січня 1973 р. було підписано Паризьку мирну угоду, відповідно до якої американські війська покинули територію Південного В’єтнаму.

Другий лейтенант Кетлін М. Салліван лікує в’єтнамську дитину під час операції MED CAP, 1967 рік

Рядовий першого класу Алан Вондра проводить заняття англійською мовою у в’єтнамській школі, 30 серпня 1967 року

Чому американці та їхні союзники зазнали поразки? Причин відразу декілька: 1) непристосованість американської армії до бойових дій у складних природних умовах - джунглях, що радше надавалися для партизанської війни; 2) негативне сприйняття війни в США; 3) втома мешканців Південного В’єтнаму від тривалих бойових дій на їхній території; 4) низький бойовий дух південно-в’єтнамської армії через великі втрати; 5) корумпованість і непопулярність уряду Південного В’єтнаму. Через два роки Південний В’єтнам зазнав повномасштабного вторгнення з півночі, у результаті чого постала єдина В’єтнамська держав під проводом комуністів.

В’єтнамська війна залишила глибокий слід у свідомості як в’єтнамців, так і американців. США і В’єтнам нормалізували відносини лише в 1995 р., а 2013 р. оголосили про партнерство. Війна переконала, що принести і втримати демократію за допомогою багнетів неможливо (до певної міри, в’єтнамський сценарій повторився 2021 р. в Афганістані).

Міркуємо і діємо!

1. Чому, на вашу думку, війну у В’єтнамі розглядають як один із конфліктів «холодної війни»? 2. Що спричинило розгортання американського етапу Другої індокитайської війни? 3. Як ви розумієте вислів «в’єтнамізація війни у В’єтнамі»? Чим зумовлена перемога комуністичних сил у В’єтнамі?

Мовою оригіналу

Уривок із книжки Сергія Плохія «Ядерне безумство. Історія Карибської кризи», переклад з англійської — Харків: КСД, 2023. С. 320; 321: «Микита Хрущов досяг своєї мети: він урятував Кубу від можливого американського вторгнення, залишив її комуністичною... Радянському очільнику не вдалося зберегти ракети на Кубі, щоб компенсувати перевагу американців у ракетах великої дальності, але він домігся від Кеннеді виведення американських ракет середньої дальності з Туреччини. Однак, крім власних заяв та оголошень, Хрущов так і не отримав визнання за свої досягнення. Ціна, яку заплатили за його авантюризм усі — американці, кубинці й радянці, — виявилася зависокою, щоб виправдати його позірні успіхи... Джон Кеннеді та Микита Хрущов зуміли уникнути ядерної війни після того, як припустилися майже всіх можливих помилок, що могли її спричинити. Але вони не потрапили в пастки, які так майстерно створили самі собі, бо не вірили, що переможуть у цій війні, і не готові були платити ціну за таку перемогу, якби її досягли».

Запитання: Хто, на Вашу думку, найбільше скористав з Карибської кризи? Які «помилки» лідерів наддержав і «пастки» має на увазі автор?

У той час, коли у світі...	Тоді на теренах України...
1950-1953 р. — Корейська війна	1950 р. — загинув головнокомандувач Української Повстанської Армії Роман Шухевич
1953 р. — народне повстання в Східному Берліні	1953 р. — Норильське повстання політичних в’язнів
1961 р. — друга берлінська криза, спорудження Берлінського муру	1961 р. — Куренівська трагедія, прорив дамби, яка перекривала Бабин Яр
жовтень 1962 р. — Карибська криза	1962 р. — Борис Патон очолив НАН УССР

Додаткова інформація та ілюстрації:

https://cutt.ly/rwNrztMx

Берлінська та Карибська кризи у візуальних джерелах.

Корисна гра:

http://surl.li/ozxep

Перевірте себе

1. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами: Коли ____? Що ____? Хто ____? Де ____? Звідки можемо дізнатися про ____? Чому ____? Як ____? Який результат ____? Які наслідки ____? Запропонуйте свої запитання в класі. 2. Поясніть, як ви розумієте поняття «регіональні конфлікти». 3. У зошиті візуалізуйте кульмінаційні моменти холодної війни. 4. Проаналізуйте спроби подолання міжнародних криз. 5. «Островом свободи» називали Дж. Кеннеді — Західний Берлін, а М. Хрущов — Кубу. Поміркуйте, який смисл вкладали лідери двополюсного світу в поняття «острів свободи». 6. Укладіть мапу думок за темою «Розгортання холодної війни в 50-х - на початку 60-х років XX ст.».