Історія України у питаннях та відповідях. Масальський

1.8. ГРЕЦЬКІ МІСТА - ДЕРЖАВИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я

Період VIII-VI ст. до н.е. визначають як період «великої грецької колонізації», під час якої греки розселилися по значних територіях, освоївши все Середземноморське узбережжях від Піренеїв до Єгипту та Сирії. В VII ст. до н.е. грецькі поселення з’являються на узбережжях Чорного (Понт Евксінський) і Азовського (Меотида) морів.

Щодо причин еллінської міграції, то вчені виокремлюють кілька теорій, серед яких:

• демографічна — перенаселення у материковій Греції унаслідок демографічного вибуху;

• аграрна — нестача родючої землі у метрополії;

• сировинна — у Греції не вистачало певних продуктів та джерел сировини — зерна, металів, будівельного лісу тощо;

• соціальна — невщухаюча соціальна боротьба між окремими верствами населення примушувала тих, хто зазнав поразки, мігрувати.

Основними осередками античної цивілізації у Причорномор’ї були райони Дніпро-Бузького (Борисфеніда, Ольвія) та Дністровського (Тира) лиманів, Південно-Західний Крим, Керченський і Таманський півострови (Херсонес, Феодосія, Керкінітіда (сучасна Євпаторія), Пантікапей (сучасна Керч), Фанагорія (Таманський півострів), Танаіс (дельта Дону)). Давньогрецький філософ Платон, сучасник цих міграцій, стверджував, що «елліни обсіли Чорне море, неначе жаби ставок».

Елліни-колоністи привезли з собою на нові землі традиційну для Греції форму соціально-економічної та політичної організації суспільства — поліс. Полісна модель суспільного устрою поєднувала місто, як центр політичного життя, ремесла, торгівлі й культури, та хору — прилеглу сільськогосподарську округу. За політичним устроєм і адміністративно-територіальною структурою поліси півдня України були рабовласницькими республіками, які мали свою законодавчу (народні збори), виконавчу (колегії та магістрати) та судову владу. За винятком іноземців, жінок та рабів, усі жителі мали широкі політичні права. Залежно від домінуючої політичної сили республіки були аристократичними (Ольвія) або демократичними (Херсонес).

Крім грецьких полісів на території України існувало Боспорське царство, що утворилося в 480 р. до н.е. й охоплювало частину

Керченського півострова, Азовське узбережжя та Прикубання (воно включило до себе міста Пантикапей, Фанагорію, Германассу). У державі правила царська династія Археанакіидів. Населення цього царства було змішаним (греки й місцеві народи).

Основою економіки було зернове господарство, важливу роль відігравали виноградарство, присадибне скотарство, розвинуте ремесло, торгівля (внутрішня та зовнішня), судобудування, промисли (наприклад, соляний, рибозасолювальний). Колонії карбували власні монети.

Греки принесли з метрополії у причорноморські землі високу античну культуру — архітектуру, скульптуру, мистецтво, літературу. Розвивалися освіта та наука (передусім, філософія та історія — навіть в материковій Греції визнання отримали вихідці з Північного Причорномор’я - філософи Діфіл та Стратонік, історик Сіріск). У великій пошані була фізична культура, влаштовувалися відкриті змагання з бігу, метання диска та списа, гімнастики, кулачних боїв тощо.

Переселенці мали спільну з жителями метрополії релігію — традиційно поклонялися Зевсу, Аполлону, Артеміді, Деметрі, Афіні та іншим богам грецького пантеону. Водночас до релігійних вірувань греків проникають елементи культів місцевих племен.

У розвитку грецьких міст-держав Північного Причорномор’я традиційно виокремлюють два періоди — грецький (друга половина VII ст. — середина І ст. до н.е.) та римський (середина І ст. до н.е. — IV ст. н.е.). Характерними рисами грецького етапу були тісні зв’язки із материковою Грецією, стабільність розвитку, активна урбанізація (регулярне планування міських кварталів, побудова монументальних споруд, оборонних мурів), перетворення колоній у центри посередницької торгівлі, що пов’язували Елладу з варварським світом, відносно мирне співіснування з місцевим населенням.

Для римського етапу характерні: нестабільність воєнно-політичної ситуації, прогресуюча втрата полісами політичної незалежності, поступова переорієнтація держав Північного Причорномор’я на Римську імперію, входження Тіри, Ольвії, Херсонесу до складу римської провінції Нижньої Мезії, варваризація населення полісів, натуралізація господарства, агресивні вторгнення кочових племен, поступовий занепад міст-держав. Експансія готів у III ст. та гунів у IV ст. поклала край існуванню більшості грецьких полісів Північного Причорномор’я. Винятком були лише Херсонес та Пантікапей, які з часом потрапили під владу Візантії.

Центри античної цивілізації залишили свій слід у житті місцевого населення, опосередковано прискорюючи його політичний та економічний розвиток, започатковуючи напрям цивілізаційних орієнтацій, який через кілька століть підштовхне молоду варварську Русь до візантійської культурної орбіти.

Нові терміни і поняття

Метрополія (від грец. «метрополис») — у Давній Греції це місто-держава (поліс) стосовно заснованих ним поселень (колоній). У більш широкому сенсі — держава, що має колонії.

Пантеон (від лат. «Пантеон» — місце, присвячене усім богам) — сукупність усіх божеств, що складають певну релігійну систему.

Урбанізація (від лат. «урбс» — місто) — процес збільшення ролі міст у розвитку суспільства.

Готи — група германських племен, яка з II ст. мешкала на території України (у період найвищого підйому у IV ст. об’єднання міжплемінних союзів на чолі з готами — держава Германаріха — охоплювало територію від Причорномор’я до Дунаю та Вісли). Розподілялися на вестготів (західних) та остготів (східних). Вестготи під ударами гунів пішли до Західної Європи, східні — залишилися на території Приазов’я та Криму.

Гуни — кочовий народ, що сформувався у II — IV ст. у Приураллі з тюркомовних хунну та місцевих племен угрів та сарматів. Масове переселення гунів на захід з 70-х рр. IV ст. поклало початок Великому переселенню народів. Підкоривши собі низку племен, створили міцний союз племен, найвищий підйом якого фіксувався під час правління Аттіли.