Історія України. Повторне видання. 8 клас. Власов (2025)

§ 35. Пилип Орлик і його Конституція

Роздивіться ілюстрацію. На підставі коментаря поміркуйте, яке символічне значення мало вручення шведським королем гетьманського клейноду Пилипові Орлику, обраному на посаду на чужині. Поділіться припущеннями, яку мету прагнув утілити П. Орлик за свого гетьманування.

Гетьман Пилип Орлик. Художниця Н. Павлусенко. 2021 р.

Булава Пилипа Орлика, надана новообраному гетьманові шведським королем. Зберігається в бібліотеці м. Лінчопін (Швеція)

1. Чим уславився гетьман в еміграції Пилип Орлик?

Після смерті гетьмана І. Мазепи та частина козаків, яка пішла з ним у вигнання, на раді 16 квітня 1710 р. в Бендерах (Молдовське князівство) обрала собі керманича. Гетьманом став найближчий сподвижник І. Мазепи - генеральний писар Пилип Орлик. Ця подія започаткувала нову сторінку в розвитку української державницької ідеї, адже ще ніколи виразника національних інтересів українського народу не обирали за кордоном. П. Орлик очолив першу українську політичну еміграцію в Західній Європі.

Еміграція (від лат. emigratio - переселення) - від’їзд із батьківщини до інших країн.

Діяльність П. Орлика на гетьманській посаді була спрямована на створення антимосковської коаліції. Попри несприятливі обставини, він заручився військовою підтримкою Швеції, Османської імперії та Кримського ханства і здійснив у січні 1711 р. воєнну операцію, спрямовану на визволення українських земель. Спершу похід складався вдало. Однак татарське військо всупереч домовленостям почало грабувати Правобережжя, що змусило П. Орлика повернутися до Бендер. Відхід українського війська призвів до того, що з наказу царя Петра І мешканців Правобережної України примусово виселяли на територію Лівобережжя. Як свідчив П. Орлик, «жахливо і неможливо спустошену, випалену й знелюднену» залишили московські війська Правобережну Україну. Упродовж 1713 р. гетьман іще раз спробував повернути під свою булаву Правобережжя, однак складні й суперечливі міждержавні відносини перешкодили успіхові. За турецько-польською угодою 1714 р. Правобережна Україна знову повернулася під владу Польщі. Це фактично означало остаточну ліквідацію козацтва на цій території.

Під час козацької ради 16 квітня 1710 р. було схвалено документ «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького» (згодом цей документ назвали Конституцією Пилипа Орлика). Основу документа становила угода між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу, про взаємні права та обов’язки. Це й відрізняло ухвалений документ від традиційних гетьманських статей, що ґрунтувалися на угодах між гетьманом і монархом-протектором. Уперше новообраний гетьман укладав офіційну угоду зі своїми виборцями, чітко зазначаючи умови, за яких він отримував владу. Крім того, у документі обґрунтовано державний лад козацької України. Саме тому цей документ уважають першою українською конституцією.

Конституція - (від лат. упорядкування, установлення, складання) - основний закон про державний устрій та взаємовідносини громадян і держави.

Конституція Пилипа Орлика складалася зі вступу й 16 статей. У вступі було подано стислий виклад історії України, пояснено причини розірвання відносин з Московським царством та прийняття протекторату шведського короля. Проголошувалося, що Україна «обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування».

Конституція П. Орлика передбачала заходи, що мали на меті обмежити владу гетьмана та запобігти утвердженню монархічної форми правління. Передбачалося запровадження Генерального суду для розгляду справ про провини старшини, причому гетьман не міг втручатися в його діяльність. Державна скарбниця та майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, а також полковим підскарбіям (по дві виборні посади в кожному полку). Важливі фінансові справи належали до повноважень винятково Генеральної ради. Гетьман лише затверджував обраних полковників і сотників.

Остання сторінка Конституції Пилипа Орлика з його особистим підписом

Кілька статей Конституції присвячено Запорозькій Січі. Документ містив норми, що гарантували права і привілеї запорожців, а також визначав їхній особливий статус. Державною релігією оголошувалося православ’я, а Київська митрополія мала вийти з підпорядкування московському патріархові.

Отже, Конституція П. Орлика не лише проголошувала незалежну Українську державу, а й закріплювала найпрогресивніші для того часу ідеї державного життя. До таких, зокрема, належали обмеження прав гетьмана та створення представницького органу - Генеральної ради. Документ заклав основи принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки, запроваджував виборність посад, що є й нині визначальною ознакою демократичних держав.

• Чому П. Орлика називають гетьманом в еміграції? Що передбачали основні положення Конституції П. Орлика? Які норми Конституції свідчать про її демократичний характер?

• Прочитайте уривок з джерела. Які повноваження визначала Конституція П. Орлика за старшинською радою (генеральною старшиною, полковниками та найзаслуженішими козаками від кожного полку)? Коли і з якою метою передбачалося скликання Генеральної ради? Хто мав брати в ній участь? Які положення з наведеного уривка свідчать про обмеження влади гетьмана у внутрішній та зовнішній політиці?

Ми, старшина, кошовий отаман і все Військо Запорозьке, укладаємо договір з ясновельможним гетьманом і постановляємо... навічно зберігати у Війську Запорозькому такий закон, щоб у нашій батьківщині першість належала генеральній старшині як з огляду на її високі служби, так і у зв’язку з постійним перебуванням при гетьманах. Після неї у звичному порядку мають бути вшановані цивільні полковники... Окрім того, від кожного полку мають бути обрані за згодою гетьмана декілька знатних ветеранів, досвідчених і вельми заслужених мужів, для входження до публічної ради. Цій генеральній старшині, полковникам і генеральним радникам належить давати поради теперішньому гетьману та його наступникам про цілісність батьківщини, про її загальне благо й про всі публічні справи. Без їхнього попереднього рішення і згоди, на власний розсуд (гетьмана) нічого не повинне ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися. Через це вже тепер, при обранні гетьмана, за одностайною ухвалою встановлюються три Генеральні ради, які щороку збиратимуться у гетьманській резиденції. Перша - на свято Різдва Христового, друга - на свято Великодня, третя - на Покрову Богородиці.

На ці ради мають з’являтися відповідно до наказу згаданого гетьмана... не лише полковники зі своїми урядниками і сотниками, не тільки генеральні радники від усіх полків, але й посли від низового Війська Запорозького для слухання й обговорення справ, щоб взяти активну участь, під жодним приводом не ухилитися від призначеного часу. І коли гетьман запропонує публічній раді щось на обміркування, тоді всі без винятку муситимуть... прийняти правильне рішення, виконання якого жодною мірою не зашкодить гетьманській честі, не стане публічним тягарем для батьківщини, її розоренням - чого хай не станеться - чи бідою. Якщо ж, однак, поза цими вищеназваними генеральними радами з наперед визначеним терміном проведення виникне потреба у вирішенні, зміні чи виконанні якихось невідкладних справ, тоді... гетьман наділяється певною свободою влади і впливу, щоб вирішувати справи за порадою генеральної старшини. ...Отже, якщо надходитимуть якісь листи з іноземних країн, адресовані гетьманові, тоді належить його ясновельможності повідомляти (про них) генеральну старшину, а також розкривати відповіді, і щоб не було таємної писемної кореспонденції, особливо чужоземної і такої, яка могла б завдати шкоди цілісності батьківщини і загальному благу (З Конституції Пилипа Орлика).

2. Якою була політика царського уряду стосовно українців після Полтавської битви?

Після Полтавської битви козацькою Україною прокотилася хвиля царського терору: виносилися смертні вироки прибічникам гетьмана І. Мазепи, багатьох старшин позбавлено урядових посад і маєтків. Натомість важливі посади надавали московитам та німцям, а також тій українській старшині, що зберегла відданість цареві.

Чимало старшини було заарештовано й вислано до Сибіру. Висилали в Московію й сім’ї соратників гетьмана, а на них самих влаштовували справжнє полювання в країнах Європи. Приміром, племінника І. Мазепи Андрія Войнаровського було схоплено в Гамбурзі в жовтні 1716 р. та таємно доправлено до Петербурга. Така сама доля спіткала й генерального осавула Григорія Герцика, якого заарештували у Варшаві. Країнами Європи нишпорили агенти в пошуках Пилипа Орлика та його родини.

Тяжким випробуванням для українців стали примусові канальні роботи, будівництво фортифікаційних споруд, військові походи тощо. У період 1716-1721 рр. кілька десятків тисяч козаків примусово відряджено на будівництво каналів Волга-Дон та Ладозького.

Царський уряд підпорядкував і господарське життя Гетьманщини, убачаючи в українській землі джерело своїх прибутків. Зміни насамперед торкнулися торгівлі. Петро І своїми указами прагнув перекрити звичні торговельні шляхи, змусивши українські купецькі валки повернути до Московії. Заборони та обмеження запровадили і щодо ввезення в Україну чужоземного краму. Такі заходи мали примусити українців купувати вироби молодої московської мануфактури замість іноземних. Стримувала розвиток торгівлі й митна політика: встановлене на московсько-українських кордонах мито не використовували для збагачення української державної скарбниці, а надсилали до Москви.

Одним із заходів, що перешкоджав розвиткові української економіки, було прагнення російського уряду запровадити в обіг на українській території мідні гроші, щоб срібні й золоті залишалися переважно в Московії. Руйнівний вплив на економіку справляло і постійне перебування на українських теренах численного царського війська (понад 10 тис.), що утримувалося коштом українського населення.

Каральні заходи було спрямовано і проти сфери культури. Російський царат прагнув тримати під контролем діяльність Києво-Могилянської академії та Києво-Печерської лаври. 1709 р. Петро І наказав київському воєводі вислати за кордон усіх «польських» (тобто правобережних за походженням) студентів і повідомити, скільки залишиться студентів «малоросійських» - вихідців з Гетьманщини, а також скільки є ченців-викладачів з Правобережжя.

Різко змінювалося на гірше становище Київської митрополії. Зі смертю митрополита Й. Нелюбовича-Тукальського царський уряд прагнув вивести Київську митрополію з-під підпорядкування константинопольському патріархові, встановивши над нею зверхність московського патріарха. У 1685 р. московський патріарх Йоаким без згоди константинопольського патріарха висвятив на київського митрополита луцького єпископа Ґедеона Святополка-Четвертинського. Ситуація ускладнювалася тим, що константинопольський патріарх Діонісій через політичні та військові обставини не міг потрапити на українські терени, а тому в червні 1686 р. своєю грамотою надав право московським патріархам висвячувати київських митрополитів за умови збереження «давніх звичаїв» Київської митрополії. Крім цього, під час богослужіння київський митрополит першим мав згадувати константинопольського патріарха, а вже потім московського. Проте в 1722 р. Москва порушила умови. Зокрема, ієрархові Київської митрополії було надано титул архиепископа Київського та Малої Росії і призначати його мав Синод на чолі з царем у Петербурзі (після проголошення Петра І 1721 р. імператором Московська держава стала називатися Російською імперією). Тож Київська митрополія всупереч рішенню константинопольського патріарха перетворилася на звичайну єпархію Російської православної церкви.

Руйнацію української культури здійснювали й такими заходами, як переманювання українських учених, богословів, письменників і педагогів із Києва до Петербурга та Москви. Отримавши високі посади, вони змушені були усним і писаним словом славити царя та його політику, а І. Мазепу й усіх, хто подібно до нього зважувався виступати проти царату, всіляко паплюжити. Така доля спіткала Феофана Прокоповича, Стефана Яворського, Гаврила Бужинського та багатьох інших.

Від часів Петра І з України почали вивозити історичні пам’ятки, рідкісні книги тощо. У 1720 р. цар наказував, щоб «у всіх монастирях... оглянути й забрати давні жалувані грамоти та інші оригінальні листи, а також книги історичні, рукописні й друковані». Наказом Петра І заборонили друкувати книжки українською мовою.

Терор (від лат. страх, жах) - політика залякування, насильства, розправа з політичними противниками.

Синод - духовна колегія - вищий керівний орган церкви після ліквідації Петром І 1721 р. патріаршої форми управління Російською православною церквою.

• У чому виявлялася політика терору московського царату після Полтавської битви? Що передбачали заходи царського уряду щодо економіки Гетьманщини? Яку мету переслідували заборони в царині культури?

• Прочитайте уривок з джерела. Як автор листа ставиться до П. Орлика? Яким реченням у джерелі змальовано становище українців після Полтавської битви?

Козацький гетьман Орлик, який служив під прапорами славетного гетьмана Мазепи, як генеральний комісар і писар, що вважається в козаків першим урядом після гетьманського, був обраний козацьким гетьманом замість вищезгаданого Мазепи після смерті останнього в Бендерах. Гетьман Орлик пішов за королем у Швецію, де мав привілеї «шефа союзної армії» і де знайшов разом зі своєю родиною підтримку навіть після смерті короля... Ми знаємо гетьмана Пилипа Орлика як людину розумну й відважну, вельми шановану в Україні між козаками, у яких цар відібрав майже всі давнішні вольності. Але козаки тільки й шукають нагоди повстати проти гнобителів і повернути свої колишні вольності (З листа французького дипломата у Варшаві де Монті до французького прем’єр-міністра Флері, листопад 1729 р.).

• Прочитайте уривок з наукової розвідки. Про який твір Лесі Українки в ньому йдеться? Як сюжет драми пов’язаний з матеріалом уроку? Що в змісті твору Лесі Українки, про який ідеться, пояснює його багатолітню заборону - спершу в Російській імперії, а згодом в СРСР? Чому російський царат зреагував на повстання І. Мазепи хвилею терору? Спираючись на історичні факти, про які довідалися на уроках теми, визначте події, що засвідчують намір московського царату підкорити українські землі.

Драму, написану у квітні 1910 р., було опубліковано вже після смерті Лесі Українки... Після публікації драми в 1920-х рр. вона була заборонена в УРСР... Це єдиний драматичний твір Лесі Українки, сюжет якого взято безпосередньо з української історії.

Головний герой «Боярині» Степан - українець, який перебуває в Москві на царській службі... Одружуючись в Україні, як заповів йому батько, з Оксаною Перебійною, дівчиною із значного козацького роду, Степан хоче вберегти від асиміляції в чужому краї не тільки себе, а і своїх нащадків... Однак дійсність безжально руйнує плани молодого подружжя. Життя в Московщині і служба у царя владно нав’язують Степанові та його дружині свої звичаї та норми поведінки...

Пристосування до чужої культури підкреслює й зміна індивідуального знаку національної належності - власного імені, переінакшення форм українських імен на російський лад. Степанову сестру Ганнусю в Москві звуть Аннушкой, меншого брата - Банькою («чому ж не Івась?» - питає Оксана). Найбільше вражає Оксану рабське становище жінки в Московщині, що разюче контрастує з тією свободою, яку мали жінки в українському суспільстві. У Москві жінці не вільно одній виходити на вулицю, не можна лишатися при розмові в чоловічому товаристві, жінок видають заміж за посередництвом свахи, і вони часто не бачать нареченого до заміжжя... Оксана усвідомлює, що трагічно помилялася, вважаючи Московщину «не такою вже й чужою» країною, що потрапила не в близький за вірою і звичаями край, а в азійську деспотію, де панують самодержавство, сваволя й рабство (Масенко Л. «У Вавилонському полоні»).

• Перейшовши за посиланням https://cutt.ly/1eLgkGCS або кодом, перегляньте відео про «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького» (Конституцію Пилипа Орлика). Які засади державної влади декларує документ? Як у ньому визначено роль і повноваження гетьмана, права і свободи людини? Поділіться припущеннями, чому, попри перешкоди Росії, примірники конституції потрапили до полкових канцелярій Правобережної України. Про які наміри козацької еліти це свідчить?

• Відповідно до своїх релігійних переконань П. Орлик уважав війну найтяжчим людським гріхом. З огляду на це його життя видається глибоко трагічним, бо діяв він задля пошуку підтримки серед європейських держав у воєнній операції для визволення України з-під влади московського царя. Чи погоджуєтеся ви з такою оцінкою долі гетьмана?

• 1. Розташуйте події в хронологічній послідовності: а) обрання П. Орлика гетьманом в еміграції; б) Полтавська битва; в) «Вічний мир» між Москвою та Польщею.
• 2. З якого документа наведено уривок? Як у ньому визначено кордони Української держави: «Як кожна держава складається і стверджується непорушною цілістю кордонів, так і Вітчизна наша щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої польської і від Московської держави, передусім у тому, які відійшли по ріку Случ за гетьманства славної пам’яті Богдана Хмельницького, були відступлені, вічно віддані й пактами укріплені від Речі Посполитої в гетьманську область, не були насильно змінені й порушені, - має про те ясновельможний гетьман старатися»?
• 3. Дайте оцінку діяльності гетьмана П. Орлика як історичного діяча.
• 4. Перейдіть за посиланням https://cutt.ly/2eGB2jzZ або кодом та виконайте завдання онлайн.