Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Щупак (2024)

§ 4. Боротьба за громадянські права і права меншин

1. РУХ АФРОАМЕРИКАНЦІВ США ЗА ГРОМАДЯНСЬКІ ПРАВА. МАРТІН ЛЮТЕР КІНҐ

Незважаючи на проголошену конституцією рівноправність американських громадян, США в 1950–1970-ті роки залишалися країною расової нерівності і дискримінації. У країні продовжувала існувати політика сегрегації афроамериканського населення в школах, у транспорті, лікарнях і громадських місцях. У середині 1950-х афроамериканцям на чолі з молодим християнським проповідником Мартіном Лютером Кінґом вдалося домогтися ліквідації сегрегації у громадському транспорті в Монтґомері, що у штаті Алабама. У 1960-ті роки виступи афроамериканців проти расизму активізувалися. «Чорні бунти» охопили більшість американських міст. М. Л. Кінґ організував кампанії протесту проти політики сегрегації у США.

• Пригадайте визначення понять «дискримінація», «сегрегація».

Свідчать документи

З промови М. Л. Кінґа, грудень 1961 р.

Я щиро чекаю на той день, коли всі, хто працює заради життя, стануть єдиними без будь-якої думки про роз’єднування негрів, євреїв, італійців, або за якимись іншими ознаками. Це буде день, коли ми повністю реалізуємо ідею про Американську мрію — мрію, яка ще не здійснилася. Мрію рівності можливостей, широких прав та власності; мрію про країну, де не забиратимуть у багатьох найнеобхідніше, щоб забезпечити розкіш кільком особам; мрію про країну, де не сперечатимуться про те, що колір шкіри людини визначає її характер; мрію про націю, в якій усі наші багатства та ресурси будуть належати не комусь одному, а стануть засобом служіння всьому людству; мрію про країну, де кожен шануватиме честь і гідність людської особистості.

На що здатна мрія: як Мартін Лютер Кінґ змінив Америку. DW (українською), 04.04.2018 р.

28 серпня 1963 р. відбувся «Марш на Вашингтон» — мирна акція протесту, у якій взяли участь понад 200 тис. осіб. Серед них були не тільки афроамериканці, а й представники інших рас; люди різних політичних поглядів, різних релігійних переконань — протестанти, католики, юдеї. Того дня Кінґ виголосив свою історичну промову «Я маю мрію».

Мартін Лютер Кінґ виступає з промовою «Я маю мрію» у Вашингтоні, 28 серпня 1963 р. Фото © CNP / Getty Images

• Якою була для М. Л. Кінґа Американська мрія?

Унаслідок широкого громадського руху американська влада прийняла Акт про громадянські права (1964 р.), що забороняв сегрегацію в громадських місцях, і Закон про виборчі права (1965 р.), що встановлював рівні права на виборах для афроамериканців.

Кінґ виступав проти війни у В’єтнамі, оголосив необхідність боротьби з бідністю.

У 1964 р. М. Кінґа удостоїли Нобелівської премії миру, а в 1968 р. лідер афроамериканського руху загинув від руки найманого вбивці.

2. МОЛОДІЖНІ ВИСТУПИ. РУХ ХІПІ

Повоєнна доба принесла нові явища в економіці та суспільному житті, нові ідеї та переосмислення багатьох проблем політики й повсякденності, духовності та культури.

«Контркультурні» ідеї, що поширювалися в молодіжному середовищі, означали протест щодо усталених на той час соціальних цінностей, моральних норм та ідеалів, стандартів і стереотипів масової культури, способу життя, який базувався на прагненні до респектабельності, соціального престижу, матеріального достатку. Цей протест виявлявся в негативізмі щодо культурних досягнень людства, в екстравагантному способі мислення, почування та спілкування. Культ розуму та науки було замінено на культ вияву природних пристрастей і містичного екстазу душі, пуританська мораль — відкритістю інтимних зв’язків, праця — масовими оргіями, наркоманією і т. ін.

У другій половині XX ст. формувалися різні напрями молодіжної субкультури: моди, скінхеди, хіпі (у 1960-х роках), панки, репери, готи (у 1970-х роках), емо (у середині 1980-х років) тощо. Очевидно, найбільший слід у культурі та масовій свідомості залишили хіпі.

«Уявіть...», автор Джон Леннон. Малюнки відеокліпу Пабло Стенлі

«Застигла в повітрі», Боб Ділан («Blowin’ In The Wind», Bob Dylan)

«Усе, що тобі потрібно, це любов», гурт «Бітлз» («All you need is love», The Beatles)

Хіпі (англ. hippy, hippie) — молодіжний рух, що сформувався у Великій Британії та США й був одним із символів своєї епохи. Деколи його представників називали «дітьми квітів». Багато хіпі полишили вищу освіту та шукали шляхи «виходу» з технократичного, матеріалістичного суспільства. Хіпі перейняли низку аспектів буддизму, індуїзму й індіанських вірувань Америки, заперечували «грабіжницький і споживацький капіталізм», закликаючи жити в єдності з природою, скромно і без насильства, виступали проти війни у В’єтнамі та пропагували вільне кохання, що сприймалось як своєрідна «сексуальна революція». Хіпі закликали також до життя в «комунах» — аграрних поселеннях, мешканці яких вирощували екологічно чисті продукти.

Ключовим гаслом хіпі були слова: «Мир, любов, свобода» («Love, Peace, Freedom»). Антивоєнні заклики («Займайтеся коханням, а не війною» («Make love not war») з пісні Джона Леннона стали крилатими.

Наприкінці 1960-х років тисячі розмальованих автобусів і фургонів колесили Америкою, закликаючи всіх підтримати рух за мир, любов і возз’єднатися в протестах проти воєн

Хіпі носили яскравий і незвичний одяг, довге волосся та бороди, влаштовували фестивалі рок-музики. Легендою став фестиваль у Вудстоку (штат Нью-Йорк), на який з’їхалися майже 500 тис. осіб.

Субкультура хіпі мала великий вплив на культуру західної цивілізації. Символом їхньої музики та способу життя була британська група «The Beatles»; кумирами «дітей квітів» — рок-музиканти Джон Леннон і Джим Моррісон, а також Джиммі Гендрікс, Боб Марлі та ін.

«Вулиця кохання», гурт «Дорз» і Джим Моррісон («Love Street», The Doors, Jim Morrison). Ama Lia, 17.02.2010 р.

Нерідко вживання наркотиків та алкоголю призводило до передчасної смерті хіпі та їхніх лідерів, зокрема Джимі Гендрікса, Дженіс Джоплін та ін. (вони померли у віці 27 років). Натомість були колишні хіпі, які адаптувалися в суспільстві й зробили блискучу кар’єру, як-от Білл Клінтон — 42-й президент США (1993—2001 рр.) та Хав’єр Солана — генеральний секретар НАТО у 1995—1999 рр. і Генеральний секретар Ради Європейського Союзу в 1999—2009 рр.

Широке відлуння субкультура «дітей квітів» набула наприкінці 1960-х років у совєтській Україні та в інших республіках СССР; у Києві, Москві, Ленінграді, Львові, Одесі й інших містах. Певною мірою це був протест проти несвободи й інших обмежень совєтського суспільства.

Західна рок-музика та культура хіпі вплинули на становлення відомих совєтських гуртів «Цветы» («Квіти») Стаса Наміна і «Машина времени» («Машина часу») Андрія Макаревича.

У СССР хіпі, «стиляги» та інші «неформали», шанувальники західного мистецтва та моди зазнавали переслідувань як «ідолопоклонники Заходу» з боку КДБ і міліції та осуду частини пересічних «совєтських людей».

3. ВИЯВИ ЕТНОНАЦІОНАЛІЗМУ

3.1. Канада. Проблеми Квебеку

Канада є багатонаціональною країною з великим позитивним досвідом розв’язання проблем міжнаціональних, міжетнічних, міжрелігійних відносин.

Важливе місце в канадському суспільстві посідає українська спільнота. Понад 1,3 млн громадян Канади мають українське походження, що становить близько 4 % від загального населення країни.

Подробиці

Масова імміграція з України до Канади розпочалася в 90-х роках XIX ст. Українці їхали за океан в пошуках кращої долі, землі та роботи. Найбільшого політичного успіху в Канаді досяг Роман Гнатишин, який у 1990—1995 рр. обіймав посаду генерал-губернатора Канади.

• За допомогою додаткових джерел інформації спробуйте визначити наслідки останньої хвилі імміграції українців до Канади для самих іммігрантів, для України, для Канади.

Актуальні подробиці

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, в березні 2022 р., канадський уряд прийняв спеціальну програму CUAET. Вона дозволяла постраждалим від війни українцям та їхнім родинам приїхати до Канади. Заявки на отримання віз подало більш ніж мільйон українців, понад 700 тис. спеціальних віз було видано. За період 2022-2023 рр. до Канади прибуло більш як 220 тис. українців.

Канада належить до найрозвиненіших і багатих країн світу, проте в 1960—1970-ті роки в країні гостро постала проблема провінції Квебек, більшість населення якої становлять франко-канадці. На підприємствах, де переважала англійська мова, без її знання неможливо було одержати роботу. Середня зарплата франко-канадців була на 40 % нижчою, ніж в англо-канадців.

В одному з багатьох щорічних українських фестивалів у м. Торонто у вересні 2018 р. взяли участь понад 500 тис. осіб. Учасників дійства вітали прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо, член Парламенту Борис Вржесневський, президент Українського Канадського Конгресу Павло Ґрод (нині П. Ґрод — президент Світового конгресу українців)

У провінції з’явилися сепаратистські організації. У 1968 р. була створена Квебекська партія, що об’єднала навколо себе прихильників відокремлення провінції від Канади. Деякі з них у своїй діяльності почали використовувати методи терору. У 1963 р. Рух Визволення Квебеку підірвав бомби в м. Монреалі.

Терміни і поняття

Сепаратизм (від лат. separatus — відокремлення) — рух, спрямований на відокремлення від держави частини її території та населення. Носіями ідей сепаратизму є політичні партії, громадські та релігійні організації етнічних або конфесійних меншин. Найчастіше кінцева мета сепаратистських рухів — утворення на відокремленій території незалежної держави. Різновидом сепаратизму є іредентизм (від лат. irredento — незвільнений; такий, що перебуває під чужим владарюванням) — рух за відокремлення від однієї держави та приєднання до іншої.

Розв’язати квебекську проблему намагався П’єр Трюдо, який у 1968 р. став прем’єр-міністром Канади. З ініціативи нового прем’єр-міністра в 1969 р. канадський парламент ухвалив закон про надання французькій мові статусу другої державної мови на федеральному рівні. Трюдо пропагував ідею формування в країні єдиної канадської нації. Однак квебекський парламент у 1974 р. ухвалив закон про єдину державну мову в провінції — французьку.

Цьому передувала Жовтнева криза 1970-го, під час якої войовничо налаштований «Фронт визволення Квебеку» викрав англійського дипломата Джеймса Кроса і міністра праці Квебеку П’єра Лапорта. Коли Лапорта вбили сепаратисти, федеральний уряд як останню міру був змушений увести в провінції воєнний стан.

Особа в історії

П’єр Трюдо (1919-2000 рр.) — прем’єр-міністр Канади (20.04.1968-03.06.1979, 03.03.1980-30.06.1984). Франко-канадець (квебекуа) за походженням. Вивчав право, економіку та політичні науки в Монреальському університеті, Гарварді й Лондонській школі економіки, а також у Паризькому університеті. У 1968 р. був обраний лідером ліберальної партії, тоді ж він вперше став прем’єр-міністром Канади. П’єра Трюдо вважають «батьком» сучасної Канади, — зокрема її політики мультикультуралізму, двомовності, безкоштовної системи медичного забезпечення та відстоювання єдності країни. Старший син П’єра Трюдо, Джастін Трюдо, в 2015 р. став прем’єр-міністром Канади.

Прем’єр-міністр Канади П. Трюдо несе майбутнього прем’єр-міністра Канади Джастіна

Проблеми. Пошуки. Проєкти

Розробіть проєкт «Видатні представники української діаспори в Канаді». Оберіть різні теми й форми реалізації проєкту: «Фотогалерея»; «Українські мелодії за океаном»; «Українська церква в Канаді»; «Українські хлібороби в Канаді» та ін.

У 1976 р. на виборах Квебекська партія прийшла до влади. На порядок денний було поставлене питання про вихід провінції зі складу Канади. Але на референдумі в 1980 р. тільки 40 % виборців провінції висловилися за надання незалежності Квебеку.

У 1995 р. новий референдум про надання незалежності Квебеку вирішила провести федеральна влада. З мінімальною перевагою (50,58 % проти 49,42 %) знову перемогли прихильники єдиної Канади.

Квебек сьогодні перетворився на одну з найбагатших провінцій Канади. За економічною потужністю окремо взятий Квебек, де виробляється близько 25 % усього ВВП країни, приблизно дорівнює Австрії або Швеції. Столиця Квебеку — Монреаль — є четвертим за кількістю населення франкомовним містом світу.

У політичному житті Квебеку на початку XXI ст. простежуються дві тенденції. З одного боку, серед сепаратистів активізуються так звані «непримиренні» націоналісти, які прагнуть повної незалежності Квебеку. З іншого — ідеї сепаратизму та відокремлення втрачають популярність серед жителів провінції.

Очевидно, поступово бере гору прагматизм і здоровий глузд канадців, зокрема квебекців. Якщо на виборах до Національної Асамблеї Квебеку у 2012 р. сепаратисти з Квебекської партії виграли та сформували уряд, то у 2014 р. сепаратисти здобули 30 місць із 125 у Національній Асамблеї Квебеку, а за результатами виборів до парламенту провінції в жовтні 2018 р. Квебекська партія зазнала провалу, отримавши лише дев’ять мандатів, і жодного з них у Монреалі. Про падіння популярності сепаратистських гасел і відчуття «окремішності» Квебеку свідчать і результати опитувань, які проводять дослідницькі установи Канади. За даними на 2022 р., лише 37 % франкомовних жителів Квебеку (і лише 33 % усіх жителів Квебеку) вважають, що треба робити більше для збереження «самобутності місцевої культури». 30 років тому так вважали понад 60 % мешканців Квебеку.

Стабільніш економічний розвиток, вирішення соціальних питань у Квебеку — фундамент, що дає можливість зберігати єдність Канади.

3.2. Проблема Ольстеру

На острові Ірландія розташовані два державні утворення: Республіка Ірландія, яка є незалежною, та Північна Ірландія (її ще називають Ольстером), яка є складовою частиною Великої Британії.

Проблема Ольстеру сягає глибини століть. Тут переважають протестанти (нащадки англійських і шотландських колонізаторів), а католики (ірландці) становлять меншість. Наприкінці 1960-х років католицька меншість розпочала боротьбу за громадянську рівноправність.

У 1970 р. британський уряд увів в Ольстер регулярні війська. У відповідь Ірландська республіканська армія (ІРА) — таємна терористична організація католиків — розпочала кампанію терору проти англійських військ. Протягом 30 років конфлікту загинуло понад 3 500 осіб.

У 1998 р. за посередництва США прем’єр-міністри Великої Британії та Ірландії підписали мирний договір щодо Північної Ірландії. Ним відновлювалася політична автономія Ольстера; Ірландія зобов’язувалася відмовитися від домагань на Ольстер. У 2005 р. керівництво ІРА заявило про остаточну відмову від збройних методів боротьби за об’єднання Ольстера й Ірландської Республіки.

Новий поворот Ольстерської проблеми був викликаний брекзитом — виходом Великої Британії з ЄС. На думку Деклана Кірні, лідера націоналістичної партії «Шинн Фейн», це є підставою для проведення референдуму про возз’єднання з Ірландією, щоб «гарантувати членство Північної Ірландії в ЄС у майбутньому».

Отже, «Ольстерська проблема» сьогодні до кінця не розв’язана.

Проблеми. Пошуки. Проєкти

Ольстер іноді називають найдовшим воєнним конфліктом у Європі. Крім того, існує думка, що цей конфлікт має насамперед релігійний характер. З якою думкою ви згодні? Аргументуйте свою позицію.

3.3. Проблеми сепаратизму в Іспанії

Країна басків, або Басконія — це етнічна територія народності басків, що жили на межі сучасних Іспанії та Франції, коли обох країн ще не існувало. У 1959 р., за часів диктатури Ф. Франко, націоналістично налаштовані баскські студенти створили угруповання ЕТА (баск. Euskadi Та Askatasuna, «Басконія та Свобода», скорочено ЕТА). ЕТА спершу обстоювало національну автентичність басків і протистояло режимові Франко. Утім, незабаром його методи почали включати викрадення людей, грабунки й тероризм.

Демократизація Іспанії, що розпочалася після смерті диктатора Франсіско Франко, ознаменувала собою істотні зміни в політиці Мадрида щодо басків. Утвердження нової демократичної конституції Іспанії (1978 р.), зокрема, надало Країні Басків такий обсяг прав і свобод, якого вона ніколи не мала у своїй історії. У неї є власний парламент, поліція, радіо, два телеканали, двомовна система освіти, своя податкова система. Басків визнали як національність.

Однак ЕТА не захотіло й не зуміло відшукати гідне місце в новій політичній системі суспільства. Ворогом розглядалася саме Іспанська держава. У 1960—1970 рр. ЕТА у ході «революційного терору» здійснило низку диверсій і вбивств. За час своєї діяльності, яка тривала майже пів століття, ЕТА вбило майже 850 осіб. Навесні 2018 р. угруповання ЕТА оголосило про саморозпуск.

Проте політичні проблеми, пов’язані із сепаратизмом, не зникли. У 2017 р. влада Каталонії на чолі Карлесом Пучдемоном провела референдум про незалежність, а згодом і проголосила її. Центральна влада Іспанії зуміла відстояти єдність країни; лідери сепаратистів були засуджені та отримали довгі терміни тюремного ув’язнення. Утім вже невдовзі засуджені були помилувані. А у 2023 р. лідер Соціалістичної партії Педро Санчес для отримання більшості в іспанському парламенті пішов на угоду з каталонськими та баскськими націоналістами, запропонувавши законопроєкт про амністію сепаратистам. Масові протести іспанців проти цього охопили всі великі міста країни. Єдність країни базується на її демократичному устрої. А в самій Каталонії, за даними опитування 2023 р., кількість прихильників незалежності регіону впала до 41 % порівняно з 49 % у 2017 р.

170-тисячна маніфестація в центрі Мадрида проти амністії сепаратистам (листопад 2023 р.)

Проблеми. Пошуки. Проєкти

Проведіть міні-дослідження «Проблеми сепаратизму в сучасному світі та шляхи їх вирішення». Використайте для порівняльного аналізу 2-3 приклади проявів сепаратизму. Спробуйте визначити причини сепаратизму в різних регіонах; їх види / особливості; шляхи врегулювання проблем сепаратизму.

4. БОРОТЬБА ЗА ПРАВА КОНФЕСІЙНИХ, МОВНИХ І СЕКСУАЛЬНИХ МЕНШИН

4.1. Відстоювання прав релігійних меншин

У багатьох країнах спостерігається дискримінація релігійних меншин, порушуються релігійні свободи. Прикладами цього можуть бути атаки Ісламської Держави на християн та інші релігійні меншини, зростання нетерпимості в Європі щодо євреїв і мусульман, а також спроби Пекіна обмежити діяльність різних релігійних конфесій. Високий рівень дискримінації релігійних меншин спостерігається у таких країнах, як Афганістан, Іран, Куба, М’янма, Північна Корея, Росія, Саудівська Аравія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан та ін.

Масові порушення прав релігійних меншин здійснює Росія. За даними міжнародних експертів, Російська влада в анексованому Криму веде політику переслідування, залякування і терору. Прикладами цього є заборона Росією діяльності Меджлісу кримськотатарського народу, переслідування кримських мусульман, арешти лідерів кримських татар Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова, заборона на в’їзд до Криму лідерам Меджлісу Мустафі Джемілєву і Рефату Чубарову, загибель ветерана кримськотатарського національного руху Веджіє Кашки, кримінальні справи проти міжнародної ісламської політичної організації «Хізб ут-Тахрір».

Відстоювання прав релігійних меншин є актуальним для всього світу, зокрема й тому, що певна релігійна конфесія може бути панівною в одній країні та меншістю — в іншій.

Слово політика

Ольга Скрипник, голова правління Кримської правозахисної групи, січень 2023 р.

Щонайменше 149 наших громадян перебуває в місцях несвободи — або в окупованому Криму, або вивезені в Росію. Більшість — це кримські татари, яких переслідують за сфабрикованими справами, де їх звинувачено в належності до «Хізб-ут Тахрір». 88 татар перебувають за ґратами... Росія переслідує свідків Єгови. Їх теж відправляють за ґрати. У 2022 році був черговий такий вирок — шість років реальної колонії просто за те, що люди мають такі погляди, таку віру.

Алім Алієв, правозахисник, журналіст, заступник генерального директора Українського інституту, березень 2024 р.

За останні 10 років понад 5 тис. порушень прав людини було зареєстровано в Криму. В основному це стосується кримських татар. Росія виставляє кримських татар як потенційних терористів і злочинців. Це є проявом чергової колонізації Криму Росією.

4.2. Боротьба за права мовних меншин

ООН, Рада Європи, ОБСЄ прийняли низку постанов і рекомендацій щодо національних меншин та їхніх мовних прав. Зобов’язання держав були сформовані в ході конференцій в Копенгагені (1990 р.), Гельсінкі (1992 р.), а рекомендації — на конференціях у Гаазі (1996 р.) та Осло (1998 р.).

Особливе значення для «мовного питання» мала Конференція ОБСЄ в Осло, яка подала рекомендації щодо мови національних меншин у різних сферах, що включають освіту, релігію, громадську діяльність у неурядових організаціях, засоби масової інформації, економіку, адміністративні інституції та публічні послуги, незалежні крайові інституції, виступи перед юридичними інституціями та захист під час позбавлення волі. Конференція окреслила право представника національної меншини користуватися власною мовою.

Важливе значення в збереженні мов національних меншин Європи має «Європейська хартія регіональних мов або мов меншин», прийнята Радою Європи в 1992 р. Хартія розроблена для захисту і сприяння розвитку регіональних мов і мов меншин, а також для забезпечення можливості носіям регіональних мов або мов меншин користуватися ними в приватному та суспільному житті. Документ стосується регіональних мов і мов меншин, використання яких не є поширеним і продовжує скорочуватися.

Історичний досвід свідчить, що дотримання мовних прав національних меншин у поєднанні з повагою до державної мови та її знанням є запорукою демократії та сталого суспільного розвитку.

4.3. Питання про права сексуальних меншин

У ході історичного розвитку ставлення до сексуальної свободи в суспільстві змінювалось. У СССР з 1934 р. було впроваджено кримінальну відповідальність за мужолозтво; нацисти шукали «біологічне обґрунтування» для переслідування та фізичного убивства геїв і лесбійок, знищивши в концтаборах і в інший спосіб від 10 до 12 тис. людей. Після того, як медично-біологічні аргументи були використані для виправдання масових вбивств, проблема ЛГБТ у Європі не мала шансів обмежитися тихою науковою дискусією.

Терміни і поняття

ЛГБТ — абревіатура, що виникла для позначення лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерів. Термін використовують з 1990-х років.

Геї та лесбійки з 1970 р. почали пікетувати засідання Американської психіатричної асоціації, виступаючи за викреслення гомосексуальності зі списку психіатрічних хвороб. 9 квітня 1974 р. відбулося голосування, згідно з яким 58 % членів асоціації підтримали зміни, тож одностатеві стосунки у США перестали вважатися антисоціальними та ненормальними.

Після 1990 р. ВООЗ прийняла поправку про виключення гомосексуальності зі списку хвороб. Україна ліквідувала кримінальну відповідальність за добровільний гомосексуальний акт 16 грудня 1991 р. Але суспільство ще не позбавилося міфів про ЛГБТ, культивованих у совєтські часи. Таким чином, сучасне, насамперед західне суспільство перестало заперечувати важливість сексуальних відносин як вагомої складової людського буття. «Іншість», «інакшість» у сучасному світі не може бути підставою для переслідувань.

Відстоювання прав конфесійних, мовних, сексуальних та інших меншин є складовою боротьби за права і свободи, рухом за вільне самовираження людини.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

І. Систематизуємо нову інформацію

1. Хто очолив рух за громадянські права афроамериканців у США у 1950-х — на початку 1960-х років?
2. Якими були дії борців за громадянські права афроамериканців?
3. Схарактеризуйте основні ідеї хіпі.
4. Назвіть музикантів і музичні гурти, які стали символами руху хіпі.
5. Які політичні процеси відбуваються в Квебеку на межі століть?
6. У чому полягає сутність Ольстерської проблеми?
7. Схарактеризуйте методи боротьби за незалежність Країни Басків.
8. Які релігійні меншини зазнають утисків у світі?
9. У яких сферах життя можуть використовуватися мови національних меншин, згідно з рекомендаціями ОБСЄ?
10. Коли і за яких обставин у США було визнано права ЛГБТ?

ІІ. Обговорюємо в групі

1. Чому рух за громадянські права афроамериканців має загальнолюдське значення?
2. Обговоріть гуманістичні ідеї, позитивні риси субкультури хіпі та ті їхні моделі поведінки, які є неприйнятними та руйнівними для особистості та суспільства.

ІІІ. Мислимо творчо й самостійно

1. Які сучасні суспільні ідеї, пов’язані з толерантністю та правами людини, формувалися під впливом субкультури хіпі?
2. Чому відстоювання прав конфесійних, мовних, сексуальних меншин має особливе значення для суспільства в цілому?

ВАЖЛИВІ ДАТИ

1960-ті — активізація руху за громадянські права афроамериканців

28 серпня 1963 р. — «Марш на Вашингтон» на чолі з Мартіном Кінґом

1998 р. — мирний договір щодо Північної Ірландії, підписаний прем’єр-міністрами Великої Британії та Ірландії за посередництва США