Історія України. Повторне видання. 9 клас. Щупак (2026)
§ 9. Соціально-економічне становище західноукраїнських земель
• Назвіть характерні риси аграрної економіки.
1. АГРАРНИЙ ХАРАКТЕР ЕКОНОМІКИ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ
У першій половині XIX ст. західноукраїнські землі, що перебували у складі Австрійської імперії, лишалися переважно аграрним регіоном. Крім того, розвиток сільського господарства гальмувався збереженням кріпосницьких відносин, що створювало складні умови для українського селянства.
Становище селянина було суперечливим. З одного боку, селянин зазнавав тиску з боку поміщиків, а з іншого — австрійський уряд обмежував феодальне свавілля та визнавав певні права сільського населення.
Реформи для селян в Австрійській імперії Марії-Терезії і Йосифа II
Думки істориків
Українські історики Микола Кобилецький та Богдан Вишневський
Після смерті Йосифа II австрійський престол посів його молодший брат Леопольд, який був наляканий революцією у Франції та критично налаштований до реформ. У своєму правлінні Леопольд спирався на дворянство [шляхту], тому в державі було проведено низку контрреформ. Знявши обмеження щодо виходу селян від панів і кількості днів панщини, кріпацтво в імперії було по суті відновлене.
Діємо: практичні завдання
На основі схеми та цитати зробіть висновки про статус селян в Австрійській імперії.
Українські селяни Галичини (ілюстрації Яна Левицького, 1841 р.)
Основною формою повинностей селян залишалася панщина, що могла сягати три-чотири дні на тиждень з кожного селянського двору, а подекуди й більше. Окрім панщини, селяни мали сплачувати чинш — натуральні або грошові платежі поміщику, а також численні податки та збори до державної казни та церкви. Існували також додаткові повинності, такі як шарварки (державні роботи з будівництва та ремонту доріг, мостів), пропінація (примусовий продаж горілки селянам поміщиками), охорона поміщицького майна тощо.
Поміщицькі землеволодіння займали переважну частину найкращих земель. Селянські наділи були невеликими. З покоління в покоління вони ділилися між спадкоємцями, що призводило до катастрофічного малоземелля та навіть безземелля. Середній розмір селянського наділу рідко перевищував 2-3 морги, а для великої кількості селян він був ще меншим або взагалі відсутнім. Це змушувало їх орендувати землю у поміщиків на вкрай невигідних умовах або шукати додаткових заробітків.
Поміркуймо!
- 1. Переведіть площу селянських наділів у метричну систему.
- 2. Зіставте статус і повинності українського селянина в Російській імперії та Австрії.
Сільське господарство характеризувалося вкрай низьким рівнем агрокультури. Селяни переважно використовували примітивні знаряддя праці: дерев’яну соху, борону, серп, ціп. Залізні знаряддя були рідкістю. Основною системою землеробства лишалося трипілля. Відсутність сівозміни, недостатня кількість гною, низька якість посівного матеріалу — все це призводило до низьких врожаїв. Урожайність зернових культур часто становила «сам-три» або «сам-чотири», тобто із засіяного зерна отримували лише втричі-вчетверо більше. Такі показники були значно нижчими, ніж у більш розвинених країнах Європи.
Головними сільськогосподарськими культурами були жито, пшениця, ячмінь, овес. З технічних культур вирощували льон, коноплі. Картопля, що з’явилася в попередні століття, поступово поширювалася, стаючи важливою складовою раціону. Тваринництво було допоміжною галуззю, що переважно забезпечувала власні потреби господарства.
Значна частина сільськогосподарської продукції вироблялася для власного споживання селянської родини — господарство мало здебільшого натуральний характер. Лише незначний надлишок продавався на місцевих ринках або ярмарках, щоб купити необхідні товари, які не виробляли в господарстві (сіль, залізні вироби, тканини). Це гальмувало розвиток товарно-грошових відносин, оскільки селяни були відрізані від ринку, а їхня купівельна спроможність була вкрай низькою.
Поміркуймо!
- 1. Пригадайте, що таке трипільна система обробітку ґрунту?
- 2. Яку частину врожаю селянину слід було зберегти для посівів на наступний рік? Поясніть свою логіку.
- 3. Які переваги та недоліки натурального господарства?
Думки істориків
Український історик Ярослав Грицак
У XIX ст. Галичина мала дуже погану репутацію: «галицький граф» означав графа-самозванця, «галицькі вибори» були символом нечесних корумпованих виборів, де голоси продавалися за пиво і ковбасу... На карті Східної Європи Галичина посідала тоді особливе місце: її вважали архетипом відсталого аграрного суспільства. «Галицькі злидні» були «маркою», за якою в усій Європі впізнавали Галичину.... Насправді злидні не були винятково галицьким явищем, а станом всіх доіндустріальних суспільств Центрально-Східної Європи... Але... в жодному іншому регіоні не дійшло до такого сильного і глибокого зіткнення модернізації із силою традиції.
• Чим, на вашу думку, можна пояснити ситуацію, описану істориком? Чи відрізняється вона від ситуації у Наддніпрянщині?
2. РОЗВИТОК РЕМЕСЕЛ І ТОРГІВЛІ
Традиційне ремісниче виробництво західноукраїнських земель було зосереджене здебільшого в містах та містечках і значною мірою зберігало цеховий устрій. Цехи регламентували виробництво, ціни, якість продукції, а також здійснювали контроль за навчанням учнів і підмайстрів.
Окрім міського ремесла, існували і сільські промисли, або кустарне виробництво. Це була домашня переробка сільськогосподарської сировини: виготовлення полотна з льону і конопель, пошиття одягу і взуття, плетіння кошиків, виробництво дерев’яного посуду, обробка шкір. Сільські ремісники часто працювали на замовлення або на місцевий ринок, доповнюючи доходи від сільського господарства.
У 1820-1830-ті роки зросла кількість поміщиків і купців, які займалися підприємницькою діяльністю. Відбулося розширення продуктивного тваринництва, переробки продуктів сільського господарства (гуральництво, виноробство, цукроваріння), заснування підприємств гірничодобувної промисловості. Купці перепродавали худобу, вирощену в Україні, в Австрію та Німеччину.
У 1830-1840-ті рр. промисловість західноукраїнського регіону залишалася на рівні ремісничо-мануфактурного виробництва. У 1841 р. у Східній Галичині налічувалось 200 підприємств мануфактурного типу. Порівняно з підприємствами західних і центральних провінцій вони мали значно нижчий рівень механізації й продуктивність. В той час у містах діяли лише 50 промислових підприємств, причому 34 з них — у Львові. Навіть за кількістю ремісників (у 1841 р. у Східній Галичині їх налічувалося 29,4 тис. осіб) на 100 осіб населення край у три-п’ять разів поступався більш розвиненим районам Австрії. Тому попит населення на промислові товари значною мірою задовольнявся ввезенням їх із західних провінцій імперії.
Майже всі підприємства займалися видобуванням і первинною обробкою сировини: заготівля лісу, видобування солі, виробництво поташу, спирту, виплавка заліза. На лісопильнях Буковини в середині 1830-х років діяло 29 водяних приводів. На початку 1840-х років у деревообробній промисловості почали використовувати паровий двигун. Міська буржуазія була слабкою і не відігравала помітної ролі в господарському житті краю. До того ж українських підприємців тіснив угорський, румунський та німецький капітал.
Поміркуймо!
Чому українські землі відставали в промисловому розвитку від інших регіонів імперії? Назвіть чинники, які гальмували розвиток промисловості.
Монастир Бернардинів і ратуша у Львові (гравюри Карла Ауера, 1830-1840-ві роки)
Торгівля на західноукраїнських землях була тісно пов’язана із аграрним характером економіки. Основними її центрами були міста та містечка. Серед найбільших міст регіону — Львів (70 тис. населення у 1848 р.), Чернівці (20 тис.), Станіслав, Тернопіль, Броди, Ужгород.
|
Головні форми внутрішньої торгівлі |
||
|
Ярмарки |
Базари |
Дрібна торгівля |
|
Проводилися кілька разів на рік у великих містах і містечках. На них продавали сільськогосподарську продукція (зерно, худоба, шкіри, вовна), ремісничі вироби, а також імпортні товари |
Щотижневі торги, що відбувалися на міських площах, де місцеві виробники та селяни продавали свою продукцію |
Розносна торгівля та невеликі крамниці у містах |
|
Зовнішня торгівля |
||
|
Експорт |
Імпорт |
|
|
Зерно (хоча його надлишок був невеликим), худоба, ліс, сіль (з Дрогобича, Калуша), поташ, шкіри |
Промислові товари (тканини, металеві вироби, зброя, розкішні товари) з Австрії, Чехії, Моравії та інших регіонів імперії |
|
Ярмарок біля собору Святого Юра у Львові (літографія Карла Ауера, 1846-1847 рр.)
Транспортна інфраструктура була вкрай нерозвиненою, що значно ускладнювало розвиток торгівлі та промисловості. Переважали ґрунтові дороги, які були у поганому стані, особливо у дощову погоду. Доставка товарів здійснювалася здебільшого гужовим транспортом (кіньми, волами). Це значно підвищувало вартість перевезень та уповільнювало товарообіг.
Поміркуймо!
- 1. Порівняйте кількість жителів міст Західної та Наддніпрянської України. Поясніть причини відмінностей.
- 2. Схарактеризуйте таблицю. Поміркуйте, чому форми внутрішньої торгівлі Західної та Наддніпрянської України схожі, а система експорт-імпорт — різна?
- 3. Зіставте транспортну інфраструктуру Західної та Наддніпрянської України. Про які переваги регіону йдеться?
Історичні подробиці
Контрабанда
Мало хто знає, що у першій половині XIX ст. на українських землях, розділених австрійсько-російським кордоном, контрабанда була не просто поодиноким явищем, а цілою системою, що мала значний вплив на економіку та повсякденне життя населення. Тисячі людей, від бідних селян до заможних купців, були залучені до нелегального перевезення товарів через кордон. З Австрії до Російської імперії переправляли здебільшого промислові товари — тканини, одяг, металеві вироби, колоніальні товари (кава, цукор), що були дорожчими або недоступними на російському ринку через високі мита. У зворотному напрямку, з Російської імперії, везли переважно сировину: шкіри, вовну, тютюн, а також, за іронією долі, збіжжя, адже періодично ціни на нього в Галичині були вищими. Ця нелегальна торгівля, хоч і жорстоко каралася владою обох імперій, була для багатьох єдиним джерелом заробітку та виживання, іноді сягаючи таких масштабів, що впливала на ціни й обсяги легальної торгівлі.
3. СОЦІАЛЬНІ ПРОТЕСТИ
• Пригадайте, до яких форм соціальних протестів вдавалися селяни Наддніпрянської України в першій половині XIX ст.
Складне соціально-економічне становище призвело до посилення соціальних протестів. Однією з поширених форм боротьби було подання колективних скарг. Ці скарги часто переростали у тривалі судові процеси між селянськими громадами та землевласниками. Хоча більшість таких справ завершувалася на користь поміщиків, саме в цих протистояннях селяни згуртовувалися, виявляли солідарність і набували досвіду взаємодії.
Дедалі частіше селяни вдавалися до втеч. Щороку в газетах публікувалися сотні оголошень про розшук утікачів. Повсякденними явищами були самовільне використання панських посівів і луків, незаконна порубка лісів. Нерідко селяни йшли на крайні заходи, вдаючись до розправи над панським прислужниками, підпалів поміщицьких будівель.
Протести були спрямовані не лише проти поміщиків, а й проти урядової адміністрації. Селяни відмовлялися сплачувати державні податки та бойкотували рекрутські набори до війська.
У 1810-1820-ті роки на Прикарпатті активізувався рух опришків. Збройні загони, нападали на панські двори і державні маєтки, знищували й відбирали майно, карали особливо жорстоких поміщиків та адміністраторів. Найвідомішим став загін опришків з 30-ти осіб під проводом Мирона Штолюка, що діяв поблизу Вижниці. Аби ліквідувати опришків, австрійський уряд вдався до рішучих заходів. Для цього було задіяно польові суди, а також цілий арсенал військових формувань, включно з армійськими частинами, спеціальними загонами гірських стрільців, прикордонною вартою та поміщицькою охороною.
У 1843-1844 рр. Буковину охопила хвиля селянських бунтів на чолі з Лук’яном Кобилицею. Під його керівництвом мешканці 22 сіл захопили спірні ліси та пасовища, відмовилися виконувати будь-які повинності, вигнали урядовців і впровадили власне самоврядування. Однак австрійська влада жорстоко придушила виступи, кілька сотень бунтівників, серед яких був і сам Лук’ян Кобилиця, заарештували та покарали киями й різками.
Пам’ятник Лук’яну Кобилиці у м. Вижниця Чернівецької області (споруджено за проєктом художників Галини та Володимира Римарів, 2007 р.)
Свідчать документи
З протоколу допиту Лук’яна Кобилиці
Що ж стосується підбурювання тутешніх гірських підданих... то його треба б приписати... головним чином Лук’янові Кобилиці, який поширив між підданими ідею, що вони вільні й мусять відібрати у дідичів [поміщиків] ліси. Для обґрунтування цього твердження оповідав Кобилиця підданим, що він має цісарський патент [указ], друкований золотими буквами, який забезпечує населенню Русько-Кимполунзької округи ці свободи. Але під час детального допиту він сказав, що не мав такого патенту, що він тільки купив книжку про права і повинності гірських підданих, яка мала позолочену печатку, й через що він прийшов до думки, що вона писана золотими буквами. З цього патенту він сказав зробити багато копій для тутешніх підданих.
У 1846 р. спалахнув великий селянський виступ в Галичині, що стався після невдалого польського національно-визвольного повстання проти австрійського панування. Селяни 150 сіл Східної Галичини відмовилися виконувати панщину. Вони захоплювали поміщицькі землі й ділили їх поміж собою. Тільки ввівши війська у більш як 100 населених пунктів, австрійському уряду вдалося придушити повстання. Імператор наказав пом’якшити становище селян — зменшити панщину, скасувати літні допоміжні дні, гужову повинність, розширити права селян у користуванні власними наділами.
Поміркуймо!
Чому керівники селянських виступів часто (як у цьому разі Л. Кобилиця) твердили, що мають документи про звільнення селян, але поміщики це приховують?
ЗНАЮ МИНУЛЕ • ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ • ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
І. ЗНАЮ І СИСТЕМАТИЗУЮ НОВУ ІНФОРМАЦІЮ
1. Самооцінювання.
Оцініть свої успіхи в опануванні теми «Соціально-економічне становище західноукраїнських земель».
• Можу навести факти, які свідчать про аграрний характер економіки західноукраїнських земель.
• Можу назвати галузі господарства західноукраїнських земель.
• Можу схарактеризувати становище селянства в Західній Україні.
• Можу визначити причини селянських виступів у регіоні.
2. Покажіть на історичній карті на с. 71 райони поширення соціальних виступів в західноукраїнських землях. Поміркуйте, які особливості природно-географічних умов регіону сприяли тривалій діяльності загонів повстанців.
3. За допомогою карти на с. 43 доповніть інформацію параграфа про господарський розвиток західноукраїнських земель в першій половині XIX ст.
ІІ. ОБГОВОРЮЄМО В ГРУПІ
4. Чому, на вашу думку, в Галичині «галицькі злидні» стали своєрідним символом регіону? Чи можна вважати це наслідком аграрного характеру економіки?
5. Як соціальні протести селян у Західній Україні відображали загальні проблеми в суспільстві?
6. Зіставте становище українського селянина в Австрійській та Російській імперіях. Які спільні риси та відмінності ви помітили?
МИСЛЮ ТВОРЧО
7. Уявіть, що ви є селянином або селянкою в західноукраїнських землях у першій половині XIX ст. Напишіть короткий щоденник, де опишіть свій типовий день, включаючи працю, взаємодію з поміщиком, та свої мрії про краще життя.
8. Опрацюйте додаткові джерела інформації і виконайте творчий проєкт (сторінка діяча в соціальних мережах, історичний портрет, відеоролик тощо) «Лук’ян Кобилиця». У проєкті зверніть увагу на те, які особисті якості дозволяли стати селянським лідером.
ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:
1843-1844 р. селянське повстання на Буковині під проводом Лук’яна Кобилиці
