Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Щупак (2024)

§ 16. СССР: від доби Брежнєва до перебудови

1. СССР у середині 1960—1970-х років

Після усунення Хрущова Першим секретарем ЦК КПСС обрали Леоніда Брежнєва. Пізніше головою Ради Міністрів СССР затвердили Олексія Косигіна.

Особа в історії

Леонід Брежнєв (1906-1982 рр.) — державний і партійний лідер СССР у 1964-1982 рр. Народився в родині робітника-металурга в українському м. Кам’янському. Працював інженером на заводі. З 1937 р. — на керівній совєтській і партійній роботі. З 1939 р. — секретар Дніпропетровського обкому КП(б) України. У роки війни Л. Брежнєв був у діючій армії. З 1946 р. — перший секретар Запорізького обкому партії, з 1947 р. — перший секретар Дніпропетровського обкому партії, з 1950 р. — перший секретар ЦК Компартії Молдавії. У 1950-ті рр. очолював компартію Казахстану, керував освоєнням цілинних земель. У 1964 р. був одним із організаторів усунення М. Хрущова від влади. Пристрасний мисливець, любитель нагород.

1.1. Зміни в країні

З приходом до влади Л. Брежнєва нечувано збільшився бюрократичний апарат, який до 1980-х років зріс до 18 млн осіб і став одним із найбільших у світі. Була повернена «дохрущовська» структура керівних партійних і державних органів, замість совнаргоспів утворювали держкомітети, відновлювали галузеві міністерства.

У 1977 р. утверджено нову Конституцію СССР, яка проголосила побудову в країні так званого розвиненого соціалізму.

1.2. «Косигінська» реформа 1965 р.

Реформа в господарстві повинна була сприяти економічному піднесенню завдяки розширенню самостійності підприємств, підвищенню матеріальної зацікавленості працівників. Було впроваджено госпрозрахунок, частина прибутку залишалася підприємствам. Виконання державного плану тепер виражалось не у валових показниках, а в обсязі продукції, що реалізовувалась.

У 1979 р. колгоспи та совгоспи кооперували в агропромоб’єднання та намагалися інтегрувати їх із промисловістю. Більше ресурсів виділяли на сільське господарство, легку та харчову промисловість, що підвищило обсяги виробництва продовольства й товарів народного вжитку. Значно підвищився рівень добробуту населення.

У 1965—1982 рр. майже втричі зріс обсяг промислового виробництва, сільськогосподарського — у 1,5 раза.

1.3. Зовнішня політика СССР у 1960—1970-ті роки

1972 рік став поворотним у совєтсько-американських відносинах. Цього року під час візиту президента США Р. Ніксона до Москви підписано угоду про скорочення стратегічних озброєнь (ОСВ-1), що встановлювала обмеження на створення систем протиракетної оборони і міжконтинентальних ракет.

Проте після введення совєтських військ в Афганістан у 1979 р. НАТО прийняло рішення про розміщення в Західній Європі ракет середньої дальності, націлених на СССР.

У відносинах із соціалістичними країнами Кремль прагнув контролювати «межі свободи» просовєтських режимів. Після спроб лібералізації соціалізму в Чехословаччині СССР спільно з Польщею, НДР, Угорщиною і Болгарією ввів 21 серпня 1968 р. збройні сили в м. Прагу для «захисту завоювань соціалізму».

На початку 1960-х років різко загострилися відносини СССР із КНР. Справа дійшла до збройного конфлікту в березні 1969 р. у районі острова Даманський (Далекий Схід). У 1970-ті роки Китай розглядали як потенційного супротивника СССР.

Москва підтримувала арабські країни в їхній боротьбі з Ізраїлем, заохочувала кубинську інтервенцію в Анголі, була на боці «промарксистських сил» у Мозамбіку, Ефіопії, Ємені. СССР втрутився в конфлікт між Сомалі й Ефіопією в районі Африканського Рогу, санкціонував вторгнення в’єтнамських військ у Кампучію, підтримував ліві сили в Чилі, інших країнах Латинської Америки.

Проте остаточно підірвало політику розрядки совєтське вторгнення в Афганістан 27 грудня 1979 р. Однак спроба нав’язати Афганістану соціалістичну модель розвитку зазнала краху.

2. «ДОБА ЗАСТОЮ»: НАРОСТАННЯ КРИЗИ

У період 1964—1985 рр. будували нові міста і заводи, палаци культури і стадіони; створювали виші, відкривали нові школи і лікарні. СССР вийшов на передові позиції у світі в освоєнні космосу, розвитку авіації, атомної енергетики, фундаментальних і прикладних наук. Певні досягнення спостерігалися в освіті, медицині, системі соціального забезпечення.

Однак з початку 1970-х років у країні стрімкими темпами наростала криза в соціально-економічній і суспільно-політичній сферах.

Сповільнилися темпи економічного зростання; розвиток економіки здійснювався екстенсивним шляхом. У СССР реалізовувались 15 найбільших загальнодержавних програм: створення Західно-Сибірського ТПК, побудова Байкало-Амурської магістралі та ін. Проте кошти розпорошувалися і не давали віддачі.

Не дала очікуваних результатів хімізація та меліорація сільського господарства. Прийнята в травні 1982 р. Продовольча програма стала фарсом.

Закупівлі сільськогосподарської продукції за кордоном зросли більш як у 10 разів, виник дефіцит продуктів у торгівлі.

Катастрофічно позначилась на економіці участь СССР у гонці озброєнь. Водночас в умовах тодішньої світової економічної кон’юнктури СССР одержував величезні прибутки від експорту нафти. Приплив «нафтодоларів» давав змогу відтягнути вияв негативних явищ в економіці.

Сам Л. Брежнєв після тяжкої хвороби (1974 р.) утрачав важелі управління країною, а його негативні особисті якості виявлялися сильніше. Нестримною була пристрасть до нагород. Падінню його авторитету сприяла і трилогія мемуарів («Мала земля», «Відродження», «Цілина»), написана іншими авторами від імені генсека. Члени родини Л. Брежнєва загрузли в кримінальних справах.

Черга в продуктовому магазині в СССР

• Запитайте своїх рідних про значення висловів «дістати дефіцит», «авоська».

Причини краху реформ були пов’язані з самою природою соціалістичного господарства. Перетворення здійснювали в рамках командно-адміністративної системи, вони не були доповнені реформами політичної системи. Їх проводив партійно-господарський апарат, сформований ще в сталінську епоху.

Терміни і поняття

«Застій» — період історії СССР (1965 — середина 1980-х років), коли КПСС та совєтську державу очолював Л. Брежнєв (до 1982 р.) та його спадкоємці. Період характеризувався сповільненням темпів соціально-економічного розвитку, нагромадженням кризових явищ у політичній та соціальній сфері й консервацією економічної та соціальної системи у рамках державного соціалізму, що виключало можливість її реформування.

Основні передумови системної кризи совєтського суспільства

• Монопольна влада КПСС у совєтській політичній системі.

• Величезні ресурси відволікалися на надання допомоги просовєтським режимам у країнах різних регіонів світу.

• Перевага надавалася екстенсивним методам ведення господарства.

• Регламентація економіки відповідно до народногосподарських планів призводила до дефіциту матеріальних і фінансових ресурсів, «авралів» у роботі підприємств, низької якості їхньої продукції.

• Зрівнялівка на виробництві ліквідувала стимули підвищення кваліфікації та продуктивності праці.

• Загострення екологічних проблем.

• Збільшення грошових доходів населення відставало від виробництва товарів широкого вжитку. Зростання дефіциту товарів і продовольства впливало на масову свідомість. Поширювалися алкоголізм і наркоманія.

• Відхід від лібералізації, фактична реабілітація сталінізму.

Історичний анекдот

За часів Сталіна було як в автобусі: один веде, половина сидить, інші трясуться.

За Хрущова — як у цирку: один говорить, всі сміються.

За Брежнєва — як у кіно: всі чекають кінця сеансу.

Проблеми. Пошуки. Проєкти

Розробіть проєкт «Л. Брежнєв, “доба застою”: карикатури та історичні пояснення до них».

3. ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ

У середовищі наукової і творчої інтелігенції, вірян почали виникати цілі групи людей, що були не згодні з режимом та відкрито виступали проти зневажання громадянських свобод. Цей неформальний громадський рух дістав назву дисидентство.

Терміни і поняття

Дисидент (від лат. dissidens — незгодний) — інакодумець, людина, яка не згодна з панівною ідеологією та владою. Дисидентство відстоює права громадян та інші демократичні принципи.

Основні учасники і напрями дисидентського руху

• Прихильники «справжнього марксизму-ленінізму» вважали, що совєтський режим зіпсував це вчення і необхідно повернутися до справжніх цінностей марксизму-ленінізму.

• Прихильники християнської ідеології говорили про необхідність дотримування християнських моральних принципів.

• Захисники національно-культурних прав націй, що представляли національні республіки, виступали проти політики русифікації, за надання національно-культурної автономії.

• Ідеологи ліберального напряму відстоювали ідею переходу до демократичного суспільства західного типу, виступали за лібералізацію соціально-економічних і суспільно-політичних відносин.

5 грудня 1965 р. (день прийняття «сталінської конституції» 1936 р.) відбулася перша в Москві демонстрація під правозахисними гаслами.

У СССР виникла безцензурна література і преса («самвидав»). Відтоді поширювали машинописні тексти відомих дисидентів і правозахисників. Серед дисидентів визначилися свої лідери — А. Сахаров, В. Буковський, А. Марченко, З. Гамсахурдіа, П. Григоренко та ін.

Андрій Сахаров, академік, фізик, співтворець водневої бомби; політичний діяч і правозахисник, лауреат Нобелівської премії миру (1975 р.)

25 серпня 1968 р. на Червоній площі в Москві відбулася єдина відкрита в СССР акція протесту проти совєтської інтервенції в Чехословаччині. У ній взяли участь лише вісім осіб.

Своєрідним маніфестом дисидентського руху стала робота академіка Андрія Сахарова «Роздуми про прогрес, мирне існування й інтелектуальну свободу» (червень 1968 р.). А. Сахаров стояв на позиціях, близьких до західного лібералізму.

Олександр Солженіцин у своїх творах «У колі першому», «Архіпелаг ГУЛАГ», «Червоне Колесо. Розповідь у відміряних термінах» та інших викривав злочини сталінізму, совєтської системи. У 1970 р. йому було присуджено Нобелівську премію з літератури. Але деякі ідеї і роботи О. Солженіцина у 1990—2000-х роках викликали протести багатьох єврейських публіцистів, а також збурили хвилю критичних виступів в Україні.

Стимулом для розвитку дисидентського руху стали підсумки Загальноєвропейської наради з безпеки і співробітництва в Європі (1975 р.). У країні створювалися групи сприяння виконанню рішень цього форуму, які відстоювали права людини.

Подробиці

Українська Гельсінська група (УГГ) створена 9 листопада 1976 р., а 7 липня 1988 р. на 50-тисячному мітингу у м. Львові на її основі проголосили створення Української Гельсінської спілки (УГС). Засновниками УГГ були Олесь Бердник, Петро Григоренко, Левко Лук’яненко, Оксана Мешко, Ніна Строката, Іван Кандиба, Олекса Тихий, Микола Руденко (керівник Групи), Мирослав Маринович, Микола Матусевич.

Влада сприймала дисидентство як «шкідливу течію, що ганьбить совєтський державний лад». У 1970-ті роки вислані з країни чи змушені були виїхати за кордон письменники О. Солженіцин, В. Некрасов, В. Максимов, музикант М. Ростропович, співачка Г. Вишневська, поет Й. Бродський, кінорежисер А. Тарковський, театральний режисер Ю. Любимов та інші. Активісти правозахисного руху пройшли через в’язниці, табори; їх примусово розміщали в психіатричні лікарні.

Проблеми. Пошуки. Проєкти

Уявіть, що ви є організатором вечора зустрічі з одним / однією із представників / представниць дисидентського руху. Підготуйте афішу цієї зустрічі за планом: фото, роль у дисидентському русі, провідні ідеї діяча / діячки.

4. ПРИХІД ДО ВЛАДИ М. ГОРБАЧОВА

Після смерті Брежнєва (10 листопада 1982 р.), під час короткого перебування при владі Юрія Андропова (листопад 1982 р. — лютий 1984 р.), керівництво КПСС і країни спробувало реанімувати систему силовими методами.

Особа в історії

Михайло Горбачов (1931-2022 рр.) — останній лідер КПСС і СССР у 1985-1991 рр., перший і останній президент СССР (1990-1991 рр.). Народився в селянській родині. З 13 років періодично працював у колгоспі. Закінчив юридичний факультет МГУ і економічний факультет Ставропольського сільськогосподарського інституту. У 1966 р. обраний першим секретарем Ставропольського міськкому партії. З 1968 р. працював другим, з 1970 р. — першим секретарем Ставропольського обкому КПСС. З 1980 р. — член політбюро ЦК КПСС. У 1985 р. обраний генеральним секретарем ЦК КПСС. З 1989 р. — голова Президії Верховної Ради СССР. З 1992 р. — на пенсії. Лауреат Нобелівської премії миру (1990 р.). У 2014 р. підтримав анексію Криму Росією.

Потім на вищі партійні й державні посади висунули важкохворого Костянтина Черненка (1984—1985 рр.), що перетворилося на фарс. У березні 1985 р., після смерті К. Черненка, лідером партії обрали 54-річного члена політбюро і секретаря ЦК КПСС М. Горбачова.

З приходом до влади М. Горбачова відбулися кардинальні зміни в керівництві партії та країни.

5. ЕКОНОМІЧНІ РЕФОРМИ

Перебудова. З березня 1985 р. в історії СССР розпочався період, що заведено називати «перебудовою». Не йшлося про зміну політичного ладу. Необхідно було, як вважали реформатори, «оновити соціалізм», додати імпульсу прискореного розвитку.

Курс на «прискорення». Перший етап реформ (1985-1986 рр.). У квітні 1985 р. проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку СССР.

Після липня 1985 р. ухвалене нове законодавство, що дозволяло створювати малі та спільні підприємства, акціонерні товариства, комерційні банки. Їх очолювали, як правило, колишні керівники підприємств і установ. «Погріли руки» на перехідному етапі й кримінальні структури.

Михайло Горбачов. 24 канал, 01.03.2014 р.

Головним змістом другого етапу реформ (1987—1989 рр.) була орієнтація на перехід від адміністративних методів до економічних за збереження централізованого управління. Реформа передбачала надання підприємствам самостійності, переведення їх на самофінансування. Однак реформу здійснювали в умовах монополії державної власності в економіці. Кооперативи обкладали непомірним податком (понад 40 %).

Спроби перетворень не були підкріплені кредитною, фінансовою політикою, що призвело до сплеску інфляції в країні в 1988 р. З магазинів зникали товари першої необхідності, вводилася вже забута карткова система. Відбулося обвальне зниження рівня життя населення. У 1989 р. розпочалися масові страйки шахтарів.

Третій етап реформ (1989—1990 рр.). Непослідовність і зволікання з реформами спричинили поглиблення економічної і суспільно-політичної кризи вже в 1990 р.

6. ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНОГО І ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ. ГЛАСНІСТЬ

У вищих ешелонах влади відбулися кадрові зміни. На передові позиції висунулися нові політики: О. Яковлєв, Е. Шеварнадзе, Б. Єльцин. Ослабла цензура, із в’язниць і заслань поверталися дисиденти. Повернувся із заслання й А. Сахаров. У січні 1987 р. М. Горбачов вперше висунув ініціативу щодо здійснення політики «гласності» і демократизації суспільства.

Курс на «гласність» означав пом’якшення цензури засобів масової інформації, публікацію раніше заборонених книжок. У країні з’явились сотні незалежних газет і журналів, вільнішими ставали радіо, кіно і телебачення. Уперше в СССР вийшли друком романи «Доктор Живаго» Б. Пастернака і «Життя і доля» В. Гроссмана. У журналах друкували твори О. Солженіцина. Гострі матеріали принесли популярність журналу «Огонёк» (його редактором був виходець із України, журналіст В. Коротич). Суспільне визнання здобули роман А. Рибакова «Діти Арбата», фільм Т. Абуладзе «Покаяння», перейняті осудом злочинів сталінізму. Люди почали більше думати, відкрито висловлювати свої думки.

Вибори депутатів уперше відбулися на альтернативній основі. Однак виборна система дала змогу частині партійно-бюрократичної номенклатури потрапити до складу депутатського корпусу.

І з’їзд народних депутатів відкрився в травні 1989 р. Сформована на з’їзді парламентська опозиція вимагала скасувати 6-ту статтю Конституції СССР, що закріплювала за КПСС керівну роль у політичній системі держави.

7. АКТИВІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ РУХІВ У КРАЇНІ

У роки «перебудови» національні проблеми різко загострилися. У грудні 1986 р. молодь Алма-Ати виступила проти призначення першим секретарем ЦК КП Казахстану Г. Колбіна. Криваві конфлікти на ґрунті міжнаціональних відносин мали місце в Придністров'ї, Фергані, Андижані, Душанбе, Нагорному Карабаху, Баку, Сумгаїті, в інших місцях. Вони супроводжувалися людськими жертвами, вигнанням представників національних меншин.

На тлі поглиблення економічної та політичної кризи наприкінці 1980-х років активізувалися національні рухи в СССР, метою яких було здобуття незалежності. Серед новостворених масових національно-патріотичних організацій — «Народний рух України за перебудову», Народний фронт Естонії, литовський «Саюдіс» («Єдність») та ін.

Ще в листопаді 1988 р. Верховна Рада Естонської ССР проголосила державний суверенітет Естонії. Ця подія фактично стала початком розпаду СССР. Протягом 1990 р. Литва, Латвія, Росія, Україна, Білорусь та деякі інші совєтські республіки прийняли декларації про державний суверенітет.

Боротьба за демократію та незалежність республік розвивалася драматично. У Тбілісі в квітні 1989 р. під час розгону мітингу військами загинули 16 осіб. У Баку на початку 1990 р. за бездіяльності влади відбувалися погроми вірменів. Партійне керівництво дедалі більше дискредитувало себе. Повсюдно проводилися мітинги з вимогою скасувати 6-ту статтю Конституції СССР, що було зроблено на III з’їзді народних депутатів (березень 1990 р.). Цією постановою закінчилася епоха безроздільного панування РКП(б)—ВКП(б)—КПСС у країні. На з’їзді був упроваджений інститут президентства. Першим (і останнім) президентом СССР обрали М. Горбачова.

На І з’їзді народних депутатів РСФСР головою Верховної Ради Російської Федерації обрали Бориса Єльцина. Посилювалося протистояння Єльцина і Горбачова.

У всіх союзних республіках почала формуватися система багатопартійності. Після XXVIII з’їзду КПСС (1990 р.) розпочався масовий вихід комуністів з партії.

8. АНТИДЕРЖАВНИЙ ПУТЧ 1991 р.

Процес розпаду СССР розпочався з виходу компартій союзних республік зі складу КПСС. Керівництво республік взяло курс на вихід із СССР. Утім навесні 1991 р. розпочалися переговори керівників дев’яти республік (Росії, України, Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, Киргизії, Таджикистану, Азербайджану) із президентом СССР та підготовка до підписання нового Союзного договору, 20 серпня 1991 р.

Проте 19 серпня 1991 р. розпочався путч. На всю країну пролунало повідомлення про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС, російською мовою — ГКЧП). У цей час М. Горбачов перебував на відпочинку в Криму. Було оголошено надзвичайний стан в окремих регіонах країни. Розформовувалися структури влади, припинялася діяльність опозиційних партій і рухів, заборонялися мітинги і демонстрації. У Москву стягували війська. У постанові № 1 ДКНС було обіцяно підвищити заробітну плату, дати всім трудящим по 15 соток землі, забезпечити всіх житлом...

Проти путчистів виступили керівники РСФСР Б. Єльцин, І. Сілаєв, Р. Хасбулатов. Вони закликали росіян до загального страйку. Єльцин вимагав зв’язку з М. Горбачовим, звернувся до військовослужбовців із закликом не виконувати накази ДКНС. Надвечір 19 серпня біля «Білого дому» Росії зібралися тисячі людей, серед яких переважала молодь. 20 серпня в багатьох містах відбулися мітинги і демонстрації протесту. Згодом змовників заарештували. Спроба державного перевороту була відвернена.

Після краху перевороту була припинена діяльність КПСС, оголошено про початок реформи в системі КДБ, прийнято рішення про проведення радикальної військової реформи.

У країні утверджувалися демократичні принципи.

Проблеми. Пошуки. Проєкти

Напишіть історичне есе «Історичні уроки совєтського минулого».

9. РОЗПАД СССР

Спробу підписати новий Союзний договір було зірвано. З 23 серпня до 1 вересня 1991 р. проголосили свою незалежність Естонія, Латвія, Україна, Молдавія, Азербайджан, Узбекистан, Киргизія.

1 грудня 1991 р. в Україні відбувся референдум, під час якого більш як 90 % громадян висловилися за незалежність республіки. Обраний Президентом України Леонід Кравчук сприйняв результати опитування населення як мандат на неприєднання України до нового Союзного договору. А без України Союз був неможливий.

8 грудня 1991 р. у білоруській урядовій резиденції в Біловезькій Пущі (біля Бреста) зібралися керівники Білорусі, Росії й України — С. Шушкевич, Б. Єльцин, Л. Кравчук. Узгоджений варіант Союзного договору Єльцин запропонував першим підписати українському президенту. За власним зізнанням Кравчука, «доля договору повністю залежала від України». І він висловив категоричне «ні» Союзному договору. Натомість керівники Росії, України і Білорусі заявили про те, що «Союз ССР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування».

Л. Кравчук, С. Шушкевич, Б. Єльцин після підписання Біловезьких угод

На цій самій зустрічі народилася «Угода про створення Співдружності Незалежних Держав» (СНД), підписана керівниками Росії, України та Білорусії. 13 грудня в Ашгабаті глави держав Центральної Азії в основному схвалили ініціативу створення СНД. 21 грудня в Алма-Аті відбулося підписання Декларації 11 держав на підтримку Біловезької угоди. Виняток становили республіки Балтії і Грузія. Остання приєдналася до СНД через два роки.

Після підписання Алма-Атинської декларації М. Горбачов 25 грудня 1991 р. виступив по телебаченню із заявою про припинення своєї діяльності на посаді президента СССР. У той самий вечір над Кремлем спустили червоний прапор з Державним гербом СССР, а на його місці здійнявся російський триколірний прапор. Цей акт зміни державних символів поставив останню крапку в драматичній долі величезної країни, що називалася Совєтським Союзом.

Як розвалився СССР: ретроспектива подій. ICTV. Ранок, 08.12.2017 р.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

І. Систематизуємо нову інформацію

1. Назвіть вияви соціально-економічної кризи в СССР у 1970-ті роки.
2. Які були передумови виникнення дисидентського руху? Схарактеризуйте його основні напрями.
3. У чому виявлялося загострення політичної боротьби в середині 1980-х років?
4. Які економічні реформи здійснювали у СССР після 1985 р.?
5. Визначте причини посилення національних рухів у СССР у середині 1980-х років.
6. Чим було викликане прийняття нового політичного курсу в 1985 р.?
7. Визначте етапи і сутність реформ у СССР часів «перебудови».
8. Поясніть терміни і поняття: застій, дисидент, перебудова, гласність.
9. Покажіть на карті кордони республік СССР станом на 1991 р.
10. Покажіть на карті райони міжнаціональних конфліктів у СССР у період «перебудови».

ІІ. Обговорюємо в групі