Зарубіжна література. Хрестоматія. Рівень стандарту. Профільний рівень. 11 клас. Столій
Франція
Ґійом Аполлінер
(1880-1918)
Шукач істини
Ґійом Аполлінер — французький лірик, один із засновників авангардизму в поезії.
Справжнє ім’я поета — Вільгельм Альберт Володимир Олександр Аполлінарій Косторовицький. Він народився 26 серпня 1880 р. у Римі. Його мати — Ангеліка Косторовицька — походила із сім’ї збіднілих шляхтичів. Дід по лінії матері, колишній штабс-капітан російської армії Михайло-Аполлінарій Косторовицький, емігрував до Італії після поразки польського повстання 1863 р. Перші роки життя поета минули в Італії, навчався ж він у Монако, Канні та Ніцці. 1897 року оселився в Парижі, хоча французьке громадянство дістав лише 1916 року.
Мотиви першої поетичної збірки митця «Вітер Рейну» навіяні його перебуванням у Німеччині протягом 1901 року. Цю збірку поет так і не зважився оприлюднити.
1905 року Аполлінер познайомився з П. Пікассо, зблизився з представниками авангардного живопису А. Матіссом, Л. Браком, Ф. Леже, зацікавився кубізмом. Ці знайомства вплинули на його творчість.
У 1903-1905 рр. Аполлінер співпрацював у різних символістських виданнях, де друкував вірші майбутньої збірки «Алкоголі», нотатки про книги, відгуки про письменників і художників, переклади творів Дж. Боккаччо, оповідання й новели.
Першою опублікованою поетичною книгою майстра став «Бестіарій, або Кортеж Орфея» (1911) — зібрання вишуканих, афористичних чотиривіршів, які нагадували читачеві середньовічний жанр бестіарію (статті про властивості реальних і фантастичних тварин, рослин і каменів, що супроводжувалися алегоричними повчаннями у християнському дусі). У поетичних мініатюрах збірки поєдналися захоплення життям, прагнення втілити у поетичному образі кожну миттєвість, гімн поетичному дару, здатному проникати у таїни усього сущого, й гостре відчуття трагічності буття.
Зрілий етап творчості Аполлінера ознаменувала збірка «Алкоголі» (1913). Разом із нею народився ліричний епос Аполлінера з характерним для нього почуттям причетності до історії, поетизацією буденності, масштабністю поетичного бачення. Визначальними ознаками його поезії стали мозаїчність образів, складні й незвичні метафори, використання вільного вірша. Увібравши все краще, що поет створив за 15 років, збірка «Алкоголі» засвідчила і жанрове розмаїття творчості поета.
Під час Першої світової війни Аполлінер пішов добровольцем на фронт, де служив в артилерії, а потім у піхоті. Тяжко поранений осколком снаряда в голову, тривалий час він перебував у шпиталях. Він не припиняв писати ні на фронті, ні лікуючись.
1916 року вийшла друком збірка новел, оповідань і анекдотів митця «Поет убитий», що містифікувала й шокувала обивателів, реалізувала аполлінерівський принцип «дивування».
1917 року на сцені одного з паризьких театрів поставили п’єсу-фарс Аполлінера «Сосці Тіресія». Сам автор назвав твір «сюрреалістичним», пояснюючи, що намагався протиставити його міщанській комедії і символістичній драмі.
Наступного року з’явилася найвідоміша поетична збірка Аполлінера «Каліграми. Вірші миру і війні» — автобіографічний щоденник-сповідь, позначений трагічним сприйняттям війни. У «Каліграмах» поет використав прийом колажу, наче склеюючи уривки випадкових фраз, почутих у кафе, газетних повідомлень, афіш, щоб відтворити ритм сучасного життя, ствердити естетичну цінність кожного його прояву. Митець сміливо експериментував із формою вірша, прагнучи синтезу поезії й графіки: поетичні рядки різної довжини утворювали певний малюнок. «Каліграми» — найбільш складна з точки зору поетичної мови й образності збірка Аполлінера — мала чимало наслідувань, зокрема у сюрреалістів.
Унаслідок отриманого на війні тяжкого поранення Аполлінер нездужав. Восени 1918 року він застудився й незабаром помер.
Уже після смерті вийшла друком стаття майстра «Нова свідомість і поети» — своєрідний поетичний маніфест і заповіт Аполлінера. У цій роботі він вказав визначальну рису нової свідомості — «дослідження й пошук істини», обґрунтував закономірність формальних пошуків у новій поезії, закликав до синтезу музики, живопису, кіно й літератури.
Аполлінер прагнув створити поезію, яка б через мовне багатоголосся, напруженість і розмаїття ритмів розкривала різноманітність дійсності. Аполлінерові традиції відчутні в поезії Л. Арагона, П. Елюара, поетів-дадаїстів і сюрреалістів.
Особливості поетичної творчості Аполлінера
Саме з Аполлінера починається сучасна поезія у Франції. Його збірка «Алкоголі» стала найважливішою книгою кубістської поезії, проклала шлях сюрреалістам і багатьом повоєнним французьким поетам.
Про свого друга та одного із засновників кубізму Пабло Пікассо Аполлінер сказав: «Він аналізує об’єкт, як хірург анатомує труп». Ця фраза передає сутність кубізму: розбирання предмета на складові для їх пильного аналізу. Метою художньої творчості для кубістів було не відображення дійсності, а створення нової, іншої реальності, демонстрування об’єктів у незвичайних ракурсах. Таку саму нову реальність створював у віршах і Аполлінер. Наприклад, у поемі-події «Зона», що відкриває збірку «Алкоголі», події зовнішні поєднуються з подіями внутрішнього життя і біографії ліричного героя, людина і навколишній світ постають у найрізноманітніших і несподіваних ракурсах.
Збірка «Алкоголі» заклала й основи сюрреалізму, хоча вперше цей термін Аполлінер використав після її виходу. Творам сюрреалістів притаманне формальне експериментаторство, причому пошуки нових форм відображають новий зміст, нові ознаки доби. Сюрреалізм протестує проти культурних, соціальних і політичних цінностей, звільняє мистецтво від меж, неусвідомлено збудованих самими творцями. Новаторські ознаки мають і вірші Аполлінера, побудовані на спонтанних асоціаціях та імпровізації, позбавлені розділових знаків, завдяки чому кожний читач може сам створити інтонаційний малюнок. А у збірці «Каліграми» митець пішов далі у своїх експериментах, поєднавши візуальні образи зі словом, а графіку з поезією.
Слід зазначити, що новаторство Аполлінера ґрунтується на засвоєнні багатовікової європейської поетичної традиції. У його віршах відчутний відгомін французького фольклору, середньовічної поезії трубадурів, французьких і німецьких романтиків, балад Ф. Війона, розчарувань Ш. Бодлера і меланхолії П. Верлена.
Наприклад, у вірші «Міст Мірабо» використано ритмічний малюнок ткацької пісні XIII ст. Він органічно поєднаний із сучасним образом щойно збудованого мосту Мірабо (споруду було відкрито 1897 року). Поезія розкриває тему швидкоплинності часу та людських почуттів: закохані стоять на мосту, спостерігають за тим, як унизу струмує Сена, і розуміють, що разом із водою спливає їхня любов і власне життя. Але вода постає у творі й символом вічності життя: годинник б’є, час минає, а ліричний герой все ще є, все ще відчуває любов і дивиться в очі коханої.
Образ води постає й у найвідомішій каліграмі Аполлінера «Зарізана голубка й водограй». У цьому творі водограй ридає разом із ліричним героєм за тими, хто загинув на фронтах війни або й досі б’ється на Північному фронті; вбиті дивляться згасаючим поглядом у сонну воду. Отже, в каліграмі вода є символом скорботи, жалю за передчасно загиблими та смерті.
МІСТ МІРАБО
Під мостом Мірабо струмує Сена
Так і любов
Біжить у тебе в мене
Журба і втіха крутнява шалена
Хай б’є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Рука в руці постіймо очі в очі
Під мостом рук
Вода тече хлюпоче
Од вічних поглядів спочити хоче
Хай б’є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча
Хай б’є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Минають дні години і хвилини
Мине любов
І знову не прилине
Під мостом Мірабо хай Сена плине
Хай б’є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
1913
(Переклад М. Лукаша)
Поміркуйте над змістом тексту
1. Визначте тему вірша.
2. За допомогою яких засобів поет передає рух почуттів і часу?
3. Якими засобами користується поет для ствердження цінності внутрішніх переживань особистості?
4. Яку роль у вірші грає рефрен?
5. Чому, на вашу думку, у тексті вірша відсутні розділові знаки? Обґрунтуйте свої міркування.
6. Якою є провідна думка твору?
Висловте свою думку
7. Які новаторські ознаки ви помітили у творі? Порівняйте його з відомими вам взірцями любовної лірики початку або середини XIX ст.
ЗАРІЗАНА ГОЛУБКА Й ВОДОГРАЙ
О постаті убиті любі
О дорогі розквітлі губи
Міє Мареє
Єтто Лорі
Анні і ти Маріє
Де ви дівчата
Я вас питаю
Та біля водограю
Що плаче й кличе
Голубка маревіє
Душа моя в тремкій напрузі
Де ви солдати мої друзі
Де ви Бійї Даліз Реналь
Печальні ваші імена
Як у церквах ходи луна
Б’ють відгомоном до небес
Ви в сонну воду глядитесь
І погляд ваш вмирає десь
Де Брак де Макс Жакоб Дерен
Що в нього очі як той Рейн
Де милий Кремніц волонтер
Вже може їх нема тепер
Душа ятриться з непокою
І водограй рида зі мною
А як вони іще живі
Десь б’ються на Північнім фронті
Тим олеандри всі в крові
І сонце ранене в траві
На багрянистім горизонті
1914
(Переклад М. Лукаша)
Поміркуйте над змістом тексту
1. У чому полягає принцип будови вірша «Зарізана голубка й водограй»?
2. До кого звертається поет у творі? Яке символічне значення мають ці звертання?
3. Після того як 1949 року Пабло Пікассо презентував малюнок голубки, образ птаха відтоді асоціюється з миром. Якого символічного значення набуває цей образ у вірші Аполлінера? Що символізує образ водограю?
4. Які образи світу природи допомагають поету намалювати картину війни, що поглинає людські життя?
Висловте свою думку
5. Яким ви уявляєте ліричного героя вірша? Зробіть припущення, які пережиті події спонукали його звернутися до загиблих.
6. Чи допомагає візуальне оформлення твору усвідомити його філософський зміст? Обґрунтуйте свої міркування.
7. Які візуальні образи використали б ви для створення картини війни?
