Всесвітня історія. 9 клас. Пометун (2026)
Розвиток 5. Розвиток культури і повсякденне життя (кінець XVIII — початок XX ст.)
§ 21. Які особливості розвитку культури протягом «довгого XIX століття»
ОБГОВОРІТЬ У КЛАСІ
Віктор Гюго стверджував, що «той, хто відчиняє двері школи, зачиняє двері в’язниці». Чи можемо ми стверджувати, що протягом «довгого XIX століття» завдяки розширенню доступу до освіти, до споглядання і творення мистецтва людство стало гуманнішим? Чому?
1. ЯК ЗМІНИЛАСЯ ОСВІТА У ПРОВІДНИХ КРАЇНАХ СВІТУ ПРОТЯГОМ КІНЦЯ XVIII — ПОЧАТКУ XX ст.
ПОМІРКУЙТЕ
Визначте спільні риси розвитку освіти у провідних країнах світу протягом «довгого XIX століття». Чи відрізнялися вони від особливостей становлення освітньої системи на українських землях у складі Російської та Австро-Угорської імперій? Чому?
Кінець XVIII — початок XX ст. став періодом величезних перетворень у сфері освіти. Саме тоді сучасна школа, університети та система професійної підготовки почали набувати тих рис, які зберігаються до сьогодні. Індустріалізація, поширення ідей Просвітництва, революції й формування національних держав змусили уряди провідних держав світу переосмислили значення освіти та поступово сприяли розширенню доступу до здобуття знань усіх категорій населення.
На межі XVIII—XIX ст. у Європі панували просвітницькі ідеї, автори яких наголошували на важливості знань, науки загалом та раціонального мислення. Під впливом Просвітництва поступово впроваджували державний контроль над освітою. У Пруссії, наприклад, ще в 1763 р. Фрідріх II почав формувати обов’язкову початкову школу. Протягом XIX ст. ця держава стала зразком для інших країн завдяки продуманій системі підготовки вчителів, мережі шкіл і моделі навчання, яка базувалася на дисципліні та високому рівні опанування знань. Саме прусська система згодом вплинула на розвиток освіти у США, Франції та Російській імперії.
У Франції після революції 1789-1799 рр. освіта стала важливою державною справою. Було створено ліцеї, технічні школи, оновлено статути університетів. У XIX ст. влада Франції активно розширювала доступ населення до початкової освіти. У 80-х роках XIX ст. у процесі реформ Жуля Феррі запровадили безкоштовне світське обов’язкове навчання для дітей віком до 13 років. Це стало величезним кроком до підвищення рівня грамотності населення.
У Великій Британії початкові школи спочатку створювали благодійні організації та церкви. Лише в 1870 р. парламент ухвалив закон, який дозволив будувати державні школи там, де їх бракувало. У 1902 р. британська освітня система вже була більш централізованою, зросла кількість середніх шкіл і закладів, які готували кадри для промисловості. Хоча обов’язкове навчання в школі запроваджували поступово, Велика Британія стала однією з провідних країн, да більшість населення була грамотною.
У США на початку XIX ст. почали засновувати загальні школи, доступні для більшості дітей. У другій половині століття лідером шкільних реформ став політик і громадський діяч Горас Манн, який наголошував на важливості професійної підготовки вчителів, безкоштовності освіти та її доступності для всіх соціальних груп. Він же був президентом Антіохійського коледжу в Єллоу-Спрингс. Саме тоді вперше в історії США жінки та афроамериканці отримали змогу навчатися, а також обіймати викладацькі посади. Завдяки реформам до 1900 р. майже кожна дитина у США могла відвідувати школу, а система середньої освіти поступово підлаштовувалася під потреби індустріального суспільства.
Важливі зміни відбулися і в Російській імперії. У першій половині XIX ст. мережа початкових навчальних закладів була слабкою, але реформи 60-х років суттєво змінили ситуацію. Відкривали земські школи, розвивали народну освіту, створювали жіночі гімназії. Проте, попри прогрес, рівень грамотності населення залишався порівняно низьким, особливо в сільській місцевості. Водночас університети ставали більш автономними центрами науки, а педагогічні інститути готували нове покоління вчительства.
У Японії після революції Мейдзі 1868 р. відбулася справжня «освітня революція». Країна орієнтувалася на Захід, тому вже у 1872 р. було введено загальне обов’язкове навчання, створено мережу шкіл за європейським зразком, запроваджено підготовку вчителів і відкрито сучасні університети. Це сприяло швидкій модернізації країни.
Загалом за період кінця XVIII — початку XX ст. освіта у світі стала більш доступною, системною та професійною. Зміцніла роль університетів як центрів науки й досліджень, зростала кількість світських шкіл, а грамотність стала ключовою вимогою індустріального суспільства. Саме в цей період сформувалися основи сучасної школи: обов’язковість середньої освіти, якісна підготовка вчителів та державна підтримка.
ДОСЛІДІТЬ
Розгляньте зображення на с. 153, 154. Які спільні риси з навчанням у сучасній українській школі ви можете помітити? Чому вони зберігаються такий тривалий період?
Клас початкової школи з культури корінних американців. Фото Френсіс Бенджамін Джонстон. Кін. XIX ст.
Жан Жоффруа. Урок малювання. 1895 р.
Учні початкової школи Японії. Поч. XX ст.
2. ЯКІ НАЙВАЖЛИВІШІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ У ПЕРІОД «ДОВГОГО XIX СТОЛІТТЯ»
ПОМІРКУЙТЕ
Пригадайте три найважливіші, на вашу думку, тенденції розвитку української літератури кінця XVIII — початку XX ст. Чи актуальні вони для світової літератури? Чому?
У період «довгого XIX століття» література пережила суттєві зміни, коли зароджувалися й набували популярності нові стилі, теми і способи художнього мислення. Література стала ближчою до життя: відображала актуальні соціальні проблеми, внутрішній світ особистості та швидкі зміни в розвитку суспільства. Найважливіші тенденції цього періоду можна простежити через кілька ключових літературних напрямів.
Першою великою течією став романтизм, який виник наприкінці XVIII ст. як реакція на раціоналізм доби Просвітництва. Романтики наголошували на почуттях, індивідуальності, свободі й фантазії. Вони оспівували природу й людську душу, зверталися до фольклору та історії. Яскравими представниками стали Йоганн Вольфганг Гете з його «Фаустом», Джордж Байрон із «Паломництвом Чайльд-Гарольда», Віктор Гюго з романом «Собор Паризької Богоматері». Прихильники романтизму підтримували й обґрунтовували ідею національного відродження, що було важливо для народів Європи, зокрема і для українства — Тарас Шевченко та Пантелеймон Куліш теж творили в романтичному ключі.
У середині XIX ст. провідною стала нова тенденція — реалізм. Реалісти прагнули показати життя таким, яким воно є, без прикрас і міфів. Література стала соціальним дзеркалом, що відображало проблеми міст, промисловості, піднімало питання нерівності, бідності, станових суперечностей. Відомими реалістами були Оноре де Бальзак, автор грандіозної «Людської комедії», де зображено суспільство у всій складності, Чарльз Діккенс, який у романах «Олівер Твіст» і «Чарльз Доріт» викривав несправедливість індустріальної Англії. Роман Гюстава Флобера «Пані Боварі» став зразком психологічного реалізму та глибокого аналізу людських ілюзій і самообману. Елізабет Ґаскелл у романах «Північ і Південь» та «Мері Бартон» досліджувала стосунки між капіталістами й робітниками та становище жінок.
Поруч із реалізмом активно розвивався натуралізм — напрям, що намагався застосувати в літературі методи науки. Натуралісти уважно досліджували людину як частину соціального середовища та біологічної природи. Так, Еміль Золя у творчому циклі «Ругон-Маккари» показав життя різних верств Франції, наголошуючи на впливі спадковості та умов на формування характеру. Подібні ідеї розвивали також Теодор Драйзер і Томас Гарді.
Наприкінці XIX ст. література робить рішучий поворот до модернізму, який став реакцією на надмірний раціоналізм і «повчальність» реалізму. Письменники-модерністи прагнули передати внутрішній світ людини, складні емоції, підсвідомість, символи та алюзії. Важливим явищем кінця XIX ст. стали символізм, імпресіонізм, декаданс. Поль Верлен і Шарль Бодлер у Франції використовували символи й музичність мови, щоб передати нові естетичні переживання. Оскар Вайлд створив «Портрет Доріана Грея», який став класикою естетизму та критики моралі вікторіанської епохи.
Завдяки розвитку техніки та науки виник новий жанр — наукова фантастика. Жуль Верн у романах «20 000 льє під водою» та «Із Землі на Місяць» відкрив людям світ наукових пригод. Герберт Веллс у творах «Машина часу» й «Війна світів» показав темні сторони технічного прогресу та можливість глобальних катастроф. Фантастика стала способом осмислити майбутнє, небезпеки та потенціал науки.
Наприкінці XIX ст. посилюється ще одна тенденція — демократизація літератури. Зростання грамотності, здешевлення друку та поява масових газет зробили книжки доступними широкому загалу. Література перестала бути лише елітарним мистецтвом. З’являються пригодницькі романи, детективи (Артур Конан Дойл зі своїм Шерлоком Голмсом), дитяча література (Марк Твен), журналістські нариси та масові серії.
Жінки-письменниці XIX ст. також відіграли важливу роль у розвитку світової літератури, незважаючи на численні соціальні обмеження. Сестри Бронте — Шарлотта, Емілі та Енн — створили глибокі психологічні романи, серед яких «Джейн Ейр» та «Буремний перевал». Джейн Остін у своїх творах тонко аналізувала суспільні норми, стосунки та становище жінки, відкриваючи нові можливості для жіночого письма. Луїза Мей Олкотт у романі «Маленькі жінки» показала силу родини та жіночої самореалізації у світі, що швидко змінювався. Мері Шеллі стала однією з перших авторок наукової фантастики, створивши роман «Франкенштейн, або Сучасний Прометей», який порушував питання відповідальності вченого та меж людських можливостей. Її творчість відкрила новий напрям у літературі та вплинула на формування жанру фантастики в наступні століття.
У Російській імперії Марко Вовчок стала однією з перших українських письменниць, яка порушувала соціальні та моральні проблеми. Жорж Санд у Франції сміливо ламала традиції — як у творчості, так і в особистому житті, пропагуючи незалежність жінки. Загалом письменниці XIX ст. розширили тематику літератури та довели, що жіночий голос здатний формувати культурні та інтелектуальні тенденції епохи.
ДОСЛІДІТЬ
У 2025 р. «Netflix» випустив новий фільм за мотивами роману Мері Шеллі «Франкенштейн, або Сучасний Прометей», який письменниця написала в 1818 р. Чому цей сюжет зберігає популярність понад 100 років? Які ще твори літератури «довгого XIX століття» не втрачають актуальності нині? Чому?
3. ЯК РОЗВИВАЛОСЯ СВІТОВЕ МИСТЕЦТВО У ЧАСИ «ДОВГОГО XIX СТОЛІТТЯ»
ПОМІРКУЙТЕ
Філософ Георг Гегель уважав, що справжні безсмертні твори мистецтва залишаються доступними і дають насолоду у всі часи всім народам. Знайдіть у тексті параграфа аргументи на підтвердження чи спростування цієї думки.
«Довге XIX століття» стало часом глибоких змін у мистецтві. Протягом цих більш ніж ста років у художній культурі Європи та світу змінювалися ті самі стилі, що і в літературі. Це століття перетворило мистецтво з інструмента наслідування дійсності на сферу вільного творчого пошуку, експерименту й самовираження.
На межі XVIII—XIX ст. домінував класичний академізм, що спирався на античні ідеали гармонії, рівноваги й раціональності. Французький художник Жак-Луї Давід, автор «Смерті Марата» та «Клятви Гораціїв», став головною постаттю цього напряму. Його картини із чіткою композицією і моральним пафосом відображали дух революційної доби та виховували громадянські чесноти.
На зміну академізму прийшов романтизм, який акцентує увагу на емоціях, індивідуальності та драматичних переживаннях. Романтичні художники зображували природу як величну силу, людину — як складну духовну істоту, а історію — як арену боротьби та героїзму. У Великій Британії блискучим романтиком був Вільям Тернер, чиї полотна, як-от «Дощ, пара і швидкість», вражають експериментами зі світлом і кольором. У Франції яскравим представником романтизму був Ежен Делакруа, автор картини «Свобода, що веде народ», де романтичний пафос поєднався з політичною пристрастю. У Німеччині Каспар Давид Фрідріх створив символічні образи самотньої людини перед величчю природи, як у відомому «Мандрівнику над морем туману».
У середині XIX ст. образотворче мистецтво захопив реалізм. Реалісти прагнули зображувати життя правдиво, без ідеалізації, звертаючи увагу на буденність і соціальні проблеми. Гюстав Курбе став засновником реалізму у Франції. Його робота «Похорон в Орнані» набула резонансу, бо художник зобразив не міфічних героїв, а простих людей, і зробив це на великому полотні, що було сміливим викликом академічним правилам. В Англії виник рух прерафаелітів (Данте Габріель Россетті, Джон Мілле), які прагнули чесності та деталізації в мистецтві, надихаючись середньовічною естетикою.
Наприкінці XIX ст. світ мистецтва пережив справжній переворот завдяки появі імпресіонізму. Французькі художники Клод Моне, Огюст Ренуар, Едгар Дега та Каміль Піссарро відмовилися від традиційної техніки та почали шукати способи передати миттєві враження — гру світла, кольору та руху. Картина Моне «Враження. Схід сонця» дала назву всьому напряму. Імпресіоністи писали просто неба, використовували короткі мазки, експериментували з кольоровими тінями та натуральним освітленням. Це було мистецтво сучасності — швидке, мінливе, живе.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. виріс новий напрям — постімпресіонізм, який проклав шлях до авангарду. Він об’єднував творчість художників із різними стилями, спільним для яких було прагнення відтворювати не лише зовнішність, а й внутрішній зміст предметів. Так, Вінсент ван Гог створив емоційно насичені полотна з енергійним мазком («Зоряна ніч»), Поль Сезанн розробив геометричні принципи побудови форми, що згодом вплинули на кубізм, а Поль Гоген шукав простоту та яскраву символіку в мистецтві Полінезії.
Паралельно розвивалося мистецтво модерну, або ар нуво, — стиль, що прагнув об’єднати красу й повсякденність. Він проявився в архітектурі Антоніо Ґауді в Барселоні, у вишуканих плакатах Альфонса Мухи, у декоративних інтер’єрах європейських міст. Модерн прагнув створити гармонійну, естетичну реальність, де кожна деталь — від будинку до меблів — стала б витвором мистецтва.
У цей час музика також пережила величезний розквіт і стала одним із головних видів мистецтва, що виражав емоції та дух часу. Найсильніше змінив її романтизм, який підкреслював внутрішній світ митця та силу почуттів. Людвіг ван Бетховен, перехідна фігура між класицизмом і романтизмом, створив симфонії, які розширили уявлення про музичну драматургію й свободу композитора. Ференц Ліст та Фредерік Шопен піднесли фортепіанну музику на новий рівень, перетворивши концерт виконавця на емоційну подію. Ріхард Вагнер реформував оперу, створивши грандіозні музичні драми, такі як цикл «Перстень Нібелунга». У другій половині XIX ст. композитори дедалі частіше зверталися до національних мотивів: так виникли твори Бедржиха Сметани, Антоніна Дворжака й Едварда Ґріґа. Наприкінці XIX ст. музика ставала більш експериментальною, як у творах Клода Дебюссі, що проклали шлях до модерністської музики XX ст.
Скульптура цієї доби спершу наслідувала класичні ідеали античності, підкреслюючи гармонію та шляхетність людської фігури. Яскравим прикладом є роботи Антоніо Канови, який створював мармурові статуї з ідеалізованими формами. Проте з розвитком реалізму скульптори почали зображувати життя правдивіше, уважно передаючи рухи, міміку та людські характери. Найвідомішим новатором став Огюст Роден, чиї роботи «Мислитель» і «Громадяни Кале» продемонстрували нове бачення пластики — емоційне, драматичне й вільне. Наприкінці століття скульптура дедалі більше наближалася до модерну, з’являлися декоративні лінії та нові матеріали, що відкривали шлях контрастному мистецтву XX ст.
ДОСЛІДІТЬ
Розгляньте репродукції та фото творів мистецтва «довгого XIX століття». Визначте, до яких стилів вони належать та які характерні риси розвитку мистецтва можна простежити завдяки цим зображенням.
Елізабет Віже Лебрен. Автопортрет із донькою. 1789 р.
Клод Моне. Враження. Схід сонця. 1872 р.
Марі Бракмон. На терасі у Севрі. 1880 р.
Вінсент ван Гог. Зоряна ніч. 1889 р.
Гюстав Курбе. «Поховання в Орнані». 1849-1850 рр.
Вільям Тернер. Дощ, пара та швидкість. 1844 р.
Альфонс Муха. Весна. 1896 р.
ПЕРЕВІР СЕБЕ
- 1. Назви основні стилі розвитку літератури та мистецтва «довгого XIX століття».
- 2. Назви найвідоміших письменників і письменниць цього періоду.
- 3. Які нові риси з’явилися в розвитку музичного мистецтва?
- 4. Поміркуй, які фактори впливали на розвиток культури «довгого XIX століття».
- 5. Чому багато митців і мисткинь XIX ст. зверталися до історичної тематики?
А ЩЕ ТИ МОЖЕШ
Створи інфографіку, яка відображатиме основні риси розвитку літератури, живопису, скульптури, архітектури чи музики (на вибір) «довгого XIX століття». Представ свою роботу в класі.
Виконай завдання 21.1-21.3 до § 21 в е-додатку.
