Перший український король. 7 клас. Гісем
4. «Данило рушив рать проти татар»
Узимку 1254—1255 рр. Данило й Василько розпочали широкомасштабну кампанію на схід. Літописець розповідає: «По раті же Кременецькій Куремси Данило рушив рать проти татар». Галицький літописець повідомляє, що військо Данила та його брата Василька здійснило напад на Болохівщину, а Лев Данилович завоював Побожжя (тобто район сучасного Південного Бугу). Навесні 1255 р. інший син Данила Шварно підкорив міста Західної Київщини, що належали монголам, і наблизився до Києва.
Час для наступу було обрано вдало. Узимку монголи не могли терміново зібрати військо для відсічі. До того ж у Золотій Орді розгорталася боротьба за владу.
Докладний опис походів Романовичів на схід дають підстави для деяких додаткових висновків. Перш за все важливою є інформація про території, де відбувалися бойові дії. Крім відомої з домонгольських часів Болохівщини, тут згадуються Межибожжя, Побожжя і район Случі та Тетерева. Ці землі згодом почали називатися Подільською землею.
Проте в плани Данила втрутився литовський князь Міндовг, який, порушивши мирну угоду, вчинив напад на Галицько-Волинську державу з півночі.
Хан Батий на троні Золотої Орди. Перська мініатюра
Узимку 1255—1256 рр. Куремса напав на Володимир-Волинський, але був розбитий дружинниками Василька. Далі Галицько-Волинський літопис розповідає: «Потім же Куремса стояв у Луцьку». Для цього нападу він узяв із собою навіть «пороки». Невдача спіткала монголів і цього разу. Монголи були розбиті ударом дружинників Данила.
Останній період війни Романовичів із Куремсою збігся в часі з міжцарів’ям у Сараї. Наприкінці 1255 р. або на початку 1256 р. в Золотій Орді помер хан Батий.
ЦІКАВО ЗНАТИ
Під 1256 р. читаємо запис у Галицько-Волинському літописі про пожежу міста Холм, яку ототожнюють із першою писемною згадкою про Львів: «Року... 6767 Куремса вирушив війною на Данила і Василька... І коли Данило і Василько збиралися до бою, трапилося таке, як кара за гріхи. Зайнявся Холм через окаянну бабу... і полум’я було таке, що з усієї землі було видно заграву, також і зі Львова, по Белзьких полях було видно, бо сильним було полум’я пожежі».
Рік по тому така сама доля спіткала його сина й спадкоємця Сартака, християнина й особистого друга Олександра Невського. Престол успадкував інший син Батия — Улагчі, але і його правління виявилося нетривалим. Смерть Улагчі в 1258 р. відкрила шлях до трону братові Батия Берке, прихильнику ісламу, який визначив подальший мусульманський цивілізаційний вибір Золотої Орди.
Бурундай. Сучасний малюнок
Сартак. Художник П. Риженко
Коли володарем став хан Берке, монголи вирішили приборкати Романовичів. У 1258 р. монгольський улус на Правобережжі, що належав Куремсі, було передано досвідченому полководцеві Бурундаю. Із величезною ордою той рушив до меж Королівства Руського. Романовичі усвідомлювали, що їхніх сил недостатньо, щоб стримати навалу, але й монголи розуміли, що штурми фортець коштуватимуть їм дорого. Сторони влаштували переговори. Бурундай нагадав Романовичам про союзницькі обов’язки й запропонував їм здійснити спільний похід на Литву, із якою щойно відбувалося збройне протистояння. Застосувавши тактику «вимушеного союзництва», Бурундай примусив Романовичів узяти участь у поході. Цими діями Бурундай прагнув розірвати союз між Литвою і Королівством Руським, що почав формуватися.
У похід із Бурундаем на Литву рушив Василько. Унаслідок нападу Литву було спустошено: «Взяли татари всю землю Литовську». Після походу Василько віддав Бурундаю частину здобичі.
Напад різко погіршив відносини між Міндовгом і Данилом. Участь волинського війська в поході ординців у Литві сприйняли як зраду союзним домовленостям. У 1258 р. литовські князі Войшелк і Товтивіл захопили в полон сина Данила Романа. У результаті цих дій розгорнулася справжня війна. Король Данило позбувся єдиного реального союзника і втратив сина Романа, інші ж його союзники тільки заявляли про свої наміри.
Однак Бурундай не був задоволений результатами походу й мав намір привезти в ставку Берке короля Данила. Проте того ніде не було.
Львів часів Данила Романовича і Лева Даниловича. Сучасна реконструкція
Король Данило йде на допомогу польському князю Конраду Мазовецькому. Художник А. Пилиховський
Данило в цей час активно намагався знайти зовнішню підтримку в польських князів та Папи Римського.
Наступний похід Бурундая також був спрямований не проти держави Романовичів, а проти Польщі, іншого потенційного союзника Романовичів. У листопаді 1259 р. монгольське військо рушило на Захід.
Бурундай розпочав свій похід у той час, коли Романовичі готувалися до весілля Володимира Васильковича з дочкою чернігівського князя Андрія Всеволодовича Ольгою. Цей шлюб також скріплював черговий політичний союз, таємна частина якого мала антиординське спрямування. У своєму посланні Бурундай заявив: «Отже, ви є мої союзники (мирники), зустріньте мене, а хто не зустріне, той ворог мені».
Тепер король знову міг розраховувати тільки на допомогу польських князів і Тевтонського ордену. Потрібно було виграти час, щоб ця допомога встигла надійти. Тому Данило не ризикнув зустрітися з Бурундаєм і вислав на цю зустріч брата Василька, сина Лева та холмського єпископа Іоанна. І цього разу Василькові довелося виконувати функції союзника (мирника) монголів.
Маршрут походу пролягав через Волинь, де Бурундай зажадав зруйнувати укріплення основних міст, щоб ті в разі потреби могли стати легкою здобиччю ординців. Василько був змушений скоритися. Було знищено укріплення Шумська, Данилова, Стожеська, Львова, Кременця, Луцька. Далі Бурундай у супроводі Василька рушив до Володимира і також забажав знищити оборонні стіни міста. Василько наказав їх спалити.
Після виконання цих вимог Бурундай кілька днів пробув на княжому дворі Василька і далі рушив до Холма. Отже, Бурундай повністю відновив ординське панування. Після цього він, імовірно, оголосив про зміщення короля Данила, оскільки після зустрічі з Бурундаем біля Шумська Василько Романович відіслав холмського єпископа до короля Данила із цим посланням. Однак Данило начебто «убоявся і втік до ляхів, а від ляхів побіг до угрів». Утім, король лише розпустив чутки про свою втечу, ніж утік насправді. Монголи також не повірили в цю втечу й продовжили похід на Холм.
Бурундай змусив князя Василька в супроводі монгольських представників, які володіли руською мовою, переконати жителів міста здатися. Однак князь зумів перехитрити монголів. Говорячи про здачу міста, він подав знак, щоб жителі чинили опір. Бояри Костянтин та Лука Івановичі, що керували обороною, зрозумівши знак, заявили про відмову здати місто. До того ж місто мало сильні укріплення та метальну зброю. Однак справжньою причиною відступу Бурундая від Холма, мабуть, була звістка про об’єднання польських князів та рицарів декількох орденів, щоб спільно вдарити по монголах. Якщо б Бурундай розпочав облогу Холма, то наразився б на цей удар.
ПОМІРКУЙТЕ
Як Бурундай своїми діями завадив утворенню антимонгольської коаліції?
Рицарів закликають до хрестового походу. Малюнок XII ст.
Хрестовий похід. Середньовічна мініатюра
У папській буллі від 15 липня 1258 р. було проголошено хрестовий похід проти монголів.
У грудні 1259 р. Папа рекомендував Тевтонському ордену боротися з монголами разом з усіма прикордонними християнськими державами. На південних кордонах Тевтонського ордену під командуванням магістра Гартмана фон Грумбаха зібралися тевтонці, а також загони рицарів тамплієрів та іоаннітів, рицарів Ордену Калатрава, який воював із маврами в Іспанії. Проте їх кількість була незначною. І вони не рушили в похід. До того ж їм довелося вже незабаром придушувати велике повстання пруссів, до вибуху якого доклали руку і монголи.
Бурундай, відступивши від Холма, поспішив завершити похід ефектною перемогою і не втягуватися в тривалі бойові дії. Він узяв в облогу місто Сандомир. Після прориву зовнішньої лінії оборони залишки захисників кинулися до дитинця, багато людей загинуло на мосту через рів. Пожежа охопила місто, люди рятувалися в кам’яних церквах, здавалися ординцям і залишали місто. Ординці зігнали полонених у болото і, протримавши їх там два дні, перебили.
Тевтонські рицарі
ДОКУМЕНТИ ТА ДЖЕРЕЛА
«Літопис Руський» про спробу монголів узяти Холм
«Рушив Бурундай до Холма, і Василько-князь [пішов] із ним, і з боярами своїми, і слугами своїми. Але, коли вони прийшли до Холма, то город був запертий. І стали вони, прийшовши до нього, одаль його, і не добились вої його нічого, бо були в ньому (Холмі) бояри і люди доблесні, а город сильно укріплений, [з] пороками і самострілами. Бурундай тоді, роздивившись укріплення города, [побачив], що не можна взяти його, і тому став він мовити Василькові-князю: “Васильку! Се город брата твойого, їдь скажи городянам, щоб вони здалися”. І послав він із Васильком трьох татаринів на ім’я Куйчія, Ашика, Болюя і Хому, тлумача, який розумів руську мову, [аби знати], що мовитиме Василько, приїхавши під город. Василько ж, ідучи під город, узяв собі в руку каміння [і], прийшовши під город, став мовити городянам, а татари, послані з ним, — слухати: “Костянтине-холопе, і ти, другий холопе, Луко Іванковичу! Се город брата мойого і мій — здайтеся!”. Сказавши, та й кине камінь додолу, даючи їм знак хитрістю, щоб вони билися, а не здавалися. Так ці слова мовивши і тричі кидаючи каменем додолу, сей же великий князь Василько ніби Богом посланий був на поміч городянам: він подав їм хитрістю знак. І [посадник] Костянтин [Положишило], стоячи на заборолах городських стін, збагнув умом знак, поданий йому Васильком, і сказав князю Василькові: “Поїдь звідси, а то буде тобі каменем в лоб. Ти вже не брат є братові своєму, а ворог йому”».
Після такого погрому ординське військо поспіхом залишило польські землі й, ніде не затримуючись, вирушило на Нижню Волгу. Хан Берке вже ухвалив рішення про вторгнення до Азербайджану. Справи на півдні його цікавили більше, саме там проходив важливий для Орди торговельний шлях. У 1263 р. Бурундай загинув на тій війні.
Хоча монголи відступили, у підсумку війна із Золотою Ордою в 1258—1260 рр. завершилася поразкою короля Данила. Хану Берке вдалося відновити панування ординців у Галицько-Волинській державі, а його полководець Бурундай вдалими заходами підірвав обороноздатність краю та зумів розірвати його політичні союзи з найближчими сусідами.
ЦІКАВО ЗНАТИ
У пізній «Великопольській хроніці» розповідається про підступні щодо сандомирців дії Василька та його племінників Лева та Романа. Князі начебто вмовили жителів Сандомира здатися монголам, які після цього потопили місто в крові. На нашу думку, варто погодитися з поглядом М. Ф. Котляра, який вважає, що цей епізод — не більше ніж вигадка автора «Великопольської хроніки». Справді, по-перше, ця інформація не підтверджується сучасними подіям джерелами (польськими рочниками та Галицько-Волинським літописом); по-друге, волинським князям було вкрай невигідне розорення Сандомира. Швидке відновлення відносин між волинськими та польськими володарями після навали Бурундая свідчить, що участь руських князів у цій кампанії не призвела до загострення відносин між Галицько-Волинською державою та Польщею.
У поразці відіграла свою роль і політична короткозорість Папи Олександра IV, який не зміг оцінити історичної перспективи укладеного союзу з руськими князями, а свою енергію спрямував на другорядні питання прийняття в руських церквах латинської меси замість літургії Святого Іоанна Златоуста. Король Данило Романович виїхав до Угорщини. Із кінця 1259 — початку 1260 р. і до осені 1262 р. король Данило зник зі сторінок Галицько-Волинського літопису. Цей час він провів в еміграції.
Ще одним чинником поразки стало те, що в Центральній Європі розгорнулася нова фаза війни за «спадщину Бабенбергів». Аналіз існуючих джерел не дає змоги зробити висновок, що внаслідок навали Бурундая змінилися відносини між державою Романовичів та монголами. Володіння короля Данила та князя Василька, незважаючи на зверхність Золотої Орди, не зменшилися, а навіть збільшилися. На ці землі не поширилася система баскаків, яку монголи наприкінці 50-х рр. XIII ст. остаточно запровадили в Південно-Східній Русі. Отже, держава Данила та Василька Романовичів була фактично суверенним державним утворенням.
До того ж завдяки монгольській підтримці в 1262 р. Данило, Василько, Шварно і Лев узяли участь у з’їзді руських і польських князів у місті Тарнові. Там було укладено мирну угоду між Руським королівством і Польщею. Літописець так викладає перебіг цих подій: «...урядилися вони межи собою про землю Руську і Лядську, заприсягнувши хрестом чесним».
ЦІКАВО ЗНАТИ
Тим часом Олександр Ярославич Невський «дуже успішно» придушив у 1257 р. повстання в Новгороді, викликане намірами правителів Золотої Орди провести в цьому великому та гордовитому місті (до речі, так і не захопленому свого часу Батиєм) перепис населення для правильного стягування данини. Новгородці, особливо незаможні («меньшие люди»), звичайно ж, обурилися. Коли ж прибули «окаянні татари Беркай і Касачик», щоб грабувати громадян, то люди повстали. І тоді Беркай та Касачик кинулися за порятунком до князя Олександра, який саме тоді був у Новгороді, волаючи: «Дай нам сторожу, аби не вбили нас!». Що й зробив, без вагань, «великий захисник руської землі» (про це розповідає Перший Новгородський літопис). Більше того, він, щойно новгородці оголосили про відмову проводити перепис, негайно зібрав суздальські та володимирські полки, провів ординських чиновників у Новгород під охороною свого війська, сина Василя за непокірність і підтримку повсталих відправив у заслання, багатьох активних учасників «заколоту» стратив.
Олександр Ярославич помер 14 листопада 1263 р. за нез’ясованих обставин, повертаючись із третьої (або п’ятої) поїздки в Золоту Орду і, імовірно, отримавши нові інструкції. Фактом є те, що якраз від часів Данила Галицького та Олександра Невського історичні шляхи Галицько-Волинської та Володимиро-Суздальської землі ще більше розійшлися: перша більше прагнула на Захід, де й шукала союзників проти Батиєвих нащадків, а друга почала шукати шляхи для тривалого «співіснування» зі Сходом.
Король Данило помер у 1264 р. Останні роки життя Данило Романович хворів, майже втратив зір. Його поховали в Холмі у соборі Святої Богородиці. Можна стверджувати, що король Данило помер не ординським васалом, а незалежним володарем, до кінця залишаючись вірним своїй політиці відродження незалежної Русі. Його нащадкам не довелося більше їздити на поклін до ханів.
Отже, із 1245 до 1264 р. тривав період самостійного правління князя і короля Данила, який здійснював успішну політику, спрямовану на відстоювання суверенних інтересів південно-західних земель Русі-України в умовах тривалої боротьби за владу, а потім у протистоянні з монголами.
