Історія України. Повторне видання. 8 клас. Власов (2025)

§ 30. Поділ Гетьманщини

Роздивіться ілюстрації та прочитайте коментар до них. Пригадайте з попередніх уроків, яку роль у житті козацької держави передбачав Б. Хмельницький для свого сина Юрія. Що стало на заваді для втілення цих задумів одразу після смерті гетьмана? Чому історичних діячів на портретах не завжди зображено такими, якими вони були насправді?

Портрет Юрія Хмельницького. Художник Дж. Боначіна. XVII ст.

Портрет Юрія Хмельницького. Художник О. Іркліївський. XVIII ст.

Портрет Юрія Хмельницького італійського гравера Джованні Боначіни (1670 р.), на думку істориків, не відповідає історичним реаліям. На гравюрі бачимо хоробру й безкомпромісну людину, здатну ухвалювати самостійні рішення, враження підсилює напис італійською: «Георгій Хмельницький, козацький генерал». Утім, на підставі інших джерел можна зробити висновок, що Юрій Хмельницький не був ані звитяжцем, ані завзятим державником. Про його зовнішність та вдачу свідчить, імовірно, прижиттєвий портрет, який у XVIII ст. перемалював тушшю учень малярської майстерні Києво-Печерської лаври О. Іркліївський.

1. Якою була внутрішня та зовнішня політика гетьмана Юрія Хмельницького?

Наступним після І. Виговського гетьманом судилося бути Юрію Хмельницькому. Гетьманську булаву він отримав 28 вересня 1659 р. на Білоцерківській раді. На той момент становище Української козацької держави було складним. На Лівобережжі перебували московські залоги, тож відносини з Московією будь-коли могли загостритися до стану війни. Тому новий гетьман та старшина вирішили порозумітися з московським царем. Водночас небажаним було й розірвання договору з Варшавою, оскільки це загрожувало війною проти Польщі та союзного їй Кримського ханства.

Гетьманування Ю. Хмельницький розпочав з укладення нового договору з Московською державою. Переговори відбулися 17 жовтня 1659 р. в Переяславі. Українська сторона воліла поновити дію щонайменше Березневих статей, а також вимагати фактичного визнання незалежності Гетьманщини. Однак тиск московських воєвод, які прибули з військом, змусив гетьмана й старшину підписати сфальшований варіант договору 1654 р. та додаткові «Нові статті».

Згідно з Переяславськими статтями 1659 р., московські воєводи одержували право прибути із залогами не тільки до Києва, а й до Переяслава, Ніжина, Чернігова, Брацлава та Умані. Гетьманському урядові заборонялося вести самостійну зовнішню політику, а саме: укладати міжнародні договори, приймати іноземних послів тощо. Київський митрополит повинен був визнати зверхність московського патріарха (щоправда, Українська православна церква відкинула цю статтю як неправомірну). Крім того, заборонялося без царського дозволу переобирати гетьмана, а також оголошувати війну або посилати полки на допомогу сусіднім державам. Гетьмана позбавляли права призначати і звільняти генеральну старшину та полковників.

Тож договір закріплював зміни в українсько-московських політичних відносинах. Українська держава втрачала незалежність, перетворюючись на автономну частину Московського царства.

Автономія (від грец. avtonomia - самостійність, незалежність) - право на самоврядування певної частини держави.

Наступним зовнішньополітичним заходом гетьмана став похід українсько-московських військ на Правобережжя. Ще в лютому 1660 р. польське військо атакувало Брацлавщину, однак, зазнавши поразки, відступило. Основні події кампанії проти польського війська відбулися в районі Чуднова на Волині. Вони закінчилися розгромом українсько-московських військ та підписанням 17 жовтня 1660 р. між Україною та Польщею Слободищенської угоди.

В основу Слободищенської угоди було покладено Гадяцький договір, текст якого, однак, зазнав істотних змін. Прибрали, зокрема, статтю про Велике князівство Руське. Передбачалося повернення польській шляхті й магнатам усіх маетностей в Україні, гетьмана позбавляли права зовнішньополітичних зносин і зобов’язали надавати військову допомогу Польщі в її війнах з іншими державами. Україна ставала тільки автономною частиною Речі Посполитої.

Умови угоди ускладнили внутрішнє становище козацької держави, бо виникла загроза перетворення української території на арену боротьби між Московським царством та Річчю Посполитою.

Нову домовленість із Польщею не сприйняла більша частина лівобережного козацтва, відмовившись визнавати владу Ю. Хмельницького. Лівобережні полки склали присягу цареві. Рух проти Хмельниченка очолив його дядько, Яким Сомко, який прагнув стати гетьманом. Проте Я. Сомко був не єдиним претендентом на гетьманську булаву, її домагався також ніжинський полковник Василь Золотаренко. У Москві вдало скористалися з міжусобної боротьби в Україні. Підтримуючи то одного, то іншого претендента, московський уряд загострював ситуацію й водночас посилював свою владу на Лівобережжі. Цареві імпонувала постать Івана Брюховецького - тоді кошового отамана Запорозької Січі. Не бажала відмовлятися від українських земель і Польща.

• Яким було становище Української козацької держави на час отримання влади Ю. Хмельницьким? Якими діями він розпочав своє гетьманування? Порівняйте договір 1654 р. з Переяславськими статтями 1659 р. Чим вони відрізнялися? Які наслідки Чуднівської кампанії?

2. Які події спричинили поділ Гетьманщини?

Прагнення Ю. Хмельницького придушити антигетьманські виступи 1661-1662 рр. закінчилися невдачею. Молодий гетьман остаточно вирішив зректися булави. Скликана на початку січня 1663 р. рада в Чигирині обрала гетьманом Правобережної України Павла Тетерю, а Ю. Хмельницький незабаром постригся в ченці під ім’ям Гедеон і став ігуменом монастиря в Корсуні.

Після відмови Ю. Хмельницького від гетьманства державну територію України було поділено на Правобережну та Лівобережну Гетьманщину. На правобережні полки через гетьмана П. Тетерю намагалася впливати Польща, прагнучи відновити й утвердити там свою владу. Лівобережні козаки дедалі більше підпадали під владу Москви, яка прагнула поставити на гетьманство вигідного для себе претендента.

Павло Тетеря. Художник Г. Васько. XIX ст.

Спираючись на підтримку Польщі, П. Тетеря сподівався поширити свою владу на Лівобережжя, однак похід, що розпочався на початку листопада 1663 р., був невдалим. На Правобережжі набирало розмаху антигетьманське та антипольське повстання, яке очолив І. Виговський. До нього прилучилися запорожці й дехто з лівобережних полковників. Такий перебіг подій ускладнив становище П. Тетері. За участь у змові було заарештовано рік тому обраного київського митрополита Й. Нелюбовича-Тукальського, архимандрита Свято-Онуфріївського монастиря Гедеона (Юрія) Хмельницького та полковника Г. Гуляницького, яких незабаром ув’язнили в колишній столиці хрестоносців Тевтонського ордену - Мальборку (Марієнбурзі). І. Виговського було засуджено до страти.

Каральні заходи не додали популярності П. Тетері, прірву між ним та козацтвом поглиблювали й дії польського воєначальника Стефана Чарнецького. Зрештою у червні 1665 р. П. Тетеря втік до Польщі, забравши клейноди та частину державного архіву. Гетьманську булаву в серпні 1665 р. на козацькій раді під Богуславом отримав Петро Дорошенко.

На Лівобережній Україні у квітні 1662 р. переяславський полковник Я. Сомко скликав у Козельці старшинську раду, яка обрала його гетьманом. Проте обіймав він цю посаду лише місяць, бо московський уряд не визнав законності його обрання. У Москві гетьманом воліли бачити запорозького отамана Івана Брюховецького. Той обіцянками прихилив на свій бік Запорозьку Січ, козацькі низи й містян. Він, зокрема, запевняв, що, ставши гетьманом, поліпшить становище козацьких низів і селянства, а містянам надасть право самоврядування. Упевнившись, що має підтримку в Україні, він звернувся до царя з проханням дозволити скликати раду.

Іван Брюховецький. Художник Г. Васько. XIX ст.

27-28 червня 1663 р. в Ніжині зібралася Чорна рада, у якій взяли участь разом із козаками селяни та жителі міст. Спираючись на підтримку козацьких низів, які рішуче виступили проти старшини, а також під тиском московських військ І. Брюховецький здобув перемогу над Я. Сомком.

Чорна рада - загальна козацька рада, що відбулася 27-28 червня 1663 р. в Ніжині за наказом московського царя, на якій гетьманом Лівобережної України було обрано І. Брюховецького.

У своїй діяльності новообраний гетьман спирався на підтримку Москви. У 1665 р. І. Брюховецький - перший з українських гетьманів - поїхав з офіційним візитом до Москви. Там він погодився підписати новий договір, відомий в історії як Московські статті.

Згідно з Московськими статтями 1665 р. царські воєводи й залоги отримували право перебувати майже в усіх великих містах. На московських воєвод покладалося збирання податків, які повністю мали надходити до царської казни. Вибори гетьмана могли відбуватися лише з дозволу царя та за присутності царського представника. Гетьманський уряд позбавляли права на проведення самостійної зовнішньої політики.

Московські статті істотно обмежували автономію Лівобережної Гетьманщини, посилювали її залежність від московського царя. За підписання цієї угоди І. Брюховецький отримав боярство, численні маєтки та дочку князя Долгорукого за дружину.

Незабаром Московське царство та Річ Посполита розпочали переговори, які закінчилися підписанням 30 січня 1667 р. в с. Андрусові (поблизу Смоленська) перемир’я. За умовами Андрусівського договору воєнні дії між державами припинялися. Установлювалося перемир’я на 13,5 року. Під владою Московської держави залишалася Лівобережна Україна, поверталися Сіверщина, Смоленщина та на два роки Київ. За Польщею закріплювалися землі Білорусі й Правобережної України. Запорозька Січ переходила під контроль обох держав.

Андрусівський договір, який здебільшого стосувався України, був укладений таємно, без погодження з українською стороною. Він перекреслював більшість здобутків українського народу, завойованих майже 20-літньою боротьбою за утворення незалежної держави, узаконював і закріплював насильницький поділ Гетьманщини між Польщею та Московією.

• Що визначало гетьманування Павла Тетері? Чим закінчилася боротьба за владу на Лівобережній Україні? Що передбачали Московські статті 1665 р.? Чому підписання Андрусівського договору вважають однією з найтрагічніших подій другої половини XVII ст.?

• Прочитайте уривок з джерела. Про яку подію згадує у своєму листі І. Брюховецький? Навіщо гетьман звертається до впливового російського вельможі з таким листом? Як це характеризує І. Брюховецького?

Згадати про мій приїзд до Москви, що за тим-таки звичаєм Виговський і молодий Хмельницький обіцяли бути в столиці, але змінили, не виконавши своєї обіцянки, - то прошу не рівняти мене, слугу свого, ваша милосте, у високому розумі своєму із молодим Хмельницьким та Виговським, бо відомо, які їхні добродійства перед гетьманством і при гетьманстві до ляхів були: лядських, і татарських, і шведських, і турецьких послів приймали й відпускали без государевого відома, а ляхів при собі тримали, і з лядськими домами поєднувалися, і за іншими приязнями через братство із ляхами в зміні були. А щодо мене, ваша милосте, так зволь розуміти й відати, що я без лукавства кажу істину: бачив себе на небі, коли... сподобився бачити пресвітлі очі великого государя нашого, його царську пресвітлу величність, єдиного осяйного під сонцем монарха (З листа гетьмана Лівобережної України Івана Брюховецького до російського вельможі Богдана Хитрово, 1665 р.).

• Попрацюйте з історичною картою на с.151. 1. Які терени обіймала Українська держава на початок гетьманування Ю. Хмельницького? З якими державами сусідила? 2. Де відбулися основні події 1659-1665 рр.? 3. Як було переділено Гетьманщину за Андрусівським перемир’ям?

• Прочитайте замітку, у якій наведено уривок з першого українського історичного роману «Чорна рада». Поміркуйте, чому козацьку раду 1663 р. в Ніжині називають Чорною. Простежте на прикладі цієї події, як відбулася зміна значення назви цієї події: від конкретного («чорна» - через участь у ній простолюду (черні) - рядових козаків, міської бідноти, селян) до символічного («чорна», бо нещаслива, лиховісна). Чи виправдана, на вашу думку, така символіка щодо названої події?

Працюючи над романом «Чорна рада», Пантелеймон Куліш спирався на архівні документи та козацькі літописи - Самовидця і Григорія Граб’янки. Письменник прагнув максимально точно відтворити перебіг історичної події. Тож картина Чорної ради в романі постає в усій повноті деталей і подробиць:

«Як ось ударили голосно в бубни, засурмили в сурми. Виходить із царського намету боярин, князь Гагін, з думними дяками. У руках царська грамота. Його підручники несуть царську корогов козацькому війську, кармазин, оксамит, соболі од царя у подарунок старшині з гетьманом. Усі посли, по-московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах; на ногах у князя гаптовані золотом, виложені жемчугом сап’янці. Поклонились обом гетьманам і козацтву на всі чотири сторони. Усі втихли, що чутно було, як бряжчали в бояр шаблюки на золотих ланцюгах коло пояса. Перехрестивсь князь великим хрестом, од лисини аж за пояс, потряс головою, щоб порівнялись сивії патли, підняв грамоту високо - два дяки йому руки піддержували - і почав вичитувати царське ім’я.

Як ось, позад брюховців, сільська голота, не чуючи нічого, що читають, почала гукати:

- Івана Мартиновича волимо! Брюховецького, Брюховецького волимо!

А Сомкове козацтво заднє собі, чуючи, що оглашають гетьманом Брюховецького, почало гукати:

- Сомка, Сомка гетьманом!

І по всьому полю зчинивсь галас несказанний. Тоді й передні бачать, що всі байдуже про царську грамоту, почали оглашати гетьманів - усе ближче, все ближче, аж поки дійшло до самої первої лави.

- Брюховецького!

- Сомка!..

І зачепились. Хто шаблею, хто києм, хто ножакою.

- Стійте, стійте лавою! - крикне Сомко на своїх. - Даймо шаблями їм одвіт!..

А запорожці схопили Іванця за руки да вже й на стіл саджають, і булаву й бунчук до рук дають. Зіпхнули й князя з думними дяками...

І кинулись купою (сомківці) до столу. Січуть, рубають низовців, саджають на столець Сомка. А запорожці, як злії оси, не боячись нічого, з одними киями да ножаками, лізуть і б’ють Сомкову сторону. Вирвали в Сомка бунчук і переломили надвоє, одняли й булаву.

Оглянеться Сомко, аж при йому тілько зо жменю старшини.

- Ей, - каже, - годі! Нема тут наших!

Старшина гляне, аж кругом самі запорожці».

Обкладинка першого видання роману П. Куліша «Чорна рада». 1857 р.

Ескіз малюнків П. Куліша до роману «Чорна рада». 1855-1856 рр.

• Перейшовши за посиланням https://cutt.ly/beLfB2tM або кодом, перегляньте фрагмент з українського історичного телесеріалу «Чорна рада» (2000 р.), знятого за однойменним романом Пантелеймона Куліша. Роль Івана Брюховецького у фільмі зіграв Богдан Ступка. Визначте, коли саме відбувалися події, обіграні у пропонованому фрагменті. Чи вдалося акторові передати вдачу запорозького отамана та методи, якими він здобув прихильність запорожців? Відповідь обґрунтуйте.

• Поміркуйте, чому Андрусівське перемир’я український літописець Самійло Величко назвав «Андрусівським торгом». Наведіть конкретні приклади політики московського уряду, спрямованої проти незалежності козацької України.

• 1. Розташуйте події в хронологічній послідовності: а) Андрусівське перемир’я; б) підписання Ю. Хмельницьким Переяславських статей; в) підписання І. Брюховецьким Московських статей.
• 2. Як змінилася територія Гетьманщини за Андрусівським договором?
• 3. Кого з гетьманів стосується свідчення сучасників: а) «У нас у предках бояр не бувало, а він заводить нові порядки, а вольності наші всі одходять»; б) «Хай іде до лихого, як з нами не хоче жити, а злякавшися, клобуком покриває голову»? Оцініть діяльність кожного як історичного діяча.
• 4. Перейдіть за посиланням https://cutt.ly/BeOCxNtr або кодом та виконайте завдання онлайн.