Історія України. 7—9 кл. Документи. Матеріали. Скирда
8 КЛАС
РОЗДІЛ V. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ
Із рішення Люблінського сейму про об’єднання Польщі та Литви
Ми, Сигізмунд Август, усім узагалі і кожному зокрема, кому відати належить, людям теперішнього часу і майбутніх часів оголошуємо даною грамотою таке: нам відомо, що всі чини королівства часто нагадували славної пам’яті батькові нашому Сигізмунду, королю польському, і просили його на сеймах і в інших випадках, щоб завершено було те з’єднання, або унія, Великого князівства Литовського з королівством Польським... Знаючи, що це об’єднання приносило велику славу і користь обом народам, ми спрямували на це діло нашу думку і волю, призначили без дальшого загаяння тут спільний сейм, щоб вирішити і здійснити це діло... так, щоб на майбутній час унія не тільки не могла бути перервана і розладнана, а щоб приносила такі плоди, які б могли дати польському й литовському народам насамперед можливо більший і твердий мир і збереження в цілості, а потім славу та окрасу.
На скликаному таким чином цьому сеймі явились особисто всі пани сенатори духовні і світські й усі інші чини польського й литовського народів, і за нашим допущенням і згодою, після взаємних між ними нарад, додержуючи цілком усіх привілеїв, закінчили всю цю справу унії між ними в братерській любові, і ця унія викладена нами за згодою всіх тих чинів обох народів. [41, с. 68—72]
1) Про яку унію йдеться в наведеному джерелі? Якими були причини та передумови її укладення?
2) Укажіть рік прийняття цієї унії.
а) 1385 р.;
б) 1413 р.;
в) 1569 р.;
г) 1596 р.
3) Чи враховували інтереси українського населення при об’єднанні Литви та Польщі? Свою відповідь аргументуйте.
4) Визначте наслідки утворення Речі Посполитої для українських земель.
З «Опису України» Г. Л. де Боплана про становище селян
Селяни тут у надзвичайно тяжкому становищі, оскільки змушені працювати на панів три дні на тиждень власними кіньми й працею власних рук. Крім того, мають згідно з розміром своїх наділів давати певну кількість зерна, багато каплунів, курей, гусей, курчат до Великодня, Дню Трійці й Різдва, опріч того, возять панам дрова та відбувають тисячі інших повинностей, які не мали б виконувати без платні. Крім того, поміщики вимагають від них грошових оплат, а також десятину від баранів, поросят, меду, усіх плодів і третього вола кожного третього року. Одне слово, вони змушені віддавати своєму панові все, що йому заманеться вимагати. Не дивно, що в таких умовах цим нещасним людям не вдається накопичити щось для себе.
Але це ще не все: пани користуються необмеженою владою не тільки над їхнім майном, але також над їхнім життям. Така велика свобода польської шляхти, що живе наче в раю, а селяни перебувають ніби в чистилищі! Тому, якщо випаде таким нещасним селянам потрапити під ярмо злих панів, їхнє становище буває набагато гіршим, ніж каторжників на галерах. Саме таке рабство є головною причиною численних утеч селян; найвідважніші з них ідуть на Запорожжя, яке є місцем сховища козаків на Дніпрі. Проживши тут якийсь час і взявши участь у морському поході, вони вважаються запорозькими козаками. Подібними втечами постійно збільшуються козацькі легіони. [139, с. 356—357]
1) Що вам відомо про автора джерела?
2) Які повинності селян відображені в документі?
3) Як наведене джерело характеризує становище українських селян?
4) Поясніть, чому становище селян Г. Л. де Боплан вважає гіршим за каторгу?
5) Використовуючи текст джерела, матеріал підручника та додаткову літературу, напишіть твір-роздум за темою «Один день із життя українського селянина».
6) Автор джерела вважає важке становище селян однією з причин виникнення українського козацтва. Назвіть інші причини цього явища.
Про національно-релігійне гноблення в Україні
У великих містах церкви запечатані, церковні маєтки зруйновані, у монастирях замість монахів тримають худобу. Перейдемо до князівства Литовського: там у прикордонних із боку Москви містах робиться те саме. У Могильові та Орші церкви запечатані, попи розігнані. У Пінську зроблено те саме. Із монастиря Лещинського зробили корчму...
Придивись ще до образ і нечуваного гноблення — хіба не гноблення народу нашого руського те, що, крім інших міст, робиться у Львові? Хто додержує грецької віри і не перейшов в унію, той не може проживати в місті, міряти ліктем і квартою і бути прийнятим у цех; не дозволяється проводжати за церковним обрядом тіло померлого жителя міста і відкрито приходити до хворого з тайнами Божими. Знову ж — хіба не гноблення у Вільні, при тому нечуване: коли хочуть тіло померлого поза замком проводжати через замкову браму, то вони цю браму зачиняють і тіло доводиться проносити через іншу браму, яка служить для вивозу міських нечистот; бідняки не можуть добути чистої води, через це виникають великі позови, бо всякій халупі дозволяють мати трубу для води, а велика площа (частина міста) і багато будинків не мають і жодної труби, хоч відомо, що вона була і сліди її є.
Крім того, монахів, які не пристали до унії, уніати хапають по Новогрудку і по інших містах, роздягають на вільному шляху і заарештовують...
Із невинних людей незаконно стягають грошові суми. Коротко сказати: давно вже великі й нечувані утиски терпить наш руський народ як у Короні, так і у Великому князівстві Литовському. [64, с. 55—56]
1) Як наведене джерело відображає національно-релігійне гноблення в Україні?
2) Із якою подією автор джерела пов’язує посилення утисків українського населення?
Зі статуту Львівського братства
Це богоугодне законне братство вище писане й нижче сказані звичаї повинні так дотримуватися:
1. Ті, хто зібрався на день призначений у день вибраний, любов’ю й тихістю, одне одного честю більшою себе творить, робить добро перед Богом і людьми: «Хто про своїх не піклується, віри зрікся і є гіршим за невірного».
2. А повинні йти за обсиланням знамені братського в чотири тижні, або як потреба й час настане, і повинен кожний брат у чотири тижні півгроша дати до скриньки братської.
3. А хто б хотів вступити в це братство, чи міщанин, чи шляхтич, чи передміщанин, чи посполитих людей усілякого стану, як тутешній, так сторонній, — має дати вступного грошей шість.
4. Якщо якийсь брат житиме далеко від цього братства, тоді на рік по шість грошей має давати до скриньки братської.
5. А брати кожного року мають вибирати з-поміж себе чотири старших брати, доручаючи їм усе старійшинство церковного братства. <...>
12. Ті, хто збирається в цьому братстві, у справах звільнившись, книги законні шанувати та одне одному з покірністю віщати. <...>
18. Якщо якийсь брат якусь справу буде мати, а не вмітиме своєї мови справити, можна йому взяти двох братів на пораду й на допомогу. <...>
19. Якщо комусь брату допомагали в бідуваннях, у лиху бажаючи йому пенязів, не мають від них збільшуватися; а бажати мають не на заховання дивлячись, ані тим, які хочуть бути багатшими, а які більші злидні терплять із допущення божого. [94, с. 5—6]
1) Поясніть значення поняття «братства».
2) Якими справами опікувалися братства?
3) Які моральні якості сповідували братчики?
4) Дайте власну оцінку діяльності братств. Яким було її значення?
Із полемічної прози І. Вишенського
...Хай прокляті будуть владики, архімандрити й ігумени, котрі монастирі привели в запустіння і починили собі із святих місць фільварки, а самі зі слугами та приятелями в них перебувають тільки тілесно і по-скотському; на святих місцях лежачи, гроші збирають із тих прибутків, що подані для Христових богомольців, дівкам своїм вина готують, синів одягають, жінок прикрашають, слуг множать, барвисті одежі справляють, приятелів збагачують, карети купують, заводять ситих і стрійно одягнених візників, — заживають розкіш поганську! А в монастирі не побачиш молитовних рік та потоків, які безнастанно течуть до небесного кола від іночого чину за церковним законом, і замість всеношної, пісні та молитви й духовного торжества пси виють, гавкають і радіють. [36, с. 287]
1) Що таке «полемічна література» ? Якою є її основна тематика?
2) Схарактеризуйте становище православної церкви в XVI ст. Поясніть, чому її культурний вплив та авторитет знижувався.
3) Складіть історичну довідку про І. Вишенського. Дайте власну оцінку його діяльності.
Із полемічного твору М. Смотрицького «Тренос або Плач за Святою Східною Церквою»
Горе мені, злиденній, ой леле, нещасній, звідусіль в добрах моїх обідраній, ой леле, на ганьбу тіла мого перед світом із шат роздягненій! <...> Руки в оковах, ярмо на шиї, пута на ногах, ланцюг на стегнах, меч над головою двосічний, вода під ногами глибока, огонь з боків невгасимий, звідусіль волання, звідусіль страх, звідусіль переслідування. Біда в містах і селах, біда в полях і дібровах, біда в горах і в земних безоднях. <...> Колись королева, всьому світові люба, тепер усіма зневажена і опечалена.
Приступіть до мене, усі живі, усі народи, усі жителі землі! Послухайте голосіння мого. <...>
Діток народила і зростила, а вони зреклися мене, стали мені посміховиськом і глумом. Бо роздягли мене з шат моїх і голови моєї окрасу забрали. Що більше! Вдень і вночі зазіхають на бідну душу мою і про згубу мою постійно мислять. <...>
Діток вродила, пильно їх ростила, а вони мене зреклися і привели до упадку.
Колись пані сходу і заходу сонця, півдня і північних країв, удень і вночі плачу. І сльози по щоках моїх, як потоки річкові, течуть: всі мене покинули, всі мною згордували. <...>
Сини і дочки мої, котрих зродила і зростила, зоставивши мене, пішли за тою, котра ними не боліла, аби з набутком із дорідності її насититись. Священиків моїх осліпило, пастирі мої, молодь моя здичавіла, дочки мої до розпусти вдались. І всі одним намислом, Бога і правду його занедбавши, на душу мою заповзялися. Роззявили пащеки свої, шиплять та скрегочуть на мене зубами своїми. <...>
Нещасна ж я мати! Що такого вчинила? За що незносні переслідування од власних своїх синів терплю? Що я смерті гідного скоїла? За що в здоров’ї своїм не чуюсь безпечна?
Одні мені недбальством шкодять, інші тяжкого глуму завдають. Ті переслідують незносно, а ті зрікаються вороже. У глибокому злі погрязнувши і його природі скорившись, мене занедбали. <...>
Я змучена і од усіх матерів нещасливіша. Бо куди не обернуся, всюди синів моїх на зради собі знаходжу. <...> Одні явні, інші таємні, декотрі підхлібством, а декотрі погрозою, усі, однак, одностайно на моє життя важать, усім одна мати в ненависті.
Чи ж маю боятися? Аж ніяк! Ось стою! Хай прийде хто і нагостреним залізом зомліле серце моє вразить! <...> Ліпша-бо смерть над життя мізерне, і миліше мені раз нагло вмерти, аніж з нечестивості синів своїх щодня скорботно вмирати. <...>
Ти, Царю вічно слави, неба і землі Владико! <...> Не допускай незбожним синам, аби з упадку матері своєї звеселилися. Однак, всемогутній Боже, не зразу навідай палицею пагуби беззаконня їхні, а утримай на деякий час заради мене простягнуту для помсти Твою правицю, бо я ще раз піду до них і спробую напутити їх — може, хоч під кінець життя свого отямляться і прийдуть та поклон, мені належний, оддадуть; і будучи з ними в згоді та обопільній любові, я перед лицем Твоїм стану і знову радісно і весело ім’я Твоє святе славити і звеличувати разом із ними буду. Отож, вже йду і Твоєї невимовної доброти прошу, зошли їм дар ласки і милосердності своєї. Розпали в них огонь любові Твоєї, аби, чуючи, зрозуміли, і, зрозумівши, прийняли, і, прийнявши, спокутували. [40, с. 71—73]
1) Що вам відомо про життя та діяльність М. Смотрицького?
2) Які питання порушує автор у своєму творі? Чому саме їх?
3) Поясніть, чому «Плач» мав велику популярність в українських землях.
З Острозького літопису про висвячення на митрополита І. Борецького
1620... .Патріарх ієрусалимський Теофан (Феофан) був у Києві і багато благочестя вніс у нашу землю, отступників, котрі в унії були, відкидав і прокляв їх, а отця Іова Борецького на митрополитство посвятив.
1622 (1623). Місяца квітня, у Вітебську будучи, уніат владика Йосафат (архієпископ Й. Кунцевич) усі церкви під унію взяв, тільки єдина була не під унією, і він узявши того священика православного в ланцюги на Різдво Христове. Міщани, вирішили визволити священика, ввійшли у двір владики. А люди Іосафови, запершися во дворі міцно, боронилися, із двору стріляли, і застрілили одного міщанина, котрий мав двох синів. Тії з жалобою великою по своєму батьку міцно до двору добивались, а, добившись, прибігли і вдарили владику, і вбили його на смерть, і в воду вкинули. І зате міщан стратили, 17 старшин». [11, с. 135—136]
1) Поясніть значення виділених слів.
2) Яким чином відбулося відновлення православної ієрархії в українських землях? Яку роль у цьому відіграло українське козацтво?
3) Складіть історичний портрет І. Борецького. Дайте власну оцінку його діяльності.
4) Як наведене джерело відображає боротьбу міщан з унією?
Із книги «Видатні постаті в історії України (IX—XIX ст.)» про уніатського митрополита І. Потія
Серед прихильників церковної унії, її фундаторів, ідеологів і практиків вирізняється постать Іпатія Потія (світське ім’я Адам Потій) — уніатського митрополита (1600—1613 рр.). Він народився 1541 р. у с. Розанка на Волині в родині Лева Потія, литовського підскарбія та писаря при Великому литовському князі. Освіту здобув у приватній кальвіністській школі князя Радзивілла, послідовного покровителя литовських протестантів, та Краківській академії. <...>
У 1590 р. Потій залишає світську посаду і вступає до ордену базиліан, стає ченцем, одержує ім’я Іпатій. <...>
У цей час у країні розгортається діяльність ордену єзуїтів, які спрямовували зусилля на боротьбу з Реформацією і водночас обстоювали ідею церковної унії. Цьому, зокрема, було присвячено працю єзуїтського проповідника Петра Скарги «Про єдність Церкви Божої» (1577 р.). <...> Цей твір справив глибоке враження на Іпатія Потія, унаслідок чого він вирішує стати вірним слугою Папи Римського, прийнявши католицтво. <...> Талановитий оратор і полеміст, людина освічена й розумна, але водночас марнославна й позбавлена моральних принципів, Іпатій Потій лише в особистих інтересах налагоджує тісні стосунки з Кирилом Терлецьким — єпископом Луцьким, і Михайлом Рогозою — митрополитом Київським, і вирішує поширити церковну унію на всю Україну. Для цього він здійснив поїздку до Ватикану. Отримавши благословення папи Климента VIII, Іпатій повернувся на батьківщину і з ще більшим завзяттям продовжив розпочату справу, ігноруючи невдоволення з боку духовних і світських осіб щодо введення унії. <...>
Потій насаджував унію в Україні надзвичайно заповзятливо, удаючись до брутальних і жорстоких методів. Особливо це посилилося після захоплення ним митрополичої кафедри в Києві (1599 р.) по смерті Михайла Рогози.
Потій ув’язнював непокірних православних священиків, голив їм бороди й голови, виганяв із приходів, піддавав тортурам. Нерідко він у супроводі озброєних прислужників вдирався до православних храмів, власноруч обдирав престоли, нищив або забирав із собою церковне начиння. Потій знищував православні братства, які виступали проти унії. <...> Помер Іпатій Потій 18 липня 1613 р. на 72-му році життя, похований у Соборно-кафедральній церкві м. Володимира-Волинського! [16, с. 121—123]
1) Поясніть значення виділених слів.
2) Що ви дізналися про життя та діяльність уніатського митрополита І. Потія?
3) Дайте власну оцінку його діяльності.
З «Історії війни козаків проти Польщі» французького мандрівника П. Шевальє про напади татар на українські землі
Коли вони прибувають на призначене місце в Україні чи деінде, їхні ватажки відбирають третину війська, що, у свою чергу, поділяється на менші загони, які й розбігаються на п’ять-шість миль у різних напрямках; а тим часом основне військо держиться купи, щоб дати відсіч при можливому наскоку ворогів; потім, коли загони повернуться з награбованим, ватажки виділяють інші загони, що, у свою чергу, розбігаються грабувати, дотримуючись такого порядку, щоб усі загони, які гасають тут і там, могли за короткий час з’єднатися з основним військом. Пограбувавши та спустошивши так країну протягом чотирьох-п’яти або шести днів, вони якнайшвидше повертаються назад, щоб уникнути погоні, а прибувши в безлюдні степи, де їм легше воювати, зупиняються для перепочинку та розподілу здобичі і бранців.
...Із ясирами вони поводяться, як із рабами: продають їх купцям із Константинополя чи з інших міст Сходу, які торгують у Кафі, або залишають бранців для своєї власної потреби, наказуючи їм пасти худобу, обробляти землю в тих місцях, де татари займаються сільським господарством. Вони годують їх тим, що й самі їдять. [141, с. 64—67]
1) Що ви дізналися з тексту наведеного джерела про напади татар на українські землі?
2) Поясніть значення терміна «ясир».
3) Якими були наслідки татарських набігів для українських земель?
Із польських хронік М. Бєльського та Б. Папроцького про страту Д. Вишневецького
...Вишневецький і Пясецький були окинуті в башти на гаки, вмуровані в стіни біля морської затоки по дорозі з Константинополя в Галату. Пясецький помер негайно, а Вишневецький, зачепившись ребром за гак, жив у такому стані три дні, поки турки не вбили його з луків за те, що лаяв їхню віру (Хроніка М. Бєльського).
...Волохи взяли Пясецького зрадою разом із Вишневецьким і відправили в Туреччину, там замучили їх страшною смертю. У Цареграді над морською затокою, що тягнеться до Галати, були поставлені дві шибениці, одна над другою; на нижній були закріплені два розтопирені гаки (схожі на вили), а на верхній тільки гайка, до якої була прив’язана вірьовка. За допомогою вірьовки підняли Пясецького і швидко спустили з верхньої шибениці на нижню; він, падаючи, зачепився ребром за гак, залився кров’ю і помер, тому що повернувся головою вниз. Після нього подібне зробили з Вишневецьким, але той зачепився ребром і повернувся очима вверх, а потім жив ще три дні, поки невірний не застрелив його з лука, оскільки Вишневецький проклинав Магомета і його віру (Хроніка Б. Папроцького). [113, с. 34] 1
1) Що вам відомо про життя та діяльність Д. Вишневецького? Яку роль він відіграв в історії козацтва? Дайте власну оцінку діяльності цієї людини.
2) Поміркуйте, чому Д. Вишневецького було піддано таким страшним тортурам.
З «Історії Русів» про привілеї реєстровому козацтву, надані польським королем С. Баторієм
...Зглядом і увагою великих праць і лицарства військ Руських, які вони показали і завше оказують в обороні і розширенні спільної отчизни од супостатів і звиклих претендаторів зарубіжних, найбарзій од тих триклятих іноплемінних Магометанців і бусурманів, плюндруючих отчизну і завертаючих в неволю люд Християнський, яко се й недавно за Королівства нашого учинилося, але милістю Божеською і звитяжеством вірного Гетьмана нашого Руського Богдана і військами його Козацькими знатне одвернуто й одплачено, уставуємо і потверджуємо всі права, вольності і привілеї війська того і всього народу Руського, антецесорами нашими постановлені й утверджені, і як із віків у них бувало, так нехай і пребуде на вічні часи, і нехай не важить ніхто одміняти й порушувати права і вольності в добрах вічистих і набутих і всіляких маєтках, а вільні вони шафувати ними по своїй волі і судитися за них у своїх Судах земських і міських, у яких засідати вибраним од лицарства особам і судити по своїх правах і статутах Руських; а належитих до лицарства військового, тим судитися в обозах і таборах своїх од суддів військових, яких ми в кожному полку призначити звеліли, однак справа до них належить про тяготи воїна і маєтку його рухомого хто козакує і вписаний у реєстри військовії, а з поворотом у повіти й околиці судитися вони зачнуть у судах повітових і міських, яко стан Шляхетний і Шляхетство Руське, що в рангах, посадах і реєстровим, перебуває, яке єдність і рівність має з Шляхетством Польським, яко же при першому з’єдноченні Русі з Польщею і Литвою і стверджено, і ми теє потверджуємо і заховуємо. Трибуналові Руському провадити справи свої в пошанівку в новоствореному місті нашому Батурині, а як потреба скаже, то й в Черкасах; теж і Гетьманові Руському резидувати в тому місті, а в Черкасах мати намісника свого з Генералітету і ми значно розширили і заоздобили, умноживши і класи товариства Бунчукового Військового й Значкового, яким поміщатись під бунчуком і при полкових хоругвах, а бунчук жалуємо ми Гетьманові на знак звитяги його з військом своїм над народом Азіятичним, од якого і клейнод сей здобутий працею Гетьманською і кровію Козацькою... [63, с. 67]
1) Хто такі «реєстрові козаки»? Якою була мета створення «реєстрового козацтва»?
2) Які привілеї отримали реєстровці?
3) Якими були наслідки створення «реєстрового козацтва»? Поміркуйте, чому не можна дати однозначної оцінки цій історичній події.
З «Опису України» Г. Л. де Боплана про життя українських козаків
Вони дуже вмілі у виготовленні селітри, якої в цих краях дуже багато, і виготовляють прекрасний гарматний порох. Жінки займаються прядінням льону і вовни, із яких роблять полотно і тканини для щоденного вжитку. Усі уміють добре обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати різні м’ясні страви, варити пиво, мед... <...>
Зрештою, правду сказати, вони взагалі розуміються на всіх ремеслах. <...> Одне слово, усі вони досить розумні, але зосереджуються лише на корисному і необхідному, головним чином на тому, що пов’язане із сільським життям. <...>
Родючий ґрунт дає їм зерно в такому достатку, що вони часто не знають, що з ним робити. <...>
Вони сповідують грецьку віру, яку по-своєму називають руською [Rus], дуже шанують святкові дні і дотримуються постів, які в них тривають 8 або 9 місяців на рік і полягають в утриманні від м’яса. <...> Вони дотепні, кмітливі, винахідливі і щедрі, не прагнуть великого багатства, але надзвичайно кохаються у своїй свободі, без якої не уявляють життя...
...Ось як вони вибирають свого старшого: коли зберуться всі старі полковники і старі козаки, що користуються серед них пошаною, кожен із них віддає свій голос за того, кого вважає за найздібнішого, і той визначається більшістю голосів. Якщо обраний не хоче приймати посади, відмовляючись невмінням, малими заслугами, браком досвіду чи похилим віком, це йому не допомагає. Відповідають лишень, що він дійсно не заслужив такої честі і тут же, не гаючись, одразу ж убивають його, як якогось зрадника. ...Якщо обраний козак приймає на себе обов’язки старшого, то дякує зібранню за виявлену честь, хоча [додає, що] недостойний і для такої посади нездатний, далі ж, однак, урочисто запевняє, що докладе зусиль і старання, аби гідно послужити як усім взагалі, так і кожному зокрема, і що завжди готовий покласти своє життя за своїх братів [так вони називають між собою один одного]. ...Потім усі один за одним відповідно до свого рангу йдуть вклонитися йому, а старший подає їм руку, що в них служить за форму вітання. Ось так вони вибирають свого старшого, що часто відбувається серед Дикого Поля. Вони йому дуже підкоряються. Цей старший їхньою мовою називається гетьманом [hettman], його влада необмежена аж до права стинати голови і садити на палю тих, хто провинився. Гетьмани дуже суворі, однак нічого не починають без військової наради, яку називають Радою [Ruds]. [12, с. 30—31]
1) Як наведене джерело характеризує господарську діяльність козаків? Назвіть їх основні заняття.
2) Що ви дізналися про вірування козаків? Чому в історичній літературі Запорозьку Січ окремі дослідники називають «козацькою християнською республікою»?
3) На які риси характеру козаків звертає увагу Г. Л. де Боплан? Чому саме вони привернули увагу автора джерела?
4) Як відбувалися вибори гетьмана? Якими повноваженнями він був наділений?
5) Що таке «козацька рада»? Хто мав право брати в ній участь? Які питання розв’язувалися на козацьких радах?
З «Опису України» Г. Л. де Боплана про воєнне мистецтво козаків
Вони надзвичайно міцні статурою, легко переносять спеку і холод, голод і спрагу, невтомні на війні, мужні... <...> Де найбільше вони проявляють спритності та доблесті, так це б’ючись у таборі під прикриттям возів (бо вони дуже влучно стріляють із рушниць, які є їхньою звичною зброєю), обороняючи ці укріплення. <...>
Сотня цих козаків під прикриттям табору не побоїться і тисячі поляків чи навіть [кількох] тисяч татар. <...>
Коли в них виникає намір піти в море, то, не маючи дозволу короля, вони беруть його у свого старшого, скликають Ruds, тобто Раду, і проводять вибори отамана, котрий очолить їх у цьому поході, дотримуючись такого ж звичаю, про який ми розповідали стосовно виборів старшого, хоча отаман цей потрібен тільки на певний час. Далі вони вирушають до Військової Скарбниці [Sczabenisza Worskowa], місця свого збору, і будують тут судно близько 60 стіп завдовжки, 10—12 стіп завширшки і 12 — завглибшки. Таке судно не має кіля; його основа — це човен із верби або липи довжиною до 45 стіп. Збоку він обшивається і вивершується дошками від 10 до 12 стіп завдовжки і до однієї стопи завширшки. ...Будуються вони так, як звикли і наші теслі, із перегородками і поперечними лавами, а потім просмолюються. Користуються двома стернами по краях човна. ...Звичайно, із кожного боку від 10 до 15 весел, швидкість більша, ніж у турецьких веслових галер. Є також і щогла, на якій вони [козаки] напинають досить невправно зроблене вітрило; використовують його лише в тиху погоду, а при сильному вітрі воліють веслувати. їхні човни не мають верхньої палуби, і коли наповнюються водою, очерет, прив’язаний довкола човна, не дає йому затонути. <...>
Коли вони вирішують йти війною на татар, щоб помститися за кривду і заподіяні грабунки, то вибирають осінню пору. Для цього відправляють на Запорожжя [Zaporouys] усе, що необхідно для походу чи експедиції, для будівництва човнів і взагалі. <...> Потім 5—6 тис. відчайдушних, добре озброєних козаків вирушає на Запорожжя будувати човни. До будівництва одного човна приступає 60 чоловік. <...>
...Майстри на всі руки. Таким чином, за два-три тижні в них готово 80 або 100 човнів. ...У кожен човен сідає від 50 до 70 чоловік, кожен із яких має дві рушниці і шаблю; на човні є також 4—6 фальконетів і запас харчів, щоб вистачило на всіх. Одягнені козаки в сорочку і шаровари, мають ще одні змінні, благеньку свиту і шапку, 6 ліврів пороху, достатню кількість свинцю, запас ядер для фальконетів; у кожного є годинник. Так ось виглядає летючий козацький табір на Чорному морі, який безстрашно нападає на найзначніші міста Анатолії.
Спорядившись ось так, вони спускаються по Борисфену. Отаман має на щоглі відзнаку і, звичайно, іде на третину корпусу попереду. їхні човни тримаються так близько один біля одного, що майже торкаються веслами. Турки, звичайно, бувають попереджені про похід і тримають у гирлі Борисфену на поготові кілька галер, щоб не дати їм вийти [з лиману]. Але козаки хитріші. Вони виходять темної ночі незадовго перед молодиком і переховуються в очеретах, які тягнуться на 3—4 льє [вгору] по Борисфену, куди галери заходити не наважуються, бо колись там зазнали лиха. Отож задовольняючись чеканням на них [козаків] у гирлі, татари завжди опиняються перед несподіванкою. А оскільки козаки не можуть пройти так швидко, щоб їх не помітили [взагалі], то по всій країні здіймається тривога, досягаючи [самого] Константинополя. Великий Пан розсилає гінців по всьому анатолійському узбережжю, у Болгарію і Румелію [Romanie], аби там кожен пильнував і був готовий до появи козаків із моря. Та все надарма, бо ті часу не гають і так доречно використовують пору року, що уже через 36 чи 40 годин з’являються біля Анатолії. Прибувши туди, висаджуються на берег, кожен із рушницею в руці, залишаючи в кожному човні для охорони тільки двох чоловіків і двох хлопців. Потім зненацька нападають на міста, захоплюють їх, грабують, палять їх, заглиблюючись іноді на ціле льє вглиб краю, але одразу ж повертаються, знову вантажаться зі здобиччю і вирушають в інше місце, щоб ще раз спробувати щастя. [12, с. 69—74]
1) Як наведене джерело характеризує воєнне мистецтво козаків?
2) Поясніть, що таке «табір». У чому полягали його переваги?
3) Хто такі отамани? Які функції вони виконували?
4) Як козаки будували свої човни? Як вони називалися? Якими були їх переваги?
5) За допомогою підручника схарактеризуйте морські походи козаків.
Про зростаючий міжнародний авторитет і вплив українського козацтва
Із листа Папи Римського Климента VIII до запорозьких козаків
...Знаємо вас (козаків), як синів наших во Христі, й удостоюємо батьківською любов’ю, маючи відомості про вашу хоробрість і військову відвагу і добре про це інформовані... ніщо не надає воїнам більшої хоробрості, ніщо не сприяє так військовій славі, ніщо не важливо так для наступної пам’яті, як спільний захист християнського суспільства, турбота про нашу святу релігію і пожертва життя і кроні, якщо буде необхідно, за велич християнського імені, особливо в цей час, коли страхітливий турецький тиран настільки запалений ненавистю проти християн, що не тільки зловісно передрікає обернути всіх у рабство, а й повністю знищити християнське ім’я...
Ми ж у силу наших пасторських обов’язків турбуватися про божу церкву посилаємо до вас по найскладніших і суспільних питаннях обраного сина Олександра Комулео... Ви ж, відважні мужі, вкриєте себе, як надійні військові слуги господні, безсмертним пальмовим вінком, який ніколи не зів’яне. [96, с. 60—61]
Із листа французького посла у Стамбулі Ф. де Гарле до короля Людовіка XIII
...9 серпня (1620 р.) козаки з’являються щоразу поблизу в Чорному морі, незважаючи на свої слабі сили, захоплюють нечувану здобич. Вони користуються такою славою, що потрібні удари кийками, аби змусити турецьких вояків виступити проти них на кількох галерах, які великий султан споряджає туди з великим трудом.
25 серпня козаки на 150 човнах спустошили все узбережжя Чорного моря, пограбували й повністю спалили Варну...
...Ці люди (козаки) впевнено почувають себе на суші, у воді й у повітрі, скрізь уміють дати собі раду і взяти верх у всіх стихіях. [18, с. 141]
Із листа радника імператора Фердінанда II Кветеберга до маршала А. фон Валленштейна
...Поляки обіцяють 10—12 тисяч гусарін, але я вважаю, що краще отримати від них козаків... [14, с. 80]
— Як наведені джерела висвітлюють зростання авторитету та впливу українського козацтва на міжнародній арені? Зробіть власний висновок із цього приводу.
З опису Запорозької Січі невідомим сучасником (1740 р.)
При Запорозькій Січі завжди є військова старшина і кошовий отаман — 1, військовий суддя — 1, військовий писар — 1, військовий осавул — 1. При них є військові слуги: при кожному писарі писарчук — 1, при артилерії гармаш — 1, підосавул — 1, довбуш — 1.
Коли з їхнього складу старшин посилають у військові походи, тоді на їхнє місце вибирають від усього війська наказну старшину, яка і залишається на Січі. <...>
При Запорозькій Січі в згаданих козаків є будівлі; у побудованому замку — церква обряду грецької віри. У цьому замку куренів є 38, до них приписані всі запорозькі козаки, і при кожному курені мають визначених отаманів, тобто своїх командирів.
При Запорозькій Січі є майстри: слюсарі, ковалі, шевці, кравці, теслі й інші. Усі за їхньою козацькою манерою і за звичаєм виконують свої роботи завжди за гроші, без грошей вони нікому не повинні робити.
Їхнє військо за способом ведення життя поділяється на різні частини. Одні з них живуть у військових куренях. ...У тому курені готують свою їжу і для послуг своїх мають кухаря; таким чином, у кожному курені в них є один кухар, і допомагають йому курінні малі хлопці, які воду носять і казани обмивають, а кухар лише варить їсти для всіх козаків... Інші живуть у форштаті1 зі своїми господарствами і ведуть промисел: варять мед, пиво, брагу, там живуть і майстри, і шинкарі, і крамарі та інші.
...А інші живуть у зимівниках біля своїх коней і іншого товару, а інші займаються рибальством, скотарством, ловлять птицю, також багато з них мають пасіки, і кожен живе за рахунок свого промислу. [135, с. 456—457]
1) Поясніть значення виділених слів. Дайте визначення поняття «Запорозька Січ».
2) Хто входив до складу військової старшини? Якими були обов’язки її членів?
3) Які обов’язки покладалися на наказну старшину?
4) Які ремесла були поширені в Запорозькій Січі?
Із вірша Я. Щоголіва «Січа»
Мати СічаІ Поклонитися
Я прийшов твоїй землі.
І молюсь тобі, як святу:
Покажи мені тепер
Свій гасан, свій кош, крамниці,
Церкву, й башти, й курені,
Хай в литаври вдарить довбиш,
Хай заграють сурмачі —
Сутим золотом засяють
Корогви і пірначі.
Де старшина, де клейноди?
Нащо клик войовний стих?
Чом не плине по майдану
Лава лицарів твоїх? [145, с. 339]
1 Передове укріплення перед фортецею, передмістя.
1) Поясніть значення виділених слів.
2) Наведіть приклади козацьких клейнодів. Опишіть, як вони виглядали. Яким було їх призначення?
3) Чому автор вірша називає українських козаків рицарями? Визначте історичне значення козацтва.
Із Літопису Григорія Грабянки про повстання С. Наливайка
Різні літописці вважають, що причиною воєн козацьких був собор Берестейський, бо саме після нього новоутворена унія внесла смуту серед православних, бо саме тоді Косинський першим повстав на поляків. <...>
Того ж [1594] року гетьман Війська Запорозького Наливайко, розбивши мадьярів, повернув на Україну і не застав уже в живих Косинського; як син православ’я, зневажаючи новоявлену унію, він зібрав серед низових козаків побільше війська і рушив на Литву і там, перемігши в багатьох битвах, спалив Слуцьк та Могильов і силу ляхів побив. Проти нього з військом вийшов коронний гетьман Жолкевський, прийшов на Україну і року 1597 під Лубнами, в урочищі Солониці, розбив силу козацьку, а самого гетьмана з полковниками Лободою та Мазепою живими взяв і до Варшави відвіз; там, у Варшаві, на міднім волу його ляхи зажарили. Саме з цієї причини й розпочалася війна козаків супроти ляхів. [28, с. 28, 33]
1) Хто такий К. Косинський? Що вам відомо про його життя та діяльність?
2) Про який Берестейський собор ідеться в наведеному джерелі? Якими були його рішення та наслідки для українців?
3) Якими були причини козацьких повстань?
4) Як наведене джерело описує козацьке повстання під проводом С. Наливайка?
5) Складіть історичні портрети лідерів козацьких повстань К. Косинського та С. Наливайка.
6) Використовуючи текст наведеного джерела та матеріал підручника, складіть таблицю «Характеристика козацько-селянських повстань під проводом К. Косинського та С. Наливайка».
|
Питання |
Повстання під проводом К. Косинського |
Повстання під проводом С. Наливайка |
|
Дата |
||
|
Територія |
||
|
Мета |
||
|
Перебіг подій |
Закінчення таблиці
|
Питання |
Повстання під проводом К. Косинського |
Повстання під проводом С. Наливайка |
|
Причини поразки |
||
|
Історичне значення |
Із «Вірша на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного» К. Саковича
...У тім війську стрічали і князя, і пана,
Не одного з них мали провідцю-гетьмана.
І Петро Конашевич гетьманив на славу,
Його рицарство знають усюди по праву.
Запорозькеє військо — належить вважати —
Для вітчизни потрібне, пора це вже знати.
Україна тим військом себе захищає,
Де ж нема запорожців — татарин гуляє.
Це посвідчити можуть міста на Поділлі,
Також Белзькі, Підгірські — пізнали на ділі.
А де кров християнську поганин розлив,
Тих, котрі залишились, у рабство повів.
В козака хоч ні зброї, ані шипі
Дожене поганина, лиш дай лошака,
І хоча він здоров’ю ушкоду вчиняє,
Та невільників завше з біди визволяє.
Отож тії, которі хотять воювати.
Щоб козаків чи знести, чи турку оддати,
Ті, напевне, як вівці у сіті б упали,
Коли б вовкові сторожа — пса — поручали.
Для вітчизни козаки — тверда оборона,
Від татар і від турків надійна заслона.
Але я до вас мову свою повертаю.
Славне рицарство, всім про таке нагадаю:
Щоб у вірі святій ви нерушно тримали,
Королю пильну вірність свою заховали,
Бо за неї вам вольність була Паном дана:
Є король, а крім нього — не маєте пана.
Від усяких податків, судів увільнились,
І заслугами гідно усі уміцнились.
За великі клейноди свободу тримайте
І заслугами більше її уміцняйте.
А ти, славний гетьмане, ти, наш Одефіру,
Керуй військом щасливо, ховаючи віру
Вірно Богу й народу, бо то християни,
І боятися будуть тебе всі погани.
Із тим рицарством слави собі набувай,
І мене в добрій ласці із військом тримай.
Я тобі оцю книжку свою офірую
І од імені війська усього друкую,
Бо все те, що на славу гетьманську писалось
Конашевичу, вам це також прикладалось.
Не особою гетьман, а військом є славний,
Також гетьманом — військо, і доказ то явний.
Що є гетьман без війська чи військо без нього?
Ні, не важать нічого одне без одного.
Річ кінчаючи, Богу я вас доручаю
І звитяжства у щасті назавше бажаю... [95, с. 540—541]
1) Як наведений вірш характеризує постать П. Конашевича-Сагайдачного?
2) Яким є ставлення автора вірша до українського гетьмана? Свою відповідь обґрунтуйте.
3) Складіть історичний портрет П. Конашевича-Сагайдачного. Дайте власну оцінку його діяльності.
4) Дослідниця Г. Швидько відзначає: «Ім’я гетьмана П. Сагайдачного стоїть в одному ряді з найвизначнішими постатями українського народу». Аргументовано доведіть або спростуйте наведене твердження.
5) Дослідник В. Власов підсумовує: «Смерть гетьмана П. Сагайдачного засмутила всю Україну. Адже своєю діяльністю він зажив безсмертної слави. Його внесок у розвиток визвольного руху в Україні та згуртування українського суспільства був величезним». Наведіть факти, які підтверджують думку дослідника.
Із Куруківської угоди
Найбільше і найсерйозніше непокоїли Річ Посполиту морські походи козаків, які вони робили всупереч забороні уряду, а також їх свавільства, які вони чинили в містах. Злочини ці зазнали належної кари від зброї коронного війська. ...Тим, які <...> уникнули страти і зберегли життя, <...> ми іменем його королівської милості ...оголошуємо прощення; усі вони <...> не мусять нести ніякої відповідальності з умовою, що вони виявлятимуть до начальників належну пошану і покору, не будуть утручатися в розпорядження судової та адміністративної влади і захоплювати доходи.
Ми вважаємо справедливим, щоб військо запорозьке <...> мало голову або старшого, за прикладом давніх років. <...> Тому на основі повноваження, даного від й.к.м. <...> пан воєвода сендомирський <...> затвердив старшим обраного козаками пана Михайла Дорошенка.
І надалі козаки повинні будуть коритися виключно тому старшому, якого самі вони оберуть, але який буде затверджений королем. <...>
Протягом 6 тижнів козаки мусять скласти правильні реєстри, які не перевищують 6 тисяч із зазначенням, скільки їх живе в кожному старостві. <...>
Для війська запорозького ми призначаємо платню на рік 60 000 злотих польських. <...> Крім того, бажаючи, щоб урядові особи ретельніше виконували свої обов’язки на службі <...>, ми призначаємо такі оклади для старшини: старшому над усім військом 500 злотих на рік, обозному 100 злотих, двом осавулам по 150 злотих, 6 полковим осавулам по 50 злотих, шести полковникам по 100 злотих, шістьдесяти сотникам по 50 злотих, судді військовому — 100 злотих.
Із числа 6000 козаків 1000 або більше, на розсуд коронного гетьмана і з відома їхнього старшого залежно від умов часу, мусять перебувати на Низу за порогами і там виконувати свою службу: подавати відомості про дії ворогів, не допускати їх до переправ і взагалі захищати ті місця. Решта, живучи по волостях, мусили йти в похід із наказу коронних гетьманів на допомогу регулярному війську або туди, куди треба буде, утримуючись у дорозі від утискання жителів. ...Козаки не повинні робити морських походів ні по Дніпру, ні по інших ріках, суміжних із територією Речі Посполитої. [64, с. 62—64]
1) Укажіть рік укладення Куруківської угоди.
а) 1596 р.;
б) 1625 р.;
в) 1630 р.;
г) 1638 р.
2) Які сторони її уклали?
3) Які події передували укладенню цієї угоди?
4) Проаналізуйте основні умови Куруківської угоди. Поміркуйте, наскільки вигідною була Куруківська угода для козаків і наскільки — для Речі Посполитої. Хто більше виграв від її укладення?
5) Дайте власну оцінку діяльності козацького гетьмана, що підписав Куруківську угоду.
Із Літопису Григорія Грабянки про козацьке повстання 1630 р.
Одразу ж після смерті Сагайдачного, гетьмана запорозького, і в його часи в Києві та в містах українських, князі, воєводи і старші були православними, тому і шкоди не чинили. А коли ж брали собі за жінку ляшок і коли від благочестія відходили та до костьолу римського приставали, тоді починали чимдуж церкву православну до унії привертати, а на своїх підданих повинності накладати та різними поборами притісняти; і на велике нещастя України, після битв, які були в поляків зі шведами, полки ляхів зайняли Київське воєводство, стали постоєм у містах та селах і почали велику шкоду чинити людям. Усього цього козаки не стерпіли, повстали, ляхів порубали, а тих, що живі лишилися, розігнали; із цієї причини коронний гетьман Конецпольський із великою силою вирушив на козаків, маючи намір усіх їх знищити, а козаки зібралися всією своєю силою, обрали собі гетьманом Тараса і <...> під Переяславом вступили в битву з ляхами. У цій битві козаки стільки ляхів порубали, скільки не загинуло їх за многії літа війни зі шведами. Після битви цієї уклали перемир’я. Здобувши передишку під Переяславом і пообіцявши не чинити на Україні козакам та люду руському шкоди, поляки підступно замишляли відплатити за поразку під Переяславом, усіляко прагнули козаків погубити; виступили на Україну і простий люд почали притісняти поборами та солдатськими постоями, козаків знатних потаємно, а щонайголовніших, не криючись, викрадати та по-різному в руки смерті віддавати. [28, с. 30—31]
1) Хто такий П. Сагайдачний? Що вам відомо про його життя та діяльність?
2) На які причини козацьких повстань указує автор історичного джерела?
3) Хто очолив козацьке повстання 1630 р.? Що вам відомо про життя та діяльність цього історичного діяча?
4) Як у документі описана Переяславська битва? Яким був її результат?
5) Що вам відомо про угоду, укладену Конецпольським із козаками? Чому Т. Федорович відмовився від її укладення?
6) Дайте власну оцінку подіям, описаним у джерелі.
Із Літопису Григорія Грабянки про козацьке повстання 1637—1638 рр.
Року 1637, козаки зібралися, настановили гетьманом Павлюка і вирушили на Кумейки супроти ляхів, але під Кумейками коронний гетьман Конецпольський, до підступу вдавшися, здолав козаків, із тими ж, що залишилися оружно стояти під Боровицею, уклав перемир’я, а через деякий час, до хитрості вдавшись, піймав гетьмана Павлюка і у Варшаві відділив голову від тіла. А козаків почали на палі сажати. Забачивши все те, козаки переконалися, що ляхи замислили всіх їх погубити, і знову року 1638 зібралися, настановили собі гетьманом Остряницю, а на підмогу дали козака Гуню, і повстали проти ляхів, виманили їх у степ на річку Старицю, і там у битві множество їх побили. Побачивши, що не сила їхня козаків подолати, ляхи хитрістю на мир їх підмовили. І тут, мир укладаючи, пан Кисіль і інші панове іменем самого гетьмана Конецпольського поклялися, що волю козакам дадуть і кров’ю платити не будуть; та скоро ту клятву порушили, зловили гетьмана Остряницю і Гуню й стратили у Варшаві, а Казиму, сотника Київського і сина його посадовили на палю, а також силу козаків славних і хоробрих під різними тортурами погубили: одних начетверо розтинали, других на палю саджали, а ще інших за ребра на залізних гаках вішали. [28, с. 31]
1) Назвіть прізвища лідерів повстання 1637—1638 рр.
2) Як розгортався польсько-козацький збройний конфлікт 1637—1638 рр.?
3) Як польський уряд покарав учасників повстання? Чи справедливим, на ваш погляд, було таке покарання?
4) Визначте причини поразки цього козацького повстання.
5) Поміркуйте, у чому полягає історичне значення козацьких рухів 20—30-х рр. XVII ст.
З «Ординації Війська Запорозького реєстрового»
Оскільки козацька сваволя так розгнуздалася, що для приборкання її довелося рушити наші війська і битися з козаками <...>, тому на вічні часи позбавляємо козаків старшинства, усяких старовинних судових установ, права, доходів та інших відзнак, набутих ними за вірні послуги від наших предків і тепер унаслідок заколотів утрачених, і бажаємо тих, кого в живих зберегло воєнне щастя, мати в стані простого народу, оберненого в хлопів. Реєстровим же козакам, число яких Річ Посполита визначила на своїй службі тільки 6000 і які смирились перед нами і Річчю Посполитою, ми встановлюємо таку військову організацію, згідно з постановою цього сейму.
На місце старшого, який більше не буде (вибиратись) з-посеред козаків, ми будемо ставити старшого комісара, від сейму до сейму, за рекомендацією гетьманів, людину, яка була б народжена в шляхетському стані, у лицарській справі досвідчена, підтримувала б у війську лад, запобігала б усяким бунтам, була б справедлива до вбогих людей і з розпорядження гетьмана приходила б у той час і на призначене місце, де потребуватиме Річ Посполита...
Цьому комісарові мусять коритися осавули, полковники, сотники, як і все військо. Усі вони, також полковники з комісаром, мусять залежати від гетьмана, більше того: і осавулами мусять бути шляхтичі, досвідчені в лицарському ремеслі, випробуваної доблесті і віри. Сотники й отамани можуть обиратися із самих козаків, добре заслужених перед нами і Річчю Посполитою, і людей лицарських. Резиденція комісара мусить бути в Трахтемирові як у центральному пункті...
Полки зі своїми полковниками повинні ходити по черзі на Запорожжя для охорони тих місць і щоб перешкодити татарським переходам через Дніпро. Треба невпинно стежити, щоб козацька вольниця не ховалася на островах і звідти не чинила б походів на море. Разом із тим жоден козак не повинен наважуватися ходити на Запорожжя без паспорта комісара: спійманий комендантом козацьким, він підлягає смертній карі. [64, с. 96—98]
1) Укажіть рік прийняття «Ординації Війська Запорозького».
а) 1596 р.;
б) 1625 р.;
в) 1630 р.;
г) 1638 р.
2) Хто, згідно з цим документом, мав очолювати реєстрове козацтво?
3) Які обмеження накладалися на козацтво «Ординацією Війська Запорозького»?
4) Спрогнозуйте реакцію козаків на цей документ.
Зі статуту Луцької братської школи (1624 р.)
Даскал, або вчителі цієї школи, має бути благочестивий, розумний, смиренномудрий, покірливий, не п’яниця, не розпусник, не хабарник, не гнівливець, не заздрісник, не сміхун, не лихослов, не чародій, не вигадник, не прихильник єресей, а підмога благочестя, що являє собою образ добра в усьому. І в цих чеснотах хай будуть й учениці, як і вчитель їхній.
...Школи слов’янська наука починається: спочатку навчивши складів літер, потім граматики навчають, при цьому ж і церковного чина навчають, співання. Також навчають на кожний день, щоб діти одне одного запитував грецькою, щоб йому відповідав слов’янською, і також питають слов’янською, щоб їм відповіли простою мовою. І також не повинні із собою мовити простою мовою, а слов’янською й грецькою. А так нині того вчаться, до більших приступаючи, до діалектики й риторики, які науки слов’янською перекладені; руською мовою переписано діалектику, і риторику, та інші філософські письма, що належать школі. [134, с. 48]
1) Які вимоги висувалися до вчителів братських шкіл? Про що це свідчить?
2) Яку освіту можна було здобути в братській школі? Які предмети в ній викладалися?
3) Яким було значення діяльності братських шкіл?
Із записок П. Алеппського про освіту в Україні в XVII ст.
Починаючи з цього міста (Рашкова) і по всій землі руських, тобто козаків, ми помітили прекрасну рису, що дуже здивувала нас: усі вони, крім небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні співи; крім того, священики навчають сиріт і не лишають їх неуками блукати по вулицях. <...>
Усякий базар і містечко в землі козаків має багато жителів, особливо маленьких дітей. Кожне місто має, може, до 40, 50 і більше тисяч душ; але дітей більше, ніж трави, і всі вміють читати, навіть сироти. Удів і сиріт у цій країні сила; чоловіки їхні були вбиті в безнастанних війнах. Але в них є хороший звичай: вони одружують своїх дітей молодими і тому вони численніші за зорі небесні й за пісок морський. [88, с. 265]
1) Як наведене джерело характеризує рівень розвитку освіти в українських землях у XVII ст.?
2) Дайте власну оцінку здобуткам українського шкільництва першої половини XVII ст.
З «Історії української культури» про діяльність братств
...Одним з істотних чинників українського релігійного і національно-культурного відродження стали братства і засновані ними школи та друкарні. <...> Ті православні братства, які починають виникати з 80-х рр. XVI ст., були виявом реформаційних тенденцій і прагнули перейняти у свої руки управління церковним майном і освітню діяльність. <...> На кінець 1585 р. українські міщани центральної частини Львова виробили статут своєї організації — Успенського братства. Братство із самого початку вважало одним з основних завдань піднесення освітнього рівня населення. Першими його керівниками і визначними організаторами братського руху на терені Львова були міщани з Руської вулиці Юрій та Іван Рогатинці, Іван та Дмитро Красовські, Лесько Малецький, Лука Губа, Хома Бабич. Більшість їх — представники гуманістичної культури, яскраві творчі індивідуальності, люди, беззастережно віддані спільній справі. <...> Близько 1615 р. стало діяти Богоявленське братство в Києві, а близько 1617 р. — Чеснохрестське братство в Луцьку. Виникають братства і в окремих містах Лівобережної України, але там їхні функції залишалися обрядово-побутовими. Утриманням шкіл і шпиталів, виборами духовенства на Лівобережжі займалися не братства, а міські й сільські громади. <...> Наявність у діяльності братств реформаційних елементів була породжена не механічним наслідуванням Заходу <...>, а випливала насамперед із місцевих умов. І якщо в подальшій діяльності братств ці елементи Реформації не знайшли розвитку, то програма братств аж ніяк не обмежувалася ними. Це була лише одна зі складових частин багатогранної участі братств у громадсько-політичному та культурному житті України. Міські братства великих міст активно виступали на захист громадянських прав православних, а після проголошення Берестейської унії повели боротьбу проти неї... [68, с. 127]
1) Поясніть значення поняття «братства».
2) Якими проблемами та питаннями опікувалися братства?
3) Доведіть або спростуйте твердження: «Православні братства, які починають виникати з 80-х рр. XVI ст., були проявом реформаційних тенденцій».
Із книги «Видатні постаті в історії України (IX—XIX ст.)» про К.-В. Острозького
Василь був другим сином Костянтина Івановича від другої дружини, княжни Олександри Семенівни Слуцької, племінниці останнього київського князя Семена Олельковича. <...> Князь Костянтин-Василь, одружившись із Софією Тарнавською, донькою коронного гетьмана Польщі, увійшов до кола найбільших польських вельмож і зажив значного авторитету при королівському дворі, проте залишився православним. Князь обіймав кілька адміністративних посад. У 1550 р. його було призначено володимирським старостою і маршалком, тобто керівником війська Волинської землі, а з 1559 р. він одержує посаду київського воєводи і на тривалі роки стає володарем порубіжжя, яке обороняв від татарських набігів зі своїм п’ятитисячним загоном вершників, утримуваних власним коштом. <...> Костянтин-Василь Острозький був великим шанувальником і покровителем освіти, науки й мистецтва в Україні. У 70-х рр. XVI ст. власним коштом він започаткував школи в Києві, Турові, Володимирі-Волинському, Дубно, Дермані, Вінниці (усього 30 шкіл). Князь заснував славнозвісну Острозьку академію (1578 р.) — прототип вищої школи в Україні, важливий осередок європейської науки, яку сучасники називали «тримовним ліцеєм» і «храмом муз». При академії князь Костянтин-Василь на власний кошт побудував друкарню (1578 р.), у якій першодрукар Іван Федоров видрукував «Острозьку Біблію» (1581 р.) та «Буквар» (1578 р.) і велику кількість творів полемічної антиуніатської літератури. <...>
Острозька академія виправдала сподівання князя: саме вона стала підґрунтям широкого оновлення національної освіти в Україні кінця XVI — початку XVII ст., саме вона започаткувала підготовку діячів першої хвилі українського національного відродження. [16, с. 98—99]
1) Що ви дізналися про життя та діяльність князя К.-В. Острозького?
2) Аргументовано доведіть або спростуйте твердження дослідника В. Червінського: «Патріотичними, подвижницькими справами уславив себе в українській історії Острозький молодший — Костянтин-Василь».
3) Дайте власну оцінку діяльності цього діяча. Визначте його місце в українській історії.
4) Визначте роль Острозької академії в розвитку освітніх традицій в українських землях.
Із книги «Видатні постаті в історії України (ІХ—ХІХ ст.)» про митрополита П. Могилу
Народився Петро 31 грудня 1596 р. <...>
Родина Могил дотримувалася православ’я і мала тісні зв’язки з Львівським братством, тож Петро їде вчитися до Львівської братської школи. <...>
21 березня 1627 р. після смерті печерського архімандрита Захарія Копистенського Петра Могилу обирають на цю високу церковну посаду. <...> Найважливішою справою для себе він вважав примирення уніатів і православних. <...>
Восени 1631 р. на території Києво-Печерської лаври П. Могила організовує школу. <...>
У 1632 р., на прохання Київського братства, козацтва та митрополита, Київська братська школа та Лаврська об’єдналися. Нова школа прибрала назву Києво-Печерської колегії. <...>
Мине час, і колегія на честь Петра Могили буде називатися Києво-Могилянською, а згодом — і академією, яка відіграла на той час найвизначнішу роль у розвитку освіти і науки як в Україні, так і в Росії. За участю П. Могили було відкрито також колегії у Вінниці та Кременці. Багато зусиль доклав він і до розвитку книгодрукарської справи в Україні.
Наприкінці 1632 р. козаки і православне духовенство приймають рішення усунути від митрополії І. Копинського і обирають митрополитом Петра Могилу. Це рішення затверджується польським королем, а згодом — і патріархом Константинопольським. У наступні роки митрополит Могила з новою силою розгортає подвижницьку діяльність як на теренах церкви, так і в царині освітній, будівничій, книгодрукування тощо. Так, було відібрано в уніатів і впорядковано Софійський собор, почалася відбудова інших церков та монастирів. Він продовжує діяльність щодо впорядкування та піднесення культури православного богослужіння. Під керівництвом Могили було складено православний катехізис.
Багато зусиль доклав Могила до розвитку мистецтва в Україні. Для розпису київських церков запрошувалися кращі художники Європи, багато хто з них так і залишився в Києві, сприяючи розвиткові місцевої художньої школи. Як учені, викладачі Київської колегії, так і їхні учні мали змогу постійно користуватися однією з найбагатших на той час бібліотек Могили, яку він заповів Київському колегіуму.
Помер Петро Могила 11 січня 1647 р. Поховано його в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря. [16, с. 153—156]
1) Що ви дізналися про життя та діяльність митрополита П. Могили?
2) Доведіть, що діяльність П. Могили охопила всі сторони церковного та культурного життя.
3) Поясніть, чому Київ того періоду називали «Могилянськими Атенами».
4) Чи правомірно, на ваш погляд, час перебування П. Могили на посаді митрополита називати «Могилянською добою»? Свою відповідь аргументуйте.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України
