Історія України. 7—9 кл. Документи. Матеріали. Скирда

РОЗДІЛ IV. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ

Із Густинського літопису про поширення влади литовських князів на українські землі

В сие лето (1362) Ольгерд¹победи трех царков татарских и з ордами их, си есть, Котлубаха, Казчея, Дмитра²; и оттоли от подоля изгна власть татарскую. Сей Ольгерд и инныя русския державы во свою власть приять³, и Киев под Феодором князем взят⁴, и посади в нем Володымера сына своего⁵, и нача над сими владети, им же отци его дань дояху. [134, с. 34]

1) Як відбувалося поширення влади литовських князів на українські землі?

2) Процес приєднання українських земель до складу Великого князівства Литовського історик О. Бойко називає «оксамитовим» литовським проникненням. Поміркуйте, чому саме таку характеристику дає дослідник цим подіям, уникаючи слова «завоювання».

¹ Великий литовський князь.

² Татарські князі на Поділлі.

³ За час князювання Ольгерда литовські феодали в 1355—1356 рр. захопили Чернігівщину, у 1362 р. — Київщину, Переяславщину й Поділля.

⁴ До приходу литовських військ у Києві князював Федір, ставленик хана.

⁵ Володимир Ольгердович князював у Києві від 1362 до 1394 р.

3) Чим ви можете пояснити вражаючі успіхи литовських князів у справі приєднання земель Південно-Західної Русі до Великого князівства Литовського? Спробуйте пояснити, чому місцеве населення майже не чинило опору литовцям.

4) Поміркуйте, як приєднання руських земель вплинуло на розвиток Литовської держави.

Із Західноруського літопису про розгром татар на Синіх Водах та захоплення Поділля

Коли господарем над Литовською землею був великий князь Ольгерд, він пішов у степи з литовським військом і побив на Синіх Водах татар — трьох братів: князя Хачебея, Кутлобуга й Дмитра. Ті три брати, татарські князі, були дідичними володарями Подільської Землі. Від них правили в землі отамани, а баскаки, наїжджаючи, відібрали дань від тих отаманів.

Брат же великого князя Ольгерда, князь Коріят, що держав Новгород Литовський, мав чотирьох синів: то були князі Юрій, Олександер, Константин і Федір. Із тих Коріятовичів троє старших за дозволом великого князя Ольгерда й за допомогою Литовської землі пішли в Подільську землю, увійшли в приязнь з отаманом, почали боронити Подільську землю, а дань баскакам давати перестали. [43, с. 103]

1) Що вам відомо про життя та діяльність князя Ольгерда? Складіть історичний портрет цього князя.

2) Хто такі баскаки? Пригадайте, що вам відомо про способи правління татар на українських землях?

3) Укажіть, коли відбулася битва на Синіх Водах.

а) 1356 р.;

б) 1362 р.;

в) 1385 р.;

г) 1413 р.

4) Намалюйте схему битви на Синіх Водах. Яким був її результат? У чому полягає історичне значення цієї битви?

5) Як було завойоване Поділля?

Із Львівського літопису про захоплення Львова польським королем Казимиром III

Польський король Казимир узяв Львів, мешканці якого піддалися самі; забрав великі скарби, срібла, золота, дорогоцінного каміння, блавату (коштовна шовкова тканина), 2 золотих хрести, усіяних камінням, в одному дерево святого хреста, 2 корони, крісло коштовної роботи, ризу, чистим золотом шиту і дорогоцінним камінням усіяну; два замки — Високий та Низький — дерев’яні спалили. [11, с. 99]

1) Укажіть, коли відбулася подія, описана в джерелі.

а) 1326 р.;

б) 1340 р.;

в) 1356 р.;

г) 1365 р.

2) Яким чином відбулося приєднання Галичини до Польського королівства? Яку політику щодо українських земель проводив польський уряд?

3) Порівняйте становище українських земель у складі Великого князівства Литовського та Польщі. Зробіть висновок.

Із «Хроніки Биховця» про Кревську унію

Поляки зібрали сейм у Петркове, і на тому сеймі вирішили узяти собі государем на королівство великого князя Ягайла за тієї умови, якби він захотів охреститися в віру християнську закону римського і на королеві їх Ядвізі одружуватися. І з цією метою послали до нього послів своїх великих, і князь великий Ягайло погодився це виконати, прийняти їх віру латинську й одружуватися на королеві.

І взявши із собою двоюрідного брата свого великого князя Вітовта і рідного брата свого Скиргайла¹, і князя Івана Гольшанського, і своїх двох племінників, князя Івана Володимировича Бельського і брата його князя Андрія Володимировича Могильовського, і з багатьма іншими князями, і панами литовськими, поїхав на коронацію до Кракова. І архієпископи і єпископи все і вся рада польська зустріли з процесіями великого князя Ягайла перед містом Краковом, і там його вітали, і прийняли, і проводили його з шаною, і з веселістю великим у замок, у костьол святого Станіслава. І там Ягайло, увійшовши в церкву, прийняв римську віру і хрестився, і дали йому ім’я Владислав, і потім його коронували, і королеву Ядвігу дали йому в дружини. І тоді ж і князь великий Вітовт хрестився і прийняв віру римську, і дали йому ім’я Олександр, і багато інших панів литовських, які там були, хрестилися. Король Владислав (Ягайла) Вітовта і Скіргайла разом з іншими князями і панами, ушанувавши їх і обдарувавши багатьма дарами, відпустив до Литви.

І опісля небагато час приїхав до Литви сам і заклав у Вільно костьол святого Станіслава і обдарував його дорогими речами церковними, і заснував Віленськоє єпископство, і призначив у той костьол каноніків, і зробив першим віденським єпископом ченця ордена святого Франциска з Віденського монастиря Божієй матері по імені Матвій. І до того ж заснував єпископство Луцьке і Київське, і почав поширювати в Литовській державі римську віру. [137, с. 67—68]

¹ Син Ольгерда, князював у Києві від 1394 до 1396 р.

1) Поясніть значення поняття «унія».

2) Укажіть рік укладення Кревської унії.

а) 1385 р.;

б) 1413 р.;

в) 1569 р.;

г) 1596 р.

3) Якими були передумови укладення цього документа?

4) Використовуючи текст джерела та матеріал підручника, заповніть таблицю «Кревська унія».

Питання	Характеристика
Причини укладення
Основні положення
Наслідки унії для руських земель

Із Литовського літопису про похід литовського князя Вітовта на Київ

Пішов князь Вітовт на Поділля, а князь Володимир Ольгердович тоді був у Києві і не хотів покоритися князеві Вітовтові. І великий князь Вітовт, пішовши, узяв Житомир. І прийшов до нього князь Володимир, а князь Вітовт відняв у нього Київ і дав йому Копил, а в Києві посадив Скиргайла, а сам Вітовт пішов на Подільську землю, а Скиргайлові звелів піти на Черкаси і на Звенигород. І князь Скиргайло з Божою поміччю і за повелінням князя Вітовта Черкаси взяв і Звенигород та повернувся в Київ. [98, с. 388]

1) Як документ відображає боротьбу литовських князів за українські землі? Поміркуйте, чому саме вони стали об’єктом інтересів литовських правителів.

2) Що вам відомо про політику литовського князя Вітовта щодо українських земель? Дайте власну оцінку його діяльності.

Із Західноруського літопису про битву на річці Ворсклі

...У рік 1399 була битва між великим князем литовським Вітовтом і татарським ханом Тимур-Кутлуком. Князь великий Вітовт Кейстутович литовський зібрав військо незліченне: і хан Тохтамиш був із ним, і литовці, і німці, і ляхи, і жемайти, татари і волохи, і поляни і була ця ратна сила дуже сильна. І зо всіма цими полками князь пішов на Тимур-Кутлука. І похваляючись Вітовт сказав: «Підемо, захопимо землю татарську, переможемо хана Тимур-Кутлука і візьмемо царетію його і посадимо там царем Тохтамиша, а він за це посадить мене на всю землю руську». І пішли вони з татарами воювати. У той же час зібрався Тимур-Кутлук із багатьма полками ратними і з князями своїми ординськими. І зустрівся він із Вітовтом у полі на річці Ворсклі. І була велика битва серпня 12, вівторок і перемогли татари. Князь же великий (Вітовт) утік із малою дружиною. А хан Тимур-Кутлук тоді ж прийшов до града Киева, і взяв за нього відкуп 3000 рублів литовських, і військо своє розпустив по Литовській Землі. І дійшли татари аж до Великого Луцька, і багато зла зробили Землі Литовській і відійшли у свою землю. [122, с. 76]

1) Укажіть рік, у якому відбулася битва, описана в джерелі.

а) 1340 р.;

б) 1362 р.;

в) 1399 р.;

г) 1410 р.

2) Складіть схему битви на річці Ворсклі, відобразивши в ній сторони протистояння, причини та результат.

3) Визначте наслідки поразки литовського князя Вітовта для українських земель.

З «Історії Польщі» Я. Длугоша про Грюнвальдську битву

Знамена ж, визначені таким хоругвам, були майже всі однакові, тому що майже кожна мала на прапорі зображення воїна в латах, який сидів на білому, іноді чорному, або гнідому, або рябому коні й розмахував мечем у простягнутій руці, на червоному полі. Лише десять із них мали інше знамено і відрізнялися від решти тридцяти; на них по червоному полю були намальовані знаки, що ними Вітовт звичайно таврував своїх коней, яких мав безліч; оскільки знаки ці неможливо описати як предмети, їх можна зобразити таким чином... Називалися ж хоругви за іменами земель литовських, а саме: Тройська, Віденська, Гродненська, Ковенська, Лідська, Мідницька, Смоленська, Полоцька, Вітебська, Київська, Пінська, Новгородська, Брестська, Волковиська, Дрогичинська, Мельницька, Кременецька, Стародубська... [133, с. 36]

1) Укажіть, коли відбулася Грюнвальдська битва.

а) 1399 р.;

б) 1410 р.;

в) 1413 р.;

г) 1470 р.

2) Використовуючи текст джерела та матеріал підручника, визначте сторони протистояння в битві та схарактеризуйте її перебіг.

3) З’ясуйте історичне значення перемоги литовсько-польсько-руської коаліції.

З Іпатського літопису про Городельський привілей

1. ...Для зміцнення християнської віри, доброго становища і користі земель наших Литви, їх самих із землями і володіннями <...> названому королівству нашому Польському присвоїли <...> сполучили, об’єднали, приєднали, союзом зв’язали, за згодою нашою <...> і всіх панів, шляхтичів і бояр тієї землі Литовської з волі і згоди. Проте, бажаючи названі вище землі литовські, ради ворожих нападів і підступів хрестоносців і тих, що до них приєднуються, і всяких інших ворогів, які прагнуть розорити названі землі литовські і королівство Польське і руйнування їх замишляють, у певності, безпеці і кращому догляді зберегти і про постійну для них користь подбати: ті ж самі землі, як і завжди, у повному пануванні, на праві чистому й мішаному, досі держали і держимо від предків наших по праву народження, як державці законні, із волі, схвалення і згоди панів, шляхтичів і бояр, у назване королівство Польське знову інкорпоруємо, упроваджуємо, присвоюємо, сполучаємо, приєднуємо, союзом зв’язуємо і назавжди скріплюємо, визначаючи їх самих з усіма їх володіннями, землями, панствами, князівствами, волостями, маєтками, і на всякому праві, чистому і мішаному, завжди бути єдиними безповоротно і непорушно з короною королівства Польського.

2. Також усі церкви і весь клір названих вище земель Литви, як соборні, монастирські, парафіяльні общинні, віленські та інші в тих [землях] споруджені і які будуть споруджені, засновані, в усіх свободах, імунітетах, привілеях, винятках і звичаях загальних зберігають, згідно зі звичаєм королівства Польського.

3. Пани [і] також бояри-шляхти земель наших, названих вище, дарениями, привілеями і пожалуваннями, ним нами дарованими, даними, приділеними, тільки католики і римської церкви підвладні і кому герби пожалувані, господарюють, володіють і користуються, як пани і шляхта королівства Польського своїми володіють і користуються.

4. Також пани і шляхтичі, названі вище, своїми вотчинами [батьківськими маєтками] на рівному праві володіють, як пани королівства Польського своїми звичайно [як прийнято] володіють і пожалуваннями нашими, на які мають грамоти, від нас діючі і затверджені твердістю вічної сили, подібним чином будуть володіти і мати вільну змогу їх продавати, міняти, відчужувати, дарувати і на користь свою повертати, однак, із нашої згоди, особливо для кожного випадку даного, як для їх відчуження, обміну або даріння перед нами або нашими урядовцями, за звичаями королівства Польського, буде визначено. <...>

9. Урядником призначаються тільки католицької віри поклонники і підвладні римській церкві. Також і всі постійні уряди земські, які є посади, каштелянства, жалуються тільки сповідникам християнської [католицької] віри і до ради нашої допускаються і в ній присутні, коли обговорюються питання про благо держави, бо часто різниця у вірах приводить до різниці в умах [думках], і виявляються через це відомими такі рішення, яким належить у таємниці бути збереженими.

11. До цього додається, що названі вище пани і шляхтичі Литви після смерті Олександра-Вітовта, теперішнього князя, нікого не будуть мати або обирати великим князем або господарем Литви, як тільки кого король польський і його наступники, порадившись із прелатами і панами Польщі і земель Литви, вважатимуть за необхідне обрати, поставити, помістити. Однаково також прелати, пани і шляхтичі королівства Польського, коли король Польський помре без дітей і законних спадкоємців, не повинні обирати собі короля і державця без відома і ради нашої, тобто великого князя Олександра, панів і шляхтичів названих вище земель Литви, за силою і змістом попередніх грамот.

12. Зверх того, названими вище свободами, привілеями і милостями тільки ті пани і шляхтичі землі Литовської можуть володіти і користуватися, яким зброя і герби шляхтичів королівства Польського пожалувані, і шанувателі християнської релігії, римській церкві підвладні, не схизматики або інші невіруючі. [99, с. 279]

1) Поясніть значення виділених слів.

2) Про яке об’єднання польських і литовських земель ідеться в першому реченні документа? Пригадайте основні положення цієї унії та її наслідки для українських земель.

3) Укажіть рік укладення Городельської унії.

а) 1385 р.;

б) 1413 р.;

в) 1569 р.;

г) 1596 р.

4) Використовуючи текст джерела та матеріал підручника, визначте причини укладення Городельської унії.

5) Проаналізуйте основні положення Городельського привілею, зробіть власні висновки.

6) Яким чином документ відбиває обмеження прав православної шляхти в Литовській державі? Визначте наслідки цього обмеження для подальшої долі українських земель.

Розповідь літописця про боротьбу литовських князів за владу в українських землях

Король Ягайло, будучи в Києві, дав привілей волинським громадянам, щоб їм у вірі ніхто насильства не чинив, церквам православним не пакостив і до своєї віри їх не примушував. Свидригайло вигнаний був із князівства Литовського і посадив король Ягайло на його місце Жигмонта Кейстутовича, Вітовтового брата, а Свидригайла руські князі посадили на князівство Київське, і Смоленське, і Вітебське та ін. Свидригайло ж, як неспокійний не переставав війни [вести] з навколишніми з Литвою... Свидригайло князь литовський, неспокійний привів татар на Литву і в Польщу, а тільки українську землю пограбували і спустошили, навколо Києва і Чернігова, вогнем і мечем, без числа християн у полон повели. [132, с. 75—76]

1) Що ви дізналися з цього документа про боротьбу між литовськими князями за українські землі та їх прагнення зберегти своє панування на них?

2) Укажіть роки правління князя Свидригайла.

а) 1340—1342 рр.;

б) 1430—1432 рр.;

в) 1440—1442 рр.;

г) 1440—1492 рр.

3) На кого орієнтувався Свидригайло у своїй боротьбі з королем Ягайлом? Чим закінчилася ця боротьба?

Із Літопису Григорія Грабянки про те, як Малоросія потрапила в ярмо до ляхів

Так коли монарх і самодержець усієї Росії і пострах незлічених царств рівноапостольний князь Володимир, закінчивши тимчасове царствування пішов у вічне, то розділив царство своє на двадцять (дванадцять — ?) князівств. <...> Сини Володимира, брати рідні, встали оружно один на одного і забажали князівства відібрати. Почав брат брата вбивати і виганяти із земель, що їх батько віддав їм у спадок. Саме тому й Батий, допущений божою мудрістю, прийшов на Русь, підкорив її і храми божі та велич їхню поверг у прах і зрівняв із землею. <...> Повстав Гедим великий, князь литовський, і прийшов на Київ і року 1320 поблизу Ірпінь-річки розбив князів руських, а Київ приєднав до своїх земель, посадив у ньому свого намісника Міндовга, князя Ольшанського, і володіла Литва столом російським аж до смерті благовірного князя Симеона Олельковича. <...> А після його смерті, року 1340, король польський Казимир Київське князівство перетворив на воєводство і всю Малоросію поділив на повіти, а з русинів, воєвод, каштелянів, старост, судіїв та інших урядників понастановлював і шляхетністю та правами до польських сановників прирівняв, а всіх останніх на Русі з польською шляхтою в правах та вольностях об’єднав і все це під присягою нащадкам своїм заповідав оберігати; тому король Ягелло і Владислав Ягеллович та Олександр Казимирович аж до року 1410 оті права Казимирові, що Русі були надані, у час коронацій під присягою підтверджували, а Жигмонт перший, після нього й інші, на підтвердження прав цих ще й привілеї дарували. Однак усе ж скіптер російський так занепав, що з царства перетворився на князівство, а з князівства — на воєводство. [28, с. 23—24]

1) Що вам відомо про автора козацького літопису? Яке значення для української історії має це джерело?

2) Яким чином Київ потрапив під владу литовських князів?

3) Як відбулася ліквідація Київського князівства польським королем Казимиром?

4) Як автор джерела характеризує політику польських королів щодо українських земель? Яку оцінку дає цим заходам? Спрогнозуйте наслідки такої політики польських королів щодо майбутнього розвитку подій в українських земель.

Із роману Д. Міщенка «Бунтівний князь» про правління Семена Олельковича

Для Києва і всієї київської землі такий просвіток настав значно пізніше, тоді, як не стало ні Ягайла, ні Вітовта, а литовські пани з доброї волі чи з недогляду віддали київську землю синові прогнаного зі столу Вітовтом князя Володимира Ольгердовича — Олелькові, котрий з огляду на тривале князювання його предків у цій землі вважався її спадкоємцем, а вже Олелько передав київський стіл своєму синові Семену. Тривав той просвіток не так уже й мало — близько тридцяти літ. І ось не стало й князя Семена. Як то буде тепер? Хто сяде на київський стіл, які порядки впровадить у київській землі?

Князь Семен багато літ княжив у київській землі й був достойним продовжувачем благочестивих намірів і діянь вітця свого, славного рицаря й державного мужа Олелька Ольгердовича. Завдяки його мудрості яко державця встановилися добрі стосунки не лише з литвинами, а й із польським королем Казимиром. А скільки переможних битв виграв він, обстоюючи полуденні помежжя від розбійних татар, що засіли в Криму, скільки фортець збудував там-таки, на полуденних обводах землі. Українське воїнство, що возсідає в Черкасах, стало силою, на яку покладаються нині не лише литвини, а й поляки, із якою рахуються й татари. І що найбільше тішить усіх, і бояр київських, і осіб духовних, князь Семен таки не рушив прадавніх звичаїв, як і предковічних прав люду київського, сам був ревним православним, як і вітець його, як і дід Володимир, і право люду українського обстоював ревно, не дозволяв католикам нав’язувати свою віру силою. [88, с. 15—16]

1) Чому автор роману вважає правління Семена Олельковича «просвітком для Київської землі»?

2) Складіть історичний портрет Семена Олельковича.

3) Дайте власну оцінку діяльності цього князя.

Із Львівського літопису про ліквідацію Київського князівства

Року 1471. Польський король Казимир IV (Ягеллончик) перетворив Київське князівство на повіт воєводства під владою Литви. Першим старостою був литвин Гаштольд. [11, с. 99]

1) Коли та яким чином було ліквідовано Київське князівство?

2) Спрогнозуйте наслідки цієї події для подальшого розвитку українських земель.

З «Історії України в особах» про князя К. Острозького

Переглядаючи щаблі придворної кар’єри Костянтина Івановича, мусимо визнати, що жоден з українських аристократів ніколи не досягав у Великому князівстві Литовському такого високого суспільного становища. До самої смерті він на посту гетьмана очолював русько-литовські збройні сили. 1511 р. князь отримав посаду каштеляна столичного Віленського замку, а 1522 р. — троцького (тракайського) воєводи. Два останні пости вважалися найвищими в посадовій ієрархії Великого князівства. За ухвалою 1413 р., їх могли обіймати лише католики, тим часом як князь Костянтин славився як ревний прихильник православ’я, що додатково свідчить про його значущість у придворних колах. Це не означає, що в нього не було ворогів. Так, люта ненависть розділяла Острозького і канцлера Великого князівства Ольбрехта Гаштовта.

Той факт, що прибульцю з далекої Волині, тобто людині справді «новій» серед вельможної магнатерії, удалося втриматися на високій хвилі всупереч тому, що за роки його придворного життя помінялося аж три правителі (Казимир Ягайлович, Олександр і Сигізмунд І), свідчить про неабиякі дипломатичні таланти, а простіше кажучи — витримку, обережність і хитрість.

Із певністю можна твердити й те, що Костянтин Іванович не був безсрібником. Власне, за його життя (і його зусиллями) закладалися економічні підвалини потужності дому Острозьких, чиї статки зросли не менш як удвічі за рахунок великокнязівських пожалувань-вислуг, серед яких — волинські замки й волості Полонна, Здолбиця, Здолбунів, Глинськ, Богдашів, Красилів, Звягель, Чуднів, Степань, Кузьмин та чимало інших. Тож на 1528 р., коли відбувся перший перепис русько-литовського війська, який дає уявлення про майновий стан тогочасної шляхти, Костянтин Іванович був четвертою за заможністю людиною в країні, виставивши 426 вершників (від 8 служб, тобто земельних ділянок підданих, ставили одного вершника, відтак князю належало не менше 3408 служб, або десь до 60 тис. підданих). [66, с. 74 — 75]

1) Використовуючи наведений матеріал та додаткову літературу, складіть історичний портрет князя К. Острозького.

2) Дайте власну оцінку діяльності князя та визначте його місце в історії українських земель.

Із роману Д. Міщенка «Бунтівний князь» про М. Глинського

Як склалася доля всіх інших князів, побратимів Михайла Глинського в ратних змаганнях за визволення України від литовської присутності на її землі, час не зберіг звідів. Про Глинського ж не канули вони в небуття. Повертаючись по замиренню з литвинами до своєї родини, бунтівний князь не тішив себе сподіванкою, що Жигимонт простить йому бунт проти Литви і корони. Вагався тільки, куди податися йому по всьому. Найбільш надійним сховком був би, мабуть, двір цісаря Максиміліана. Та чи не стане той сховок надто затишним для його натури? <...> Чи не ліпше все-таки податися до Москви і спровокувати її врешті-решт на війну з Литвою, хоча б і під не раз уже зраджуваним гаслом визволення православних?

Знаючи обдарованість князя Глинського яко воєводи і кмітливість яко мужа думаючого, великий московський князь не знехтував його чолобитною, і вдячний за ту прихильність Глинський одразу ж, не задумуючись, визнав за потрібне довести Василю Івановичу, що він не помиляється в ньому. Аби досадити Жигимонтові <...>, викликався повести московське військо під давно відвойовуваний Москвою, але так і не відвойований у Литви Смоленськ. Московський князь вагався якийсь час, давати чи не давати <...> воєводі військо <...>.

І він не помилився. Князь Глинський зумів-таки перехитрити воєвод, що сиділи в неприступній досі фортеці, і здобув її несподіваним для всіх ударом, утвердив у Смоленську московську залогу і вже не на день, не на два — на віки. <...>

Усе було по тому: і походи, і бенкети при дворі, і щира приязнь та хвала. Однак не розминувся він і з тим, що зродило в ньому спершу тільки смуток, затим і праведний гнів: московський двір, як і великий князь, таки хворіють тією, що про неї лишень догадувався колись, хворобою. Не про звільнення православних від іновірців дбають вони, а про прилучення до лона своєї держави земель, що їх заселяють православні. В усіх перетрактаціях з іноземними слами тільки й чує від них: «Ми — спадкоємна держава Київської Русі, і всі землі, міста, що належали їй, мають належати нам». [88, с. 302—303]

1) Що вам відомо про останній виступ української шляхти на чолі з М. Глинським проти литовсько-польського панування? Коли він відбувся? Підготуйте невелике повідомлення про життя та діяльність князя М. Глинського.

2) Як склалася його доля після виступу?

3) Розкрийте трагізм долі М. Глинського та українських земель.

З «Устави на волоки»

Робота підданим через війта має бути замовлена на тиждень із чим і на котрий день люди до роботи прийти мають, а війт того ж дня людям визначить роботу, і якщо котрийсь чоловік не вийде на роботу, то за перший день прогулу заплатить гріш, а за другий день — барана, а якщо й третій раз прогуляє або через п’янство не вийде, то бичем на лавці скарати, а дні пропущені відробити; однак, якби з якої причини підданий не міг вийти на роботу, він має через сусіда або через лавника оповістити про те уряд, а уряд, визначивши причину заслужну, не має його ніякою за ті провини карати, але іншого дня заставити відробити повинність, яку він пропустив, але не відкуплюватися від роботи нікому. Пустих волок підданим не орати; а якщо котрийсь, не вписавшися в реєстр, посміє те вчинити, то збіжжя втратить до нашої стодоли (клуні), і за провину рубель (карбованець) грошей до казни нашої заплатить. А до роботи приступати підданим, як сонце сходить, а зійти (з роботи), як заходить (сонце), а відпочинку тим, що з худобою роблять, перед обідом година, у полудень — година, надвечір — година; а котрі пішо роблять, тим відпочинку в ті ж часи, але по півгодини має бути, а то літом на Великдень відпочивання; а хто рано на роботу не вийде через запізнення, такий другого дня стільки часу, на скільки спізнився, відробити має.

...Фільварки хочемо мати, щоб вони скрізь були заведені, причому якнайбільшого розміру, при кожних замках і дворах наших, крім тих, де б ґрунти погані або неродючі були, — такі (ґрунти) наказати людьми осаджувати, зоставивши на уряд у кожному полі по одній волоці, а урядову волоку огородник із своїм бидлом обробити має, а за це йому морг землі на огород, із чого лічби чинити і платити (він) не повинен. Уряд наш гумно під пильним наглядом повинен мати, щоб у нього ні в чому шкоди нам не сталося, а збіжжя, ужаття всякого повинен мати на себе третій сніп, віддавши спочатку десятину і засіявши пашню нашу; а умолоти всякого збіжжя наші ревізори в усіх гумнах при дворах наших мають бути і того доглядати і навчити, щоб скрізь із повним вимолотом і без пилу збіжжя обмолочувалося. А продавання збіжжя гуменного має бути по лічбі прийняте, по чому управитель положить, як продавати; для того і для всіх підданих мають бути бочки торгові у дворах і гумнах наших, у селах, і на всіх шляхах однакової міри, по чотири корці краковських.[132, с. 78—79]

1) Укажіть рік видання «Устави на волоки».

а) 1529 р.;

б) 1557 р.;

в) 1566 р.;

г) 1569 р.

2) Що являв собою цей документ?

3) Поясніть значення понять «фільварки», «волока».

4) Заповніть таблицю «Перехід до фільваркового господарства».

Питання	Характеристика
Причини переходу до фільваркового господарства
Відмінності фільварків від типових маєтків шляхтичів
Наслідки розвитку фільваркового господарства

5) Які види покарання селян були передбачені «Уставою на волоки»?

Із Литовського статуту про феодальне землеволодіння (1588 р.)

Хочемо і постановляємо, щоб усі піддані наші, як духовні, так і світські, князі й бояри і вся шляхта, які маєтки свої батьківські, куплені і яким-небудь звичаєм нажиті за прародителів наших славної пам’яті їх милостей королів і великих князів литовських, а також і за нашого щасливого [володіння] держали і володіли, щоб їм такі маєтки вічно від нинішнього часу і в прийдешні часи держати і володіти, і їм самим, і потомкам, тобто їх родові; хоч би і листів, тобто грамот і кріпосних документів ніяких не було, як вище в цій же статті у другій главі, про це досить є описано. [135, с. 125—126]

1) Що собою являв Литовський статут?

2) Поясніть значення виділених слів.

3) Як наведене джерело відображає надання привілеїв заможним верствам населення?

4) Схарактеризуйте становище цих верств у XVI ст.

Із Литовського статуту про закріпачення селян (1588 р.)

Якби якийсь вотчиний підданий або селянин пішов від котрогось боярина і за п’ять чи шість миль жив, не переходячи до іншого [боярина], і той, від якого піде, не шукав би того підданого або селянина десять років, — і надалі йому до нього нема діла. А коли б такий вотчиний підданий або селянин, відійшовши від свого боярина, за десять чи кільканадцять миль жив, — і тому боярину, чий він був, до двадцяти років його шукати вільно; а понад двадцяти років якби не шукав — і надалі до нього нема діла. А якби ж той боярин, від якого піде підданий або селянин, знову прийшов жити поблизу маєтку того свого колишнього боярина, хоча, проживши чи не проживши двадцять років, — і тому боярину, чий він буде, вільно йому через суд його повернути, аби тільки не замешкав часу давності, як він прийде ближче жити. А двірська челядь і полонянки та їх діти з років не виходять. [83, с. 354]

1) Як наведене джерело відображає процес закріпачення селян?

2) Визначте наслідки цього явища.

Із книги Я. Ісаєвича «Юрій Дрогобич» про становище селян

На нічліг зупинялися у придорожніх корчмах, а де їх не було, то в селянських хатах. І майже в кожній чули скарги селян, що пани здирають усе більше податей, примушують тяжко працювати на будівництві замків, мостів, монастирів. Панщина була не скрізь однакова: у деяких селах чотирнадцять днів на рік, в інших доходила до двох днів на тиждень. Крім того, кожен селянин-кметь мусив дати панові щороку по чотири вози дров, по чотири корці вівса, півгривни чиншу, два тузини яєць на Великдень, чотири сири на Різдво. У давні часи кметь міг вільно відійти од пана, якщо інший пан погоджувався його прийняти у своє підданство. А тепер перехід дозволяють лише на Різдво, та ще й велять давати першому панові вихідне — копу грошей, мірку пшениці, дві колоди вівса, чотири руських калачі, чотири курки, віз сіна й віз дерева. Найбільше ж скаржились селяни на те, що польські пани забороняють їм громадські віча, втручаються в копні суди, на яких громада здавна вирішувала свої справи. А православні бояри намагаються породичатися з чужинцями, готові відректися од прадідівської віри й рідної мови, аби лишень і їм дозволили здирати чинші та данину з кметів. [60, с. 23—24]

1) Поясніть значення виділених слів.

2) Які повинності мали виконувати селяни в українських землях?

3) Як наведене джерело характеризує становище селян у XV—XVI ст.?

Із Жалуваної грамоти польського короля Сигізмунда І про підтвердження місту Володимиру магдебурзького права (1509 р.)

Сповіщаємо цим нашим листом усім <...> кому потреба буде про це знати. Били нам чолом: війт, бурмистри, радники і всі міщани нашого міста Володимира, поклали перед нами три листи, на пергаменті писані, отця нашого, славної пам’яті Жигмонта, його милості короля. Одним листом його королівська милість <...> благоволив підтвердити їм право магдебурзьке, що мають вони за магдебурзьким правом між собою судитися і радитися, а старости володимирські та інші урядовці в те їхнє магдебурзьке право вступатися не повинні і не мають права перебирати з них на себе право судити їх. <...> І били нам чолом, щоб ми їм відповідно до цих привілеїв отця нашого і дядька це право підтвердили нашим привілеєм. То ми, вислухавши ті привілеї отця і брата нашого, у цьому їм ласку нашу вчинили. І те магдебурзьке право ми підтверджуємо цим нашим привілеєм: мають вони тепер на підставі того свого права судитися і радитися відповідно до звичаю положень магдебурзького права, як і по інших містах наших. [6, с. 28—30]

1) Яку роль в економічному розвитку української економіки відігравали міста?

2) Дайте визначення поняття «магдебурзьке право».

3) Які права та обов’язки міщан передбачало магдебурзьке право?

4) Яку роль відіграло магдебурзьке право в розвитку міст?

Про розвиток торгівлі в місті Києві (середина XIV ст.)

Київ дуже багатий на іноземні товари, бо нема шляху більш звичного, як давня, давно прокладена і добре відома дорога, що веде з чорноморського порту, міста Кафи, через ворота Таврики, на Таванську переправу на Дніпрі, а звідти степом у Київ; цією дорогою відправляють з Азії, Персії, Індії, Аравії і Сірії на північ у Московію, Псков, Новгород, Швецію і Данію всі східні товари, а саме: дорогі камені, шовк і шовкові тканини, ладан, пахощі, шафран, перець й інші прянощі. Цією дорогою часто їдуть іноземні купці; вони створюють загони, іноді в тисячу осіб, які називаються караванами, і супроводять обози, що складаються з численних навантажених возів і нав’ючених верблюдів. Раніше такі каравани платили значне мито предкам вашої величності при переправі через Борисфен у Тавані. <...>

У непоказних Київських хатах зустрічається не тільки достаток, але навіть величезна кількість плодів, овочів, меду, м’яса, риби; зверх того, унаслідок вищезазначених причин, вони так переповнені дорогим шовковим одягом, дорогоцінними каменями, соболиними та іншими хутрами, а також прянощами, що мені самому доводилось бачити шовк, який обходився дешевше, ніж льон у Вільні, і перець, дешевший за сіль. [134, с. 37]

1) Як наведене джерело характеризує рівень розвитку торгівлі в Києві?

2) Складіть таблицю «Розвиток торгівлі в українських землях у середині XIV ст.».

Питання	Внутрішня торгівля	Зовнішня торгівля
Характерні риси
Ваш висновок

3) Зробіть власний висновок про рівень розвитку торгівлі в цей час.

Із книги Я. Ісаєвича «Юрій Дрогобич» про перебування Буковини у складі Молдавського князівства

За Снятином непомітно минули польсько-молдавський кордон. І хоч землі Буковини були вже під владою князів Молдавії, тут, яків Галичині, у всіх селах і містах жили українці, панувала українська мова. У Чернівцях купці заплатили слугам молдавського князя мито: від «німецького» воза по чотири гроші, від вірменського — шість грошів. Ще більше мито довелося сплатити в столиці Молдавії Сучаві. Тут львів’яни зупинились у заїзді, що був призначений спеціально для купців із Галичини й Поділля. У Сучаві продали тамтешнім купцям сукно, а самому князеві Молдавії Штефану — вироби львівських зброярів та ювелірів. Молдавський князь прийняв львів’ян як почесних гостей. Він добре розумів, яке велике значення для його держави має торгівля зі Львовом. Львівські багатії в разі потреби позичали Штефанові, як і його попередникам, гроші, нерідко львівські перекладачі та канцеляристи допомагали йому в налагодженні дипломатичних зв’язків.

Після аудієнції у Штефана купці довго ще розмовляли з його писарем і дорадником Стецьком, який виявився українцем із Чернівецької волості. Він розповів, що при дворі Штефана і в усьому Молдавському князівстві грамоти, договори та інші документи складаються українською мовою.

«Тут наших людей багато живе, — розказував писар. — Уся Чернівецька волость, Хотинська й половина Сучавської заселені нашими. Та й із волохів, людей молдавських, багато хто вміє балакати по-нашому, і книжки читають. Тут ще з того часу, коли буковинські та молдавські землі належали до Галицького князівства, у містах і по монастирях збереглося багато слов’янських рукописів — літописів, житій, церковних повчань і проповідей». [60, с. 24]

1) Яким чином Буковина потрапила до складу Молдавського князівства?

2) Якого висновку можна дійти, ознайомившись із наведеним уривком?

Із «Хроніки Биховця» про приєднання Чернігово-Сіверщини до Московської держави

У рік від створення світу 7008, а від Різдва Христова 1500 вирішив великий князь Іван Васильович московський почати війну зі своїм зятем великим князем Олександром литовським, вступивши перед тим у змову з Тейдлі-Гіреєм, царем перекопським, і зі своїм сватом Стефаном, воеводою молдавським, присягнувши на вічний світ німий союз. I послав таємно до князя Семена Івановича Бєльського і до князя Семена Івановича Можайського, і до князя Василя Івановича Шемяшича, щоб вони з містами і волостями відступилися від зятя його великого князя Олександра, і зі всім із тим служили б йому, а до того ще обіцяв їм багато своїх міст і волостей. І таку угоду зробили, і присягнули, що їм за його допомогою воювати з Великим князівством Литовським невпинно, а які міста і волості вони в Литви заберуть, то їм все тримати. І домовившись, і міцно ствердившись у цьому намірі, із їх задуму і ради, послав великий князь московський свого воєводу Якова Захар’їна з багатьма людьми до Брянська і в Сіверську землю. І вони дійшли до Брянська так тихо, що брянському воєводі пану Станіславу Бартошевичу нічого про те не було відомо, а він у той час не був у від’їзді, у королівському маєтку в Ущиже, і в ту ніч через зраду брянців місто Брянськ було спалено. Москвичі ж як тільки побачили, що місто Брянськ згоріло, незабаром поспішили до міста, і пана Станіслава Бартошевича в одному селі захопили й інших багато брянщян із ним, а потім, прийшовши в місто Брянськ, і всю землю зайняли, і жителі Брянська всі присягнули служити великому князю московському. Князь Семен Іванович Можайський і князь Василь Іванович Шемячич, дізнавшись про те, що москвичі узяли Брянськ, приїхали до Якова Захар’їна воєводи великого князя московського на річку Контовт і присягнули служити великому князю московському зі всіма містами, з Черніговом, зі Стародубом, із Гомелем, із Новгородом Северським, із Рильськом і зі всіма волостями, які були у Великому князівстві Литовському. Князь же Семен Іванович Бєльський приїхав до Москви ще раніше взяття Брянська і з усією вотчиною своєю підкорився великому князю московському. [137, с. 110—111]

1) Яким чином Чернігово-Сіверщина потрапила до складу Московської держави?

2) Якими були причини та мотивація переходу на бік Москви чернігово-сіверських князів?

3) Яким було становище Чернігово-Сіверщини у складі Московської держави? Порівняйте його зі становищем інших українських земель.

Про життя та побут кримських татар Австрійський посол у Москві Сигізмунд Герберштейн

Татари не залишаються довго на одному місці... Потравили пасовища в одному місці, вони переселяються до іншого з табунами, жінками й дітьми, яких везуть із собою на возах.

Посол польського короля Стефана Баторія до татар Мартин Броневський

Татари харчуються кониною, бараниною, яких у них дуже багато. Простий народ не має хліба, уживає замість нього товчене пшоно, розведене водою й молоком. [44, с. 182]

1) Як наведені джерела характеризують життя та побут кримських татар?

2) Використовуючи матеріал підручника та додаткову літературу, розкажіть про завоювання Криму татарами та утворення Кримського ханства.

3) Яким було значення створення Кримського ханства для формування кримсько-татарського народу?

4) Визначте наслідки агресії Кримського ханства для українських земель.

Із книги Я. Ісаєвича «Юрій Дрогобич» про Ю. Котермака (Дрогобича)

День 24 березня був особливий: із раннього ранку почали заповнюватись старовинні мури церкви Сан-Франческо. Ректор Бернардіно Гозадіні з Наварри, повноваження якого кінчалися, скликав на третю ранкову годину всіх студентів-медиків та артистів, щоб вони обрали нового керівника університету. Докторам заборонялось бути присутніми, аби ніхто з них не міг втручатися в студентські справи. А студентам ректор нагадував: хто не прийде на вибори, заплатить п’ять болонських лір штрафу. Це нагадування було зайве. Уже кілька днів між студентами, копіїстами, палітурниками, службовцями університету тільки й розмов було, що про майбутні вибори. <...>

Ректорів вибирали по черзі з числа представників усіх чотирьох націй: ломбардської, ультрамонтанської, тосканської, римської. <...>

Але цього разу перевагу було віддано людині, яка здобула визнання не через знатність предків, а завдяки власній сумлінній праці. Обміркувавши всі «за» і «проти», нація ультрамонтанів висунула кандидатуру магістра Юрія з Дрогобича, якого ще звали Юрієм зі Львова, студента медицини. Студенти голосували, вкидаючи до урни чорні або білі кульки. Коли урну відкрили, то чорних кульок майже не було. Більшість студентів проголосувала за дрогобичанина, гостя з далекої країни, який за кілька років життя в Болоньї встиг завоювати собі неабиякий авторитет. <...>

Одне з провідних місць у європейському друкарстві зайняла Італія. У Римі вийшла перша друкована книга українського автора — доктора Юрія Котермака з Дрогобича. До нас дійшли лише два її примірники. <...>

Книжка Юрія Дрогобича має всього десять аркушів формату 18,5 на 13 сантиметрів. 19 сторінок зайнято друком, зворот останнього аркуша чистий. Повні сторінки мають по 41 рядку. Зверху другого аркуша знаходимо назву книжки, надруковану такими ж літерами, що й решта тексту. У перекладі з латинської мови на українську назва звучить так: «Прогностична оцінка поточного 1483 р. магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії і медицини Болонського університету». <...>

За формою, а великою мірою і за змістом, «Прогностична оцінка 1483 року» належить до поширених у ті часи астрологічних календарів, або прогностиків, у яких на підставі взаємного розташування небесних тіл та оцінки різцях небесних явищ робились передбачення (прогнози) про земні події. [60, с. 56—67]

1) Хто такий Ю. Котермак? Що ви дізналися про його життя та діяльність?

2) Чому саме Ю. Котермак був обраний ректором Болонського університету?

3) Що собою являла перша друкована книга українського автора?

Із книги Я. Ісаєвича «Юрій Дрогобич» про розвиток українських малярських традицій

У вільний від лекцій час Юрій іноді ходив до кафедрального собору на королівському замку Вавелі. Там українські майстри саме розмальовували щойно збудовану каплицю святого Кшижа (Хреста), що її король Казимир Ягайлович велів спорудити для своєї дружини Єлизавети Ракушанки. Приємно було Юрієві забути на часинку латину і порозмовляти із земляками рідною мовою. Серед художників був і один дрогобичанин, який незадовго перед тим оздоблював церкву в Станилі під Дрогобичем. Багато було розмов про те, як удалась йому ікона «Собор Йоакима і Ганни».

Маляри — бувалі люди, що працювали в замках і церквах по всій Україні — і на Київщині, і на Волині, і на Поділлі, і на Буковині, — розповідали Юрієві: «Чужинці наше малювання високо цінують. Де вже не розмальовували наші хлопці костьолів — і у Вислиці, і в Сандомирі, і в Любліні. Не дуже-то подобається ксьондзам та біскупам, що для оздоблення своїх костьолів мусять просити схизматиків. А таки мусять, бо в себе таких майстрів не знайдуть. Адже в нашому краї іконне малярство здавна заведене — ще за часів київських та галицьких князів. То ж не дивно, що майстри в нас не переводяться. У Кракові майстер Владика малював для короля Ягайла костьол на Лисці й королівську спальню на Вавелі. За того ж короля мальовані на Вавелі каплиці Троїцька і Марійська. <...> «Тайну вечерю» зобразили на старий київський лад. А які там воїни та музики вималювані — немов живі.

Юрій годинами простоював під готичними склепіннями Святохрестської каплиці, не відриваючи очей од вправних рук майстрів. Перед тим як почати малювати, вони покривали стіну спершу товстішим шаром тиньку, поверх ще одним, тоншим шаром із домішкою товченої цегли та січеного прядива і нарешті тоненьким шаром найдобірнішого відсіяного вапна. Тинькували стільки, скільки могли замалювати за день. А тоді гострою паличкою наносили рисунок і розмальовували по сирому — аль фреско.

На очах у Юрія стіни вкривалися чотирма поверхами фресок, а під склепінням серед мережива з’являлися легкі постаті з німбами, що сяяли на синій, наче небо, стелі. Особливо вдалася фреска «Покладення в могилу». Охоплена горем, стоїть Марія Магдалина. Смуток видно в її очах і в стриманих жестах рук. А на іншій фресці воїн у панцирі приводить Христа із зв’язаними руками до каяфи, що сидить за великим столом. [60, с. 34—35]

1) Поясніть значення виділених слів.

2) Аргументовано доведіть або спростуйте твердження: «Українські живописці досягли високої майстерності».

3) Схарактеризуйте розвиток мистецтва в українських землях у XV — першій половині XVI ст.