Історія України. Повторне видання. 9 клас. Щупак (2026)

§ 18. Соціально-економічний розвиток підросійської України в другій половині XIX ст.

• 1. Коли на теренах України розпочалась індустріальна революція? 2. Яка подія стала поштовхом для прискорення індустріальної революції в другій половині XIX ст. 3. Як індустріальна революція впливала на розвиток соціальної структури суспільства?

1. ОСОБЛИВОСТІ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ.

Читаємо й розуміємо

Працюючи з матеріалами параграфа доповніть інфографіку історичними фактами.

У другій половині XIX ст. промисловий розвиток Наддніпрянської України пришвидшився. Зросли темпи впровадження машин та інших інновацій у виробництво. Завершення індустріальної революції в Наддніпрянській Україні датується 1880-ми роками.

Промисловий розвиток сприяв модернізації всіх сфер соціально-економічного життя. Потреба в швидкому переміщенні товарів і сировини стала поштовхом для розвитку транспорту. Формування промислових осередків посилило процеси урбанізації та зміни в соціальній структурі суспільства.

Усі ці зміни були зумовлені різними чинниками, які, хоч іноді й суперечливо, впливали на економічний розвиток Наддніпрянщини. Ліквідація кріпацтва у 1861 р. усунула проблему дефіциту вільної робочої сили. Після здобуття особистої свободи чимало селян у пошуках роботи могли вільно переміщатися до промислових осередків, створюючи ринок вільно найманої робочої сили.

На формування галузевої структури промисловості істотно впливали природно-географічні умови. Як правило, спеціалізація промислових підприємств залежала від близькості сировини для виробництва.

Діємо: практичні завдання

Опрацюйте інфографіку «Промислові райони». Співставте назви промислових районів Наддніпрянської України з відомою вам інформацією про поширення корисних копалин та вирощування сільськогосподарських культур у XIX ст. Зробіть висновки щодо впливу природно-географічних умов на індустріальний розвиток України.

Черкащина, с. Мліїв. Цукровий завод Яхненків-Симиренків

Луганський паровозобудівний завод

Доменний цех Юзівського заводу

Суперечливий вплив на промисловий розвиток українських земель справляла урядова політика Російської імперії. З одного боку, уряд провадив політику протекціонізму щодо вітчизняних підприємців, накладаючи мита на ввезення іноземних товарів. З іншого боку, економічна політика уряду провадилася в інтересах власне російських губерній. Ті галузі промисловості, які могли конкурувати з російськими виробниками (наприклад, текстильна, бавовняна) не могли повноцінно розвиватися в Україні через численні обмежувальні заходи уряду.

Характерною рисою розвитку української промисловості був її переважно сировинний характер. Винятком були лише галузі, для розвитку яких на теренах Росії не було потрібних природно-географічних умов (наприклад, цукроваріння). Вироблена / видобута в українських губерніях сировина вивозилася до російських губерній і «поверталася» на український ринок у вигляді готових товарів, які у продажу завжди дорожчі за сировину.

Особливістю індустріального розвитку українських земель було переважання іноземних капіталів у структурі вкладень в економіку. Місцевих підприємців, особливо у великій промисловості, було не так багато. Це було пов’язано з тим, що у структурі населення переважали селяни. Більшість дворян господарювали по-старому в маєтках. Місцева буржуазія була нечисленною і не мала достатньо коштів для заснування великих підприємств. Тож протягом другої половини XIX ст. домінуючі позиції у вуглевидобуванні, машинобудуванні, гірничій та металургійній галузях посіли підприємці з Франції, Бельгії, Німеччини, Англії. Винятком можна вважати цукрозаводчиків, серед яких були як представники аристократичних родин (Бобринські, Потоцькі, Браницькі), так і вихідці з підприємливих родин нижчих верств (Терещенки, Симиренки, Харитоненки).

Історичні подробиці

Прикладом модерного виробництва можна назвати Маріїнський цукровий завод на Київщині (нині Черкащина). Завод став до роботи в 1876 р. Усі машини і прилади поставила французька фірма «Фів-Ліль».

Маріїнський цукровий завод у м. Городище (нині Черкаська область, фото 1909 р.)

Підприємство працювало на вугіллі, яке купували по 18 копійок за пуд. У 1886 р. на заводі вперше в імперії впровадили спосіб сепарації Стефана для обезцукрування маляси. У 1888 р. додали випарний апарат системи Василя Симиренка. У 1892 р. встановили апарт Леоніда П’ятакова і завод уперше в імперії впровадив новітню технологію кристалізації цукру. Якщо раніше на це витрачали 12 діб, то потім стало достатньо три доби. Збільшилася кількість і якість готового продукту.

За матеріалами сайту http://www.horodysche.org.ua/?id=12

1. Оцініть, як модернізація виробництва сприяла розвитку цукрової промисловості в Україні наприкінці XIX ст.
2. Назвіть, яких ресурсів потребувала модернізація підприємства? Якими якостями мали володіти власники підприємства та його управителі?

3. МОДЕРНІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Читаємо й розуміємо

На основі аналізу тексту параграфа укладіть у зошиті структурно-логічну схему «Ознаки модернізації сільського господарства у пореформенні часи».

У пореформенні часи модернізаційні процеси пришвидшилися і в сільському господарстві. Зростання чисельності населення, урбанізація, попит на сільськогосподарську продукцію на зовнішніх ринках сприяли впровадженню передових технологій і техніки в аграрне виробництво. У орієнтованих на ринок заможних поміщицьких або селянських господарствах активно застосовували сільськогосподарську техніку на паровій або кінній тязі (молотарки, косарки, сівалки, віялки тощо). Для вирощування обирали перспективні для отримання прибутків культури: ті, які найкраще родили у відповідних природно-географічних умовах та користувалися попитом на ринках. Так формувалася сільськогосподарська спеціалізація виробництва.

Відбулися зміни у формах земельної власності — поміщицьке землеволодіння скорочувалося на користь приватного. До початку XX ст. поміщики продали особам недворянського стану майже 6 млн десятин землі — третину загальної площі дворянських земель. Вона переходила до рук заможних селян, купців, міщан. Поширилася земельна оренда, майже 40 % орендованих земель займали заможні селяни.

Розвиток господарства зумовив потребу у вільній робочій силі. Після селянської реформи 1861 р. селянство отримало змогу найматися на роботу як у місцеві господарства, так і вирушати на заробітки в інші регіони імперії. Загальна чисельність найманих сільськогосподарських робітників наприкінці XIX ст. становила більш як 1 млн осіб.

Водночас в аграрній сфері спостерігалися й суперечливі явища. У зв’язку із зростанням попиту на продукцію рослинництва господарі скорочували площу сіножатей і пасовищ, що мало наслідком труднощі в розвитку тваринництва. Упровадження сільськогосподарських машин було нерівномірним (переважало на Півдні та було недостатнім на Лівобережжі) і доступним лише міцним господарствам. Селянські господарства взагалі використовували традиційні ручні примітивні знаряддя праці.

Дрібнішим селянським господарствам було складно конкурувати з великими виробниками. Одним із способів розв’язання цієї проблеми стала селянська кооперація. Ініціативні селяни об’єднувалися в спілки — кооперативи — для спільного вирішення господарських завдань, наприклад, збуту продукції за вигіднішими цінами.

Варто запам’ятати

Кооперація — форма об’єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності.

Постать в історії

Популяризатором кооперації в Наддніпрянщині був Микола Левитський (1859-1936 рр.) — громадський діяч, якого назвали «артільним батьком» України. У 1894 р. з його допомогою було створено хліборобські спілки в Олександрійському повіті Херсонської губернії.

Микола Левитський (фотографія Д. Харлаба, Єлисаветград, 1896 р.)

Одна з найгостріших проблем — малоземелля і безземелля селян — була наслідком суперечностей аграрної реформи 1861 р. Відсутність можливості заснувати власне господарство, а також аграрне перенаселення внаслідок зростання чисельності населення штовхали селян до пошуків роботи та міграції у пошуках ліпшої долі. Проте звиклі до сільського способу життя селяни-мігранти частіше обирали для пошуку роботи не промислові райони українських губерній, а вирушали в далекі регіони Російської імперії у пошуках вільних земель. Натомість в українські промислові центри у пошуках роботи масово приїжджали вихідці із російських губерній. Це спричинило значну загрозу подальшого зросійщення окремих українських регіонів.

Думки істориків

Український історик Ярослав Грицак:

Українські селяни не поспішали шукати роботи на промислових підприємствах. Виняток становили цукроварні на Правобережжі, куди селяни наймалися сезонно. Але здебільшого вони воліли застосовувати свої сили у сільському господарстві....

В українському селі найпоширенішою формою відробітку... була панщина. Український селянин ледве встигав обробляти власне господарство. Це не стимулювало його до зв’язків з містом і промисловим виробництвом... Загалом після скасування кріпацтва російські селяни були краще підготовлені своїм попереднім досвідом до праці у промисловості. Українські селяни не могли конкурувати з ними...

1. Як історик пояснює «селянський характер» української нації на початку XX ст?

4. УРБАНІЗАЦІЯ ТА РОЗВИТОК ТРАНСПОРТУ

Інтенсивному господарському піднесенню сприяв розвиток транспорту. Важливу роль відігравав водний транспорт. Пароплави переміщували товари і сировину великими річками України. Розвиток зовнішньої торгівлі забезпечувався морським торговельним флотом. Південні морські порти забезпечували вагому частку експорту та імпорту товарів.

Зростання мережі залізниць у Наддніпрянській Україні

У другій половині XIX ст. набув розвитку залізничний транспорт. У 1865 р. збудовано першу залізницю від Балти до Одеси. За пів століття мережа залізниць зросла більш як у 40 разів. Будівництво залізниць заохочував російський імперський уряд, тому напрямки їх мережі задовольняли передусім економічні і стратегічні інтереси імперії.

Перший модерний металевий пароплав «Українець», побудований на Мліївському (Городищенському) механічному заводі Яхненків-Симиренків (фотокопія, 1850 р.) ДАЧО, ф. Р-5799, оп. 1, спр. 9, арк. 2.

Формування промислових осередків супроводжувалося урбанізацією. Зростали давні великі міста, як от Київ, Одеса, Харків, Катеринослав. Нові міста виростали із робітничих селищ поблизу заводів і фабрик.

Історичні подробиці

Прикладом зростання великого промислового центру є історія м. Донецька. На початку XIX ст. на теренах міста з’явилися дрібні шахти для видобування кам’яного вугілля. У 1869 р. валлієць Джон Юз розпочав будівництво металургійного заводу й селища для робітників, яке на честь засновника назвали Юзівкою. Поступово слободи й селища об’єднувалися довкола Юзівки, що перетворювалася на потужний промисловий центр.

Шахтарське селище на території Юзівки (фото 1912 р., з фондів Донецького обласного краєзнавчого музею)

Проте за рівнем урбанізації українські землі відставали від інших європейських країн. Та й у різних українських губерніях темпи розвитку міст були нерівномірними.

Діємо: практичні завдання

Опрацюйте статистичні дані щодо кількості міського населення, зробіть висновки про рівень урбанізації в різних регіонах України та України порівняно з європейськими державами. Що, на вашу думку, вплинуло на нижчі порівняно з іншими країнами темпи урбанізації в українських губерніях?

Частка міського населення в українських губерніях за переписом 1897 р. (у %)

ЧАСТКА МІСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ в 1980-х рр. (%)

5. ЗМІНИ В СОЦІАЛЬНІЙ СТРУКТУРІ СУСПІЛЬСТВА

Модернізаційні процеси в економіці спричинили зміни в соціальній структурі суспільства. Індустріалізація, розвиток ринкових відносин сприяли зростанню кількості та ролі в житті суспільства підприємців (буржуазії) та найманих робітників (пролетарів). Вони були нечисленними, порівняно із селянством. Буржуазія формувалася з підприємливих представників різних станів суспільства. Робітники — переважно із селянства та міщан.

Українців з-поміж буржуазії було небагато. А ті, хто зміг заснувати успішний бізнес (як правило, в галузях переробки сільськогосподарської продукції) відзначалися високим рівнем національної свідомості та соціальної відповідальності. Усі відомі українські підприємницькі родини — Симиренки, Терещенки, Алчевські, Харитоненки — активно долучалися до громадського життя, меценатськими діями підтримували українське національне відродження. На їхніх підприємствах створювалися кращі, порівняно з іншими, умови праці для робітників.

Поштовий блок «Славетні роди України. Рід Терещенків» (Дизайнер В. Таран, 2014 р.)

Варто запам’ятати

Меценат — особа, яка надає добровільну, переважно безкорисливу, фінансову та матеріальну допомогу для розвитку культури, освіти, мистецтва та науки.

Проте більшість населення українських земель, як і раніше, становили селяни. Серед них також відбулася соціально-майнова диференціація. З’явилися групи заможних селян і селян-середняків. Це були господарі, які змогли заснувати міцні господарства. Вони обробляли не лише свої наділи, а й купували чи брали в оренду землі поміщиків. Проте більшість селянських господарств залишалися бідними, обтяженими викупними платежами.

Протягом XIX ст. зростала чисельність людей розумової праці — інтелігенції. Формувалася вона з вихідців із різних груп суспільства, що здобули освіту і працювали службовцями, викладачами або займалися науковою діяльністю.

Як і раніше, населення українських губерній було багатонаціональним. Проте власне українці становили більшість серед селянства, а в групах, що мали вищий соціальний статус, українці були в меншості.

Діємо: практичні завдання

Проаналізуйте статистичні дані про національний склад осіб, зайнятих у різних сферах діяльності. Висловіть припущення, чим було зумовлене низьке залучення українців у промисловості, торгівлі та адміністративній сфері.

Найвищу сходинку в соціальній ієрархії посідала земельна аристократія, головним джерелом доходів якої були маєтки. Лише незначна частина поміщиків пристосовувалися до вимог часу, переорієнтовуючи господарювання на ринкове виробництво. Значна ж частина продовжувала жити традиційним способом життя та користуватися привілеями. Щоб дозволити собі вести життя відповідне соціальному статусу, чимало дворян здавали землі в оренду або ж взагалі продавали.

Ускладнення структури суспільства на тлі влади, яка вперто продовжувала захищати головним чином інтереси дворянства, призводило до зростання соціальної напруги. Формувалися опозиційні щодо існуючого в Російській імперії ладу настрої і рухи.

ЗНАЮ МИНУЛЕ • ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ • ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

ЗНАЮ І СИСТЕМАТИЗУЮ НОВУ ІНФОРМАЦІЮ

1. Самооцінювання.

Оцініть свої успіхи в опануванні теми «Соціально-економічний розвиток підросійської України в другій половині XIX ст.»

• Можу назвати прояви індустріальної революції в Наддніпрянській Україні.

• Можу визначити чинники, що впливали на галузеву структуру промисловості.

• Можу назвати прояви модернізації в розвиткові, сільського господарства, транспорту, міст.

• Можу пояснити, як вплинула індустріальна революція на соціальну структуру суспільства.

ІІ. ОБГОВОРЮЄМО В ГРУПІ

2. Користуючись матеріалами параграфа, підготуйте тези до виступу на конференції на тему «Колоніальний характер економічної політики царського уряду в Україні».

3. Назвіть позитивні та суперечливі з точки зору інтересів українського народу зміни в соціально-економічному розвитку українських земель у другій половині XIX ст.

ІІІ. МИСЛЮ ТВОРЧО

4. Об’єднайтеся в дослідницькі групи за назвами соціальних верств суспільства Наддніпрянської України другої половини XIX ст. За допомогою пошукових систем створіть фото / мистецький колаж, який відображатиме життя вашої соціальної групи.

5. Об’єднайтеся в дослідницькі мінігрупи. За допомогою інтернет-ресурсів опрацюйте інформацію про представників українських підприємницьких родин другої половини XIX ст. Доберіть факти, які підтверджують тезу про їхню активну громадську позицію та підтримку українського руху.