Всесвітня історія. Рівень стандарту. 10 клас. Васильків

§ 8. Франція

Чи знаєте ви, що...

...після поразки Української революції у Франції проживали лідери Української Народної Республіки Симон Петлюра, Олександр Шульгин, Володимир Винниченко, один з очільників селянського повстанського руху Нестор Махно; плідно працювали вихідці з України — науковець Ілько Борщак, балетний танцівник і хореограф Серж Лифар, кінематографіст Євген Слабченко, художник і письменник Олекса Грищенко та інші;

...впродовж 1920-х рр. у Франції українські емігранти створили низку громадських організацій: у 1924 р. — Українську громаду, у 1925 р. — «уенерівський» Союз українських емігрантських організацій; у 1927 р. — просовєтський Союз українських громадян; у 1932 р. — націоналістичний Український народний союз;

...з 1933 р. у Парижі українські емігранти видавали націоналістичний тижневик «Українське слово», а загалом у міжвоєнні роки у Франції друкували вісім найменувань українськомовної періодики, зокрема найвпливовіший журнал «Тризуб».

8.1. Якими виявилися наслідки Першої світової війни для Франції?

Із «Великої війни» Франція вийшла переможницею, тому впродовж 1920-х рр. залишалася чи не найвпливовішою на європейському континенті. Понад те, вона претендувала на світове лідерство, прагнула закріпити повоєнні завоювання в Африці (Того, Камерун) та на Близькому Сході (Сирія, Ліван). Але внутрішні реалії та розвиток міжнародної ситуації не давали підстав для надмірного оптимізму.

Перша світова війна завдала Франції чималих людських та матеріальних збитків. Країна не дорахувалась понад 10 % працездатного населення, зокрема 20 % чоловіків призовного віку. Щоб покрити втрати, уряд знизив імміграційні бар’єри, унаслідок чого 2 млн іноземців прийняли французьке громадянство.

«Вид на місто Суассон», фотограф Вільям Лестер Кінг, 1919 р.

Після війни французам довелося оговтуватись від економічних збитків. Зокрема, Німеччина окупувала 13 французьких найрозвиненіших департаментів, більшість з яких зазнали значних руйнувань. Північно-східні «житні» регіони були перериті окопами і рясно засіяні снарядами, а відтак на певний час виявилися непридатними до обробітку. Воєнні видатки підірвали стабільність франка. До того ж, Франція перестала відігравати роль світового рантьє (кредитора) й була змушена повертати борги США та Великій Британії. Щоправда, були й позитивні зрушення: пожвавилась індустріалізація Півдня, нестача сировини та енергоресурсів змусила промисловців дбати про вдосконалення виробничих операцій, про нові технології, що пізніше призвело до якісних результатів.

Перемога не заспокоїла французів. Вони й надалі остерігались можливого німецького реваншу. Повоєнні французькі уряди намагались змусити Німеччину виплачувати репарації в повному обсязі, без поступок. (Саме Франції належала половина всіх німецьких компенсацій.) Гасло «Німці за все заплатять!» домінувало в суспільному просторі. Прем’єр-міністр Франції Жорж Клемансо (1917-1920), якого нарекли «батьком перемоги», ще — «тигром» узагалі схилявся до розчленування Німеччини.

У міжвоєнний період французька зовнішня діяльність та політика убезпечення базувались на традиційній стратегії альянсів. Так, у 1921 р. за підтримки Парижа створили Малу Антанту (Чехословаччина, Румунія, Королівство сербів, хорватів і словенців), у 1934 р. — Балканську Антанту (Греція, Румунія, Туреччина, Югославія). Утрату Росії як союзника французи намагались замінити, підтримуючи Польщу. Воднораз із тим вони зміцнювали колективну запоруку через Лігу Націй, ініціювали заходи із роззброєння та відмови від війни як інструмента розв’язання міжнародних суперечок («пакт Бріана-Келлоґа»). У 1929 р. міністр закордонних справ Франції Арістид Бріан виступив з ідеєю створення «Європейського федеративного союзу». Ця ідея передбачала розширення економічної співпраці між країнами Європи, що стримувало б Німеччину і рятувало б від совєтської загрози. І хоч у передвоєнні пан’європейська ініціатива не втілилась, вона послугувала наріжним каменем пізнішої євроінтеграції.

Міркуємо і діємо!

1. Розгляньте світлину. Як вона свідчить про «перемогу» Франції у «Великій війні»? 2. Обговоріть у групах її результати для Франції. Відокремте внутрішньо- та зовнішньополітичні. 3. Зіставте і порівняйте наслідки Першої світової війни для США, Великої Британії та Франції. Продовжіть укладання в зошиті тематичної таблиці.

8.2. Чим вирізнялося суспільно-політичне та економічне життя у Франції в 1920-1930-х рр.?

У Франції утвердилася багатопартійна система. Восени 1919 р. на парламентських виборах перемогли партії Національного блоку (лідери Александр Мільєран, Раймон Пуанкаре), які обстоювали республіканський лад, взялися відбудовувати звільнені регіони, домагались неухильного виконання умов Версальського мирного договору, протистояли більшовизму. Тому спроби повернути вкладені до 1917 р. в російську економіку кошти виявились невдалими. Натомість німецькі репарації почасти відновили розладнану французьку економіку, а приєднані регіони (Ельзас та Лотаринґія) забезпечили промисловість кам’яним вугіллям і сталлю. Прискорено розвивались нафтопереробна, хімічна, автомобільна, авіаційна, приладобудівна та електромеханічна галузі. На півдні постали нові індустріальні центри, зокрема Марсель і Тулуза. З колоній, які за територіями удвадцятеро перевищували метрополію, надходила різноманітна сировина. Колоніальні володіння також слугували чи не основним ринком збуту — туди експортували близько 40 % промислової продукції.

«Діти купляють морозиво, напої та солодощі на вулицях Парижа», фотограф невідомий, 1925 р.

«Діти продають квіти на вулицях Парижа», фотограф невідомий, 1929-1930 рр.

На виборах 1924 р., через розкол серед правих консервативних сил, перемогу здобув Картель лівих (радикали, соціалісти). Уряд сформував Едуард Ерріо (1924-1925; 1926), який зайняв м’якшу позицію щодо виплат Німеччиною репарацій і визнав більшовицьку ідеологію та СССР. (Власне, пізніше цей високопосадовець, відвідавши підсовєтську Україну, заперечував Голодомор 1932-1933 рр.) Та нездатність справитися з викликами «повернула» до влади коаліцію правих сил, представник яких Раймон Пуанкаре (1926-1929) очолив виконавчу владу. Урядовці стабілізували франк, впровадивши податкову реформу, укріпили позицію Франції у Європі. Коли прем’єр за станом здоров’я пішов у відставку, його визнали «рятівником франка», одним із найвидатніших державних діячів Третьої республіки.

Господарське процвітання 1920-х рр. перервала світова криза. У Франції вона, щоправда, розпочалася дещо пізніше, аніж в інших країнах із ринковою економікою, — наприкінці 1930 р. Керівники урядів (вони тоді змінювались часто) намагались пом’якшити кризові явища способом надання субсидій окремим промисловим галузям та великим підприємствам. Державні замовлення завдяки будівництву оборонної «лінії Мажино»(названа за прізвищем військового міністра Андре Мажино) на кордоні з Німеччиною дещо зняли напругу, пов’язану з безробіттям. У цілому у Франції економічний спад виглядав м’якше, аніж в інших провідних державах, а банківського краху взагалі не відбулося. Щоб запобігти негативним проявам, доводилось ухвалювати непопулярні рішення, як-от обмеження на товари іноземного виробництва чи посилення імміграційних вимог.

Міркуємо і діємо!

1. Розгляньте світлини. Як облаштування довкілля, одяг, заняття дітей, інші деталі свідчать про зміни в щоденному житті французів впродовж 1920-1930 рр.? 2. Послуговуючись текстом параграфа, пошуковими системами інтернету, доберіть факти, що доводитимуть, чому Раймона Пуанкаре називали одним із визначних діячів Третьої республіки. 3. Поміркуйте, що спільного, а що відмінного в заходах із подолання економічної кризи уСША, Великій Британії та Франції?

8.3. Наскільки успішною виявилась політика урядів Народного фронту?

Попри старання щодо пом’якшення наслідків економічного спаду, влада не змогла запобігти наростанню невдоволення в суспільстві. 6 лютого 1934 р. розпочались масові заворушення за участі праворадикальних організацій («Французька дія», «Вогнені хрести»), що спричинило крах Картелю лівих. Проте виступ правих сил спонукав до примирення в таборі лівих, які впродовж десятиліть безупинно ворогували. Зі згоди Москви французькі комуністи об’єдналися із соціалістами та радикал-соціалістами, створивши «Народний фронт». У травні 1936 р. його учасники здобули перемогу на парламентських виборах, і уряд сформував Леон Блюм (1936-1937) — перший в історії країни єврей і соціаліст — очільник виконавчої влади. (Комуністи, керовані Морісом Торезом, до уряду Леона Блюма не увійшли.) Новий прем’єр-міністр увів до складу урядовців трьох жінок, але без права голосу. Одна з них — відома діячка науки, лауреатка Нобелівської премії з хімії Ірен Жоліо-Кюрі.

«Франція», художник Леонетто Капп'єлло, 1937 р.

Улітку 1936 р. французькі парламентарі прийняли закони, спрямовані на поліпшення соціально-економічної ситуації в державі. Насамперед підвищили заробітну плату, пенсії та допомогу безробітним. Запровадили 40-годинний робочий тиждень та двотижневу оплачувану відпустку. Націоналізували «Банк Франції» і низку важливих підприємств. Але наступні заходи уряду суттєво не покращили ситуації: ціни зросли, інфляція звела нанівець підвищення зарплат, обсяги промислового виробництва не збільшувались, безробіття залишалося масовим. Через соціальні невдачі коаліція стала розпадатися. Довершили цей процес суперечки навколо окремих питань зовнішньої політики, зокрема щодо ставлення до громадянської війни в сусідній Іспанії. У липні 1937 р. Леон Блюм подав у відставку, що ознаменувало розвал «Народного фронту». Новий уряд очолив Каміль Шотан, який намагався проводити заходи суворої ощадливості, але цього видалося недостатньо. Друге повернення Леона Блюма на найвищу урядову посаду ситуації не виправило, оскільки парламент заблокував ініціативи прем’єра. Комуністи вдалися до деструктивних дій, організовуючи страйки проти влади, яку формально підтримували. За цих обставин у квітні 1938 р. чинний військовий міністр Едуард Даладьє сформував уряд (1938-1940) без соціалістів і, звісно, без комуністів. Він анонсував бажання «повернути Францію до роботи», заявивши, що його політика буде «твердою», що означало ніщо інше, як кінець популістським реформам «Народного фронту». У серії законів-декретів, виданих восени 1938 р., скасовано 40-годинний робочий тиждень, суботу знову визнано робочим днем, скорочено соціальні витрати, обмежено повноваження профспілок, збільшено податки і видатки на оборону. У відповідь на загальний страйк Едуард Даладьє оголосив надзвичайний стан, наказав поліції розігнати страйкарів, призупинив громадянські свободи. Свою «твердість» він пояснював бажанням зміцнити Францію перед можливою загрозою з боку Німеччини. З цього огляду, він підтримав британського «колеги» Невілла Чемберлена, який провадив «політику умиротворення» німецької держави, хоча така політика лише додатково спонукала нацистів до агресії.

Едуард Даладьє, фотограф Анрі Мануель, 1930-і рр.

Мовою історичного джерела

Уривок зі статті Стефана Куртуа «Морис Торез: початкова юнацька й особиста відкритість (типова для французьких соціалістів) і замкнення в радянському тоталітаризмові»: «...Генеральний секретар [Морис Торез] вступає... в третю фазу свого шляху, найдивовижнішу, яка простягнеться від 1934-го до 1947 р. ... Це насамперед політикаНародного фронту... з дивовижною пропозицією об’єднання на виборах із соціалістами, які до того часу вважалися зрадниками, що не заслуговують на довіру! [Морис] Торез узаконює в середовищі комуністів трикольоровий прапор і “Марсельєзу", які до того засуджувалися ними як символи буржуазії... Під час поїздки Алжиром він вітає цивілізаційну роль Франції... [Морис] Торез, поза сумнівом, щирий... утім, перебуває таємно під жорсткою сталінською опікою... Виконком Комінтерну в розлогій резолюції заборонив Морису Торезу входити в уряд Пеона Блюма...»

Міркуємо і діємо!

1. Обговоріть у парах причини формування «Народного фронту» та наслідки його перебування при владі у Франції. 2. Прочитайте уривок зі статті. Як змінювалися поглядиМориса Тореза? Чому лідер французьких комуністів виявився маріонеткою в руках Москви? 3. Розгляньте зображення «Франція». Висловіть припущення, для чого митець створив такий малюнок. Поясніть його символіку.

У той час, коли у світі...	Тоді на теренах України...
1936-1937 рр. — діяльність урядів Народного фронту у Франції	1937-1938 рр. — «великий терор» у совєтській Україні

Додаткова інформація та ілюстрації:

https://cutt.ly/W8w3DDT

Коко Шанель.

Корисна гра:

https://cutt.ly/m3Ppuo9

Перевірте себе

1. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами: Коли ____? Що ____? Хто ____? Де ____? Звідки можемо дізнатися про ____? Чому ____? Як ____? Який результат ____? Які наслідки ____? Запропонуйте свої запитання в класі. 2. Поясніть особливості розвитку Франції в 1920-1930-х рр. 3. А. Складіть і запишіть у зошит 2-3 хронологічні задачі, де відобразіть перебіг внутрішньополітичного життя Франції в міжвоєнний період. Б. Послуговуючись малою, розкажіть про територіальні зміни та зовнішньополітичні орієнтири Франції після закінчення Першої світової війни. 4. Проаналізуйте стратегії подолання світової економічної кризи, обрані урядами Франції. 5. Оцініть, висловлюючи аргументовані судження, політичну діяльність Едуарда Даладьє. 6. А. Послуговуючись пошуковими системами інтернету, підготуйте нетривале повідомлення (презентацію, 2-3 слайди, буклет) про діяльність української політичної еміграції у Франції впродовж 1920-1930-х рр. Б. Послуговуючись пошуковими системами інтернету, укладіть добірку світлин (рекламних плакатів, карикатур), що відображали б повсякденне життя французьких громадян у період міжвоєння. Презентуйте свою добірку в класі.