Історія України. 7—9 кл. Документи. Матеріали. Скирда

РОЗДІЛ III. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА

Із поеми О. Олеся «Княжа Україна» про Ярослава Осмомисла

Володимирко поволі

Тихо-мирно вік дожив

І на княжому престолі

Ярослава залишив.

Це був князь палкий, відважний,

Незрівнянний у бою,

Наче рвався він покласти

Першим голову свою.

І коли він з Ізяславом,

З князем київським зійшовсь,

Першим кинувся з мечем він,

Всіх попереду боровсь.

І бояри зупиняли:

«Ярославе, князю, стій:

Хто тебе, орла, заступить

У державі жалібній?!

...Ярослав бояр не слухав

І вперед відважно біг

І відвагою своєю

Ізяслава переміг.

Не спочив він після бою:

На державу угри йшли

І для нападу поляки

На кордоні вже були.

Але й тут хоробре військо

Розбиває ворогів

І іде в степи на південь

До Дунайських берегів.

Ростиславича Івана

Ярослав ущент розбив

І до власної держави

Малий Галич прилучив.

І держава буйним морем

Розлилася навкруги,

Половецький степ вмиває,

Б’є в дунайські береги.

«Вісім змислів князь наш має», —

Говорили вояки

І прозвали Ярослава

Осмомислом на віки.

І співець співав про його:

«Гей, ти високо злетів

І на батьківськім престолі,

Вкритий славою, засів.

Військом ти підпер Карпати,

Шлях мадярам заступив

І Дунаєві ворота

Кораблями зачинив. [91, с. 138]

З Іпатіївського літопису про князя Ярослава Осмомисла

Був же він князь (Ярослав. —Авт.) мудрий, і красномовний, і богобійний, і поважний в усіх землях, і славен військами, — бо де була йому обида, то сам він не ходив полками своїми, а посилав їх із воєводами. Він бо навів лад у землі своїй і милостиню щедру роздавав, прочан люблячи і нищих годуючи. Чорноризький чин, люблячи і честь їм воздаючи од могутності своєї, він в усьому сповняв закон божий, до церковників сам приходячи і дбаючи добре про них. [125, с. 208—210]

Із «Літопису руського» про князя Ярослава Осмомисла

З усіма князями він жив у злагоді і раді, особливо дбав про порядок своєї землі, і тому всім сусідам був страшний. Ніхто не смів на нього нападати, тому що воєводи його, безперестану грекам, уграм і чехам допомагаючи, були вмілі в ратних справах і хоробрі в битві. Земля ж його була повна в усьому достатку, процвітала і множилася в людях, тому що умільці і ремісники з усіх країн до нього приходили і городи населяли, котрими збагачувалася земля Галицька в усьому. По Дунаю він городи укріпив, купцями населив; тим, які торгували через море в Греках і ремесла налагоджували, він зі своїх маетностей допомагав. Він був щедрим, милостивим і правосудним, через те безліч іноземців йому служило. Навчений був, багато книг читав. У церковному чині багато що виправляв, і клір влаштовуючи і навчаючи, зловір’я скореняв, а мудрості і правдивої віри навчав і вчити спонукав. Ченців же і їхні прибутки призначив для навчання дітей. [125, с. 208—210]

1) Як наведені джерела та уривок із поеми характеризують постать Ярослава Осмомисла? Чому князь мав таке прізвисько?

2) Що ви дізналися з наведеного матеріалу про внутрішню та зовнішню політику князя Ярослава Осмомисла?

3) Наведіть цитати з наведеного матеріалу, які підтверджують авторитет князя за межами своєї держави. Чим він був обумовлений?

Із «Галицько-Волинського літопису» про князя Романа

По смерті ж великого князя Романа, вікопомного самодержця всеї Русі, який одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючи заповідей божих. ...Він бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив [їх], як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха, що погубив поганих ізмаїльтян, тобто половців, вигнав [хана їхнього] Отрока в Обези за Залізнії ворота, а [хан] Сирчан зостався коло Дону, рибою живлячись. <...>

Отож Роман-князь ревно наслідував [Володимира] в цім і старався погубити іноплемінників. <...>

Але й Рюрик довго в Києві не сидів, бо на Київську землю пішов Роман і десь у середині січня до Києва знову повернувся Інгвар. 16 лютого 1203 р. Роман зустрівся у Вручому з Рюриком, якому знову віддано Київ. Узимку 1203—1204 рр. Роман, Рюрик та інші князі успішно ходили на половців, але, повертаючись назад десь на початку лютого 1204 р., не поладнапи щодо волостей. Роман схопив тестя Рюрика і силоміць постриг у ченці разом із його жоною, своєю тещею Анною Юріївною і своєю жоною Передславою, дочкою Рюрика (яку він ще раніше відіслав до батька), а сам тижнів на два сів у Києві. Далі на київський стіл Роман десь у другій половині лютого знову посадив Інгвара Ярославича, а синів Рюрика — Ростислава і Володимира — забрав із собою, ідучи в Галич. [85, с. 368—369]

1) Яку характеристику князю Роману дає автор джерела?

2) Як джерело висвітлює поширення влади князя Романа на Київ? Про що свідчить ця подія?

3) Доповніть розповідь літописця про діяльність Романа Мстиславича.

4) Складіть історичний портрет цього діяча.

Із «Галицько-Волинського літопису» про участь князя Данила Галицького в битві на річці Калці

Коли ж прибули вісті в стани, що [татари] прийшли вже поглянути на руські човни, то Данило Романович, почувши [це] і сівши на коня, помчав подивитися на небачену рать. <...>

Мстислав Мстиславич тим часом повелів Данилові попереду перейти з полками ріку Калку й іншим полкам [піти] з ним, а сам після нього перейшов. Сам же поїхав він у сторожі і, коли побачив полки татарські, він, приїхавши, сказав: «Оружіться!» <...>

Коли зітнулися війська між собою, то Данило виїхав наперед, і [воєвода] Семен Олуйович, і [воєвода] Василько Гаврилович. Ударили вони в полки татарські, і Василько був збитий [із коня], а сам Данило поранений був у груди. Але через молодість і одвагу він не чув ран, що були на тілі його,— був бо він віком вісімнадцяти літ, був бо він сильний, — і Данило кріпко боровся, побиваючи татар. Мстислав [Ярославич] Німий, бачивши це [і] подумавши, що Данило збитий був, помчав і сам між них, бо був той муж дужий, [і] тому, що він [був] родич Романові, із племені Володимира, на прозвище Мономаха. Він бо, велику приязнь маючи до отця його, йому й поручив по смерті свою волость — оддав князю Данилові.

Татари ж утікали, а Данило побивав їх своїм військом, і Олег [Святославич] курський. Кріпко вони билися, [але] інші полки [татарські] зітнулися з ними, [і] за гріхи наші руські полки було переможено. Данило, бачивши, що все сильніше в битві налягають вороги [і] стрільці їхні стріляють сильно, повернув коня свого на втечу — через те що кинулися [за ним] противники. І коли він біг, то захотів води, [і], пивши, відчув рану на тілі своєму — у битві не помітив він її через силу й мужність віку свого. Був бо він смілий і хоробрий, «од голови й до ніг його не було на нім вади». [85, с. 379—381]

1) Що вам відомо про життя та діяльність князя Данила Галицького?

2) Як автор джерела змальовує участь князя Данила в битві на річці Калці?

3) Яке значення у своїй політиці Данило Романович приділяв боротьбі з монголо-татарами? Чому його спроба повалити монголо-татарське ярмо зазнала невдачі?

Із «Галицько-Волинського літопису» про боротьбу Данила Галицького проти нападу на Галичину угрів і поляків

У рік 6721 [1213]. У ті ж роки, коли минув час, узяв Данило в нього [Мстислава] дочку, на ім’я Анну, і родилися від неї сини й дочки. Первенцем бо в нього був Іраклій, по нім же — Лев, а за ним Роман, Мстислав, Шварно та інші, що малими одійшли зі світу сього.

Коли ж минув час, поїхав Данило до Мстислава в Галич, кажучи на Лестька: «Він отчину мою держить». Але той одповів: «Сину! Через давню приязнь не можу я на нього стати. Знайди-но ти собі других».

Данило тоді вернувся додому і поїхав із братом [Васильком] і забрав Берестій, і Угровськ, і Верещин, і Столп’є, і Комов, і всю Україну.

Лестько ж великий гнів мав на Данила. І коли настала весна, поїхали ляхи воювати і пустошили по [ріці] Бугу. І послав услід за ними Данило [воєвод] <...> і вони били їх до [річки] Сухої Дорогви, і колодників захопили, і вернулися у Володимир з великою славою. <...>

А ляхів вони багатьох побили і гнали вслід за ними до ріки Вепра. <...>

У рік 6723 [1215]. У той же час за божим повелінням прислали князі литовські [послів] до великої княгині Романової [Анни], і до Данила, і до Василька, мир даючи. ...Ці ж усі мир дали князю Данилові і Васильку, і була земля [їхня] спокійна.

Ляхи ж не перестаючи пакостили. І привів [Данило] на них Литву, і пустошили вони ляхів, і багато убивств учинили між них. ...

У рік 6725 [1217]. У той же час вийшов [на Данила воєвода] Філя, здавна прегордий, надіючись обійняти землю [й] вичерпати море з багатьма уграми. Він сказав: <...> «Острий мечу, борзий коню — многая [ви гибель] русії». Але бог того не потерпів, в інший час убитий був Данилом Романовичем здавна прегордий Філя. [85, с. 375—377]

1) Як документ відтворює боротьбу Данила Романовича з угорцями та поляками? Назвіть інші напрямки зовнішньої політики князя. Дайте власну оцінку зовнішньополітичних заходів Данила Галицького.

2) Аргументовано доведіть або спростуйте твердження: «Данило Галицький — талановитий полководець».

3) Що ви дізналися з джерела про нащадків князя Данила? Використовуючи додаткову літературу та матеріал підручника, підготуйте повідомлення про їх життя та діяльність. ^З

З «Історії монголів» І. де Плано Карпіні про переговори князя Данила з Папою Інокентієм IV та коронацію галицько-волинського князя

Контакти між Інокентієм IV та Данилом розпочались у квітні 1246 р. А влітку 1247 р. князь посилає свого представника — ченця Григорія — до папи в Ліон.

Із папських булл, адресованих Данилові, вимальовуються контури угоди, досягнутої між Інокентієм IV і Григорієм. Папа намагався насадити католицизм на Русі і послав туди архієпископа Альберта, якого Данило погодився прийняти. За це папа визнав недоторканість православного обряду, законність прав Романовичів на їхнє князівство, заборонив лицарям чернечих орденів селитися на галицько-волинських землях. Однак папа вперто ухилявся від надання допомоги Данилові в боротьбі проти монголів. Невдоволений цим князь перервав переговори з Ліоном. А в 1249 р. не впустив архієпископа на Русь. <...>

У 1252 р. переговори між Данилом та Інокентієм IV відновились. Восени 1253 р. Данило прийняв у Дорогичині від папського нунція Пруссії Опізо королівські регалії — вінець, скіпетр і корону та одержав титул «короля Русі». [56, с. 63, 75]

1) Що ви дізналися з наведеного джерела про переговори між князем Данилом Галицьким і Папою Інокентієм IV?

2) Які надії покладав князь Данило на ці переговори? Чи справдилися вони? Чому?

3) Укажіть, коли відбулася коронація князя Данила.

а) 1233 р.;

б) 1240 р.;

в) 1245 р.;

г) 1254 р.

4) Що ви дізналися про церемонію коронації князя з тексту джерела? Визначте наслідки та значення цієї події.

Із «Літопису руського» про боротьбу Данила та Василька Романовичів із татарами

У рік 6769 (1261). Настала тиша по всій землі, то в ті дні весілля було у Василька-князя у Володимирі-городі. Став він оддавати дочку свою Ольгу за Андрія-князя Всеволодовича до Чернігова, і був тоді тут брат Васильків Данило-князь з обома синами своїми, зі Львом і зі Шварном, і інших князів багато, і бояр багато.

І коли була ж веселість немала у Володимирі-городі, то прийшла тоді вість Данилові-князю і Василькові, що Бурондай (Бурундай) іде, окаянний, проклятий, і опечалилися цим обидва брати вельми. Він бо прислав був посла, так кажучи: «Якщо ви есте мої спільники — зустріньте мене. А хто не зустріне мене — той ворог мені».

Отож, Василько-князь поїхав назустріч Бурондаєві зі Львом, синівцем своїм. А Данило-князь не поїхав із братом — він бо послав був замість себе владику свого холмського Іоанна.

І поїхав Василько-князь зі Львом і з владикою назустріч Бурондаєві, узявши дари многі і пиття, і зустрів його коло города Шумська. І прийшов Василько зі Львом і з владикою перед нього з дарами, а він великий гнів положив на Василька-князя і на Льва, а владика стояв у страху великому. А потім сказав Бурондай Василькові: «Якщо ви єсть мої спільники — розмечіте ж городи свої всі».

І Лев розкидав городи Данилів і Стіжок, а, звідти пославши воїв, Львів розметав. Василько ж, пославши воїв, Крем’янець розметав і Луцьк. <...>

І тоді рушив Бурондай до города Володимира, а Василько-князь — із ним. Але не дійшов він до города, а став на селі Житані на піч. Бурондай же став мовити про Володимир: «Васильку! Розмочи город!». І князь Василько почав думати в собі про город, тому що не можна було розкидати його скоро через його величину. І повелів він запалити його, і так за ніч він згорів увесь. <...>

А після цього рушив Бурондай до Холма, і Василько-князь пішов із ним, і з боярами своїми, і слугами своїми. Але коли вони прийшли до Холма, то город був запертий. І стали вони, прийшовши до нього, одаль його, і не добились вої його нічого, бо були в ньому, Холмі, бояри і люди доблесні, а город сильно укріплений, із пороками і самострілами. <...>

Бурондай тоді, роздивившись укріплення города, побачив, що не можна взяти його, і тому став він мовити Василькові-князю: «Васильку! Се город брата твойого. їдь скажи городянам, щоб вони здалися». І послав він із Васильком трьох татаринів, на ім’я Куйчія, Ашика, Болюя, і Хому, тлумача, який розумів руську мову, аби знати, що мовитиме Василько, приїхавши під город.

Василько ж, ідучи під город, узяв собі в руку каміння і, прийшовши під город, став мовити городянам, а татари, послані з ним, — слухати: «Костянтине-холопе, і ти, другий холопе, Луко Іванковичу! Се город брата мойого і мій, — здайтеся!». Сказавши, та й кине камінь додолу, даючи їм знак хитрістю, щоб вони билися, а не здавалися. Так ці слова мовивши і тричі кидаючи каменем додолу, сей же великий князь Василько ніби богом посланий був на поміч городянам: він подав їм хитрістю знак. І посадник Костянтин Положишило, стоячи на заборонах городських стін, збагнув умом знак, поданий йому Васильком, і сказав князю Василькові: «Поїдь звідси, а то буде тобі каменем у лоб. Ти вже не брат єси брату своєму, а ворог єсь йому».

І татари, послані з князем під город, чувши це, поїхали до Бурондая і повідали річ Василькову, як він мовив городянам і що тоді городяни сказали Василькові.

І після цього пішов Бурондай до Любліна, а од Любліна пішов до города Завихвоста. І прийшли вони до ріки до Вісли, і знайшли тут собі брід у Віслі, і пішли на ту сторону ріки, і стали пустошити землю Лядську. [85, с. 421—422]

1) Що ви дізналися з наведеного джерела про боротьбу братів Данила та Василька Романовичів із монголо-татарами?

2) Чим завершилася боротьба братів із ханом Куремсою?

3) Як ви зрозуміли вимогу Бурундая «розметати городи»? Якими були наслідки вторгнення татарських військ на чолі за Бурундаєм до Галицько-Волинського князівства?

4) Чому війська Бурундая не змогли взяти місто Холм?

5) Використовуючи текст джерела та матеріал підручника, проаналізуйте відносини князя Данила із Золотою Ордою. Дайте їм власну оцінку.

6) Поміркуйте, чому антимонгольська політика Данила Галицького зазнала краху.

Із «Галицько-Волинського літопису» про містобудування за часів Данила Галицького

Але [якось], коли він [Данило] їздив по полю і діяв лови, то побачив він на горі гарне і лісисте місце, оточене навкруги його полем, і запитав тамтешніх жителів: «Як іменується се місце?» І вони сказали: «Холм йому ім’я є». І, уподобавши місце те, надумав він, що поставить на ньому невеликий городок. Він дав обітницю богу і Святому Іоанну Златоусту, що спорудить на честь його церкву.

І поставив він невеликий городок, та, побачивши, що бог помічником йому, а Іоанн підпомагачем йому є, спорудив він інший город, що його татари не змогли взяти, коли Батий всю землю Руську захопив. <...>

Коли ж побачив се князь Данило, що бог сприяє місцю тому, став він прикликати приходнів — німців і русів, іноплемінників і ляхів. Ішли вони день у день. І юнаки, і майстри всякі утікали [сюди] од татар — сідельники, і лучники, і сагайдачники, і ковалі заліза, і міді, і срібла. І настало пожвавлення, і наповнили вони дворами навколо города поле і села. [85, с. 418—420]

1) Які нові міста було побудовано за правління Данила Галицького? Якими були наслідки такої розбудови для загального розвитку Галицько-Волинського князівства?

2) Дайте власну оцінку заходів князя Данила Романовича, відображених у наведеному уривку з джерела.

Із «Галицько-Волинського літопису» про внесок Данила Галицького в розвиток культури

Звів також [Данило] церкву Святого Іоанна [Златоустого], красну і гожу. І споруда її була така: склепінь чотири; із кожного вугла — склепіння, і стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені [були] склом римським; при вході в олтар стояли два стовпи з цілого каменя, і на них — склепіння; а верх же вгорі прикрашений [був] зорями золотими на лазурі; внутрішній же поміст її був вилитий із міді і з чистого олова, так що блищав він, як дзеркало. Дверей же її двоє [були] прикрашені каменем тесаним — галицьким білим і зеленим холмським; різьблені одним умільцем Авдієм горорізьби [їх були] всяких барв і золоті; спереду ж їх [на західних дверях] був зроблений Спас, а на північних — Святий Іоанн [Златоустий], так що всі, хто дивився [на них], дивувалися. Прикрасив [Данило] камінням дорогим, бісером і золотом також ікони, які він приніс із Києва, і образ Спаса і Пресвятої Богородиці, що їх йому сестра Федора дала з [київського] монастиря [Святого] Феодора; приніс він також ікону Стрітення з [города] Вручого од отця його [Мстислава Мстиславича]. Диву подібні [були образи сі], що погоріли в церкві Святого Іоанна; один [архангел] Михаїл зостався [з] чудових тих ікон. І дзвони [Данило] приніс із Києва, [а] інші тут вилив. Усе це вогонь спалив. <...>

Посадив він також сад гарний і спорудив церкву на честь святих безмездників Кузьми [і] Дем’яна; має вона чотири стовпи, витесані з цілого каменя, що держать верх; <...> ...а в олтарі перед бічними дверима стоїть також гарний [образ] Пресвятого Дмитрія [Солунського], принесений здалеку.

За поприще од города [Холма] стоїть також башта кам’яна, і на ній — орел кам’яний вирізьблений; висота ж каменя — десять ліктів, а з верхівками і з підніжжями — дванадцять ліктів. <...>

У рік 6768 [1260]. Спорудив він також превелику церкву в городі Холмі на честь Пресвятої приснодіви Марії, величиною і красою не меншу од тих, що були раніш, і прикрасив її пречудовими іконами; приніс він також чашу із землі Угорської з багряного мармуру, вирізьблену з дивовижним умінням — навіть змієві голови були навкруг неї,— і поставив її перед дверима церковними, що їх називають царськими. Зробив він також у ній хрещальню — хрестити воду на святе Богоявления, а блаженний єпископ Іоанн зробив у ній вирізаний із гарного дерева і позолочений усередині та ззовні [ківорій?], диву подобен. [85, с. 418—420]

1) Як наведене джерело відображає рівень розвитку культури в Галицько-Волинському князівстві?

2) Що вам відомо про «Галицько-Волинський літопис», який містить багато відомостей про історію Галицько-Волинської держави та розвиток культури в ній?

3) Використовуючи текст джерела та матеріал підручника, опишіть одну з пам’яток архітектури Галицько-Волинського князівства.

4) Визначте внесок Данила Галицького в розвиток культури.

Із книги М. Слабошпицького «З голосу нашої Кліо» про князя Лева Даниловича

По смерті батька Лев правив виділеними йому землями і жив у Галичі. Якось він сказав братам — Мстиславові та Шварну, що сиділи на тронах в інших містах Галицько-Волинського князівства: «Львів мені миліший, перенесу столицю з Галича до Львова».

І молоде місто, засноване його батьком, стало рости та розбудовуватися. Багато гарних і величних споруд з’явилося тоді в ньому...

На вулицях Львова вже чути було і німецьку, і польську, й угорську мови. А потім залунала й вірменська — із дозволу Лева тут оселилася ціла вірменська колонія. Збереглася проте спеціальна княжа грамота, у якій Лев дав притулок людям із Кавказу, чия батьківщина переживала такі трагічні часи — іновірці нещадно вирізували вірмен-християн. Львів став їм другою батьківщиною. І сьогодні в ньому є збудовані в ті часи вірменами церкви й житлові квартали...

На схилі віку Лев зрікся княжого престолу. Сказав, що вже не має сил успішно правити державою й настановив князювати сина Юрія. А сам пішов у Спаський монастир (нині Старосамбірський район Львівської області), де й завершив свій земний шлях. Там, згідно з його волею, князя й поховано. [116, с. 52—53]

1) Що ви дізналися з наведеного уривка про перенесення столиці князем Левом із Галича до Львова? Як відбувалася розбудова цього міста? Дайте власну оцінку цим заходам князя.

2) Використовуючи матеріал підручника, доповніть наведену інформацію про внутрішню та зовнішню діяльність князя Лева Даниловича. Дайте їй власну оцінку.

Із «Галицько-Волинського літопису» про розвиток живопису і художніх ремесел за правління Володимира Васильковича

У Володимирі ж розписав він увесь храм Святого Дмитрія Солунського, і начиння служебне срібне викупав, і ікону Пресвятої Богородиці окував сріблом, із камінням дорогим, і всяким узороччам оздобив він його.

В єпископії ж, у церкві Святої Богородиці, образ Спаса Великого він окував сріблом, і Євангеліє, списавши, він окував сріблом і дав Святій Богородиці. [21, с. 154—155]

1) Що вам відомо про життя та діяльність князя Володимира Васильковича?

2) Використовуючи текст джерела та матеріал підручника, дайте власну оцінку розвитку живопису й художніх ремесел у Галицько-Волинському князівстві. Наведіть приклади, які б свідчили про високий рівень розвитку цих галузей.

3) Визначте внесок галицько-волинських князів у розвиток культури.

Із поеми О. Олеся «Княжа Україна» про короля Юрія

Після Льва закняжив Юрій,

Внук Данила-короля.

І за його панування

Розгорнулася земля.

За Карпатами забрав він

Мукачів і Ужгород.

Знов зміцнилася держава,

Знов на ноги став народ.

Землі Галицьку й Волинську

В одно ціле Юрій злив