Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Щупак (2024)

§ 17. «Оксамитові революції» в країнах Східної Європи. Розпад Совєтського Союзу, Югославії та Чехословаччини

1. ПЕРЕДУМОВИ Й ОСОБЛИВОСТІ РЕВОЛЮЦІЙ У КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Розпад СССР й утворення на його уламках незалежних держав прискорили демократичні зміни в країнах Центрально-Східної Європи, які вже не перебували під загрозою совєтського силового втручання, як це було в Угорщині 1956 р. або в Чехословаччині 1968 р. За своїм характером революції кінця 1980-х — початку 1990-х років у країнах Центрально-Східної Європи були народними, демократичними, антитоталітарними. Їхніми спільними рисами були:

прагнення ліквідувати монопольну владу правлячих компартій і на основі широкої демократії повністю оновити життя суспільства;
масовий характер, широка участь у них інтелігенції, молоді, особливо студентської, робітників і службовців;
антисоціалістична спрямованість;
нездатність лідерів комуністичних режимів до проведення реформ, неспроможність протистояти революційним змінам.

• Працюючи з текстом підручника, порівняйте революції в країнах Східної Європи за критеріями: причини, характер, цілі, наслідки.

2. ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОСТКОМУНІСТИЧНИХ СУСПІЛЬСТВ наприкінці XX — на початку XXI ст.

2.1. Польща

У липні 1989 р. парламент країни обрав главою держави В. Ярузельського. Уряд очолив головний редактор журналу «Солідарність» Т. Мазовецький. Уперше з 1948 р. керівником уряду був некомуніст.

Святкування перемоги «Солідарності». На першому плані ліворуч — Тадеуш Мазовецький

У грудні 1989 р. з конституції були виключені статті про Польську об’єднану робітничу партію (ПОРП) як про керівну політичну силу і соціалістичний характер Польщі. У січні 1990 р. ПОРП припинила своє існування. У країні діяло майже 60 політичних партій. Після перемоги Л. Валенси у грудні 1990 р. на президентських виборах остаточного удару по комуністичній системі було завдано в жовтні 1991 р., коли на виборах до парламенту перемогли також правоцентристські сили.

Нова економічна політика під керівництвом міністра фінансів, віцепрем’єра Л. Бальцеровича, дістала назву «шокової терапії». Вона означала боротьбу з інфляцією, жорсткість кредитної та податкової політики, урегулювання зовнішньої заборгованості; на наступному етапі реформ — звільнення ціноутворення від централізованого контролю, зняття обмежень у сфері торгівлі тощо. Реформи оздоровили економіку і надали їй імпульсу до розвитку, хоч і відбулося це завдяки зниженню рівня життя більшості населення.

2.2. Угорщина

У 1988 р. Я. Кадар пішов у відставку. В Угорщині почала формуватися багатопартійна система. У 1989 р. замість УСРП виникла Угорська соціалістична партія (УСП). Держава почала називатися Угорська Республіка.

У 1999 р. Угорщина стала членом НАТО, у 2004-му — членом Європейського Союзу. У країні тривали позитивні зміни в економіці.

2.3. Болгарія

Починаючи з літа 1989 р. Т. Живков, оголосивши «перебудову» в Болгарії, поступово почав утрачати важелі управління країною. 10 листопада 1989 р. керівництво Болгарської комуністичної партії (БКП) змусило Живкова піти у відставку з усіх посад.

Листопадові події за своєю суттю були революцією. У країні почали створювати нові партії, організації. XI з’їзд БКП в 1990 р. відмовився від керівної ролі компартії і проголосив побудову «оновленого соціалізму». Т. Живкова виключили з партії.

У країні ліквідовували закони, що обмежували демократичні права громадян, відбувалася деполітизація армії, правоохоронних органів, реабілітація колишніх політичних в’язнів. Усі нові демократичні партії, рухи й об’єднання стали засновниками і членами створеного в грудні 1989 р. Союзу демократичних сил (СДС). Були ухвалені закони про повернення власності колишнім власникам (реституцію), конфіскацію майна компартії, де ідеологізацію науки й освіти.

2.4. Чехословаччина

Наступ тоталітаризму спричинив активізацію дисидентського руху в країні. Група діячів науки і культури 1 вересня 1977 р., спираючись на Заключний акт наради в Гельсінкі і посилаючись на Загальну декларацію прав людини, виступила з декларацією, у якій висувалися основні вимоги до демократизації суспільства. Документ дістав назву «Хартія-77», його підписали 242 особи, які брали активну участь у реформаторському русі 1960-х років. Навколо «Хартії-77» у країні формувалася організована опозиція.

Революція в Чехословаччині розпочалася з розгону владою студентської демонстрації в м. Празі 17 листопада 1989 р. Дії поліції зумовили страйк студентів, а з 21 листопада розгорнулися масові демонстрації в столиці. Поліція відступила.

Антитоталітарна революція відбувалася мирним шляхом. Під час мітингів і демонстрацій не сталося жодного збройного зіткнення, навіть не було розбито жодного вікна. Тому події листопада 1989 р. дістали назву «ніжної», або «оксамитової революції».

Утім, між Чехією та Словаччиною наростали відцентрові тенденції. Чехословаччина як єдина держава припинила існування 31 грудня 1992 р. У 1993 рік увійшли дві нові самостійні держави — Чехія і Словаччина. Президентом Чехії у 1993 р. було обрано Вацлава Гавела.

Вацлав Гавел. Президент, який шанував людей. Радіо «Свобода», Україна, 04.10.2016 р.

Особа в історії

Вацлав Гавел (1936-2011 рр.) — президент Чехословаччини у 1989-1992 рр., президент Чехії в 1993-2003 рр. Народився в багатій родині, яка належала до давнього і поважного роду. Освіту здобув на економічному факультеті у Вищій технічній школі й на театральному факультеті Академії образотворчих мистецтв. З 1960 р. Гавел пов’язує своє життя з театром, працюючи техніком сцени, асистентом режисера, режисером. Пробує себе як драматург. Широку популярність дістали його драми в дусі театру абсурду, а також есеї. У 1968 р. Гавел очолив об’єднання «Клуб незалежних письменників». Неодноразово переслідувався владою. Близько п’яти років провів у в’язниці. Один з лідерів руху «Хартія-77» та «оксамитової революції».

2.5. Югославія

Розпад Югославії розпочався у 1990 р. з розпаду Союзу комуністів Югославії (СКЮ). До середини 1992 р. федеральні органи влади втратили контроль за ситуацією.

Міжетнічні та міжрелігійні конфлікти в регіоні, що мають тривалу історію, і намагання переглянути існуючі кордони спричинили війну, що тривала в 1991—1995 рр., 1998—1999 рр.

У Хорватії протистояння хорватів і сербів набуло характеру міжетнічної війни. У лютому 1991 р. сербські громади на території Хорватії утворили свою державу — Сербську Країну, що вирішила відокремитися від Хорватії та заявила про свою належність до Сербії. Між сербами і хорватами спалахнула війна. Навіть введення військ ООН не змогло зупинити бойові дії. У серпні 1995 р. хорватські війська перейшли в наступ проти загонів Сербської Країни.

Частина окупованих хорватських земель повернулася під контроль уряду після блискучої воєнної операції. Іншу частину Загреб вирішив повертати через тривалий мирний процес, що відбувався за посередництва ООН.

У Боснії і Герцеговині національна нетерпимість і релігійний екстремізм призвели до громадянської війни між трьома громадами цієї колишньої югославської республіки — сербською, хорватською і мусульманською. Хорвати і мусульмани об’єдналися проти сербів.

Поворотним моментом у цих подіях було розроблення протиборчими сторонами за підтримки Росії, США, ФРН, Франції та Великої Британії в американському м. Дейтоні (1995 р.) пакета мирних документів. Відповідно до мирної угоди Боснія і Герцеговина залишалася єдиною державою і складалася з хорватсько-мусульманської Федерації БіГ і Республіки Сербської. Для підтримки миру в БіГ було введено 50-тисячний контингент військ НАТО, миротворчі сили ООН, у т. ч. й український батальйон. Конфлікт вдалося призупинити, але проблеми співіснування різних етнічних громад БіГ лишаються складними.

Косово. У 1997 р., коли влада Союзної Республіки Югославії (СРЮ) розпочала репресії щодо албанського населення краю, сталися перші збройні сутички між сербами й албанцями.

Югославія в 1941-1991 рр. З книги: Historical Atlas of Central Europe / compiled by Paul Robert Magocsi. University of Toronto Press, 2018 р.

У 1998 p. СРЮ направила сербські війська в Косово, щоб витиснути місцеві військові формування албанців. Близько 200 тис. сербів залишили автономний край. Збільшувався потік і албанських біженців.

У конфлікт втрутилися західні країни. 24 березня 1999 р. авіація НАТО без санкції Ради Безпеки ООН розпочала бомбардування території СРЮ, що тривали до 10 червня. У ході бомбово-ракетних ударів постраждали численні цивільні об’єкти.

З кінця 1999 р. Косово перебувало під управлінням тимчасової адміністрації ООН.

Боснія: вшанування жертв різанини в м. Сребрениці. 5 канал, 08.07.2015 р.

Сербія. Союзна Республіка Югославія (СРЮ) з’явилася у квітні 1992 р. внаслідок об’єднання Сербії і Чорногорії. Тривалий час проти Югославії діяли міжнародні економічні санкції. У країні не припинялася економічна криза. З приходом до влади у 2000 р. демократичної опозиції західні країни зняли більшість санкцій.

Чорногорія. З кінця 1990-х рр. новий чорногорський лідер М. Джуканович узяв курс на відокремлення Чорногорії від СРЮ. На основі домовленостей між двома країнами у 2003 р. Союзна Республіка Югославія припинила своє існування.

Після проголошення незалежності Словенії в червні 1991 р. федеральна влада за допомогою введення військ СФРЮ на територію цієї республіки сподівалася не допустити її відокремлення. Однак у Словенії югославські війська зустріли рішучий і організований опір.

Північна Македонія, як і інші балканські держави, є багатонаціональною країною. У її західних районах близько 60 % населення країни становлять етнічні албанці.

У лютому 2001 р. косовські албанські бойовики перетнули кордон з Македонією. Одночасно бойові дії розпочали місцеві албанські збройні формування. У країні було впроваджено воєнний стан. Запеклі бої із застосуванням авіації велися неподалік від м. Скоп’є.

За участі НАТО і ЄС у серпні 2001 р. між македонською владою і місцевими албанськими збройними формуваннями було укладено перемир’я. На референдумі у 2004 р. громадяни країни висловилися за надання албанському населенню рівних політичних прав і підтримку міжнаціонального миру.

Проблеми. Пошуки. Проєкти

Підготуйте інформаційну довідку «Покарання за воєнні злочини у югославських війнах». У чому полягає повчальний досвід цієї історії для нинішньої російсько-української війни?

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

І. Систематизуємо нову інформацію

1. Які були основні передумови революцій наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років у країнах Центрально-Східної Європи?
2. Визначте характер і загальні риси революцій наприкінці 1980-х — початку 1990-х років у країнах Східної Європи.
3. Чому революція 1989 р. у Чехословаччині дістала назву «оксамитової»?
4. Визначте наслідки «оксамитової революції» в Чехословаччині.
5. Покажіть на карті колишні кордони СФРЮ.
6. Схарактеризуйте основні сучасні проблеми країн — колишніх республік Югославії.

ІІ. Обговорюємо в групі

1. Визначте роль «Солідарності» в історії Польщі.
2. Чому відбувся розпад Чехословаччини? Як відбувався цей процес?

Пам’ятник «Солідарності» у м. Варшаві (фото Христини Срібняк)

ІІІ. Мислимо творчо й самостійно

1. Як ви вважаєте, чи можна було зберегти югославську федерацію? Чим повчальний досвід новітньої історії Югославії для інших країн і народів?
2. Адам Міхнік, у минулому польський дисидент, писав: «Ми — і українці, і поляки — маємо спільну рису: синдром невинної жертви. Ми маємо історичне переконання в тому, що ми для всіх були добрими, а нас кривдили. Це не є правдою ні щодо поляків, ні щодо українців». Використовуючи цю ідею, напишіть есей про історичну пам’ять поляків та українців.

ВАЖЛИВІ ДАТИ

кінець 1980-х — початок 1990-х рр. — демократичні, антитоталітарні революції в країнах Центрально-Східної Європи

листопад 1989 р. — «оксамитова революція» в Чехословаччині

січень 1990 р. — розпад Союзу комуністів Югославії