Історія України. Повторне видання. 9 клас. Щупак (2026)

§ 27. Український політичний і національний рух на початку XX ст. у Наддніпрянщині

• Пригадайте основні течії суспільно-політичного руху у Наддніпрянщині і Галичині в XIX ст. Назвіть відомих діячів українського національного руху.

1. СТАНОВЛЕННЯ І ПРОБЛЕМИ КОНСОЛІДАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Читаємо й розуміємо

За текстом визначте чинники, які перешкоджали процесам українського націєтворення. Завдяки чому / кому ці перешкоди вдалося подолати?

Формування нації — неодмінний супутник і важлива складова суспільної модернізації. На початку XX ст. найбільшою проблемою національного руху у підросійській Україні була несформованість української нації. Існував істотний розрив між суспільно-культурним розвитком Західної і Наддніпрянської України. Якщо в Галичині українська інтелігенція та її політичні партії зуміли мобілізувати суспільство на культурне будівництво модерної України, то у Наддніпрянській Україні цього добитися практично не вдалося через заборони і поліційні переслідування інакодумців російським імперським урядом.

У цих умовах справжнім подвигом можна вважати діяльність тих нечисленних представників української інтелігенції, які, попри несприятливі умови, проводили культурницьку діяльність, докладаючи зусиль до українського націєтворення.

Модернізаційні процеси XIX — початку XX ст. привели до економічного зближення Лівобережної, Правобережної і Південної України. Ринкові відносини зв’язували воєдино різні частини України і створювали економічні підстави для становлення і консолідації (зміцнення, згуртування) української нації.

Відтак націєтворення охопило всі регіони України: Лівобережжя, Правобережжя, Південь, Західну Україну. Твори зачинателів і класиків української літератури з Наддніпрянщини, Галичини, Буковини і Закарпаття поширювалися по всій Україні, їх читачами були не лише представники привілейованих верств: поступово письменники пробивалися зі своїми творами до селянства. Таким чином українська культура була потужним чинником формування нації.

Але на шляху становлення і консолідації української нації стояли істотні перепони. Перебування у складі імперій спотворило соціальну структуру України. Корінне населення було мало представлено в торгівлі, промисловому виробництві, фінансах. Серед промислових робітників в Україні переважали росіяни. Великі міста залишалися неукраїнськими, на відміну від села, де жило українське населення. Між містом і селом існував глибокий соціальний і культурний розкол. До того ж місто було більш модернізованим, ніж село. Корінне населення (переважно сільське) за рівнем освіченості стояло нижче від представників національних меншин (здебільшого міських жителів). Це гальмувало процес становлення української нації, адже для пробудження почуття належності до нації потрібен певний рівень освіченості.

Поміркуймо!

1. Подумайте, чому для пробудження почуття належності до нації необхідним є певний рівень освіченості населення.
2. Пригадайте, яким був рівень освіченості серед українського населення наприкінці XIX ст.

Перебування у складі імперій затримувало формування нової національної еліти, адже освічені українці мусили вибирати між своєю Батьківщиною та імперією. Досить поширеним явищем серед українців, особливо вихідців із дворянського середовища, було поєднання відданості імперії з любов’ю до України. Щоправда, любов ця часто обмежувалася милуванням чарівною природою краю, його м’яким кліматом і обдарованим народом. Україна сприймалася як частина імперії (Малоросія), а не як колишня держава, яка має перспективу відродження. Такий стан людини називається подвійною (інколи малоросійською) ідентичністю. Це явище більше було поширеним в Наддніпрянській Україні.

Думки істориків

Український історик І. Лисяк-Рудницький

Слід наголосити на одній важливій відмінності між середньосхідною Україною та Галичиною. В Галичині лінія, що розділяла поляків та українців була чітка і ясна... Треба було бути або поляком, або українцем, але не обома відразу. Тим часом російсько-українська диференціація залишалася хисткою і часто розпливчастою... Участь у російській політичній і культурницькій діяльності не виключала існування залишкової української свідомості. Однак поширення таких гібридних форм національної ідентичності вказувала на те, що українському рухові було ще далеко до осягнення своєї мети.

• Чому, на вашу думку, подвійна ідентичність є загрозливою для існування нації? Чи існує таке явище в сучасній Україні?

Але труднощі на шляху націотворення можна було подолати шляхом консолідації української нації, згуртування воєдино окремих її частин, котрі були розділені кордонами Російської та Австро-Угорської імперій. Розуміння потреби об'єднувати зусилля стало підгрунтям для формування ідеї соборності України.

Думки істориків

Український історик Ярослав Грицак

На шляху реалізації цієї ідеї стояло багато перешкод, і не всі вони були пов’язані з політичною роз’єднаністю українських земель. Кордон між підросійською і підавстрійською Україною відповідав відмінностям у віросповіданні, мові, звичаях між двома гілками українського народу. Ці відмінності ще більше посилювалися розходженням політичних програм і соціального складу національних рухів серед наддніпрянських і галицьких українців. Відмінності між галичанами і наддніпрянцями були настільки суттєвими, що сучасні дослідники говорять навіть про існування двох «субнацій». Ця проблема ускладнювала консолідацію українського руху. У 1906 р. Михайло Грушевський застерігав своїх земляків, що якщо вони не докладуть свідомих зусиль, то наддніпрянські і галицькі українці можуть стати двома окремими націями, подібно до того, як сталося з сербами і хорватами.

• Чи могли, на вашу думку, наддніпрянські і галицькі українці утворити окремі нації? Чому цього не сталося? Як ви розумієте ідею соборності? Яке значення вона має в сучасній Україні?

2. СТВОРЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ. САМОСТІЙНИЦЬКА І АВТОНОМІСТСЬКА ТЕЧІЇ У НАЦІОНАЛЬНОМУ РУСІ

Діємо: практичні завдання

Систематизуйте інформацію про створення перших політичних партій у вигляді блок-схеми. За підсумками роботи визначте, які політичні сили стояли на позиціях автономізму, а які — на позиціях самостійництва.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. під впливом націотворення відбулися істотні якісні зміни в українському національному русі. Відповідно до загальноєвропейських тенденцій в українському визвольному русі формувалися різні течії, які виражали настрої й економічні інтереси різних верств суспільства. Досвід Західної Європи показував, що вищий рівень організації національного руху могли забезпечити політичні партії.

У 1897 р. на з’їзді українських громад у Києві було створено Загальну українську організацію (ЗУО) на чолі з В. Антоновичем та О. Кониським. У цю організацію увійшли люди з різними поглядами на соціально-політичне майбутнє України, тому на початку XX ст. у її середовищі сталося розмежування. Першими з неї вийшли соціалісти і націонал-радикали, зокрема члени «Братства тарасівців». У лютому 1900 р. вони об’єдналися в Революційну українську партію (РУП) — першу українську національну партію. Символічно, що її лідером став Дмитро Антонович — син лідера Київської Громади, професора київського університету Володимира Антоновича. Це само по собі вказувало на спадкоємність української традиції. Її програмним документом стала брошура «Самостійна Україна», яку написав молодий адвокат Микола Міхновський у 1900 р.

ЗУО і поява першої політичної партії

У своїх записах М. Міхновський запитував «Чи можемо зрівняти війну, пошесть... із оцим масовим відступництвом інтелігенції?» Поміркуйте, про яке «відступництво» говорить автор. Чому М. Міхновський вважав, що частина української інтелігенції зраджувала інтереси українського народу?

Брошура «Самостійна Україна» починалася з оцінки міжнародного становища, яке характеризується як початок епохи «боротьби націй» — повстань проти іноземного панування і назріваючого воєнного конфлікту між європейськими імперіями. Історичний прогноз щодо неминучої світової війни, краху імперій і епохи національних революцій, які охоплять усі континенти і супроводжуватимуться появою нових незалежних держав, блискуче виправдався у XX ст.

Далі Міхновський характеризував становище українського народу як «зрабованої нації» і доводив, що таке становище не може бути визнане за нормальне. Природним, справедливим для нього є інше — коли народ має умови для «нічим необмежованої змоги всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого матеріального гаразду». Перебування у складі держави іншого народу забезпечити ці умови не зможе. Звідси простий і переконливий висновок М. Міхновського про життєву необхідні здобувати державну незалежність України: «Державна самостійність є головною умовою існування нації, а державна незалежність — національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин».

Свідчать документи

З праці М. Міхновського «Самостійна Україна» 1900 р.

Часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться... Українська інтелігенція стає до боротьби за свій нарід, до боротьби кривавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виповнить свій обов’язок. Вона виписує на своєму прапорі слова: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ»... Наша нація ступила на новий шлях життя, а ми мусимо стати на її чолі, щоб вести до здійснення великого ідеалу... Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для Вкраїнців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружія... І пам’ятаймо, що слава і побіда — се доля борців за народну справу. Уперед!

• Як наведене джерело відображає процес політизації українського руху? Чи погоджуєтесь ви з автором? Відповідь аргументуйте.

Перше видання брошури «Самостійна Україна»

РУП не була марксистською партією. У програмі партії завдання соціального звільнення народу пов’язувалося із національним звільненням українців. Для засновників партії головним було не панування соціалізму, до чого прагнула будь-яка марксистська програма соціал-демократичних партій, а передусім — звільнення України з-під імперського ярма. Бо саме він визнавався причиною усіх інших національних проблем: браку соціального статусу, заможності, культурної і освітньої відсталості.

Згодом серед частини членів партії виникла незгода із самостійницьким курсом. Поширювалася думка, що слід домагатися автономії у складі Російської держави, а самостійність — далекий ідеал, про який поки що всерйоз немає сенсу й говорити.

Противники самостійності, очолювані М. Меленевським, вийшли з РУП та утворили Українську соціал-демократичну спілку, яка в 1904 р. приєдналася до РСДРП (меншовиків). Що ж до Міхновського і групи його прибічників, то вони стояли на своєму: наприкінці 1901 — на початку 1902 р. вони створили Українську народну партію (УНП), яка продовжувала відстоювати ідею самостійності України. Залишки РУП в 1905 р. переродилися в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП), яка стояла на позиціях автономії України. Лідером вже української соціал-демократії став не Д. Антонович, а Микола Порш.

Старші члени ЗУО, переважно ліберали, ухвалили в 1904 р. рішення про створення Української демократичної партії (УДП). Програма новозаснованої партії будувалася за зразком галицької Української народно-демократичної партії та ґрунтувалася на засадах лібералізму. Незабаром від українських демократів відкололася група радикалів (налаштованих більш рішуче, ніж демократи), яка утворила Українську радикальну партію (УРП).

Засновники та лідери цих партій — відомі громадські й культурні діячі Євген Чикаленко, Борис Грінченко, Сергій Єфремов та інші — у національному житті також послідовно відстоювали політичну автономію України. Що ж до соціально-економічних перетворень, то, підтримуючи, як і соціалісти, ідею загальнонародної власності, вони при цьому вважали, що вилучення у приватних осіб власності все ж повинне супроводжуватися компенсацією тим, кому вона раніше належала. Українські демократи і українські радикали віддавали перевагу змінам через проведення державою реформ, а не шляхом руйнівної боротьби між класами. Так відбулося формування ліберально-демократичної течії українського руху.

Постать в історії

Чикаленко Євген Харлампійович (1861-1929 рр.) — громадський діяч, меценат, за фахом агроном. Народився в с. Перешори Херсонської губернії у заможній селянській сім’ї. Навчався в Харківському університеті, де вступив до української студентської громади. У 1884 р. заарештований за участь у гуртку «драгоманівців». Один із провідних членів «Старої громади» (з 1900 р.), Української демократичної партії (з 1904 р.) та Української демократично-радикальної партії (з 1905 р.), засновник і фактичний голова Товариства українських поступовців.

Йому приписують слова: «Україну любити треба не лише до глибини душі, а й до глибини власної кишені», тому що свої статки витрачав на розвиток української справи. Під час Першої світової війни жив у Фінляндії, Петрограді та Москві. Після лютневої революції 1917 р. повернувся в Україну, але активної участі в політичному житті не брав. Згодом виїхав до Галичини. З 1920 р. мешкав в Австрії.

Думки істориків

Історики про ідейні течії в українському русі

Український історик Іван Лисяк-Рудницький

Ми можемо зрозуміти, що означало панування федералістичної концепції в українській політичній думці: це була спроба знайти компромісний характер між національними й імперськими інтересами... Сила федералістичної концепції полягала у її відповідності об’єктивному станові українського народу до 1917 р. Було очевидно, що поступ української національної справи залежить від еволюції Росії в цілому.

Канадський історик Іван-Павло Химка

Інтелігенція зробила націю і нація розпочала боротьбу за власну державу... За ідею української державності найперше почали боротися у Галичині, де конституція та наявність національно свідомого духовенства дозволяли перейти до описаної вище схеми розвитку. Де ж такого розвитку не було, як у підросійській Україні, українська інтелігенція не могла бачити дальше поза ідеєю федералізму, аж поки війна... не відкрила їм очі.

Український історик Ярослав Грицак

У цілому ж, як і в Австро-Угорщині, так і в Росії аж до Першої світової війни в політичних програмах національних рухів переважали вимоги автономії, а не самостійності. За винятком угорців, чий національний рух успішно завершився досягненням напівдержавного статусу в 1867 р., жодна політична група не вимагала повної політичної незалежності. Навіть у польському таборі після поразки революції 1848 р. і повстання 1863-1864 рр. головною метою була політична автономія. У Російській імперії лише фінський національний рух досяг певної автономії, хоча вона мала скоріше регіональний, а не національний характер. Серед інших національних рухів лише литовський висунув вимогу політичної автономії під час революції 1905 р.

• Зіставте оцінки істориків. Зробіть висновок: чому автономістський рух переважав над самостійницьким на початку XX ст.

ЗНАЮ МИНУЛЕ • ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ • ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

І. ЗНАЮ І СИСТЕМАТИЗУЮ НОВУ ІНФОРМАЦІЮ

1. Самооцінювання.

Оцініть свої успіхи в опануванні теми «Український політичний і національний рух на початку XX ст. у Наддніпрянщині».

• Можу визначити проблеми консолідації української нації.

• Можу простежити процес створення перших політичних партій в Наддніпрянщині.

• Можу порівняти ідейні засади політичних партій.

• Можу обгрунтувати історичне значення брошури М. Міхновського «Самостійна Україна».

2. Назвіть ідейні течії українського руху та їхніх прибічників. Чи спостерігався «конфлікт поколінь» в утворенні політичних партій?

3. Доберіть із матеріалів параграфа історичні факти, які підтверджують тісну взаємодію українського руху Наддніпрянщини та західноукраїнських земель.

ІІ. ОБГОВОРЮЄМО В ГРУПІ

4. Обговоріть результати роботи над схемою «Утворення перших політичних партій». Які чинники впливали на їх формування.

5. Обговоріть у класі, що впливало на політизацію українського руху на початку XX ст. Які чинники були успадковані від XIX ст., а які з’явилися на початку XX ст?

ІІІ. МИСЛЮ ТВОРЧО

6. За прикладом рубрики про постать Євгена Чикаленка сформуйте дві-три рубрики про роль в історії двох-трьох діячів / діячок українського руху початку XX ст.

7. Уявіть себе М. Міхновським — підготуйте промову, у якій ви переконуватимете однодумців про необхідність боротьби саме за незалежність України.

8. Дізнайтесь більше про життя і діяльність М. Міхновського. Виконайте творчий проєкт «Сторінка діяча в соціальних мережах». Напишіть 3-4 пости для соцмережі, що відображають політичні переконання діяча.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

1900 р. створення РУП — першої політичної партії в Наддніпрянщині

1900 р. вихід брошури М. Міхновського «Самостійна Україна»