Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Васильків (2026)

§ 7. Австрійська та Російська імперії в першій половині XIX ст.

Чи знаєте ви, що...

... українці, які впродовж XIX ст. проживали в складі Австрії, не належали до шанованих владою, хоча та вважала їх «тірольцями Сходу», бо вони, як і мешканці гірського графства Тіроль, виявляли відданість монархії;

... від кінця XVIII ст. Австрія намагалася налагодити економічні й дипломатичні відносини з Росією, поширюючи свою присутність на південних українських територіях, зокрема в 1782 р. відкрито торговельний маршрут Дунаєм та Чорним морем із Відня до Херсона, а впродовж XIX — початку XX ст. в Одесі й Миколаєві діяли австрійські генеральні консульства;

...у середині XIX ст. в Росії поміж найвищих військових посадовців числилося 20-25 % генералів і адміралів — українців за походженням, а в Кримській війні ключову роль відіграв адмірал Павло Нахімов, який походив із родини козацьких старшин Охтирського полку Слобожанщини.

Терміни та поняття, які варто знати й розуміти

Західники (від слова «захід») — у російському суспільстві в 1840-1850-х рр. — прихильники наслідування Росією західноєвропейського шляху розвитку, які вважали конституційну (парламентську) монархію прийнятною формою державного правління, домагалися скасування кріпацтва, становлення капіталістичних відносин.

Слов’янофіли (від поєднання слів «слов’янство» та давньогрецького «філія» — «прив’язаність», «любов») — у російському суспільстві 1830-1860-х рр. — прихильники самобутнього шляху розвитку Росії, які ідеалізували російську історію, православ’я, владу, а деякі вважали, що імперія має очолити слов’янські народи та правити ними.

7.1. Як розвивалась Австрійська держава в першій половині XIX ст.?

На початку XIX ст. Австрія, хоч і належала до великих держав Центральної Європи, не могла похизуватися світовим лідерством. Ще від Середньовіччя віденський престол посідали Габсбурги. Представники цієї династії, хоч і були прихильниками абсолютизму, опиралися на розвинений державний апарат. Уже відома вам Марія-Терезія з допомогою освічених радників надала своєму правлінню привабливості, перетворила державу в прогресивну. Її наступник, син Йосиф II, продовжив ініціативи матері і не безрезультатно. Після буремних подій у Франції творити нову Європу монархи зібралися саме у Відні. Гостей приймав Франц І (1804-1835). Однак головну роль відігравав міністр закордонних справ (1809-1821), канцлер (1821-1848) Клемент фон Меттерніх (1773-1859). Самовпевнений і гордовитий, він виявив себе талановитим дипломатом та дієвим політиком. Чудово розумів, як керувати не лише Австрією, а й повоєнною Європою. Він відстоював ідеї європейської рівноваги, спокою, підтримував створення Священного союзу.

«Принц Клемент Венцель Лотар фон Меттерніх (1773-1859)», художник Фрідріх Йоганн Готліб Лідер, 1822 р.

Австрійська імперія першої половини XIX ст. вирізнялася багатоконфесійністю та багатонаціональністю. Її навіть звали «клаптиковою». Із приблизно 37 млн усіх громадян лише 7 млн були австрійцями. Ще 5 млн — угорцями, майже 18 млн — слов’янами, з-поміж яких українці, поляки, чехи та інші. Варто зазначити, що віденський двір провадив доволі прихильну політику щодо неавстрійців. Ви, мабуть, розумієте, що про національні права не йшлося, але й усіх поглинути влада не намагалася. Політичний спокій в Австрії зовсім не свідчив про її економічний поступ. Держава залишалася переважно аграрною із середньовічними пережитками, зокрема особистою земельною залежністю, відробітковою повинністю, тобто панщиною. Промисловість зароджувалася вкрай кволо. Різні регіони розвивалися нерівномірно. Так, Чехія, Нижня Австрія, Ломбардія-Венеція випереджали Далмацію чи Галичину, які були «сировинними придатками», куди збували готову продукцію.

Однак перешкоди не зупиняли поширення передових ідей. Лібералізм, націоналізм, соціалізм набували дедалі більшої популярності. Люди відчували потребу демократичних перетворень, розуміли їх невідворотність. Цього не усвідомлював уряд Клемента фон Меттерніха. Адже він був людиною «старого порядку» і вперто не бажав реформування імперії. Наступний австрійський імператор Фердинанд І (1835-1848) не вирізнявся державотворчими талантами і тому теж не вимагав рішучих кроків від літнього канцлера. Над Австрією скупчувалися хмари. Для початку революції бракувало лише спалаху, що й відбувся навесні 1848 р.

Міркуємо і діємо!

1. Згадайте реформи, що їх упровадили Марія-Терезія та Йосиф II. Як ці реформи вплинули на розвиток Австрії? 2. Чому Австрію називали «клаптиковою» імперією? Поясніть, послуговуючись мапою. 3. Із підручника історії України чи додаткових посібників дізнайтесь, як уряд Клемента фон Меттерніха ставився до українців, які проживали в межах Австрії. Чи можна це ставлення схарактеризувати як принцип «розділяй і володарюй»?

7.2. Які суспільні рухи поширювалися Російською імперією в першій половині XIX ст. Що продемонструвала Східна (Кримська) війна 1853-1856 рр.?

Як ви знаєте, в 1812 р. Росії вдалося зупинити наполеонівську армію. Понад те, російські військові дійшли аж до Парижа. Але побачивши, як живуть громадяни провідних європейських держав, вони усвідомили відсталість своєї батьківщини. Відтак поміж них зародилися прагнення змінити домашні порядки. Річ у тім, що спроби Олександра І (1801-1825) обмежити самодержавство провалилися. Тому, коли у грудні 1825 р. імператор раптово помер, прихильники реформ вирішили здійснити державний переворот. Підготовку до нього розпочали завчасно. Ще в 1816 р. постала таємна організація «Союз порятунку», яку 1818 р. перетворили в «Союз благоденства». У 1821 р. його перейменували в Північне товариство (діяло в місті Санкт-Петербург). В Україні постало Південне товариство (в містечку Тульчин сучасної Вінницької області). Чого ж домагалися дворяни, в основному військовики? Учасники Північного товариства — Микита Муравйов, Сергій Трубецькой, Кіндрат Рилєєв — прагнули конституційної монархії, виступали за демократичні свободи, передусім скасування кріпацтва. Очільники Південного товариства — Павло Пестель, Сергій Муравйов-Апостол, Олексій Юшневський, Михайло Бестужев-Рюмін — обстоювали ідею республіки, але без визнання прав націй. Відміна кріпацтва і демократичні перетворення теж входили в їхні плани. Отож на момент смерті Олександра І бунтівні офіцери ризикнули скористатися нагодою змінити Росію. Проте їхні надії не справдилися. Переворот не вдався. Влада перейшла до молодшого брата імператора — Миколи І (1825-1855), який виявився рішучим правителем. Без зайвих сентиментів він придушив повстання. Кількох ватажків повісили, активістів заслали до Сибіру.

«Портрет Миколи І в австрійському мундирі», автор невідомий, між 1840-1850 рр.

Імператор Микола І усіляко зміцнював самодержавство. Підґрунтям для нього слугувала «теорія офіційної народності», яку запропонував граф Сергій Уваров, тодішній міністр освіти. Згідно з його міркуваннями, Росія рухалась особливим, «відмінним» від решти світу шляхом. Тому такі принципи, як демократія, право, свобода особистості, їй не підходили. Натомість належало опиратися на традиційні «три кити» могутності імперії: самодержавство (один цар), народність (один народ), православ’я (одна релігія). Тих, хто не погоджувався з цими ідеями, всіляко переслідували. Незважаючи на це, тогочасні російські суспільні діячі обговорювали різні погляди щодо розвитку країни. Прихильників політики Миколи І, консерваторів, назвали «охоронцями» тогочасного ладу. Серед них — вже згадуваний урядовець Сергій Уваров, історики Михайло Погодін, Микола Карамзін тощо. Представники ліберальної течії обстоювали необхідність реформування держави, хоча виступали за її мирне вдосконалення. Ліберали поділилися на дві групи. Слов’янофіли (Олексій Хом’яков, Іван Кириєвський, Юрій Самарін) хотіли повернути допетровські часи. Вони вбачали процвітання в сільській общині, православ’ї і його моральних настановах. Західники (Тимофій Грановський, Сергій Соловйов, Костянтин Кавелін) висловлювали протилежні думки: відстоювали єдність європейської цивілізації, вважаючи Росію її частиною, а прагнення відокремитися від Європи трактували як згубне. Звісно, поширювалися також радикальні ідеї. Радикали (Олександр Герцен, Михайло Буташевич-Петрашевський, Микола Огарьов) не вірили в можливість домовитися з владою і були переконані, що лише революційний шлях може перетворити Росію на державу без монархізму і гноблення. В Російській імперії не вщухали національно-визвольні рухи. Поневолені народи противилися агресивній росіянізації, намагалися зберегти самобутність, а в майбутньому стати незалежними. Уряд запекло боровся із національним відродженням.

«Двоголова ворона в Криму», автор невідомий, 29 вересня 1855 р.

У середині XIX ст. Росія залишалася відсталою країною, таким собі «велетом на глиняних ногах». Особливо помітним це стало під час Східної (Кримської) війни (1853-1856), що розгорілася з Османською імперією, союзниками якої виступили Велика Британія, Франція, Сардинське королівство. На ту пору османи суттєво ослабли, тому в Санкт-Петербурзі вирішили, скориставшись нагодою, поширити свій вплив на Балкани та Близький Схід. Отож Микола І звернувся до султана Абдул-Меджида І з вимогою «віддати» йому протекторат над православними жителями імперії (12 млн осіб). Загострювало ситуацію ще й те, що цього протекторату домагалися католики, на боці яких були симпатії султана. Тож росіяни ввели армію в Молдову та Волощину. Спершу османські військові зазнавали поразок, однак після втручання європейських держав у Росії не залишилося шансів. Вона опинилась у дипломатичній ізоляції. За технічним оснащенням її військо надто поступалося противникам. Ще вітрильний дерев’яний флот нічого не міг вдіяти проти парових броньованих кораблів. Воєнні дії відбувалися в Криму, на узбережжі Чорного, частково Балтійського й Білого морів. У 1855 р. новий російський імператор Олександр II припинив кровопролиття. Капітуляцію підписали 30 березня 1856 р. в Парижі. Переможених позбавили «опікунства» над православними Османської імперії. Також росіяни втратили право розміщувати флот у Чорному морі, води якого оголосили нейтральними. Війна показала, що Росія потребувала докорінних реформ.

Міркуємо і діємо!

1. Послуговуючись історичним словником, дізнайтеся значення слова «декабристи». Які ідеї Просвітництва та Французької революції відображали їхні програмні документи? 2. У чому відмінності в поглядах слов’янофілів і західників щодо розвитку Росії? Чи можна вважати, що у першій половині XIХ ст. відбувалося формування ідеології «російського світу»? 3. Розгляньте карикатуру. Як вона ілюструє відстале становище Російської імперії та її поразку в Східній (Кримській) війні?

7.3. Як відбувалось українське національне відродження в Австрійській та Російській імперіях?

Державами післянаполеонівської Європи ширилися масові національні рухи. Ідеали просвітників щодо свободи особистості підживлювали погляди про свободу націй, які дедалі гучніше вимагали забезпечення своїх прав, із-поміж яких і права на самовизначення. Однак не всі імперії розв’язували національні проблеми однаково.

Австрійські урядовці усвідомлювали, навіть певною мірою враховували фактор багатонаціональності. Вони не демонстрували жорстких спроб перетворити іншонаціональних підданих на австрійців. Зрозуміло, що німецька мова стала державною і першість в управлінні надавали представникам титульної нації. Однак це не нищило самобутніх рис народів, підлеглих імперії. Щодо українців простежувалися навіть певні загравання. Хоча, з другого боку, «тірольців Сходу» використовували передусім для стримування надпотужного польського визвольного руху. Українські провідні діячі скористалися цією ситуацією. В Закарпатті активізувалися так звані «будителі», які упроваджували рідну мову в освіту й літературу, проводили історичні дослідження, популяризували місцеву минувшину як частину загальноукраїнської, пробуджували національну свідомість. У Галичині діяв гурток «Руська трійця». Її співзасновники Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький теж пропагували фольклор, народну мову, українську історію. В 1837 р. у місті Будапешт вони видали перший рідномовний альманах — «Русалка Дністровая». Згодом, під час «весни народів», у місті Львів виникла легальна організація Головна Руська рада, що вимагала визнання українців окремим народом.

Докорінно по-іншому склалася ситуація в Росії. Згідно з теорією «офіційної народності», самодержці прагнули поглинути всі народи, що жили в імперії, а це означало повне російщення. Будь-які спроби самовиявлення безжально придушували. Тож процес національного пробудження в підросійській Україні відбувався з усвідомленням невідворотності покарання. Мабуть, із цього огляду досі не відомо, хто написав знамениту «Історію Русів», де послідовно доводились самобутність та окремішність українців. У великих містах, таких як Київ, Харків, Полтава, діяли гуртки і товариства, активісти яких розмовляли українською мовою, досліджували минувшину, видавали книжки про Україну. Найяскравішим представником українського національного відродження, звісно ж, уважають Тараса Шевченка. Першою таємною політичною організацією — Кирило-Мефодіївське братство (товариство). Братчики обговорювали можливість побудови суспільства на засадах християнства, створення демократичної співдружності слов’янських народів, знищення самодержавства, скасування станів і кріпацтва, гарантування громадянських прав і свобод, піднесення української мови, освіти, культури. В березні 1847 р. товариство викрили, учасників покарали.

Міркуємо і діємо!

1. Згадайте значення поняття «українське національне відродження». Які етапи виокремлюють у цьому процесі? 2. Чому австрійська влада не боронила українцям виявляти національні почуття, створювати товариства, займатися просвітницькою діяльністю? 3. Чому правителі Російської імперії негативно ставилися до національних рухів?

У той час, коли у світі...

14 грудня 1825 р. — збройний виступ дворян-військовиків проти самодержавства в Росії

1853-1856 рр. — перебіг Східної (Кримської) війни

Тоді на теренах України...

29 грудня 1826 р. — початок повстання Чернігівського полку, що перебував у селі Триліси на Київщині, проти імперської влади

1855 р. — розгортання масового селянського руху — «київської козаччини» — в Київській та Чернігівській губерніях

Додаткова інформація та ілюстрації з теми

https://is.gd/fQv1kP

7.1. Микола І. Випадковий цар. Випадок не допускає випадковостей.

Корисна гра:

https://learningapps.org/watch?v=psh9m5kxt21

Перевірте себе!

Орієнтуємося в історичному часі і просторі.

1. А. Укладіть синхроністичну схему-таблицю «Таємні товариства, повстання декабристів у Росії та в Україні». Б. Послуговуючись мапою, розкажіть про перебіг Східної (Кримської) війни.

Працюємо з історичною інформацією.

2. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне словами: Коли ____? Що ____? Хто ____? Де ____? Звідки ми можемо дізнатися про ____? Чому ____? Як ____? Який результат ____? Запропонуйте свої запитання в класі. 3. Поясніть, як ви розумієте поняття «слов’янофіли», «західники». У зошиті складіть із цими поняттями асоціативні грона. 4. А. Послуговуючись пошуковими системами інтернету: а) доберіть цікаві факти про участь українців у подіях Східної (Кримської) війни, виготовте тематичний буклет або інформаційний плакат; б) підготуйте усне повідомлення про участь британки Флоренс Найтінгейл у подіях Східної (Кримської) війни, обміркуйте відповідь на запитання: «Чому солдати називали її “леді зі світильником”»?

Співпрацюємо, виявляємо толерантність і громадянську позицію.

5. Австрійському державцеві Клементу фон Меттерніху приписують фразу: «Представницьке правління — це інструмент, на якому здатні грати лише чудові музиканти». Назвіть держави, що могли похвалитися віртуозами парламентської гри в середині XIX ст. Поясніть свої міркування в групах. 6. Зіставте, порівняйте й оцініть ставлення Австрії та Росії до національно-визвольних рухів. У якій з імперій українці мали більше можливостей для самовиявлення? Чому? Доведіть фактами.