Історія України. Повторне видання. 9 клас. Пометун (2026)

§ 4-5. Соціально-економічне становище Наддніпрянщини наприкінці XVІІI — у першій половині XIX ст.

ОБГОВОРІТЬ У КЛАСІ

1. Що таке кріпацтво? Чи могло воно бути причиною кризи сільського господарства на початку XIX ст.? Чому?

2. Що таке промисловий переворот (індустріальна революція)? Де і коли він розпочався? Якби ви жили на Наддніпрянщині на початку XIX ст., чи відчували б на собі вплив промислового перевороту, який на той час уже відбувався у Європі? Якщо так, то як це могло б проявитися у вашому житті чи в житті вашої громади?

Порівняйте ваші думки з текстом параграфа.

1. Які зміни відбувались у сільському господарстві

ПОМІРКУЙТЕ

Які ознаки кріпосництва можна спостерігати в сільському господарстві початку XIX ст.? А які були ознаки товарного виробництва?

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. головною галуззю економіки України залишалося сільське господарство, де зберігалася кріпосницька система, що трималася на домінувальній поміщицькій земельній власності, прикріпленні селян до землі та їхній особистій залежності від поміщиків, яким належало 70 % усіх земель.

Сільське господарство базувалося на відсталій системі землеробства і примітивних знаряддях праці. У своїх господарствах селяни-кріпаки використовували переважно плуг на 2-4 пари волів, двоколісний плуг і безколісну однокінну соху.

Серед систем землекористування головним було трипілля, але ще зустрічалося і двопілля.

Основною формою експлуатації кріпосних селян була панщина. Вона домінувала на Лівобережжі та Правобережжі. Чимало поміщиків ігнорувало положення царської влади, за яким панщина не мала перевищувати три дні на тиждень: часом дворяни розтягували її на чотири, а то й на шість днів.

ДОСЛІДІТЬ

• Проаналізуйте ілюстрацію й уривок із документа на с. 25 та поясніть, чому господарство селян-кріпаків і дрібних поміщиків було малопродуктивним.

Сергій Світославський. Воли на оранці. 1891 р.

«Істотне гноблення селян полягає не в кількості, а в невизначеності робочого часу <...> [вони] не мають захисту своїх прав, [їх] примушують працювати лихі поміщики на сівбі, косовиці, сінокосах і т. п. кожного дня безперервно в ясну годину. А якщо трапляється непогода, такі дні вважаються селянськими; час хвороби селянин повинен відробити після одужання. При такому управлінні селяни убожіють, у них не вистачає не тільки на власні посіви, а й на прохарчування хліба, який поміщик дає їм у позику і за який вони потім відробляють. Платити казенні податі селяни неспроможні; поміщик за них платить, а вони знов відробляють. <...> Результатом усіх цих розрахунків <...> є те, що останні майже цілий рік працюють на своїх панів».

Із листа київського губернатора Івана Фундуклея (травень 1840 р.)

Для ширшого використання праці малоземельних і безземельних селян поміщики (переважно дрібномаєтні) переводили їх на місячину (тобто на постійну панщину із наданням замість земельного наділу продуктового пайка). Низька економічна ефективність кріпосної системи призвела до її кризи.

Водночас швидке зростання населення, розвиток міст і товарно-грошових відносин розширили внутрішній та зовнішній ринки й стимулювали виробництво сільськогосподарської продукції, насамперед зерна. Товарне землеробство підривало феодально-кріпосну систему, вимагало раціоналізації, упровадження агрономічних новацій, машин та найманої праці. У 1801 р. приватним особам дозволили купувати незаселені землі. Почали з’являтися приватні господарства з ринковими відносинами та найманою працею. Дехто з дворян також модернізував свої маєтки, упроваджуючи техніку — як імпортну, так і місцевого виробництва. Селянські господарства орієнтувалися на потреби ринку, вирощуючи не лише зернові, а й технічні культури — тютюн, коноплі, цукровий буряк.

Поступово розвивалася регіональна спеціалізація: Лівобережжя — тютюн, коноплі, частково буряк; Правобережжя — озима пшениця й буряк; Південь — пшениця на експорт і тонкорунне вівчарство. Прогресивні поміщики активно розвивали технічні культури; у середині XIX ст. українські губернії забезпечували 75,8 % посівів цукрового буряку в імперії, що сприяло розвитку цукроваріння.

У 20-х роках XIX ст. у Київській, Чернігівській, Подільській, Харківській і Полтавській губерніях з’явилися перші поміщицькі цукрові заводи, а в 40-х їх кількість утричі зросла, значно підвищивши товарність поміщицьких господарств.

ДОСЛІДІТЬ

• Проаналізуйте уривок із документа. Які зрушення відбувалися в сільському господарстві? Що свідчило про розвиток ринкових відносин? Доведіть, що вже почала складатися спеціалізація окремих районів. Які це мало наслідки?

«Мешканці Васильківського повіту сіяли білу капусту, за продаж якої одержували щорічно понад 4 тис. руб. У Чигиринському повіті вирощували картоплю і возили продавати в Херсонську губернію. Селяни містечка Ломовате (Черкаський повіт) одержували багаті врожаї цибулі й кавунів. До 30 тис. вінків цибулі вивозилося з Ломоватого в Єлисаветград, Миколаїв і Одесу. Селяни Кобеляцького повіту вирощували кавуни і дині, які йшли на продаж за межі Полтавської губернії. Жителі Балаклеї значні площі відводили для посіву червоної цибулі, що йшла на продаж під назвою “балаклеївської”. У Харківській губернії поширювалося промислове баштанництво».

Із журналу Міністерства державного майна за 1850 р.

2. Які були особливості розвитку торгівлі

ПОМІРКУЙТЕ

Які нові явища свідчили про розвиток товарно-грошових відносин в економіці українських земель?

Великого розвитку набула торгівля, у якій вагому роль почали відігравати ярмарки. В Україні проходило 40 % усіх ярмарків Російської імперії. Значний товарообіг здійснювався на ярмарках Харкова: Хрещенському, Троїцькому, Успенському та Покровському.

ДОСЛІДІТЬ

Проаналізуйте текст та ілюстрацію на с. 27. Опишіть, як відбувалися ярмарки. Чому в першій половині XIX ст. зросла кількість ярмарків в Україні? Чому найбільші з них проходили саме в Харкові?

Хрещенський ярмарок у Харкові

Хрещенський ярмарок починався 6 січня і тривав місяць. Це був найбільший з усіх українських ярмарків. Безліч підвід, фур, возів і саней привозили на нього різноманітні товари з різних кінців Росії, з Нижньогородської губернії, Бессарабії, Кавказу й Риги. Сюди стікався комплект продавців і покупців, тут був склад товарів, що призначалися для кочів’я українськими ярмарками.

За: Сумцов М. Харків і його околиці: етнографічні нариси

Василь Штернберг. Український ярмарок. Перша пол. XIX ст.

Одним із проявів товаризації сільського господарства були чумацькі промисли, тобто торговельно-візницька діяльність, пов’язана із продажем солі, в’яленої риби, дьогтю, хліба тощо.

ДОСЛІДІТЬ

Проаналізуйте джерела. Порівняйте становище чумаків і селян. Які риси вільного підприємництва простежуються в організації чумацього промислу? Чому така діяльність виходила за межі феодальних відносин?

Зі спогадів чумака Явтуха Жорнового

«Як пропрацює років три, заробить возів три <...> тоді йому гроші позичать і на більше волів, і тоді він пана не боїться, бо в нього є чим відкупитися, а панові теж лучче мати гроші від чумака, ніж того робітника, яких багато є.

Пани від чумака мали все, що тільки хотіли, а через те чумакові нічого не казали, а ще й випас йому давали без грошей <...> Тоді було, як доб’ється до чумака, то й добре жить, ото тільки од панщини сильно тяжко було видряпатись, а коли вже одірвався од неї, тоді нічого не треба: харч своя, одяга своя...»

Із записів етнографині Софії Терещенко

Іван Айвазовський. Чумаки в Малоросії. 70-ті роки XІX ст.

У середині XIX ст. чумаки завозили в Україну понад 8 млн пудів солі щороку, використовуючи для цього до 150 тис. возів. Чумакування сприяло первісному нагромадженню капіталу й соціальній диференціації населення. Крім Одеси, значними його центрами стали міста Проскурів, Обухів, Черкаси, Харків, Кременчук та інші. Чумаки постійно розширювали асортимент товарів, пропонованих споживачам. На початку 50-х років XIX ст. вони вже возили до різних регіонів імперії цукор, олію, горілку, крупу, тютюн, кам’яне вугілля, алебастр, гончарні вироби тощо.

До чумакування долучалися дрібномаєткові поміщики, заможні міщани та селяни, які мали як мінімум пару волів, добре обладнаний і пристосований до тривалих подорожей віз, а також певну суму грошей для придбання необхідних товарів.

3. Які зміни в соціально-економічному житті були пов’язані із промисловим переворотом

ПОМІРКУЙТЕ

Визначте і запишіть, які наслідки для України мав промисловий переворот.

Наприкінці 30 — на початку 40-х років XIX ст. в українському промислово-технічному виробництві розгорнулися процеси, які в науковій літературі отримали назву промисловий переворот.

Промисловий переворот — процес заміни мануфактурного виробництва з його ручною ремісничою технікою великим машинним фабрично-заводським виробництвом із вільнонайманою працею робітників.

ДОСЛІДІТЬ

• Які тенденції визначали розвиток промисловості в Наддніпрянській Україні в першій половині XIX ст.? Позначте кожну з них одним-двома ключовими словами та поясніть її сутність.

«Динаміка розвитку промислової сфери цієї доби визначалась сумарною дією низки процесів: бурхливим зростанням кількості промислових підприємств; промисловим переворотом, запровадженням нової техніки й технологій; поступовим витісненням кріпосницької мануфактури капіталістичною фабрикою; збільшенням ролі вільнонайманої праці; виникненням нових галузей промисловості; поступовим переміщенням промислових підприємств із сіл у міста; формуванням спеціалізації районів на виробництві певної промислової продукції».

Із: Бойко О. Історія України

Промисловий переворот в українських губерніях у першій половині XІX ст.

Заводи з виробництва машинної техніки діяли в Київській, Катеринославській, Волинській, Херсонській губерніях	Виробництво парових машин, механічного устаткування для харчової промисловості, сільськогосподарських машин тощо		Будівництво ливарного заводу в Луганську, чавунних і залізоробних підприємств на Чернігівщині та Одещині
Використання парових машин у мукомельній, цукровій галузях. Кількість цукру, виробленого паровим способом, зросла удвічі		Переоснащення текстильної промисловості сучасними верстатами
Промисловий переворот сприяв підвищенню продуктивності підприємств, урізноманітненню продукції

Особливістю розвитку промисловості в підросійській Україні було те, що основну кількість ринкових підприємств було розташовано в сільській місцевості, і лише на Півдні України — тільки в містах. Уже наприкінці 50-х років XIX ст. українська промисловість у деяких галузях (цукровій, кам’яновугільній, винокурній) набула загальноімперського значення.

Під впливом промислового перевороту стали формуватися великі промислові центри: Харків, Чернігів, Луцьк, Одеса, Миколаїв, Херсон та інші. Фабрично-заводська промисловість поступово витісняла ремісницькі цехи, але в окремих галузях виробництва (ткацькому, кравецькому, шевському) ремісники ще відігравали значну роль.

Промисловий переворот вплинув і на структуру міського населення. У губернських і багатьох повітових центрах серед населення зменшилася кількість жителів, які належали до селянського стану. На зміну їм приходили міщани, до яких належали інтелігенція, купецтво, цехові майстри, ремісники, робітники, дрібні торговці, службовці, промисловці, лихварі. Протягом 1811-1858 рр. міське населення збільшилося з 1 млн 457 тис. осіб до 5 млн 130 тис.

Новим прошарком міського населення, який зростав, стали робітники.

ДОСЛІДІТЬ

• З кого, на думку автора, формувалася верства найманих робітників? Які були її характеристики в порівнянні із селянами та ремісниками XVIII ст.?

«Немісцеві робітники, що жили в умовах неймовірної тісноти, часто в бараках, засвоювали негативні стереотипи поведінки щодо влади і власності, виявляючи схильність до стихійних бунтів. Відірвавшись від землі, учорашні селяни опинялися у середовищі, де домінували культ грубої сили і сумнівні задоволення, пов’язані з пияцтвом. Потрапляючи у фабричний казан, росіяни, українці, греки поступово денаціоналізувалися, втрачаючи світосприйняття селянина й не набуваючи навичок міського жителя».

Із: Громенко С. Український Мультифронтир: нова схема історії України (неоліт — початок XX століття)

ДОСЛІДІТЬ

• У чому полягали особливості розвитку родинного бізнесу Яхненків і Симиренків? Чи можна погодитися з думкою, що вони прагнули створити «капіталізм із людським обличчям»?

Кілька фактів про людину

Федір Симиренко разом із дружиною Анастасією Яхненко та її братами Кіндратом, Степаном і Терентієм заснували Торговий дім «Брати Яхненки — Симиренко», який у 30-40-х роках XIX ст. став одним із провідних у Південній Україні, торгуючи зерном, борошном, худобою та шкірами. Його син Платон ініціював будівництво парового цукрового заводу в Ташлику та Руській Поляні (нині — Черкащина), працюючи разом із французькими інженерами. Згодом він навчався у Паризькому політехнічному інституті й здобув фах інженера-технолога. У 1843 р. родина Симиренків відкрила перший в Україні й у всій Російській імперії паровий цукрово-рафінадний завод, а згодом — ще кілька підприємств, зокрема завод із виробництва устаткування. Симиренки уславилися й меценатством: значні кошти вони спрямовували на підтримку української культури, книгодрукування, освіти й театру.

З інтерв’ю сучасного історика Петра Вольвача

«Спочатку збудували великий цегляний завод, який і забезпечив спорудження Городищенського цукрового та рафінадного, а також машинобудівного заводів. Тоді це було справжнє будівельно-промислове диво. Новою особливістю городищенських підприємців стало створення житлового містечка для робітників і службовців з усією сучасною інфраструктурою: водогоном, каналізацією, центральним опаленням, тротуарами та дорогою з твердим покриттям, освітленням газовими ліхтарями, якого тоді не було навіть у російських столицях. На території заводів Симиренка <...> діяли їдальня, початкова школа, церква, магазини та амбулаторія. Власники фірми забезпечили всім своїм працівникам соціальний пакет: гідну зарплату, гідні умови праці, відшкодовували витрати робітників і службовців у разі їх лікування».

Із: Семен М. «Осередок економічної свободи та української ідентичності». Академік Вольвач — про спадщину сімей Симиренків і Яхненків та їхні зв’язки з Кримом

4. У чому сутність нової моделі соціально-економічного розвитку Півдня України

ПОМІРКУЙТЕ

Які були ознаки нової моделі соціально-економічного розвитку Півдня України порівняно з його моделями інших регіонів?

Південь України наприкінці XVIII — на початку XIX ст. відрізнявся від інших регіонів імперії швидким зростанням населення, етнічною строкатістю та розвитком господарства, менш пов’язаного з кріпацтвом. Тут формувалася нова соціально-економічна модель, заснована на ринкових відносинах і підприємництві. Заселення краю відбувалося як через імперську колонізацію (козаки, вихідці з Росії), так і через діяльність іноземних колоністів, які отримували землю і швидко ставали успішними господарями. Стихійні міграції державних селян і кріпаків також сприяли освоєнню регіону; дворяни отримували тут землі за умови їх заселення.

Спершу економіка Півдня спиралася на тваринництво, насамперед вівчарство: вовну експортували до Європи й Америки, а з 25-го до 40-х років XIX ст. її вивіз зріс у шість разів. Важливими залишалися розведення великої рогатої худоби та виробництво сала, яке активно закуповувала Англія. Коли світовий ринок змінив попит (знецінення вовни та зростання потреби в зерні), провідною галуззю стало хліборобство. Транспортування зерна до появи залізниць забезпечували чумаки. Зростало й виноградарство: у першій половині XIX ст. на околицях Одеси та в Криму виникли виноградники, що згодом прославили регіон.

Формування нового економічного центру було пов’язане з розвитком транспортної інфраструктури. Зростав попит на річкові й морські перевезення, що спричинило розквіт суднобудування: у 1806 р. відкрито Херсонську верф, згодом — верфі в Одесі, Миколаєві та Олешках. У середині XIX ст. Дніпром курсували десятки пароплавів. Відкрилися нові морські маршрути (Одеса — Херсон, Одеса — Константинополь). Завдяки розбудові шляхів торгівля продукцією сільського господарства й промисловості значно зросла, а південноукраїнські порти сприяли інтеграції краю у світову економічну систему.

ДОСЛІДІТЬ

• Як і чому, на думку історикині, відбулася переорієнтація товаропотоків усередині українських земель? У чому науковиця вбачає її значення?

«Історичне покликання Півдня виявилося в тому, щоби кардинально змінити напрямки товаропотоків, що до останньої чверті XVIII ст. були різноспрямованими: Правобережна Україна економічно орієнтувалася на Польщу, а Слобожанщина та Гетьманщина — на Росію. Це розривало Україну по Дніпру на дві частини. Після того як були обладнані азовські і чорноморські пристані, торгівля з обох берегів Дніпра розпочала переорієнтовуватися на Південь. Це сприяло тому, що роз’єднані століттями землі України почали перетворюватися на об’єднаний народногосподарський організм».

Із: Верменич Я. Південноукраїнські фронтири у XVIII—XIX ст.

5. Які нові тенденції проявились у розвитку міст Півдня України

ПОМІРКУЙТЕ

Як в історії Одеси проявилися нові тенденції розвитку міст Півдня України? На прикладі Одеси поясніть, у чому полягали нові тенденції в розвитку міст Півдня України.

Активна соціально-економічна діяльність сприяла розвитку міст Півдня України, які перетворювалися на важливі торговельні центри. Одним із таких потужних центрів стала Одеса, що виникла з поселення Коцюбіїв (за османського панування — Качибей, згодом — Хаджибей), яке вперше згадано в джерелах, датованих 1415 р. Наприкінці XVIII ст. тут було закладено фортецю, а згодом облаштовано військову гавань і торговельний порт. У 1795 р. місто отримало назву Одеса (уважали, що на цьому місці існувала давньогрецька колонія Одесс), і в ньому почав діяв магістрат. Невдовзі в місті заснували найстарішу в Україні Одеську товарну біржу та перший комерційний банк.

На початку XIX ст. Одеса входила до Херсонської губернії. Своїм швидким розвитком місто зобов’язано насамперед морському порту. Указом від 10 травня 1817 р. Одеса отримала статус порто-франко.

Порто-франко (з італ. — «вільний порт», «вільна гавань») — історична назва вільних митних зон у портах. Товари, доставлені в такі порти, звільняли від мита.

Торговельні пільги сприяли швидкому економічному зростанню Одеси. Так, у зоні порту було дозволено не тільки вивантажувати і зберігати товари, а й переупаковувати та переробляти їх без будь-яких мит і обмежень. Значно спростився процес торгівлі. Купець привозив свій товар, без митної тяганини вивантажував його і продавав на місці, бо був упевнений, що його куплять, оскільки з уведенням порто-франко кількість підприємців у місті зросла щонайменше удесятеро. Після цього торговець купував російські товари.

ДОСЛІДІТЬ

• На основі тексту документа та ілюстрації на с. 33 визначте, які факти свідчать про економічне піднесення Одеси. Поміркуйте, чому саме Одеса стала найпотужнішим портом Наддніпрянщини.

Місто багатіло і розросталося просто на очах. На прибуток від порто-франко в короткий термін було зведено 400 надзвичайно красивих будинків. В урожайні роки з Одеси вивозили хліба більше, ніж з усіх портів Сполучених Штатів Америки разом узятих. За спогадами сучасників, заробітки візників досягали 3-5 рублів сріблом на добу. А заробітки вантажників були настільки великі, що бачили, як дехто з них закурював цигарки рубльовими папірцями. І це коли за цінами 1827 р. фунт простого хліба коштував 1 коп., фунт м’яса — 1,5 коп., гусак — 15 коп., корова — 8 руб.

А в 1844 р. було побито всі минулі торговельні рекорди, унаслідок чого Одеса посіла друге місце в імперії за грошовим обігом серед усіх портів, поступившись лише Санкт-Петербургу.

За: Історія Одеси / ред. В. Н. Станко

Федір Гросс. Одеса. Вид з малої пристані. XIX ст.

За перші п’ять років порто-франко Одеса вийшла на третє місце за торговельним оборотом в імперії, а потім і на друге, поступаючись лише столиці імперії Санкт-Петербургу. Однак пільги мали й недоліки: статус порто-франко гальмував розвиток промисловості та підприємництва, сприяв розквіту контрабанди й корупції. Тож у 1858 р. його було скасовано.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

1. Які процеси відбувались у розвитку сільського господарства в першій половині XIX ст.? Покажи на карті 2 в е-додатку райони сільськогосподарської спеціалізації Наддніпрянщини.
2. Коли і як почався промисловий переворот? Покажи на карті 2 в е-додатку великі промислові центри.
3. Як розвивалося господарство Півдня України протягом першої половини XIX ст.?
4. Якими були особливості економічного розвитку Наддніпрянщини в першій половині XIX ст.? Аргументуй свою відповідь, спираючись на карту 2 в е-додатку.
5. Сформулюй основні ознаки нової соціально-економічної моделі, яка утворилася на Півдні України протягом першої половини XIX ст. Розкрий зміст цих ознак.

А ЩЕ ТИ МОЖЕШ

1. Визнач позитивні й негативні риси економічного розвитку підросійської України в першій половині XIX ст. Прокоментуй свою думку.
2. Використовуючи матеріал параграфа й додаткову інформацію, підготуй презентацію «Одеса — нове місто на нових землях».
3. Виконай завдання 4-5.1-4-5.5 до § 4-5 в е-додатку.

Зміст