Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Щупак (2024)

Розділ 5. Міжнародні відносини

Шановні учні й учениці, після вивчення матеріалу цього розділу ви здобудете певні знання та навички, і кожен з вас буде:

Знати:

• час «холодної війни», Берлінської й Карибської криз, війн у Кореї, В’єтнамі, Афганістані, проведення Гельсінської конференції.

Розуміти:

• поняття: «багатополярний світ», «Балканська криза», «Берлінська криза», «гібридна війна», «Карибська криза», «концепція “русского міра”», «міжнародний тероризм», «нове політичне мислення», «рашизм», «розрядка»;
• причини, ознаки, динаміку та наслідки «холодної війни», міжнародного тероризму; політики розрядки, Гельсінської конференції; імперіалістичної політики Російської Федерації та політики «умиротворення» агресора.

Уміти:

• використовувати карту як джерело інформації про події «холодної війни»: Берлінську кризу, Карибську кризу, війну в Кореї, В’єтнамі, в Афганістані, «Балканську кризу», війну в Україні, сучасну геополітичну ситуацію у світі;
• пояснювати вплив Гельсінської конференції на міжнародні відносини на зламі ХХ—ХХІ ст.;
• схарактеризувати Берлінську кризу, війну в Кореї, Карибську кризу, війни у В’єтнамі та Афганістані як прояви загострення міжнародних відносин в умовах «холодної війни»;
• пояснювати процеси переходу від біполярності до багатополярного світу; вплив «нового політичного мислення» та розпаду СРСР / СССР на міжнародні відносини кінця ХХ — першої чверті ХХІ ст.;
• визначати характер російсько-української війни.

§ 29. Динаміка «холодної війни»

1. «ХОЛОДНА ВІЙНА»: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1. Наростання конфронтації між США і СССР

Після 1945 р. розвиток подій у світі відбувався під знаком переходу від багатополюсності до двополюсності (чи біполярності). Цими двома полюсами на міжнародній арені були західний світ (його очолили США) і країни «соціалістичного табору» на чолі із СССР. Формування двох полюсів на міжнародній арені відбувалося у формі жорсткої конфронтації між ними, що дістала назву «холодна війна».

До основних передумов виникнення «холодної війни» можна віднести:

• Перетворення СССР і США в «наддержави» і виникнення між ними гострих розбіжностей із питань післявоєнного устрою світу.

• Різке загострення боротьби між СССР і Заходом за сфери впливу в країнах «третього світу».

• Утвердження совєтської моделі тоталітарного суспільства у Східній Європі та протидію США поширенню комунізму у світі.

Методи «холодної війни» містили пропагандистську війну, активну участь США і СССР, НАТО і країн Варшавського договору в регіональних конфліктах, боротьбу за вплив на країни «третього світу», економічне і технічне шпигунство, гонку ракетно-ядерних і звичайних озброєнь, активізацію діяльності розвідувальних служб, ідеологічні диверсії, стратегію взаємного ядерного залякування, протистояння військово-політичних блоків на міжнародній арені тощо.

1.2. Періодизація «холодної війни»

Перший період (1945—1975 рр.). З 1945 р. розгорталася «холодна війна». Лише у 1975 р. вперше в історії відбулася Загальноєвропейська нарада з безпеки і співробітництва в Європі, під час якої здійснено спробу побудувати нову систему міжнародних відносин на принципах мирного співіснування між державами.

Другий період (кінець 1970-х — початок 1990-х рр.). Закінченню «холодної війни» насамперед сприяли перегляд новим керівництвом СССР основних зовнішньополітичних принципів, а також демократичні перетворення в країнах колишньої соціалістичної системи та ії розпад.

У 1945 р. у країнах Центрально-Східної Європи відбувалося встановлення просовєтських режимів. Лідери західних країн були вкрай стривожені таким розвитком подій; фактично це означало посилення експансії СССР та початок «холодної війни». Для здійснення тиску на Совєтський Союз В. Черчилль запропонував використати американську монополію на атомну бомбу. А 5 березня 1946 р. він виступив із великою промовою в м. Фултон (США), яка засвідчила усвідомлення Заходом совєтської загрози. Логічним продовженням цієї промови була поява «доктрини стримування». спрямованої проти СССР. Натомість Й. Сталін. В. Молотов. А. Жданов обвинувачували «американський імперіалізм у підготовці нової війни» і прагненні «встановити панування над усім світом».

РІЗНІ СВІТИ - РІЗНІ ОБРАЗИ. Вашингтонська голубка. Совєтська карикатура

Хрущовський голуб миру вагою 50 мегатонн. Західна карикатура

Утворення в квітні 1949 р. Організації Північноатлантичного договору (НАТО) різко загострило протистояння між двома сторонами. У травні 1955 р. країни совєтського блоку створили Організацію Варшавського договору. Тепер протистояння набуло блокового характеру.

2. БЕРЛІНСЬКА КРИЗА

Приводом до Берлінської кризи (1948-1949 рр.), одного з перших проявів «холодної війни», було проведення в західній частині Німеччини — Тризонії (території, окупованої військами США, Великої Британії та Франції) — грошової реформи і введення нової грошової одиниці. СССР, скориставшись тим, що в угоді про статус окупованого Берліна не були передбачені правові основи чотирьох секторів міста, у червні 1948 р. створив перешкоди для транспортного сполучення між Західним Берліном (три сектори міста, де перебували війська США, Великої Британії та Франції) і Тризонією. Фактично совєтські війська встановили блокаду Західного Берліна, що тривала 324 дні.

Літаки, що доставляли продовольство й інші вантажі до Західного Берліна, згодом дістали прізвисько «родзинкові бомбардувальники»: перед посадкою екіпажі скидали мішечки із солодощами для дітей, зокрема і з родзинками. На фото: берлінці спостерігають за посадкою «родзинкового бомбардувальника», 1948 р.

Відповіддю західних країн було створення «повітряного мосту», що діяв понад рік. Американські та британські літаки доставили до Західного Берліна за цей час близько 1,6 млн тонн продовольства, медикаментів, палива, устаткування, інших вантажів. Проте жителі міста відчували значні труднощі, особливо у зв’язку з нестачею палива в зимовий період.

Спроби ООН зняти блокаду виявилися безуспішними, однак введення ембарго (заборони) у ряді країн на постачання деяких товарів у Совєтський Союз вплинуло на совєтське керівництво, і СССР зняв блокаду.

3. ДРУГА БЕРЛІНСЬКА КРИЗА

Терміни і поняття

Берлінська криза (або друга Берлінська криза) — конфлікт між СССР та США у 1958-1963 рр. навколо м. Берліна, розділеного на Східний Берлін (столицю НДР) і Західний Берлін, що перебував під контролем ФРН і країн «західного блоку». Загострення Берлінської кризи призвело до загрози прямого зіткнення совєтських і американських військ.

Епіцентром протистояння НАТО й ОВД був кордон між НДР і ФРН. Західний Берлін перетворився фактично на «фронтове місто», оточене територією НДР. Проте кордон між Західним і Східним Берліном (столицею НДР) був досить прозорим, і тисячі східних німців знаходили можливість перебратися в Західний Берлін, а потім — у ФРН.

Масовий перехід на Захід завдавав значної шкоди економіці та політичному престижу НДР. У цих умовах совєтське керівництво прийняло рішення спорудити стіну між Східним і Західним Берліном. Її звели за одну ніч — проти 13 серпня 1961 р. військові будівельники із СССР і робітники НДР. Стіна мала 25 контрольно-пропускних пунктів, що надійно охороняли.

Будівництво Берлінської стіни, 1961 р. Висота цього бетонного муру становила 4 м, довжина — 46 км. До його розмірів також можна додати ще 115 км — довжину кордону навколо Західного Берліна

Реакція США на цю акцію була різкою. 27 жовтня американські танки підтягнули до контрольно-пропускного пункту (КПП) «Чарлі» на вул. Фрідріх-штрасе. Навпроти них на відстані лише 200 м стояли готові до атаки совєтські танки. Виникла реальна загроза прямого воєнного зіткнення совєтських і американських військ. Цілу добу тривало протистояння. І все ж в умовах найгострішої міжнародної кризи совєтські й американські керівники зуміли розробити засади компромісу, і військам віддали наказ відступити від кордону.

Протистояння біля КПП «Чарлі», жовтень 1961 р.

Берлінська стіна простояла понад 28 років, ставши символом «холодної війни» та розколу Європи й усього світу на два ворожі табори.

Проявами протистояння СССР і його союзників з країнами НАТО стали також Корейська війна 1950—1953 рр. і Карибська криза 1962 р., які поставили світ перед загрозою ядерної катастрофи (про це йшлося в параграфі 2 підручника).

4. ВІЙНА У В’ЄТНАМІ

Після поразки французьких колоніальних військ в Індокитаї під час війни 1945—1954 рр. на конференції в м. Женеві у 1954 р. В’єтнам тимчасово розділили на дві частини: північну (Демократична Республіка В’єтнам, столиця — м. Ханой) і південну (Південний В’єтнам, столиця — м. Сайгон). Північним В’єтнамом керувала комуністична військово-політична організація «В’єтмінь» на чолі з Хо Ші Міном, а Південним В’єтнамом — імператор Бао Дай. Передбачалося, що країна возз’єднається 1956 р. після проведення на всій території вільних виборів.

Однак обидві сторони відмовилися виконувати Женевську угоду 1954 р. і прагнули об’єднати країну без жодних виборів.

У 1955 р. Південний В’єтнам проголосив створення Республіки В’єтнам. США організували підтримку його уряду, а з 1961 р. розпочали розміщувати свої війська на території Південного В’єтнаму.

Комуністичний режим Північного В’єтнаму (ДРВ) за підтримки СССР та КНР розпочав неоголошену «партизанську» війну в Південному В’єтнамі засланими з Півночі диверсійними загонами. Таким чином, ДРВ та його союзники — Китай і Совєтський Союз — здійснювали агресивні дії, спрямовані на поширення комунізму на теренах всього В’єтнаму й взагалі Індокитаю та Південно-Східної Азії.

Терміни і поняття

В’єтнамська війна (1955-1975 рр.) — війна між комуністичним Північним В’єтнамом (підтримуваним СССР та КНР) і Південним В’єтнамом (підтримуваним США, а також Австралією, Новою Зеландією, Південною Кореєю та ін.).

Подробиці

Прокомуністичним партизанам на півдні совєтську зброю, боєприпаси та амуніцію доставляли «стежкою Хо Ші Міна», що оминала укріплений кордон між двома В’єтнамами й територію Лаосу. Мережа доріжок під сплетеними для маскування ліанами й гілками до кінця війни перетворилася на трасу завширшки 7 м і з паливопроводом завдовжки 2 тис. км.

Перший бій між військовими Північного В’єтнаму та підрозділами США відбувся 2 серпня 1964 р. в Тонкінській затоці, після чого напади на війська США стали регулярними. Через «Тонкінський інцидент» американський Конгрес 7 серпня 1964 р. ухвалив Тонкінську резолюцію, яка фактично означала оголошення війни Північному В’єтнаму.

Розділений В’єтнам і «стежка Хо Ші Міна»

Розпочалися систематичні бомбардування території ДРВ — наймасштабніші після Другої світової війни. Цілями авіаударів були порти, склади, вузлові станції, греблі й ГЕС у районі Ханоя. У відповідь СССР постачав жителям півночі зенітно-ракетні комплекси, радіолокаційні станції. Лише за перший рік війни американці втратили 275 літаків.

З 1968 р. масово застосовували «тактичні дефоліанти», через які дерева скидали листя і таким чином позбавляли партизан укриття. За в’єтнамськими оцінками, від побічних ефектів на здоров’я постраждали від 1 до 4 млн осіб.

Після наступу військ Північного В’єтнаму на Сайгон, що супроводжувався величезними людськими втратами комуністичних військ, ВПС США здійснили «найбільш концентроване застосування потужності авіації у військовій історії». 110 тис. тонн бомб і тисячі артилерійських ударів знищили навколишні ліси до голих палиць.

Американський штурмовик кидає фосфорну бомбу на пост В’єтконгу в Південному В’єтнамі, 1966 р. Джерело: National Museum of the U.S. Air Forceion

Враження, що в цій війні не можна перемогти, спричинило наростання антивоєнних виступів у США. Після переговорів у Парижі між делегаціями США і ДРВ з осені 1968 р. бомбардування території ДРВ припинили, проте жорстокі бої на землі тривали.

На початку 1973 р. на Міжнародній конференції з В’єтнаму в Парижі за участі ДРВ і Південного В’єтнаму, а також Великої Британії, Індонезії, Канади, КНР, Польщі, СССР, Угорщини, Франції та Генерального секретаря ООН сторони домовилися про виведення американських військ, визнання північанами Південного В’єтнаму та вільні вибори під егідою ООН.

Проте північани продовжили бойові дії проти жителів півдня. Протистояння тривало до 1975 р., допоки 30 квітня північнов’єтнамські війська не захопили столицю Південного В’єтнаму м. Сайгон.

До чого призвело розділення В’єтнаму. 24 канал, 31.10.2018 р.

• Які кадри у фільмі щодо підтримки Північного В’єтнаму Совєтським Союзом і КНР у 1960-ті роки належать до іншого історичного періоду?

Після закінчення катастрофічної за втратами В’єтнамської війни (1955-1975 рр.) В’єтнам пережив нове випробування — війну з Китаєм у 1979 р.

У В’єтнамі певний час ще здійснювали соціалістичні перетворення, але у 1990-х країна провела ринкові реформи, дочекалася зняття американських санкцій, залучила близько 60 млрд дол. США іноземних інвестицій. За останні 10 років В’єтнам демонструє стрімкі темпи економічного розвитку.

5. ВІЙНА В АФГАНІСТАНІ (1979-1989 рр.)

СССР та США розглядали Афганістан як стратегічно важливий транзитний коридор. Для Совєтського Союзу принципове значення мав також спільний кордон Афганістану з совєтськими республіками Середньої Азії: він розділив киргизів, таджиків та інші азійські народи між СССР та «ісламським світом». У 1973 р. Афганістан проголосили республікою, першим президентом якої став Мухаммед Дауд.

27 квітня 1978 р. за підтримки совєтських спецслужб в Афганістані відбувся державний переворот. До влади в країні прийшов ставленик Кремля та особистий друг Л. Брежнєва — Мухаммед Таракі. За вказівкою Москви він одразу почав насаджувати у фактично середньовічному суспільстві досвід СССР, вдавшись до примусової колективізації. Релігія об’єднала афганців проти комунізму, який загрожував їхньому усталеному способу життя.

Восени Афганістан сколихнув ще один державний переворот, Таракі відсторонили від влади. До Кремля почали надходити суперечливі дані про те, що новий лідер країни — Хафізулла Амін — агент ЦРУ, а Вашингтон начебто вже обдумує плани, як розмістити в Афганістані бази НАТО.

Совєтський лідер Л. Брежнєв під лозунгом «допомоги братньому афганському народу» ухвалив рішення — ввести війська до Афганістану.

Історичний анекдот

Запитання «братнім, дружнім Совєтському Союзу» народам:

— На кого схожий Совєтський Союз?

— На Амура: сам голий і босий, але озброєний до зубів, і до всіх лізе зі своєю любов'ю.

Уведення совєтських військ розпочалося на підставі постанови політбюро ЦК КПСС, без формального рішення щодо цього Верховної Ради (парламенту) СССР. «Обмежений контингент» совєтських військ в Афганістані становив 100 тис. військових.

День в історії... В Афганістан ввели совєтські війська. 24 канал, 23.12.2014 р.

Регулярна совєтська армія виявилася не готовою до партизанської війни в горах і пустелях Афганістану. Через внутрішні конфлікти афганська армія розвалювалася — солдати та офіцери масово переходили на бік повстанців («моджахедів»). Як наслідок, противники завжди знали про плани совєтських наступальних операцій, завдаючи СССР величезних втрат.

Афганські повстанці-«моджахеди»

Для того щоб стримати совєтську експансію, країни Заходу надавали повстанцям фінансову та військову підтримку. Американські переносні протиповітряні ракети «Стінгер» були справжнім жахом для совєтських літаків і гвинтокрилів. Совєтські солдати гинули в Афганістані передусім від власної ж зброї. Єгипет та Китай продавали повстанцям совєтську зброю, яку Москва дарувала свого часу «братнім народам».

Совєтські війська не мали змоги утримувати зайняті території і передавали їх афганській армії. А та, як правило, без бою їх залишала. СССР не міг не тільки розгромити противника, але й хоча б частково перекрити нескінченний потік зброї та бойовиків з Пакистану.

Через вторгнення до Афганістану СССР опинився в міжнародній ізоляції. Війна та санкції виснажували совєтську економіку. А внаслідок перебудови та політики гласності приховувати від громадськості участь СССР в афганській війні було дедалі складніше. Тому М. Горбачов погодився вивести совєтські війська.

14 квітня 1988 р. СССР, США, Пакистан та Афганістан підписали Женевські угоди про поетапне мирне розв’язання афганської проблеми. Виведення совєтських військ з Афганістану тривало з 15 травня 1988 р. і завершилося 15 лютого 1989 р.

10 років совєтські офіцери та солдати віддали війні, яку в СССР тримали під грифом «таємно». Та ціна афганської авантюри совєтських керманичів виявилася аж надто дорогою для людей.

• Поясніть, що означає «афганський синдром» для українців — колишніх учасників війни в Афганістані.

Подробиці

За офіційними даними, втрати особового складу совєтських військ становили: загинуло — 13 833 особи (у т. ч. 2378 вихідців з України), поранено — 49 984, полонено — 312, інтерновано — 18 осіб. Загалом участь у бойових діях брали 546 255 совєтських солдатів та офіцерів. 71 учасник став Героєм Совєтського Союзу, з них 11 українців. У 1990 р. II з’їзд народних депутатів СССР оголосив Афганську війну злочинною.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

І. Систематизуємо нову інформацію

• 1. Визначте основні причини (передумови) «холодної війни».
• 2. Визначте ознаки «холодної війни» та схарактеризуйте її періоди.
• 3. Наведіть приклади посилення конфронтації між СССР та США у 1945—1960-х роках.
• 4. Зіставте причини Берлінської та Карибської кризи й методи їх врегулювання.
• 5. Схарактеризуйте цілі протиборчих сторін у В’єтнамській війні.
• 6. Визначте основні етапи війни в Афганістані та їхній зміст.
• 7. Поясніть зміст понять: Берлінська криза, Карибська криза.
• 8. Покажіть на карті світу країни та регіони найбільшого напруження міжнародних відносин і воєнних конфліктів у 1945-1989 рр.

ІІ. Обговорюємо в групі

• 1. Порівняйте воєнну інтервенцію США у В’єтнамі та совєтську в Афганістані. Знайдіть спільні та відмінні риси.
• 2. Проаналізуйте міжнародні кризи та війни другої половини XX ст. Які з цих подій, на вашу думку, становили найбільшу загрозу для світу?

ІІІ. Мислимо творчо й самостійно

• 1. Уявіть, що одна із наддержав (США чи СССР) не мала б у своєму арсеналі ядерної зброї. Чи знайшлися б інші чинники, що утримали б країну з «атомною палицею» від агресії? Які саме?
• 2. Зіставте наслідки В’єтнамської війни для американського суспільства та Афганської війни — для народів СССР.

ВАЖЛИВІ ДАТИ

1945 р. — початок 1990-х років — «холодна війна»

1948-1949 рр. — перша Берлінська криза

1958-1963 рр. — друга Берлінська криза

1961 р. — спорудження Берлінської стіни

1955-1975 рр. — війна США у В’єтнамі (В’єтнамська війна)

1979-1989 рр. — совєтська війна в Афганістані