Історія: Україна і світ. Інтегрований курс. Частина 2. 9 клас. Васильків

§ 34. Поляки — поділений, але єдиний народ

Згадайте...

— до яких держав увійшли терени проживання поляків за трьома поділами Речі Посполитої.

Як ви розумієте... — поняття «національно-визвольне повстання», «велика еміграція»?

Чи знаєте ви, що...

— Юліан Романчук — один із засновників «Просвіти», НТШ, «Рідної школи», «Учительської громади», засновник і видавець газети «Батьківщина», співзасновник і співробітник газети «Діло»? Він був обраний депутатом до Галицького сейму; на сесії 1890 року Ю. Романчук виголосив гучну промову про вірність українців Австро-Угорській імперії та готовність українських послів до порозуміння з «Польським колом». Це поклало початок політиці «нової ери» та погіршило відносини Романчука з радикалами;

— у 1894 році в результаті політики «нової ери» у Львівському університеті відкрили кафедру історії України під назвою «всесвітньої історії зі спеціальним оглядом історії Східної Європи», кафедру очолив 28-літній Михайло Грушевський, який приїхав із Києва?

34.1. Процес творення нації (XIX ст.)

Попри відсутність власної держави, процес формування модерної польської нації в XIX столітті відбувався інтенсивно. Основою для цього стала спільна історична пам’ять про могутню Річ Посполиту, спільна мова, католицька віра та потужна література, яка стала «духовним урядом» для поділеного між кількома державами народу.

Польські повстанці-косинери, світлина, між 1863 і 1864 рр.

Польська мова залишалася наріжним каменем національної ідентичності. Літературна польська мова розвивалася завдяки видатним поетам-романтикам (Адаму Міцкевичу, Юліушу Словацькому, Зигмунту Красінському), які творили у вигнанні та на Батьківщині, підтримуючи дух народу. Відродження інтересу до фольклору, народних звичаїв та історії сприяло усвідомленню спільної культурної спадщини. Католицизм відігравав роль не лише релігійного, а й потужного національного символу, протиставляючи поляків переважно православній Росії та протестантській Пруссії. Церква була осередком національної освіти та збереження польської культури, незважаючи на переслідування. Численні національно-визвольні повстання (Листопадове 1830-1831 рр., Краківське 1846 р., «Весни народів» 1848 р., Січневе 1863-1864 рр.) стали трагічними, але важливими етапами у творенні нації. Вони гартували національний дух, формували пантеон героїв-мучеників та створювали спільний досвід боротьби, об’єднуючи поляків з усіх окупаційних зон. Кожне повстання, хоч і жорстоко придушене, лише зміцнювало національний дух і посилювало ненависть до окупанта.

Російський уряд протягом XIX століття проводив жорстку асиміляційну політику щодо поляків на своїх землях, однак вона значною мірою провалилася з кількох причин. Поляки мали глибоко вкорінену національну самосвідомість, сформовану багатовіковою державною традицією, потужною культурою, мовою та католицькою вірою, що виступали як потужні бар’єри проти асиміляції. Масштабні польські повстання (1830-31, 1863-64) демонстрували рішучість поляків боротися за свою ідентичність і незалежність. Православна Російська імперія намагалася підірвати вплив католицької церкви, але вона залишалася фортецею польської ідентичності, особливо в сільській місцевості. Надмірна жорстокість, русифікація, закриття польських закладів освіти та ліквідація автономних установ лише посилювали опір, а не зламували його. Польське питання мало значний міжнародний резонанс. Польська еміграція в Західній Європі активно лобіювала свої інтереси, привертаючи увагу до проблеми та не дозволяючи Росії повністю ізолювати поляків.

Попри трагічний поділ між Пруссією, Російською та Австрійською імперіями, поляки виробили ефективні механізми для збереження національної єдності та розвитку загальнонаціонального руху.

Колаж «Три барди»: національні поети польської романтичної літератури. Зліва направо зображені Адам Міцкевич, Юліуш Словацький і Зигмунт Красінський

«Велика еміграція» польської еліти в першій половині XIX ст. та діяльність митців на батьківщині створювали єдиний культурний простір. Твори А. Міцкевича, Ю. Словацького, З. Красінського, Ф. Шопена були зрозумілими та близькими полякам з усіх окупаційних зон, формуючи спільний національний міф та ідеал. Попри перешкоди, у Галичині таємно, а інколи й відкрито діяли польські культурні установи, що підтримували національну мову та освіту. Символіка повстань, пам’ять про героїв були спільними для всіх поляків. Польська політична еміграція, особливо у Франції (Готель Лямбер), відігравала ключову роль у підтримці національного питання на міжнародній арені, координуючи дії та підтримуючи зв’язок з підпіллям на Батьківщині.

На шляху до єдності та незалежності

Тадеуш Костюшко (1746-1817)

Національний герой Польщі та США, керівник польського повстання 1794 року, яке, хоч і зазнало поразки, стало символом незламності польського духу та боротьби за незалежність.

Хоча його активна діяльність припадає на кінець XVIII століття, пам’ять про Костюшка та його повстання жила протягом усього XIX століття, надихаючи нові покоління поляків на боротьбу і підтримуючи ідею національної єдності та гідності.

Адам Міцкевич (1798-1855)

Найвидатніший поет польського романтизму, національний пророк. Його творчість стала «духовним урядом» для поділеного народу.

Через свої поеми («Пан Тадеуш», «Дзяди», «Конрад Валленрод») він формував національну свідомість, підтримував ідею боротьби за свободу та віру у відродження Польщі. Його твори були джерелом натхнення для повстанців і консолідували поляків з усіх окупаційних зон.

Фридерик Шопен (1810-1849)

Один із найвидатніших композиторів-романтиків, національний геній.

Хоча Шопен не був політичним діячем, його музика глибоко відображала польський національний дух, тугу за втраченою Батьківщиною та патріотичні почуття. Його полонези та мазурки стали символами польської ідентичності та були зрозумілими кожному поляку, незалежно від місця проживання, сприяючи культурній єдності.

Роман Дмовський (1864-1939)

Провідний ідеолог польського націоналізму, один із засновників Національно-демократичної партії.

Він представляв інший, більш прагматичний та націоналістичний підхід до польського питання, виступаючи за єдність поляків і орієнтацію на Росію (на певному етапі) для боротьби з Німеччиною. Його вплив був значним у формуванні політичної думки та консолідації поляків, особливо в російській і прусській частинах.

Юзеф Пілсудський (1867-1935)

Хоча його пік припав на початок XX століття та період відновлення незалежності, його життєвий шлях розпочався в XIX столітті, а він став символом боротьби за незалежність.

Будучи соціалістом за поглядами, він активно боровся за відновлення польської державності, створюючи таємні військові організації, які стали основою для майбутніх Польських легіонів. Він уособлює активну збройну боротьбу за незалежність.

У всіх трьох окупаційних зонах діяли різноманітні таємні організації, що готували повстання, займалися просвітництвом, поширювали заборонену літературу та підтримували національний дух. У Галичині, де австрійська влада була дещо ліберальнішою, поляки мали більше можливостей для розвитку освіти польською мовою та видання національної преси, що служило культурним мостом між поділеними землями. Ідея «польської справи» («sprawa polska») об’єднувала політичні прагнення до відновлення незалежності, попри відмінності в методах (органічна праця проти збройної боротьби). Вона давала відчуття спільної мети та приналежності до єдиного народу, що бореться за свою свободу.

Культура, повстання, еміграція та сильна національна ідея стали тими цементуючими елементами, що дозволили їм дочекатися слушної нагоди для відновлення власної держави у XX столітті.

1. Назвіть чинники, які лягли в основу формування модерної польської нації. 2. Назвіть діячів польської культури XIX ст. 3. У якій з трьох імперій поляки мали найбільше культурних прав? Відповідь проілюструйте прикладами.

Вір, але перевір

Адам Міцкевич в Україні, Кримські сонети.

Прочитайте поезію А. Міцкевича з циклу «Кримські сонети» та знайдіть історичні символи, використані поетом у віршах. Скористайтеся QR-кодом чи покликанням https://cutt.ly/0rZcbl3z

Як образ руїн у поезії «Бахчисарай» передає ідею втрати державності кримськими татарами? У чому, на вашу думку, полягає символізм джерела у вірші? В «Алушті вдень» Міцкевич використовує яскраві природні образи. Чи можна порівняти образ ранкового затишшя у Криму з «історичною тишею» в умовах втрати держави?

34.2. Польський та український національні рухи в XIX ст. «Нова ера» в українсько-польських відносинах

У XIX столітті польський та український національні рухи розвивалися паралельно, але з різною динамікою, та, на жаль, часто у протистоянні, особливо на теренах Галичини, яка перебувала під владою Австро-Угорщини. І поляки, й українці були бездержавними народами під гнітом імперій (Австро-Угорської та Російської). Це усвідомлення, хоча й повільно, але призводило до розуміння спільних інтересів у боротьбі за національне визволення.

Метою польського руху було відновлення незалежної Польщі в історичних кордонах Речі Посполитої, що, зокрема, включало й етнічні українські, білоруські та литовські землі. Це зумовлювало імперські амбіції та небажання визнавати право цих народів на власну державність. Український рух, зокрема в Галичині, прагнув національного самовизначення, розвитку мови, культури та здобуття автономії, а в перспективі — і незалежності.

Головним каменем спотикання була територіальна суперечка за Східну Галичину. Польська еліта вважала ці землі «своїми», етнічно польськими (зважаючи на значну полонізацію міст і знаті), і не бажала визнавати українців окремою нацією. Це призводило до політичної, освітньої та культурної дискримінації українців. Народовці — представники українського руху в Галичині — активно боролися за свої права, створюючи «Просвіти», Наукове товариство ім. Т. Шевченка, видаючи газети, що викликало спротив польських політичних сил.

Наприкінці XIX століття в Галичині відбулася спроба примирення між польськими та українськими політичними елітами, відома як «нова ера» (початок 1890-х років). Це був період тимчасового порозуміння, ініційований частиною українських народовців і польських політиків, а також зацікавленою австрійською владою, яка прагнула стабілізувати ситуацію в провінції. В обмін на політичну підтримку народовцями польських представників у Галицькому сеймі, польська сторона та цісарський намісник у Галичині К. Бадені погодилися на певні поступки: а) збільшення квот для українських депутатів у Сеймі; запровадження української мови в деяких державних установах; б) відкриття трьох гімназій з українською мовою викладання; в) створення додаткової кафедри української літератури та історії України у Львівському університеті; г) дозвіл на діяльність українського страхового товариства «Дністер».

«Нова ера» викликала неоднозначну реакцію. Частина українського суспільства, особливо молодь та радикально налаштовані діячі (І. Франко, М. Павлик), гостро критикувала її як «угодовство», вважаючи недостатніми здобутки та надмірними поступки. Натомість польська сторона також не завжди дотримувалася своїх обіцянок. Зрештою, «нова ера» провалилася, не виправдавши повною мірою сподівань, і призвела до подальшої радикалізації українського руху.

Наприкінці XIX століття зростає інтерес до культурного доробку один одного. Польські письменники (наприклад, Марія Конопніцька, Болеслав Прус) цікавились українською тематикою, а українські (Іван Франко, Леся Українка) — польською. Іван Франко глибоко знав польську літературу, перекладав польських авторів, писав польською мовою, активно спілкувався з польськими інтелектуалами. Його діяльність ілюструє інтелектуальну взаємодію, що виходила за межі національних кордонів. Відбувався обмін досвідом між Науковим товариством імені Шевченка у Львові та польськими науковими колами. Хоча й часто через полеміку, ідеї європейського романтизму, національного відродження, соціалізму проникали в обидві культури, створюючи спільне інтелектуальне поле.

У польському політичному та інтелектуальному дискурсі «українське питання» ставало все більш помітним, що свідчило про усвідомлення українців як окремого політичного суб’єкта, а не просто як «русинів» чи «селян». Відбувалося переосмислення спільної історії, де часто акцентувалися різні, іноді конфліктні, наративи (наприклад, події Козаччини, Берестейська унія). Це ілюструє, що «нова ера» не означала зникнення суперечностей, а скоріше їхнє перенесення на рівень модерної національної самосвідомості.

Спільною політичною платформою, де українці та поляки могли обговорювати питання, що стосуються їхнього майбутнього, був Галицький сейм, де відбувалися жорсткі, але все ж парламентські дискусії. Зростання національної самосвідомості українців зумовлювало вимоги щодо рівноправ’я, розширення прав на освіту, використання мови, що часто наштовхувалося на опір польської шляхти та адміністрації.

1. Хто ініціював «нову еру» в українсько-польських відносинах? 2. Які поступки для українців зробила влада Австро-Угорщини в цей період? 3. Яке суспільне ставлення викликала політика «нової ери»?

Працюємо разом

Вправа «Інфографіка». Об’єднайтесь у пари чи групи. Самостійно доберіть інформацію та створіть інфографіку «Польська національна ідентичність у XIX ст.».

Корисна гра:

«Лідери боротьби за незалежність»

https://cutt.ly/qtax90zR

Перевірте себе

I. 1. Побудуйте хронологічну шкалу розвитку польського національного руху в XIX ст. 2. Покажіть на карті держави, до складу яких входили польські землі в XIX ст.; європейську країну, де діяв один із центрів польської еміграції; українське місто, в якому створено кафедру історії України в період «нової ери».

II. 3. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами: Коли ____? Що ____? Хто ____? Де ____? Звідки ми можемо дізнатися про ____? Чому ____? Як ____? Який результат ____? Запропонуйте свої запитання у класі. 4. Складіть порівняльну таблицю польського та українського національного руху в Галичині за такими критеріями: мета, засоби, культурна діяльність, політична участь. 5. Порівняйте форми спротиву польського народу у трьох імперіях.

III. 6. Вправа «Культурний спротив». Поміркуйте, чи можна культурний спротив розглядати як форму ненасильницького протесту. Відповідь проілюструйте прикладами з польського національного руху XIX ст.