Історія України у питаннях та відповідях. Масальський

5.10. НАРОДНИЦЬКИЙ РУХ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

Рух народників - це загальноросійська демократична течія, що базувалася на ідеях селянського соціалізму, розроблених російськими демократами О. Герценом і М. Чернишевським. Головна мета народників - досягнення соціалізму, спираючись на селянську громаду, в якій бачили зародки соціалізму. У народництві сформувалося 3 течії:

1. Пропагандистська (ідеолог Лавров П.) - народ не готовий до боротьби. Головне завдання є пропаганда ідей соціалізму серед селян;

2. Анархістсько-бунтарська (Бакунін М.) - селяни завжди готові до «бунту». Завдання — агітацією підняти народ на збройну боротьбу;

3. Змовницька (Ткачов П.) — провідною силою є інтелігенція, що створить змовницьку організацію, скине царя, поведе народ до соціалізму.

В Україні народництво йшло тими ж шляхами, що й у Росії. У 1872 р. створюються перші народницькі гуртки (у Києві - гурток С. Лур’є, П. Аксельрода; в Одесі - гурток О. Желябова). Восени 1873 р. гуртки Москви, Санкт-Петербурга, Києва й Одеси об’єдналися у федеративну організацію революціонерів.

1. У 1874 р. почалося масове «ходіння в народ». В Україні переважала осіла пропаганда, особливо в Київській, Чернігівській, Катеринославській губерніях. Народники влаштовувалися вчителями, лікарями тощо. Крім проведення занять вони вели бесіди на революційні теми, читали заборонену літературу. Українські народники користувалися спочатку тією ж пропагандистською літературою, що й у Росії. Але незабаром зрозуміли, що найбільший ефект дає українська література, близька народу (особливо твори Т. Шевченка, І. Котляревського та ін.).

Проте ходіння у народ не досягло своєї мети: селяни не розуміли народницьких ідей й навіть здавали народників поліції, самі народники розуміли, що селянська громада - це ще не зародки соціалізму. Діяльність народників не залишилася непоміченою з боку влади. Царська охоронка почала заарештовувати та переслідувати народників.

Розпочався пошук нових шляхів боротьби із самодержавством. Посилилася тенденція до об’єднання розрізнених груп у єдину організацію. Восени 1876 р. в Петербурзі створена «Земля і воля». У програмі було записано про необхідність створювати революційні організації з робітників, інтелігенції, розгорнути широку агітацію серед населення, організовувати збройні бунти. Владу передбачалося захопити шляхом перевороту. Українські народники встановили контакт із «Землею і волею».

2. У 1875 р. 30 народників-бакунінців об’єдналися в гурток «Південних бунтарів». Вони вважали, що найкращі умови для здійснення їхніх планів склалися саме на Чигиринщині (де не припинялася селянська боротьба у зв’язку з реформою 1861 р.). У Києві встановили контакт з ув’язненими учасниками селянських виступів і вирішили створити революційну селянську організацію для збройного повстання. Народники розробили статут товариства «Таємна дружина» й «Височайшу таємну грамоту». Вони розраховували на промонархічні настрої селян: цар знає про тяжке становище своїх підданих, але йому заважають поміщики. Тому селяни повинні самі подбати про свою долю, скинути поміщиків і справедливо розподілити землю. Для цього — об’єднатися в «Таємні дружини» на чолі з нібито призначеними царем комісарами. Вищий орган Рада комісарів, її рішення прирівнювалися до рішень самого царя. Практичні дії «бунтарів» одержали назву Чигиринська змова. На початку 1877 р. Стефанович під вигаданим прізвищем Дмитра Найди, спираючись на сфабриковану царську грамоту, почав створювати в Чигиринському повіті Київської губернії нелегальну «Таємну дружину» (1 тис. осіб). Повстання планувалося на 1 жовтня. Але у вересні змову розкрили. Організаторам загрожувала страта, але їм удалося втекти.

3. Масові невдачі змусили народників у 1877-1878 рр. перейти до боротьби за політичну свободу шляхом терору. Початок політичного терору поклав постріл В. Засулич у петербурзького градоначальника Трепова 24 січня 1878 р. (у відповідь за покарання різками політичного в’язня О. Ємельянова). В Україні також відбулися теракти. Було вбито жандармського поручика барона Гейкіна в Києві; харківського губернатора князя Куропаткіна - за жорстоке поводження з політичними в’язнями. Однак, терор був приречений на невдачу. Громадськість не прийняла їхніх дій. Протягом 1878-1879 рр. поліція розгромила найбільші групи. Багатьох засудили до каторги, а керівників - І. Більчанського, Д. Лизогуба й ін. (всього 14) присудили до страти.

Рух радикалів-демократів (народників) у 1879-1889 рр. Незважаючи на репресії, радикально настроєні народники намагалися активізувати збройну боротьбу за політичні свободи. У 1879 р. «Земля і воля» розпалася на «Народну волю» (радикальна течія) та «Чорний переділ» (поміркована течія). Своїм головним завданням народовольці вважали повалення самодержавства і передачу влади народові. Передовий загін нападав на уряд, даючи цим сигнал до загального народного повстання. Терор розглядався як важливий, але допоміжний засіб. Після перемоги планувалися широкі демократичні перетворення (загальне виборче право, постійне народне представництво, політичні свободи, широке місцеве самоврядування). Землю та заводи планувалося передати в народну власність. Економічною й адміністративною одиницею вважалася громада. Перші народовольчі організації в Україні з’явилися восени 1879 р. (в Харкові - І. Глушкова, у Києві — В. Бичкова, в Одесі — М. Тритони). Після вбивства народниками 1 березня 1881 р. Олександра II царат розгромив виконавчий комітет «Народної волі». Вціліла лише В. Фігнер, яка з квітня 1881 р. розгорнула активну роботу в Одесі (створила друкарню, жіночий гурток, організувала напад на військового прокурора генерал-майора Стрельникова). Виникли групи в Києві, Харкові. Після арешту Фігнер у 1883 р. підпілля було обезголовлено.

У січні-лютому 1884 р. у Парижі проходив з’їзд народовольців, який розглянув питання відродження «Народної волі». В Україні починають діяти народовольчі групи в Харкові, Одесі, Києві, Сімферополі, Луганську. У вересні 1885 р. у Катеринославі пройшов з’їзд народовольців, почала виходити газета «Библиотека «Народной воли».

Паралельно діяли чорнопередільці. До Центрального Петербурзького гуртка входили Г. Плеханов, Л. Дейч, В. Засулич. Після від’їзду їх за кордон і арештів у січні 1880 р. у Петербурзі виникає новий гурток, що проголосив себе центром партії «Соціалістів-федералістів». Гасло «Земля і воля» залишилось бойовим девізом чорнопередільців. Після революції в країні мав утвердитися федеративний принцип, федерація громад. Земля, заводи належать народу. Народи одержують автономію, або незалежність. «Чорний переділ» мав вплив в Україні на радикальну молодь. Його послідовники діяли в Україні й у середині 80-х років.

Отже, народницький рух, здійснивши еволюцію від ідеалізації селянської громади й народу до терористичних форм боротьби, що також виявили свою політичну неспроможність, до 80-х років майже зникає як політичне явище. Колишні народники приєднуються до інших суспільно-політичних течій: лібералізму чи марксизму.

Нові терміни і поняття

Терор (з лат. terror — страх) — система і методи насильницької боротьби революційних елементів з представниками влади чи панівної групи.