Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Полянський

§ 15. Угорщина, Румунія, Болгарія та Югославія в міжвоєнний період

1. Угорська революція

До проголошеної в листопаді 1918 р. Угорської республіки країни Антанти поставилися як до вчорашнього ворога й висунули жорсткі територіальні претензії. Ситуацією скористалися угорські комуністи на чолі з Бела Куном, які почали готуватися до захоплення влади. З Росії до Угорщини було таємно переправлено тисячі угорців із числа військовополонених, які симпатизували комуністам, а також кулемети, гармати й інше озброєння.

Навесні 1919 р. комуністи захопили владу й проголосили Угорську совєтську республіку. Вони націоналізували землю, банки, підприємства вугільної промисловості, транспорт, сформували Червону міліцію та Червону армію.

Відбулося масове вилучення в населення коштів, майна, коштовностей. Проти незадоволених застосовували «червоний терор». Згодом противники комуністів відповіли їм «білим терором».

За рішенням Паризької конференції в Угорщину було введено румунські й чехословацькі війська. Улітку 1919 р. комуністичний уряд Б. Куна склав свої повноваження, і в Угорщину ввійшли війська держав Антанти. Б. Кун та його соратники втекли з країни й на цьому Угорська совєтська республіка завершила свою коротку історію.

У неокупованій Антантою частині країни діяла національна армія під командуванням Міклоша Горті. У середині листопада вона ввійшла до угорської столиці.

2. Режим Міклоша Горті

Обраний на початку 1920 р. парламент ліквідував республіканський устрій та обрав Міклоша Горті регентом. Двічі впродовж наступного року імператор Карл Габсбург робив спроби повернути собі угорську корону, але проти цього рішуче виступали держави Антанти. Заколот прибічників відновлення на угорському троні Габсбургів восени 1921 р. було придушено, а Карла та його військо взято в полон. На початку листопада Габсбургів законодавчо позбавили права на угорський трон.

Особистості

Міклош Горті (1868-1957) — регент Угорщини в 1920-1944 рр., контрадмірал. З 1918 р. перебував на посаді командувача австро-угорським військово-морським флотом. Не збирався пов’язувати свою долю з повоєнною Угорщиною. Проте політика комуністичного уряду Б. Куна змінила його плани. Для повалення комуністичного правління М. Горті створив та очолив національну армію.

За державним устроєм Угорщина фактично була парламентською республікою, але М. Горті мав потужний вплив на ситуацію в країні завдяки конституційним повноваженням, престижу й лояльності залежних від нього міністрів. Після завершення його правління жартували, що Угорщина була королівством без короля, керованим адміралом без флоту (Угорщина, як відомо, не має виходу до моря).

Поступово в країні встановився диктаторський режим: опозиційні партії було заборонено, вибори стали формальністю і на них незмінно перемагала панівна партія. Зусилля М. Горті були зосереджені на двох проблемах: перегляді обтяжливого для країни Тріанонського договору та впорядкуванні угорської політичної системи й економіки.

• Перегляньте документальний фільм «Угорщина: адмірал Горті покладає вінок з нагоди десятої річниці свого регентства (1930)». Що, на вашу думку, мала підкреслити помпезна церемонія та королівські почесті М. Горті?

Наприкінці 1920-х років завдяки іноземним позикам Угорщина досягла довоєнного рівня промислового виробництва. Найвразливішою галуззю економіки залишалося сільське господарство. М. Горті зумів навести лад в економіці, однак досягнута стабільність виявилася нетривалою через «Велику депресію».

У зовнішній політиці М. Горті намагався підтримувати дружні відносини з фашистською Італією та націонал-соціалістичною Німеччиною. Згодом перевагу було надано Німеччині. У листопаді 1938 р. Угорщина взяла участь у поділі Чехословацької республіки, захопивши Південну Словаччину. На початку 1939 р. вона приєдналася до Антикомінтернівського пакту, а навесні вийшла з Ліги Націй. Тією ж весною угорські війська окупували Карпатську Україну, а наступного року Угорщина повернула собі Трансільванію.

3. Румунія в 1918-1937 рр.

Перша світова війна не принесла Румунії військової слави: більша частина її території була окупована, значно погіршилося економічне становище, загострилися соціальні суперечності. Повстання військових моряків на початку 1918 р. змусило короля Фердинанда І укласти в травні сепаратний мир із Німеччиною та Австро-Угорщиною.

Національний склад Румунії (1920-ті роки)

(Складено за: Dumitrescu N., Manea М., Nita С., Pascu А., Trandafir A., Trandafir M. Istoria Romanilor. Manual pentru clasa a Xll-a. — Bucuresti: Humanitas, 1999. — S. 142)

Гіркоту військової невдачі було підсолоджено територіальними надбаннями: у 1918 р. до Румунії приєднали Трансільванію та Бессарабію.

У листопаді 1918 р. Румунія включила до свого складу Північну Буковину. Загалом після війни територія і населення Румунії зросли більше ніж удвічі. На приєднаних територіях проводили політику «уніфікації» — поширення на нові землі загальнорумунського політичного й адміністративного устрою.

Свідчення

• Проаналізуйте наведені уривки з історичних документів та охарактеризуйте місце й роль України в процесі визначення долі Бессарабії в 1918 р.

«Поважніше доводимо до відома Вашої Ясновельможності таке: Бессарабщина як частина колишньої Російської імперії повинна належати Україні по праву спадкоємства, як державі, видаленій зі складу імперії та прилеглій безпосередньо до Бессарабщини, з якою Україна пов’язана етнографічно, а також спільністю культурних і матеріальних інтересів, і за принципом національного самовизначення, узятим за основу при визначенні державного кордону Берестейськими умовами між Україною та Центральними державами».

Зі Звернення представників Бессарабії до гетьмана П. Скоропадського (1918) (Сергійчук В. Українська соборність. Відродження українства в 1917-1920-х роках. — Київ, 1999. — С. 185)

«Український уряд вважає, що всяка зміна колишнього румунсько-російського кордону, особливо в його північній та південній частинах, глибоко порушує політичні й економічні права УНР... З огляду на те, що тепер значна частина Бессарабії зайнята румунськими військами й питання про подальшу державну належність Бессарабії могло бути предметом нарад на Бухарестській мирній конференції, уряд УНР вважає обговорення й вирішення цього питання за можливе лише за участі та згоди Українського уряду».

З ноти протесту Міністерства закордонних справ УНР урядам Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії та Румунії (3 березня 1918 р.) (Робітнича газета. — 1918. — 10 березня)

«Учора о 8-й годині вечора молдавський парламент... виніс постанову про приєднання до Румунії Бессарабії як автономної провінції. ...З меншостей українська, німецька та болгарська фракції зробили заяву, що... таке питання може вирішити референдум».

З телеграми комісара Української Центральної Ради Ямкового (Кишинів, 10 квітня 1918 р.) (Нова Рада. — 13 квітня. — 1918 р.)

Гострою проблемою для Румунії було те, що в країні, де 80 % населення становили жителі сіл, пів мільйона селян були безземельними. Піл час земельної реформи в «старій» Румунії між селянами розділили 2 млн га поміщицьких земель. Як наслідок, значно побільшало селян високого й середнього достатку, розширився внутрішній ринок, активізувався грошовий обіг. Розвиткові сільського господарства перешкоджали: перенаселеність сіл, нестача землі, низький життєвий рівень більшості селян, безробіття, переважання дрібних власників, відсутність чи недостатнє кредитування, низька продуктивність господарств, зростання цін на збіжжя, нездатність країни конкурувати на світовому продовольчому ринку.

Політичній нестабільності в Румунії сприяла й династична криза. У 1927 р. помер король Фердинанд І і, за законом, корону мав успадкувати його старший син Кароль. Проте Фердинанд І заповів трон сину Кароля, шестирічному Міхаю І, при якому було створено регентську раду. Тим часом із-за кордону повернувся Кароль, відібрав корону у свого сина й проголосив себе королем Каролем II.

• Перегляньте документальний фільм «Король Кароль» (1930). Кадри церемонії сходження на румунський трон Кароля II свідчать про великий інтерес до цієї події. Як ви вважаєте, які сподівання покладали на короля натовп, який супроводжував його, і суспільство загалом?

4. Королівська диктатура. Режим Іона Антонеску

Румунські послідовники Б. Муссоліні й Гітлера об’єдналися та створили партію «Залізна гвардія». Унаслідок учиненого ними терористичного акту загинув прем’єр-міністр країни. Кароль II діяв рішуче: він розпустив «Залізну гвардію», а її ватажка відправив до божевільні. Згодом король частково амністував румунських фашистів і навіть дозволив їм відкрито носити форму з відповідною символікою. На початку 1938 р. в Румунії було встановлено королівську диктатуру Кароля II.

Проте «Залізна гвардія», яка продовжувала діяти під іншою назвою, ще двічі спробувала здійснити державний переворот. Ці заколоти свідчили про хистке становище Кароля II.

На внутрішню політику Румунії істотно впливала міжнародна ситуація. Багата на нафту країна становила інтерес для Німеччини та СССР, які готувалися до війни. Румунія перебувала під постійним тиском СССР, який вважав Північну Буковину й Бессарабію «споконвічно російськими землями». Роль арбітра в планах румунської дипломатії відводили Б. Муссоліні, але зі зближенням СССР і Німеччини шанси Румунії на збереження нафти та втримання Північної Буковини й Бессарабії ставали примарними.

Румунія зважилася на зближення з Німеччиною, однак у радянсько-німецькому договорі, підписаному в серпні 1939 р., Німеччина визнала право СССР на Бессарабію. Улітку 1940 р. Румунія мусила змиритися з приєднанням до Совєтського Союзу не тільки Бессарабії, а й Північної Буковини. Тоді ж до Угорщини відійшла Північна Трансільванія, а до Болгарії — Південна Добруджа.

Словник

Королівська диктатура — політичний режим особистої влади монарха, який самовільно наділив себе повноваженнями, що виходять за межі прописаних у конституції країни.

Зближення з Німеччиною не вберегло Румунію від територіальних утрат, а внутрішня ситуація ставала загрозливою для Кароля II. Тому він звернувся по допомогу до генерала Іона Антонеску, який перебував на засланні в одному з монастирів. Той у відповідь зажадав зречення Кароля II та посади прем’єр-міністра з надзвичайними повноваженнями для себе. На початку вересня 1940 р. Кароль II зрікся трону та виїхав із країни. Фактичним керівником країни став І. Антонеску, було сформовано новий уряд і встановлено авторитарний режим.

Особистості

Іон Антонеску (1882-1946) — румунський диктатор (1940-1944). Професійний військовий, ветеран Першої світової війни. У 1933 р. був призначений начальником генерального штабу румунської армії, у 1937-1938 рр. обіймав посаду міністра оборони. Після Другої світової війни був засуджений як воєнний злочинець.

5. Болгарія в міжвоєнний період

Рішення царя Фердинанда І про вступ Болгарії у війну на стороні Центральних держав обернулося для неї великими людськими й матеріальними втратами. Невдоволенням болгар намагалися скористатися опозиційні до царя політичні партії, які заявили про повалення монархії та проголосили Болгарію республікою.

Наприкінці вересня 1918 р. повсталі військові частини підійшли до Софії, але забарилися зі штурмом. Уклавши перемир’я з Антантою, цар із допомогою німецьких військ придушив виступ. На початку жовтня Фердинанд І зрікся трону на користь свого сина Бориса ІІІ й виїхав до Німеччини.

У війні Болгарія зазнала великих втрат, за Нейїським мирним договором на країну було накладено суттєві обмеження.

У повоєнній Болгарії було ухвалено закони про трудову повинність і трудову поземельну власність, запроваджено прогресивний прибутковий податок, зменшено податки на землю і худобу, створено земельний фонд із монастирських і державних земель, обмежено спекулятивні операції, націоналізовано великі житлові будинки. Безземельні й малоземельні селяни отримали змогу купувати землю на пільгових умовах. Завдяки гнучкій зовнішній політиці, орієнтованій на Францію, Болгарії вдалося значно зменшити суму репарацій.

Успіхи уряду прискорили виступ правих, які за «нейтралітету» царя давно готувалися до захоплення влади. У 1923 р. вони здійснили державний переворот, поваливши уряд і змусивши царя затвердити новий, сформований заколотниками. Проте впродовж наступних трьох років уряд утратив довіру, і цар Борис ІІІ відправив його у відставку.

Після призначення царем уряду, що складався з представників Народного блоку — об’єднання у складі Демократичної, Радикальної, частини Націонал-ліберальної та інших партій, що переконливо виграли парламентські вибори 1931 р., у Болгарії сталися демократичні зміни: було дозволено діяльність заборонених раніше опозиційних партій, оголошено часткову амністію. Відбулися зміни на краще в економіці.

Проте піднесення тривало недовго — світова економічна криза відчутно вплинула на Болгарію: робочий день у промисловості став тривалішим, а реальна заробітна плата знизилася, чверть робітників втратила роботу, розорилися дрібні й середні селянські господарства.

Навесні 1934 р. група офіцерів здійснила військовий переворот. Заколотники фактично скасували конституцію, розпустили політичні партії, обмежили громадянські права й свободи; цар мусив виконувати роль «слухняного монарха». Однак більшість військових не підтримала заколотників, і згодом армія стала надійною опорою Бориса III. Напередодні Другої світової війни він зумів стати політичним лідером своєї країни.

6. Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців. Проголошення Югославії

Перша світова війна відіграла вирішальну роль в об’єднанні південних слов’ян в одну державу. Улітку 1917 р. на грецькому о. Корфу відбулася зустріч між лідерами хорватських націоналістів і головою сербського уряду у вигнанні. У так званій «Корфській декларації» вони висловили згоду щодо створення сербсько-хорватсько-словенської держави.

Восени наступного року Народне віче словенців, сербів і хорватів проголосило об’єднання цих народів у державу. Водночас парламент Чорногорії заявив про об’єднання Чорногорії із Сербією. Унаслідок переговорів між цими двома державами 1 грудня 1918 р. було утворено Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС). Панівною династією визнали Карагеоргієвичів; королем було обрано Александра І. Кордони новоутвореного королівства визнано післявоєнними міжнародними договорами.

У країні, майже дві третини населення якої становили селяни, провели аграрну реформу, у результаті якої було обмежено поміщицьке землеволодіння та створено прошарок середніх сільських господарів.

Було ухвалено конституцію королівства, яка, з одного боку, надавала громадянам політичні права й демократичні свободи, а з іншого — робила сербів, які становили менше половини населення королівства, панівною нацією.

Найчисленніші національні меншини в Королівстві сербів, хорватів і словенців (1918 р., тис. осіб)

• Проаналізуйте діаграму. Багатонаціональний склад населення королівства був, на вашу думку, запорукою його міцності чи, навпаки, — джерелом нестабільності?

Без урахування етнічних та історичних кордонів було здійснено адміністративний поділ території королівства. Національні меншини почувалися скривдженими та звинувачували сербську більшість у примусовій асиміляції.

На початку 1929 р. король розпустив парламент, скасував конституцію й оголосив про зосередження у своїх руках усієї повноти влади. Восени того ж року країна офіційно отримала назву Югославія, а етнічні назви областей замінили новими, пов’язаними з назвами річок. Цим Александр І тільки посилив національне напруження в королівстві, перекроївши межі адміністративних одиниць так, що в кожній із провінцій більшість виборців становили серби.

Свідчення

• Наскільки переконливі аргументи короля Александра І щодо диктаторських проявів у його політиці?

«Існують три різновиди диктаторів: природжені диктатори, як Муссоліні; диктатори мимоволі, як, наприклад, Прімо де Рівера; і диктатори за звичкою — ті, хто лише виконують обов’язок, який засвоїли з дитинства. Цих останніх — а я належу до них — називають диктаторами тільки тому, що це модне слово, бо коли я розпустив югославський парламент на три роки... я був свідомий того, що будь-яка громадянська війна в Югославії означала б кінець для моєї країни. ...Тепер я парламентарний монарх».

Король Александр І міністру закордонних справ Франції Луї Барту (25 червня 1934 р.) (Genevieve Tabouis. 20 ans de suspense diplomatique. —Mayenne, 1958. — C. 235-236)

За два роки король ініціював прийняття нової конституції, яка частково обмежила права й свободи громадян. На міжнародній арені Югославія орієнтувалася на Францію, яка прагнула створити альянс між СССР, Польщею, Чехословаччиною, Францією, Румунією та Югославією. Натомість відносини між Югославією та Італією були напруженими.

• Перегляньте документальний фільм «Югославія в 1930-х роках». Який висновок про рівень життя населення Югославії у цей період ви можете зробити на його підставі?

• На відео в поле зору потрапляють мусульманські міські квартали, мечеті, люди в традиційному східному одязі. Чим ви поясните мусульманський вплив на території Югославії?

Словник

• Примусова асиміляція — політика, спрямована на знищення національної ідентичності й у подальшому розчиненні народу через нав’язування йому мови та культури іншого народу.

Під час офіційного візиту Александра І до Франції в жовтні 1934 р. македонський терорист убив короля і смертельно поранив міністра закордонних справ Франції Л. Барту. Новим королем Югославії було проголошено старшого сина Александра І, одинадцятирічного Петра II. До досягнення ним повноліття регентом призначили принца Павла, двоюрідного брата загиблого короля.

У період регентства уряду вдалося поліпшити економічну ситуацію та послабити політичне напруження в країні. У зовнішній політиці відбулося певне зближення з Німеччиною та Італією. На початку 1939 р. політики, які вважали зближення з фашистами й нацистами хибним курсом, домоглися зміни уряду.

Уже під час Другої світової війни новий уряд у березні 1941 р. підписав угоду про приєднання Югославії до Німеччини та її союзників. Наслідком цього кроку став державний переворот прихильників орієнтації на Велику Британію та Францію. На початку квітня того ж року країна зазнала агресії Німеччини. Молодий король Петро II емігрував спочатку до Греції, а потім до Лондона. У середині квітня Югославію окупували німецькі війська.

Основні події

1918 р. — проголошення Угорщини республікою.

1918 р. — проголошення Королівства сербів, хорватів і словенців (з 1929 р. — Югославія).

1934 р. — убивство короля Югославії Александра І.

Словник

Регент — особа, яка тимчасово править замість неповнолітнього монарха або в період хвороби короля.

Запитання та завдання

1. Поясніть зміст понять «примусова асиміляція» і «королівська диктатура».

2. Чи вважаєте ви закономірним крах комуністичного експерименту щодо проголошення Угорщини совєтською республікою? Обґрунтуйте відповідь.

3. Режим М. Горті його сучасники називали «авторитарним». Чи погоджуєтеся ви з такою оцінкою? Наведіть аргументи на підтвердження своєї точки зору.

4. Наскільки, на вашу думку, впливав на стабільність румунського суспільства 1920-1930-х років його строкатий національний склад?

5. Порівняйте обставини більшовицького перевороту в Росії, установлення фашистської диктатури в Італії та нацистського режиму в Німеччині з установленням диктатури І. Антонеску. Що, на вашу думку, споріднює ці події, а чим вони відрізняються?

6. Як ви вважаєте, чим було зумовлене невдоволення болгар умовами Нейїського мирного договору (1919). Чи вважаєте ви, що вони суперечили «14 пунктам» В. Вілсона й міжнародним принципам, проголошеним після Першої світової війни? Якщо так, то яким саме із цих принципів суперечили умови договору?

7. На яких засадах створювалася Югославія? Як ви вважаєте, чи додавало країні стабільності те, що до її складу ввійшли території, відібрані за міжнародними договорами в інших країн?

8. Чи погоджуєтеся ви з аргументами короля Александра І (с. 163-164) щодо перевороту 1929 р.?

9. Який вплив на югославську зовнішню політику справили вбивство короля Александра І та військовий переворот у березні 1941 р.?