Всесвітня історія. Рівень стандарту. 11 клас. Васильків

§ 17-18. Союз Совєтських Соціалістичних Республік

Чи знаєте ви, що...

... низку українських етнічних територій керівництво СССР передало іншим союзним республікам: Берестейщину та Північне Полісся — Білорусі; Стародубщину, Таганрозьку та Шахтинську округи — РСФСР; Придністров'я (Подністров'я) — Молдавській ССР;

... Україна, одна з 15-ти союзних республік, виробляла чверть усієї продукції СССР, за економічними і демографічними показниками була другою після РСФСР, а за площею — третьою, після РСФСР та Казахстану;

... з України для освоєння цілинних земель Сибіру і Казахстану було вивезено близько 100 000 осіб, переважно молоді.

Терміни та поняття, які варто знати й розуміти

Перебудова — політичний курс совєтського керівництва, спрямований на реформування всіх сфер життя при збереженні соціалізму (1985-1991).

Гласність — складова політики перебудови, яка передбачала ослаблення цензури, поширення свободи інформації та відкритості.

17-18. 1. Як відбувалась повоєнна відбудова у Совєтському Союзі?

Перемога у Другій світовій війні далася Совєтському Союзу дорогою ціною: величезні руйнування (зруйновано 1,7 тис. міст і містечок, 70 тис. сіл, 32 тис. підприємств), 26,6 млн загиблих (більшість — серед цивільного населення). Загальні матеріальні збитки склали 2,6 трлн дол. — третину всього державного багатства. Величезних збитків зазнала Україна — 42% від загальносоюзних: на її території було зруйновано 714 міст, 28 тис. сіл., 33 тис. навчальних закладів, 18 тис. підприємств. Великими були і людські втрати України: бл. 5 млн цивільних і до 4 млн військових.

У березні 1946 р. був ухвалений план відбудови на п’ять років, який передбачав перевершення довоєнного рівня розвитку промисловості та сільського господарства. Як і в довоєнний період, на першому місці у совєтського керівництва залишалась підтримка військово-промислового комплексу. Соціальна складова, зокрема будівництво житла, фінансувалась за залишковим принципом. На приєднаних територіях Західної України та Балтії совєтська влада розгорнула насильницьку колективізацію та індустріалізацію. Україну в 1946-1947 рр. охопив голод, що не стримувало совєтськиу владу саме в той час надавати допомогу країнам Центрально-Східної Європи, у яких «будували соціалізм». Наприкінці 1947 р. в Совєтському Союзі скасували карткову систему придбання товарів і провели грошову реформу, яка передбачала деномінацію (зміну номінальної вартості) та конфіскацію зайвої грошової маси. Ці зміни позитивно на добробут населення не вплинули. Відбудова проходила на старій, довоєнній технічній основі, що запрограмувало подальше відставання Совєтського Союзу від США і Західної Європи. Докорінно не виправили ситуацію і німецькі репарації — переважно техніка і обладнання, яке совєти масово вивозили з окупованих територій. Нестачу робочих рук в економіці сталінський режим компенсував дармовою працею військовополонених та в’язнів ГУТАБу. До початку 1950-х років відбудову зруйнованого в роки війни господарства було здебільшого завершено.

Совєтські агітаційні плакати («Відбудуємо на славу!», «Жінки в колгоспах — велика сила», «1 травня 1953»)

Сподівання на зміни в політичній системі внаслідок війни себе не виправдали. Політична система залишалася тоталітарною, на вершині якої перебував вождь — Йосиф Сталін, Генеральний секретар Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) (ВКП(б)), яка з 1952 р. називалася Комуністичною партією Совєтського Союзу (КПСС). Під час війни відбулося деяке пом’якшення в політичному житті, оскільки пропаганда вимушено переключилася на апелювання до патріотичних почуттів. Але на зламі 1945-1946 рр. відбулося посилення ідеологічного тиску та пошуки «ворогів народу». Ці процеси пов’язуємо з іменем члена Політбюро Андрея Жданова. Він ініціював ідеологічну кампанію проти діячів культури і науки, яка супроводжувалася невиправданою критикою і репресіями («ждановщина»). Водночас, совєтські каральні органи до середини 1950 -х років долали збройний опір у Західній Україні, де ефективно діяла Українська Повстанська Армія, та в балтійських республіках, де совєтизації протистояли «лісові брати». Насадження совєтської влади на новоприєднаних територіях супроводжувалося масовими депортаціями населення. Депортації зачепили і цілі народи, яких сталінський режим звинуватив у колабораціонізмі (інгушів, чеченців, киримли і т.д.). Небувалого розмаху набрав російський шовінізм, посилився антисемітизм. Прикладом останнього стала «справа лікарів» (1948-1953) — звинувачення лікарів єврейського походження у змові та вбивстві окремих совєтських лідерів. Антисемітський характер мала й боротьба з космополітизмом, скерована проти прозахідних тенденцій серед інтелігенції. Усі ці явища ми окреслюємо поняттям «пізній сталінізм».

Війна справила колосальний сплив і на міжнародний статус Совєтського Союзу, який не лише розширив свої території, але й здобув міжнародне визнання як наддержави. Москва поширила свій вплив на країни Центрально-Східної Європи й окремі країни Азії, задекларувавши створення міжнародної соціалістичної системи. Поширення комунізму викликало спротив з боку західних держав, передусім США. Світ поринув у «холодну війну». Пригадайте з попередніх параграфів, як почалася «холодна війна»?

Міркуємо і діємо!

1. Визначте особливості повоєнної відбудови господарства СССР. 2. Сформулюйте прикметні ознаки пізнього сталінізму, спробуйте візуалізувати їх у схемі, таблиці чи в інший доступний спосіб. Не забудьте виокремити процеси, що відбувалися на новоприєднаних до СССР західноукраїнських, західнобілоруських та балтійських землях. 3. Як змінилося міжнародне становище СССР по завершенні Другої світової війни?

17-18. 2. Що таке «хрущовська відлига»?

Після смерті 5 березня 1953 р. Й. Сталіна у комуністичній партії розпочалася боротьба за владу. Найкращі стартові позиції мав очільник Міністерства внутрішніх справ Лаврентій Берія. Втім, конкуренти видалися спритнішими. Вони усунули Берію, попередньо звинувативши у спробі державного перевороту та шпигунстві. До влади прийшло колективне керівництво, де з часом на перший план висунувся Микита Хрущов (1953-1964). Пригадайте, як він у свій час був пов’язаний з Українською ССР?

Обкладинка журналу «TIME», 1953 рік, підпис під зображенням Микити Хрущова: «Супербомби і зручне взуття»

Прихід до влади М. Хрущова започаткував нову главу совєтської історії, відому як «хрущовська відлига». Цей період характеризувався десталінізацією, звільненням частини ув’язнених, ліквідацією системи ГУТАБ (їй передувало повстання в’язнів 1953-1954), помірною лібералізацією (зменшенням державного тиску на всі сфери життя), зміною тоталітаризму дещо м’якшою диктатурою. Відбулась часткова реабілітація (поновлення доброго імені, несправедливо безпідставно звинувачених осіб) жертв «великого терору» 1937-1938 рр. Хрущов також реабілітував більшість народів, депортованих сталінським режимом, але не зробив цього щодо поволзьких німців і киримли (кримських татар). «Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські зв'язки між Кримською областю і Українською ССР», у 1954 р. він ініціював передачу півострова під управління Києва.

Союз Совєтських Соціалістичних республік 1950-х - 1980-х роках:

Завдання: 1. Знайдіть Україну на мапі СССР. Порівняйте її площу з розмірами СССР. 2. Покажіть терени, де освоювали цілинні землі. 3. Знайдіть на мапі: місця, де проводилися ядерні випробування; осередки дисидентського руху; райони шахтарських страйків, антиурядових виступів.

На міжнародній арені М. Хрущов продемонстрував готовність йти на певні поступки. Як приклад, у 1955 р. совєти вивели свої війська з Австрії, яка стала нейтральною державою. Курс на «мирне співіснування» було підтверджено у лютому 1956 р. на XX з’їзді КПСС. Тоді М. Хрущов у таємній доповіді засудив культ особи Сталіна, повідавши делегатам зібрання про численні сталінські злочини. Політична реабілітація прискорилась, але не зачепила осіб, звинувачених у «причетності до українського буржуазного націоналізму». Новий партійний лідер визнав легітимність альтернативних шляхів побудови соціалізму, зокрема в Югославії. Проте як тільки керівництво деяких соціалістичних країн, як-от Угорщини, спробувало відмежуватися від Москви, цим спробам поклали край у брутальний спосіб. Із західними державами на початку 1960-х років дійшло до чергового витка напруження, апогеєм чого стали друга Берлінська та Карибська кризи.

Критика культу особи Сталіна не переросла в засудження комуністичної системи, яка її породила. Хрущовський соціалізм зберіг структури сталінізму: монополію комуністичної партії на владу, централізовану планову економіку, цензуру над ЗМІ, освітою та культурою. Проте помірна лібералізація надихнула окремих представників творчої інтелігенції вийти поза межі засудження сталінізму. Зародилося шістдесятництво — покоління митців з громадянською позицією, які перебували в моральній опозицій до совєтської системи (наприклад Василь Симоненко, Ліна Костенко, Алла Горська, Віктор Некрасов, Булат Окуджава). Новим етапом інакодумства стало зародження дисидентського руху, учасники якого відкрито висловлювали свої погляди, що суперечили панівній комуністичній ідеології.

«Відлига» характеризувалась і спробами реформувати економіку. Передусім було проведено реформу управління промисловістю і будівництвом, задля чого створено раднаргоспи — державні органи територіального управління (існували впродовж 1957-1965). Вони помітно поліпшили керування економікою регіонів, сприяли децентралізації, але призвели до розриву зв’язків між окремими адміністративно-економічними районами.

Совєтський Союз повільніше, ніж західні країни, однак все ж впроваджував здобутки НТР у виробництво. Особливо успішними совєти були у сфері освоєння космосу. У 1957 р. відбувся успішний запуск першого космічного супутника, а 1961 р. перший у світі політ людини у космічний простір. Одним із творців совєтської космонавтики був український вчений Сергій Корольов.

Не відмовившись від максимальної підтримки військово-промислового комплексу, М. Хрущов ініціював реформи в сільському господарстві. Неефективна колгоспна модель сільського виробництва при одночасному зростанні кількості населення створювали проблеми у виробництві достатньої кількості продуктів харчування. Запропоноване владою покращення мало екстенсивний характер (пригадайте з вивченого в попередніх класах, у чому відмінність екстенсивного шляху розвитку від інтенсивного?). Перша надпрограма М. Хрущова — цілинна — передбачала розорати понад 40 млн га цілинних і перелогових земель у Казахстані, Сибірі, на Уралі. До уваги зовсім не взяли природні умови степів і придатність ґрунтів для обробітку. Освоєння цілинних земель вимагало значних капіталовкладень та великої кількості робочих рук (відправляли студентські загони, у т.ч. з України). Якщо в перші роки цілинна кампанія себе виправдовувала високими врожаями, то на початку 1960-х років через швидке виснаження угідь та ерозію ґрунтів вже не вдавалося компенсувати навіть посівний фонд. Друга надпрограма відома як «кукурудзяна кампанія» — різке збільшення посівів кукурудзи під впливом американського досвіду вирощування цієї культури. У погоні за врожайністю кукурудзою з середини 1950-х років засівали велику частину полів (нерідко за рахунок зменшення посівів інших культур), не звертаючи увагу на кліматичні умови та якість ґрунтів. Кукурудза стала «царицею полів» в Україні, Молдові та на Північному Кавказі. Врожайність і справді зросла, проте кукурудзяне борошно поступалося своєю якістю пшеничному та житньому. Із кукурудзяною кампанією була пов’язана і проголошена 1957 р. третя надпрограма М. Хрущова — за три роки «наздогнати і перегнати Америку» у виробництві м’яса, молока і масла на душу населення. Збільшення площ посівів кукурудзи як корму для худоби мало забезпечити реалізацію цих задумів. Совєтська влада намагалася переконати світову громадськість, що соціалістична модель господарювання є ефективнішою за капіталістичну. Та «наздогнати і перегнати Америку» так і не вдалось. Совєтський Союз на постійній основі став купувати зерно в Канаді.

Совєтські агітаційні плакати

«На цілині»

«Кукурудза - важлива сільськогосподарська культура»

«Тваринники Воронезької області! Отримаємо в 1957 році в колгоспах не менше 27 центнерів свинини на 100 гектарів оранки

Завдання: Поміркуйте, про що може свідчити велика кількість жіночих образів у совєтських агітаційних матеріалах другої половини XX століття, зокрема, пов’язаних з важкою фізичною працею (див. стор. 98).

Значно успішнішою була політика М. Хрущова в соціальній сфері: збільшено мінімальні зарплати та пенсії робітникам і службовцям, скорочено робочий тиждень, запроваджено пенсійне забезпечення для селян (пенсії, однак, були мізерними), врегульовано оплату праці в колгоспах, розгорнуто будівництво дешевого житла («хрущовок»). Наслідком грошової реформи 1961 р. стало зростання цін на товари першої необхідності. Страйки невдоволених зростанням цін придушували, як, зокрема, у червні 1962 р. в Новочеркаську.

«Тобі, совєтська людино! 15000 000 квартир до 1965 року», плакат І. Каленської, 1959 рік

Микита Хрущов на засіданні Генеральної асамблеї ООН, 12 жовтня 1960 року

14 жовтня 1964 р. пленум ЦК КПРС затвердив відставку М. Хрущова з посади Першого секретаря ЦК КПРС і Голови Ради міністрів СССР, яку він вимушено подав унаслідок змови найближчого оточення. Новим главою компартії, а відтак і держави став виходець з Дніпропетровщини Леонід Брежнєв (1964-1982).

Міркуємо і діємо!

1. Складіть план підпараграфа. Визначте, які його змістові частини можна проілюструвати за допомогою мапи. 2. Які зміни в суспільно-політичному житті СССР відбулися в час хрущовської відлиги? Яких сторін життя держави зміни не торкнулися? 3. Поміркуйте, чи можна вважати результати хрущовських економічних реформ високими досягненнями? Обґрунтуйте свої твердження. Визначте сфери, у яких СССР був більш успішним.

17-18. 3. Як наростали системні кризові явища в 1970-1980-х рр.?

Перші роки перебування при владі Л. Брежнєва характеризуються спробами реформувати економічну систему держави. Ці зусилля пов’язуємо з іменем Голови Ради Міністрів СССР Олексієм Косигіним (звідси й неофіційна назва «косигінські реформи»). Не посягаючи на планово-адміністративну сутність економіки, він у 1965 р. ініціював наділення підприємств більшою самостійністю (госпрозрахунок), можливістю самостійно розпоряджатися прибутками і визначати механізми стимулювання працівників тощо. Крім того, було ліквідовано раднаргоспи й відновлена система галузевих міністерств. У результаті змін «золота п'ятирічка» (1966-1970; восьма за рахунком) була вельми успішною, проте з початку 1970-х років «косигінські реформи» почали згортати і повертатися до жорсткого директивного управління. Господарські зміни не були доповнені реформами політичної системи, а навпаки, проводилися в умовах згортання лібералізації.

У 1970-х роках Совєтський Союз остаточно скотився до «неосталінізму». Оскільки обіцяний комунізм ніяк не вдавалося побудувати, влада впровадила термін «розвинутий соціалізм». Поняття було закріплене в преамбулі Конституції СССР 1977 р., названій «брежнєвською». Тоді ж КПСС визнано «керівною і спрямовуючою» силою радянського суспільства (ст. 6), що безальтернативно закріпило однопартійну систему. Подальшого поширення набуло поняття «совєтського народу» — нової історичної спільноти людей, яка прагне побудувати комунізм. Це була штучна конструкція, покликана денаціоналізувати різні народи Совєтського Союзу і приховати політику зросійщення. Російську мову активно пропагували як мову навчання і спілкування. Надмірне поширення російської мови викликало спротив в совєтських республіках.

Брежнєвський режим був украй вороже налаштований до інакодумців, провівши дві великі хвилі арештів дисидентів — у 1965 і 1972 роках. Та навіть попри це, ліквідувати дисидентський рух не вдавалося. Твори, які не могли бути надруковані в СССР, поширювали в машинописному виді (самвидав) або таємно надсилали для видання за кордон (тамвидав). Після підписання в 1975 р. совєтською стороною у Гельсінкі Заключного Акта з безпеки і співробітництва у Європі (НБСЄ), в рамках дисидентства, виник правозахисний рух. Його учасники створили Гельсінські моніторингові групи для фіксації правопорушень і захисту юридично закріплених прав людини. Проте їх безжалісно переслідувала таємна поліція — Комітет державної безпеки (КДБ). Очевидно, для совєтської системи дотримування права на страйки, вільні зібрання, свободу думки чи релігії, було згубним і несло очевидні загрози. Порушення права людини стали проблемою у відносинах між Совєтським Союзом і країнами Заходу.

Брежнєвську епоху називають «застоєм» — періодом, який характеризувався системною кризою суспільства, всеохоплюючою кризою совєтського ладу. Жорстке державне планування не дозволяло вчасно й ефективно реагувати на виклики в економіці. Виробництво було затратним, але, з огляду на наявність великих ресурсів, на це не зважали. Совєтські товари часто були невисокої якості, та й тих не вистачало. Звичним супутником повсякденного життя став дефіцит — нестача певної продукції, порівняно з необхідними потребами (найчастіше це стосувалося одягу, продуктів харчування, побутової техніки). Проводили бездумну політику продажу за кордон дефіцитних природних ресурсів, але закуповували готові продовольчі та промислові товари. Цьому сприяло зростання цін на нафту на світовому ринку, чим скористалася совєтська сторона. Широкого розмаху набули приписки на виробництві та хабарництво. За відсутності ринку, не існувало механізму координації економічної діяльності в інтересах суспільства.

Недоліки планової економіки частково компенсував «чорний ринок». Проблем у забезпеченні не відчували тільки представники партійної номенклатури — прошарку совєтського суспільства, який складався з керівників компартії, представників адміністрації різних рівнів.

Солдати на будівництві олімпійських об'єктів у Москві в травні 1980 року, світлина Бориса Юрченка

Становище Совєтського Союзу погіршилося внаслідок вторгнення наприкінці 1979 р. до Афганістану. Москва недооцінила місцевий руху опору й американську реакцію. З обранням президентом Р. Рейґана, США збільшили витрати на оборону, чим втягнули совєтську сторону в гонку озброєнь. Різке збільшення воєнного бюджету виявилось згубним для економіки СССР.

Міркуємо і діємо!

1. Чому, на вашу думку, було згорнуто «косигінські реформи», незважаючи на те, що їх експериментальне впровадження показало непоганий результат? 2. Визначте особливості економічного розвитку СССР в брежнєвську «епоху». Поміркуйте, чому держава практикувала залучення солдатів до масштабних будівельних чи господарських робіт, як-от під час підготовки до Олімпіади-1980. 3. Поясніть, як ви розумієте поняття «системна криза суспільства».

17-18. 4. Що таке перебудова? Як розвалився Совєтський Союз і зародився російський експансіонізм?

На початку 1980-х років Совєтський Союз поринув в економічну стагнацію, яка супроводжувалася складною міжнародною ситуацією. Зважаючи на це, новий Генеральний секретар ЦК КПРС Михаїл Горбачов (1985-1991) майже відразу проголосив необхідність реформування системи під гаслом «прискорення соціально-економічного розвитку країни». Про комунізм знову не згадували, а лише декларували «вдосконалення соціалізму». Комуністична ідеологія себе вичерпала. Чи не вперше за багато років влада визнала недоліки в управлінні і розвитку економіки. Проте адміністративними заходами кардинально виправити ситуацію не вдавалося. До усіх існуючих проблем додалося падіння світових цін на нафту, що завдало удару по совєтській економіці. Відтак М. Горбачов поставив завдання корінної перебудови управління економікою, що потягло за собою зміни в інших суспільних сферах. У 1987 р. було проголошено політику гласності — пом’якшення цензури, демократизації, зняття заборон на обговорення раніше замовчуваних тем. Знову постало питання про реабілітацію жертв сталінських репресій — нереабілітованих під час «хрущовської відлиги». Щоби «розворушити» економіку, влада дозволила приватне підприємництво у формі кооперативів, а отже, з’явилися елементи ринку. Паралельно провадилися боротьба з «нетрудовими доходами», а поширене в суспільстві пияцтво намагалися подолати в рамках «антиалкогольної кампанії» (привела до вирубування виноградників у Криму, Молдові, на Кавказі).

Михаїл Горбачов та його дружина Раїса Горбачова під час візиту в Польщу, 1 липня 1988 року

Президент Рональд Рейґан та Ненсі Рейган з Михаїлом Горбачовим і Раїсою Горбачовою під час Женевського саміту, 19 листопада 1985 року

Економічні негаразди вселили в М. Горбачова переконання, що протистояння з країнами Заходу згубно впливає на країну, оскільки потребує постійних військових витрат. «Нове мислення» передбачало зближення із Заходом, деідеологізацію міжнародних відносин, пошуки компромісів. Почався поступовий відхід від принципів «холодної війни». У рамках «нового мислення» було підписано «Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності», виведено війська з Афганістану (1989 р.), послаблено контроль над країнами Центрально-Східної Європи, що завершилося падінням комуністичних режимів.

У 1988-1989 рр. ситуація в Совєтському Союзі почала виходити з-під контролю: економічне становище погіршувалося, дефіцит товарів став хронічним, у республіках зміцніли відцентрові тенденції, а на Кавказі загострилися міжнаціональні відносини. Розпочався «парад суверенітетів» — проголошення незалежності совєтських республік. Першою шляхом суверенізації пішла Естонська ССР, проголосивши 16 листопада 1988 р. суверенітет — верховенство республіканського законодавства над союзним. Тектонічні зміни в совєтській політичній системі започаткували в березні 1989 р. перші вільні вибори народних депутатів. Найвищим органом влади став З’їзд народних депутатів, до якого потрапили й окремі дисиденти. У березні 1990 р. З’їзд прибрав з Конституції статтю про «керівну і спрямовуючу» роль компартії, а також запровадив посаду президента Совєтського Союзу.

Першим і останнім президентом СССР був М. Горбачов (1990-1991). Він з усіх сил намагався запобігти відцентровим тенденціям, запропонував укладення нового союзного договору. Проте за день до його підписання, 19 серпня 1991 р., в Москві відбулася спроба державного перевороту («серпневий путч») — усунення від керівництва М. Горбачова й концентрація всієї повноти влади в руках Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС). Путч провалився через спротив громадськості і позицію республік — вони, зокрема Україна, не підтримали спробу перевороту через неконституційність, а навпаки використали його як можливість позбутися влади Москви. Проголошення 24 серпня 1991 р. Акту про державну незалежність України і проведення 1 грудня 1991 р. референдуму на його підтримку стали визначальними для розпаду совєтської імперії. Три із чотирьох совєтських республік, котрі формалізували створення СССР — Росія, Білорусь і Україна (без Закавказької ССР, якої вже не існувало) 8 грудня 1991 р. підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 25 грудня 1991 р. М. Горбачов зрікся посади Президента СССР. Совєтський Союз перестав існувати як геополітична реальність, а п’ятнадцять його республік здобули незалежність.

Оборона Білого дому в Москві, серпень 1991 року

Розпад Совєтського Союзу для російських еліт з їхнім імперським мисленням став «катастрофою». Частина з них були певні, що це все «тимчасово». Якщо в більшості колишніх совєтських республік намагалися порвати з комуністичним тоталітарним минулим, то в Росії навпаки — на повну взялися експлуатувати символи того часу. З приходом до влади колишнього офіцера КГБ Владіміра Путіна (при владі з 2000 р.) державна ідеологія вдалася до відродження старих совєтських міфів й пропагування відродження наддержави. Сформувався рашизм (від поєднання англійських слів «російський» і «фашизм») — політична ідеологія, що ґрунтується на засадах «особливої цивілізаційної місії росіян», заперечення ліберально-демократичних цінностей, шовінізмі, ідеалізації совєтського минулого, культі особи. Прикметно, що в зовнішній політиці Москви утвердився експансіонізм, жертвами якого стали Грузія (2008 р.) і Україна (з 2014 р.), котрі заявили про свої євроатлантичні прагнення. Сподівання путінського режиму за лічені дні в результаті початої 24 лютого 2022 р. повномасштабної військової агресії встановити контроль над Україною провалилися. Країна, яка претендувала на роль наддержави, перетворилася на світового ізгоя.

Міркуємо і діємо!

1. Чому, на вашу думку, намагаючись вивести країну з кризи, М. Горбачов започаткував проведення реформ в економічній сфері, не змінюючи політичної системи держави? 2. Як змінилася зовнішня політика СССР у 80-х роках XX ст. ? 3. Чому розвивалися та до чого призвели «відцентрові рухи» в совєтських республіках?

Мовою оригіналу

Уривок із праці Сергія Плохія «Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу», переклад з англійської. — Харків: КСД, 2019. С. 427-429.: «Радянський Союз... помер смертю імперії, розколовшись по лініях, приблизно визначених етнічними та мовними кордонами... Реформи Горбачова були ще однією спробою наздогнати Захід, копіюючи його. Попри всі зусилля Горбачова довести інше, виборча демократія виявилась несумісною з подальшим існуванням радянської держави... Радянський гігант упав менш ніж через три роки після запровадження напіввільних виборів. Розпад Радянського Союзу став прямим наслідком українського референдуму 1 грудня 1991...».

Запитання: Чому, на Ваш погляд, імперії не вічні? Чи може російська федерація повторити долю Совєтського Союзу і розпаститися у найближчому майбутньому? Якою можу бути роль України у цьому процесі?

У той час, коли у світі...	Тоді на теренах України...
1956 р. — засудження культу особи Сталіна на XX з’їзді КПСС	1957-1961 рр. — на території Львівської та Рівненської областей діяв Український Національний Комітет (УНК) — дисидентська підпільна організація
1985-1991 рр. — період «перебудови» в СССР	1987-1991 рр. — утворення неформальних громадських організацій в Україні та зародження політичних партій
19 серпня 1991 р. — спроба державного перевороту в СССР	24 серпня 1991 р. — ухвалено Акт проголошення незалежності України

Додаткова інформація та ілюстрації:

https://cutt.ly/IwNQAXpT

«Політичні» анекдоти як віддзеркалення совєтської дійсності

Корисна гра:

http://surl.li/gxtpd

Перевірте себе

1. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами: Коли ____? Що ____? Хто ____? Де ____? Звідки можемо дізнатися про ____? Чому ____? Як ____? Який результат ____? Які наслідки ____? Запропонуйте свої запитання в класі. 2. Поясніть, як ви розумієте поняття «совєтський народ». 3. А. У зошиті складіть словник історизмів, за допомогою яких можна розповісти про чотири періоди розвитку СССР в другій половині XX ст. Б. Розкажіть про основні ознаки рашизму. 4. Проаналізуйте напрямки реформ Микити Хрущова. 5. Зіставте й порівняйте економічні процеси, соціальний розвиток та зовнішньополітичне становище СССР у періоди застою та перебудови. За бажання, укладіть таблицю або візуалізуйте узагальнену інформацію доступним для вас способом. 6. Укладіть добірку фактів, які свідчать про експансіонізм у зовнішній політиці РСФСР. Скористайтеся додатковими джерелами інформації.