Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Полянський
Матеріал до практичного заняття «Центрально-Східна Європа: вибір між демократією та авторитаризмом»
Аналіз історичного джерела
• На підставі аналізу наведених нижче документів зробіть узагальнений висновок про те, з якими країнами та з якими політичними діячами ототожнюється авторитаризм у країнах Центрально-Східної Європи в період між Першою та Другою світовими війнами.
«Після Першої світової війни глибоко антидемократична, продиктаторська хвиля напівтоталітарних і тоталітарних рухів заполонила Європу. Фашистські рухи поширювалися з Італії майже на всі центрально- та східноєвропейські країни (Чеська частина Чехословаччини була одним із примітних винятків). Але навіть Муссоліні... не намагався встановити цілком тоталітарний режим та обмежився диктатурою та однопартійним правлінням. Подібні нетоталітарні диктатури виникли в передвоєнній Румунії, Польщі, Балтійських державах, Угорщині, Португалії та франкістській Іспанії».
Ганна Арендт, німецька й американська філософиня (Арендт Ханна. Джерела тоталітаризму / пер. з англ. — Київ : Дух і літера, 2002, — С. 357-359)
«У 1918-1920 рр. законодавчі органи було розпущено або вони втратили дієвість у двох європейських державах, за двадцяті роки — у шести, за тридцяті — у дев’яти... Єдиними європейськими державами з адекватними демократичними політичними інституціями, які безперебійно профункціонували весь міжвоєнний період, були Британія, Фінляндія, Ірландська вільна держава, Швеція та Швейцарія. ...Старомодні авторитаристи чи консерватори: адмірал Горті.., маршал Пілсудський, визволитель Польщі; цар Александр, спочатку Сербії, а тепер уже об’єднаної Югославії; генерал Франсіско Франко в Іспанії — не мали жодної конкретної ідеологічної програми, окрім антикомунізму й традиційних для їхнього класу передсудів».
Ерік Гобсбаум, британський історик (Hobsbawn Eric. Age of Extremes. The short twentieth century. 1914-1991. — Abacus, 2000. — P. 111, 113)
«У1930-x роках у всіх державах Балкан до влади прийшли авторитарні режими. ...Після Першої світової війни з’явилися й набули ваги комуністичні та селянські партії; ...їх почали тіснити консервативніші політичні сили... Уряди країн захищали інтереси невеликої групи населення, котра й здійснювала керівництво державою; до неї, як правило, належали державні чиновники, військові, комерсанти, власники фабрик і великих маєтків, підприємці, а також представники інтелектуальних професій — юристи, лікарі та вчителі... Ця група осіб становила не більше 10 % населення».
Барбара Єлавич, американська історикиня (Єлавич Барбара. Історія Балкан. XX століття / пер. з англ. — Київ : Свенас, 2004. — Т. ІІ. — С. 303)
• Розгляньте карикатуру 1930-х років «Гітлерівська музика для вух Μ. Горті».
• Яка, на вашу думку, ідея малюнка?
• Що поєднувало націонал-соціалістичну диктатуру А. Гітлера в Німеччині з авторитаризмом Μ. Горті в Угорщині?
• Чим вони відрізнялися? Чи правомірно ставити знак рівності між двома диктатурами й обома диктаторами?
• Чи можна, на вашу думку, вважати тогочасні порядки в Польщі авторитарним режимом? Готуючи відповідь, скористайтеся матеріалом § 14. Обґрунтуйте відповідь.
«Обстановка, що склалася в країні після травневого [1926] перевороту, характеризувалася суперечливими тенденціями: з одного боку, зберігалися демократичні інститути й Конституція 1921 р., з іншого — виконавча влада демонструвала прагнення управляти державою, незважаючи на парламент і політичні партії, використовуючи авторитет Пілсудського... Конституція 1935 р. ...завершила процес перебудови устрою Польщі на авторитарних засадах. Вона закріпила надзвичайну роль держави й виконавчої влади».
Леонід Зашкільняк, Микола Крикун, українські історики (Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. — Львів : Львів. нац.ун-т імені Івана Франка, 2002. — С. 470, 480)
• На яких основних змінах у політичному житті Румунії в період становлення в країні авторитаризму наголошує історик? Чим Румунія, на вашу думку, відрізнялася в цьому плані від інших країн Центрально-Східної Європи?
«Скасування судової незалежності та неупередженості, зростання ролі глави держави, відмова від багатопартійної системи, зміцнення державницьких партій (Національний фронт відродження, “Залізна гвардія"), культ особи... згуртування нації навколо лідера, агресивний етноцентризм... — усе це було офіційно освячене міфом про національну державу, будівництву якої був присвячений увесь процес румунської політичної та соціальної модернізації».
Мануель Гутан, румунський історик (Manuel Gutan. The Challenges of the Romanian Constitutional Tradition // Giornale di storia costituzionale / Journal of constitutional history. — 2013. — 25.01. — P. 234-235)
