Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Полянський

§ 22. Події другого періоду війни (1941-1942)

1. Напад Німеччини на СССР. Початок німецько-совєтської війни

У грудні 1940 р. Гітлер дав вказівку розробити план війни проти СССР. Німецькі штабісти розробили такий план, назвавши його на честь середньовічного імператора Священної Римської імперії Фрідріха І Барбаросси. План «Барбаросса»передбачав, що основні сили Червоної армії будуть знищені в прикордонних боях, а німецька авіація зруйнує стратегічно важливі промислові центри СССР. Удари танковими клинами та моторизованими частинами мали забезпечити швидке просування совєтською територією. Війна, як передбачалося, закінчиться не пізніше листопада. Імовірність ведення війни в умовах суворої зими не розглядали.

Щодо Червоної армії, то її готували до того, щоб у разі війни відразу перенести бойові дії на чужу територію. Совєтські війська повинні були відбити ворожий наступ і перейти в контрнаступ у напрямку Берліна. Проявом такої наступальної стратегії згодом стали бомбардування на третій день німецько-совєтської війни фінської столиці м. Гельсінкі (унаслідок цього Фінляндія оголосила СССР війну), а в серпні — десяток нальотів совєтських бомбардувальників на Берлін.

Совєтське керівництво отримувало від розвідників повідомлення про підготовку нападу, вони називали й конкретну дату — 22 червня. Проте Сталін хотів вірити, що Гітлер не нападе. Відхиляли й попередження від британців та американців. Зосередження німецьких дивізій уздовж кордону також мало б насторожити, однак Советський Союз продовжував сумлінно виконувати свої зобов’язання за договором і постачав Німеччині сировину та стратегічні матеріали. Навіть у перший день нацистського вторгнення до Німеччини продовжували рухатися совєтські ешелони зі збіжжям.

• Проаналізуйте статистичні дані діаграми. Чи мала якась із двох армій суттєву перевагу?

Збройні сили СССР і Німеччини, зосереджені на кордоні перед початком німецько-совєтської війни

Сталін вірив, що Німеччина не зважиться напасти, оскільки СССР мав утричі більше за Німеччину людських, матеріальних і технічних резервів. Проте 22 червня 1941 р. на світанку німецькі війська атакували совєтський кордон — розпочалася німецько-совєтська війна. Отож розрахунки Сталіна дочекатися взаємного розгрому й знесилення «імперіалістичних держав», щоб самому здійснити «кидок у Європу», виявилися химерою. Жодного виграшу в часі, щоб підготуватися, «пакт Молотова-Ріббентропа» Совєтському Союзу не дав — Гітлер напав там і тоді, де й коли вважав за потрібне.

У ніч перед німецьким уторгненням війська отримали суперечливий наказ начальника генерального штабу Червоної армії «не піддаватися на провокації». Тому навіть після того як німці прорвали кордон і просувалися советською територією, червоноармійці не могли визначитися, чи розпочалася війна, чи вони мають справу з провокацією, на яку належить «не піддаватися».

Сталін і совєтська верхівка перебували в стані ступору. На кілька днів Сталін, злякавшись того, що його можуть заарештувати, узагалі зник, і країна була некерованою. Тільки на початку липня він виступив по радіо й оголосив про тактику «випаленої землі»: не залишати загарбникам «ні кілограма зерна, ні літра бензину». Люди на територіях, з яких відступала Червона армія, залишалися без засобів до існування, а підприємства та матеріальні цінності евакуйовували на схід СССР.

2. Бойові дії на німецько-совєтському (Східному) фронті

У перші дні німецько-совєтської війни Червона армія, яка за своїм озброєнням і розташуванням справляла враження війська, яке готували до наступу, а не до оборони, ще на аеродромах втратила сотні літаків, були зруйновані чи захоплені склади з боєприпасами, пальним, військовою технікою та амуніцією. Прикордонники відчайдушно оборонялися, однак німецькі війська швидко просувалися в глиб СССР. Контрудари Червоної армії були безрезультатними.

На північному напрямку фінські війська відвоювали в Совєтського Союзу Карельський перешийок, а німецька група армій «Північ» швидко досягла російського м. Пскова. Інша група армій вермахту — «Центр» — протягом двох тижнів наступу в Білорусі оточила й узяла в полон маже 300 тис. червоноармійців.

На території України армії совєтського Південно-Західного фронту також зазнали поразки й були відкинуті від кордону. Совєтський контрудар завадив групі армій «Південь» одразу захопити Київ, але загроза для української столиці залишалася.

Війська держав «Осі» просувалися вперед по кілька десятків кілометрів за добу й на початку липня окупували Латвію, Литву, Білорусь, значну частину України й Молдови. На початку серпня група армій «Північ» вийшла до м. Ленінграда (нині Санкт-Петербург), а війська групи армій «Центр» — до російських міст Смоленська та Ярославля.

В Україні група армій «Південь» оточила в районі м. Умані 20 совєтських дивізій і вийшла до Дніпра. Після цього Гітлер наказав спрямувати удари на південь (Київ, Донбас, багатий на нафту Кавказ) і на північ (Ленінград).

Наприкінці серпня розпочався загальний німецький наступ на Київ, і в середині вересня дві німецькі танкові армії опинилися неподалік міста. Сталін відкинув неодноразові прохання командування Південно-Західного фронту дозволити відвести війська за Дніпро, аби уникнути оточення й полону.

Битва за Київ закінчилася для Червоної армії катастрофою. Німці обійшли місто, унаслідок чого сім совєтських армій потрапили в оточення. Південно-Західний фронт був повністю розгромлений, його командувач загинув, і 19 вересня 1941 р. німці ввійшли в Київ. Понад пів мільйона червоноармійців потрапило в полон.

• Перегляньте уривок із фільму «Битва за Київ». Яку роль відігравав Київ у військовій стратегії совєтського командування влітку 1941 р.?

• Чому, незважаючи на перевагу над німцями в живій силі й озброєнні, Червона армія здала столицю України?

Через кілька днів після початку німецької окупації Києва в центрі міста, переважно вздовж Хрещатика, совєтські диверсійні групи висадили в повітря близько двох сотень будівель. Пізніше вони також знищили Успенський собор Києво-Печерської лаври. Унаслідок вибухів і пожеж Київ назавжди втратив істотну частину історичної забудови.

На північному напрямку на початку вересня німці оточили Ленінград, проте контрудар совєтських військ завадив їм захопити місто. Розпочалася блокада, що тривала 900 днів і забрала життя сотень тисяч мешканців міста, які померли від голоду.

Наприкінці вересня 1941 р. німці розпочали наступ на Москву й у районі Вязьми та Брянська взяли в полон понад пів мільйона червоноармійців. Наступного місяця німецькі війська захопили українські території: Крим (окрім Севастополя), Харків, головні міста Донбасу. Німецький наступ спричинив паніку в совєтській столиці: тисячі москвичів намагалися будь-що виїхати з міста. Німці стояли неподалік Москви, однак вони були виснажені й призупинили наступ.

• Проаналізуйте совєтський пропагандистський плакат і німецьку агітаційну листівку. Що, на вашу думку, спільного в цих документах, а чим вони відрізняються?

Совєтський плакат. 1941 р.

Німецька листівка, що закликала бійців Червоної армії здаватися в полон. 1941 р.

З листопада 1941 р. США поширили на СССР дію закону про лендліз і почали доставляти морськими шляхами зброю та інші матеріали. Американські поставки здійснювались у найбільш критичні для Совєтського Союзу періоди війни й відіграли дуже важливу роль у стримуванні німецького наступу.

До кінця листопада німецькі війська були зупинені на всіх напрямках, а в грудні 1941 р. Червона армія, накопичивши резерви, перейшла в контрнаступ під Москвою. На початок 1942 р. німці вимушено відступили на відстань до 250 км на захід. Невдача під Москвою стала першою великою поразкою Німеччини у війні. Проте закріпити успіх не вдалося. На середину квітня 1942 р. совєтські війська, зазнавши значних втрат, припинили наступ. Спроби зняти блокаду Ленінграда також не дали результату й призвели до оточення значних сил Червоної армії. Улітку 1942 р. ініціатива знову перейшла до Німеччини.

Совєтське командування очікувало продовження наступу німців на Москву, однак ті завдали удару на півдні. У травні 1942 р. вони розгромили Кримський фронт, у середині місяця захопили м. Керч, а на початку липня, після 9-місячної оборони, — м. Севастополь. У Криму в полон потрапило чверть мільйона червоноармійців і моряків.

Вермахт загрожував Кавказу, втрата якого суттєво наблизила б СССР до поразки, бо без пального стала б непридатною бойова техніка. Невдачі на фронті підштовхнули Сталіна до підписання в липні 1942 р. наказу № 227, що ввійшов в історію під назвою «Ні кроку назад». Згідно із цим наказом, на фронті запроваджували загороджувальні загони, які розстрілювали всіх, хто наважувався відступити.

Не зумівши захопити нафтові родовища поблизу азербайджанської столиці м. Баку, німецьке командування вирішило перерізати постачання нафти по р. Волзі. Головна битва відбулася в серпні 1942 р. під м. Сталінградом (нині м. Волгоград). Наприкінці місяця німецька 6-та армія та війська союзних Німеччині держав досягли околиць міста. Червона армія вперто оборонялася й у середині жовтня німці зупинилися.

3. Події на фронтах Південно-Східної Азії, Північної Африки та в Атлантиці

З початком німецько-совєтської війни на Сході активізувалася Японія. На світанку 7 грудня 1941 р. майже дві сотні японських літаків атакували тихоокеанську військово-морську базу США в Перл-Гарборі на Гавайських островах. Дві хвилі авіаційних нальотів понад трьох із половиною сотень японських бомбардувальників і торпедоносців, що піднялися в повітря із шести авіаносців, які непоміченими пройшли в центральну частину Тихого океану, виявилися дуже успішними. Японці вразили всі вісім лінійних кораблів у гавані й потопили чотири з них, а також пошкодили кілька крейсерів та есмінців. На землі було знищено майже 200 літаків і вбито й поранено 3,5 тис. американських військовослужбовців. Втрати японців були мінімальними.

Того ж дня США та Велика Британія оголосили війну Японії. У відповідь Німеччина, Італія, Румунія, Угорщина й Болгарія оголосили війну Сполученим Штатам. Відтепер ніхто не міг сподіватися, що участь США у війні обмежиться зоною Тихого океану.

Японський удар по Перл-Гарбору був складовою широкого плану зі встановлення панування імперії на Тихому океані. У перші місяці 1942 р. японці окупували Малаю і Сингапур — важливу британську військово-морську базу. У полон потрапили десятки тисяч британських та австралійських солдатів. Невдовзі японці також захопили Індонезію і Філіппіни, уторглися в Бірму (нині М’янма).

• Перегляньте офіційний український трейлер кінофільму «Мідвей» (США, 2019 р.). Які його кадри свідчать про неочікуваність для американців японської атаки? Наскільки запеклим постає бій між американцями та японцями?

Проте американці взяли реванш — улітку 1942 р. американський флот завдав японцям нищівної поразки в чотириденній морській битві в районі атолу Мідвей у Тихому океані. Утративши два кораблі й півтори сотні літаків, американці натомість потопили дев’ять японських кораблів і збили майже три з половиною сотні літаків.

Битва за Мідвей поклала край японській експансії та стала поворотним моментом у війні на Тихому океані, одним із вирішальних епізодів Другої світової війни. Протягом двох місяців тривали контратаки союзників. Морські піхотинці й армійські сили США в серпні атакували Соломонові острови, а через місяць спільно з австралійськими військами почали витісняти японців із Нової Гвінеї.

Тим часом Німеччина й Італія розпочали новий наступ у Північній Африці, загрожуючи в Єгипті британським військам, які охороняли Суецький канал. Німецькою армією командував генерал Ервін Роммель на прізвисько «Лис пустелі». На щастя для британців, Гітлер так і не збагнув до кінця значення Північної Африки в стратегії цієї війни, тож не надав Е. Роммелю необхідного підкріплення.

Зміцнивши свої бази на о. Мальта в Середземномор’ї, британці могли, з одного боку, забезпечувати всім потрібним свої війська в Єгипті, а з іншого — блокувати німецькі поставки Е. Роммелю. Як наслідок, до осені 1942 р. британські генерали Г. Александер і Б. Монтгомері отримали значну перевагу над Е. Роммелем.

Наприкінці жовтня 1942 р. Б. Монтгомері розпочав наступ на німецько-італійську армію Е. Роммеля поблизу єгипетського міста Ель-Аламейн. На початку листопада війська Британії та її союзників прорвали німецьку оборону й переможно завершили битву. Постачання нафти з країн Близького Сходу через Суецький канал було захищено.

Розвиваючи успіх, британські й американські війська під командуванням американського генерала Дуайта Ейзенгауера висадились у Марокко й Алжирі, затиснувши німецьку армію з обох боків. Однак Е. Роммель організував потужну оборону в Тунісі й чинив відчайдушний опір аж до травня 1943 р. У результаті чверть мільйона німців та італійців потрапило в полон, усе Північне узбережжя Африки опинилося в руках союзників, а Середземне море стало безпечним для судноплавства.

3. Дипломатія в роки війни. Утворення антигітлерівської коаліції

Війна велася не тільки на полі бою, а й засобами дипломатії. Німецькі, італійські та японські дипломати докладали зусиль, щоб утримати довкола держав-агресорів їхніх менш потужних союзників і, по можливості, втягнути у свою орбіту нові країни.

Зі свого боку, дипломатичні зусилля Великої Британії та США були передусім зосереджені на об’єднанні зусиль у протистоянні силам агресії. Із цією метою відбувалися політичні й дипломатичні контакти, зустрічі лідерів країн, готували документи щодо створення міцної антигітлерівської коаліції.

Першим етапом у формуванні такої коаліції було оголошення Великою Британією та Францією 3 вересня 1939 р. війни Німеччині у відповідь на її напад на Польщу. Однак після поразки Франції та інших європейських держав у 1940 р. тягар боротьби ліг винятково на Велику Британію, якій поставками за лендлізом допомагали Сполучені Штати. Улітку 1941 р. дві країни підписали Атлантичну хартію, яка визначила, що США та Британія узгоджуватимуть свої дії та воюватимуть до остаточної перемоги над агресорами. Після того як на СССР напала Німеччина, Совєтський Союз також приєднався до Хартії.

Наступні етапи утворення антигітлерівської коаліції були пов’язані з підписанням британсько-совєтської угоди про спільні дії у війні проти Німеччини та вступом у війну США.

Словник

Антигітлерівська коаліція — об’єднання держав і народів, які під час Другої світової війни боролися проти нацистської Німеччини та її союзників.

Зусилля щодо утворення антигітлерівської коаліції завершилися підписанням на початку 1942 р. у Вашингтоні «Декларації 26 держав». За пропозицією Ф. Рузвельта ці країни почали називати Об'єднаними Націями. Головними країнами — членами антигітлерівської коаліції (їх також називають союзниками та альянтами) упродовж війни були США, Велика Британія з домініонами, СССР та Китай.

Утворення антигітлерівської коаліції мало велике значення для поєднання зусиль держав, що протистояли Німеччині, Японії, Італії та їхнім союзникам, а також для узгодження політики Об’єднаних Націй у післявоєнному світі.

Підсумки другого етапу Другої світової війни

• СССР, маючи перевагу в живій силі й озброєнні, програв початковий період війни, але Німеччина не змогла знищити совєтські війська в прикордонних боях і завадити їм відступити в глиб країни.

• На окупованих територіях нацисти встановили жорстокий режим. Активно боролися проти окупантів сили руху Опору.

• На совєтсько-німецькому фронті після поразки німців під Москвою виникли передумови для перелому у війні. Вони, проте, не були реалізовані совєтським керівництвом через провальну весняно-літню кампанію 1942 р. (захоплення німцями Криму, Донбасу, вихід до Волги й Кавказу).

• Завдавши в червні-листопаді 1942 р. поразки німецьким, італійським, румунським та угорським військам у першій битві під м. Сталінградом, німецьким та італійським — під м. Ель-Аламейном і в Північній Африці, японським — біля атолу Мідвей, країни антигітлерівської коаліції перехопили стратегічну ініціативу на всіх фронтах.

• Вступ у війну США, утворення антигітлерівської коаліції та подальше розширення її складу залишали Гітлеру обмаль шансів на перемогу.

Основні події

22 червня 1941 р. — напад Німеччини та її союзників на СССР. Початок німецько-совєтської війни й другого періоду Другої світової війни.

7 грудня 1941 р. — напад японців на Перл-Гарбор, вступ у війну США.

грудень 1941 р. — поразка німецьких військ під Москвою.

1942 р. — підписання Атлантичної хартії; офіційне оформлення антигітлерівської коаліції.

жовтень-листопад 1942 р. — перемога британських військ над німецько-італійською армією під м. Ель-Аламейном.

Запитання та завдання

1. Поясніть історичне поняття «антигітлерівська коаліція».

2. Охарактеризуйте основні події другого етапу Другої світової війни.

3. Чому, на вашу думку, на початковому етапі німецько-совєтської війни Червона армія не змогла зупинити наступ Німеччини та її союзників?

4. Чи вважаєте ви, що наказ Сталіна «Ні кроку назад» був правильним і своєчасним, аби виправити ситуацію у військах і зміцнити дух армії, чи він свідчив про зневагу до життя солдатів? Обґрунтуйте вашу точку зору.

5. Охарактеризуйте основні цілі та принципи створення антигітлерівської коаліції.

6. Використовуючи статистичні дані таблиці, визначте, наскільки вагомим, на вашу думку, внеском був лендліз для уникнення поразки СССР на Східному фронті?

Назва зброї та продукції	Кількість
Танки	12 700
Бронетранспортери	7179
Самохідні артилерійські установки (САУ)	650
Літаки	22 150
Бойові кораблі	608
Кулемети	135 000
Паровози	1981
Вантажівки	375 883
Продовольство (тонн)	4 478 000

7. Визначте та обґрунтуйте фактами підсумки другого етапу війни.