Громадянська освіта. 8 клас. Васильків

Розділ IV. Мистецтво спілкування

§ 11. Ефективна комунікація

Основні поняття та ідеї теми:

• спілкування (комунікація) • вербальні засоби спілкування • невербальні засоби спілкування • соціальні мережі • блогер • інфлюенсер • свобода слова • обмеження свободи слова

• Від уміння спілкуватися залежить багато аспектів людського життя, починаючи від забезпечення основних потреб для виживання і аж до успішної самореалізації особистості.

11.1. Живе спілкування. Вербальні і невербальні засоби спілкування. Вміти сказати і вміти почути

Живе спілкування. Вміти сказати і вміти почути

Спілкування є важливою духовною потребою особистості. (Згадайте «Піраміду Маслоу» (§ 4): потреба людини у спілкуванні стоїть на третьому місці після фізіологічних потреб і потреби безпеки).

Завдяки спілкуванню ми отримуємо знання про навколишній світ, засвоюємо суспільні, культурні та моральні цінності. Без спілкування в суспільстві неможливі процеси виховання, освіти, управління та обслуговування.

Спілкування називають також комунікацією (від латинського дієслова communicare, що означає «ділитися» або «робити спільним»).

• Комунікація — це передача інформації: повідомлення передається від відправника до отримувача за допомогою певного середовища (звуку, письмових знаків, рухів тіла або електронних засобів).

Існує багато форм комунікації. Головними принципами розрізнення є: а) між ким вона відбувається; б) чи використовується мова в процесі спілкування.

За принципом «між ким відбувається комунікація» розрізняють внутрішньоособистісне, міжособистісне та масове спілкування.

Внутрішньоособистісне спілкування — це спілкування із самим собою. Іноді воно проявляється зовні, скажімо, у формі монолога або записів у щоденнику. Однак частіше воно відбувається внутрішньо, наприклад, коли людина думає про щось або мріє.

Міжособистісне спілкування здійснюється в безпосередніх контактах двох або більше людей, і його ще називають безпосереднім спілкуванням.

Масове спілкування спрямоване не на конкретного індивіда, а на широкий загал. Воно здійснюється за посередництвом засобів масової комунікації, тому його називають опосередкованим.

За принципом «чи використовується мова в процесі спілкування» розрізняють вербальну і невербальну комунікації.

• Вербальна комунікація (лат. verbalis — «словесний») — це спілкування людей за допомогою мови.

Вербальне спілкування включає в себе не тільки усне мовлення, але й письмо та мову жестів, котрою користуються люди з порушенням слуху.

• Невербальна комунікація — спілкування за допомогою жестів, міміки, рухів тіла й деяких інших засобів, за винятком мовних.

Ми звикли вважати, що більшість інформації отримуємо завдяки мові, однак невербальна комунікація має не менше значення. Важливо не тільки що людина сказала, але й її інтонація, міміка, жести тощо. Невербальна комунікація певною мірою має місце майже в кожному комунікативному акті. Деякі вчені вважають, що лише 30-35 % соціального значення розмови передається за допомогою слів. Решта — за допомогою невербальних сигналів. Психолог Альберт Меграбян наголошує на вирішальній ролі невербальної комунікації при передачі почуттів і ставлень: на слова припадає 7 %, інтонацію і ритм — 38 %, а на 55 % формування емоцій залежить від міміки та жестів співрозмовника.

Які ж є різновиди невербальної комунікації?

1. • «Мова тіла» — жести і пози, які відіграють роль сигналів. Деякі сигнали подаються ненавмисно і несвідомо, як-от почервоніння чи пітливість, інші — свідомо, як-от рукостискання або підняття великого пальця.

Невербальні сигнали можуть дуже суттєво доповнювати і навіть змінювати вербальні повідомлення. Наприклад, особа може на словах погодитися з твердженням, але мімікою (стиснуті губи, закочені очі та ін.) показати свою незгоду.

Мова тіла включає в себе багато форм: жести, пози, стилі ходьби, рух очей тощо. Наприклад, відкриті долоні промовця вказують на щирість його слів, а от долоні, повернуті донизу, означають закритість від співрозмовника. Руки, схрещені на грудях, т. зв. «поза Наполеона», свідчать про закритість людини, її небажання спілкуватися відверто, вона ніби захищається, після чого можливий агресивний контрнаступ. Руки в боки — це жест господаря, особа ніби підкреслює, що саме вона володіє ситуацією, тощо. Макіяж, одяг також красномовно розповідають про людину. Прикраси можуть говорити про належність людини до певної релігії, соціального стану або організації тощо.

2. • «Парамова» («пара» — префікс у давньогрецькій мові, який означає «поряд», «повз») — невербальні звукові сигнали, які оформлюють мову — тональність, звук, темп, паузи, зітхання тощо. Так, у людей, що перебувають у стані депресії, інтонація одноманітна, а мова монотонна; у людини в стані крайнього хвилювання, під емоційним впливом голос у розмові тремтить, часто стає голоснішим, ніж зазвичай, доходить до крику і, як кажуть, зривається або рветься. Різні немовні звуки і комбінації звуків, як-от «екання» або глибоке зітхання, позначають щось на зразок психологічної втоми від негараздів і важкого життя. Зрештою, навіть мовчанням люди здатні висловити презирство, осуд, схвалення, повагу.

3. • «Розміщення». Те, як ми використовуємо соціальний простір, також є повідомленням. У процесі комунікації завжди важливо враховувати дистанцію. Існує три зони наближення: 1 м 30 см — соціальна зона; 1 м — особистісна зона; 45 см — інтимна зона. Входження в чийсь особистий простір зазвичай свідчить про знайомство, а іноді й близькість. Соціальна дистанція між людьми надійно корелює з фізичною дистанцією, наприклад, лідер завжди перебуває в центрі або на підвищенні, а між ним та його оточенням існує незайнятий простір.

Невербальні атрибути наявні також у письмовому спілкуванні. Електронні листи, вебчати та соціальні медіа мають опції для зміни кольорів шрифту тексту, додавання смайликів, великих літер і зображень, щоб зафіксувати невербальні сигнали у словесному середовищі.

Вміти сказати і вміти почути

Здатність ефективно спілкуватися та обирати адекватну комунікативну поведінку називають • комунікативною компетентністю.

Від уміння спілкуватися залежить багато аспектів людського життя, починаючи від забезпечення основних потреб для виживання і аж до успішної самореалізації особистості. Завести надійних друзів, досягти успіхів у навчанні, знайти цікаву роботу, домогтися визнання неможливо без уміння ефективного спілкування.

Комунікативна компетентність містить три складові: бажання, знання і вміння.

Складові комунікативної компетентності

БАЖАННЯ «Я хочу спілкуватися»	ЗНАННЯ «Я знаю, як спілкуватися»	ВМІННЯ «Я вмію спілкуватися»
Передбачає наявність у людини потреб та мотивів, що спонукають до спілкування. Саме потреба у спілкуванні визначає її бажання вступати у контакти з оточуючими. Мотивація може бути різною — діловою, особистою, ситуативною, коли ми спілкуємося задля демонстрування поваги до іншого або для обміну інформацією, але без такого бажання спілкування неможливе.	Враховує, наскільки добре індивід знає норми і правила ефективного спілкування (чітко висловлювати свою думку, вміти слухати і чути співрозмовника, розуміти невербальні сигнали, запам’ятовувати і критично аналізувати інформацію тощо). Це знання формується в процесі навчання та під час взаємодії з іншими людьми. Важливо також знати і правильно оцінювати існуючі бар'єри для ефективного спілкування. Ними можуть бути: погане знання мови і невербальних сигналів, вкладання іншого змісту, негативні емоції, стереотипи, різний рівень освіти і різний життєвий досвід та ін.	Включає вміння чітко адресувати повідомлення, привертати до себе увагу співрозмовника своєю думкою, вміння слухати й сприймати його точку зору, вміння критично ставитися до власної думки, дій, висловлювань, вміння емоційно співпереживати, підтримувати зоровий контакт зі співрозмовником, використовувати правильні невербальні сигнали та багато інших комунікативних умінь.

Працюємо разом

Рольова гра «Інтерв’ю». У парах розподіліть ролі. Хтось ставить запитання, хтось відповідає. Завдання: звернути увагу на вербальні та невербальні сигнали (жести, міміку, інтонацію), а потім обговорити, як вони вплинули на комунікацію.

Рольова гра «Міміка та жести у спілкуванні». У командах по черзі покажіть певні емоції (радість, здивування, смуток та інші) без слів, використовуючи лише міміку і жести. Інші учасники команди повинні вгадати, яку емоцію було задумано передати, і пояснити, які невербальні сигнали допомогли зрозуміти емоцію.

Міркуємо і діємо

1. Що таке комунікація, і яке її основне призначення? 2. Які складові комунікативної компетентності? 3. Назвіть форми і види комунікації. 4. Поясніть різницю між вербальною та невербальною комунікацією. Наведіть власні приклади.

11.2. Спілкування онлайн

У наш час люди проводять все більше часу у віртуальному середовищі: отримують інформацію, працюють, займаються творчістю, розважаються і, звичайно, спілкуються. Саме тому потрібно знати основні принципи і правила мережевого спілкування.

ПРАВИЛА ОНЛАЙН-СПІЛКУВАННЯ

Ви повинні розуміти, що людина, з якою ви спілкуєтеся, є справжньою. Це жива особистість із власними почуттями, інтересами та поглядами на релігію, спорт, політику тощо. Будьте ввічливими і не ображайте нікого. Поводьтеся так, ніби спілкуєтеся з людиною в реальному житті.	Спочатку думайте, а потім пишіть. Пам’ятайте, що написане вами можуть прочитати всі, в тому числі ваші батьки, вчителі, друзі, нинішні і навіть майбутні знайомі, адже інтернет нічого не забуває, небажані записи неможливо видалити. Тому запитайте себе: «Чи захочу я прочитати через кілька років те, що напишу зараз?».
Пишіть ввічливо та використовуйте правильну граматику. Особливо якщо ви спілкуєтеся з незнайомими або малознайомими людьми.
	Зверніть увагу на конфіденційність. Соціальні мережі процвітають завдяки особистим коментарям. Іноді ваші публічні коментарі можуть поставити кореспондента в незручне становище. Подумайте, чи не краще надіслати ваш коментар як конфіденційне повідомлення.
Не пишіть великими літерами. Напис великими літерами означає, що ви підвищуєте голос. Щоб показати смисловий наголос певного слова, краще використовувати шрифтові виділення. Якщо ви будете писати всі слова великими літерами — вас можуть заблокувати.
	Вибачайте за помилки своїх кореспондентів. Ставтеся з розумінням до чужих помилок так само, як очікуєте, що інші розумітимуть ваші.

В інтернет-спілкуванні є певні переваги порівняно зі звичайними способами особистого спілкування. Чи не найголовнішою з них є ліквідація перешкод. Йдеться як про фізичні перешкоди (в інтернеті ми можемо спілкуватися з людьми, які перебувають у будь-якій точці земної кулі), так і про соціальні (у результаті анонімності втрачає значення ціла низка бар’єрів живого спілкування, наприклад стать, вік, соціальний статус, зовнішність і т. ін.).

Особливості онлайн-спілкування

Анонімність. Спілкуючись в інтернеті, люди мають можливість залишатися анонімними та непомітними, а тому відчувають себе вільними від потенційних наслідків. Через це вони іноді поводяться так, як не дозволили б собі в реальному житті. Прояви такого ефекту можуть мати як позитивний, так і негативний бік. Позитивний полягає в тому, що анонімність надає можливість виразити себе особам, які не мають змоги повноцінно спілкуватися в реальному світі, наприклад інтровертам, сором’язливим людям, тим, хто страждає від соціальних фобій, або особам із заїканням чи порушенням слуху. Негативний бік анонімності в інтернеті називають токсичним розгальмуванням. Йдеться про антисоціальну поведінку яка існує в різних формах, як-от, наприклад, ненормативна лексика, лайка і навіть погрози та кібербулінг.

Асинхронність. Асинхронність спілкування означає, що воно не відбувається в режимі реального часу і для отримання відповіді на повідомлення може знадобитися деякий час. Асинхронна комунікація може стати на заваді онлайн-комунікації, оскільки можна, надіславши повідомлення, не отримати відповіді негайно й вийти з діалогу. З іншого боку, це дає час, щоб надати обдуманішу відповідь. Можна навіть неодноразово виправляти свою думку, доводячи до досконалості, або видалити і переписати наново, правильніше або точніше.

Дефіцит емпатії. • Дефіцит емпатії — це зниження здатності ідентифікувати себе з емоціями інших. Він виникає через відсутність невербального зворотного зв’язку. Опосередковане спілкування не дає зрозуміти, яким тоном і виразом обличчя супроводжується повідомлення. Це ускладнює співпереживання іншим. У рубриці про невербальну комунікацію ми вже згадували, що для подолання цієї проблеми у спілкуванні онлайн існують атрибути, як-от різні шрифти, позначення на зразок двокрапки з дужкою, що означає усміхнене обличчя, абревіатури «LOL» (розшифровується як «голосно сміятися»), емодзі та ін.

БЕЗПЕКА В ІНТЕРНЕТІ

Блогери, інфлюенсери, лідери думок та їхня відповідальність

Інформаційне століття породило безліч нових професій. Частина з них пов’язана із поширенням інформації і впливом на громадську думку.

Блогер / блогерка — це особа, яка регулярно пише та публікує вміст у блозі (сторінці в соціальних мережах або особистому вебсайті) про те, що з нею відбувається, висловлює свої думки з приводу різних тем, як-от мода, подорожі, їжа, технології, фінанси, спосіб життя, здоров’я, політика тощо. Блогери використовують різні формати, як-от текст, зображення, відео та аудіо. Діяльність блогера дещо нагадує роботу журналіста, але є суттєва різниця: журналіст повинен дотримуватися професійних стандартів та опиратися передусім на факти, блогер же на перше місце ставить особисті погляди.

З розвитком соціальних медіа та цифрових технологій ведення блогів стає дедалі доступнішим, дозволяючи будь-кому, незалежно від досвіду та вмінь, створювати та публікувати власний вміст. Однак лише деяким вдається виробити унікальний стиль, суголосний з думками й переживаннями їхніх читачів. Тоді блогери набувають тисячі підписників, які з довірою і прихильністю ставляться до їхніх висловлювань. Таких блогерів називають інфлюенсерами.

Інфлюенсер (від англійського influence — «вплив») — людина, думка якої має значення для певної аудиторії.

Блогери впливають на громадську думку та поведінку, тому повинні пам’ятати про свою відповідальність перед аудиторією.

• Блогер / блогерка у своїй діяльності має опиратися на норми, принципи і цінності моралі, не принижувати честь і гідність інших людей та не підбурювати до деструктивних дій.

• Він / вона повинен / повинна оперувати тільки достовірними даними, перевіряти інформацію, уникати чуток і домислів.

• Не варто коментувати чи «аналізувати» інформацію з галузі, де автор / авторка не має фахових знань.

• Блогер / блогерка має виражати свою власну точку зору, а не створювати контент на замовлення.

• Блогерам також слід знати, що розповсюдження незаконного контенту (заклики до насильницької зміни, повалення конституційного ладу України, порушення територіальної єдності, розпалювання війни, пропаганда тероризму, порнографія та ін.) тягне за собою кримінальну відповідальність.

Працюємо разом

«Аналіз інтернет-повідомлень». Оберіть реальний приклад інтернет-спілкування (коментарі, пости) і визначте, які принципи та правила онлайн-комунікації були дотримані або порушені.

Створіть блогпост. Напишіть невеликий пост або коментар на тему, яка вас цікавить, дотримуючись правил онлайн-спілкування, звертаючи увагу на грамотність, ввічливість і конфіденційність.

Міркуємо і діємо

1. Як можна захистити особисту інформацію під час онлайн-спілкування? 2. Хто такі блогери й інфлюенсери, і чому вони повинні нести відповідальність за свої дії в інтернеті? 3. Які фізичні та соціальні перешкоди долає онлайн-спілкування? 4. Що таке анонімність в інтернет-спілкуванні? Назвіть її позитивні та негативні сторони. 5. Що таке асинхронність в онлайн-спілкуванні? Які її плюси та мінуси? 6. Чому дефіцит емпатії може бути проблемою в онлайн-спілкуванні?

11.3. Свобода слова і відповідальність

• Свобода слова — це право людини висловлювати свої погляди в усній і письмовій формах, зокрема через засоби масової інформації.

Це одна з найважливіших громадянських свобод. Вона включає в себе право громадян на критику влади, обговорення громадських питань, публікацію новин і інформації, а також вільний доступ до різних джерел інформації.

Свободу слова називають фундаментом демократичного суспільства. Адже демократія — це врядування народу. Щоб така система працювала, виборці мають бути добре поінформованими, отож не повинно бути обмежень для вільного потоку інформації та ідей. Крім того, завдяки свободі слова люди можуть вирішувати суспільні проблеми, обговорюючи їх відкрито, без використання силових методів. Томас Джефферсон, один із батьків-засновників США, сказав: «Наша свобода залежить від свободи преси. Якщо її обмежити, вона буде втрачена».

Однак, важливо відзначити, що свобода слова не є абсолютною, інколи вона може бути обмежена. Відповідно до норм міжнародного права, обмеження на свободу слова мусять відповідати трьом умовам: а) вони мають строго узгоджуватись із законом, б) мати на меті благо людини й суспільства, в) повинні бути необхідними й адекватними для досягнення цієї мети. Закони, які вводять обмеження, повинні бути недвозначними і не давати можливості для інших тлумачень.

Свобода слова може бути обмежена, якщо йдеться про захист репутації, гідності особи, загрози національній безпеці, мову ненависті, порнографію, расизм й інші форми дискримінації та насильства. Будь-яке обмеження свободи слова повинно бути обґрунтованим та відповідати законодавству.

Обмеження свободи слова може відбуватися також через суспільний осуд.

Водночас слід пам’ятати, що свобода слова не звільняє людей від відповідальності за їхні слова та вчинки. Якщо висловлювання чи дії ведуть до порушення прав та свобод інших людей, то відповідні закони мають бути застосовані для забезпечення справедливості та захисту прав усіх сторін. Особливістю нашого часу є те, що до свободи слова додалася свобода поширення висловлювання. Сьогодні кожен, хто має доступ до інтернету, може поширювати інформацію для невизначено великого кола читачів. Через це дуже виростає значення медіаосвіти.

У період російсько-української війни агресор використовує інформацію як зброю, тому інформація автоматично стає складовою війни. Необхідно знайти баланс між свободою слова та захистом від дезінформації. Держава створює ефективні механізми захисту від дезінформації та пропаганди, а також виявлення та припинення інформаційних атак. Але не менш важливо підвищувати рівень медіаграмотності громадян та розвивати в них критичне мислення.

Працюємо разом

А. Обміркуйте в парах чи групах, як в умовах війни інформація може використовуватись як зброя.

Б. Дослідження прикладів обмеження свободи слова. Знайдіть у новинах або історичних джерелах приклади, коли свобода слова була обмежена. Обговоріть, чи ці обмеження були виправданими.

Міркуємо і діємо

1. Що таке свобода слова, і чому вона є важливою? 2. Як свобода слова сприяє функціонуванню демократичного суспільства? 3. Чи є свобода слова абсолютною? Поясніть свою відповідь. 4. Назвіть три умови, за якими може бути обмежена свобода слова. 5. Які легітимні причини обмеження свободи слова згадуються в тексті? 6. Чому обмеження свободи слова не повинні використовуватися для цензури політичних думок?

Для завершення теми:

• 1. Що таке анонімність в інтернет-спілкуванні? Назвіть її позитивні та негативні сторони.
• 2. Назвіть правила, яких варто дотримуватися під час спілкування в соціальних мережах.
• 3. Як невербальні сигнали можуть вплинути на вербальне спілкування?
• 4. Зобразіть у схемі різні види комунікації та доповніть прикладами.
• 5. Поясніть, як критичне мислення може допомогти уникати дезінформації.
• 6. «Аналіз публічних висловлювань». Виберіть кілька публічних висловлювань відомих людей. Проаналізуйте їх з погляду відповідальності за слова: чи могли б ці висловлювання порушувати права інших або спричинити негативні наслідки?