Зарубіжна література. Хрестоматія. Рівень стандарту. Профільний рівень. 11 клас. Столій
Австрія
Райнер Марія Рільке
(1875-1926)
Орфей XX століття
Видатний австрійський поет Райнер (справжнє ім’я Рене) Марія Рільке народився 4 грудня 1875 р. у Празі. Він походив з дрібнобуржуазної збіднілої сім’ї. Батько, колишній артилерійський унтер-офіцер, служив у залізничній компанії. Мати була жінкою зі здібностями до літератури, культивувала у синові прагнення стати поетом, що допомогло йому вивищитися над середовищем.
1884 року батьки розлучилися, дев’ятирічного Рене відсудили матері, яка, проте, через деякий час полишила його на піклування родичів.
У 1882-1886 рр. Рільке відвідував звичайну школу. Наступні п’ять років навчався у закритій військовій школі, але не прагнув військової кар’єри — просто платити за гімназію було нічим. Рене Марія Рільке був одним з кращих учнів, йому дозволяли писати вірші й декламувати їх перед класом. 1891 року через стан здоров’я він змушений був залишити військову школу й перевестися до Торговельної академії. Вибір закладу був зумовлений тим, що дядько юнака з боку батька хотів, щоб Рене успадкував його справу.
У 1895-1896 рр. Рільке навчався у Празькому університеті, вивчаючи історію мистецтва, право і філософію. Студентом він закохався у Валерію Давід-Ронфельд, яка фінансувала його перші поетичні спроби. Завдяки її підтримці 1894 року вийшла друком перша збірка віршів Рільке «Життя і пісні». 1895 року було видано часопис «Wegwarten» (із віршами переважно Рільке) і збірку «Larenopfer» («Жертви ларам»), у яких були широко представлені реалії Праги, персонажі її історії і культури.
1896 року молодий митець переїхав до Мюнхена, прагнучи зануритись у «мовну стихію»: празький варіант німецької мови не задовольняв поета.
На кінець 1890-х років припадають пошуки Рільке в царині драматургії. Але дві його драми — «Ранні заморозки» та «Поза сучасністю» — не принесли майстру визнання.
1899-го і 1900 року Рільке здійснив дві подорожі до Російської імперії, побував у Києві, Кременчуку, Полтаві, Харкові. Відвідати схід Європи його спонукали розповіді подруги, письменниці Лу Андреас-Саломе, яка народилася в Петербурзі. Враження Рільке від мандрівок віддзеркалились у збірці «Книга годин» (1903), написаній у формі монологу ченця. У книзі автор поставив Києво-Печерську лавру нарівні з найвеличнішими пам’ятками культури людства. Там же він зобразив сліпого співця-кобзаря.
1902 року Рільке виїхав до Парижа, щоби працювати над монографією про скульптора Оґюста Родена, замовленою видавцем серії «Мистецтво» Ріхардом Мутером. Поет влаштувався секретарем видатного скульптора. Особистість і естетика Родена вплинули на творчість Рільке, спонукали переглянути власні естетичні засади і критерії, перейти від «містичної суб’єктивності» до «вірша предметного». У паризький період вірші поета стали більш пластичними, кожна поезія відтепер набула ознак «маленької скульптури душі або дійсності». 1903 року вийшла друком замовлена Рільке монографія про Родена.
У 1903-1904 рр. поет жив в Італії і Швеції. 1904 року він опублікував перший варіант «Пісні кохання й смерті корнета Отто Рільке», 1906 року вийшла друга й остаточна редакція цього найпопулярнішого твору митця (тільки за життя поета було видано 250 тисяч примірників цієї невеликої поеми У прозі).
1907 року вийшла збірка «Нові вірші», що зсвідчила зрілий період творчості майстра. Використовуючи художні принципи образотворчого мистецтва, досвід О. Родена та П. Сезана, Рільке прагнув подати «обличчя речей» і таким чином проникнути у їхню духовну сутність, наблизити їх до людини. «Вірші-речі» Рільке — це зображення речей зсередини, їхнього внутрішнього життя. Рослини, тварини, люди, міфічні та історичні герої, образи яких створював поет, читачі сприймали як прояви нерозривного зв’язку всього сущого з всесвітом.
Кінець першого десятиріччя XX ст. позначився виходом збірки «Ранні вірші», після чого він зацікавився прозою. 1910 р. вийшла книга Рільке «Записки Мальте Лаурідса Брігге» — роман-щоденник з ознаками автобіографічного твору. У «Записках» відбилось усвідомлення поета того, що він вичерпав можливості «віршів-речей». Спробу виразити «невиразне», вимовити «невимовне», створити власну міфологію Рільке зробив у циклі «Дуїнянські елегії». Перша з них була написана 1912 року, остання, десята, завершена в лютому 1922 року. Незважаючи на такий тривалий час, провідні теми елегій залишались незмінними: це буття, смерть, любов і творчість.
Завершивши багаторічну працю над «Дуїнянськими елегіями», Рільке за несподівано короткий термін, упродовж лютого 1922 року, створив ще один цикл, який вважають однією з вершин його творчості, — «Сонети до Орфея». Проблематика сонетів близька до елегій, деякі їхні теми дістали в сонетах подальшого розвитку. Образ Орфея — один з улюблених образів Рільке, до якого він звертався протягом усього творчого життя.
Під час Першої світової війни Рільке деякий час служив у військовому архіві Відня, але через стан здоров’я був звільнений від військової служби. У післявоєнні роки він жив у Німеччині, Франції, Швейцарії, Італії. Його слава зростала, проте він більше прагнув спокою та усамітнення.
29 грудня 1926 року Рільке помер від лейкемії.
Своєрідність поетики Р. М. Рільке
Почавши з наслідувань Г. Гейне, Рільке рано став творчо самостійним. Його ранні вірші тісно пов’язані з чеською культурою, з пейзажами Праги та її околиць, картинами народного життя, за інтонацією вони близькі до чеської народної пісні. Однак головне в раннього Рільке — це відчуття страху і тривоги, мотиви самотності, передчуття великих змін у наступному столітті.
Речі і люди, міста і планети в ранніх творах Рільке однаково самотні, відірвані одне від одного:
В оцім селі стоїть останній дім,
самітний, наче на краю землі.
Іде дорога селищем малим
крізь темну ніч і губиться в імлі.
* * *
Хто був бездомний,
той не знайде дому,
не збудеться самітник самоти...
(Переклад М. Бажана)
Єдиний вихід з універсальної роз’єднаності поет знаходив у любові до людей і речей, у творчому злитті з ними та вічністю:
Вдивляюсь я в травневу синю ніч,
в якій світи ведуть свої дороги,
і вірю я, що вічності хоч трохи
несу в собі...
(Переклад М. Бажана)
Глибинне, філософське розуміння сутності навколишнього світу поступово стало основою поетичних шукань митця. Реальність і конкретність зображення поєднуються в його творах із глибокою символічністю образів. Наприклад, пантера в паризькому зоопарку втілює трагедію утрати волі могутньою істотою («Пантера», 1903). Явища й процеси природи постають у Рільке в персоніфікованому вигляді, без будь-яких поетичних штампів і умовностей. Поет наділяє світ природи глибиною почуттів і переживань.
Якщо в зрілий період поет шукав виходу в суб’єктивному злитті зі світом, то в пізній творчості, зокрема у збірці «Сонети до Орфея», він бачить порятунок від трагічних протиріч сучасного життя у мистецтві. Мистецтво, на його думку, може перетворити людину, подарувати відчуття гармонії. Символом такого мистецтва, що перетворює людину, постає образ міфічного співця Орфея.
Поезія Рільке з її глибокою думкою, емоційною силою, музичною витонченістю, ритмічною та інтонаційною свободою, вплинула на розвиток німецькомовної лірики. Насиченість духовного життя, прагнення поетичного пізнання реальних речей і світу — визначальні ознаки поезії майстра, яка стала невід’ємною складовою світової лірики.
* * *
Згаси мій зір — я все ж тебе знайду,
Замкни мій слух — я все ж тебе почую,
Я і без ніг до тебе домандрую,
Без уст тобі обітницю складу.
Відломиш руки — я тоді тебе
Впіймаю серцем. Наче між долонь,
А спиниш серце — мозок запульсує;
Коли ж ти вкинеш в мозок мій огонь,
Тебе в крові палючій понесу я.
1899
(Переклад М. Бажана)
Поміркуйте над змістом тексту
1. На ваш погляд, до кого звертається ліричний герой твору?
2. Які почуття сповнюють ліричного героя? За допомогою яких прийомів і художніх засобів передано ці почуття? Запишіть їх до таблиці.
Засоби художньої виразності у вірші «Згаси мій зір...»
|
Назва засобу |
Цитата |
3. Яку ідею розкрито в останніх рядках вірша?
Висловте свою думку
4. Поміркуйте, з чим або ким людина може відчувати настільки сильну єдність, що навіть смерть або сам Бог не здатні порушити її. Напишіть твір-мініатюру «Тебе в крові палючій понесу я...» за мотивами вірша Рільке
ОРФЕЙ, ЕВРИДІКА, ГЕРМЕС
Була це душ копальня дивовижна,
— у ній, як жили тихих срібних руд,
тяглись вони крізь тьму. Поміж коріння
струміла кров, що до людей пливла;
тяжким порфіром в тьмі вона здавалась.
Ото й увесь багрянець. Там були
урвисті скелі, і ліси безлюдні,
і зведені над пусткою мости,
і той сліпий, великий, сірий став,
що над своїм глибоким дном повиснув,
як небо дощове над краєвидом.
І поміж піль, полога і сумирна,
виднілася бліда стяга дороги,
простелена, мов довге полотно.
Дорогою цією йшли вони —
попереду ішов стрункий мужчина
в киреї голубій; він нетерпляче
і мовчазливо в далечінь вдивлявся,
і крок його жадібно жер дорогу
великими шматками; в нього руки
звисали з-під киреї тяжко й хмурно,
немов забули вже про легкість ліри,
яка отак була вросла в лівицю,
як віть троянди у гілки оливи.
Чуття у ньому начебто двоїлись,
бо мчався зір, неначе пес, вперед,
вертався, і спинявся, і чекав
на повороті ближчому дороги, —
а нюх і слух позаду залишались.
Йому здавалось іноді, що він
вчуває кроки кожного з двох інших,
які за ним узвозом вгору йшли.
Проте це тільки крок його лунав,
і вітер ззаду торгав за кирею.
Так він собі казав: «Вони ідуть», —
казав це гучно й до луни вслухався.
Вони ідуть, але страшенно тихо
обоє ходять. От якби посмів
він обернутись (але обертатись
було йому заказано при ділі,
яке він майже довершив), — тоді
побачив би, що йдуть обидва тихі:
це бог мандрівок і доручень дальніх,
дорожній шлик над світлими очима,
вперед простерта палиця струнка,
маленькі крила, що об ступні б’ють,
і звірена його руці — вона.
Така Кохана, — та її ця ліра
оплакала за плакальниць усіх,
аж світ на плач суцільний обернувся,
де знову все було: і ліс, і діл,
і шлях, і поле, і ріка, і звір;
але й в плачливому отому світі,
так само, як над іншою землею,
і сонце йшло, й зоріло тихе небо,
плачливе небо в скривлених зірках, —
така Кохана.
Тепер вона ступає поруч Бога,
хоч довгий саван заважає йти,
невпевнена, і ніжна, і терпляча.
Вона неначе стала при надії,
не думала й про мужа, що простує
попереду, не думала й про шлях,
що приведе її назад в життя.
Вона в собі вся скупчилась, посмертям
наповнена по вінця.
Як плід вбирає солодощі й тьму,
вона ввібрала в себе смерть велику,
таку нову, що й не збагнути їй.
В дівочості новітній, неторканній
вона вже існувала; стать її
була немов надвечір юна квітка,
і так одвикли від звичаїв шлюбних
у неї руки, що й самого Бога
безкрайно лагідний напутній дотик
її вражав, немов надмірна близькість.
Вона уже — не та білява жінка,
оспівана колись в піснях поета,
вона уже — не пахощі, не острів
широкої постелі, бо уже
вона не власність жодного мужчини.
Її розв’язано, мов довгі коси,
і віддано, мов пробуялу зливу,
й поділено, немов запас стократний.
Вона — вже корінь,
і коли нараз
її спинив і з розпачем промовив
до неї Бог: «А він таки оглянувсь», —
безтямно й тихо запитала: «Хто?»
А там здаля, при виході у світло,
стояв хтось темний, що його обличчя
не розпізнати. Він стояв і бачив,
як на стезі дороги польової
печальнозорий бог і посланець
безмовно обернувся, щоб іти
за постаттю, яка назад верталась,
хоч довгий саван заважав іти,
невпевнена, і ніжна, і терпляча.
1904
(Переклад М. Бажана)
Поміркуйте над змістом тексту
1. Пригадайте з курсу зарубіжної літератури або знайдіть в Інтернеті міф про Орфея. Який епізод давньогрецького міфу Рільке поклав в основу вірша?
2. Чим можна пояснити, на вашу думку, звертання поета до античного міфу? Як Рільке переосмислює давній міф?
3. Що відчуває Орфей? За допомогою яких засобів мови розкрито його душевний стан?
4. Якою у творі зображено Евридіку? Чому вона «уже — не та білява жінка, / оспівана колись в піснях поета»?
5. Визначте основні мотиви поезії.
6. Як розкрито у вірші взаємозв’язок життя і смерті?
Висловте свою думку
7. Чому Орфей зазнає поразки?
8. Які авторські роздуми про сутність мистецтва і його покликання розкриває поезія «Орфей, Евридіка, Гермес»?
ІЗ «СОНЕТІВ ДО ОРФЕЯ»
1.
Ось дерево звелось. О виростання!
О спів Орфея! Співу повен слух.
І змовкло все, та плине крізь мовчання
новий початок, знак новий і рух.
Виходять звірі з лісової тиші,
покинувши кубельця чи барліг;
вони, либонь, зробилися тихіші
не з остраху, не з хитрощів своїх,
а з прислухання. Рев, скавчання, гам
змаліли в їх серцях. Їм за пристанок
недавно ще була маленька хижа,
де крилася жадливість їхня хижа
і де при вході аж хитався ґанок, —
там ти воздвиг в їх прислуханні храм.
1922
(Переклад М. Бажана)
Поміркуйте над змістом тексту
1. Пригадайте, що таке сонет. Які формальні ознаки сонету має твір Рільке?
2. Які риси образу Орфея розкриваються в сонеті?
3. Як мистецтво співця впливає на світ? За допомогою яких засобів художньої виразності відображено цей вплив?
Висловте свою думку
4. Чи здатне мистецтво, на думку поета, одухотворити світ? Обґрунтуйте свої міркування.
5. Як ви вважаєте, чому образ Орфея став одним із провідних у поезії Рільке?
