Історія України. Повторне видання. 9 клас. Щупак (2026)

§ 2. Українські землі у складі Російської імперії

• Пригадайте, коли і в який спосіб відбувалося підпорядкування українських земель владі Московії / Російської імперії. Для підказки скористайтеся хронологічною хмаринкою.

1. АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

Читаємо й розуміємо

Опрацюйте навчальний текст та упорядкуйте інформацію про адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії в структурно-логічну схему.

Адміністративний устрій українських земель у складі Російської імперії

Підпорядкування українських земель Російській імперії супроводжувалося уніфікацією адміністративно-територіального устрою колишніх володінь Речі Посполитої та Гетьманщини за імперськими зразками. Тож на українських теренах створювалися губернії (за основу бралася чисельність населення 300-400 тис. осіб), які поділялися на менші одиниці — повіти (20-30 тис. осіб). Українські губернії також об’єднувалися в генерал-губернаторства. Губернії були як цивільні області, а генерал-губернаторства як військові округи, коли генерал-губернатор за воєнних обставин міг керувати кількома губерніями як військовий адміністратор.

Варто запам’ятати

Губернія — одиниця адміністративно-територіального устрою в Російській імперії.

Географічно землі, що опинилися у складі Російської імперії поділяють на три великі регіони. На Правобережжі були утворені Київська, Подільська і Волинська губернії. У 1832 р. вони були об'єднані в Київське генерал-губернаторство. Продовженням Волині були Забузькі землі (правий берег річки Західний Буг). Тут розташовувалися такі українські етнічні території як Холмщина і Підляшшя (нині частини території Польщі).

На Лівобережній Україні (у межах території колишньої Гетьманщини) спочатку було створено Малоросійську губернію. У 1802 р. її поділили на Чернігівську й Полтавську губернії. На території Слобожанщини, що культурно та суспільно була пов'язана з Гетьманщиною, створено Слобідсько-Українську губернію (з 1835 р. дістала назву Харківська). Ці три губернії увійшли до складу створеного у 1802 р. Малоросійського генерал-губернаторства.

Південну Україну утворювали колишні землі Запорозької Січі, Кримського ханства та Османської імперії. Зі встановленням російського панування на цих землях було створено Новоросійську губернію з центром у Катеринославі. У 1802 р. її було поділено на Катеринославську, Таврійську, та Миколаївську (з 1803 р. — Херсонську) губернії. Для ефективнішої інтеграції південних земель до складу імперії у 1822 р. південні губернії були об’єднані в Новоросійсько-Бессарабське генерал-губернаторство.

В історичній літературі дев’ять українських губерній, що входили до складу Російської імперії, також називають Наддніпрянщиною.

Історичні подробиці

Походження назви «Новоросія»

Початкова назва губернії для земель півдня України була обрана невипадково. Створена указом імператриці у 1764 р. нова губернія з назвою «Новоросійська» мала представити ці землі як такі, що нікому не належали і після приходу сюди росіян стали Новою Росією. Подібні дії здійснювали західноєвропейські монархи, які давали назви своїм колоніальним володінням як «клонам» своїх королівств: «Нова Англія», «Нова Франція», «Нова Іспанія», «Нова Каледонія» тощо та відкидали права корінних народів на володіння своїми землями.

• Дізнайтеся з додаткових джерел інформації, за яких обставин в новітній історії України з’явився проєкт «Новоросія». Про які загрози для України свідчила поява цієї ідеї в урядових колах сучасної Росії?

Під час упровадження нового адміністративно-територіального поділу російська влада ігнорувала етнічний склад населення та усталені історичні й господарські зв’язки, тож поза межами українських губерній залишилася значна частина заселених українцями територій. Зокрема, заселена значною мірою українськими козаками Кубанська Україна, території колишнього Стародубського полку, Гомельщини, Мглинщини, а також заселені українцями райони області Війська Донського, Курської, Воронезької, Бессарабської та інших губерній.

Думки істориків

Український історик Кирило Галушко про систему генерал-губернаторств на українських землях

Генерал-губернаторства існували у Російській імперії на напрямах зовнішніх загроз. По мірі зникання цих загроз їх скасовували. Новоросійське (Таврійське) генерал-губернаторство, що охоплювало чорноморське узбережжя, було скасовано у 1873 р. Тоді стало зрозумілим, що Османська імперія вже не сперечатиметься з Росією за північ Чорного моря. Вже за п’ять років Росія сама напала на Османську імперію у прагненні оволодіти Балканським півостровом та столицею Османів — Константинополем (Стамбулом). Володіння протокою Босфор у Константинополі давало б повний контроль над Чорним морем. Російські амбіції тоді обмежили лише провідні європейські держави.

Тим часом Київське генерал-губернаторство із центром у Києві проіснувало до Першої світової війни у 1914 р., оскільки Росія орієнтувалася на конфлікт із Австрією.

1. Про які причини створення генерал-губернаторств свідчить науковець?
2. На основі знань про історію підкорення українських земель Російською імперією висловіть припущення, які ймовірні внутрішні загрози могли змусити російських імперців створити в кожному з регіонів України генерал-губернаторства.

Вищезгадані адміністративні зміни мали велике значення для символічного утвердження Росії на підкорених територіях. Утворення Київської губернії з центром у Києві, який з другої половини XVII ст. (після Андрусівського перемир’я) завжди був підконтрольним Московії, стало першим кроком до руйнування кордону між колишньою Річчю Посполитою і Російською імперією. Таким чином правобережні українські землі стали інтенсивно залучатися до російського імперського простору. Поява величезної Новоросійської губернії мала закріпити уявлення, що всі південно-українські землі є насправді новими російськими землями, які ніяк не пов’язані з попередньою історичною традицією.

2. ЕТНІЧНИЙ ТА СОЦІАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ

Діємо: практичні завдання

• Схарактеризуйте за картою національний склад населення українських земель на початку XIX ст.

НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ НА ПОЧАТКУ XIX ст.

Читаємо й розуміємо

Опрацюйте навчальний текст п. 2 та визначте, як змінювався національний склад населення українських земель під владою російської імперії. Які чинники впливали на ці зміни? Визначте ознаки дискримінаційної політики російського уряду щодо окремих народів.

Етнічний склад населення українських земель, що були під владою Російської імперії, був строкатим. Більшість в усіх регіонах становили українці. Хоча їхня чисельність у різних регіонах відрізнялася. Найбільша частка українців (90-95 %) проживала в межах Чернігівської та Полтавської губерній, на землях своїх предків. Ці терени вони освоїли ще в час формування Руської держави (ІХ—Х ст.). На відміну від південних та східних регіонів України, Чернігівщина та Полтавщина не були об’єктом активної міграції інших народів, що дозволило зберегти етнічну однорідність. Також значним був відсоток українців в Слобідсько-Українській (згодом — Харківській) губернії. Це стало наслідком колонізації цих земель українськими козаками у XVII—XVIII ст. Міста Харків, Острогозьк, Суми, Ізюм, Балаклія здебільшого населялися українцями.

Проте наприкінці XVIII — першій половині XIX ст. унаслідок російської імперської політики етнічний та соціальний склад населення цих земель змінився за рахунок російських чиновників, які масово прибували сюди в ролі колоніальної адміністрації, купецтва, яке оселялося в містах, дворян, які масово отримували тут земельні наділи. На зміни в етнічному складі впливало й переселення дворянами у нові маєтки селян-кріпаків з російських губерній.

Найбільш строкатим за етнічним складом був Південь України та Крим. Наприкінці XVIII ст. тут жили українці, татари, караїми, ногайці, греки, вірмени, італійці, серби, молдовани, волохи, турки, євреї, шведи, росіяни та інші. Останні три етноси становили тут найменшу частку. За приблизними підрахунками частка українців на Півдні України (без Криму) було 65-75 %.

Після включення Півдня України та Криму до складу Російської імперії етнічний склад почав стрімко змінюватися унаслідок цілеспрямованої політики імперії. Імперська політика щодо українців мала на меті асиміляцію та формування лояльності до влади Російської імперії. Деякі народи (як от ногайці, татари, греки, вірмени), а також українські козаки зазнали примусового виселення. Уряд активно заохочував переселення на ці землі представників різних етносів — німців, болгар, сербів, греків, вірмен та інших — з метою зміни етнічного складу населення, зміцнення імперського контролю та економічного освоєння регіону.

Історичні подробиці

Міграційна політика Російської імперії супроводжувалася заходами, що мали на меті стерти з історичної пам’яті інформацію про розвиток південних регіонів у доросійський період. Росія офіційно вказувала, що після перемоги над турками здобула «порожні землі» на півдні, які треба облаштувати, принести туди цивілізацію та заснувати міста. Вигнання місцевого населення (ногайців, татар, греків, вірмен, українських козаків) супроводжувалося формуванням міфів про заснування росіянами південних міст України. Давні поселення перейменовувалися часто з метою звеличення російських діячів чи історичних подій або відповідно до уявлень правителів: Хаджибей став Одесою, Новий Кодак — Катеринославом на честь Катерини II, Самарчик — Новомосковськом, Ак’яр в Криму — Севастополем.

Переселенцям гарантувалася релігійна терпимість і надавалися пільги: звільнення від податків, отримання державних позик, землі.

Першими переселенцями з Європи були данці, які оселилися в Херсонській губернії. Переїжджали також швейцарці, іспанці, французи, італійці, корсиканці, які займалися переважно ремеслами і торгівлею. Велику групу іноземних переселенців становила християнська громада Османської імперії: греки, молдовани, серби, вірмени, болгари, які у такий спосіб позбувалися релігійних утисків.

З німецьких країв запрошували релігійних сектантів-менонітів, які за вірою не могли брати в руки зброю, тому на батьківщині піддавалися переслідуванням, але були чудовими господарями. У 1787 р. виникло перше німецьке поселення Альт-Данцин біля Єлисаветграда (нині Кропивницький). У 1789 р. перші 228 родин німців-менонітів оселилися на Хортиці («І на Січі мудрий німець картопельку садить...» у Т. Г. Шевченка). На 1845 р. німецькі поселенці на українських землях вже налічували близько 100 тис. осіб. На півдні сучасної Одеської області — Буджаку — оселялися болгари та албанці (арнаути).

Історичні подробиці

З історії заповідника "Асканія-Нова"

До здобутків колоністів з Ліхтенштейну (маленької держави поміж Швейцарією та Австрією) — родини Фальц-Фейнів — належить природний парк Асканія-Нова на Херсонщині, у якому було створено унікальну колекцію видів тварин степу. На жаль, сьогодні він перебуває під російською окупацією, що створює загрозу знищення екосистеми парку.

Ювілейна монета «Асканія-Нова» (1998 р., Національний банк України, художник і скульптор В. Дем’яненко)

Перегляньте відео та визначте, яким був внесок родини Фальц-Фейнів у розвиток Півдня України.

https://qr.orioncentr.com.ua/YZq4D

Важливу роль відігравали також поляки, які в переважній більшості заселяли українські терени ще з часів Речі Посполитої. Особливо їхня присутність в етнічній структурі українських земель відчувалася на Київщині, Волині, Поділлі та Галичині. На Правобережній Україні польські аристократи-землевласники, малоземельна і безземельна шляхта становили більше 3/8 всього російського дворянства.

Ще однією чисельною етнічною групою, яка століттями проживала на українських землях були євреї. На 1880 р. кількість єврейського населення на підросійській Україні становила майже 1,5 млн осіб. Найбільше євреїв проживало на Правобережній Україні. Євреї здебільшого селилися в містах і записувалися до міщанського або купецького стану. Втім існували й сільські єврейські поселення, зокрема на Херсонщині. Щоправда їхня частка становила не більш як 10 % від усього єврейського населення. Щодо євреїв російська влада здійснювала дискримінаційну політику. Зокрема, у 1791 р. було видано указ, за яким євреям заборонялося «записуватися в купецтво у внутрішніх російських містах і портах». Так було започатковано формування «смуги осілості» євреїв. Їм дозволялося жити й господарювати у Катеринославській, Київській, Волинській, Подільській, Херсонській, Таврійській, Чернігівській, Полтавській, Мінській, Віленській, Бессарабській губерніях. Основною метою обмеження прав євреїв на вільне розселення був «захист» російських підприємців від конкуренції з боку євреїв.

Варто запам’ятати

«Смуга осілості» євреїв — територія на білоруських і українських землях, визначена царським урядом Росії для проживання євреїв. Приклад дискримінації групи населення за етнічною ознакою, що полягав в обмеженні права на вільний вибір місця проживання.

Соціальний склад населення українських земель у складі імперії також мав свою специфіку. Основною масою залишалися українські селяни — державні, кріпаки або козацького походження. На Правобережжі до 90 % селян перебували у повній залежності від полонізованих і польських, а також частково зросійщених поміщиків. У 1783 р. російська влада впровадила кріпацтво на Лівобережжі й Слобожанщині. Хоча тут зберігалися залишки автономії і козацькі нащадки мали певні права, але втратили самоврядування. Слобожанщина була заселена переважно вільними поселенцями, але після ліквідації Слобідських полків (1765 р.) також була підпорядкована загальноімперській системі. На Півдні України кріпацтво було впроваджене у 1796 р.

У структурі привілейованої верстви, яким було дворянство, переважали російські чиновники, вихідці російських губерній, а також асимільоване польське шляхетство на Правобережжі. Українська шляхта зберегла певні позиції на Лівобережжі, але вона швидко русифікувалася та інтегрувалася у загальноімперський простір. Деякі представники старої козацької еліти отримували дворянство і служили в адміністративних установах імперії. У містах провідну роль відігравало міщанство, серед якого зростала частка євреїв (особливо в містах Правобережжя і Півдня), а також купецтво — багатонаціональне й часто не пов’язане з українським етносом.

3. ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ЩОДО УКРАЇНСЬКИХ ЕТНІЧНИХ ТЕРИТОРІЙ

Підкоривши величезні українські терени, царський режим протягом другої половини XVIII — першої третини XIX ст. провів ліквідацію самобутнього устрою козацької України та Кримського ханства.

Державна політика російської імперії щодо українських земель протягом кінця XVIII — першої половини XIX ст. пройшла істотну еволюцію — від уніфікаційних дій (приведення до єдиних норм) до відверто дискримінаційних кроків проти українців та інших народів, зумовлених шовіністичним спрямуванням, що супроводжував процес становлення політичної російської нації.

Російська політика в Україні

• Проаналізуйте зміст російської політики щодо українських земель і спрогнозуйте її наслідки для розвитку господарства України та національного розвитку українців.

Наслідком ліквідації залишків давніх прав та особливостей соціально-економічного укладу стало підпорядкування всіх сфер життя українського суспільства інтересам російського самодержавства. На зміну системі відносин, що базувалися на свободі економічної діяльності, самоврядних традиціях громад, на українських теренах вибудовувалася система російського самодержавства, що ґрунтувалася на обмеженні особистої свободи селянства й авторитарному стилі управління та відсутності свободи особистості.

ЗНАЮ МИНУЛЕ • ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ • ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

І. ЗНАЮ І СИСТЕМАТИЗУЮ НОВУ ІНФОРМАЦІЮ

1. Самооцінювання.

Оцініть свої успіхи в опануванні теми «Українські землі у складі Російської імперії».

• Можу пояснити значення понять «губернія», «смуга осілості» євреїв.

• Можу за картою розповісти про адміністративно-територіальний устрій Наддніпрянщини.

• Можу схарактеризувати етнічний склад та соціальну структуру населення підросійської України.

• Можу довести, що політика царського уряду щодо українських земель мала імперський характер.

ІІ. ОБГОВОРЮЄМО В ГРУПІ

2. Обговоріть у групі характер політики Російської імперії на українських землях. Доберіть аргументи на користь тези про те, що російська політика суперечила інтересам місцевого населення.

3. Доберіть приклади дискримінаційної політики російської влади щодо етнічних спільнот українських земель. Чим була зумовлена така політика?

4. Українська історикиня Валентина Шандра так характеризувала російську політику щодо українських теренів: «Аналіз інституту генерал-губернаторської влади на українських територіях дає змогу відмовитися від простих історіографічних стереотипів і кліше, за якими Російська імперія трималася лише на репресіях та насиллі. Її можливості були набагато різноманітнішими і складнішими, а форми утримання народів в імперській орбіті — мозаїчнішими: практичними, гнучкими та обережними...». Доберіть в тексті параграфа факти, що підтверджують думку вченої.

ІІІ. МИСЛЮ ТВОРЧО

5. У пізніші часи доля нащадків іноземців-мігрантів склалася драматично. Під час Другої світової війни усіх німців совєтський режим у 1941 р. депортував з України у Сибір та Центральну Азію, знищуючи пам’ять про них, називаючи їхні поселення на комуністичний лад. Тоді Україна втратила чимало добрих господарів краю. У наші дні німецькі назви після декомунізації відроджуються на півдні України. Зокрема Люстдорф, розвинуте поселення, що нині має кілька торговельних брендів під відновленою назвою. За допомогою додаткових джерел підготуйте і проведіть віртуальну екскурсію «Спадщина іноземних колоністів на карті України». Під час екскурсії розкажіть про історію заснування населених пунктів України іноземними мігрантами у другій половині XVIII — на початку XIX ст.

Зміст