Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Полянський

§ 23. Людина під час війни

1. Особливості окупаційного режиму

До осені 1942 р. нацисти захопили величезну територію — від Волги й Кавказу до Атлантики. В окупованих країнах вони встановлювали так званий «новий порядок». Управління загарбаними територіями здійснювалось або безпосередньо окупаційною владою, або через дозволені окупантами «уряди» колабораціоністів. Нацистський окупаційний режим у Східній та Західній Європі мав відмінності. Загалом нацистське панування в східній частині Європи було значно жорстокішим, ніж у західній.

Згідно з нацистським таємним планом «Ost» (Схід»), територія Третього рейху мала бути розширена шляхом поглинання земель на сході континенту з метою забезпечення «життєвого простору» для «арійського» населення Німеччини. Отже, завоювання Східної Європи було здійснено, щоб розширити території власне Німеччини та знищити «расових ворогів» нацистів.

Словник

Нацистський «новий порядок» — репресивний режим, запроваджуваний нацистською Німеччиною на окупованих територіях. Супроводжувався фізичним знищенням людей за расовими, національними та політичними ознаками, організацією таборів смерті, примусовим вивезенням людей до Німеччини як рабської робочої сили, економічним грабунком окупованих країн.

Завоювання ж Західної Європи, а також Данії та Норвегії було, насамперед, здійснено, аби захопити украй необхідні для ведення війни ресурси та попередити можливий британсько-французький наступ на Німеччину. Нацисти не розглядали західних європейців як «расово неповноцінних». Також не існувало довгострокового плану поглинання цих територій Німеччиною. Метою Гітлера було зробити ці країни слабкими й залежними від «розширеної» Німеччини. Нацистське панування в Західній Європі переважно зводилося до примушування населення дотримуватися встановлених окупантами порядків і виселення євреїв.

У Південній Франції нацисти навіть дозволили існування маріонеткового уряду в м. Віші під керівництвом героя Першої світової війни французького маршала Філіппа Петена.В окупованому Парижі художники й інтелігенція продовжували працювати, оскільки практично не постраждали від окупації. Водночас випадки розправ окупантів над цивільним населенням за звинуваченням у підтримці бійців французького руху Опору також були звичною справою.

У країнах Східної Європи, де більшість населення становили слов’яни, які в нацистській расовій ідеології вважалися «нижчими» порівняно з «арійською» німецькою расою, нацисти поводилися більш брутально. У Польщі, Україні, Білорусі, країнах Балтії слов’янське населення примусово переселяли, щоб звільнити місце німецьким колоністам, людей використовували на примусових роботах або вбивали.

Після онімечення східних земель нацисти планували анексувати більшість із них. Окуповані території нещадно експлуатували для німецьких потреб: харчові продукти, сировину й матеріали військового призначення вилучали, місцеве населення примушували задарма працювати на Німеччину. Мільйони людей було вивезено до Німеччини для примусової роботи на підприємствах військової промисловості або в сільському господарстві.

2. Голокост. Праведники народів світу

Однією з найтрагічніших подій в історії людства, що трапилася під час Другої світової війни, був голокост. Упродовж війни нацисти знищили за расовою ознакою 6 млн євреїв, серед яких близько мільйона — діти. Понад півтора мільйона євреїв нацисти знищили на території окупованої ними України. Також нацисти знищували за расовою ознакою ромів, переслідували слов’ян, політичних противників у Німеччині, людей з обмеженими можливостями та інших.

• Пригадайте, чому нацисти вороже ставилися до євреїв (п. 5 § 10)

Фото агентства «Ассошіейтед прес». 12 жовтня 1941 р.

(Підпис під фото: «Усе, що ця українка могла запропонувати німецьким солдатам в Україні, — це глечик кислого молока, який вони охоче прийняли».)

Словник

Голокост (англ. holocaust — знищення, спалення) — небачене за масштабами й жорстокістю знищення нацистами єврейського народу в роки Другої світової війни, геноцид.

Нацисти розробили спеціальний план «остаточного розв’язання єврейського питання» — знищення євреїв як нації на окупованих територіях. Захопивши європейські міста, нацистські окупанти змушували всіх євреїв переселитися в одну частину міста й носити спеціальні нарукавні пов’язки. Ця територія, яку називали гето, була обгороджена колючим дротом та охоронялася. Мешканці гето страждали через фізичне насилля, нестачу їжі, води, ліків, тисняву.

Євреїв масово відправляли до концтаборів із тюремним режимом. Зокрема, нацисти побудували в Польщі спеціальні табори смерті: Аушвіц, Майданек, Треблінка, Хелмно, Собібор, Белжец. Євреям, яких вивозили з гето, повідомляли, що це звичайне «переселення на Схід», де умови будуть кращими, ніж у гето. Насправді їх доставляли до таборів смерті й примушували писати рідним неправдиві листи.

Смерть, хвороби, голод, перенаселення, тортури й антисанітарія були частиною повсякденного життя в’язнів таборів. Людей примушували виконувати каторжну роботу. Слабких убивали або морили голодом. У деяких таборах були обладнані газові камери, де в’язнів труїли газом, а потім спалювали тіла в крематоріях.

Ставлення місцевого населення в окупованих нацистами країнах до переслідування та знищення євреїв було не однаковим. У кожній із них нацисти виявляли певну кількість місцевих жителів, які були готові співпрацювати з ними у вбивстві євреїв.

З іншого боку, було багато людей, які, ризикуючи життям, рятували євреїв: переховували від нацистів і колаборантів, діставали фальшиві (або чужі справжні) документи, організовували втечі з гето й концтаборів, переправляли до партизанських загонів.

Серед тих, хто допомагав євреям сховатися або втекти, були швед Рауль Валленберг, який урятував 100 тис. євреїв в Угорщині, німецький підприємець Оскар Шиндлер, що співпрацював із нацистами й водночас опікувався понад тисячею євреїв, які працювали на його підприємствах.

Малюнок в’язня Освенцима, на якому зображено будівництво крематорію. 1940-ві роки

Рятівникам єврейських родин Ізраїль присвоює звання «Праведник народів світу». Зокрема, його удостоєні понад 2,6 тис. українців. Україна посідає четверте, після Польщі, Нідерландів і Франції, місце у світі за кількістю цих звань. Цифра не остаточна, адже багато імен рятівників залишаються невідомими.

• Перегляньте офіційний трейлер кінофільму «Список Шиндлера» (США, 1994 р.). Якою в ньому постає доля євреїв у нацистських концтаборах?

• Як ви розумієте вислів одного з персонажів кінофільму: «Хто рятує одне життя, той рятує цілий світ»?

• Перегляньте відеосюжет із циклу «Жіночі історії Другої світової» про Праведницю народів світу українку Олександру Шулежко. Чим, на вашу думку, ризикували такі люди, рятуючи євреїв від нацистів?

Незважаючи на жахливі умови, у яких перебували євреї в окупованій нацистами Європі, вони не були пасивними жертвами. Одним із найвідоміших прикладів збройного єврейського опору було повстання у Варшавському гето навесні 1943 р., яке тривало майже п’ять тижнів. Також відбулися повстання в Мінському, Вільнюському, Білостоцькому гето та в концентраційних таборах (наприклад, у таборі Собібор); єврейські партизанські загони діяли в багатьох окупованих нацистами районах.

3. Стратегії виживання. Рух Опору

У складних умовах війни люди обирали різні стратегії виживання та моделі поведінки: «спостерігачів», колаборантів, учасників руху Опору.

«Спостерігачі» (або «байдужі», «перехожі»), з одного боку, не співпрацювали з окупантами, а отже, не належали до колаборантів, з іншого — не брали участі в русі Опору. Вони намагалися залишатися осторонь подій, обравши модель поведінки «моя хата скраю» як спосіб виживання. «Спостерігачі» не висловлювалися, коли ставали свідками злочинів окупантів, не допомагали людям, які намагалися уникнути переслідувань із боку окупаційних військ та їхніх посіпак.

Питання співпраці з окупантами непросте, адже співпраця цивільних осіб в окупованій нацистами Європі мала різні форми. Так, чимало жінок, щоб прогодувати свої родини, мусили прати білизну для німецьких солдатів чи прибирати в їхніх помешканнях. Таку поведінку не можна вважати колабораціонізмом.

На відміну від тих, хто видавав окупантам учасників руху Опору чи «підозрілих», євреїв, ромів, зголошувався працювати на окупантів у створених ними органах влади, записувався до воєнізованих формувань нацистів, брав участь у каральних акціях окупанти — це й було колабораціонізмом.

Рух Опору окупантам мав дві основні форми: мирну і збройну. Мирний опір уключав «уповільнення» роботи й організацію страйків на підприємствах, бюрократичні перешкоди, пропагандистську роботу, переховування євреїв, інших утікачів чи поранених бійців, дрібні диверсії на підприємствах, залізниці тощо.

Менше людей обирали шлях збройної боротьби. Вони переслідували ворога, збирали й передавали розвідувальну інформацію, здійснювали диверсії, карали колаборантів тощо.

Найбільшого розмаху цей рух набув у СССР, Польщі, Франції, Югославії. Точна кількість учасників руху Опору невідома, але серед них були як члени збройних загонів і підпільних груп, так і цивільні особи, які таємно протидіяли нацистській окупації. Їхня діяльність включала видання підпільних газет і допомоги у втечі євреям і збитим військовим пілотам країн антигітлерівської коаліції, організацію диверсій, улаштування засідок на німецькі патрулі та передавання розвідувальної інформації союзникам.

Рух Опору не був згуртованим та єдиним. Нерідко до нього входили організації, між якими існували глибокі розбіжності. Так, у Югославії активно воювали десятки тисяч комуністичних партизанів, а також сербські й хорватські національні загони. Обидві течії руху Опору воювали як проти німців, так і між собою; співпраці між ними не було.

На окупованих теренах СССР у русі Опору також співіснували національна течія (Українська повстанська армія (УПА), «Лісові брати» у країнах Балтії та ін.) і комуністична (совєтські партизани й підпільники). Підпільні групи й партизанські загони, створені й керовані совєтською владою, долучилися до руху Опору тільки на другий рік війни, після того як Німеччина напала на СССР.

В Україні та країнах Балтії національний рух Опору боровся не лише з німцями, а й із совєтськими військами.

На території Польщі діяла Армія Крайова (АК), що мала від польського уряду у вигнанні в Лондоні статус регулярної армії. Натомість СССР підтримував у Польщі комуністичну течію — Армію Людову. Коли АК підняла влітку 1944 р. Варшавське повстання, воно було придушене німцями за пасивного споглядання СССР, чия армія стояла неподалік Варшави й могла прийти на допомогу повсталим.

У Франції рух Опору об’єднав групи, створені як комуністами, так і офіцерами, соціалістами, профспілковими керівниками. Роль об’єднавчого органу виконувала Національна рада руху Опору.

Бійці бельгійського й голландського рухів Опору рятували єврейські та ромські родини від таборів смерті. У Німеччині відбулося кілька невдалих замахів на Гітлера. В Італії влітку 1944 р. була створена багатотисячна партизанська армія.

На вшанування внеску бійців руху Опору в перемогу над нацизмом щороку 10 квітня відзначають Міжнародний день руху Опору.

Словник

Рух опору — опір у роки Другої світової війни на окупованих Німеччиною та її союзниками територіях, а також у самій Німеччині.

Бойова група французьких партизанів. Фото. 1944 р.

Учасник Варшавського повстання на барикадах. Фото. 1944 р.

4. Зміна ролі чоловіка та жінки в повсякденному житті в умовах війни

Майже в усіх країнах, які брали участь у війні, життя жінок істотно змінилося. Роль жінки значно зросла, можливості розширилися, щоправда, разом із розширенням кола обов’язків. Жінки опанували традиційні чоловічі професії. Доля жінок часто була трагічною, однак вони героїчно боролися проти нацизму зі зброєю в руках нарівні із чоловіками, відігравали важливу роль у русі Опору.

Гострою проблемою в тилу в роки війни була нестача робочих рук. На фронт пішли мільйони чоловіків, на виробництві їх замінили жінки, пенсіонери й підлітки.

Жінки працювали на металургійних, хімічних та оборонних заводах, опановували «чоловічі» спеціальності машиністів парових машин, токарів, зварювальників. Сільське господарство повністю трималося на жіночих плечах.

• Перегляньте відеоролики про українок — учасниць війни (https://old.uinp.gov.ua/news/zhinochi-istorii-drugoi-svitovoi-u-video). Зробіть узагальнений висновок про роль українських жінок у Другій світовій війні.

У Великій Британії жінки працювали на військових заводах, фермах, у госпіталях. Їх вербували до небойових підрозділів, які обслуговували Королівський військово-морський флот, цивільну авіацію. Також жінки брали участь у спеціальних операціях, зокрема на території окупованих нацистами країн Європи.

У США жінки брали участь у боях як пілоти, медичні сестри, зв’язківці. Загалом в американському війську служили 350 тис. жінок. Жінки проходили небойову військову службу в спеціальних підрозділах, працювали на військових заводах тощо.

Совєтські жінки не тільки стали основною виробничою силою в тилу, а також брали безпосередню участь у бойових діях і в підпільній діяльності. Ті з них, які вимушено залишилися на окупованих територіях, мусили дбати про дітей та родини, постійно перебували під загрозою насилля. Багатьох із них було насильно вивезено на роботу до Німеччини, а після повернення додому після війни — піддано репресіям.

В окупованій Польщі жінки також відігравали важливу роль у русі Οποру, зокрема розповсюджували листівки, були розвідницями, зв’язковими в партизанських загонах. Під час Варшавського повстання чимало жінок зі зброєю в руках брали участь у бойових діях.

Плакати часів Другої світової війни: а) совєтський; б) англійський; в) американський

У Фінляндії, союзниці Німеччини, жінки доглядали за пораненими, сигналізували про авіанальоти. Фінські жінки брали участь у допоміжних збройних формуваннях.

Становище жінок у Німеччині в роки війни змінювалося залежно від ситуації на фронті. У переможні роки війни до Німеччини вагонами везли матеріальні цінності з окупованих країн, на виробництві працювали остарбайтери — іноземні робітники й робітниці зі Східної Європи, що позбавляло багатьох німкень необхідності працювати.

Після серйозних поразок німецьке командування почало залучати жінок до канцелярської роботи. Також їхню працю використовували в армії (зокрема, у службі зв’язку), поліції. Наприкінці війни жінки служили в частинах СС, які охороняли в’язнів концтаборів.

Коли ж розпочалися регулярні бомбардування німецьких міст авіацією союзників, на територію Німеччини вступили війська антигітлерівської коаліції і країна перетворилася на поле бою, німецькі жінки повною мірою пережили страждання, яких упродовж війни зазнавали жінки країн, що стали жертвами нацистської агресії.

Запитання та завдання

1. Поясніть історичні поняття «новий порядок», «Голокост», «рух Опору».

2. Визначте цілі й особливості нацистського окупаційного режиму в загарбаних країнах Європи.

3. Які стратегії виживання обирали люди на окупованих нацистами територіях? Яке ваше ставлення до кожної із цих стратегій; перед яким моральним вибором поставали люди?

4. Як ви оцінюєте масштаби й наслідки Голокосту?

5. Що мали на увазі нацисти, коли йшлося про «остаточне розв’язання єврейського питання»?

6. Хто, так само як євреї, стали жертвами нацизму? Чи їхні долі подібні до долі євреїв на окупованих територіях? Чим вони відрізнялися?

7. Хто такі «праведники народів світу» і чим вони заслужили таке звання?

8. Якими були причини розгортання руху Опору на окупованих нацистами територіях, форми та методи боротьби учасників руху?

9. Чим ви пояснюєте наявність різних течій у русі Опору? Як, на ваш погляд, це впливало на боротьбу проти нацизму?

10. Як в умовах війни змінилися ролі чоловіка й жінки? Порівняйте долю жінок у роки Першої та Другої світових воєн.