Історія України. Повторне видання. 8 клас. Власов (2025)

§ 31. Спроби об’єднання Лівобережної та Правобережної Гетьманщини

Роздивіться на с. 159 портрети гетьманів Лівобережної та Правобережної Гетьманщин. Чому, на вашу думку, у галереї козацьких портретів переважають історичні реконструкції, а не пам’ятки епохи, за якої випало жити зображеним? Унаслідок яких історичних обставин у козацькій державі в 60-70-х роки XVII ст. загострилася боротьба за владу? Поділіться припущеннями, з якого середовища походили претенденти на гетьманську булаву, на кого спиралися і як це впливало на їхню політику.

Петро Дорошенко. Німецька гравюра 1693 р.

Дем’ян Многогрішний. Художник Г. Васько. XIX ст.

Михайло Ханенко. Художник Г. Васько. XIX ст.

Іван Самойлович. Невідомий художник. XIX ст.

1. Що визначало гетьманування Петра Дорошенка та внаслідок яких подій гетьманом на Лівобережжі став Дем’ян Многогрішний?

Гетьманування Петра Дорошенка (1665-1676) на Правобережжі розпочалося за надзвичайно складних умов. Козацьку Україну, як ви вже знаєте, було поділено на дві Гетьманщини. Правобережжя потерпало від воєнних дій, зазнавши значного спустошення. Тому П. Дорошенко насамперед удався до заходів, спрямованих на поліпшення внутрішнього становища. Він усіляко заохочував заселення південних районів Правобережжя, захищав інтереси козацького стану. Щоб позбутися залежності гетьмана від старшини, прагнув запровадити довічну гетьманську владу. Створив постійне професійне наймане військо, яке в різні роки налічувало близько 5-6 тис. сердюків (козаки піхотних полків). Утримувані гетьманським коштом, вони були особистою гвардією гетьмана, охороняли його резиденцію, військове спорядження та артилерію тощо. Великою духовною підтримкою став для гетьмана приїзд до Чигирина православного київського митрополита Йосифа Нелюбовича-Тукальського, який облаштував у столиці гетьманської держави митрополичу резиденцію.

П. Дорошенко докладав зусиль для об’єднання всіх українських земель у межах однієї держави. На початку березня 1666 р. старшинська рада підтримала план гетьмана вигнати поляків з України, укласти союз з кримським ханом та об’єднати українські землі під владою П. Дорошенка. У грудні 1666 р. козаки разом із загонами татар знищили 6-тисячний польський загін під Браїловим на Брацлавщині, проте цей виступ не поклав край розбрату в Україні.

Звістка про підписання Московією та Польщею Андрусівського договору спонукала правобережного гетьмана до відновлення воєнних дій проти Польщі. На початку 1668 р. на старшинській раді в Чигирині П. Дорошенко знову порушив питання про об’єднання Гетьманщини, цього разу під протекторатом Туреччини. Таке саме рішення ухвалила й рада на Лівобережжі.

Лівобережну Україну, а також Слобожанщину, охопило антимосковське повстання, спричинене сваволею московських воєвод та стрільців в українських містах і селах. Цікаво, що очолив його І. Брюховецький. У березні 1668 р. московських залог позбулася більшість міст Лівобережжя. І. Сірко звільнив від московських військ усю Слобідську Україну, крім Харкова. Це спонукало П. Дорошенка виступити в похід із надією на об’єднання українських земель. Наприкінці травня 1668 р. він переправився через Дніпро й вирушив назустріч І. Брюховецькому. 18 червня в таборі під Опішнею, що на Полтавщині, козаки зчинили бунт, убили І. Брюховецького, а П. Дорошенка обрали гетьманом обох берегів Дніпра.

Щоб контролювати ситуацію на Лівобережжі, П. Дорошенко розташував у найбільших містах свої залоги. Та утримати владу на Лівобережжі йому не пощастило. З півночі загрожувала Московія, на заході почали наступ війська Речі Посполитої. До того ж запорожці висунули свого претендента на булаву - племінника І. Брюховецького - Петра Суховієнка. Усе це змусило П. Дорошенка повернутися на Правобережжя.

На лівому березі Дніпра наказним гетьманом залишився чернігівський полковник Дем’ян Многогрішний. У березні 1669 р. на Генеральній раді в Глухові його обрали гетьманом Лівобережжя. З московським урядом було укладено нову угоду.

Глухівські статті 1669 р. передбачали, що московські воєводи лишалися тільки в п’яти містах, причому вони не мали права втручатися у справи місцевого управління та судочинства. Податки мала збирати тільки старшина. Гетьман отримав право утримувати наймане військо - 1 тис. компанійців (так називали наймані кіннотні козацькі полки по 500-600 осіб у кожному, які мали наглядати за порядком). Що ж до зносин гетьмана з іншими державами, то їх було заборонено.

Д. Многогрішний також не відмовився від ідеї об’єднати українські землі під однією гетьманською булавою. Щоб подолати промосковські настрої серед козацької старшини, він замінив ненадійних полковників вірними собі людьми. Однак старшину обурювало прагнення гетьмана до особистого збагачення, а також те, що він не зважав на старшинську раду - сам вів переговори з московськими послами, без військового суду карав навіть полковників, роздавав урядові посади своїм родичам.

У березні 1672 р. генеральна старшина таємно схопила Дем’яна Многогрішного з братом Василем у Батуринському замку, звинуватила їх у дружніх стосунках із Дорошенком і в зраді царя та відправила до Москви. Там їх засудили до страти, однак кару скасували, замінивши довічним засланням. Д. Многогрішний став першим з гетьманів, якого після зміщення з посади було заслано до Сибіру.

• Яких першочергових заходів, спрямованих на поліпшення внутрішнього становища на Правобережжі, ужив П. Дорошенко? Що йому завадило лишитися на Лівобережжі після обрання гетьманом обох берегів Дніпра? Яким було гетьманування Дем’яна Многогрішного?

• Прочитайте уривок з джерела. Навіщо І. Брюховецький розсилав листи до містян і козаків, повідомляючи про розрив з Московією в лютому 1668 р.? Як гетьман пояснював свою прихильність до пропозиції П. Дорошенка почати готувати повстання проти московських залог, щоб розірвати Московський договір 1665 р. й об’єднати дві Гетьманщини? Поділіться припущеннями, чи була властива політичним крокам І. Брюховецького суперечливість. Із чим це було пов’язано? Як це позначилося на його особистій долі?

...Не з нашої єдиної, а із загальної, усієї старшини Запорозького Війська, ради те учинилося, що ми від руки і приязні московської відлучилися. Цьому повім слушні такі причини. Коли московські посли з польськими комісарами мир поміж себе, домовившись, постановляли й присягою потвердили, щоб з обох боків... церкви обертати в уніатські або костели... Але хай Україну, вітчизну нашу милу, розоряти, пустошити і в ніщо, усіх великих і малих на ній жителів вигубивши, обернути, від отієї умисленої на нас погибелі ми, із Запорозьким Військом відходячи, захотіли давню любов відновити із своєю братією, від якої ми, за неприятельською війною, були розлучені, і в братолюбний союз знову прийти, аніж із Москвою... Їх ми, однак, не захотіли вигнати з українських міст шаблею, але без кровопролиття замислили до московського рубежу в цілості провести, але вони, москалі... не пішли мирно дозволеною собі дорогою, а почали були війну. Тоді через повстання й хвилювання народу пізнали щодо себе таку, якої нам бажали, шкоду, що й мало їх живих змогло відійти... (З листа гетьмана Лівобережної Гетьманщини І. Брюховецького до новгород-сіверського сотника та місцевої людності, лютий 1668 р.)

2. Чим завершилася боротьба гетьмана Петра Дорошенка за об’єднання України та до яких заходів для захисту державних інтересів Лівобережної Гетьманщини вдавався гетьман Іван Самойлович?

Втрата гетьманства на Лівобережжі не зупинила П. Дорошенка в його прагненні об’єднати козацьку Україну. Загроза з боку Польщі й Криму підштовхнула його до налагодження тісніших зв’язків із Туреччиною. Спираючись саме на її підтримку, він сподівався скасувати умови Андрусівського договору й покласти край зазіханням Речі Посполитої, а потім об’єднати Правобережжя з Лівобережжям в одну державу.

У березні 1669 р. гетьман скликав під Корсунем старшинську раду. У ній узяло участь близько 800 правобережних старшин і козаків та 11 запорожців на чолі з осавулом. На раді також були митрополит Й. Нелюбович-Тукальський, Ю. Хмельницький, представник султана Мегмеда IV та молдовський посол. Більшість учасників ради ухвалила прийняти турецький протекторат, але присягнути відмовилася.

Петро Дорошенко. Художник С. Васильківський. 1900 р.

Проте не все козацтво й не всі селяни Правобережжя підтримали таку угоду. Рішення ради засудили й запорозькі козаки П. Суховієнка. За таких умов П. Дорошенко спромігся утримати гетьманство на Правобережжі. Гетьманську булаву він мусив виборювати, долаючи, з одного боку, зазіхання П. Суховієнка, а з другого - «новообраного гетьмана», уманського полковника Михайла Ханенка, владу якого в серпні 1669 р. визнали кілька правобережних полків і Січ. П. Суховієнко «отримав посаду» генерального писаря.

Обрання М. Ханенка загострило ситуацію на Правобережжі. Розпочалася війна між прихильниками М. Ханенка та П. Дорошенка. У середині серпня 1671 р. польська армія на чолі з коронним гетьманом Я. Собеським розгорнула воєнні дії в Україні. Долаючи запеклий опір козаків та містян, на кінець жовтня Річ Посполита встановила своє панування майже над усією територією Брацлавщини. Король Михайло Вишневецький офіційно затвердив правобережним гетьманом Михайла Ханенка.

На початку червня 1672 р. 100-120-тисячна армія, очолювана султаном Мегмедом IV, рушила в похід на Брацлавщину. Так на Правобережжі розпочалася ще одна війна. Українці брали участь у складі обох армій: П. Дорошенко зі своїми військами воював на боці Туреччини, М. Ханенко - на боці Польщі.

П. Дорошенко, дочекавшись татар, перейшов у наступ і 18 липня під Четвертинівкою на Поділлі розбив підрозділи польського війська Кароля Лужецького та загони М. Ханенка. У серпні 1672 р. об’єднані українсько-турецько-татарські сили здобули Кам’янець і рушили на Галичину. На початку вересня взяли в облогу Львів. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 18 жовтня 1672 р. уклав у Бучачі мирний договір.

Відповідно до Бучацької угоди Польща віддавала Туреччині все Подільське воєводство з Кам’янцем. Брацлавщиною й Південною Київщиною мав опікуватися П. Дорошенко під протекторатом Османської імперії.

Прикметно, що, відмовляючись від правобережних земель, Польща визнала незалежність «Української держави» П. Дорошенка (таку назву вперше вжито в офіційних міжнародних документах).

За Бучацьким договором на теренах Подільського воєводства, що відійшли до складу Османської імперії, мала бути утворена турецька провінція - Кам’янецький ейялет. У складі Польщі залишалися Галичина, Волинь та Північна Київщина.

Утім, Бучацький договір не приніс Правобережжю бажаного миру, оскільки Польща не збиралася відмовлятися від українських земель і шукала приводу для їх повернення.

Водночас у Лівобережній Гетьманщині 27 червня 1672 р. в Козацькій Діброві, що між Конотопом і Путивлем, відбулася Генеральна військова рада, де гетьманом обрали Івана Самойловича (1672-1687). Крім виборів гетьмана, на раді провели переговори гетьманський та московський уряди, уклавши угоду, відому під назвою Конотопські статті.

10 пунктів Конотопських статей доповнювали Глухівські статті й порівняно з ними ще більше обмежували владу гетьмана. За Конотопськими статтями гетьманові заборонялося без царського погодження та старшинської ради відряджали посольства до інших держав, а також підтримувати відносини з П. Дорошенком. Нова угода не дозволяла гетьманові позбавляти старшину посад, карати без згоди ради або вироку військового суду.

Гетьман І. Самойлович прагнув створити аристократичну державу з міцною гетьманською владою. Щоб досягти цього, він удався до заходів з обмеження права козацьких низів втручатися в державні справи. Гетьман обстоював інтереси старшини, сприяв розширенню її землеволодінь. Як і деякі його попередники, прагнув закріпити спадковість гетьманської влади, тому своїм синам надавав найвпливовіші посади в уряді та великі маєтності. І. Самойлович протидіяв спробам запорожців здобути політичну самостійність, намагався прилучити під свою булаву Правобережну Україну, домагався від Москви переходові під свою владу слобідських полків, не випускав з уваги й західноукраїнські землі.

• Які обставини спонукали П. Дорошенка до укладення військово-політичного союзу з Туреччиною? Які наслідки мав похід об’єднаного турецько-татарсько-українського війська на Поділля 1672 р.? Що передбачав Бучацький мирний договір? Порівняйте внутрішньополітичні заходи Д. Многогрішного та І. Самойловича: які з них були однаковими, а які - відрізнялися.

• Попрацюйте з історичною картою на с. 151. Спираючись на текст параграфа, визначте, на які терени поширювалася влада згаданих у матеріалах уроку козацьких керманичів. Схарактеризуйте напрями основних воєнних кампаній періоду. Визначте місце розташування географічних об’єктів, з якими пов’язані важливі міждержавні угоди того часу.

• Роздивіться ілюстрації та прочитайте замітку. З якими напрямами внутрішньої політики гетьмана І. Самойловича пов’язані зображені пам’ятки?

Яскравою рисою гетьманування І. Самойловича, в умовах відносної стабілізації життя на Лівобережній Україні, стало пожвавлення культурного розвитку. Найбільші зрушення цього періоду сталися в архітектурі та будівництві. Фундаторами соборів і церков були гетьман, старшини, заможні містяни. Зокрема, І. Самойлович фундував Троїцький собор Густинського монастиря під Прилуками, збудований у 1674-1676 рр. Початок будівництва собору в 1674 р. зафіксовано на пергамені, закладеному з першим каменем у фундамент. Храм прикрашали фрески, від яких залишилися тільки ледве помітні сліди. Чільне місце з-поміж фресок належало портретові гетьмана.

Визначними пам’ятками тих часів стала мурована церква Іоанна Предтечі в Стародубі, трапезна Троїцького монастиря в Чернігові (1677-1679). У 1679 р. розпочалося будівництво Троїцького собору в Чернігові, а 1682 р. - Преображенського собору Мгарського монастиря біля Лубен (обидва собори остаточно добудовані за гетьманування І. Мазепи).

Троїцька соборна церква монастиря в с. Густиня біля Прилук (Чернігівська обл.). Сучасна світлина

Соборна церква Троїцького монастиря в Чернігові. Сучасна світлина

Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря. Сучасна світлина

• Перейшовши за посиланням https://cutt.ly/feLf1P8D або кодом, перегляньте відео про гетьмана Петра Дорошенка. Що нового дізналися про цього діяча? Чи поділяєте оцінку, яку дав П. Дорошенку український історик В. Антонович: «Не дрібний егоїзм, не змагання до наживи й особистих вигод керувало цим гетьманом: він щиро дбав про добро рідного краю»? Відповідь обґрунтуйте, спираючись на матеріал уроку.

• Узагальніть події та явища з історії Лівобережної та Правобережної Гетьманщини кінця 60-х - початку 70-х років XVII ст., склавши синхроністичну таблицю.

Лівобережна Гетьманщина	Правобережна Гетьманщина
Рік

• 1. Розташуйте події в хронологічній послідовності: а) обрання гетьманом Лівобережної України І. Самойловича; б) Андрусівське перемир’я; в) обрання Д. Дорошенка гетьманом обох берегів Дніпра; г) обрання гетьманом Лівобережної України Д. Многогрішного.
• 2. Унаслідок яких подій та на яких умовах було укладено Бучацький мирний договір?
• 3. Схарактеризуйте діяльність згаданих у параграфі гетьманів за планом: а) унаслідок яких подій здобув булаву; б) на кого спирався у своїй діяльності; в) як довго гетьманував; г) які його основні здобутки і втрати.
• 4. Перейдіть за посиланням https://cutt.ly/NeGBBEFp або кодом та виконайте завдання онлайн.